ТЕМА 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА БАЗА РОЗВИТКУ МІСТ
1. Класифікація населених пунктів.
2. Складові народногосподарського комплексу міста.
3. Характеристика містоутворюючої, містозабезпечуючої та
містообслуговуючої сфер міста.
4. Головні
містобудівні фактори розвитку населених пунктів
Існують різні трактування
поняття міста. Місто можна розглядати по-різному: і як територію, і як
сукупність населення. Містобудівельники виходять, перш за все, із інтересів
людей, що мешкають у місті, а територія, інфраструктура та інші елементи
розвитку міста відіграють другорядне, підпорядковуюче значення.
Труднощі у визначенні
поняття міста обумовлюються багатьма причинами. В окремі історичні епохи міста
виконували різні функції. Деякі з них продовжують виконувати ті ж самі функції
й тепер. Але значно ускладнюються соціальні процеси в розвитку населених пунктів.
Щоб дати визначення міста,
необхідно з'ясувати, чим воно відрізняється від інших поселень. Характерними
ознаками міста можуть бути зайнятість населення, його чисельність, тип
забудови, спосіб життя тощо. В містобудівній практиці для віднесення населеного
пункту до категорії міста основними критеріями вважаються чисельність населення
(в різних країнах різна - від 5 тис. до 12 тис. мешканців) і переважання у
складі населення робітників, службовців та їхніх сімей. Враховується також
адміністративно-культурне значення населеного пункту, рівень впорядкування,
культурно-побутового обслуговування.
В Україні поняття місто
визначається як населений пункт, значний за розмірами і чисельністю населення,
який виконує переважно промислові, наукові, транспортні, курортні, торгівельні,
культурні та адміністративно-господарські функції і відзначається концентрацією
виробництва, підвищеною щільністю населення і компактністю забудови.
Міста відрізняються:
1.
за видами
народногосподарської діяльності:
-
промислові,
-
курортні,
-
транспортні,
-
наукові центри,
-
з історико-культурним
потенціалом (світового, національного чи місцевого значення),
2.
за величиною залежно від
чисельності населення
-
найкрупніші (понад 1 млн.
мешканців);
-
крупні (від 500 тис. до 1
млн);
-
великі (від 250 до 500
тис);
-
середні (від 100 до 250
тис. та від 50 до 100 тис);
-
малі (від 20 до 50 тис. та
від 10 до 20 тис. мешканців).
Головними містобудівними
факторами, які визначають перспективи розвитку міст і динаміку їх чисельності
населення є народногосподарські і соціальні функції.
Народногосподарський
комплекс міста — це система господарської
економічної діяльності, що впливає на масштаби розвитку міст, обсяги їх
ресурсоспоживання та будівництва. Результатом цієї діяльності є створення
сприятливих умов для життя населення. В народногосподарському комплексі міст
виділяються такі структурні елементи:
виробнича сфера, що включає матеріальне виробництво, промисловість,
транспортно-виробничу інфраструктуру, будівництво, комунально-складське
господарство, служби матеріально-технічного забезпечення;
невиробнича сфера (соціальна
інфраструктура), що є сферою забезпечення життєдіяльності людини: освіта,
культура, наука, управління, охорона здоров'я, торгівля, фінансово-інвестиційне забезпечення, транспортне обслуговування населення,
спорт, комунально-житлове господарство.
Цим
визначається розподіл населення за такими категоріями: містоутворююча,
містозабезпечуюча, містообслуговуюча (вони складають групу зайнятого
населення), а також група незайнятого населення. Особливістю їх є тісний
взаємозв'язок.
До містоутворюючої сфери відносяться підприємства,
організації та заклади тих галузей народного господарства, які зумовлюють
виникнення і масштаби розвитку міст, їх економічний профіль, використання
трудових ресурсів, значення міста в системі розселення: всі промислові
підприємства, за винятком підприємств, що обслуговують тільки потреби населення
цього міста; підприємства та організації зовнішнього транспорту (залізничного,
морського, річкового, повітряного, автомобільного); будівельно-монтажні
організації; вищі і спеціальні середні навчальні заклади: науково-дослідні та
проектно-вишукувальні організації; адміністративні, громадські, господарські,
курортні та оздоровчі організації позаміського значення. Підприємства та
організації містоутворюючої сфери задовольняють потреби соціально-економічної
системи вищого рангу — область, регіон, держава.
У більшості міст України
основою містоутворюючої сфери є промисловість. Базовими галузями є
гірничодобувна (Нововолинськ, Червоноград, Марганець), хімічна (Калуш),
металургійна промисловість (Кам’янське, Маріуполь, Нікополь), а також їх
поєднання (Кривий Ріг). Головними містоутворюючими галузями більшості крупних
міст України є машинобудування (Дніпропетровськ, Харків, Запоріжжя, Кременчуг,
Миколаїв та ін.).
Особливе місце посідають
міські поселення з містоутворюючою курортною функцією (Одеса,
Трускавець, Моршин), а також міста при великих
енергетичних об'єктах (Енергодар, Вараш, Славутич).
