ТЕМА 1. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА КОДУВАННЯ ТОВАРІВ

1.1. Класифікація товарів

1.2. Сутність і цілі кодування

1.1. Класифікація товарів Класифікація – це розподіл заданої чисельності на підчисельність згідно із встановленими методами класифікації.

Чисельність ділиться на підчисельність за однією ознакою, а кожна підчисельність – на дрібніші класифікаційні категорії. При цьому всі підрозділи чисельності складають єдину систему, усі частини якої взаємопов’язані, підпорядковані, і кожна частина, підрозділ (клас, група) є сукупністю подібних об’єктів, які мають хоча б одну спільну ознаку.

Розподіл чисельності об’єктів (предметів, товарів) на групи за однією або двома ознаками класифікації називається класифікаційним групуванням. Групувати об’єкти можна за алфавітом, запахом, кольором, призначенням, хімічним складом, габаритними даними тощо. Окремі групування, що не взаємопов’язані і не мають спільної класифікаційної одиниці, не можна називати класифікацією. Групуваннями користуються при вивченні вузьких проблем або вирішенні конкретного практичного завдання.

Класифікація має декілька взаємопідпорядкованих рівнів (ступенів) розподілу і цим відрізняється від простого групування чисельності об’єктів, які мають лише один рівень поділу.

Класифікація товарів народного споживання в сучасних умовах повинна задовольняти такі основні вимоги:

- забезпечувати максимальну оглядовість номенклатури товарів;

- сприяти повному вияву основних властивостей і особливостей товарів;

- враховувати можливі зміни в асортименті товарів і поповнення номенклатури їх новими видами;

- сприяти дальшому вдосконаленню торгово-оперативної роботи на всьому шляху товарообігу;

- відповідати принципам кодування товарів, сприяти вдосконаленню обліку промислової продукції і складанню кон’юнктурного огляду у сфері товарообігу.

Для позначення ланок систематизації і класифікації товарів народного споживання, проведених з позиції торгової практики і товарознавчої науки, доцільно використовувати такі категорії: розділ, клас, підклас, група, підгрупа, вид, різновид.

Розділ, як елемент рубрикації тексту, часто зустрічається і використовується для позначення великої частини твору, яка в свою чергу ділиться на глави, параграфи, рубрики. Цим терміном користуються в загальній систематиці наукових дисциплін (розділ фізики, хімії, товарознавства). Він як категорія використовується для позначення вищих ступенів класифікації.

Клас є сукупністю явищ або предметів, які мають спільну ознаку (наприклад, галузеву). Термін «клас» широко використовується як класифікаційна категорія. Він позначає одну із найвищих ланок систематики товарної продукції (тканини, взуття, трикотаж…).

Група. Місце перебування групи в загальній схемі систематики залежить від характеру об’єкта і мети його класифікації. Група може перебувати на ранг вище або нижче у вищих і середніх ланках систематики.

У вищих класифікаційних групуваннях (ВКГ), у «Класифікаторі продукції промислового і сільськогосподарського виробництва» (ЗКП) категорія «група» перебуває на ранг нижче від класу і підкласу. Нижче від «групи» щодо підпорядкованості перебувають «підгрупа», «вид», «різновид».

При систематизації номенклатури продукції в основу класифікації повинен бути покладений вид.

Вид товару як класифікаційна категорія являє собою кінцевий продукт виробничого циклу, який має конкретне призначення, власну назву, яка відображає його зовнішню особливість і внутрішній зміст (стіл, крісло, диван).

Згідно з цим формуванням завершеність виробничого циклу є основною умовою для віднесення товару до того чи іншого виду. Однак, якщо продукт не має конкретного призначення, то він не належить до категорії виду. Так, наприклад, з таких виробів, як тканина, взуття, меблі, ситець, чоботи, стіл, радіоприймач, фотоапарат до категорії виду належать лише останні п’ять.

«Тканина» не є видом товару тому, що вона не пов’язана з конкретним призначенням, а вказує лише на закінчений виробничий цикл.

Термін «взуття» це лише загальна назва виробів із закінченим виробничим циклом, але він не відображає конкретної форми предмета і тому не належить до категорії виду. Те саме можна сказати й про термін «меблі».

Чоботи, стіл, ситець, тощо – конкретні вироби, які твердо зайняли свої місця в товарному словнику.

Вид товару як класифікаційна категорія повинен залишатися незмінним протягом тривалого часу, незважаючи на те, що під впливом науково-технічного прогресу, моди, нових видів сировинних матеріалів та інших чинників асортимент непродовольчих товарів постійно змінюється і оновлюється.

Частіше змінюються та оновлюються різновиди товарів, а їх нові види з’являються рідше (наприклад, колготи, підслідники, часникодавки та ін.).

Таким чином, вид товару як класифікаційна категорія повинен перебувати поза сферою впливу моди, сезону, зміни якості сировини, різноманітності матеріалу та інших чинників.

Усі ступені класифікації нижче від виду можна об’єднати під загальною назвою – різноманітність (різновид).

Різновидом називають усю різноманітність ознак, які належать до одного виду виробів. Різновид являє собою ступінь внутрішньовидової класифікації товарів.

На відміну від таких класифікаційних категорій, як клас, група, вид, різновид практично займає не одну сходинку, а охоплює всі нижчі (після виду) сходинки (рівні) в загальній класифікації непродовольчих товарів.

Кількість сходинок, які можуть позначатися категорією «різновид», залежить від ступеня деталізації та глибини класифікації сукупності предметів.

Існують чотири основні елементи класифікації: об’єкт класифікації, класифікаційні ознаки, мета класифікації та класифікаційна одиниця. Основним елементом, який визначає широту і функціональні можливості використання тієї чи іншої системи класифікації є об’єкт класифікації.

Об’єкт класифікації – елемент заданої чисельності, який використовується при класифікації. Об’єктами класифікації можуть бути різноманітні явища в природі, суспільстві, техніці, народному господарстві, тобто можна класифікувати все, що підвладне людському розумові і підлягає науковому аналізу, в тому числі й різноманітні товари – посуд, взуття, меблі тощо.

Мета класифікації може бути різною і визначає структуру класифікації. Існують різні системи класифікації з різною метою для одного і того самого об’єкта. Найбільш відомі класифікації товарів: з навчальною метою; за Класифікатором продукції; торговельні; для вивчення попиту населення та інші. В усіх вищезгаданих класифікаціях спільним є лише об’єкт класифікації, а товари класифікуються за різними ознаками на різних рівнях. Можливість використання кожної з них для іншої мети дуже обмежена, тому постає проблема необхідності створення єдиної класифікації товарів.

Ознака класифікації – властивість, за якою проводиться поділ заданої чисельності на підчисельність. Ознаки являють собою показники або властивості, за якими можна розпізнати або відрізнити один предмет від іншого.

Залежно від широти ознаки класифікації поділяють на вищі і нижчі. На вищих рівнях систематики (до виду включно) можуть бути використані узагальнені ознаки, не пов’язані з властивостями об’єкта. В товарознавстві переважно на вищих ступенях систематики товарів основними класифікаційними прикметами є:

- призначення – найважливіша ознака, яка визначає мету використання товару (наприклад, меблі можуть бути кухонні, столові, дачні; тканина – костюмна, пальтова, меблева та ін.);

- матеріал (сировина) – за природою сировини (посуд металевий, скляний, керамічний);

- за походженням сировини (текстильні волокна бувають натуральні, штучні, синтетичні);

- за видом – взуття буває зі шкіри шевро, замші та ін.;

- спосіб виробництва – за основу поділу товарів береться характер праці (килими бувають ручні та машинні);

- метод виготовлення – посуд буває видувний, пресований, пресовидувний;

- конструкція – спосіб взаємодії окремих деталей і елементів виробу, порядок їх зв’язку (меблі поділяються на щитові, рамкові, рамково-щитові);

- вид – основна класифікаційна одиниця (стіл, крісло, диван).

Згадані вище ознаки використовують для виділення вищих класифікаційних групувань.

Ознаки на нижчих рівнях систематики є внутрішньовидовими. Вони відображають основні споживчі властивості конкретного виду товару (обробку, тип, модель, фасон, розмір, повноту та ін.);

обробка – залежно від матеріалу покриття (посуд металевий сталевий поділяється на емальований, оцинкований), способу обробки поверхні (поверхня може бути шліфована, полірована, фарбована);

тип виробу характеризує декілька різновидів цього виду, для яких характерні єдині основні конструкційні рішення і пов’язані з ними особливості використання. Наприклад, радіоприймачі за характером звучання поділяються на різні типи: монофонічні, стереофонічні, квадрофонічні;

модель – одне з конструкційних рішень виробу або оригінальний варіант оформлення.

Уміння аналізувати всі властивості й ознаки класифікованого об’єкта, відібрати у кожному випадку і на будь-якому рівні систематики найістотніші з них є однією з важливих умов проведення наукової класифікації товарної продукції.

Кількість обраних ознак і порядок їх використання (за ступенем їх важливості або суттєвості) визначається метою класифікації. Природно, що найбільш систематичними є класифікації, в основу яких покладено одну мету.

