Тема 14. Особливості розвитку мистецтва періоду Відродження в європейських країнах (Франція).

 

У Франції в середині XV ст., після знайомства з італійським мистецтвом, починається рішучий розрив з готичною традицією. Французький Ренесанс мав придворний характер. Живопис Відродження у Франції – це, переважно, або вівтарні картини, або парадні портрети. До художників, які працювали на релігійну тематику, належать: Ангерран Картон (чи Шарантон) – «Вівтар Рекін» (1445 – 1450 рр.); Жан Фуке (1420 – 1481 рр.) – «Богоматір з немовлям» (1450 р.). Обидва художника працювали в період, який умовно можна назвати «передвідродження», тому ще мають сильний відбиток готичної техніки.

Жан Фуке (1420 – 1481 pp.) – перший французький великий художник та мініатюрист при дворі Людовіка ХІ нової епохи, що малював як і портрети, так і релігійні композиції. Старанність поєдналася в нього з монументальністю у трактуванні образу. Лише двома кольорами, яскраво-червоним та синім, намальована Мадонна у диптиху з Мілени. Наприкінці 1450-х рр. майстер створив ілюстрації до збірки новел Джованні Боккаччо. Шедевром Фуке є мініатюри «Часослова Етьєна Шевальє» (1450 – 1460 рр.). Особливо гарні мініатюри «Благовіщення», «Зустріч Марії та Єлизавети» (Рис. 9.), та інші, створені на сюжети Святого писання. Прекрасні мініатюри Фуке до рукопису «Великих французьких хронік», замовлених Карлом VII. Мініатюри «Хронік» Фуке прославляють французький королівський будинок, життя якого протікало в бенкетах і урочистих церемоніях(«Карл Великий знаходить тіло Роланда», «Бенкет на честь Карла IV», «Коронування Карла Великого» та ін.) (Рис. 10.). Дорогоцінною спадщиною Фуке є мініатюри до «Юдейським старожитностей» староєврейського історика Йосипа Флавія («Будівництво Єрусалимського храму», «Взяття Єрихону», «Взяття Єрусалима», «В'їзд Птолемея в Єрусалим», створені в 70-і рр. XV ст.). У цих мініатюрах художник виступив як майстер батальних сцен.

Жан Фуке вважається одним з найвидатніших митців XV ст. на стику пізньоготичної доби та раннього Ренесансу. Фуке, вихований на зразках французької готики, в своїх роботах поєднує досягнення італійських художників (перспектива, ракурс та об'єм) з деталізацією притаманною фламандському живопису.

Жан Клуе Молодший (1485 – 1540 рр.) – художник, портретист і виконавець мініатюр. Біографія Клуе відома як поважного художника, службовця французькому королеві Франциску I (Рис. 11.). Серед картин, що зараховуються до наробку художника є портрет Франциска I, дофіна Франциска, Чарльза де Коссе, портрет Діани де Пуатьє, сім мініатюрних портретів, а також велика кількість портретних нарисів, вищої якості. Всі роботи Жана Клуе відрізняються простотою геометричних форм, м'якістю моделювання. Його портрети виконані аквареллю, олівцем, сангіною.

Французька скульптура Відродження репрезентована дуже поетичними, карбованими рельєфами Фонтану Німф у Парижі. Найвідомішим скульптором французького Відродження був Жан Гужон (1510 – 1568 рр.), відомий, насамперед, як автор скульптурного оформлення Лувру. До відомих його робіт також належать: «Оплакування Христа» і «Євангеліст Іоанн» (1544 – 1545 рр.) – рельєфи для вівтаря церкви Сен Жермен Локсеруа; «Німфи» (1547 – 1549 рр.) – рельєф Фонтану Невинних; «Діана» (1558 – 1559 рр.) – статуя для фонтану замка в Ане.

Античні та ренесансні мотиви проявляються у рельєфах Мішеля Коломба (1430 – 1512 рр.). Насамперед, приклад мудрого прийняття смерті простежується у виконаних надгробках (гробниця герцога Франциска II Бретонського і його дружини Маргарити де Фує, Нант). Одна з відомих робіт – «Битва святого Георгія з драконом» (1508 – 1509 рр., церква замка Гайон).

