ТЕМА 1. ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНІ ОПЕРАЦІЇ ТА ПОРЯДОК ЇХ ЗДІЙСНЕННЯ

 

1.1. Міжнародна торгівля як передумова здійснення експортно-імпортних операцій

1.2. Експортно-імпортні операції та їх особливості             

1.3. Економічна ефективність експортно-імпортних операцій

 

 

1.1. Міжнародна торгівля як передумова здійснення експортно-імпортних операцій

Основою економічних відносин у світовому господарстві виступає міжнародне співробітництво, яке в результаті збільшення його обсягів та поглиблення  міжнаціональних зв’язків дедалі більшою мірою впливає на характер і перспективи розвитку національних економік. Виникає поняття відкритої економіки.

Відкритою економікою є така господарська система, що бере участь у системі міжнародного поділу праці та опосередковує в ході міжнародної кооперації вагому частку сукупного продукту, за умов забезпечення макроекономічної рівноваги шляхом активізації зовнішньоекономічної діяльності.

Відкритість економіки є передумовою формування глобального ринкового середовища та, у свою чергу, є наслідком відмови від автаркічної (замкнутої) економіки.

Кожна з цих умов характеризує умови функціонування  окремих ринків, що у своїй сукупності визначає тип відкритої економіки.  Слід враховувати й те, що акцент у міжнародних економічних зв’язках певної країни може припадати як на торгівлю товарами (наприклад, паливно-енергетичними ресурсами – країни ОПЕК, технологічними новинками – ЄС, США, Японія тощо), послугами, так і на фінансово-кредитні операції (Швейцарія). Якщо в країні існують умови відкритості одного ринку, а інші є закритими, то економіка країни не може рахуватись відкритою. Відкриті економічні системи України, інших країн з транзитивною економікою, а також країн, що розвиваються характеризуються відносно слабкими конкурентними позиціями на світових ринках, залежністю від зовнішніх запозичень тощо.

 

Рис.1.1. Найважливіші умови відкритої економіки (А.П.Румянцев, Г.Н. Климко, В.В.Рокоча)

 

Існування відкритих економік спричиняє існування цілісного господарського комплексу або світового господарства. Світове господарство – це сукупність національних господарств, пов’язаних міжнародними економічними  відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління [4].

Чим більше економічні системи переростають  національні межі, тим активніше відбувається процес когезії (злиття) та утворення цілісного світового господарства. Однак спостерігається певний дуалізм відкритості економіки або інтегрованості країни у світове господарство, з одного боку це є показником  залежності країни від світових ринків, а з іншого – її впливу на ці ринки. Формування глобальної економіки апріорі не означає втрату автентичності національної економіки для якої і надалі залишається характерним спільність традиційних галузей виробництва, ментальних та культурних рис, національного правового поля та державного управління.

Світове господарство  включає  різноманітні  форми співробітництва різних країн, виробничих, комерційних, торгівельних контактів, які виходять за межі окремих держав. Згідно конкретно-історичного підходу виділяють такі форми міжнародної економічної діяльності подані на рис. 1.2.

 

 

Рис. 1.2. Форми міжнародної економічної діяльності

 

Не дивлячись на таке різноманіття форм, однією з основних залишається міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля – це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, або це відносини між країнами з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг[4].

Країни, які приймають участь у міжнародному поділі праці отримують ряд позитивних та негативних впливів на національну економіку. Вигоди та втрати країни від зовнішньої торгівлі систематизовані в таблиці 1.1.

Незважаючи на певні негативні аспекти, в цілому вплив міжнародної торгівлі на світову економіку загалом та національні господарства зокрема носить позитивний характер, сприяючи збільшенню виробництва товарів та послуг в межах всього світового господарства та зростанню добробуту в межах окремих країн.

Світовий ринок остаточно сформувався наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя, однак дотепер залишається динамічним, що спричиняє його трансформацію і виявляє нові  характерні риси та прояви.