При доборі кількості класифікаційних ознак і рівнів (ступенів) поділу необхідно враховувати таке:

прийнята система класифікації має бути пристосована до цифрового кодування і машинної обробки кількісних даних чисельності, що вивчається, наприклад, структури товару. Водночас, щоб система не була занадто громіздкою, необхідно якомога більше скорочувати число ступенів розподілу об’єктів. Разом з тим належить прагнути до того, щоб обрана класифікаційна система дозволяла охопити всю номенклатуру об’єктів (товарів), а також враховувала можливість появи нових груп об’єктів, тобто мала резерв.

В основі класифікації сукупності явищ чисельності лежить класифікаційна одиниця. Здебільшого класифікаційною одиницею є класифікаційна категорія «вид».

При глибокій багатоступеневій класифікації об’єктів вид як класифікаційна одиниця розташовуватиметься на одній із середніх сходинок ієрархічної драбини (як метр у метричній системі одиниць). Вищі ступені класифікації повинні базуватися в основному на функціональних ознаках, тобто на призначенні об’єктів, що класифікується. Нижчі сходинки систематики, які охоплюють усі різновиди категорії вид, повинні відображати всі основні властивості товару.

Таким чином, у загальній схемі систематики класифікаційна одиниця «вид» ділить усі ієрархічні сходинки класифікації на дві частини: вищі і нижчі. Ця обставина має важливе значення для кодування товарів.

Найбільш суттєвим чинником при створенні класифікаторів інформації для АСУ є вибір оптимальної системи класифікації.

Система (метод) класифікації – сукупність правил розподілу заданої чисельності і результат розподілу на підчисельність.

Системи (методи) класифікації повинні задовольняти такі вимоги:

- охоплювати всі об’єкти класифікації з урахуванням властивостей, необхідних для вирішення задач усіх підсистем;

- мати достатню і економічно виправдану глибину;

- забезпечувати розширення чисельності об’єктів класифікації, класифікаційних групувань і ознак, а також внесення необхідних змін без порушення системи класифікації;

- забезпечувати поєднання з іншими класифікаціями однорідних об’єктів;

- забезпечувати найбільшу ефективність обробки інформації засобами обчислювальної техніки;

- забезпечувати простір створення й автоматизацію процесів ведення класифікаторів.

У результаті розподілу безлічі на підмножини створюються класифікаційні угрупування, що можуть мати загальні і різні ознаки, а також можуть бути взаємозалежними чи незалежними. Розрізняють два різновиди методу класифікації: ієрархічний; фасетний.

Ієрархічний метод класифікації передбачає відношення підпорядкованості між класифікаційними групуваннями. (рис. 1.1). 

Товари, що класифікуються, поділяються за цією системою послідовно на підпорядковані підчисельності: спочатку виділяють великі групування (класи), потім кожне групування поділяють на ряд наступних дрібних групувань, які конкретизують товарний комплекс або клас (підклас, група, підгрупа, вид і різновид).

Рис. 1.1. Структурна схема ієрархічного методу класифікації

При застосуванні цієї системи класифікації необхідно дотримуватися таких правил:

1) поділ кожного класифікаційного групування на сходинці лише за однією ознакою. Так, не можна на одній сходинці ділити тканини на платтяні (ознака призначення), набивні (спосіб оздоблення), бавовняні (волокнистий склад), саржеві (вид переплетення) та ін.,

2) одержані в результаті поділу групування не повинні пересікатися (повторюватися);

3) класифікація повинна проводитися таким чином, щоб сума підчисельності поділу складала цілу чисельність;

4) необхідно установити оптимальне число ознак, ступенів і глибини.

Ієрархічна система класифікації характеризується кількістю рівнів класифікації, глибиною, об’ємом, гнучкістю.

Правила класифікації призначені для вибору різновидів методу й ознак, за якими здійснюється розподіл безлічі на підмножини. Найважливішим правилом для ієрархічного і фасетного методів є вибір різновиду методу класифікації залежно від її цільового призначення.

Кількість сходинок (рівнів) визначає глибину системи класифікації. Глибина встановлюється залежно від міри конкретності групування і кількості ознак, необхідних для вирішення конкретних завдань. Від глибини і кількості групування на кожній сходинці класифікації залежить місткість системи. Як правило, кількість групувань, на яку може поділитися це групування, є постійною для всієї класифікації або для даного рівня.

Ієрархічна система класифікації будується на принципі: чисельність об’єктів (наприклад, непродовольчі товари) ділиться спочатку за обраною ознакою (галузевою) на великі групування – класи (наприклад, швейні вироби), які в свою чергу діляться за іншою ознакою (функцією) на більш дрібні групування – підкласи (одяг), а одяг за ознакою призначення – на ще дрібніші групування – групи (побутовий, спортивний, відомчий, спеціальний), групи за цільовим призначенням – на підгрупи (побутовий одяг – на верхній, легкий, білизну та головні убори), підгрупи – на види (пальто, костюми, штани та ін.).

Ієрархічна система класифікації має високу інформативність, місткість і логічну послідовність, добру пристосованість для складання кодів. Такі системи класифікації широко використовуються для торгово-оперативної діяльності з метою навчання. Однак, внаслідок фіксованого порядку розташування ознак поділу на підчисельність, ієрархічна система класифікації не дозволяє об’єднувати групування, міняти ознаки поділу і вносити зміни без перерозподілу класифікаційних групувань.

Особливістю ієрархічного методу є тісний зв’язок між окремими класифікаційними угрупуваннями, що виявляється через спільність і розходження основних ознак. В основу розподілу безлічі на підмножини, за основною для цього етапу ознакою, покладений ступінь класифікації.

Ступінь класифікації – етап класифікації при ієрархічному методі, у результаті якого виходить сукупність класифікаційних угрупувань.

Кожен ступінь і угрупування виділені за своєю ознакою. Розходження між угрупуваннями полягають у різних ознаках. Тому вибір основних ознак – відповідальна операція розподілу безлічі, від якого багато в чому залежить кінцевий результат. В основу цього вибору повинно бути покладене цільове призначення класифікації.

Кількість ознак і ступенів визначає глибину класифікації.

При необхідності збільшити кількість ознак застосовують фасетний метод.

Фасетний метод класифікації – рівнобіжний поділ безлічі об’єктів на незалежні класифікаційні угрупування  (рис. 1.2). 

Рис.1.2. Структурна схема фасетного методу класифікації

Особливістю фасетного методу є те, що різні ознаки не зв’язані між собою. Термін цей походить від французького слова Рacetіe – грань відшліфованого каменя. Дійсно, як кожна грань каменя існує незалежно від інших граней, так і різні класифікаційні угрупування при фасетному методі незалежні і не підкоряються один одному.

Завдяки цьому фасетна система відрізняється великою гнучкістю, можливістю обмежувати число ознак і угрупувань, що створює визначені зручності при використанні. Разом з тим її інформаційна ємність може бути збільшена шляхом виділення загальних і часткових класифікаційних угрупувань.

Прикладом фасетного методу класифікації може служити класифікація вин: за термінами витримки – молоді, ординарні, марочні, колекційні; за кольором – білі, рожеві, червоні; за технологією – тихі, ігристі. Кількість ознак може бути збільшена багаторазово: за упакуванням, за виробником і т.п.

У фасетній системі класифікації досягається гнучка структура, бо чисельність, яка класифікується, поділяється за різними ознаками на незалежні групування, які можна міняти, доповнювати, об’єднувати згідно зі зміною характеру завдань. Такі класифікації відзначаються щільністю будови і найбільш пристосовані для автоматизованих систем управління.

Кожна ознака фасетної класифікації відповідає фасеті, що являє собою список значень найменованої ознаки класифікації. Отже, система класифікації може бути подана переліком незалежних фасетів (списків), які містять значення ознак класифікації. Множинне описання об’єктів техніко-економічної інформації відбувається в кожній конкретній задачі на основі задання фасетної формули, яка утворюється з послідовності ознак класифікації, використовуваних у задачі. Кількість фасетних формул визначається можливим поєднанням ознак. Для кожної фасетної формули може бути утворена ієрархічна класифікація, в якій на кожному рівні поділу використовується одна ознака, що відповідає окремій фасеті, а послідовність ознак визначається фасетною формулою.

Розглянемо, як гіпотетичний приклад фасетну класифікацію одягу в разі використання трьох ознак (фасетів): вид тканини, сезонність, призначення (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Схема фасетної класифікації одягу

Фасети	1	2	3
Назва ознаки	Вид тканини	Сезонність	Призначення одягу
Призначення ознаки	Вовна Шовк Бавовна Трикотаж	Зимові Демісезонний Літні	Чоловічий Жіночий Дитячий

З використанням цих трьох ознак шляхом переставлення їх послідовності можна побудувати шість різних ієрархічних класифікацій (з трьома рівнями розподілу). Один приклад наведено на рис. 1.3.

Для цього прикладу одержаної ієрархічної класифікації три угруповання нижчого рівня містять відповідно такий одяг:

1) чоловічий, зимовий, вовняний;

2) жіночий, зимовий, вовняний;

3) дитячий, зимовий, вовняний.

Якщо використати номери фасетів, наведених у табл. 1.1, то поданій на рис. 9.3 ієрархічній класифікації відповідає фасетна формула: 1 – 2 – 3, яка відбиває склад і послідовність ознак поділу.

