Тема 1. Характерні риси егейського мистецтва

 

1.    Архітектура Егеїди. Кносський палац.

2.    Керамічне мистецтво Криту.

3.    Живопис Криту.

4.    Мистецтво Міккен.

 

Егейська (крито-мікенська) культура, що склалася в III-II тисячоліттях до н. е.., була створена племенами, які жили на острові Криті, півострові Пелопоннесі, Західному узбережжі Малої Азії. В 1871 р. німецький археолог Генріх Шліман (1822-1890) розкопав на Гісарлікському пагорбі (сучасна Туреччина) ще "догомерівські" міста, які можна датувати III тисячоліттям до н. е. і які належать до передісторії Егейської культури. Незабаром Шліман почав розкопки на Пелопоннесі, де спільно з німецьким археологом Вільгельмом Дерпфельдом (1853 - 1940) віднайшов античне місто Міккени.

Культурний період 3 -2 тис. до н.е., який прийнято вважати егейською культурою, введений в науку після археологічних відкриттів початку ХХ ст. Головні з культур, що створили значну культуру території Єгейського моря: 1) троянська культура, відкрита Шліманом в 70 – 80тих рр.. ХІХ ст.;

2) елладська, на території материкової Греції, відкрита Шліманом;

3) кікладська, на Кікладських островах, відкрита в 90-х р. ХІХ ст.;

4) мінойська, відкрита Евансом.

На початку XX ст. англійський археолог Артур Еванс (1851-1941) відкрив світові архітектуру і живопис Кносського палацу на Криті (ось чому егейське мистецтво інакше називають крито-міккенським). Еванс першим поставив питання про зв'язок критського мистецтва з мистецтвом Стародавнього Сходу, насамперед Єгипту, йому ж належить і періодизація егейської культури. Періоди, на які Еванс запропонував розділити егейську культуру, називаються мінойськими - по імені легендарного царя острова Крит – Міноса:

- раннємінойський – ІІІ тис. до н.е.

- середнємінойський – перш. пол. ІІ тис. до н.е.

- пізнємінойський – др. пол. ІІ тис. до н.е.

На початку II тисячоліття до н. е. Крит став забудовуватися містами. У VIII ст. до н. е. головним серед міст Криту стає Кносс. Наскільки можна судити з розкопок, Кносський палац створений стародавніми архітекторами з великою майстерністю, з урахуванням особливостей ландшафту. Палац розташований на невисокому пагорбі. При всій складності і заплутаності плану палацу в ньому простежується певний естетичний і планувальний принцип. До головних входів до палацу вели широкі парадні сходи. Центром архітектурного комплексу є прямокутний двір (60 х 28 м), витягнутого по осьовій лінії з півночі на південь, й навколо якого вільно згруповані житлові, парадні та господарські приміщення. У західній частині палацу був розташований великий тронний зал. Так званий великий Коридор процесій, визначаючи основний маршрут сприйняття архітектури, вів до парадного залу. Згідно просторового рішення палац був різноповерховим: царські апартаменти змінювалися більш скромними житловими кімнатами, святилища - гімнастичними залами, басейнами, відкритими майданчиками (як припускають вчені, для театральних вистав і релігійних церемоній). Ці приміщення між собою сполучалися численною кількістю сходів і коридорів.

Незважаючи на відому несистемність внутрішньої забудови, палац був забезпечений усім необхідним для проведення комфортної життєдіяльності усіх мешканців. Давніми інженерами були передбачені системи водопроводу і каналізації, під час розкопок були знайдені кам’яні жолоби, якими нечистоти виводилися за межі палацу. У Кносському палаці існувала також добре продумана система вентиляції і освітлення. Уся товща будівлі прорізана від верху до низу спеціальними світловими колодязями, якими сонячне світло і повітря поступали в нижні поверхи. Крім того, цій же меті слугували великі вікна і відкриті веранди.

