ТЕМА 4. ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА І ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

 

1.     Сутність, типологія і функції політичної еліти.

2.     Теорії еліт Г. Моски, В. Парето, Р. Міхельса.

3.     Сутність і функції політичного лідерства. Типи політичних лідерів.

4.     Політичні еліти і лідерство в сучасній Україні.

 

“Політичну еліту” можна визначити як найвпливовішу частину правлячої соціальної верстви (класу), яка активно впливає на реалізацію її інтересів у владі, в політиці та взагалі у суспільному житті.

Готуючись самостійно, студенти повинні насамперед осмислити ключові поняття і терміни, а саме: політичний лідер, політичний вождь, політичне лідерство, політична еліта, партійно-політична еліта, функції політичної еліти, політична олігархія, адміністративна еліта, номенклатура, політичний клас, правляча еліта, політичний правлячий клас, політичний клан, політичне керівництво та ін.

Проблема політичних еліт є однією з центральних у політології. Вона безпосередньо пов’язана з характером і якістю політичної влади, з конкретним способом її структурування. Аналізуючи політичні еліти, необхідно дати відповіді на питання: хто у певному суспільстві реальним суб’єктом державного управління і керівництва, у чиїх руках зосереджено всю повноту політичної влади, хто прямо чи опосередковано визначає характер найважливіших політичних рішень.

Зауважимо, що політичною елітою називають невеликі групи людей, чиє місце й становище надає їм можливості ухвалювати рішення, які впливають на все життя і розвиток суспільства, або суттєво впливати на процес виникнення і прийняття таких рішень. Якщо такі рішення мають загальнонаціональне значення, то йдеться про національні політичні еліти, коли ж загальнорегіональне — то маємо справу з регіональними елітами. За сучасних умов політична еліта невід’ємною складовою соціальної структури суспільства, котра здатна брати на себе провідну, відповідальну, консолідуючу роль у забезпеченні розвитку і стабільності будь-якої системи. У відповіді на друге питання слід розкрити зміст основних концепцій еліт (елітарна концепція Платона, теорії еліт Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше, О. Шопенгауера), звернувши увагу на те, що елітизм як цілісна система поглядів та концепцій сформувався у першій половині XX ст. завдяки працям В. Парето, Г. Моски та Р. Міхельса. Розглядаючи якісні характеристики еліт та їх типологію в Україні, слід звернути особливу увагу на соціальне представництво еліти, систему її рекрутування, номенклатурну систему, особливості формування та етапи еволюції політичної еліти, її роль та місце у становленні державності, шляхи формування сучасної демократичної політичної еліти.

В сучасній політології лідерство не має однозначного тлумачення. Тому при підготовці третього питання необхідно з’ясувати існуючі підходи до визначення лідерства. Зміст та форми прояву лідерства визначені рядом об’єктивних і суб’єктивних факторів: умовами конкретної ситуації; соціальним становищем лідерів та тих, хто йде за ними; їх психологічними особливостями тощо. Слід розкрити різні аспекти політичного лідерства на рівні нації, держави.

Політичне лідерство — процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство (чи певну його частину), що добровільно передає їм частину своїх політико-владних повноважень і прав. Отже, політичний лідер — це учасник політичного процесу, який, незалежно від формального статусу, намагається і здатний консолідувати зусилля людей, активно впливати на цей процес для досягнення висунутих ним цілей. Перші спроби осмислення проблем політичного лідерства сягають античних часів. Геродот, Плутарх, Тіт Лівій та інші античні мислителі помітили, що там, де складається будь-яка спільність, неодмінно з’являються й свої лідери — досвічені, найсильніші й найсміливіші люди, які дістають підтримку і визнання своїх співплемінників, громадян. Пізніше ця проблема знайшла подальший розвиток у суспільствознавчій думці Середньовіччя, Відродження, Нового часу, в класичній німецькій і сучасній філософії.

Політичне лідерство є одним з основних питань усіх елітарних теорій — від Макіавеллі до його нинішніх прихильників. Західні дослідники розглядають проблему лідерства на теоретичному (робляться спроби загальнотеоретичного вирішення цієї проблеми з допомогою різних філософсько-історичних і політичних концепцій лідерства) та утилітарному (вирішення проблем зводиться до емпіричних досліджень, розробки практичних рекомендацій) рівнях.

Для загальнотеоретичного рівня досліджень проблеми лідерства характерні різні підходи. Так, американський соціолог теоретичного прагматизму Дж. Дьюї стверджував, що розвиток суспільства відбувається випадково, “від ситуації до ситуації” на основі імпульсів, що надходять від лідерів. Натовп веде за собою невелика кількість людей, котрі знають, чого бажають. Американський політолог С. Хук у монографії “Герой в історії” писав, що історія є витвором великих людей і тільки лідери можуть впливати на розвиток людства.

Слідом за Фрейдом, деякі соціологи вважають лідерство певним видом психічних відхилень, своєрідним наслідком неврозу. І справді, ряд політичних лідерів були невротиками (Наполеон, Лінкольн, Робесп’єр, Рузвельт, Пуанкаре, Гітлер, Сталін). Сучасна політологія спирається на типологію, розроблену німецьким соціологом і політологом М. Вебером, який виокремлює традиційне, харизматичне, раціонально-легальне лідерство.

Слід зазначити, що у політичному житті за характером і масштабами діяльності розрізняють лідерів трьох рівнів: 1) малої групи; 2) громадського руху (організації, партії); 3) політик, який діє у системі владних відносин у національному масштабі.

Розкриваючи четверте питання, слід звернути увагу на основні шляхи формування існуючої політичної еліти України: 1) як наслідок добору та розстановки кадрів правлячої до 1991 р. КПРС; 2) як наслідок активного чи пасивного опору тоталітарно-колоніальному правлінню; 3) як результат входження до політики нових груп та громадських діячів, безпосередньо не пов’язаних ні з комуністичним режимом, ні з опором йому.

На сьогодні проходить відродження демократичних інститутів лідерства в Україні. Актуальною постає проблема підготовки й формування громадсько-політичних лідерів нового гатунку. Але дії громадсько-політичних лідерів не завжди супроводжуються зростанням їхнього авторитету, впливу, влади, а також і помилками, що унеможливлюють їхнє перебування на політичному Олімпі.

 

Запитання та завдання для самоконтролю

 

1.     Яку роль відіграє в політиці окрема особа? Як пояснюють різні дослідники поняття “політична еліта”?

2.     Яку людину можна вважати політичним лідером?

3.     Проаналізуйте історико-соціальну ретроспективу української еліти, її становлення і руйнування.

4.     Дослідіть погляди Д. Донцова, В. Липинського, М. Драгоманова щодо ролі еліти в українському державотворенні.

5.     Чи сформувалася, на вашу думку, система політичної еліти в сучасній Україні?

6.     Проаналізуйте на конкретних політичних постатях їх злет чи падіння як політичних лідерів.