Тема 1. Предмет, метод і структура політології.

 

Політична наука - одна із найдавніших. Загальноприйнято, що її основи заклав знаменитий Арістотель твором "Політика". Пройшовши у своєму розвитку низку етапів, політична наука остаточно сформувалася у другій половині XIX століття. З того часу розвиток не припинявся, і найбільш плідним став сучасний період. Він характерний різноманіттям ідей та концепцій.

§ 1. Сучасна політична наука, будучи самостійною, має свій об'єкт і предмет дослідження. Наявні різні підходи до визначення предмету політичної науки. Частина авторів трактують політологію як науку про політичну сферу й політичну діяльність взагалі. Вважаючи політичну науку єдиною і диференційованою, вони розуміють її як узагальнюючу галузь про політику та її взаємовідносини із суспільством і конкретною особою. У такому разі політична наука - сукупність знань про політику, система спеціальних наукових дисциплін, які вивчають політичні явища та процеси. При цьому політична наука має свою чітко виражену специфіку.

Представники інших підходів враховують те, що політичну дійсність вивчає не лише політична наука, а й інші соціальні науки, а це розширює можливості науки в пізнанні політичних процесів. Однак у такому разі дещо втрачається цілісність й органічний внутрішній взаємозв'язок науки. Є ще науковці-політологи, які трактують політичну науку тільки як галузь, котра переважно вивчає теоретичні проблеми, на відміну від політичної соціології, яка зосереджена на прикладних проблемах.

У зв'язку з цим учені по-різному підходять до визначення предмету політичної науки. Зокрема, А. Колодій наголошує на тому, що викристалізувалися три основні тенденції у визначенні предмету політичної науки. Перша - традиційна наука про політику, яка поєднує політико-філософські проблеми з інституціональним підходом до політики. Вона акцентує увагу на загальних принципах розвитку політичного життя і тяжіє за предметом дослідження до політичної філософії, історії та теорії держави.

Протилежною до традиційної є емпірико-аналітична наука про політику, яка виступає інструментальним напрямом. Цей підхід характеризується в основному розглядом політики на індивідуальному рівні, спирається на прикладну соціологію, психологію. Найбільш ефективним цей підхід стає при вивченні виборчих і протестних процесів. Критико-діалектичний метод тісно пов'язаний із марксистськими та неомарксистськими дослідженнями. В основу цього підходу покладено політико-економічний аналіз із соціально-ідеологічними висновками. Всі три напрямки мають розмиті межі. Головне завдання цих підходів отримати найдостовірніші висновки з конкретних фактів і явищ політичного життя.

Політична наука вивчає й узагальнює надзвичайно широкий об'єкт пізнання - політичну сферу і всі процеси, які в ній відбуваються. До об'єкта політичної науки належить уся сукупність політичних подій, процесів, явищ, тобто вся політична складова соціальної реальності. Особливість об'єкта політики в тому, що він включає головні процеси суспільного, економічного, духовного життя суспільства, процеси та інститути, які безпосередньо задіяні в політичних відносинах.

§2. Оскільки об'єктом політичної науки є всі факти, процеси, явища політики, їх взаємозв'язок і взаємозалежність, уся політична реальність, то їх вивчають й інші наукові дисципліни. Політична наука, будучи комплексною, включає в себе ряд субдисциплін. Однак ці важливі складові політичної науки долучаються до аналізу політики як до багатовимірної цілісності, тобто як до політичної реальності у всій складній цілісності. Тому таку науку ще називають політичною теорією або загальною теорією політики. Окремі дослідники розширюють можливості науки, створюючи уточнюючі міждисциплінарні наукові напрямки.

Найбільш складною проблемою дослідження політичної науки є явище "політичного", власне політичної сфери як особливої сфери поруч з економічною, духовною тощо. Ханна Арендт "політичне", визначала як "ґрунт, на якому стоїмо, і небо, що лежить над нами". Політичне — це особлива сфера людської діяльності, у якій реалізується "політична людина" (за Арістотелем). Політичне - це бажання людства жити спільно у згоді та справедливості. Однак політичне перебуває в постійній трансформації. Політичне є сферою практично перетворюючої діяльності узагальнюючої людини як вольового й визначального суб'єкта. Крім того, політичне, політика - багаторівневе явище, яке постійно змінюється. Політика - це прояв і результат політичної дії, зіткнення і реалізації інтересів.

Основними об'єктами політичної теорії є політична сфера суспільства та її складові. Тому, на думку більшості дослідників політична наука включає в себе такі основні розділи:
- теорію політики, яка здійснює філософсько-методологічний аналіз політичної діяльності, теоретичних засад політики й політичних відносин;
- теорії політичних систем та політичних інститутів;
- теорію соціального управління;
- політичну ідеологію, культуру та історію політичних вчень;
- теорію міжнародних відносин:
- політичну праксеологію;
- політичне прогнозування.