Світовий ринок є сферою міжнародного обміну та здійснює зворотний вплив на виробництво, вказуючи йому що виробляти, для кого виробляти та скільки виробляти. Обмін товарами та послугами  між суб’єктами різних країн має риси обміну замкнутої господарської системи, зокрема, кожен учасник обміну отримує переваги в обміні. Ведення зовнішньої торгівлі розширює можливості обміну. Такий обмін поглиблює спеціалізацію в середині країни в результаті чого, переваги отримують не лише окремі учасники обміну, а й країни в цілому.

 

 

Таблиця 1.1

Вигоди та втрати країн від зовнішньої торгівлі

      Вигоди                                                                Втрати

ü     національна економіка взаємодіє з господарствами інших країн;

ü     визначає техніко-економічні параметри виробництва, рівень витрат, стандарти якості, критерії ефективності національної економіки;

ü     забезпечує раціональне використання матеріальних та людських ресурсів на усіх рівнях господарювання;

ü     дозволяє досягнути вищого рівня задоволення потреб населення, збалансовує виробничі можливості та переваги споживачів, дає змогу отримати продукти, які є дефіцитними або реалізувати надлишок, який не поглинає внутрішній ринок;

ü     через реалізацію додаткової вартості, вміщеної в експортованих товарах сприяє розвитку підприємництва (бізнесу)

 

Для усіх країн світу

 

ü                           всі країни світу залежать від міжнародної торгівлі, але ступінь залежності різна, ступінь залежності від міжнародної торгівлі для невеликих країн (Бенилюкс) – 40–90%, для розвинутих країн (ФНР, Великобританія) – 25–30%, для США і Японії – біля 10%, що  робить країни чутливими до коливань зовнішньоекономічної кон’юнктури ринку;

ü                           асиметричний розвиток різних країн та регіонів

 

 

Світовий ринок – це конкурентне середовище. Особливістю міжнародної конкуренції є її глобальний характер. Стратегія конкурентної боротьби на світовому ринку визначається рядом взаємопов’язаних чинників, зокрема:

Ø загального стану світового господарства (світова фінансова криза, „нафтовий шок” тощо );

Ø соціально-економічного становища окремих регіонів та країн;

Ø торгівельної, валютно-кредитної, інвестиційної політики окремих країн (особливий вплив мають провідні країни так звана „велика сімка”);

Ø дій міжнародних інтеграційних угрупувань (за територіальною ознакою домінує вплив АТЕС, ЄС, НАФТА, за товарною – ОПЕК);

Ø загальних правил гри, вироблених в межах міжнародних економічних організацій (системи ГАТТ-СОТ; в рамках ООН, ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ; укладених угод в межах певних товарних потоків – ФАО; та організацій – МОП тощо).

В сучасних умовах господарювання чисті економічні категорії практично не зустрічаються. Характерним  є процес  конвергенції (зближення), що зумовив домінування на ринку недосконалої та монополістичної конкуренції. На світовому ринку переважає саме недосконала конкуренція або олігополія, тобто конкуренція декількох великих фірм  (до 8 учасників), що контролюють основні сегменти виробництва та збуту продукції. За таких умов фірми усвідомлюють взаємозалежність своїх продажів, обсягів виробництва, інвестицій, рекламної діяльності тощо. Маніпуляції будь-якої фірми цими змінними викликають відповідну поведінку конкуруючих фірм (ламана крива попиту, дискримінація у цінах, цінове лідерство, знімання вершків тощо) та призводять до співпраці з метою розподілу світового ринку на сфери впливу, таємних змов та виникнення міжнародних картелів.

Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Будь-якій державі для успішного функціонування на світовому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру, яка може забезпечити просування товарів чи послуг від виробника до споживача в інші країни. У цій системі основною є матеріально-технічна база та спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування. Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена нести великі втрати для забезпечення доступу до зовнішньо-економічної інфраструктури інших держав (для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів).

Дослідження та вивчення світового ринку базується на ринковій кон'юнктурі. Кон'юнктуру можна розглядати в декількох значеннях, як науку, як сутність факторів та умов, що визначають розвиток світової економіки, і окремої країни в ній.

Загальногосподарська кон'юнктура характеризує стан світової економіки на певний момент часу чи у певній країні.

