Тема 5. Люди з вадами слуху.

1. Ступені погіршення слуху.

2. Мова жестів у нечуючих.

3. Поради для занять туризмом для нечуючих.

          

1. Ступені погіршення слуху. Слухові порушення – загальноприйнятий термін, яким описують і узагальнюють всі види слухових вад, що варіюють від дуже легкої до абсолютної глухоти. Історія розвитку послуг для людей з вадами слуху є найдавнішою серед тих, які пов’язані з неповносправними в цілому світі.

Існують різні ступені погіршення слуху. Вони поділяються за локалізацією ушкодження чи дефекту:

– звукопровідна приглухуватість спричинена пошкодженням чи обструкцією зовнішнього або середнього вуха;

– нейросенсорна приглухуватість викликана дисфункцією слухового нерва;

– комбінована приглухуватість виникає тоді, коли одночасно пошкоджуються звукопровідна і нейросенсорна функції вуха.

Центральна приглухуватість виникає тоді, коли слухові центри мозку не здатні правильно інтерпретувати сигнали. Нечуючі також можуть мати до певної міри дефекти мови, позаяк вони не чують настільки добре, щоб коригувати фонетичні помилки у власній промові. Той, хто став нечуючим у віці приблизно після семи років, як звичайно, має нормальну мову і достатній словниковий запас.

З другого боку, ті, що оглухли в більш ранньому віці, можуть мати більші мовні і словникові обмеження, що може спричиняти певні проблеми при спілкуванні. Вади слуху можуть бути вроджені, медикаментозні, спричинені травмами та захворюваннями, а також наслідком довготривалої дії надмірного гамору чи гуркоту. У будь-якому разі, наявність таких вад є результатом розладу фізіологічного механізму слуху.

Травми є основною причиною у виникненні звукопровідної приглухуватості. Вони включають розрив барабанної перетинки від удару або під дією вибухової хвилі, що створює раптовий тиск у зовнішньому вусі. Вади слуху поділяються на легкі, середні і тяжкі залежно від ступеня ушкодження, що його вимірюють у децибелах. Децибел – це одиниця вимірювання інтенсивності звуку. Звук, що дорівнює нулю децибел, є найтихішим, його чують люди з гострим слухом. Звичайна розмова матиме гучність 60 – 70 децибел.

2. Мова жестів у нечуючих. Суперечності, які існують у громаді нечуючих, пов’язані з термінологією, що її використовують для характеристики людей з вадами слуху. Значний відсоток громади нечуючих не визнає національної мови і приналежності нечуючих людей, трактуючи себе як окрему мовну групу, «націю» нечуючих осіб. Ця частина громади вважає себе культурою, яку позначають великою буквою «Г». Цей арґумент побутує у середовищі глухих, які репрезентують велику частину осіб, які мають спільну мову (або мову жестів). Проте, таке твердження викликає заперечення, бо не всі нечуючі люди погоджуютьвся з такою перспективою. Багато хто із нечуючих не поділяє думки, щоб їх вважали окремою культурою, а швидше, бачить себе частиною усього суспільства.

Ураховуючи відсутність цілковитої згоди в цій суперечці, важливо бути чуйним до думок різних людей, з якими доведеться контактувати. Залежно від ступеня втрати слуху людина може чути звернену мову, якщо вона чітка. Люди з досить тяжкими ураженнями слуху можуть бути здатні говорити чітко. Люди із ще тяжчими вадами слуху можуть бути здатні чути підсилену мову з допомогою слухового апарата чи іншого пристрою. Мова деяких людей з тяжкими вадами слуху може бути дещо нечітка. На противагу, деякі глухі не говорять, тому що вважають своєю рідною мовою мову знаків.

Читання по губах – це методика, засвоєна деякими нечуючими для допомоги в розумінні інших, якщо вони їх не чують або не розбирають мови.

Читачі по губах спостерігають за устами співрозмовника і розрізняють слова за формою та положенням губ і язика. Цим умінням важко оволодіти, позаяк менше ніж 35 відсотків слів розпізнаються по мімічних рухах. Вловлювання контексту та невербальної інформації є суттєвим доповненням до цього вміння.

Нечуючі часто використовують як засіб спілкування жестикуляцію, яка охоплює позиції і рухи рук, а також інші мови тіла, для зображення поняття за допомогою стандартних символів. Мова жестів – це мова зі своїми власними граматикою і синтаксом. Мови жестів у різних країнах суттєво відрізняються одна від одної. Однією з форм мови жестів є зображення літер пальцями. Мова знаків полягає у зображенні долонями певного символу для кожної літери абетки. Слова зображуються  літера за літерою, згідно з правописом.