До суб'єктів політики переважно належать особи, структури, великі й малі суспільні групи, які активізують політичні відносини завдяки своїй політичній суб'єктності.

Політична наука поступово чітко виділила "загальну теорію політики", яка спирається на теоретичні й емпіричні результати політологічних субдисциплін і поглиблює теоретичну складову науки. Разом із тим, розрізняють "політичну теорію" як особливу галузь політичної науки й "політичну теорію" як більш загальне міждисциплінарне утворення, що об'єднує "специфічну літературу, діяльність та інтелектуальне співтовариство" (Д. Ганнел).

Політична теорія, узагальнюючи політичну дійсність, виробляє особливий вид політичного знання, яке має особливу природу і зміст, аналізує специфічну сферу. Політичне знання - особливий вид соціального знання, який взаємодіє з геополітичною практикою, впливає на політичні рішення і норми. Політичні знання мають складний характер і проявляються в таких основних формах: теоретичній (метаполітичній) та практично-політичній.

Політична теорія вирізняє такі основні риси політичного знання:
- автономність;
- полемічність (виражається в дискусії й діалозі);
- комунікативність, яка випливає із самої природи цього знання;
- публічність (виявляється у сфері публічності);
- має оцінний характер;
- регулятивність;
- вольове відображення політичної дійсності;
- імперативність;
- спрямованість у майбутнє.

У загальній теорії політики виділяють внутрішні структурні елементи: теорію політичних систем, концепцію влади і владних відносин, теорію зовнішніх відносин і зовнішньої політики, партійних відносин, формальних і неформальних інститутів політики тощо. Потрібно мати на увазі, що для цих теорій емпіричний матеріал надають інші складові політичної науки.

Політичні знання (теорія) відіграють важливі функції в суспільному розвитку. Серед них найчастіше виділяють такі: гнесологічну, ідеологічну, організаційну, виховну, прогностичну.

§3. Політичні дослідження поділяють на фундаментальні та прикладні. Для виділення фундаментальних і прикладних досліджень (предмету) використовують такі критерії: а) функції; б) роль суб'єкта аналізу; в) зв'язок із практикою; г) фази пізнавального циклу; г) моделі; д) зв'язки з часовими та просторовими параметрами.

При аналізі предмету політичної науки вирізняють теоретичний і прикладний рівні політичних знань. До перших належать: вивчення й узагальнення, теоретичні висновки, створення концепцій, обґрунтування парадигм і концепцій тощо. До других - формування механізмів досліджень, конкретний аналіз і реалізація практичних технологій, аналіз конкретних політичних ситуацій і явищ тощо.

Політична наука як багатопланова і синтетична галузь включає низку конкретніших дисциплін, котрі докладніше вивчають ті чи інші політичні відносини. До найголовніших належать: історія політичних вчень, політична історія, політична соціологія, політична психологія, політична антропологія, політична географія, конкретна політика, особливості міжнародних політичних відносин. Важливою і необхідною складовою виступає прикладна політологія.

 

 

Рис. 1. Структура політики

 

Узагальнюючи сутність та специфіку політичної науки, можна стверджувати, що предметом політичної науки є вся сукупність закономірностей виникнення і розвитку політичних явищ, систем, процесів, інституцій, концепцій, аналіз явищ політичного розвитку суспільства.

Рис. 2. Застосування терміна "політика"

 

Для того щоб переконатися, зокрема, не лише в теоретичному, а й у прикладному характері науки про політику, слід звернути увагу на основні функції політології в суспільстві:

Описова (дескриптивна), яка полягає в дослідженні полі­тичної реальності зіставленням її з уже існуючими соціально- політичними стандартами і є, по суті, своєрідною фотографією дійсності.

Виховна (освітня), при реалізації якої найважливіші над­бання політичної теорії й практики стають доступними широ­кому загалу, роблять участь народних мас у політиці свідомою і ефективною.

Тлумачна (оціночна), що має давати відповіді на запитан­ня стосовно причинової природи тих чи інших подій, явищ, тен­денцій, напрямів розвитку, виявляти відповідність і міру їх адек­ватності функціонуванню даного цілого.

Передбачувальна (прогностична), яка на основі реалізації функцій опису та тлумачення дає можливість виходу на спроби політичного прогнозу розвитку подій.

Інструментальна (технологічна), пов’язана з пошуками відповідей на запитання щодо вибору форм і видів практичних політичних дій з метою досягнення бажаного результату.

Ідеологічна (програмова), спрямована на розробку стра­тегії та напрямів розвитку суспільства, його політичних інсти­тутів, суспільних структур і політичних процесів.

Зазначена стратегія пов’язана з оцінюванням методів і ре­зультатів дослідження в суспільних науках загалом.

За умов тоталітарних режимів зазначена функція реалізу­ється панівними ідеологіями (комунізм, нацизм, конфесіоналізм тощо). У демократичному суспільстві ідеологічна функція полі­тології полягає в оптимізації використання різних ідеологічних доктрин з метою пошуку консенсусних політичних рішень.