Крім наведених схем класифікації ці три ознаки дають змогу створити ще три схеми з використанням однієї ознаки і шість схем класифікації з використанням двох ознак.

Рис. 1.3. Можливий варіант ієрархічної класифікації для заданої послідовності фасетів

Отже, будь-яке угруповання у системі класифікації визначається набором значень ознак об’єктів класифікації (може бути одна або кілька ознак). Оскільки, як легко помітити з прикладу, наведеного на рис. 1.3, кількість можливих класифікацій швидко зростає зі зростанням кількості незалежних ознак. У ряді випадків краще мати перелік окремих фасетів – ознак; будь-яка комбінація фасетів визначає одну ієрархічну класифікацію, кожне угруповання якої визначається комбінацією значень ознак.

При застосуванні фасетного методу класифікації необхідно дотримуватися таких правил:

- дані різних фасет не повинні пересікатися (повторюватися);

- з усіх фасет у результаті фасетного аналізу добираються і фіксуються лише суттєві, тобто фасети, які забезпечують рішення конкретних задач АСУ.

Кожен різновид методів класифікації характеризується визначеними перевагами і недоліками (табл. 1.2), знання яких дозволяє раціонально застосовувати ці методи з урахуванням цільового призначення.

Таким чином, переваги одного методу класифікації виступають як недоліки іншого, тобто обидва різновиди доповнюють один одного. Тому в ряді випадків їх використовують спільно.

Наведена вище класифікація виноградних вин фасетним методом завжди доповнюється ієрархічним методом класифікації вин за технологічною ознакою, причому на різних ступенях як класифікаційні ознаки виступають певні операції, що формують якість вин і обумовлюють їхні особливості. Так, тихі вина залежно від характеру шумування і добавок підрозділяються на столове і спеціального призначення. Такі столові вина поділяються на типи за повнотою бродіння і операціями, що застосовуються (сухі, напівсухі, напівсолодкі й ін.).

Таблиця 1.2

Порівняльна характеристика ієрархічного і фасетного

методів класифікації

Метод	Переваги	Недоліки
Ієрархічний	Послідовний розподіл множини на підлеглі підмножини з взаємопов’язаним підпорядкуванням; точна підпорядкованість; кожна щабель класифікації являє собою сукупність подібних за однією ознакою об’єктів; фіксуються відмінності між об’єктами на різних щаблях класифікації; хороша пристосованість для ручної обробки інформації	Недостатня гнучкість; труднощі побудови; фиксированность ознак і встановлений порядок їх прямування; трудність включення нових ознак поділу
Фасетний	Кожен фасет характеризує одну особливість распределяемого множини; можливість охоплення або обмеження всіх характеристик об’єктів класифікації; гнучкість і пристосованість для комп’ютерної обробки	Угруповання не підпорядковані один одному; трудність у визначенні вагомості класифікуються характеристик об’єкта

У цьому випадку можна говорити про систему класифікацій як сукупність методів і правил класифікації, її результатів.

Застосування ієрархічного методу класифікації пояснюється його доброю пристосованістю до ручної обробки, звичністю, великою інформативністю кодів, які мають змістове навантаження.

Проте цей метод класифікації має ряд недоліків, які іноді утруднюють його використання. Це передусім жорсткість структури, яка зумовлена фіксованістю ознак і їхньою послідовністю. Через це зміна хоча б однієї ознаки призводить до перерозподілу класифікаційних угруповань. Тому в класифікаторах, побудованих за ієрархічним методом, мають передбачатися значні резервні ємності. Крім того, ієрархічний метод класифікації не дає змоги агрегувати об’єкти за будь-яким раніше не передбаченим довільним поєднанням ознак, а також у деяких випадках ускладнює автоматизовану обробку, оскільки утворюється нестандартний розподіл послідовності ознак.

Тому при вирішенні класифікаційних завдань найбільш доцільно поєднувати переваги фасетного та ієрархічного методів класифікації. При поєднанні ієрархічного і фасетного методів створюється система паралельно-послідовних угруповань товарів. Однак у першу чергу необхідно використовувати Фасетний метод класифікації, як більш простий і зручний. Наприклад, при вивченні структури асортименту непродовольчих товарів в основному застосовується Фасетний метод класифікації. 

1.2. Сутність і цілі кодування. Кодування товару – це одна з найактуальніших тем на сьогоднішній час. Запровадження в Україні ринкових відносин вимагає суттєвого вдосконалення методів управління товарними ресурсами, приведення їх у відповідність до вимог передової світової практики. Організація будь-якого ланцюга постачання товару вимагає чіткого і узгодженого функціонування усіх ланок. Одним з таких елементів є автоматизація обліку товарних потоків.

Безмежний асортимент товарів постійно поповнюється новими різновидами продукції, а управління нею вимагає впровадження оперативних систем кодування, зчитування, обліку та передачі інформації про рух товарів у сфері обігу, їх оптимальну ідентифікацію. На товари або переважно на їх тару та пакування наносять коди, за допомогою яких зашифровують інформацію про найбільш суттєві відомості цих товарів.

Кодування як оптичний спосіб автоматизованої ідентифікації відзначається економічністю, винятково високою надійністю і дає можливість здійснювати контактне та дистанційне зчитування інформації. Продукція, маркована штриховим кодом, може бути ідентифікована на будь-якій ділянці шляху від виробника до споживача. Розширення міжнародних торговельних зв’язків вимагає уніфікації методів і систем управління асортиментом продукції, що надходить на ринок. Для країн – членів Міжнародної Європейської Асоціації (МЄА), відповідно до вимог міжнародних стандартів обов’язковим стало кодування продукції, яку вони поставляють на експорт. Ці вимоги були поставлені і перед Україною.

Підприємства нашої держави почали використовувати кодування відносно недавно, та з упровадженням сучасних технологій в торгівлі та товаропостачанні, питання про кодування товарів, якості нанесення самої кодової позначки на товар вийшли на перший план.

Кодування – утворення і присвоєння коду класифікаційному угрупуванню чи об’єкту класифікації.

Код – знак чи сукупність знаків, що застосовуються для позначення класифікаційного угрупування чи об’єкта класифікації.

Необхідність у кодуванні товарів і інших об’єктів існувала давно, але особливо зросла значимість кодування в останні десятиліття з впровадженням електронно-обчислювальної техніки. У результаті розширилося цільове призначення, кодування.

Процес керування товарообігом є складовою частиною маркетингової діяльності і вимагає інформаційного забезпечення. Для будь-якого торговельного підприємства наявність даних про характер продукції, її походження є життєво необхідні. Ця проблема завжди стояла перед фірмами і підприємствами. Донедавна вона вирішувалася за допомогою товарних ярликів, етикеток і вкладишів. У відповідності до Закону «Про захист прав споживачів» виробник зобов’язаний своєчасно представити споживачу необхідну і достовірну інформацію про товар, яка забезпечує можливість вибору і оцінки їх якості. За даними консультаційно-досліджуваної фірми «Frоst & Sullivan», продаж систем кодування буде постійно збільшуватися в середньому на 17.3% в рік, а за кількістю продажу на 20.7%. Звичайно виникає питання результативності штрихового кодування, його ефективності для користувача. Практика показала, що при його застосуванні в торгівлі різко підвищилася роботоздатність касира, знижуються витрати на підготовку товарів до продажу, покращується їх підрахунок на складі і в торговому залі. Наявність штрихових кодів дозволяє спроектувати технологію управління товарними потоками на оптовому складі, інформуючи оператора про сам товар, його місце знаходження в конкретний момент часу.

За оцінкою ряду спеціалістів, застосування штрихового кодування підвищує прибуток підприємств роздрібної торгівлі до 150%, а балансовий прибуток середнього супермаркету – більш ніж на 1% від суми товарообігу. Кодування товару дозволяє покращити:

1) приймання і підрахунок товарів, що надходять на склад;

2) розміщення товарів по зонах зберігання з урахуванням їх масових і геометричних характеристик;

3) підготовку комплектотворчих і відгрузочних документів;

4) оперативне управління відбором і комплектацією товарів відповідно до заявочних документів;

5) матеріальний підрахунок і звітності по складах;

6) оперативне автоматизоване складання бухгалтерського звіту;

7) аналіз фінансової діяльності.

Досягнення економічного ефекту від застосування системи штрихового кодування забезпечується за рахунок обігу оборотних засобів, оперативності управління товарними запасами, зменшення втрат товарів. У промисловій сфері зростає оперативність управління центру фірми.

Присвоєння штрихового коду виробу сприяє якісній і кількісній прийомці виробів у процесах складування готової продукції транспортування, а також направлення в оптову і роздрібну торгівлю.

У результаті підприємство більш точно здатне прогнозувати коливання попиту на свою продукцію.

Присвоєння кодів здійснюється на основі визначених правил і методів.

Правила кодування:

- код повинний мати визначену структуру побудови;

- код може бути виражений за допомогою різних, заздалегідь обумовлених знаків;

- код повинний сприяти упорядкуванню об’єктів.

Структура коду – умовна позначка складу і послідовності розташування знаків у ньому.

Структура коду складається з таких елементів: алфавіту, підстави, розряду і довжини.

Алфавіт коду – система знаків, прийнятих для утворення коду.