Кон'юнктура товарних ринків вивчає не весь економічний комплекс, а  поточні зміни та  коливання в сфері виробництва і збуту окремих товарів.

Кон’юнктура світового ринку – співвідношення попиту і пропозиції на світовому ринку  в певний момент і чинників, що на це впливають, а також  сукупність умов, при яких в даний момент протікає діяльність на ринку.

Кон’юнктура світового ринку поняття динамічне, тому її аналіз носить перманентний характер. Займаються дослідженням кон’юнктури спеціальні маркетингові підрозділи фірми або спеціалізовані фірми. Вони здійснюють моніторинг ринку, обробляють інформацію, роблять проектні висновки.

 

Рис.1.3. Кон’юнктуроутворюючі  чинники  світового ринку

 

Збір інформації є досить складним і клопітним заняттям. Не існує єдиного джерела, яке  містять всю необхідну інформацію щодо кон’юнктури світового ринку, а лише окремих його сегментів. Збір інформації залежить від того, які завдання ставить перед собою фірма – експортування чи імпортування.

Таблиця 1.2

Напрями збору інформації при аналізі кон’юнктури світового ринку

При експорті

При імпорті

місткості ринку

каталоги, прейскуранти, пропозиції фірм

позиції конкурентів

особисті контакти з представниками

інформація про споживачів та її аналіз

техніко-економічні умови постачання

комерційні умови продажу

 

Знання особливостей виробництва і споживання окремих товарів допомагає краще спрогнозувати можливі кон’юнктурні зміни. Варто аналізувати часові проміжки,  за які проходять зміни, також які країни на даному ринку відіграють головну роль і в яких ролях виступають (експортер, імпортер). Необхідно вивчати статистику, що допоможе побачити кількісні і якісні зміни на ринку; співставлення цифр дає змогу визначити становище країни чи товару на ринку. Розгляд статистики виробництва, споживання та світової торгівлі дозволяє встановити ступінь залежності країни від зовнішнього ринку або ступінь її впливу на світовий ринок. При аналізі кон’юнктури будь-якого ринку слід враховувати зміни в структурі фірм ринку, тобто роль основних фірм або  монополізацію ринку. Важливою частиною дослідження кон’юнктури ринку є вивчення змін ціни. Основним носієм інформації про стан ринкової кон'юнктури є ціна. Враховують не лише статистику змін ціни, але й причини змін.

 

 

Рис.1.4. Методи прогнозування та результати кон’юнктурного  дослідження світового ринку

 

Прогноз виступає  необхідною складовою передумов виходу на світовий ринок. Вивчення кон’юнктури спрямовується саме на прогнозування перспектив ринку. Прогноз розпочинається з вивчення загальногосподарської кон’юнктури. Слід правильно зрозуміти перспективи загальноекономічного розвитку. Цінність прогнозу полягає у своєчасному і правильному використанні його даних, що носять однак імовірнісний характер. Будь-яка розрахункова величина  носить ймовірний характер, а  показники  можуть розрахуватися за допомогою різних методів та  передбачати  різні варіанти (рис. 1.4)

Кон’юнктурний огляд  ринку збуту товарів включає такі розділи:

Розділ І. Оцінка кон’юнктури ринку в поточному періоді:

- Інформація про виробництво,  постачання, продажу, запас товарів, ринкових поставок, результати списання, спостережень, дані про роботи,  оновленню продукції.

Висновки: перелік товарів, які  користуються і не користуються попитом.

Розділ ІІ.  Прогноз основних  показників (тривалість приблизно 3–6 місяців):

- яких товарів недостатньо і які  товари у надлишку;

- які можливі зміни в продажу;

- які можливі ускладнення.

Розділ ІІІ. Пропозиції і рекомендації:

- перелік заходів для нормалізації збуту;

- перелік товарів, випуск яких треба скоротити;

- перелік товарів, випуск яких треба збільшити;

- перелік товарів,  випуск яких треба зняти з виробництва.

У процесі світової торгівлі виникає два напрямки товаропотоків – експорт і імпорт.

