Тема 7. Мистецтво Візантійської імперії

 

Умови утворення та розвитку Візантійської імперії

У 330 р. н.е. на місці давньої грецької колонії під назвою «Візантія» римський імператор Константин І Великий заснував місто Константинополь — нову столицю Римської імперії. Часом офіційної появи нової держави вважають 395 р., коли імператор Феодосій Великий переділив Римську імперію між своїми синами, що призвело до її остаточного розподілу: утворилися дві держави - латиномовна Західна й грекомовна Східна.

У соціально-економічній і політичній історії Візантії можна визначити три основних періоди: перший період (IV - середина VII ст. ) характерний розпадом рабовласницьких і початком формування феодальних відносин; другий період (середина VII – початок ХІІІ ст. ) – інтенсивний розвиток феодалізму; третій період (1204 – 1453 рр.) – посилення феодальної роздрібненості, послаблення центральної влади і постійна боротьба з іноземними завойовниками.

В культурному аспекті в історії Візантії можна виділити шість періодів:

- перший (IV – кінець VII ст.) – боротьба віджилої цивілізації рабовласницького суспільства, в надрах якого вже зароджуються елементи феодалізму, з новою ідеологією; християнська церква не тільки бореться з античною культурою, але й прагне надати класичній спадщині богословське забарвлення;

- другий (кінець VІІ – середина ІХ ст. ) – культурний занепад внаслідок скорочення ремісничого виробництва і торгівлі, загальної аграризації;

- третій (середина ІХ – Х ст.) – нове культурне піднесення в Константинополі, що поширилося в Х ст. на провінційні міста;

- четвертий (ХІ – ХІІ ст.) – найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом візантійських міст;

- п’ятий (кінець ХІІ – ХІІІ ст.) – смуга культурного занепаду, пов’язаного з економічною і політичною деградацією імперії;

- шостий (ХІV – початок ХV ст.) – нове піднесення візантійської культури в умовах зародження гуманітарної ідеології.

Захоплення турками Константинополю в 1453 році, спричинило завершення історії великої імперії, найкращі майстри-іконописці покинули Візантію.

 

Сакральна архітектура Візантійської імперії. Софія Константинопольська

Історія архітектури Візантії ділиться на три періоди: ранньо-візантійський (V – VIII ст.); середньо-візантійський (VIII – XIII ст.) і пізньо-візантійський (XIII – XV ст.). Найвищого розквіту архітектура імперії набула в перший період, особливо під час правління імператора Юстиніана (20 – 60 рр. VI ст.), коли Візантія перетворилася в могутню державу.

Важливим вкладом Візантії в історію світової архітектури став розвиток купольних композицій храмів, що зумовило появу нових структур: купольної базиліки, центричної церкви з куполом на вісьмох опорах і хрестово-купольної системи. Розвиток двох перших типів припадає на ранньо-візантійський період, а хрестово-купольна система храмів розвинулася в середньо-візантійський період.

Хрестово-купольний храм є завершеним архітектурним типом. В класичному варіанті цього храму купол зводиться за допомогою арок-вітрил на вільно стоячих опорах (ц. монастиря Ліпса і Мірелейон Х ст., монастир Пантократора ХІІ ст. в Константинополі; ц. Богоматері в Салоніках 1028 р.). На території Греції розвинувся тип храму з куполом на тромпах (храм Католікон в монастирі Хосіос Лукас ХІ ст.). В монастирях Афона створився триконховий тип храму (з апсидами на східному, північному і південному фасадах, наприклад, монастир Хора в Константинополі.

Софія Константинопольська. Головним храмом всієї Візантійської імперії стала церква Святої Софії у Константинополі. Вона була побудована в 532 – 537 рр.. зодчими Анфімієм із Трала та Ісідором з Мілета за часів правління імператора Юстиніана. Це найбільш грандіозний і найвидатніший твір візантійської архітектури. Собор Софії був головною будівлею Візантійської імперії і придворним храмом імператора.

Центральний простір храму формується чотирма масивними пілонами заввишки 23 м, зв'язаними між собою підпружними арками і вітрилами, на які опирається центральний купол. Конструкція куполу, який має діаметр 30 м, складається з сорока радіальних цегляних ребер, що опираються на кругове кільце, або барабан, що виконане з міцного каменю. Висота будівлі з куполом 55 м. Храм в плані має розміри приблизно 80х72 м.

 

Монументальний живопис Візантії

Фресковий живопис Візантії майже не зберігся, більш довговічними і типовими виявилися мозаїки. Візантійська мозаїка робилася з смальт (забарвлених емалями шматочків скла), яким надавалася необхідна для візерунків форма, вона служила для прикраси стін і склепінь. Тон мозаїк зазвичай золотий або синій. У Софії Константинопольської мозаїки мерехтять завдяки золотій підкладці, на яку зверху закріплений тонкий шар кольорового прозорого скла (закріплення вироблялося в гарячому стані). Палацові мозаїчні композицій (Константинополь, Палермо) представляють мисливські або пасторальні сцени. Найвидатніші мозаїчні ансамблі збереглися в Равенні, в мавзолеї Галли Плацидії (V ст.) – це величний хрест на тлі синього неба; в церкві Сан-Вітале – це зображення імператора Юстиніана та його дружини Теодори з почтом, у яких чудово поєднуються ідея імператорського величі з індивідуальною портретністю і пишнотою одягу.

З ХІІ ст. в храмах митцями виконувалися вітражі з справжнього скла, покритого кольоровими емалями і вправленого в свинець. Наприклад, виявлені у вікнах апсиди монастиря Хору в Константинополі вітражі створені не пізніше 1120 року. На них зображені в людський зріст Богоматір, Христос, святі в багатих візантійських одежах; фон зображення прикрашений медальйонами, розетками,

 

Візантійський іконопис

Для іконописних зображень характерна гранична дематеріалізація фігур, зведених до двовимірним тіням на гладкій поверхні дошки, золотий фон, містична середовище, не площина і не простір, щось хитке, мерехтливе у світлі лампад. Для передачі духовності, божественності земних образів у християнському мистецтві склався особливий, суворо певний тип зображення сюжетів – іконографічний канон. Канонічність була найтіснішим чином пов'язана з системою світобачення візантійців. Іконографічний канон, в широкому сенсі включав у себе канон пропорцій і канон кольору, виконував ряд найважливіших функцій. Перш за все він ніс інформацію утилітарного, історико-оповідального плану, тобто брав на себе все навантаження описового релігійного тексту. Канон був зафіксований і в спеціальних описах зовнішнього вигляду святого, фізіономічні риси повинні були відображатися неухильно.

 

Перелік запитань для обговорення під час аудиторного заняття:

 

1.    Назвіть типи храмів Візантії.

2.    На основі якої конструкції античності розвинулися храми?

3.    Охарактеризуйте конструкцію візантійських храмів.

4.    Опишіть архітектурно-просторове рішення Софії Константинопольської.

5.    Опишіть розвиток монументального живопису в Візантії.

6.    Назвіть відому Вам тематику візантійських мозаїк.

7.    Охарактеризуте вітражне мистецтво Візантії.

8.    Аналіз канонічності іконопису Візантії.

9.            Що таке іконопис?

10.         Канони візантійського іконопису.

11.         Іконографія Христа.

12.         Назвіть канони іконографії Богоматері.