Тема 1. Екологія людини як наука

1. Предмет, об'єкт і завдання екології людини

2. Місце екології людини в системі природничих і гуманітарних наук

3. Методи досліджень екології людини

1. Предмет, об'єкт і завдання екології людини

Екологія людини як міждисциплінарна наука, що дос­ліджує взаємовпливи природи і людської популяції з метою поліпшення стану здоров'я, підвищення соціально-трудово­го потенціалу людини, зародилася майже одночасно з кла­сичною біологічною екологією. Однак інтерес людини до то­го, що відбувається в навколишньому світі і як це впливає на її здоров'я, виявився значно раніше – тоді, коли вона сформувалася як мисляча істота. З часом знання про вза­ємозв'язки у природі, вплив зовнішніх чинників на самопо­чуття, здоров'я і розвиток людства були систематизо­вані, осмислені, збагачені результатами різноманітних експериментів та синтезовані в науковий напрям, який поєднує набутки природничих (астрономія, геологія, гео­графія, фізика, хімія, біологія, медицина та ін.), соціальних, філософських і економічних галузей наукової діяльності.

Людина є складною, самоорганізованою, саморегульо­ваною системою, функціонування якої значною мірою за­лежить від її взаємодії із зовнішнім середовищем. У глобальному вимірі людина як вищий рівень живих організ­мів належить до біосфери (грец. bios – життя і sphaira – шар) – оболонки Землі, де існує життя. На неї поширю­ються всі закономірності функціонування біосфери та ор­ганізмів, що її заселяють, із змінами біосфери пов'язаний розвиток суспільства, а також глобальні і локальні загрози людському життю.

Водночас людина є елементом екосистеми – сукупнос­ті (єдиного комплексу) організмів і умов їх існування, не­живих компонентів довкілля (атмосфера, ґрунтовий пок­рив, водойми), що перебувають у взаємозв'язках і взаємо­дії, внаслідок яких відбувається біотичний (грец. bios – життя) кругообіг (обмін) речовин та енергії. Утворюють екосистему організми і весь комплекс фізичних факторів. Вони можуть бути стійкими (зберігатися тривалий час) і короткостроковими (наприклад, штучні водойми).

Середовище функціонування людини охоплює не лише природні, а й техногенні і соціокультурні елементи. Це оз­начає, що її життєдіяльність відбувається в антропоекосистемі, якою, як правило, вважають однорідно заселений (за визначеними критеріями) простір, котрому властиві одно­рідні для певного часу форми взаємодії людей із довкіллям. Антропоекосистему формують такі компоненти і процеси: природа, її забрудненість, населення, його культура, рівень освіти, здоров'я, екологічна свідомість, соціально-побутові умови життя, господарська діяльність та ін.

Людина не є пасивною, цілком залежною від зовніш­нього середовища істотою. Завдяки своїй унікальній тілес­но-душевній організації вона спромоглася піднятися над світом тварин, стала суспільною особистістю, здатною планомірно і цілеспрямовано діяти, змінюючи навколишній світ, своє життя і власну сутність. Духовно-культурне па­нування над природою (одночасно із залежністю від неї) вирізняє людину з-поміж живих істот, робить її творцем свого життя, його матеріальних, духовних і культурних реалій. Крім того, людина здатна відокремлювати значу­ще, ціннісне від корисного, доцільного, функціонального, що збагачує особливим змістом її життя і форми взаємодії з довкіллям.

Створення людиною реалій свого матеріального бут­тя, утвердження духовних цінностей відбувалося у про­цесі і завдяки пізнанню, використанню нею природних закономірностей, тому людські творіння значною мірою повторюють витвори природи. Усе глибше пізнаючи її закономірності, використовуючи її потенціал задля своїх цілей, людина не завжди діяла виважено, завдавала шкоду довкіллю і собі. Навчити людину усвідомлювати себе невід'ємним елементом природного світу, врахову­вати і раціонально, без негативних наслідків, використо­вувати його закономірності і взаємозалежності поклика­на галузь екологічної науки – екологія людини (антропоекологія).

Екологія (грец. oikos – дім, родина і logos – слово, вчення) люди­ни – міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні закономір­ності взаємодії людини, популяції людей з довкіллям, вплив факторів зовнішнього середовища на функціонування людського організму, цілеспрямоване управління збереженням і поліпшен­ням здоров'я населення.

