1. Загальні властивості і класифікація
систем
Система (від ст.-грец. – ціле, складене із
частин; з’єднання) – множна елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках
один з одним, яке утворює певну цілісність, єдність.
Теорія систем являє собою наукову дисципліну, котра вивчає різні
явища, відволікаючись від їх конкретної природи, і ґрунтується лише на
формальних взаємозв'язках між різними складовими їх чинниками і на характері їх
змін під впливом зовнішніх умов. При цьому результати всіх спостережень
пояснюються лише взаємодією їх компонентів, наприклад характером їх організації
та функціонування, а не за допомогою безпосереднього звернення до природи
залучених до явищ механізмів (будь вони фізичними, біологічними, соціологічними
або чисто концептуальними).
До основних найбільш загальних властивостей систем можна
віднести цілісність, синергетичність і ієрархічність.
Цілісність системи є
абстрактна сутність та характеризує властивість об’єкту як сукупність його
складових, організованих у відповідності з визначеними принципами. Цілісність
системи – під цим розуміється, що в деякому істотному аспекті «сила» або
«цінність» зв'язків елементів усередині системи вище,
ніж сила або цінність зв'язків елементів системи з
елементами зовнішніх систем або середовища.
Синергічність, емерджентність – поява у системі властивостей, не властивих елементам системи;
принципова незвідність властивостей системи до суми властивостей складових її
компонентів (неаддитивність). Можливості системи перевершують
суму можливостей складових її частин; загальна продуктивність або
функціональність системи краще, ніж у простої суми елементів.
Ієрархічність – кожен
компонент системи може розглядатися як система; сама система також може
розглядатися як елемент деякої над системи.
При категоріальній класифікації системи поділяються за
загальними характеристиками, властивими будь-яким системам, незалежно від їх
матеріального втілення. Найбільш часто розглядаються наступні категоріальні
характеристики:
·
Кількісно всі компоненти
систем можуть характеризуватися як монокомпоненти
(один елемент, одне відношення) і полікомпоненти
(багато властивостей, багато елементів, багато відносин).
·
Для статичної системи
характерно те, що вона знаходиться у стані відносного спокою, її стан з плином
часу залишається постійним. Динамічна система змінює свій стан у часі.
·
Відкриті системи постійно
обмінюються речовиною, енергією або інформацією з середовищем. Система закрита
(замкнута), якщо до неї не надходять і з неї не виділяються речовина, енергія
або інформація. У даному випадку ми об'єднали закриті та ізольовані системи під
одним поняттям.
·
Поведінка детермінованих
систем цілком зрозуміла і передбачувана на основі інформації про їх стан.
Поведінка ймовірностних систем визначається цією
інформацією не повністю, дозволяючи лише говорити про ймовірність переходу
системи в той чи інший стан.
·
За походженням виділяють
штучні, природні і змішані системи.
·
За ступенем організованості
виділяють клас добре організованих, клас погано організованих (дифузних) систем
і клас систем які розвиваються (самоорганізованих).
·
При розподілі систем на
прості і складні спостерігається найбільші розбіжності точок зору, однак
найчастіше складності системи придають такі характеристики як велика кількість
елементів, різноманіття можливих форм їх зв'язку, множинність цілей,
різноманіття природи елементів, мінливість складу і структури і т. д.
В результаті визначилися ряд перспективних напрямів, які
вирішують основні завдання теорії систем.
- Кібернетика, що базується на принципі зворотного зв'язку і
розкриває механізми цілеспрямованої і самоконтрольованої
поведінки;
- Теорія інформації, що вводить поняття інформації як деякої
кількості і що розвиває принципи передачі інформації;
- Теорія ігор, що аналізує в рамках особливого математичного
апарату раціональну конкуренцію двох або більше протидіючих сил з метою
досягнення максимального виграшу і мінімального програшу;
- Теорія рішень, що аналізує аналогічно теорії ігор раціональні
рішення всередині людських організацій, на основі розгляду даної ситуації і її
можливих результатів;
- Топологія, або реляційна математика, що включає не метричні
області, такі, як теорія мереж і теорія графів;
- Факторний аналіз, тобто процедури відокремлення чинників в багато
змінних явищах за допомогою використання математичного аналізу в різних
областях знань;
- Загальна теорія систем у вузькому сенсі, що намагається
вивести із загального визначення поняття "система", - комплексу
взаємодіючих компонентів - ряд понять, характерних для організованих об'єктів:
взаємодія, сума, централізація, конкуренція та інші.
Оскільки теорія систем в широкому сенсі є по своєму характеру
фундаментальною міждисциплінарною наукою, вона має прикладну сферу, що включає
ряд областей:
• системотехніку (Systems Engineering), тобто
наукове планування, проектування, оцінку і конструювання систем людина -
машина;
• дослідження операцій (Operations research), тобто наукове управління існуючими системами
людей, машин матеріалів, фінансів і т.д.;
• інженерну психологію (Human Engineering), тобто аналіз
пристосування систем, і, перш за все, машинних систем, для досягнення максимуму
ефективності при мінімумі грошових і інших витрат.
Загалом виділяють такі етапи системного підходу при розв’язанні
задач:
1. Виділення об'єкту
дослідження із загальної сукупності процесів, окреслення контура
і кордонів системи, її елементів, зв'язків з
середовищем; встановлення мети дослідження, з'ясування структури і функцій
системи; виділення головних властивостей елементів і системи в цілому,
встановлення їх відповідностей;
2.Визначення основних
критеріїв ефективного функціонування системи, а також основних обмежень і умов
функціонування;
3. Визначення
варіантів структур і елементів, облік основних чинників, що впливають на
систему;
4. Складання моделі
системи;
5. Оптимізація
функціонування системи по досягненню мети;
6. Визначення
оптимальної схеми управління системою;
7. Встановлення
надійного зворотного зв'язку за результатами функціонування, визначення
працездатності і надійності функціонування систем.