Як алфавіт для кодів найчастіше застосовують цифри, букви чи їхні сполучення, штрихи. Розрізняють цифровий, буквений, цифрово-буквенний і штриховий алфавіти коду.

Цифровий алфавіт коду – алфавіт коду, знаками якого є цифри. Наприклад, консервам «Молоко згущене» відповідно до вимоги загальнодержавного класифікатора промислової і сільськогосподарської продукції (ЗКП/ВКУ)  привласнений код 67.

Буквений алфавіт коду, знаками якого є букви алфавітів природних мов. Наприклад, для продукції харчової промисловості – Н.

Буквено-цифровий алфавіт коду — алфавіт коду, знаками якого є букви алфавітів природних мов і цифри. Наприклад, свіжі плоди мають код СЗ, а овочі – 34.

Штриховий алфавіт коду – алфавіт коду, знаками якого є штрихи і пробіли, ширина яких зчитується сканерами у вигляді цифр. Прикладом можуть служити штрихові коди ЕАг і УРД, широко застосовані в міжнародній практиці.

Число знаків в алфавіті коду називається підставою коду.

Послідовність розташування знаків у коді визначається його розрядом.

Розряд коду – позиція знака в коді. Оскільки кожен знак характеризує якусь заздалегідь обумовлену ознаку товару, то розряд коду несе визначене навантаження. Наприклад, по ОКП папір друкарський № 1 з оптичним відбілюванням, машинної гладкості, рулонний, масою 1 м2 60 м має код 54 3121 1211. Розряд коду, позначений цифрами 54 (перша позиція), означає, що це продукція целюлозно-паперової промисловості.

Умовна позначка в структурі коду – це цифра, буква, штрих чи пробіл. Пробіл – визначена відстань між знаками (буквами, цифрами, штрихами), що виконує Розділову функцію і виражене в мм, означає число. У наведеному вище прикладі пробіли між 2-ю і 3-ю, 6-ю 7-ю цифрами Розділяють знаки (54 – продукція целюлозно-паперової промисловості, 3121 – папір і його загальна характеристика, 1211 – власні ознаки паперу). У штрихах-кодах цифрову інформацію несуть ширина штрихів, пробілів і цифри внизу.

Структура коду характеризується також довжиною.

Довжина коду – число знаків у коді без обліку пробілів. Наприклад, 54 3121 1211 має довжину коду 10, а підстава – 12. Таким чином, довжина (До) відрізняється від підстави (Ос) кількістю пробілів (Кап)

До = Ос – Кап.

Щоб уникнути помилок при зчитуванні кодів звичайно вводиться контрольне число, що використовується для перевірки запису коду. Кодування товарів і інших об’єктів здійснюється декількома способами, що є різновидами методу кодування. До них відносяться порядковий, серійно-порядковий, послідовний, рівнобіжний. Останні два способи кодування тісно взаємозалежні з різновидами методу класифікації.

Порядковий метод кодування – утворення і присвоєння коду з чисел натурального ряду. Прикладом порядкового методу кодування може служити присвоєння чисел (кодів) у журналі групи, розділом у програмі і т.п. Це найпростіший і розповсюджений метод кодування, що не потребує визначених знань у цій області. Він дозволяє здійснювати кодування об’єктів, класифікованих за однією чи декількома обумовленими чи випадковими ознаками. Наприклад, студенти в групі кодуються за алфавітом перших букв; інші ознаки (вік, рівень підготовки і т.п.) випадкові.

Серійно-порядковий метод кодування – утворення і присвоєння коду з чисел натурального ряду, закріплення окремих серій і діапазонів цих чисел за об’єктами класифікації з визначеними ознаками. Прикладом може служити присвоєння порядкових номерів визначеній групі товарів. Наприклад, консерви рибні одержують індекс Р (рибна промисловість), а потім визначений порядковий номер, наприклад, 85 – лосось далекосхідний натуральний – горбуша.

Послідовний метод кодування – утворення і присвоєння коду класифікаційного угрупування чи об’єкта класифікації з використанням кодів послідовно розташованих підлеглих угрупувань, отриманих при ієрархічному методі класифікації.

Для цього методу характерні всі переваги і недоліки ієрархічного методу класифікації. Головними перевагами його є високий ступінь упорядкування і можливість виявлення загальних і приватних ознак.

Послідовний метод кодування — утворення і присвоєння коду класифікаційному групуванню і об’єкту класифікації з використанням кодів послідовно розташованих підпорядкованих групувань, одержаних при ієрархічному методі класифікації. Головною перевагою цього методу є високий ступінь упорядкування об’єктів кодування і можливість виявлення загальних та окремих ознак.

Послідовний метод кодування можна проілюструвати на прикладі класу 25.

25 — Продукція резовотехнічна та азбестова.

25 5 — Рукава.

25 54 — Рукава оплетені.

25 543 — Рукава напірні з нитяним оплетенням.

25 5433 — Рукава с віскозним оплетенням.

25 5433 4 — Рукава напірні з нитяним оплетенням довгомірні, тип III;

25 5433 41 — Рукава напірні з нитяним оплетенням довгомірні, тип III, рабочий тиск 0,6 МПА.

25 543341 01 — Рукава напірні з нитяним оплетенням довгомірні, тип III, робочий тиск 0,6 МПА; зовнішній діаметр 9,0 мм.

Рівнобіжний метод кодування – утворення і присвоєння коду класифікаційної групи чи об’єкта класифікації з використанням кодів незалежних угрупувань, отриманих фасетним методом класифікації.

При досить високому ступені упорядкування незалежність угрупувань не дозволяє виявити повною мірою спільність і розходження ознак. Однак для цього методу кодування можлива будь-яка, заздалегідь обумовлена ємність об’єктів і позицій, що класифікується. Прикладом рівнобіжного методу кодування може служити розподіл продукції на підвиди в асортиментній частині ДКПП.

Кожен метод має певні переваги і недоліки.

Сукупність правил і методів кодування класифікаційних угрупувань і об’єктів класифікації заданої безлічі називається системою кодування. Визначена система кодування покладена в основу класифікатора.

Класифікатори. Методи класифікації і кодування спільно застосовуються в класифікаторах, хоча сфера їх поширення значно ширша.

Класифікатор – офіційний документ, що представляє собою систематизоване зведення найменувань і кодів класифікаційних угрупувань і об’єктів класифікації.

Структура класифікатора передбачає його позицію і ємність.

Позиція класифікатора – найменування і код класифікаційного угрупування чи об’єкта класифікації. Наприклад, код 81 означає класифікаційне угрупування продуктів текстильної промисловості (без пряжі, тканин, нетканих матеріалів і трикотажних виробів).

Ємністъ класифікатора – найбільше число позицій, що може містити класифікатор. Так, при десятирозрядній побудові, яка найчастіше застосовується для класифікаторів, усі об’єкти, що класифікують, підрозділяються на десять класів, підкласів, груп, підгруп, видів і підвидів. У результаті ємність такого класифікатора складе мільйон позицій. Можливо, що не всі позиції будуть заповнені й у цьому випадку утвориться резервна ємність класифікатора, що позначає кількість вільних позицій у класифікаторі.

Класифікатори підрозділяють на категорії.

Категорія класифікатора – ознака, що вказує на приналежність класифікатора до визначеної групи залежно від рівня його затвердження і сфери застосування. Розрізняють класифікатори загальноукраїнські, галузеві і підприємств.

Загальнодержавний класифікатор – державний класифікатор, затверджений Держстандартом України для застосування в автоматизованих системах керування (АСУ).

Галузевий класифікатор – класифікатор, введений у встановленому порядку для застосування в АСУ галузі.

Класифікатор підприємства – класифікатор, введений у встановленому порядку для застосування в АСУ підприємства.

Найбільше поширені загальноукраїнські класифікатори.

Сьогодні у нашій країні застосовують 23 загальноукраїнських державних класифікаторів (ДК) і серед них такі види:

ДК 002:2004 КОПФГ – Класифікатор організаційно-правових форм господарювання;

ДК 003:2010 ДККП – Класифікатор професій;

ДК 004:2008 УКНД – Український класифікатор нормативних документів;

ДК 009:2010 КВЕД – Класифікатор видів економічної діяльності;

ДК 010-98 ДКУД – Державний класифікатор управлінської документації.

ДК 012-97 КПЗЕД – Класифікатор послуг зовнішньоекономічної діяльності;

ДК 016:2010 ДКПП – Державний класифікатор продукції та послуг та ЗКГНГ і ЗКПО застосовують при представленні статистичних даних у зацікавлені державні органи (Держкомстату та ін.) для обліку підприємств організацій, чисельності працюючих, форм власності і. т.п.

Класифікація і кодування товарів (продукції) здійснюються за допомогою ДКПП, тому зупинимося на цьому виді ДК більш докладно.

Необхідність введення ДКПП обумовлена величезною кількістю видів, що випускаються вітчизняною промисловістю, і найменувань продукції (кілька десятків мільйонів), неможливістю її обліку без застосування ЕОМ.

ДКПП є основою інформаційного забезпечення обліку промислової і сільськогосподарської продукції. В ДКПП товарна продукція систематизована у виді класифікаційних угруповань і конкретних найменувань продукції, а
також зводу кодів.