Експорт (export) – товари або послуги, виробленні в одній країні, а продані і спожиті в іншій. Видимий експорт – це матеріальні блага, а невидимий – це надання послугиспоживачеві з іншої країни.

Імпорт (import) – товари або послуги, що спожиті в даній  країні, а закуповуються  іншій.  Товари є видимим імпортом, а послуги – невидимим. Характерні риси експорту та імпорту приведені в таблиці 1.3.

Міжнародну торгівлю характеризує велика кількість показників, які подано на рис. 1.5.

Реімпорт – ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись (рекламації, повернення товару,  нереалізованого на аукціоні тощо). Основною ознакою реімпортних операцій є перетинання вітчизняними товарами митниці двічі: при ввезенні та вивезенні.  Однак товари, що повертаються з виставок-ярмарок, до реімпортних не відносяться.

Експорт-імпорт розраховуються в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники розраховуються у національній валюті і переводяться в долари США з метою спрощення порівнянь. Деякі країни з високими темпами інфляції  розраховують експорт-імпорт зразу в доларах США. Експорт, як правило, розраховується у світових цінах на момент перетину товаром кордону на базі ФОБ – вільний на борту судна, імпорт – на базі цін СІФ – вартість, страхування і фрахт. Оскільки основна частка товарів у міжнародній торгівлі перевозиться морським транспортом, за основу розрахунку цін експорту-імпорту береться транспортування морем. В результаті відмінності в базі розрахунків сукупна вартість світового експорту статистично завжди менша вартості світового імпорту на величину, приблизно рівну сплаті страхової премії на зовнішньоторговий товар, фрахту судна для його перевезення та інших портових зборів.

 

2-1
Рис. 1.5. Показники міжнародної торгівлі

 

Таблиця 1.3

Характерні риси  експорту та імпорту

Експорт

Імпорт

Вивіз товарів, вироблених в даній країні

Ввіз з-за кордону товарів, технологій на внутрішньому ринку

Вивіз сировини і напівфабрикатів під митним контролем з наступним поверненням

Ввіз сировини і напівфабрикатів для переробки та наступного вивозу за кордон

Реекспорт – вивіз товарів раніше ввезених за кордону

Реімпорт зворотній ввіз за кордону раніше вивезених товарів

Тимчасовий вивіз за кордон національних товарів (виставка, ярмарки)

Тимчасовий ввіз товарів на міжнародні виставки, аукціони

Вивіз продукції в порядку прямих виробничих зв’язків або поставки в рамках ТНК

Ввіз продукції в рамках ТНК

3) зовнішньоторговельний обіг – сума вартостей експорту-імпорту країни за певний період часу:

                                                    ЗТО = ЕХР + ІМР          .     (1.1)

4) фізичний обсяг торгівлі – оцінка експорту чи імпорту в незмінних цінах одного періоду.

5) генеральна торгівля – визначення зовнішньоторговельного обігу з включенням транзитних товарів, яке використовується в статистиці зовнішньої торгівлі.

6) спеціальна торгівля – чистий зовнішньоторговельний обіг, або продукція ввезена в країну чи вивезена з неї:

                                СТ = ЗТО – реекспорт – реімпорт    .     (1.2)

 

Показники динаміки:

темпів росту: 

 

Ø темпи росту експорту

 

Тр.е. = Ед.р. / Еб.р. * 100%,

Тр.е. – темпи росту експорту;

Ед.р. – обсяг експорту в даному році;

Еб.р. – обсяг експорту в базовому році

Ø темпи росту імпорту 

 

Тр.і. = Ід.р. / Іб.р. * 100%,

Тр.і. – темпи росту імпорту;

Ід.р. – обсяг імпорту в даному році;

Іб.р. – обсяг імпорту в базовому році

Ø темпи росту зовнішньоторго-вельного обігу

Тр.зт.об. =ЗТОд.р./ЗТОб.р.*100%,

Тр.зт.об. – темпи росту зовнішньо-торговельного обігу;

ЗТОд.р. – обсяг зовнішньо-торговельного обігу  даного року;

ЗТОб.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу базового року

темпи приросту:

 

Ø темпи приросту експорту

 

Тпр.е. = Тр.е.д.р. / Тр.е.б.р. * 100%,

Тпр.е. – темпи приросту експорту;

Тр.е.д.р. – темпи росту експорту  даного року;

Тр.е.б.р. – темпи росту експорту  базового року

Ø темпи приросту імпорту

Тпр.і. = Тр.і.д.р. / Тр.і.б.р. * 100%,

 Тпр.і. – темпи приросту імпорту;

Тр.і.д.р. – темпи росту імпорту даного року;

Тр.і.б.р. – темпи росту імпорту  базового року

Ø темпи приросту зовнішньоторго-вельного обігу

Тпр.зто = Тр.зто.д.р./Тр.зто.б.р. * 100%,

Тпр.зто – темпи приросту зовнішньоторговельного обігу;

Тр.зто.д.р. – темпи зовнішньо-торговельного обігу даного року;

Тр.зто.б.р. – темпи зовнішньоторговельного обігу базового року

 

 

Показники структури міжнародної торгівлі:

1) товарна структура –  розподіл експорту та імпорту за основними товарними групами;

2) географічна структура – розподіл товарного потоку за країнами, групами країн або регіонами;

3) інституціональна  торгівля – розподіл торгівлі за суб’єктами та методами товарообміну;

4) видова структура – розподіл торгівлі за видами товарообміну.

Показники результативності зовнішньої торгівлі:

1) сальдо торгового балансу – це різниця між вартісним обсягом експорту та імпорту товарів окремої країни;

2) сальдо балансу послуг – це різниця між вартістю послуг, що надає країна, і вартістю послуг, які вона імпортує;

3) сальдо некомерційних операцій – це різниця між прибутками від інвестицій, грошових переказів, внесків, переміщення грошових засобів за спадщиною, при вирішенні сімейних проблем. За кожним з цих напрямів руху грошових засобів складається баланс;

4) сальдо балансу поточних операцій – це сума сальдо торгового балансу, балансу послуг, некомерційних операцій;

5) індекс “умови торгівлі” – відношення індексу середніх цін експорту певного товару, країни в цілому, групи країн до індексу середніх цін імпорту за певний період часу. “Умови торгівлі” відображають співвідношення взаємного попиту та  пропозиції на експорт-імпорт кожної країни. Для розрахунків “умов торгівлі” певної країни порівнюються індекси її експортних та імпортних цін, опублікованих у щомісячному виданні МВФ “International Financial Statistics”;

6) експорт на душу населення

 

Ед.н. = Ед.р. / чисельність населення,

Ед.н. – обсяг експорту на душу населення даного року;

Е д.р. – обсяг експорту даного року

7) імпорт на душу населення

 

Ід.н. = Ід.р. / чисельність населення,

 Ід.н. – обсяг імпорту на душу населення даного року;

Ід.р. – обсяг імпорту даного року

8)експортна квота

 (відношення експорту до ВВП)

Ек.в. = Ед.р. / ВВП * 100%,

 Ек.в. – експортна квота;

Ед.р. – обсяг експорту даного року

9) імпортна квота

 

Ік.в. = Ід.р. / ВВП * 100%,

Ік.в. – імпортна квота;

Ід.р. – обсяг імпорту даного року

10) квота зовнішньоторговельного обігу

 

ЗТОк.в. = ЗТОд.р. / ВВП * 100%,

ЗТОк.в. – квота зовнішньоторго-вельного обігу;

ЗТОд.р. – обсяг зовнішньоторго-вельного обігу даного року.

   

1.2. Експортно-імпортні операції та їх особливості

При вивченні особливостей здійснення експортно-імпортних операцій доцільно було б розглянути існуючі згідно з чинним законодавством митні режими, що можуть використовуватися у тій чи іншій країні та особливості ЗЕД. Це дасть змогу більш реально оцінити можливі перспективи здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

1. Митний режим –  сукупність положень, що визначають для митних цілей статус товарів та інших предметів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України (згідно з визначенням Постанови КМУ від 09.06.97 № 574 та наказу ДМСУ від 30.12.98 №828).

