5.1 Змістовна постановка завдання
Постановка завдання включає ряд важливих процедур:
1. формулювання проблеми;
2. виявлення цілей;
3. формулювання критеріїв;
4. визначення наявних ресурсів для
досягнення цілей.
Системне дослідження довільної проблеми
починається з формулювання та опису проблемної ситуації. Попереднє формулювання
проблеми є досить наближеним та може істотно відрізнятися від того, яким
насправді має бути робочий варіант сформульованої проблеми. Формулювання проблеми здійснюється на вербальному рівні і, як правило, є досить розпливчастим.
До довільної проблеми необхідно
відноситись не як до ізольованої, а як до комплексу взаємопов'язаних проблем.
Тому після виявлення проблеми необхідно здійснити її розширення до
проблематики, тобто виявити інші проблеми, які пов'язані з досліджуваною та без
врахування яких вона не може бути розв'язана.
Для виявлення та структуризації важких
для розуміння та нечітко сформульованих проблем, що характеризуються великою кількістю
та складним характером взаємозв'язків, застосовується дерево аналізу проблеми. Дерево
проблеми, як правило, включає такі основні компоненти:
• що необхідно дослідити та розробити? Із
яких елементів складається система?
• що має вирішити поставлене завдання?
• як система функціонує і як вона
взаємодіє з іншими системами?
Для розширення проблеми необхідно
розглядати як над-,
так і підсистеми відносно системи, для якої сформульовано вихідну проблему, з
метою виявлення основних факторів, що впливають на досліджувані процеси або
систему, та визначення відношень між ними. Ці перші етапи є найважливішими,
оскільки правильне розв'язання довільної проблеми залежить передусім від того,
наскільки правильно з'ясовано, у чому насправді вона полягає й у чому полягає
її складність.
-
На наступному етапі потрібно визначити цілі, тому що як
формалізовані, так і слабко структуровані проблеми необхідно звести до такого
вигляду, коли вони стають завданнями відшукання відповідних засобів для
досягнення заданих цілей. Використовується розглянутий нами раніше метод побудови дерева цілей.
На наступному етапі необхідно визначити критерії та обмеження. Під
критеріями розуміють кількісні показники якісних цілей, які мають точніше їх
характеризувати. Критерії мають якомога точніше відповідати цілям, хоча і не
можуть повністю збігатися з ними, оскільки вони фіксуються в різних шкалах
вимірювання: цілі – в номінальних, а критерії – в шкалах, що передбачають
упорядкування.
Найпоширенішими
та важливими критеріями при аналізі ефективності функціонування економічних
систем (наприклад, підприємств) є прибуток, собівартість продукції, обсяги
виробництва та збуту, якість, надійність та конкурентоспроможність продукції,
ефективність управління тощо.
При формуванні критеріїв головним є не їх кількість, а те,
наскільки повно вони характеризують ціль. Тому тут прагнуть досягти компромісу
між повнотою описування цілей та кількістю критеріїв.
Повний опис проблеми неможливий без аналізу наявних ресурсів. Виділяють такі основні групи ресурсів:
- енергетичні, матеріальні й інформаційні ресурси.
У реальних випадках виявляється, що наявні ресурси не завжди
дозволяють створити потрібну модель.
Таблиця 3
Класифікація систем за ступенем ресурсної забезпеченості
Характер ресурсу |
Забезпеченість |
|
Повна |
Недостатня |
|
Енергетичний |
Звичайні |
Енергокритичні |
Матеріальний |
Малі |
Великі |
Інформаційний |
Прості |
Складні |
Першим в цій таблиці є енергетичний ресурс, тобто затрати
енергії, які треба витратити для побудови моделі системи. Для більшості систем
побудова моделі не потребує значних енергетичних ресурсів, такі системи за
ступенем енергозабезпеченості відносять до звичай них. З обмеженістю
енергетичних ресурсів ми стикаємось тоді, коли для побудови моделі системи
потрібні значні витрати енергії. Прикладом таких систем є мікросвіт, системи
елементарних частинок матерії. Для побудови їх моделі і вивчення потрібні
велетенські прискорювачі, які споживають значну енергію. Такі системи відносять
до класу енергокритичних.
Наступний тип ресурсу є матеріальний. Залежно від
матеріальних ресурсів, потрібних для створення моделі, системи поділяють на
малі та великі. Великі системи – це системи для створення моделі яких наявних
матеріальних ресурсів недостатньо або потрібні більші ресурси, ніж є в
наявності, наприклад, система функціонування економіки країни, атмосфера землі
та ін. При вирішенні ряду економічних завдань, екології, метеорології,
організаційно-управлінських завдань створення моделей потребує значного обсягу
пам’яті ЕОМ, великих матеріальних затрат. Системи, моделювання яких обмежене
внаслідок великих розмірів, необхідності значних матеріальних затрат
класифікують як великі, в противагу малим системам, які таких матеріальних
затрат не потребують. У системному аналізі часто велику систему переводять в
розряд малих, енергокритичну – в розряд звичайних. Це можна здійснити, якщо
розбити завдання, для вирішення якого недостатньо матеріальних ресурсів, на ряд
окремих завдань, на завдання меншої складності й розв’язувати кожне окремо.
Третій тип ресурсів – інформаційні. Відповідно до
класифікації системи можуть бути простими чи складними. Ознакою простоти
системи є достатність інформації для успішного керування нею. Коли наявна
інформація не дозволяє успішно здійснювати керування системою, то систему
вважають складною. Наприклад, економіка країни є складною системою, оскільки
інформації для успішного керування нею недостатньо. Кодовий замок зі складною
системою шифрів є складним для того, хто не знає шифрів і простим для того, хто
знає шифри замка. Рідна мова для кожного є проста система, а іноземна, якою він
не володіє, є складною. Комп’ютер для того, хто уміє з ним працювати є простою
системою, а для того, хто не володіє комп’ютерною грамотністю – складною
системою.