ЗКП складається з двох частин: класифікаційної – К-ДКПП і асортиментної – А-ДКПП. К-ДКПП – звід кодів і найменувань класифікаційних угруповань, що систематизують продукцію за визначеними загальними ознаками, в основному, споживчого характеру. А-ДКПП являє собою звід кодів і найменувань, що відносяться до визначеного угрупування і дозволяють ідентифікувати продукцію, її типи, марки та інші елементи асортименту.

Класифікаційна частина ДКПП була видана в 1985 р. і включала близько 60 тис. класифікаційних угруповань у порядку зростання кодів. При побудові її був використаний ієрархічний метод класифікації. Уся продукція розподілена за найбільш істотними ознаками на п’ять ступенів класифікації – клас, підклас, група, підгрупа, вид.

Останній ступінь класифікації конкретизується в асортиментній частині ДКПП і є багатотомним виданням кодів і найменувань конкретної продукції.

Класи є першим ступенем ієрархічного розподілу в ДКПП і кодуються двохрозрядними кодами від 01 до 99. Наприклад, код 81-90 привласнений продукції легкої промисловості (пряжа, тканини, вироби швейні, трикотажні, шкіряні, хутра, взуття і. т.п.); 91-92 – продукції харчової промисловості (продукти молочні, м’ясні, рибні, хлібні і т.п.); 97-98 – продукції рослинництва і тваринництва.

Другий ступінь класифікації – підкласи, конкретизує зміст класу.

Клас 23 0000 Матеріали лакофарбові, напівпродукти, кіно-, фото- і магнітні матеріали і товари побутової хімії.

Підклас 231000 Матеріали лакофарбові

Група 23 1100 Лаки на конденсаційних смолах (третя ступінь)

23 1200 Емалі, грунтовки і шпаклівки на конденсаційних смолах

Підгрупа 231110 Лаки на природних смолах (четверта ступінь 23 1120 Лаки на алкідних смолах

Види Лаки на природних смолах:

(п’ятий ступінь 23 1111– каніфольні, 231112 – бурштинові ).

Класифікація продукції в К-ДКПП завершується на 4-, 5- чи 6-му розряді коду. Глибина класифікації визначається необхідністю і достатньою кількістю ознак, що дозволяють вирішити задачі використання класифікаційних угруповань.

В асортиментній частині – А-ДКПП застосовуються всі наступні 5-, 6- і 7-й розряди коду. Якщо яку-небудь продукцію важко віднести до одного з класифікаційних угрупувань, то її включають у додаткове угрупування з назвами «інша» чи «різного призначення», наприклад, 21 9000 – «Добрива – інші».

Для пошуку класифікаційних угрупувань ДКПП за найменуваннями розроблений і виданий «Алфавітно-предметний покажчик (АПП) до Вищих класифікаційних угруповань Загальнодержавного класифікатора промислової і сільськогосподарської продукції (ВКУ ДКПП)», що є переліком найменувань продукції, розташованих за абеткою з кодовим позначенням відповідних класифікаційних угруповань.

Асортиментна частина ДКПП включає найменування продукції конкретних марок, типорозмірів, сортаменту, артикулів, моделей, що дозволяє ідентифікувати їх по коду. В А-ДКПП застосовують усі різновиди методу кодування, але найчастіше – порядковий і серійно-порядковий. Послідовний і рівнобіжний методи кодування практично продовжують класифікацію продукції в асортиментній частині, тому їх застосування допускається при порівняно невеликій номенклатурі продукції, що кодується.

Кожна позиція А-ДКПП містить десятирозрядний код виробів, двохрозрядне контрольна число (КЧ), найменування виробу за нормативним документі (ДСТУ, ГСТУ, ТУ У).

Метод кодування може застосовуватися без попередньої класифікації об’єктів (реєстраційні методи) або ґрунтуватися на попередній їх класифікації (класифікаційні методи).

Метод кодування повинен забезпечувати такі вимоги:

- однозначно ідентифікувати об’єкти класифікації;

- врахувати кількість позицій номенклатури, яка кодується, кількість обраних ознак класифікації;

- використовувати як алфавіт коду десяткові цифри і літери алфавіту.

- при цьому алфавіт коду для всього кодування множини даної АСУ повинен бути однаковий;

- забезпечувати мінімальну довжину коду;

- забезпечити мінімальний резерв вільних кодових позначень для збереження можливості кодування нових об’єктів без порушення структури класифікації;

- бути орієнтованим на машинну обробку закодованої інформації;

- передбачити можливість автоматичного контролю помилок у кодах; Враховувати необхідність взаємозв’язку з системою кодування суміжних і вищестоящих організацій;

- у метод кодування повинні закладатись чинні класифікатори і вимоги обраної системи автоматизованої обробки даних.

Реєстраційний метод. Реєстраційний метод кодування повністю ідентифікує об’єкт, але не дає інформації про нього. Він включає методи кодування двох типі: порядковий і серійно-порядковий.

Порядковий метод кодування – це метод, при застосуванні якого кодовими позначеннями служать числа натурального ряду. В цьому разі кожний об’єкт кодується за допомогою порядкового номера.

Основними перевагами порядкового методу кодування є: найбільша повнота і простота ідентифікації об’єктів; простота присвоєння кодів новим об’єктам; мінімальна довжина кодів за даним алфавітом кодів.

До недоліків порядкового методу кодування належить відсутність у коді якої-небудь конкретної інформації про об’єкт, а також складність автоматизованої обробки інформації при одержанні результатів групування об^’єктів класифікації з подібними ознаками.

Серійно-порядковий метод кодування характеризується використанням як кодових позначень чисел натурального ряду із закріпленням окремих діапазонів (серій) цих чисел за об’єктами класифікації з однаковими ознаками. Метод можна надійно використовувати для об’єктів, які мають дві або декілька порядкових ознак.

Цьому методу властиві ті ж переваги та недоліки, що і для порядкового.

Класифікаційний метод кодування. Класифікаційний метод кодування включає два типи: послідовний і паралельний.

Послідовний метод кодування – це метод, за яким в кодовому позначенні послідовно зазначаються залежні ознаки класифікації. Часто він використовується в ієрархічній системі класифікації, яка має послідовне розташування ознак на кожній сходинці класифікації. Негнучка структура цього методу дозволяє використовувати його лише в тих випадках, коли техніко–економічна інформація і показники міняються незначною мірою, або взагалі не міняються протягом тривалого проміжку часу.

Основні переваги послідовного методу: велика місткість; логічність побудови коду; можливість одержання підсумків за вищими розрядами коду. Недоліки: велика кількість знаків у коді і складність побудови задач.

Паралельний, метод кодування – це метод, за яким у кодовому позначенні об’єкта класифікації зазначаються незалежні ознаки класифікації. Цей метод найчастіше використовують при фасетному методі класифікації.

Паралельний, метод кодування використовується також при ієрархічному методу класифікації. У цьому разі може бути два варіанти: підпорядковані ознаки, які є однотипними, розміщуються паралельно в усіх ланках ієрархічного ланцюга; не підпорядковані паралельні ознаки штучно визначаються у певній послідовності.

Паралельний метод кодування добре пристосований до умов машинної обробки інформації, а також для вирішення техніко-економічних завдань, характер яких часто міняється. До недоліків цього методу слід віднести неповне використання місткості і велику порівняно з іншими методами збитковість.

Методи кодування самостійно_; як правило_; не використовуються. Використовують їх різні комбінації для побудови класифікаторів.

Ці методи дають істотну ознакову інформацію про об’єкт, але мають обмежені можливості ідентифікувати їх.

Як методи класифікації, так і методи кодування самостійно практично не застосовуються. Аби скористатися перевагами різних методів, на практиці використовують різні комбінації методів класифікації та кодування.

Класифікатор — це офіційний документ, який являє собою звід найменувань і кодів класифікаційних угруповань і/ або об’єктів класифікації.

Як уже було зазначено вище, загальнодержавним класифікатором продукції, яка обертається на внутрішньому ринку України, є НТНС (номенклатура товарів народного споживання). Розміщення розділів, товарних груп і окремих позицій в номенклатурі визначається насамперед їхнім значенням у забезпеченні потреб і життєвого рівня населення та місцем у структурі товарообороту. При розробці НТНС здійснено істотне зближення та ідентифікацію товарних груп номенклатури оптової та роздрібної торгівлі, що забезпечує проведення товарно-групового аналізу виробництва товарів, поставок і реалізації.

Залежно від сфери і рівня дії існують класифікатори: загальнодержавні, галузеві, класифікатори підприємств – локальні.

НТНС складається з двох частин.

1. Систематичний товарний словник, який включає назви всіх груп ТНС, що реалізуються населенню і враховуються в роздрібному товарообороті підприємств торгівлі і громадського харчування всіх форм власності і підпорядкування.

Він поділяється на два розділи:

А. Продовольчі товари.

Б. Непродовольчі товари.

Систематичний товарний словник містить 103 товарні групи, які охоплюють понад 15 тисяч підгруп і позицій.

2. Алфавітний товарний словник, в якому для полегшення пошуку відповідних ТНС назви товарних підгруп, позицій, підпозицій та субпозицій розміщено в алфавітному порядку з виділенням в окремі підрозділи номенклатури продовольчих і непродовольчих товарів.

