Тема 1. Вступ до спеціальності.

1. Історія рекреації для неповносправних в світі та в Україні.

2. Опис типів неповносправності та їх особливості.

                                                             

1. Історія рекреації для неповносправних в світі та в Україні. Iсторія активного відпочинку і туризму для неповносправних осіб як масового явища розпочинається з кінця 50-х – початку 60-х років, коли прийшло загальне усвідомлення прав людини. З цього часу звертається увага на інвалідів, як на повноправних членів суспільства. Розпочався рух до залучення неповносправних у всі галузі суспільного життя, в тому числі і до відпочинку та туризму.

Цей процес трансформації людської свідомості та адаптування навколишнього середовища до потреб неповносправних відбувався з різною швидкістю в різних країнах. Цей розвиток йшов двома паралельними шляхами. Один зі шляхів передбачав розвиток сфери супроводу та опіки неповносправної особи. Інший шлях напрацьовував розвиток  інфраструктури та технічних засобів, які б допомагали неповносправній особі максимально обслуговувати себе без сторонньої допомоги.

На сьогодні ми можемо спостерігати розвиток цих двох моделей у Німеччині та Швеції. Німеччина пішла по шляху застосування до потреб неповносправних всіх об’єктів загального користування. Це досить коштовний шлях, і не кожна країна може собі це дозволити. Швеція має надзвичайно добре розвинуту систему соціальної опіки, де кожна потребуюча особа може взяти собі на допомогу до двох осіб, які повинні забезпечити їй комфортне перебування будь-де, в тому числі і на відпочинку. На даний час у Швеції неповносправна особа раз у рік може звернутись до відділу соціального  захисту, з проханням до фінансувати її відпочинок та оплатити одного-двох супроводжуючих. Причому вибір місця відпочинку робить сам неповносправний, і це може бути не тільки на території Швеції! Проте, тільки на території Швеції держава гарантує дотримання всіх вимог, пов’язаних з комфортом та безпекою перебування.

До цього часу були напрацьовані стандарти до будівель загального користування, доріг, паркувальних майданчиків, національних парків, зон відпочинку. Всі новобудови повинні відповідати стандартам доступності, прийнятим у кожній країні. Шлях до досягнення подібного рівня доступу неповносправних осіб до відпочинку тривав в розвинутих країнах 30 – 40 років. Тому досягти їх рівня протягом кількох років ми звичайно ж не зможемо. Але розпочинати цей рух потрібно вже. Для того, щоб не відчувати себе на окраїнах цивілізації, ми можемо констатувати, що в більшості країн, які нас оточують, забезпечення якісним відпочинком неповносправних перебуває на початковому етапі.

А такий вид відпочинку, як сільський туризм, навіть у розвинутій Європі практично недоступний. З огляду на це Україна може стати піонером у розвитку цієї галузі. Напрацювавши певні вимоги та стандарти, розробивши курси підготовки власників агроосель до прийому неповносправних осіб, ми маємо шанс зробити свій внесок до покращення якості життя неповноправних осіб.

2. Опис типів неповносправності та їх особливості. Визначення неповносправності з’явилося у зв’язку з розвитком суспільства й усвідомленням функціональних обмежень, які постали перед багатьма громадянами. Такі речі, як важливість залучення людей з неповносправністю у суспільне життя і зміна ставлення до них здорових людей, змусили сконцентруватися на якості життя і стати другим ключовим пунктом для  нового визначення.

Принципи якості життя неповносправної людини:

– якість життя неповносправних складається з тих самих факторів і взаємин, які важливі для всіх людей.

– якість життя поліпшується, коли головні потреби людини задоволені, коли він або вона мають такі самі можливості, як і всі решта, у досягненні результатів у повсякденному житті, праці, у трудовому колективі.

– якість життя – багатофункціональний аспект, який врешті-решт підтверджується широким колом людей, які представляють різні сторони життя споживачів та їхніх родин.

– якість життя підвищується, якщо люди беруть участь у рішеннях, що впливають на їхнє життя.

– якість життя поліпшується при залученні й цілковитій інтеґрації неповносправних людей у місцеві спільноти.

– якість життя є базовим поняттям, яке використовується для заходів, що охоплюють основні принципи, пов’язані з якістю життя, забезпеченям  послугами споживачів, урахуванням почуттів людей, їхніх задоволення і благополуччя.

Шляхи поліпшення самовизначення:

1. Навчитися ухвалювати рішення, що охоплюють визначення цілей, зваження можливостей, ідентифікацію ресурсів і підтримку в розв’язанні проблем.

2. Забезпечити можливість вибору оточення: навчального закладу, будинків, колективу.

3. Ідентифікувати і забезпечити індивіда потрібною йому підтримкою.

4. Забезпечити можливості для розвитку та успіху.

5. Навчитися повірити в можливості людини досягнути успіху так само, як  і в можливості зазнати невдачі.

6. Дати кожній особі можливість ризикувати.

7. Дати можливість робити помилки, зазнавати невдачі і вчитися на своїх помилках.

8. Створити спеціальні позитивні умови для встановлення самосвідомості, упевненості в собі й самооцінки.

9. Дозволити кожній особі вирішувати самостійно і брати на себе відповідальність за свої вчинки.

10. Забезпечити середовищем, прийнятним для духовного зростання кожної особи та її можливостей.