В екології людини акумульовані надбання багатьох природничих і суспільних наук, внаслідок синтезу яких вона сформувалася в багатовимірну галузь знань, своєрід­ну філософію гармонійного буття людини у світі. Головна особливість екології людини полягає у виокремленні із за­гального контексту екології, охорони природи найскладні­шого елемента – людини, в дослідженні різноманітних впливів на неї (природного, техногенного, культурного се­редовища), законів і закономірностей гармонійного буття людини у світі. З цього погляду для екології людини знач­ний інтерес становлять стан і процеси, що відбуваються у біосфері, зокрема у техносфері – сукупності створених ці­леспрямованою діяльністю людини штучних і змінених нею природних об'єктів.

Екологія людини не обмежується дослідженням проб­лематики довкілля, збереження оптимальних параметрів природного, культурного, техногенного середовищ, а пос­тає як синтез знань про людину і все, що її оточує, їх взаємозв'язки і взаємовпливи, збагачує антропогенними прин­ципами інші галузі знань і людської діяльності.

Предметом екології людини як науки є вивчення взає­модії людського організму і людської популяції із середо­вищем їх існування як цілісної системи, а об'єктом дослі­дження цієї науки – система "людина – навколишнє середовище (довкілля)". Людина при цьому фігурує на рівні окремого організму і на рівні популяції, а середовище охоплює природні, культурні, техногенні компоненти.

Сферою науково-практичних інтересів екології люди­ни є також адаптація (лат. adaptio – пристосування) – пристосування організму на індивідуальному і популяцій­ному рівнях до умов зовнішнього середовища, вироблене в процесі еволюційного розвитку. Людина (популяція) під­дається незвичним впливам природних, економічних, со­ціально-культурних, психологічних факторів, що позна­чаються на її здоров'ї. У зв'язку з цим екологія людини трактує адаптованість до нових умов як сукупність соці­ально-біологічних параметрів, необхідних для стійкого існування організму в конкретному екологічному середо­вищі. Адаптивні можливості індивіда і популяції вияв­ляються в реальних умовах, які утворюють антропоекологічне напруження – проблеми організму людини, спричинені дією факторів зовнішнього середовища. Його чинниками є соціально-психологічна, виробнича, побу­това напруженість, гіпокінезія (порушення функцій ор­ганізму внаслідок обмеження рухової активності), непра­вильне харчування, забруднення води і повітря, посилен­ня шумів тощо.

Дослідження впливу цих факторів на людину є перед­умовою вироблення науково обґрунтованої екологічної по­літики, яка повинна охоплювати соціально-економічні, технологічні, технічні, інформаційно-виховні, організа­ційні та інші напрями діяльності, спрямованої на розвиток фізичних і психічних можливостей людини, її здатності вдосконалюватися, жити у злагоді з собою і світом приро­ди. Реалізація цього завдання неможлива без виконання екологією людини певних функцій: теоретико-пізнавальної (нагромадження, систематизація, узагальнення знань про закономірності взаємодії людини і довкілля; вироб­лення науково обґрунтованих висновків, прогнозів стосов­но змін у природі внаслідок певної діяльності або бездіяль­ності людини, рекомендацій про доцільність чи недоціль­ність конкретних заходів); інформаційної (інформування суспільства про процеси і явища у природі, форми і спосо­би раціональної поведінки людини); просвітницької (реа­лізація просвітницьких програм, акцій); практично-пе­ретворювальної (реалізація на основі науково обґрунтова­них прогнозів і рекомендацій конкретних заходів щодо збереження, оздоровлення довкілля, оптимізації поведін­ки людини в ньому); соціальноекономічного контролю (цілеспрямований аналіз ситуацій, обґрунтування сус­пільних норм, забезпечення функціонування механізмів контролю за їх реалізацією); організаційно-управлінської (організація, аналіз, коригування процесів) та ін.