Кодова система НТНС дозволяє одержувати інформацію в зручній для збирання, передачі та обробки на ЕОМ формі, яку можна легко зіставити з даними інших видів звітності і використовувати для комплексного економічного аналізу.

Для цього служать відповідні коди Гармонізованої системи (ГС) опису і кодування товарів, товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД) та Вищих класифікаційних угруповань діючого класифікатора промислової і сільськогосподарської продукції, які проставлені біля товарних груп, підгруп і позицій НТНС і є перехідними ключами між зазначеними номенклатурами.

На вищих рівнях управління торгівлею повинен використовуватись класифікатор. Повний код товару згідно з цим класифікатором має 10 знаків. Приклад такого класифікатора наведено в табл. 1.3.

На нижчих рівнях управління торгівлею необхідно найбільш детальне відображення ознак товару в його коді і тому в цих випадках використовують локальні класифікатори. Код тут повинен містити ті ознаки товару, які забезпечують автоматизацію аналітичного обліку руху товару на складах, у магазинах, а також дають можливість формувати дані, необхідні для оперативного управління асортиментом і визначення попиту населення на товари.

Таблиця 1.3

Структура коду класифікатора промислової та сільськогосподарської продукції.

Клас	Підклас	Група	Підгрупа	Вид	Серійно-порядкова частина
XX	X	X	X	X	ХХХХ

Цей метод повинен давати можливість автоматично вводити вхідні дані, які вимагаються для статистичної звітності.

У класифікаторі промислової та сільськогосподарської продукції зафіксована класифікація промислової та сільськогосподарської продукції, де наведені назви і коди усієї продукції, яка випускається в СНД. Усього нараховується 98 класів продукції, яка згрупована в основному за галузевою ознакою. У вищих класифікаційних групуваннях використаний класифікатор ієрархічний.

Код включає п’ять рівнів класифікації (клас, підклас, група, підгрупа, вид) і закодовані ці ступені так: перші дві цифри зазначають клас, третя – підклас, четверта – групу, п’ята – підгрупу, шоста – вид. Повний вид має десять знаків, останні чотири знаки використовуються для кодування серійного або порядкового номеру. Однак використання цього класифікатора в торгівлі неможливе.

У зв’язку з цим різні організації галузі розробляють свої локальні класифікатори. Ці класифікатори існують у галузі торгівлі і не пов’язані з класифікатором продукції. Їх використовують для обліку товарообігу, реалізації залишків продукції. Приклад такого класифікатора наведений в 1.4

Таблиця 1.4

Структура коду локального класифікатора

Основні ознаки				Додаткові ознаки
Клас	Призначення	матеріал	Вид	сезон	стать	Оздоблення
XX	X	X	XX	X	X	XX

Перша частина локального класифікатора включає вищі класифікаційні угрупування, друга частина – ідентифікація виду товару. Таблична система класифікаторів в роботі є дуже зручна. У першій графі пишеться назва товару, а в другій – його код.

Штрихове кодування є перспективним, особливо в умовах розширення торговельних зв’язків.

Штрихова інформація – відомості про товар, які передаються за допомогою штрих-коду. Користуються штриховим кодуванням у сфері розподілу товарної маси – оптовій та роздрібній торгівлі.

Перші спроби розробки товарного штрихового коду зроблені у 1970 р.

У 1974 р. заснована Міжнародна Асоціація Товарної Нумерації (EAN International), яка сьогодні об’єднує 97 країн світу.

Після прийняття Декларації про незалежність в Україні була створена Українська асоціація «СКАНА», яка розробляє стандарти, програмно-технічні засоби, впроваджує штрихове кодування. З метою широкомасштабного залучення вітчизняних підприємств до системи EAN в вересні 1994 року була заснована Асоціація Товарної Нумерації України «ЄАН-Україна». Згідно з Державною програмою про перехід на міжнародну систему обліку і статистики організовані регіональні центри штрихового кодування.

Використання штрихового кодування дає можливість втілити автоматизовану ідентифікацію товарів на базі комп’ютерної техніки, що значно підвищує продуктивність праці, суттєво зменшує витрати обігу, є економічно ефективним.

Автоматизований облік проданих товарів дозволяє стежити за наявністю їх на складах, у роздрібних торгівельних підприємствах і в разі необхідності швидко подавати товари зі складу в торгівельні підприємства. Такий облік дає оперативну інформацію про наявність або відсутність ходових товарів, що користуються попитом населення, або тих, що швидко псуються, тощо.

Використання штрихового кодування дозволяє значно покращити і оптимізувати такі технологічні процеси: у сфері виробництва-сортування, підрахунок, облік, контроль запасів, відбір, відвантаження, розрахунок за товар; у сфері транспортування-одержання, відбір і відвантаження товарів; у сфері роздрібної торгівлі-приймання товарів, відвантаження зі складів, продаж, контроль запасів і асортиментного переліку, обсягів продажу тощо.

Штриховий код складається з чіткого рисунка вузьких і широких смуг, пробілів між ними і чисел. Він наноситься на упаковку з допомогою поліграфічної техніки: матричних, термічних, лазерних і струменевих принтерів. Смуги і пробіли між ними позначаються певними цифрами в кодах електронної обчислювальної машини, яка «зчитує» їх скануючою системою.

Кожний товар має свій індивідуальний штриховий код. Для «зчитування» кодів використовується ручне і стаціонарне обладнання.

Ручне обладнання поділяється на контактне і дистанційне. Робочим елементом контактного обладнання є світлове перо, що рухається безпосередньо по штрихового коду. Таким чином вимірюється інтенсивність відбитого світла від чорних і білих смуг коду.

У дистанційному обладнанні використовують лазерний або інший промінь і код «зчитується» на відстані до одного метра, а також і через прозору упаковку.

Після «зчитування» на табло висвітлюється ціна товару, кількість товару, що залишається, і при необхідності вимагається зі складу нова партія цього товару.

Штрихове кодування – подання даних за допомогою штрихового коду.

Штриховий код – комбінація послідовно розташованих паралельних штрихів та проміжків між ними, розміри та розташування яких встановлені певними правилами.

Символіка (штрихового коду) – визначений набір знаків штрихового коду заданої структури.

Знак (штрихового коду) – знак певної символіки штрихового коду, закодований сукупністю штрихів та проміжків відповідно до встановлених правил.

Структура (штрихового коду) – сукупність елементів у знаках та знаків у штриховому коді, взаємозв’язків між ними, що визначаються встановленими правилами.

Штрихкодова позначка – сукупність даних, поданих у вигляді штрихового коду та інших елементів, побудована за певними правилами і призначена для автоматичної ідентифікації одиниць обліку.

Елемент (штрихового коду) – окремий штрих чи проміжок коду.

Штрих – елемент штрихового коду, що є частиною поверхні носія, обмеженою паралельними лініями, яка має забарвлення з меншим коефіцієнтом відбиття, ніж у поверхні носія.

Проміжок (штриховий код) – елемент штрихового коду, що є частиною поверхні, розташованою між двома прилеглими штрихами.

Розділъний проміжок – проміжок між останнім штрихом знака і першим штрихом наступного знака дискретного штрихового коду.

1нформаційний знак (штрихового коду) – знак штрихового коду певної символіки, який подає відповідний знак комп’ютерного алфавіту.

Додатковий знак (штрихового коду) – знак штрихового коду, що використовується для обмеження або розділення знаків штрихового коду у штриховій позначці.

Знак «Старт» (штрихового коду) – знак штрихового коду, який передує інформаційним знакам штрихової позначки.

Знак «Стоп» (штрихового коду) – знак штрихового коду, розміщений за інформаційними знаками в кінці штрихової позначки.

Контрольний знак ( штрихового коду) – знак, який долучається до штрихової позначки для здійснення математичної перевірки вірогідності її зчитування.

Знак, обмежений зліва [справа] – знак штрихового коду, в якому першим [останнім] елементом є штрих.

Візуально-прочитувані знаки – частина штрих-кодової позначки, придатна для візуального читання людиною.

Штрих – носії – прямокутна рамка, що оточує штрих-кодову позначку для вирівнювання навантаження на поверхню матеріалу під час друкування.

Зони стабілізації (штрихового коду) – частина штрих-кодової позначки, що передує знаку «Старт» і наступна за знаком «Стоп», яка не містить ніяких зображень і сприяє надійному зчитуванню коду.

Модуль (штрихового коду) – частина штриха чи проміжок, ширина яких є базовим розміром і якому кратні всі розміри елементів штрихового коду з модульною структурою.

Штрихові коди, залежно від структури поділяються на такі види: двонаправлений, дискретний, безперервний, одномірний, двомірний, контролепридатний штриховий код, штриховий код зі змінною довжиною, штриховий код з фіксованою довжиною.

Двонаправлений штриховий код – штриховий код, який може зчитуватися зліва направо та справа наліво.

Дискретний штриховий код – штриховий код, у якому знаки відокремлені роздільними проміжками.

Безперервний штриховий код – штриховий код, у якому відсутні роздільні проміжки.

Одномірний штриховий код – штриховий код, знаки якого розташовуються послідовно в один рядок Двомірний штриховий код – штриховий код, знаки якого розташовуються на поверхні відповідно до заданої структури.

