4.2. Розрахунок освітленості від дифузійно випромінюючої поверхні

 

         Поверхні, яскравість яких у відбитому або пропущеному світлі однакова в усіх напрямках, називаються дифузійними.

         Визначення освітленості від поверхні ґрунтується на формулі

 

,                                         (4.15)

 

де М – світність випромінюючої поверхні, лм/м²;

      q – коефіцієнт освітленості.

         Розв’язання задачі розрахунку освітленості горизонтальної поверхні від горизонтального світного прямокутника зі сторонами а та b, установленого на висоті h і розміщеного так, що точка А є проекцією однієї з його вершин, можна подати графічно (рис. 4.20, 4.21). Графік дає значення коефіцієнта q, на який треба помножити світність поверхні М, щоб одержати освітленість Е у функції співвідношень  і . Оскільки для поверхні, що необмежено простирається в усі боки від точки А,  і , при необмеженому збільшенні  й  граничне значення .

         Графік дозволяє розв’язати задачу визначення освітленості й у точці, що не збігається із проекцією однієї з вершин (рис. 4.22). Для визначення освітленості в точці А від панелі 1234 уявимо останню доповненою до прямокутника 5794. Визначивши освітленість від цього прямокутника, ми повинні відняти освітленість від прямокутників 5782 і 5693 і додати освітленість від прямокутника 5681, оскільки інакше остання виявиться віднятою двічі. Таким чином,

 

.

Рисунок 4.20 – Графік для розрахунку освітленості від горизонтального дифузійного прямокутника ;

Рисунок 4.21 – Графік для розрахунку освітленості від вертикального дифузійного прямокутника ;

 

Рисунок 4.22 – Освітленість від світної панелі

 

      Необхідно відзначити, що немає різниці, яка сторона взята за a, а яка – за b.