ГЛОСАРІЙ

 

Абстракція – здатність відокремити істотні риси предмета (об’єкта) від другорядних, бачити ідею, що буде реалізована.

Абстрактна архітектура декомпозована структура предметної області на задачі підсистем, для яких фіксуються параметри й обмеження, необхідні для їх взаємодії.

Агрегація – об’єднання ряду понять у нове поняття (відношення типу «частина–ціле»), загальні ознаки якого можуть бути сумою ознак інших або бути новою ознакою.

Аналіз вимог – виявлення і відображення обмежень на функції і систему у цілому.

Артефакт – будь-який продукт діяльності фахівців з розробки програмного забезпечення.

Архітектура системи – структура (каркас) системи і підсистем або компонентів і інтерфейсів між ними.

Асоціація – найбільш загальне й істотне відношення, що встановлює наявність зв’язків між поняттями без уточнення їхнього змісту і розмірів.

Білої скриньки метод – забезпечення виявлення помилок на всіх зазначених її шляхах і потоках передач керування у внутрішній структурі програми.

Валідація – перевірка відповідності розробленої ПС вимогам замовника.

Верифікація – перевірка правильності реалізації функцій ПС з урахуванням вимог.

Взаємодія об’єктів – зв’язок між об’єктами через механізми повідомлень.

Відмовлення – перехід програми з працюючого стану в непрацюючий стан у зв’язку з виявленими помилками або дефектами в ній.

Вимога – угода або договір між замовником і виконавцем системи щодо властивостей її функцій, умов роботи в заданому середовищі.

Водоспадна (каскадна) модель – схема послідовності робіт, у якій кожна з них виконується один раз і в порядку, що зазначений у моделі життєвого циклу.

Гарантія якості програмного забезпечення – дії на кожнім процесі життєвого циклу з перевірки і підтвердження досягнення деяких показників якості відповідно до стандарту. Дефект – це помилкова подія в роботі системи, що виникає внаслідок невірного опису специфікації вимог, проектних рішень, програм і т.п.

Діаграма – графічне подання сценаріїв роботи системи за допомогою класів, станів, подій і т.п.

Динамічне тестування – виконання програми для виявлення помилок у програмі, визначення їхньої причини й усунення.

Домен або предметна область – спектр задач, що подаються програмними системами або їх сімействами, що мають схожі прийоми їхнього рішення.

Експлуатація – дії з виконання готової програмної системи.

Життєвий цикл – схема виконання робіт із проектування системи, починаючи з моменту прийняття рішення про необхідність її побудови і закінчуючи моментом її повного вилучення з експлуатації.

Задача системи – завдання системи і спосіб (технологія) його досягнення у програмному середовищі.

Зв’язок (Relationship) – пойменована асоціація між двома сутностями, що має значення для розглянутих відношень у предметної області.

Заховання інформації – прийняття рішення про те, що варто повідомити усім про особливості програми, а що залишити при собі – не показувати їм.

Менеджмент – професійне керування програмним проектом і колективом фахівців, утворюючих програмний продукт проекту.

Інженерія – планування і дисципліна керування програмуванням задач з метою одержання користі від властивостей та способів виконання продуктів.

Інженерія якості – процес керування наданням програмному забезпеченню властивостей якості (надійності, відмовостойкісті і т.п.).

Інженерія вимог – збирання, аналіз, оформлення умов і обмежень на розробку системи, погоджених як замовником, так і виконавцем.

Інтенсивність відмовлень – це частота появи відмовлень або дефектів у програмній системі при її тестуванні або експлуатації.

Інспекція коду – формальна перевірка опису програми, її типів і структур даних на їхню правильність відповідно до вимог.

Інформаційна модель – модель системи, у якій відображається структура даних і зв’язків з об’єктами, що їй користуються.

Інформаційна система – система, що виконує збирання, обробку, збереження і виробництво інформації з використанням автоматизованих процесорів і людей.

Інформаційне забезпечення – набір засобів для надання інформації користувачам про зміст і умови її застосування.

Інтерфейсний об’єкт – стикувальний посередницький елемент між двома об’єктами, що містить у собі опис даних, оператори їх передачі один одному через повідомлення.

Інцидент – абстрактна подія, що впливає на стан об’єкта.

Каркас (патерн) – різновид абстрактної архітектури для визначення окремих компонентів або сукупності системи.

Компонент – тип, клас, проектне рішення, програма, документація або інший продукт програмної інженерії, пристосований для практичного використання.