Контролепридатний штриховий код – штриховий код, структура
якого дозволяє виявити помилки зчитування.

Штриховий код зі змінною довжиною – штриховий код, структура якого дозволяє мати довільну кількість інформаційних знаків у штрихкодовій позначці.

Штриховий код з фіксованою довжиною - штриховий код, структура якого вимагає певної кількості інформаційних знаків у штрихкодовій позначці.

Всього на сьогодні у світ існує близько 50 систем штрихового кодування, які умовно можна поділити на системи, що використовуються в торгівлі, і системи, що використовуються в інших галузях діяльності.

В Україні з 1993 р. впроваджена гармонізована система опису і кодування товарів (ГС) , що становить класифікацію експортно-імпортних товарів, за якою вони розподілені у чотирьох розділах, а в кожному розділі товари об’єднуються у декілька груп.

У розділі 1–«Живі тварини і продукція тваринництва» – товари об’єднані у п’ять труп:

Група 01 – «Живі тварини»;

Група 02 – «М’ясо і субпродукти харчові»;

Група 0З – «Риба і ракоподібні, молюски й інші води безхребетні»;

Група 04 – «Молоко і молочні продукти, яйця птиці, мед натуральний»;

Група 05 – «Інші продукти тваринного походження»;

У розділі 2 – «Продукти рослинного походження»

У розділі 3 – «Жири і масла рослинного походження, продукти їх розщеплення, приготовлені харчові жири, віск тваринного і рослинного походження» – об’єднані у 15 груп.

У Розділі 4 – «Продукція харчової промисловості, алкогольні і безалкогольні напої, оцет, тютюн і його замінники» – об’єднані у групи 16–24.

Код кожному товару присвоюється з урахуванням номера групи, номера найменування товару в даній групі і має не менше чотирьох знаків. Наприклад, м’ясо великої рогатої худоби, яке значиться у групі 02 під номером 1, буде мати код 02.01.

Гармонізована система опису і кодування продовольчих товарів впроваджена з метою полегшення заповнення митних, банківських, страхових, статистичних документів і є неодмінною умовою контрактів купівлі – продажу.

Найпоширенішими в економічно розвинутих країнах є такі штрихові коди:

Код UРС (Unifоrm Рrоduсt Соdе);

Код EАN (Еurореаn Агtiсlе Numbеr);

Код «2 з 5 з чергуванням» чи Код IТF (Intеrlеаved of Five)

Код 39;

Код 128;

Код «2 з 3» або «2 з 5 Industrial»;

Код 93;

Код Соdabar.

В м. Луцьк існує регіональна асоціація «ЄАН–Україна». Це єдиний такий центр в місті, де відбувається присвоєння товарам штрихових кодів ЄАН.

Система EAN універсальна і тому може застосовуватися на будь-якому етапі ланцюжка «виробник-оптова ланка-підприємство роздрібної торгівлі».

Коди EAN можуть бути 8-розрядними (для товарів невеликого розміру), 13-розрядними (для більшості товарів) і 14-розрядними (тільки для транспортної тари). Всі вони являють собою комбінації штрихів і пробілів різної ширини. При цьому найвужчий штрих або пробіл береться за одиницю товщини – модуль. Інші штрихи і пробіли за шириною дорівнюють двом і трьом модулям. Кожна цифра коду EAN являє собою комбінацію двох штрихів і двох пробілів. У табл. 1.5 наведено структуру штрихових кодів різних типів.

Таблиця 1.5

Структура штрихових кодів

Структурні елементи кодів	Порядкові номери знаків
	Типи штрихових кодів
	EAN-8	EAN-13	EAN-14
Країна, де знаходиться банк Даних про штрихові коди	1-2 (3*)	1-2(3*)	1-2 (3*)
Організація-виробник або продавець	3-5 (4-5)**	3-7 (4-7)**	3-7 (4-7)**
Інформація про товар	6-7	8-12	-
Код упаковки товару	-	-	9-13
Контрольна цифра	8	13	14

* Для країн, яким надано можливість деталізувати код до третього розряду (наприклад, Україна — 482).

** Виробник може використовувати тільки чотири розряди.

Перша група цифр (зліва направо) складається із двох або трьох цифр і вказує на те, де знаходиться національний член Асоціації ЕАN, тобто країна походження товару. Асоціація ЕАN присвоює кожному члену асоціації індивідуальні цифри (префікси, їх ще називають «прапором країни»). Україна має префікс 482 (Росія і держави СНД мають префікси 460 - 469). Префікси товарної нумерації системи ЕАN різних країн наведені в табл. 1.6

Таблиця 1.6

Національні префікси деяких країн

Код	Країна	Код	Країна
93	Австралія	750	Мексика
90-91	Австрія	87	Нідерланди
779	Аргентина	76	Швейцарія
54	Бельгія	73	Швеція
380	Болгарія	70	Норвегія
789	Бразилія	590	Польща
50	Великобританія	560	Португалія
400-440	Німеччина	880	Південна Корея
489	Гонконг	460-469	Росія
520	Греція	889	Сінгапур
57	Данія	00-09	США, Канада
729	Ізраїль	869	Туреччина
539	Ірландія	780	Чилі
84	Іспанія	482	Україна
80-83	Італія	64	Фінляндія
529	Кіпр	30-37	Франція
690	Китай	859	Чехія
850	Куба	45-49	Японія

У другій групі п’ять цифр (при двозначному коді країни) або чотири (при тризначному коді країни). Вони показують зареєстрований номер підприємства-виробника товару.

Присвоєння і реєстрація коду підприємства-виробника товару проводиться національною організацією «ЄАН – Україна».

Третя група складається з п’яти цифр і показує, який номер присвоєно даному товару, що виготовляється підприємством-виробником.

Стандарт ЕАN не встановлює спеціальних правил присвоєння і реєстрації коду товару. Це робить підприємство-виробник даного товару, виходячи із своїх можливостей і інтересів, що пов’язані з номенклатурою продукції, галузевою каталогізацією тощо. В цьому випадку надати інформацію про товар за присвоєним кодом може тільки підприємство-виробник. Це можна вважати суттєвим недоліком стандарту ЕАN.

Четверта група складається з однієї цифри, яка являється контрольним числом і використовується для перевірки декодування штрихового коду зчитуючим пристроєм. Розрахунковим методом можна визначити контрольне число із перших дванадцяти цифр коду.

Порядок розрахунку контрольної цифри коду ЕАN—13 4820123756784.

1. Скласти цифри, що стоять на парних позиціях коду:

8 + 0 + 2 + 4 + 6 + 8 = 28.

2. Результат помножити на 3:

28x3 = 84.

3. Скласти цифри, що стоять на непарних позиціях коду:

4 + 2+ 1 + 3 + 5 + 7 = 22.

4. Скласти цифри п.п. 2 і 3:

84 +22= 106.

5. Різниця між одержаним числом (106) і найближчим до нього найбільшим числом, що ділиться на 10 (110) повинна дорівнювати числу, що означає контрольну цифру:

110 - 106 = 4 (контрольна цифра коду).

Порядок розрахунку контрольної цифри коду EAN—8 87139273.

1. Скласти цифри, що стоять на непарних позиціях коду

8+1+9 + 7 =25.

2. Результат помножити на 3:

25x3 = 75.

3. Скласти цифри, що стоять на парних позиціях коду:

7 + 3 + 2= 12.

4. Скласти цифри п.п. 2 і 3.

5. Різниця між одержаним числом (87) і найближчим до нього найбільшим числом, що ділиться на 10 (90), повинна дорівнювати числу, що означає контрольну цифру.

90 - 87 = 3 (контрольна цифра коду).

Якщо розрахована контрольна цифра така, як і на штриховому коді, то штриховий код пропускається в комп’ютер, а це є гарантією того, що інформація про товар введена і зчитана правильно.

Штриховий код наноситься на транспортну або споживчу тару (упаковку) друкарським способом або за допомогою етикеток і ярликів, що наклеюються на упаковку чи тару.

Існують певні правила розміщення штрихових кодів на упаковках товарів:

- кожен товар має тільки один код EAN, який повинен знаходитися на зворотній стороні упаковки (лицьовою стороною вважається та сторона, де розміщено назву товару) в правому нижньому куті. Якщо цього зробити не можна, то штриховий код може розміщатися на лицьовій стороні;

- код повинен розміщатися тільки вертикально;

- код повинен мати темний колір;

- розміщатися код повинен тільки на світлому фоні;

- штриховий код не повинен розміщатися там, де вже є інші елементи маркування;

- штриховий код має певні розміри (мінімально допустимі – 21 х 30 мм, максимально допустимі – 52,5 х 74,6 мм).

Використання штрихового коду не збільшує витрати часу на виробництво товару і не підвищує його вартість.

Асоціація «ЄАН –УКРАЇНА» рекомендує забезпечувати відповідність якості штрихової позначки вимогам національних стандартів України:

- якість друку та оптичні характеристики повинні відповідати вимогам ДСТУ 3359-96;

- структура, розміри та побудова штрихової позначки - ДСТУ 3146-95 (або 3147-95, якщо мова йде про тару або групову упаковку, на як і наноситься штрихкодова позначка символіки ІТF-14);

- розташування штрихкодової позначки на упаковці (тарі) –ДСТУ 3147-95;

- особливості, суттєві для конкретної упаковки.