Крім Гужона та Коломба, в період Відродження працювали скульптори: П’єр Бонтан (1507 – 1570 рр.) – «Жінки, що супроводжують військо» (1548 р., церква абатства Сен-Дені в Парижі); Жермен Пілон (1535 – 1590 рр.) – «Гробниця Валентини Бальбіані» (1583 р.).

Розвиток стилю Відродження в архітектурі Франції розпочався значно пізніше, ніж в Італії. Ознаки стилю з’являються лише на початку ХVІ ст., а її розвиток поділяється на два етапи: перший – ранній з поч. ХVІ ст. до 1530-х рр. і другий – зрілий у 1540 – 1570 рр.

Одним з центрів поширення культури Відродження був замок Фонтенбло, де на початку ХVІ ст. була заснована школа мистецтва італійськими маньєристами Россо і Пріматіччо, запрошеними до Франції Маргаритою Наваррською (Рис. 12.).

Для архітектури французького раннього Відродження особливо характерні високі дахи з люкарнами (горищними вікнами) і дуже великими димовими трубами-стояками. Тематика раннього періоду тісно пов’язана з феодальною системою: найзначніші пам’ятки раннього французького Відродження – палаци короля і верховної знаті. Зодчество розвивалося у таких напрямах:

-         готичні замки перероблялися в новому стилі зі зміною фасадів;

-         до споруд прибудовувалися нові корпуси, зведені в новому стилі;

-         зводилися абсолютно нові будівлі.

Корпус Франциска І в королівському замку Блуа (1515 – 1524 рр.) може бути прикладом приєднання до старого готичного замку нового флігеля. Головною особливістю споруди є велика башта, що виступає з площини стіни на половину свого об’єму і містить спіральні сходи. Королівський замок Шамбор (1515 – 1559 рр., арх. Д. Кортона, Ж. Сурдо, Д. Сурдо, Неве) є на першому місці серед нових замків, повністю збудованих в межах раннього Відродження. Основа його композиції – симетрія і виділення в ролі центрального елементу квадратного корпусу, що нагадує донжон. В цей же час були зведені замок Шатобріан (перша пол. ХVІ ст.), замок Шенонсо (ХVІ ст.) і палац правосуддя в Руані (ХVІ ст.) – приклад громадської споруди в стилі Відродження.

До французької архітектури зрілого Відродження відноситься Лувр (середина ХVІ ст., арх. П. Леско, скульптор Ж. Гужон) – це королівський палац, розташований в центрі Парижу, на правому березі Сени. Головний акцент архітектури палацу зосереджено на рішенні поверхонь стін. В основі тектонічного рішення фасадів Лувра правильно побудовані ордери з точно знайденими архітектурними деталями. До періоду зрілого Відродження також належить замок Ане (ХVІ ст., арх. Ф. Делорм). Філібер Делорм – один з найвидатніших французьких архітекторів зрілого Відродження. Крім замку в Ане створив палац Тюїльрі (з 1564 р.) та гробницю Франциска I в церкві Сен-Дені (з 1547 р.) в Парижі. В його дещо важкій архітектурі одночасно поєднуються ордерні та готичні елементи. Запровадив "французьку колонну" (с декорованими поясами) та "арки Делорма" (дерев’яні ферми для перекриття великих прорізів). Самобутній сплав готичних та ренесансних форм змінюється у 2-й половині XVІ ст. послідовним застосуванням регулярного панування та класичних ордерів.

Для архітектури французького Відродження характерні дві течії розвитку:

- у XV ст. формується тип особняка -"готелю";

- у XVІ ст. набуває поширення палацова архітектура (П’єр Леско, Філібер Делорм, Жак Дюсерсо, Жан Бюлан).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       

 

          

 

Рис. 1. Ж.Фуке. Зустріч Марії та Єлизавети

Рис.2. Ж.Фуке. Мініатюра Карл VІІ

Рис. 3. Ж. Клуе. Король Франциск

Рис. 4. Замок Фонтебло.