Компонентна розробка – конструювання програмної системи шляхом композиції знов створених і готових компонентів, що зберігаються в різних сховищах.

Конкретизація – додавання істотних ознак для розширення змісту деякого поняття і звуження обсягу поняття.

Кінцеві користувачі системи – професійні особи, що замовляють комп’ютерну систему і користуються нею.

Компонент повторного використання (КПВ) – фрагмент знань про минулий досвід розробка елементів системи, представлених так, що їх можливо використовувати не тільки розробником, а і користувачами після адаптації до нового середовища.

Конфігурація – варіант (версія) виготовленої програмної системи з ідентифікованих компонентів і підсистем.

Концептуальне моделювання – процес побудови моделі предметної області, орієнтованої на розуміння її людиною.

Критерій – кількісна або якісна характеристика системи, що дозволяє оцінити ступінь досягнення мети і сформулювати правила вибору необхідних засобів і технологій.

Критерій ефективності – критерій, що дозволяє оцінити ступінь досягнення мети з урахуванням зроблених витрат різних ресурсів.

Керування якістю – комплекс способів і системної діяльності з планування досягнення показників якості робочого і кінцевого програмного продукту.

Метрика – кількісна міра і шкала виміру характеристик програми або продукту.

Модель ЖЦ – типова схема послідовності робіт у процесах розробки деякого типу програмного продукту.

Модель процесу – визначена послідовність дій, що супроводжує зміну стану програмного об’єкта.

Модель станів – відображення динаміки зміни стану об’єкта класу, що змінює його поведінку.

Модель зрілості СММ (Capability Maturity Models) рівні готовності організації-розробника ПС і її можливості створювати зріло (задовільно, середньо, добре і дуже добре) визначений вид програмної продукції.

Модель якості чотирирівнева структура, що відображає характеристики, атрибути, метрики й оцінні елементи показників якості програмної системи.

Мова UML – діаграмний спосіб специфікації, візуалізації, конструювання і документування продуктів у процесах ЖЦ.

Надійність програмної системи – це здатність системи зберігати свої властивості (безвідмовність, стійкість і ін.) у процесі перетворення вихідних даних у результати протягом визначеного проміжку часу за певних умов експлуатації.

Налагодження – перевірка програми на наявність у її описі помилок і їхнє усунення без внесення нових.

Нефункціональні вимоги – вимоги, що характеризують організаційні, виконавські, операційні аспекти роботи програмної системи в середовищі виконання.

Об’єкти керування – це функції перетворення об’єктів інтерфейсу в об’єкти сутності, аналогічно до відображення алгоритму обробки даних у системі.

Об’єкт-сутність – довго живучі об’єкти, що відповідають реальним предметам світу предметної області і зберігають свій стан після виконання сценарію роботи.

Об’єктно-орієнтована модель – структура із сукупності об’єктів, що взаємодіють між собою, мають властивості і поведінку.

Онтологія – сукупність елементарних понять, термінології і парадигми їхньої інтерпретації в середовищі проблеми, що потрібно розробити.

Оцінний елемент метрики – кількісна або якісна міра оцінки відповідного показника з урахуванням його ваги в системі оцінки якості.

Оцінювання якості – дії, спрямовані на визначення ступеня задоволення програмного забезпечення якісним вимогам, що відповідають його призначенню.

Пакет – програмна структура з загальним механізмом організації елементів у групи підсистем різного рівня деталізації.

Переносність системи – можливість змінювати сервіс системи (ОС, зв’язки, мережні комунікації і т.п.) шляхом настроювання на нові умови середовища або платформи.

 План тестування – опис стратегії, ресурсів і графіка тестування окремих компонентів і системи в цілому.

Помилка недоліки в операторах програми або в технологічному процесі її розробки, що приводять до неправильної інтерпретації вхідної інформації і до неправильного рішення.

Подія – явище, що провокує зміну визначеного стану і перехід до іншого станові в системі.

Програмна система – це комплекс прикладних програм і засобів, що реалізують функції (задачі) предметної області в заданому середовищі.

Програмне забезпечення – це деяка конкретна функція системи (ОС, система керування БД тощо), що входить до складу ПС або сама ПС.

Прецедент (клас) визначає набір екземплярів класу, який становить послідовність дій, виконуваних системою, і видає результат, коштовний для конкретного суб’єкта.

Принципи – базові концепції, що лежать в основі всієї області програмування.