В Україні застосовуються такі митні режими:

- випуск у вільний обіг (для вільного обігу також –  імпорт);

- реімпорт товарів;

- експорт товарів;

- реекспорт товарів;

- транзит товарів;

- тимчасове ввезення (вивезення);

- митний ліцензійний склад;

- переробка товарів на митній території;

- переробка за межами митної території;

- магазин безмитної торгівлі;

- вільна митна зона, вільний митний склад;

- відмова від товарів на користь держави;

- знищення товарів.

Такі митні режими як переробка під митним контролем, вільна митна зона і вільний митний склад, у зв'язку з відсутністю на сьогоднішній день підстав для їх використання на території України при митному оформленні не використовуються (наказ ДМСУ від 09.07.97 № 307), так само, як і митні режими реекспорт і реімпорт (наказ ДМСУ від 17.06.97 № 11/2-5650).

Митні режими можна поділити на дві основні групи. До першої групи належать режими, під якими товари переходять у повне розпорядження особи, що їх переміщує, тобто режими даної групи мають завершений характер. До таких режимів належать:

- випуск у вільний обіг (для вільного обігу також – імпорт);

- експорт;

- реімпорт;

- реекспорт.

Митні режими, що належать до другої групи, допускають використання товарів лише для суворо визначених цілей і при дотриманні умов, установлених митними органами. До таких режимів відносять:

- митний склад;

- магазин безмитної торгівлі;

- тимчасове ввезення (вивезення);

- вільна митна зона;

- вільний митний склад;

- знищення;

- відмова на користь держави;

- режим переробки.

Більшість з режимів другої групи мають своєю метою вирішення різних економічних завдань: складування товарів, переробку, перевезення.

Отже, існуючі митні режими орієнтовані на розвиток торгівлі, промисловості та міжнародні перевезення.

Роль і значення митних режимів дуже великі. Вони визначають порядок переміщення товару через митний кордон залежно від його призначення, умов перебування товару на чи поза митною територією, встановлюють межі, в яких може використовуватися товар, права й обов'язки особи, що переміщує товари, вимоги до товару, який поміщується під конкретний режим.

Митні органи застосовують процедури здійснення митного контролю та митного оформлення згідно з митним режимом транспортних засобів і товарів, що підлягають такому контролю й оформленню.

Питання, пов'язані із застосуванням митного режиму, регулюються Державною митною службою України, яка відповідно до Митного кодексу видає накази, затверджує положення та інструкції, а також дає роз'яснення з питань застосування процедур здійснення митного контролю та митного оформлення, порядку пропуску транспортних засобів і товарів згідно з їх митним режимом.

Особа, яка декларує митному органу транспортні засоби і товари, що переміщуються через митний кордон України, самостійно визначає їх митний режим відповідно до мети переміщення та на підставі документів, які подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення.

Зміна митного режиму допускається за умови виконання всіх належних процедур стосовно заявленого режиму, дотримання вимог чинного законодавства щодо тарифних і нетарифних заходів регулювання та подання митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення відповідних документів, що підтверджують заявлений режим. При зміні митного режиму необхідно враховувати статус товару. Так, якщо товар було ввезено на митну територію з метою вільного обігу, змінити даний режим на режим реекспорту з метою вивезення товару вже не можна, тому що режим реекспорту застосовується тільки стосовно іноземних товарів, а товар, випущений для вільного обігу, набуває статусу українського товару.

Користування та розпорядження транспортними засобами і товарами, які переміщуються через митний кордон України, здійснюється відповідно до їх митного режиму та вимог Митного кодексу.

2. Особливості ЗЕД. До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та ін., що прямо і виключно не заборонені законами України; надання зазначених вище послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

-  кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за и межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

Експортні операції передбачають продаж і вивезення товарів за кордон для передачі їх у власність іноземному контрагенту.

Імпортні операції - це закупівля і ввезення іноземних товарів для реалізації їх на внутрішньому ринку країни-імпортера або виробничого споживання підприємством-імпортером.