Деякі глухі використовують мову знаків, яка грунтується на фонетичній системі. Для зображення мови застосовують вісім комбінацій руками і чотири жести навколо обличчя. Для деяких нечуючих та німих єдиним засобом спілкування є письмова мова. Декого з них не задовольняє писати, позаяк їхня мова не відповідає стандартам синтаксису мови. Деякі нечуючі користуються пристроєм із клавіатурою, що називається «Текстофон», який дає їм змогу спілкуватися з іншими особами, які мають такі самі пристрої. Інші люди з ураженням слуху використовують телефони із звукопідсилювачем, які збільшують гучність вхідного звуку. Такий телефон може використовуватись будь-ким, позаяк звук можна регулювати. Телефонна система, необхідна для використання «текстофона», поширена в багатьох країнах. Нечуюча особа з «текстофоном» може зв’язатися з телефонним оператором, який, своєю чергою, зв’язується з особою без цього пристрою і може передати повідомлення. У багатьох видах діяльності не виникає необхідності спеціальної допомоги нечуючим, навіть із дуже значною вадою слуху, за умови, що фактор комунікації взятий до уваги.

Найчастіше єдине, що треба зробити – це переконатися, що в ході діяльності передбачені необхідні візуальні позначення, інструкції, які компенсували б необхідність усних повідомлень і відповідей. Якщо потрібен переклад, запитайте учасників, яку систему жестів чи знаків вони використовують для спілкування. Перекладачі знають різні методи спілкування і можуть допомогти вам визначити відповідний.

Вади слуху не сприймаються як неповносправність у тих видах діяльності або гри, які необов’язково потребують доброго слуху. Для забезпечення повної участі всякий раз, коли є можливість, треба застосовувати відповідні пристосування. Людей з вадами слуху, коли вони говорять, іноді важко зрозуміти позаяк є помилки у мові та незвична інтонація. Проте, з невеликим терпінням та практикою, слухач, як звичайно починає розуміти. Особам з вадами слуху може бути незручно на зустрічах, у діяльності чи відповідати на телефонні дзвінки, якщо не створити для того умов.

 

 

3. Поради для занять туризмом для нечуючих. Якщо вам здається, що особам з вадами слуху потрібна допомога – запропонуйте свою поміч, але не робіть того, доки не отримаєте згоди. Перед тим, як почати розмову з особою, яка погано чує, переконайтеся, що вас слухають. Ви можете привернути увагу дотиком до руки чи жестом. Говоріть розбірливо та чітко, у нормальному темпі й тоні. Не підвищуйте власний тон і темп мови, якщо вас не просили. Не посилюйте рух ваших губ. Намагайтеся уникати вживання їжи, куріння чи жування під час розмови; це робить вашу мову тяжкою до зрозуміння. Переконайтеся, чи Вас зрозуміли, перед тим, як почати говорити про щось інше. Повторюйтесь стільки, скільки потрібно, можливо, перефразовуйте, оскільки ви могли використати слово, яке важко зрозуміти.

Використовуйте міміку, жестикуляцію і мову тіла, щоб підкреслити ваші висловлювання. Ледь зрозумілі зміни в тоні чи звуці, що їх використовують для передання почуттів чи нюансів значення, можуть бути незрозумілі для деяких нечуючих. Чим більше візуальних жестів ви використовуєте, тим легше іншій особі вас зрозуміти.

Коли інструктуєте чи щось пояснюєте, зведіть фоновий гамір до мінімуму, щоб запобігти відволіканню і не створювати замішання щодо діяльності, в якій ця особа бере участь. Якщо дуже гамірно – підіть туди, де тихо, чи інструктуйте перед входом у шумне приміщення. Поверніться обличчям до людей з вадами слуху, коли говорите. Вони не зможуть почути вас, коли ви відвернуті від них. Переконайтеся, що ваші обличчя і верхню частину тіла чітко видно. Підійдіть достатньо близько, щоб вас було добре видно, а ваше обличчя було освітлене, також уникайте тіні на ньому (наприклад, від капелюха чи сонячних окулярів). Не стійте на тлі вікна чи спиною до яскравого світла.

Майте на увазі, що ви розмовляєте безпосередньо з особою, яка має ваду слуху, а не з перекладачем. Звертайтеся до особи, з якою спілкуєтесь. Якщо вам важко зрозуміти, що людина каже чи вона не розуміє вас – спробуйте повторити сказане ще раз. Якщо це не допомагає, спробуйте використати олівець і папір. Чітке порозуміння є важливішим, ніж методи його досягнення. Візуальна допомога – діаграми, письмові інструкції, картинки чи медіа, на додаток до усних інструкцій – важлива для осіб з вадами слуху і сприяє кращому розумінню вказівок та інструкцій.