Головні завдання екології людини полягають в аналізі впливу факторів довкілля на людський організм, впливу людини на довкілля, прогнозуванні можливих змін у параметрах рівня здоров'я людей під дією зовнішніх факторів, виробленні науково-обґрунтованих нормативів їх життє­забезпечення з урахуванням прогнозів антропоекологічного напруження. Не менш значущими є і такі завдання:

Ø  вивчення стану здоров'я людей, їх соціально-трудового потенціалу, впливу факторів, комплексів середовища на здоров'я і життєдіяльність населення;

Ø  прогнозування можливих змін у здоров'ї людей внаслідок процесів, що відбуваються у зовнішньому середовищі;

Ø  прогнозування стану здоров'я майбутніх генерацій;

Ø  створення антропогенетичного моніторингу – системи спостережень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв'язку з дією на них різних факторів довкілля, а також дослідження і оцінювання його умов, що впливають на здоров'я населення і зумовлюють поширення захворювань;

Ø  визначення науково обґрунтованих значень гранично допустимих техногенних навантажень на природне середовище;

Ø  вивчення впливу окремих факторів середовища і їх комплексів на здоров'я і життєдіяльність популяцій людини;

Ø  дослідження процесів збереження і відновлення здоров'я людських популяцій;

Ø  аналіз глобальних і регіональних екологічних проблем, які зумовлюють стан здоров'я людини;

Ø  вироблення нових методів дослідження екологічних факторів впливу на здоров'я людини (космічних, біохімічних та ін.);

Ø  аналіз і обґрунтування шляхів поліпшення рівня здоров'я і соціально-трудового потенціалу населення.

До сфери інтересів екології людини належить не лише нагромадження природничих, медичних, соціально-еко­номічних знань, які стосуються життя людини. У її компе­тенції й організація морального, духовного виховання людини, спрямованого на усвідомлення нею своєї ролі в навколишньому природному середовищі. Філософське ба­чення людини як міри всіх речей має домінувати при вирі­шенні найважливіших проблем життя на землі. Водночас, долаючи корінні проблеми свого буття, людина повинна дбати про збереження рівноваги в природі, цілісності її систем. У цьому контексті екологія людини покликана розв'язувати двоєдине завдання: актуалізувати необхід­ність врахування під час реалізації будь-яких проектів потреб людських спільнот, окремої людини і зберігати цілісність природного середовища, що є передумовою опти­мального функціонування багатокомпонентної і динамічної системи "людина – суспільство – природне середови­ще", екологічної безпеки людства.

Синтезуючи знання медичної географії – науки, що вивчає залежність стану здоров'я від спричинених неодно­рідністю географічної оболонки Землі особливостей тери­торії; гігієни довкілля – науки, що переймається медико-білогічними аспектами охорони довкілля; демографії – галузі знань про народонаселення (географічний розподіл і склад, залежність складу населення від соціально-еконо­мічних факторів, процеси відтворення і зменшення його чисельності: народжуваність, смертність, тривалість жит­тя); соціоекології – науки, яка досліджує природне середо­вище у його взаємозв'язках, взаємозалежностях із сус­пільством, процесами, що відбуваються в ньому, та інших галузей знань, екологія людини за предметом, об'єктом, проблемною сферою значно ширша, складніша від кожної з них, що свідчить про її унікальність й особливу пізна­вально-практичну роль.

2. Місце екології людини в системі природничих і гуманітарних наук

Екологія людини, досліджуючи взаємодію людини як біосоціальної істоти з навколишнім світом, зв'язки між станом довкілля і здоров'ям людського організму, соціаль­но-трудовим потенціалом суспільства, черпає відомості з різноманітних галузей природничих і соціальних знань, збагачуючи і їх результатами своїх пошуків.

На стан людського організму, як відомо, впливають різні, в т. ч. й абіотичні (властиві неживій природі; фізич­ної, хімічної дії) фактори. Цим спричинений інтерес еко­логії людини до астрономії – науки про будову Всесвіту і його вплив на Землю; геології – науки про внутрішню бу­дову і розвиток Землі та процеси геодинаміки; фізики – галузі знань, яка вивчає функціонування фізичних полів землі та їх вплив на організм людини; хімії – науки про речовини, їхній склад, будову і в л поти пості; географії – науки, яка допомагає пізнати зміни ландшафтної оболон­ки Землі у взаємозв'язку зі змінами н житті людини; клі­матології – науки, знання якої дають змогу пізнати при­чини і закономірності змін клімату на нашій планеті, вплив їх на живі організми і вплив господарської діяль­ності людини на ці процеси.