Кносський палац побудований з цегли-сирцю та каменю; особливістю його будівельної техніки є дерев'яні на кам'яній базі колони, що розширюються догори. Особливий інтерес викликає настінний живопис, що прикрашав внутрішні приміщення, коридори і портики палацу. На деяких з цих фресок зображені рослини, птахи, морські тварини. На інших були зафіксовані мешканці самого палацу: стрункі загорілі чоловіки з довгим чорним волоссям, з тонкою «осиною» талією і широкими плечима і пані у величезних дзвоноподібних спідницях з множиною воланів і в туго затягнутих корсажах, які залишають груди абсолютно відкритими. На голові у деяких персонажів зображався прекрасний убір з пташиного пір’я, а на шиї і на руках – золоті прикраси: браслети і намиста. Усі сюжети й персонажі зображено жваво, безпосередньо, вільно, з неодмінними яскравими реаліями побуту. Умовність зображень людських фігур позначається в тому, що обличчя зазвичай зображено у профіль, а очі (око) - у фас. У сценах з биком привертають увагу неспіврозмірні фігури завжди дуже великого бика та тендітних людей. Спостерігається дуже широка сюжетна палітра: від придворних, що простують в урочистій процесії, несучи на витягнутих руках священні посудини з узливаннями для богів (фрески так званого «коридору процесій»), інші плавно крутяться в танці навколо священного дерева, треті уважно спостерігають за обрядом або виставою, розташувавшись на сходинках «театрального майданчика». Зразком динамічної експресії, що відрізняє твори мінойских живописців, можуть служити прекрасні фрески, на яких представлені так звані ігри з биками, або мінойська тавромахія. Ми бачимо на них бика, що нестримно мчить, і акробата, який виробляє прямо у нього на рогах і на спині серію хитромудрих стрибків. Перед биком і позаду нього художник зображував фігури двох дівчат в пов’язках на стегнах, ймовірно, «асистенток» акробата. Раніше вважалося, що на стінах нанесені фрески, тобто малюнки водяними фарбами по сирій штукатурці, але сучасні дослідження встановили, що це темпера. Чорна, біла, синя, червона, жовта фарби складають святкову гаму. Звично, що у зображення реальності критськими майстрами вводилися численні квіти, папіруси, листя пальм, пальмети, лілії, птахи, кішки, мавпи.

Критська кераміка представлена наступними видами:

-                     найбільш ранні глиняні посудини, виконані від руки (близько 3000 р. до н.е.), покриті простими геометричними візерунками.

-                     до середини середнємінойского періоду відносяться вази з рослинним орнаментом, що отримали назву кемарес. Наприкінці середнємінойского періоду з'явилися посудини з чудовими зображеннями рослин: тюльпанів, лілій, плюща, виконаними темною фарбою по світлому фону.

-                     в розписах початку піздньомінойського періоду переважає морська тематика: риби, дельфіни, раковини, морські зірки і т. п. Одним із шедеврів крітської кераміки є ваза з восьминогом з Гурне. У цієї вази кілька розпливчаста, немов текуча форма, цілком підпорядкована розпису, що зображає великого восьминога; його еластичні щупальці, мускулисте тіло і палаючі очі передані разюче достовірно; навколо нього - водорості і корали.

Період розквіту критського мистецтва супроводжувався розвитком дрібної пластики. Знайдені на Криті статуетки богинь, які тримають в руках змій, зроблені з фаянсу або з слонової кістки, фаянсові таблички з різнокольоровими фігурами летючих риб, раковин, кози з козенятком та ін. поєднують звичайну для егейського мистецтва декоративність і вишуканість з великою часткою реалістичної спостережливості. Статуетки богинь зі зміями, з їх традиційним крітським костюмом і прикрашеним квітами убором на голові, з їх урочистою, нерухомою позою були, ймовірно, зображеннями шанованою в усьому Середземномор'ї. Богині -- покровительки всього живого, богині рослинності; змія, атрибут богині, вважалася священним істотою. Такий образ богині, відображав вигляд знатної критянки, міг скластися лише в суспільстві, що досяг вже значного соціального розшарування.

Близько середини II тисячоліття до н.е. на Крит з материка вторглися ахейці і критським містам було завдано нищівного удару. Катастрофа (виверження вулкана на острові Санторин і слідом за ним повінь) прискорила руйнування критських міст. У другій половині II тисячоліття до н.е. центр егейської цивілізації переміщається на південь Балканського півострова, у Міккени і Тірінф. Розквіт міккенської культури відноситься до 1500 -1200 рр.. до н.е. Для соціального ладу Міккен та інших егейських міст Пелопоннеса і узбережжя Малої Азії було характерно розкладання родового ладу, виділення аристократії, наявність патріархального рабства і додавання ряду дрібних держав на чолі з Басилей - Військовим вождем, верховним жерцем і суддею. Жителі цих місць - греки-ахейці будували свої міста-фортеці на високих пагорбах, зміцнюючи їх стінами, звідси походить термін «акрополь» - верхнє місто, де й зводились царські палаци. Композиція цих палацових комплексів мала деякі спільні риси з композицією критських палаців - несиметричне розташування споруд, світлові колодязі та ін. Але в ній були і свої місцеві особливості: у плані палацу центральне місце займав мегарон, великий прямокутний зал з вогнищем в середині, чотирма колонами навколо вогнища, які розширюються догори й підтримували перекриття, і сіньми (продомосом), що мали зовнішній портик з двома колонами. Стіни палацових, будівель були складені із самана з дерев'яними прокладками, покриті штукатуркою і іноді розписані. Для мікенської архітектури характерна також і примітивна техніка кладки фортечних стін з величезних неотесаних каменів, насухо. Товщина стін у Тиринфі доходить до 8 м. Стіни були укріплені вежами. Грецький мандрівник Павсаній назвав ці стіни у своєму «Описі Еллади» циклопічними, тому що камені мали більше 3 м в довжину і 1 м у висоту. Цей термін - «Циклопічна кладка» - застосовується до цих пір. Так, девятисотметрові стіни Мікен мають товщину від 6 до 10 м, а стіни Тірінфа - 17,5 м і складені з кам'яних брил вагою 5-6 т.