Якщо спілкування є суттєвим компонентом вашої діяльності, потрібні деякі пристосування і зміни, щоб зробити діяльність доступною для осіб з вадами слуху. Застосовуйте візуальні сигнали в інструкціях чи командах; деякі пристосування передбачають використання прапорців чи ліхтарів-сигналів початку чи закінчення гри, або подавайте сигнали руками.

Труднощі у спілкуванні можна зменшити використанням слухових апаратів чи інших допоміжних пристроїв, а також практикуючи візуальні демонстрації з використанням простих слів і речень. Тренінґ може зайняти дещо часу , проте як тільки особа з вадою слуху отримає відповідний рекреаційний навик, її участь буде типова. Читання по губах може допомогти особам з вадами слуху краще зрозуміти частину сказаного.

Як працювати з перекладачем мови знаків:

1. Завжди при спілкуванні з особою з вадою слуху мова і погляд повинні спрямовуватися на неї, а не на перекладача.

2. Завжди говоріть у першій особі. Не вживайте виразів: «Скажи йому…», чи «Запитай її…».

3. Дозвольте перекладачеві сидіти чи стояти біля особи, яка чує. Переконайтеся, що особа з вадою слуху здатна чітко бачити обох: перекладача і співрозмовника.

4. Не керуйте перекладачем, щоб він перекладав окремі частини сказаного. Перекладач керується професійним кодексом етики і тому повинен перекладати все, що говорять чи показують жестами. Він також має дотримуватися конфіденційності і залишатися об’єктивним.

5. Передавайте всі матеріали і папери безпосередньо особі з вадою слуху, а не перекладачеві. Це вказує на те, що вони призначені саме їм; це також показує, що особа, яка чує, вважає нормальним мати справу «напряму» з особою, яка позбавлена слуху.

6. Пам’ятайте, що перекладач є каналом зв’язку, тобто він відповідальний за рівноцінні послуги для обох співрозмовників.

7. Говоріть нормально! Довірте перекладачеві давати вам знати, коли треба говорити повільніше чи зробити паузу.

Коли ви даєте інструкції чи візуальні матеріали, переконуйтесь, що виділяєте достатньо часу для того, аби їх проглянути до чи після пояснення. Пам’ятайте, що особа з вадою слуху не може одночасно переглядати надруковані матеріали і дивитися на перекладача.

1. Переконайтеся, що нечуючий дивиться на вас, коли ви говорите.

2. Говоріть нормально (не кричіть!).

3. Рухайте губами чітко, щоб було зрозуміло для тих, що читають по губах.

4. У разі необхідності будьте готові повторити чи написати ваші слова.

Нечуючі часто застосовують жестову мову так, як і звичайну мову. Необов’язково учасникам, які чують, знати цю мову, хоча деякі залюбки вивчають основи від їхніх глухих колег. Це варте заохочення, позаяк підтримує жвавіше спілкування і сприяє гарним взаєминам.

Деколи люди можуть непокоїтися, чи не образять вони когось, маючи справу з особами з вадами слуху, бо спілкування на початку може  бути складним. Це іноді стримує людей від принагідних розмов, хоча цей період минає. Досвід показує, що особу з вадою слуху зазвичай приймають і спілкування стає легшим, коли інші учасники звикають до неї і керуються правилами візуального зв’язку.

Завжди слід мати на увазі необхідність доброї акустики й освітлення. Багато користувачів слухових апаратів можуть мати значну користь від встановлення допоміжних слухових систем.

Люди з вадами слуху такі ж здорові, як і всі інші, і цілком спроможні брати участь у різноманітних заходах. Вади слуху не обов’язково мають поганий вплив на рухливість і не створюють протипоказань для участі в багатьох видах діяльності.

Спеціальні заходи безпеки можуть бути або можуть не бути обов’язковими. Довготривала глухота тренує людей використовувати зір, а також визначати й остерігатись небезпечних ситуацій; пожежна та інша сигналізації повинні охоплювати систему світла, що блимає, чи вібро-дотикові сигнали, особливо якщо особа з вадою слуху бере участь у діяльності сама. Учасники мають бути проінструктовані, щоб вони переконалися, чи особи з вадами слуху отримали повідомлення про небезпечні ситуації, які виникали несподівано.