Програмна інженерія – розділ Computer Science, включає систему методів, засобів і дисципліни планування, розробки, експлуатації і супроводу ПС, здатних до масового відтворення.

Процес придбання – дії, що ініціюють визначений цикл аналізу для визначення покупцем програмної системи або сервісу.

Процес розробки – дії розробника з інженерії вимог, проектування, кодування і тестування програмного продукту.

Процес здачі – дії з передачі розробленого ПП покупцеві.

Процес експлуатації – дії по обслуговуванню ПС користувачем.

Процес супроводу – дії за рішенням задач системи, підтримка системи в актуальному стані для виконання функцій системи, керуванню модифікаціями або вилученню системи з уживання.

Проектування – перетворення вимог у послідовність проектних рішень в архітектуру системи, а її в вихідний код.

Проектування концептуальне – уточнення розуміння й узгодження деталей вимог до системи.

Проектування архітектурне – визначення структурних особливостей споруджуваної системи.

Проектування технічне – відображення вимог з функціонування і розробки системи шляхом визначення всіх конструктивних елементів і їхніх композицій.

Проектування детальне – визначення подробиць реалізації функцій для заданого середовища і зв’язків між відповідними компонентами системи.

Реалізація програмної системи – перетворення проектних рішень у працюючу систему (синоніми: кодування, конструювання).

Сертифікація програмного продукту – процес для установлення відповідності програмної продукції (процесу або послуг) конкретному стандартові або технічним умовам зі спеціальним знаком або свідченням.

Сімейство систем – множина прикладних систем із різними загально функціональними властивостями і окремим внутрішнім керуванням та з загальною взаємодією між собою.

Спадкування – конкретизація в підкласі окремих властивостей, якими можуть користуватися інші об’єкти суперкласу.

Специфікація – опис алгоритму, правил, обмежень дій об’єктів з урахуванням стандартів, критеріїв якості й ін.

Спіральна модель ЖЦ – модель процесів розробки системи, з можливістю повертатися до будь-якого попереднього процесу з метою переробки елементів робочого продукту.

Стан (системи, об’єкта і т.п.) – фіксація визначених властивостей на заданий момент або інтервал часу.

Статичне тестування – аналіз і розгляд специфікацій компонентів на правильність подання без їхнього виконання на комп’ютері.

Супровід – виконання реалізованих у системі задач і робот з внесення в неї змін після того, як вона передана користувачам для експлуатації.

Суб’єкт – хтось або щось поза системою, що взаємодіє із розробленою системою.

Сутність (Entity) – реальний або уявлюваний об’єкт, що має істотне значення для розглянутої предметної області, інформація про яке підлягає збереженню.

Сценарій – конкретна послідовність дій, що ілюструє його виконання під керівництвом зовнішнього елемента або виконавця.

Тест – деяка програма, призначена для перевірки правильності роботи системи і виявлення в ній помилкових ситуацій.

Тестові дані – набір даних, що готуються на основі специфікації програм для перевірки роботи програмної системи.

Тестування – спосіб семантичного налагодження (перевірки) програми, що складається у виконанні послідовності різних наборів тестів і звірення отриманих результатів з відомими заздалегідь.

Узагальнення – звуження щирих ознак поняття для розширення властивостей, охоплених цим поняттям об’єктів.

Успадкована система – існуюча діюча система, створена за допомогою будь-яких методів і технологій для підтримки деяких задач користувача.

Функція – зміст дій, виконання яких покладається на відповідний елемент системи при заданих вимогах, умовах і обмеженнях.

Функціональні вимоги – це умови й обмеження на виконання мети і задач відповідно до заданих потреб замовника системи.

Функціональна повнота – атрибут, що показує ступінь достатності реалізованих функцій для рішення спеціальних задач відповідно до вимог до програмного забезпечення.

Функціональна структура – структура, елементами якої є функції, а відношеннями – зв’язки, що забезпечують передачу предметів праці.

Характеристики якості (стандартні) – це функціональність (functionality), надійність (realibility), зручність (usability), ефективність (efficiency), супроводженість (maitainnability), переносність (portability).

Чорної скриньки метод – тестування реалізованих функцій шляхом перевірки відповідності реального поводження функцій ПС з очікуваними результатами, виходячи зі специфікацій вимог.

Якість програмного забезпечення – сукупність властивостей продукту, що визначають його придатність задовольнити вимоги замовника щодо призначення ПС.