Прямим і безпосереднім є зв'язок екології людини з на­уками, які досліджують життєдіяльність організмів. Біо­логія збагачує її загальними знаннями про живу природу, про суть життя, методи освоєння й охорони природи відпо­відно до потреб людини; анатомія людини – про будову людського організму, його органів і систем у зв'язку з їхні­ми функціями і розвитком; фізіологія людини – про про­цеси, що відбуваються в людському організмі, та їх зако­номірності; психологія – про психічні процеси, зумовлені впливом кліматичних, техногенних та інших факторів; медицина – про наукову і практичну діяльність, спрямо­вану на збереження і зміцнення здоров'я людини, продов­ження її життя.

Оскільки людина є суспільною істотою, її розвиток і культура взаємозв'язків зі світом, у т. ч. і світом природи, зумовлювалися процесами цивілізаційного розвитку (ста­ном науки, матеріальної і духовної культури в усіх її про­явах тощо). У цьому сенсі для екології людини важливі знання історії, яка вивчає розвиток суспільства і його закономірності; філософії – науки про форми людської свідомості, яка виробляє цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, ставлення людини до світу; соціології – науки про суспільство, його структурні утворення і зако­номірності їх взаємодії, соціальні відносини і соціальні процеси, людину як одного із суб'єктів цих процесів і від­носин; релігієзнавства – науки, яка досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв'язків з політичними, економічними, духовними системами сус­пільств, особливості їх впливу на віруючих, та інших галу­зей знань. Кожна з них під особливим кутом зору розгля­дає сутність людини, процеси і закономірності її буття у світі, взаємозв'язки зі світом, дає змогу пізнати і зрозумі­ти взаємозалежності матеріального, соціального, духовно­го розвитку цивілізації, взаємовпливи природних і соці­альних факторів. Без цих знань екології людини важко бу­ло б знайти відповіді на багато актуальних питань.

Тісними є зв'язки екології людини з багатьма галузями екологічних знань, наукові відкриття яких дають змогу пізнати явища, процеси, закономірності, що відбуваються в усіх сферах Всесвіту, їх вплив на природне середовище, де живе людина, і на саму людину. Проблематика екології людини у багатьох аспектах (екологія організму, екологія спільноти, екологія екосистем) споріднена з проблемати­кою загальної екології. Поширюються на неї і такі теоре­тичні положення загальної екології, як принципи спільної дії факторів, розміщення видів в екологічному просторі та ін. Однак екологія людини аналізує реалії з антропоекологічних позицій. Якщо загальна екологія в основному зо­середжена на універсальних процесах і тенденціях у при­роді, то екологія людини концентрується і на соціально-економічних відносинах, людино-біологічній проблемати­ці і навіть на питаннях психології та культури.

Геохімічна екологія забезпечує екологію людини знан­нями про вплив геохімічних факторів на людський орга­нізм, його потребу в хімічних елементах, максимальні і мінімальні їх концентрації, способи потрапляння їх в ор­ганізм, про обмін речовин і енергії; глобальна екологія, яка вивчає всю біосферу, – про антропогенні (зумовлені діяльністю людини) зміни довкілля; інженерна екологія – про міру доцільності господарської діяльності людини в довкіллі; ландшафтна екологія – про особливості присто­сування живих організмів до конкретного географічного середовища; радіаційна екологія – про вплив радіоактив­них речовин на екосистему, живі організми, зокрема на організм людини; соціальна екологія – про закономірнос­ті взаємовідносин суспільства і природного середовища; економічна екологія – про взаємовпливи екологічних факторів та економічної діяльності людини та ін.

Результати досліджень у будь-якому напрямі кожної галузі екологічних знань мають непересічну цінність для екології людини, оскільки дають змогу пізнати явища, процеси, що відбуваються у природі, простежити вплив на них антропогенних факторів, спрогнозувати, побачити ри­зики для здоров'я людини, змоделювати адекватні ситуа­ції профілактичні заходи.

3. Методи досліджень екології людини

Екологія людини як міждисциплінарна і водночас сконцентрована на чітко окресленій, конкретній пробле­матиці наука у своїх дослідженнях послуговується і загальнонауковими (ґрунтуються на філософських, загальнонаукових принципах), і специфічними (властивими певній галузі наукової діяльності) методами (способами) пізнання дійсності.