Товарний штриховий код EAN—13 має строго регламентовані величини лінійних розмірів коду, поперечних розмірів штрихів і проміжків між ними. За базовий штрих вибрано самий вузький, який називається модулем.

Відповідно до стандарту EAN штриховий код складається із двох частин (половинки коду), які знаходяться між подовженими тонкими штриховими лініями. Ці лінії на початку, в середині і в кінці коду називаються захисними. При декодуванні вони вказують сканеру на початок і кінець кожної частини штрихового коду.

По кутах штрихового коду знаходяться кутові відмітки, які враховуються при побудові коду. Вони необхідні для додержання мінімально допустимих розмірів чистих полів при зчитуванні коду. З лівого боку в нижньому куту функцію показника поля виконує винесена за межі коду перша цифра штрихового коду.

Спеціальні термо- і термотрасфсрні принтери наносять зображення штрихового коду на проміжну етикетку, що має клейову основу. Спектр принтерів, якими комплектуються комп’ютери, досить широкий і дозволяє виготовляти етикетки й ярлики на будь-яких носіях: на клейовій основі – для наклеювання на упаковку продукції; на звичайному папері, картоні, напівкартоні, кольорових ярликах для вкладання або навішування на вироби. Виготовлення етикеток на принтері дозволяє своєчасно вносити необхідні зміни в їх зміст, а значить, зникає необхідність мати запаси етикеток, виготовлених друкарським способом. Тим більше, що інформація, нанесена на етикетки, може швидко застарівати.

Для створення штрихкодової позначки в електронному вигляді застосовується спеціальне програмне забезпечення. Хоча сьогодні існує багато різноманітних програм, призначених для демонстраційних чи ілюстративних цілей, більшість з них або взагалі не дають змоги отримати правильну штрихкодову позначку, або не передбачають можливості встановити всі необхідні параметри ШК позначки. Часто такі програми (особливо крадені –з «піратських» дисків) генерують штрихкодову позначку з помилками в знаках штрихового коду. Такі позначки не зчитуються сканерами взагалі.

Тому для отримання електронного зображення штрихкодової позначки (майстер-файлу) слід застосовувати тільки спеціалізоване ліцензійне програмне забезпечення. Якщо ж у розпорядженні дизайнера немає таких засобів, найкраще замовити готовий майстер-файл або майстер-файл (плівку з зображенням штрихкодової позначки) в організації, яка професійно надає такі послуги.

Недотримання розмірних характеристик штрихкодової позначки є причиною цілого ряду розповсюджених помилок.

На багатьох етикетках трапляються штрихкодові позначки з невідповідним масштабним коефіцієнтом (як правило, надмірно зменшені). Штрихкодові позначки символік EAN/UРС можуть бути надруковані з застосуванням масштабного коефіцієнта від 0.8 (мін.) до 2.0 (макс.). Нерідко, на жаль, трапляються етикетки, на яких масштабні коефіцієнти штрихкодових позначок значно менші розміру 0.8.

Звичайно більшість сканерів такі позначки зчитати не зможуть. Однак, формальне дотримання масштабного коефіцієнта не гарантує, що штрихкодова позначка буде добре зчитуватись. Якщо для упаковки використовують, наприклад, грубий волокнистий папір, або технологічний процес друкування не забезпечить потрібної точності відтворення, штрихкодову позначку слід робити по можливості більшою.

Штрихкодові позначки, зменшені по висоті – це одна з найбільш розповсюджених «хвороб» етикеток вітчизняних та зарубіжних товарів.

Для того, щоб прочитати таку позначку, товар відносно лінії сканування повинен бути зорієнтований набагато точніше, тобто код зчитується складніше і тим втрачається час.

Зона стабілізації невід’ємний елемент кожної штрихової позначки. Під час проходження скануючого променя через зону стабілізації електронний сигнал, в який перетворюється відбитий від поверхні товару промінь, «вирівнюється», процесор сканера готується до розпізнання закодованих штрихами та проміжками знаків.

Колір штрихової позначки – дуже важливий для надійного сканування фактор. Справа в тому, що сканер «бачить» тільки темні, холодні кольори. Теплі-червоні, жовті, скануючим пристроєм не сприймається.

Вимоги торговельних організацій і споживачів щодо наявності штрих-кодів на продукції привели до того, що штрих-коди стали об’єктами фальсифікації. Тому і фахівцям, і споживачам необхідно навчитися розпізнавати цей вид інформаційної фальсифікації, тим більше, що вона викликає інші види фальсифікації (асортиментну, якісну тощо).

Ознаки, за якими можна відрізнити справжні штрих-коди від фальсифікованих:

- розміри штрих-коду (мінімальні - 21,30 мм, максимальні - 52, 74,6 мм);

- кольорове виконання окремих елементів штрих-коду: колір штрихів (чорний, синій, темно-зелений, темно-коричневий, колір пробілів – білий, жовтий, оранжевий, світло-коричневий. Для штрихів не допускається використання будь-яких відтінків червоного і жовтого кольорів тому, що вони не сприймаються сканерами);

- місце розташування штрих-коду: задня стінка пакування в правому нижньому куту, на відстані не менше 20 мм від країв. Допускається розташування на боковій стінці пакування в нижньому правому куту. На м’яких пакованих вибирають місце, де штрихи будуть паралельні дну пакування;

- штриховий код не повинен розташовуватися там, де є інші елементи маркування (малюнок, текст, перфорація тощо);

- на пакування повинен наноситися тільки один штриховий код. Нанесення двох штрих-кодів (EAN і UPC) допускається тільки тоді, якщо товаровиробник зареєстрував товар у двох Асоціаціях. У цьому випадку коди наносяться на протилежні кінці пакування.

Зчитувальний пристрій (штрихового коду) – оптико-електронний пристрій, що перетворює оптичні сигнали в результати сканування штрихової позначки - електричні сигнали для їх наступного кодування.

Декодер (штрихового коду) – електронний пристрій, який перетворює електричні сигнали, одержані в результаті зчитування штрихової позначки, оброблені за заданою програмою, в дані для передачі їх через інтерфейс в інші пристрої.

Контактний зчитувальний пристрій – зчитувальний пристрій, який забезпечує зчитування за умови дотику його до поверхні носія штрихової позначки або безпосередньої близькості від неї.

Дистанційний зчитувальний пристрій (штрихового коду) – зчитувальний пристрій, який забезпечує зчитування на деякій відстані від поверхні носія штрихкодової позначки, що визначається його технічними характеристикам.

Ручний зчитувальний пристрій (штрихового коду) – зчитувальний пристрій, призначений для експлуатації в руці оператора.

Стаціонарний зчитувальний пристрій (штрихового коду) – зчитувальний пристрій, який забезпечує зчитування за умови доставки до нього об’єктів з нанесеними на їх поверхню штриховими позначками вручну або автоматично.

Зчитувальний пристрій (штрихового коду) з нерухомим променем – зчитувальний пристрій, в якому промінь є нерухомим, а сканування забезпечується переміщенням пристрою чи сканованої поверхні відносно один одного.

Зчитувальний пристрій (штрихового коду) з рухомим променем – зчитувальний пристрій, який забезпечує сканування світловим променем, що переміщується по поверхні носія штрихкодової позначки за допомогою приводу.

Зчитувальний пристрій (штрихового коду) з електронним скануванням – зчитувальний пристрій, який забезпечує сканування зображення об’єкта зчитування в багатоелементному приймачі випромінення.

Сканер – зчитувальний пристрій з рухомим променем чи електронним скануванням.

Зчитувальний олівець – ручний контактний зчитувальний пристрій з нерухомим променем.

Щілинний зчитувач (штрихового коду) – стаціонарний зчитувальний пристрій з нерухомим променем, що забезпечує зчитування штрихкодової позначки зі спеціальних карток.

Лазерний сканер (штрихового коду) – дистанційний зчитувальний пристрій, що забезпечує сканування поверхні носія штрихкодової позначки лазерним променем.

Стіл-сканер – стаціонарний лазерний сканер, призначений для роботи в розрахункових касових вузлах торговельного підприємства.

ПЗЗ-сканер – зчитувальний пристрій з електронним скануванням, виконаний на основі приладу з зарядовим зв’язком (ПЗЗ).

Верифікатор (штрихового коду) – пристрій, призначений для контролю якості штрихкодових позначок за основними параметрами.

Фотошаблон (штрихкодової позначки) – оригінал плівки з зображенням штрихкодової позначки, призначений для поліграфічного процесу друкування.

Всенапрямне зчитування (штрихового коду) – спосіб сканування, що дозволяє зчитувати штрихкодову позначку незалежно від орієнтації об’єкта, на поверхні якого вона нанесена, відносно зчитувального пристрою.

Розділъна здатністъ зчитувального (штрихового коду) – параметри, що визначаються мінімальною шириною елементів штрихового коду, які можуть бути сприйнятті зчитувальним пристроєм.

Глибина поля зчитування – інтервал відстаней, на якому зчитувальний пристрій забезпечує зчитування з певною надійністю штрихкодової позначки з заданими розмірами елементів.