ВСТУП

Перебування східних українських земель у складі Росії, а західних — у складі Австро-Угорщини та причинно-наслідкові зв'язки, пов'язані з подіями попередніх періодів, визначили основні риси розвитку вітчизняної історії.

По-перше, починаючи з ХІХ ст. в обох імперіях тривали процеси індустріальної модернізації, які по-різному позначилися на економічному розвитку українських земель. У деяких українських губерніях Російської імперії велика машинна індустрія розвивалася випереджаючими темпами. Це свідчило про інтенсивне формування індустріального суспільства. Початковий етап індустріальної модернізації активізував процес формування української еліти.

По-друге, у результаті революцій (18481849 рр. в Австрійській та 19051907 рр. у Російській імперії) почався перехід від традиційного до громадянського суспільства. Він передбачав утвердження демократії та розширення громадянських прав і свобод підданих імперії. У Росії перша спроба обмежити самодержавство і надати політичні права усім громадянам відбулася лише в ході революції 1905—1907 рр. Значним її завоюванням було скликання Державної думи, що пожвавило національне життя.

На західноукраїнських землях система парламентаризму існувала ще з середини ХІХ ст. У Віденському парламенті Австро-Угорської імперії серед інших націй були представлені й українці.

По-третє, цей період характеризується досить високим розвитком культурного і духовного життя українського суспільства. Розмаїття та складне переплетіння напрямків і течій породжувалося плеядою діячів науки і культури, керманичів духовного розвитку нації.

По-четверте, важливу роль у змісті історичної доби відіграє повсякденне життя. Історія суспільства складається з історій окремих людей. Вони були безпосередніми учасниками і творцями історичних подій, їх заручниками і, часом, жертвами.

По-п'яте, висвітлення подій минулого потребує аналізу місця, ролі та внеску чоловіків і жінок в історичні події. Вітчизняна історія робить перші кроки до розгляду соціально-економічних, політичних та культурних питань у світлі гендерних підходів.

По-шосте, однією з характерних рис початкового періоду новітньої історії є активізація процесу формування української нації на початку ХХ ст. Особливістю цього етапу націотворення є активізація зв'язків між Наддніпрянською Україною, Східною Галичиною та Закарпаттям.

Розвиток країн має нерівномірний характер, можуть спостерігатися як могутні поступи, так і суттєві відставання в економічному, політичному й культурному розвитку. Це призводить до нагромадження суперечностей, які періодично стають нездоланними, переростають у кризи, масштаби яких іноді мають глобальний характер. Яскравим прикладом цього є Перша світова війна, яка, з одного боку, супроводжувалася руйнуваннями і мільйонними жертвами, з іншого - стала могутнім поштовхом до розвитку техніки, науки, медицини.

Не менш складно і суперечливо відбувалися регіональні економічні перетворення, пов'язані з проведенням столипінських реформ, зокрема аграрної. Аграрна реформа дала поштовх до активізації ринкових відносин на селі. У той же час вона загострила соціальні проблеми, особливо серед українських селян, оскільки об'єктивно не могла усунути існуючих протиріч, зокрема малоземелля. Пошуки виходу з аграрної кризи породили великі міграційні хвилі, українці змушені були покидати рідні землі.

Якщо хлібороби Наддніпрянської України переселялися у східні частини Російської імперії, то західноукраїнські селяни, які мали аналогічні проблеми, вдавалися до трудової еміграції до Північної та Південної Америки.

Суперечливими були й політичні перетворення, які відбулися після революції 19051907 рр. Скликання царем Державної думи, як спроба насадження політичних змін у державі «згори», не привело до утвердження демократії, оскільки не передбачало суттєвого обмеження самодержавства. Однак процес політизації суспільного життя сприяв піднесенню національної свідомості еліти та всього українського народу.

Історія України початку ХХ ст. є органічною частиною європейської історії. У центрі цієї доби знаходяться події, пов'язані з Українською революцією. Головною прикметою доби є формування української нації, її економічного та ін­телектуального потенціалу.

На початку ХХ ст. українські землі перебували у складі двох імперій: Російської близько 85 % і Австро-Угорської 15 %.

Українське населення в Російській імперії

Основні регіони проживання українців

За політико-адміністративним поділом Російської імперії

Характер управління

Правобережна Україна (Південно-Західний край), майже 7 млн осіб

Київська, Волинська, Подільська губернії

із Санкт-Петербурга

Лівобережна Україна (Малоросія та Слобідська Україна), майже 6 млн осіб

Чернігівська, Полтавська, Харківська губернії

із Санкт-Петербурга

Південна, або Степова, Україна (Новоросія), майже 4 млн осіб

Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії

із Санкт-Петербурга

Українське населення в Австро-Угорській імперії

 

Основні регіони проживання українців

За політико-адміністративним поділом Австро-Угорщини

 

Характер управління

Східна Галичина

Коронний край Галіція і Лодомерія

Загальне управління з Відня, контроль здійснювала місцева польська адміністрація

Північна Буковина

Коронний край Буковина

Управління з Відня

Карпатська Русь

Угорське королівство

Управління з Будапешта

Таким чином, етнографічний масив українських земель за територією поступався лише європейській Росії.