До загальнонаукових належать методи емпіричного дослідження (спостереження, вимірювання, порівняння), а також емпірико-теоретичні (абстрагування, аналіз і син­тез, індукція і дедукція, аналогія, моделювання), теоретичні (сходження від абстрактного до конкретного, прог­нозування, системний) методи.

Найвикористовуванішим специфічним методом дос­лідження екології людини є антропоекологічний моніто­ринг (лат. monitor – спостереження) – система спостере­жень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв'язку з дією на них факторів довкілля, а також спостереження і оцінювання умов середовища, які негативно впливають на здоров'я населення, зумовлюють поширення захворювань.

При антропоекономоніторингу найчастіше вдаються до непомітного, спеціально організованого спостережен­ня за реальним об'єктом. Експеримент при цьому мало-використовуваний, оскільки пов'язаний з ризиками для здоров'я. Певну інформацію дають опитування, тести, однак отримані від респондентів відомості часто містять багато суб'єктивного, що потребує додаткової їх перевір­ки. Для отримання максимально об'єктивних відомостей необхідно паралельно використовувати різноманітні ме­тоди досліджень.

З огляду на багатоманітність і складність взаємодії сус­пільства, людини з довкіллям екологія людини зводить до мінімуму використання дедуктивних (вибудовування ви­сновків від загального до часткового) моделей, які знач­ною мірою підпадають під вплив суб'єктивних уподобань, надаючи перевагу всебічному аналізу ситуації на основі різнобічної об'єктивної інформації.

Активно використовують у вивченні впливу середови­ща на здоров'я населення методи математичної статисти­ки: оброблювання варіаційних рядів з визначенням мате­матичного очікування, дисперсії, середньоквадратичного відхилення, отримання інтенсивних і екстенсивних показ­ників для порівняння груп людей, які піддавались впливу різних шкідливих умов довкілля, тощо.

Вибір методу дослідження залежить від геокліматичних умов, у яких воно відбувається, завдань, які повинно вирішувати, особливостей досліджуваної проблеми тощо. Для отримання об'єктивних даних доводиться поєднувати різноманітні методи і методики, кількома способами пере­віряти отримані результати.

Залежно від наукових уподобань, методологічних за­сад сформувалися два основні напрями досліджень проб­лем екології людини:

1) медико-біологічний, що вивчає вплив природних факторів на людину, способи запобігання, протидії їм;

2) міждисциплінарний (комплексний), який, крім при­родних, бере до уваги і соціокультурні чинники.

Більшість дослідників, спеціалістів сходиться на необ­хідності використання різноманітних способів отримання даних, методів їх аналізу, врахування усіх чинників впли­ву на людину, вивчення якомога більшої кількості форм взаємодії зі світом, схиляючись таким чином до комплек­сних методів пізнання людини і її буття у світі.

Екологія людини є молодою наукою, предметна сфера, дослідницький апарат, методологія, теоретичні засади якої перебувають у процесі формування. В останні десяти­ліття вона розвивається особливо динамічно, що зумовле­но появою нових викликів і загроз людству.

Спостереження і висновки цієї науки спонукають лю­дину задуматися над тим, що її нераціональні, нерозсудли­ві дії в природі шкодять не тільки конкретному об'єкту (водоймищу, дереву, повітрю тощо), а і є загрозою її здоров'ю, життю, безпеці людства. Наслідки такої діяльності можуть століттями переслідувати її нащадків, руйнуючи генетичний код, провокуючи згубні мутації. Усвідомлю­ючи це, людство здобуло в собі сили для того, щоб піднятися над власними інстинктами, задоволенням егоїстичних пристрастей, розширило бачення світу і себе в ньому до пла­нетарного, всесвітнього масштабу. Такі відчуття і міркуван­ня є платформою і основним ресурсом культури людства постіндустріальної епохи, яке починає усвідомлювати переваги і ризики глобалізованого світу. У зв'язку з цим еколо­гія людини як наука акумулює не лише екологічні, техно­логічні знання, а й ідеї, принципи з різноманітних сфер піз­навальної, дослідницької діяльності людини, зосереджує в собі тривоги людства за своє буття і майбутнє.