Тестові завдання для самопідготовки

 

1.    Математичні моделі класифікуються за:

1. видом вихідної інформації, видом вхідних параметрів, структурою об’єкта;

2. видом вихідної інформації, критерієм оптимальності, структурою об’єкта;

3. структурою об’єкта, критерієм оптимальності, видом вхідних параметрів;

4. тільки за видом вихідних параметрів;

5. тільки за критерієм оптимальності;

 

2. За видом вихідної інформації математичні моделі поділяються на:

1. детерміновані, імовірнісні, стохастичні та чіткі;

2. імовірнісні, детерміновані, стохастичні та нечіткі;

3. детерміновані, стохастичні та нечіткі;

4. детерміновані та нечіткі;

5. імовірнісні та стохастичні;

 

3. За критерієм оптимальності математичні моделі поділяються на:

1. лінійні та нелінійні;

2. лінійні, нелінійні та прямолінійні;

3. лінійні, нелінійні та задачі з будь-якою кількістю функціоналів;

4. задачі з будь-якою кількістю функціоналів;

5. нелінійні та задачі з будь-якою кількістю функціоналів;

 

4. За структурою об’єкта математичні моделі поділяються на:

1. статичні, динамічні, об’єкто-орієнтовні;

2. статистичні, динамічні, об’єкто-орієнтовні;

3. статичні та динамічні;

4. динамічні, об’єкто-орієнтовні;

5. об’єкто-орієнтовні;

 

5. Критерієм оптимальності називається:

1. кількісна оцінка якості об’єкта, що оптимізується;

2. якісна оцінка об’єкта, що оптимізується;

3. кількісна оцінка об’єкта, що оптимізується;

4. кількісна та якісна оцінка об’єкта;

5. інше;

 

6. На основі критерію оптимальності будуються:

1. обмеження цільової функції;

2. математична модель;

3. цільова функція;

4. математична модель та цільова функція;

5. математична модель та обмеження цільової функції;

 

7. Найпростіша математична модель складається з:

1. вхідних, вихідних та керованих параметрів;

2. вхідних, вихідних та некерованих параметрів;

3. тільки вхідних та вихідних параметрів;

4. тільки керованих та некерованих параметрів;

5. інше;

 

8. Критерій оптимальності називається простим, якщо:

1. він має простий вигляд;

2. не задаються умови на величини;

3. він легко визначається;

4. легко оптимізується;

5. інше;

 

9. Задачі з нелінійною цільовою функцією та лінійними обмеженнями називаються:

1. задачами нелінійного програмування з лінійними обмеженнями;

2. задачами лінійного програмування з нелінійними обмеженнями;

3. задачами дрібно лінійного програмування з лінійними обмеженнями;

4. задачами нелінійного програмування;

5. задачами лінійного програмування;

 

10. Задачі оптимізації поділяються на:

1. задачі безумовної мінімізації, мінімізації функцій з обмеженнями у вигляді рівностей, мінімізації функцій заданих на гіперпаралепіпеді, мінімізації функцій з обмеженнями у вигляді нерівностей;

2. задачі безумовної мінімізації, мінімізації функцій з обмеженнями у вигляді рівностей, мінімізації функцій з обмеженнями у вигляді нерівностей;

3. задачі безумовної максимізації;

4. задачі мінімізації функцій з обмеженнями у вигляді рівностей;

5. задачі мінімізації функцій заданих на гіперпаралепіпеді;

 

11. Якщо загальне число змінних задач ЛП рівне 2, то така задача може бути розв’язана за допомогою:

1. методу двох змінних;

2. графічного методу;

3. методу прямокутника;

4. методу Ньютона;

5. методу Зейделя;

 

12. Допустима множина розв’язків визначається на основі:

1. обмежень;

2. цільової функції;

3. цільової функції та обмежень;

4. методу, яким знаходиться екстремум;

5. інше;

 

13. Вектор нормалі до цільової функції будується за:

1. проекцією на вісь х1;

2. кутом нахилу нормалі до осі х1;

3. проекцією на вісь х2;

4. проекціями на осі х1 та х2;

5. інше;

 

14. Вектор нормалі вказує на:

1. напрям спадання цільової функції;

2. напрям зростання цільової функції;

3. область допустимих розв’язків;

4. екстремум цільової функції;

5. інше;

 

15. Для знаходження екстремуму функції необхідно рухати пряму:

1. паралельно до нормалі;

2. перпендикулярно до осі х1;

3. перпендикулярно до нормалі;

4. перпендикулярно до осі х2;

5. взагалі не рухати;

 

16. Симплекс-метод відомий ще як метод:

1. послідовного покращення плану;

2. покращення плану;

3. послідовного плану;

4. паралельного покращення плану;

5. інше;

 

17. В канонічній формі обмеження мають знак:

1. „>”;

2. „<”;

3. „=”;

4. „≥”;

5. „≤”;

 

18. Для того, щоб перейти від обмежень типу нерівностей до рівностей необхідно ввести додаткові змінні на одну більше кількості:

1. некерованих змінних;

2. керованих змінних;

3. штучних змінних;

4. додаткових змінних;

5. інший варіант;

 

19. Для того, щоб перевести задачу на максимум в задачу на мінімум необхідно:

1. перевести знаки цільової функції на протилежні;

2. звести до канонічної форми обмеження;

3. виконати заміну змінних;

4. ввести штучні змінні;

5. ввести додаткові змінні;

 

20. Остання стрічка симплекс-таблиці називається:

1. базисною;

2. розв’язуючою;

3. звичайною;

4. показовою;

5. індексною;

 

21. Розв’язуючі стовпчик та стрічка позначаються:

1. зірочкою;

2. хрестиком;

3. стрілкою;

4. крапкою;

5. інший варіант;

 

22. В симлекс-методі для визначення розв’язуючого елемента спочатку знаходять:

1. розв’язуючий стовпчик, а потім розв’язуючу стрічку;

2. розв’язуючу стрічку , а потім розв’язуючий стовпчик;

3. розв’язуючий стовпчик;

4. розв’язуючу стрічку;

5. інший варіант;

 

23. За розв’язуючий стовпчик (в задачах на максимум) вибирають:

1. найбільше значення індексної строки серед додатних елементів;

2. найменше значення індексної строки;

3. найбільше за модулем значення серед від’ємних елементів;

4. найбільше значення серед базисних елементів;

5. найменше значення серед базисних елементів;

 

24. При виборі розв’язуючої строки у розв’язуючому стовпчику враховуються:

1. усі елементи;

2. не враховуються від’ємні елементи;

3. не враховуються від’ємні та нульові елементи;

4. нульові елементи;

5. не додатні елементи;

 

25. Перший крок симплекс-перетворення це:

1. ділять елементи розв’язуючої строки на розв’язуючий елемент;

2. ділять розв’язуючий елемент на елементи розв’язуючої строки;

3. ділять елементи розв’язуючої строки на елементи розв’язуючого стовпчика;

4. ділять елементи розв’язуючого стовпчика на розв’язуючий елемент;

5. ділять елементи розв’язуючого стовпчика на елементи розв’язуючої строки;

 

26. При симплекс-перетворені в новій таблиці в розв’язуючому стовпчику записуються:

1. одиниці, включаючи індексну стоку;

2. нулі;

3. нулі, включаючи індексну строку;

4. числа, визначені за правилом прямокутника;

5. числа, визначені за іншим методом;

 

27. При симплекс-перетворені елементи, які не входять в розв’язуючу строку та стовпчик, розраховуються за правилом:

1. буравчика;

2. прямокутника;

3. Стеля;

4. трикутника;

5. іншим;

 

28. При розв’язувані задачі на максимум, симплекс-перетворення виконують до тих пір, поки всі елементи індексної строки не будуть:

1. рівними нулю;

2. більше або рівними нулю;

3. менше або рівними нулю;

4. меншими нулю;

5. більшими нулю;

 

29. Метод штучних змінних використовується для приведення до канонічного вигляду, якщо нерівності обмежень мають знак:

1. „>”;

2. „<”;

3. „=”;

4. „≠”;

5. „≈”;

 

30. При розв’язуванні задач на мінімум, штучні змінні вводять в цільову функцію з:

1. великими за величиною додатними коефіцієнтами;

2. малими за величиною додатними коефіцієнтами;

3. великими за величиною від’ємними коефіцієнтами;

4. малими за величиною від’ємними елементами;

5. інший варіант;

 

31. При розв’язуванні задач на максимум, штучні змінні вводять в цільову функцію з:

1. великими за величиною додатними коефіцієнтами;

2. великими за величиною від’ємними коефіцієнтами;

3. малими за величиною додатними коефіцієнтами;

4. малими за величиною від’ємними коефіцієнтами;

5. інший варіант;

 

32. Для транспортної задачі буде існувати розв’язок, якщо:

1. об’єм виробництва буде рівним об’єму споживання;

2. об’єм виробництва буде більшим об’єму споживання;

3. об’єм виробництва буде меншим об’єму споживання;

4. об’єм виробництва буде більше рівним об’єму споживання;

5. об’єм виробництва буде менше рівним об’єму споживання;

 

33. Ранг системи обмежень рівний:

1. r = m + n + 1;

2. r = m – n – 1;

3. r = m + n – 1;

4. r = m + 2n – 1;

5. r = 2m + n – 1;

 

34. Для знаходження початкового опорного плану транспортної задачі використовуються наступні методи:

1. південно-західного кута, мінімальної переваги, подвійної вартості;

2. північно-східного кута, мінімальної переваги, подвійної вартості;

3. північно-західного кута, мінімальної вартості, подвійної переваги;

4. північно-західного кута та подвійної переваги;

5. мінімальної вартості та подвійної переваги;

 

35. В методі північно-західного кута заповнення таблиці починається з:

1. лівого верхнього елемента;

2. правого верхнього елемента;

3. лівого нижнього елемента;

4. правого нижнього елемента;

5. верхнього середнього елемента;

 

36. В методі мінімальної вартості заповнення таблиці починається з:

1. елемента з максимальним тарифом;

2. елемента з мінімальним тарифом;

3. нульового елемента;

4. елемента з двома зірочками;

5. ненульового елемента;

 

37. В методі подвійної переваги заповнення таблиці починається з клітинки з:

1. двома зірочками;

2. однією зірочкою;

3. мінімальним тарифом;

4. елемента, який знаходиться у лівому верхньому куті;

5. елемента, який знаходиться у правому верхньому куті;

 

38. Опорним планом транспортної задачі називається:

1. будь-який базисний розв’язок;

2. будь-який допустимий розв’язок;

3. будь-який допустимий базисний розв’язок;

4. будь-який розв’язок;

5. допустимий розв’язок;

 

39. Допустимий план називається ациклічним якщо:

1. набір з відміченими клітинками не містить жодного циклу;

2. набір з відміченими клітинками містить хоча б один цикл;

3. набір з відміченими клітинками містить багато циклів;

4. набір з невідміченими клітинками містить багато циклів;

5. набір з невідміченими клітинками містить хоча б один цикл;

 

40. Оптимальний план є серед:

1. ациклічних планів;

2. опорних планів;

3. циклічних планів;

4. не опорних планів;

5. не циклічних планів;

41. Опорний план називається виродженим, якщо кількість його ненульових перевезень:

1. більша за ранг матриці обмежень;

2. дорівнює рангу матриці обмежень;

3. менше за ранг матриці обмежень;

4. не дорівнює рангу матриці обмежень;

5. інший варіант;

 

42. Для чого призначений метод потенціалів?

1. для знаходження розв’язку транспортної задачі;

2. для знаходження початкового опорного плану транспортної задачі;

3. для знаходження опорного плану транспортної задачі;

4. для знаходження екстремуму функції;

5. інший варіант;

 

43. Які клітинки включаються у набір заповнених клітинок і для яких складається цикл?

1. для яких виконується перевірка на потенціальність;

2. для яких виконується перевірка на оптимальність;

3. для яких не виконується перевірка на потенціальність;

4. для яких не виконується перевірка на оптимальність;

5. інший варіант;

 

44. Які клітинки включаються у набір заповнених клітинок і для яких не виконується перевірка на потенціальність?

1. клітинка з мінімальною різницею;

2. клітинка з максимальною різницею;

3. клітинка з мінімальним тарифом;

4. клітинка з максимальним тарифом;

5. інший варіант;

 

45. В якому напрямку виконується зсув по циклу?

1. в напрямку найбільшого числа перевезень;

2. в напрямку найменшого числа перевезення;

3. в напрямку найменшого тарифу перевезень;

4. в напрямку найбільшого тарифу перевезень;

5. інший варіант;

 

46. В якому випадку знайдений план транспортної задачі буде оптимальним?

1. якщо отриманий план пройде перевірку на потенціальність;

2. якщо отриманий план буде опорним початковим;

3. якщо отриманий план буде циклічним;

4. якщо отриманий план буде ациклічним;

5. інший варіант;

 

47. Некеровані змінні в залежності від рівня інформаційного забезпечення поділяються на три групи:

1. цілочисельні, дискретні, ймовірнісні;

2. детерміновані, дискретні, невизначені;

3. детерміновані, стохастичні, невизначені;

4. дискретні, стохастичні, невизначені;

5. дискретні, стохастичні, ймовірнісні;

 

48. Детерміновані змінні це:

1. параметри, значення яких необхідно визначити;

2. фіксовані параметри, значення яких відомі при формуванні математичної моделі;

3. параметри, для яких відома лише область можливих розв’язків;

4. параметри, які коливаються в певних межах;

5. параметри, які задаються наперед;

 

49. Стохастичні змінні це:

1. випадкові величини, для яких відомі закони розподілення та характеристики законів розподілення;

2. фіксовані параметри, значення яких відомі;

3. параметри, які задаються інтервалами або діапазонами;

4. параметри, які задаються наперед;

5. параметри, які коливаються в певних межах;

 

50. Невизначені змінні це:

1. параметри, які задаються лише інтервалами або діапазонами;

2. фіксовані параметри, які відомі з математичної моделі;

3. випадкові величини, для яких відомі закони розподілення;

4. параметри, які задаються наперед;

5. параметри, які знаходяться за певною математичною моделлю;

 

Відповіді на тестові завдання:

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25
2	2	3	1	1	3	5	2	1	1	2	1	4	2	3	1	3	2	1	5	3	1	3	3	1
26	27	28	29	30	31	32	33	34	35	36	37	38	39	40	41	42	43	44	45	46	47	48	49	50
3	2	2	1	1	2	1	3	3	1	2	1	3	1	1	3	1	3	2	2	1	3	2	1	1