У міжнародній комерційній практиці під експортом та імпортом розуміють тільки операції, котрі здійснюються на комерційних засадах, на підставі укладання та виконання МТУ - контрактів купівлі-продажу. Поставки у вигляді допомоги, дарування та ін., які здійснюються на безвідплатних засадах, у вартість експорту та імпорту, як правило, не включаються, а враховуються окремо.

Експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар після виконання певних митних формальностей та процедур, про які подані відомості для статистичного обліку, пропустили через митний кордон країни-контрагента.

У міжнародній комерційній практиці використовують два основних методи здійснення, експортно-імпортних операцій:

1. Прямий метод (direct), або прямі продажі - передбачає встановлення прямих зв'язків між виробником (постачальником) та кінцевим споживачем, тобто поставку товарів безпосередньому кінцевому споживачу та закупку товарів у безпосереднього самостійного виробника на підставі договору купівлі-продажу.

2.                Непрямий, або посередницький (agency), метод - передбачає купівлю та продаж товарів через торгово-посередницьку ланку на підставі укладання спеціального договору - агентської, комісійної або іншої угоди з торговим посередником, в якій передбачається виконання останнім певних обов'язків, пов'язаних з реалізацією товару продавця, за агентську, комісійну або іншу винагороду.

Посередниками можуть бути брокери, дилери, комісіонери, оптові покупці, промислові та торгові агенти. Їх функції полягають у пошуку іноземних партнерів, підготовці документації і оформленні угод, кредитно-фінансовому обслуговуванні і страхуванні товарів, післяпродажному обслуговуванні, рекламуванні товарів тощо.

1.3. Економічна ефективність експортно-імпортних операцій

Для оцінки ефективності здійснення експортно-імпортних операцій використовується ряд показників:

-         зростання прибутку від реалізації продукції, балансового й чистого прибутку;

-         рентабельність торгівлі в цілому, експорту та імпорту окремо.

Прибуток від реалізації в t-му році можна розрахувати за формулою

              П = ВВt × К + ВРt – Сt,                           (1.3)

де   ВВt – валютна виручка від реалізації з відрахуванням валютних витрат на гарантійне технічне обслуговування і ремонт у іноземного споживача у t-му році;

К – офіційний валютний курс НБУ;

ВРt – виручка від реалізації на внутрішньому ринку;

Сt – повна собівартість усієї продукції, що реалізована.

Рентабельність зовнішньоторговельних операцій розраховується як відношення обраного показника прибутку до повної собівартості.

Ефективність експорту в загальному вигляді має таке вираження:

                          Е = (Цe / Цoe) > 1,                                   (1,4)

де Це – чистий гривневий еквівалент валютної виручки за товар, що експортується, за відрахуванням додаткових витрат, які пов’язані з оформленням експортної операції.

Рентабельність експорту визначається за формулою

                      Ре = (Це / Се) × 100%,                                      (1,5)

де Се – повна собівартість експортного товару.

Методика визначення ефективності імпорту залежить від мети імпортування і має два підходи.

Перший підхід характерний для ситуації купівлі товару виробничого призначення іноземного походження як альтернативи закупці на внутрішньому ринку. У даному разі імпортер порівнює власні зовнішньоторговельні витрати з внутрішньою оптовою ціною аналогічного товару. Ефективність імпортної операції визначається так:

                           Еі = Цоі / Ці,                ………..                 (1,6)

де   Цоі – оптова ціна внутрішнього ринку;

Ці – грошові витрати імпортера на закупку даного товару з урахуванням митних та інших витрат на легалізацію зовнішньоторговельної операції.

Імпорт є ефективним, якщо Еі > 1.

Другий підхід використовується при імпорті товару з метою подальшого перепродажу на внутрішньому ринку. При реалізації в оптовій торгівлі імпортер отримує оптову ціну з ПДВ. Але він сплачує не повну величину, а різницю між податковим зобов`язанням і податковим кредитом, зокрема сум ПДВ, які були сплачені при митній очистці товару. Тому чиста виручка імпортера при реалізації в оптової ланці складатиме Цоі – ПДВ.