Ворота у фортецю Мікен (XIV ст. до н. е.) називалися Левиними, тому що над їх прольотом розташована плита з зображенням левів - стражів воріт; це єдиний пам'ятник монументальної скульптури в міккенському мистецтві. Крім того, поява рельєфу на перекладині воріт було не тільки естетичною потребою, але і технічної: неминуча при створенні рельєфу вилучення зайвого каменя полегшувала вага верхньої частини, тобто поперечини воріт. Через ворота шлях між паралельними стінами веде на пагорб, в центрі якого розміщується Мікенський палац-комплекс більш упорядкований, ніж лабіринт" Кносського палацу. Мікенська фортеця-палац - прообраз грецького житла. Центром його є мегарон - великий прямокутний парадний зал з вогнищем посередині, який служив для урочистих зібрань і бенкетів. Навколо вогнища чотири колони підтримують навіс із отвором для диму. Домівках і підсобні приміщення групуються навколо мегарона. Більша, ніж у критян, войовничість ахейців відбилася і у сюжетах фресок, де явна перевага віддається сцен полювання і битв, але сам малюнок чіткіший, а композиції статичні і більш схильні до симетрії. Велика умовність і стилізованість характерна для орнаментів на вазах.

Великою своєрідністю відрізнялися міккенські поховальні споруди. До сьогодні збереглися гробниці ахейських царів дають нам деяке уявлення про зодчестві ахейців. Гробниці є двох видів: шахтові, тобто прямокутні могили в скелі (XVI-XV ст. до н. е..), і купольні - так звані толоси (XV-XIV ст. до н. е.), які представляють собою круглі споруди, криті куполом, який утворюється концентричними рядами кладки з напуском. До круглої камері веде вузький коридор (дромос). Краще за інших збереглася купольна гробниця 14 ст. до н.е. була відкрита Шліманом в Мікенах і названа ним «скарбницею Атрея», за імені батька царя Агамемнона, вождя ахейців, героя Троянської війни). Висота її - 13 м, діаметр - 14,5 м, купол її складається з 34 концентричних кіл кладки, довжина дромоса 36 м.

Розкопки Шлімана і розкопки 50-х рр.. ХХ ст. дали абсолютно виняткові за багатством речі: так звана «маска Агамемнона», кубки, чаші, судини - грубої місцевої роботи, але масивні, з чистого золота; чудовий кубок з гірського кришталю з ручкою у вигляді голови качки; важкі бронзові мечі з рукоятками зі слонової кістки з інкрустацією золотом; безліч бляшок, прикрашали, ймовірно, похоронний полог і одежу, кинджали крітської роботи з дивовижною за тонкощами інкрустацією на клинках, що зображає левів посеред лілій, полювання на левів і ін.

Мікенський настінний живопис зберігся в Мікенах, Тіринфі, Фівах та інших містах Греції. Сюжети розписів ті ж, що й на Криті. До числа кращих фресок Тіринфа відноситься фреска з полюванням на кабана. Стрімкий рух пораненого стрілами і утікаючого крізь зарості кабана і спритні рухи собак повні життя. Але умовне забарвлення підсилює абстрактно-декоративний характер розпису. Декоративність міккенського живопису ближча до декоративності орнаменту: переважає не пляма, а лінія. З плином часу риси площинності й умовної схематизації все більше наростали, як видно, наприклад, на невеликий фресці (близько 50 см висоти) з сценою виїзду двох дівчат на колісниці, так званих «мисливиць». Дівчата стоять на колісниці, запряженій парою коней; їх одяг - не критський, більше схожий на грецький хітон, за ними - абсолютно умовно трактовані дерева.