У 90-х роках ХІХ ст. у Російській імперії, як і в провідних країнах Європи, відбувався активний процес модернізації - оновлення політичних, соціально-економічних, виробничо-технологічних, культурних та інших змін у суспільстві. Суттєвою перешкодою модернізації в Росії були: низький рівень економіки, слабкий внутрішній ринок, нестабільна фінансова система.

Розвиток промисловості, особливо воєнної, потребував істотних капіталовкладень. З цією метою царизм проводив жорстку податкову політику. Були введені високі податки на товари широкого вжитку, державна монополія на горілку. Це дозволило накопичити певні кошти для активного розвитку промисловості. Одночасно була проведена фінансова реформа, яка забезпечила стабільність рубля, сприяла розвиткові банківської справи, оздоровленню фінансової системи в цілому і, що особливо важливо, — імпорту капіталу.

Порівняно з країнами Західної Європи індустріальна модернізація в Росії мала свої особливості. Потужним джерелом фінансування російської промисловості були іноземні інвестиції.

Важливою особливістю російської економіки було її державне регулювання. Держава захищала від іноземної конкуренції галузі видобувної та металургійної промисловості, які тільки починали розвиватися. Вітчизняним власникам підприємств влада надавала великі кредити, податкові пільги та державні замовлення, особливо у воєнній сфері. Політика державного протекціонізму сприяла розвитку добувної, металургійної та машинобудівної галузей, але одночасно робила їх залежними від державних замовлень та вразливими на внутрішньому ринку.

В Україні утворилися чотири промислові райони, які мали загальноросійське значення: Донецько-Придніпровський вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий та Південно-Західний цукровий. Промислові підприємства цих районів виробляли значну частину вугілля, коксу, залізної руди, чавуну, сталі та прокату, залізничних рейок, ртуті, цукру.

Індустріальна модернізація в Україні, як і в цілому в Росії, почалася з інтенсивного залізничного будівництва. Залізниці були провідною рушійною силою для розвитку головних галузей важкої промисловості. Перша залізниця, яка з'єднала Одесу й Балту, була побудована ще в 1865 р. На початку ХХ ст. мережа українських залізниць становила вже близько 8,5 тис. км. Це впливало на виробництво рейок та розбудову паровозобудівних заводів, які діяли в Луганську і Харкові.

Процес індустріалізації був характерний для окремих регіонів і не зачепив більшості українських земель. Внаслідок цього розвиток господарства України мав доволі однобічний характер. Лише близько 15 % українських підпри­ємств виробляли готову продукцію, решта була постачальниками сировини для північних російських підприємств. При цьому ціни на українську сировину були низькими, а на кінцеву продукцію — російські товари — високими.

Іншою особливістю промислового виробництва в Україні була його орієнтованість на переробку продукції сільського господарства. Харчова галузь довгий час залишалася провідною в українській промисловості.

Економічна криза 19001903 рр.

Бурхливий розвиток 90-х років перервався економічною кризою. У 1899 р. в імперській столиці неочікувано збанкрутіли дві великі фірми, тісно пов'язані з багатьма фінансовими установами, промисловими та транспортними підприємствами як в Росії, так і в Україні.

Через фінансову кризу в Європі Росія в 1900 р. не змогла взяти кредити за кордоном. Власні можливості не дозволили владі забезпечити новостворені підприємства відповідним фінансуванням, а їхню продукцію ринками збуту. Різко скоротилися державні замовлення. Російська промисловість, яка залежала від іноземних інвестицій та державних замовлень, виявилася нездатною протистояти кризі, що швидко поширилася на всі сфери економіки.

В Україні її ознаки першими відчули галузі важкої промисловості металургійна та вугільна. Спад промислового виробництва особливо позначився на Донецькому та Катеринославському гірничопромислових районах. Велика кількість готової продукції не збувалася і зберігалася на складах, що призвело до різкого зменшення обсягів видобутку вугілля, залізної руди та виробництва металу. Ціни на вугілля і метал впали.

Внаслідок кризи майже припинилося будівництво залізниць, на третину скоротився випуск паровозів. Не оминула вона й інші галузі виробництва. У харчовій промисловості особливо постраждали українські цукрові заводи, які були орієнтовані на експорт. Значно менших збитків зазнали підприємства, які виробляли товари на внутрішній ринок.

Уряд намагався підтримати великі підприємства, надаючи їм значні кошти, пільги та замовлення. Перш за все підтримувалися металургійні підприємства, серед яких були Південноросійське, Дніпровське та Донецько-Юріївське. Проте це не покращило загальну економічну ситуацію в Україні. Сотні малих і середніх промислових підприємств або згорнули виробництво, або взагалі збанкрутіли.

 

Запитання для закріплення матеріалу

Охарактеризуйте і порівняйте основні риси модернізації суспільного та повсякденного життя.