З одного боку
промисловість, транспорт та інші містоутворюючі об'єкти є головними факторами,
що визначають розвиток міста. А з іншого - місто, внаслідок притаманних йому
особливостей, саме активно впливає на розміщення і розвиток містоутворюючих
об'єктів. Це визначається можливостями споживання технічними об'єктами
природних і економічних ресурсів міста (територіальних, водних, трудових і
ін.). Використання існуючих ресурсів пов'язане з чималими витратами, обсяг яких
залежить від конкретних містобудівних умов. Враховуючи, що такі ресурси можуть
використовуватися різними споживачами, граничний рівень перспективного розвитку
міст може бути визначений, перш за все, на основі аналізу
територіально-планувальних, ресурсних і екологічних умов.
Працююче в містоутворюючій
сфері населення відноситься до містоутворюючих кадрів. Структура
містоутворюючих кадрів у різних містах неоднакова за складом і співвідношенням
окремих категорій у залежності від величини міста, його ролі в системі
розселення, народногосподарського профілю та інших факторів.
Розвиток промисловості
сприяє розвитку транспорту і капітального будівництва. У деяких малих містах з
недостатнім розвитком промисловості істотну роль у формуванні містоутворюючої
бази відіграє сільське господарство, адміністративні і господарчі заклади
позаміського значення. Промисловість у таких містах (переважно харчової
спрямованості), має, в основному, обслуговуючий характер. У крупних і
найкрупніших містах концентрація промислових підприємств призводить до
негативних економічних наслідків, поглинання приміських земель, значного
погіршення санітарно-гігієнічних умов. З метою ліквідації негативних явищ
урбанізації здійснюється містобудівна політика щодо стримування і регулювання
росту крупних і найкрупніших та розвитку малих і середніх міст, які мають для
цього відповідні економічні та природні умови. Генеральними планами крупних і найкрупніших
міст передбачаються заходи щодо обмеження їх розвитку з винесенням деяких
підприємств за межі міста.
На сучасному етапі
розвитку міст характерним є неухильне зростання чисельності працюючих в
обслуговуючій сфері. Містообслуговуюча сфера пов'язана з
забезпеченням процесів життєдіяльності населення і задовольняє його
соціально-культурні потреби. Мережа громадського обслуговування населення
складається з дитячих, шкільних і культурно-освітніх закладів, об'єктів охорони
здоров'я, фізкультурних і спортивних споруд, підприємств торгівлі, громадського
харчування, побуту. Величина і місткість об'єктів містообслуговуючої сфери
знаходиться в прямій залежності від величини міста, його народногосподарського
значення в територіальному поділі праці, особливостей
функціонально-територіальної структури, а також потреб населення в закладах
культурно-побутового обслуговування.
Заклади
культурно-побутового обслуговування мають забезпечувати населення усіма видами
послуг повсякденного, періодичного і епізодичного попиту. Визначення
оптимальних параметрів розвитку сфери обслуговування пов'язане з виявленням
громадських потреб і ступеня їх задоволення з урахуванням конкретних умов
кожного міста на основі вивчення культурних і якісних показників, які
характеризують стан мережі обслуговування.
Існуюча система
громадського обслуговування характеризується такими основними кількісними
показниками:
-
повнотою обслуговування,
тобто наявністю усіх необхідних його видів (кількість об'єктів і їх місткість);
-
пропорціями розвитку окремих
галузей системи населення з розрахунку на 1000 мешканців згідно з ДБН 360-92**
"Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".
Розрахункові показники
об'єктів культурно-побутового обслуговування повинні передбачати створення їх
розвиненої мережі, яка відповідає потребам постійного і тимчасового населення.
Підприємства
обслуговування поділяються на:
-
загальноміські (об'єкти
вибіркового користування),
-
районного значення
(об'єкти повсякденного користування).
Загальноміські підприємства
та установи зосереджені в основному в центральних районах міста або утворюють
розгалужену систему спеціалізованих центрів.
При формуванні системи
обслуговування особлива увага приділяється укрупненню підприємств міського і
районного значення, формуванню громадських центрів, взаємозв'язку крупних
об'єктів обслуговування з транспортом, обладнанню під'їздів і стоянок для
автомобілів на території цих центрів, ефективному використанні підземного
простору. Більшість обслуговуючих закладів відносяться до галузей міського
господарства і задовольняють побутові, комунальні і соціально-культурні потреби
населення. Системи міського господарства є частиною виробничо-територіального
комплексу міста і входять до складу містозабезпечуючої сфери.
Містозабезпечуюча сфера пов'язана з
функціонуванням і розвитком матеріально-технічної бази міста, виробництвом
послуг, інформації та ін. Містозабезпечуюча сфера охоплює підприємства та
організації житлово-комунального господарства, промислові підприємства
місцевого значення, міського пасажирського транспорту, ремонтно-будівельні
організації, що виконують роботи за замовленням міста, а також громадські,
господарські, спеціалізовані заклади, організації і підприємства, діяльність
яких спрямована на забезпечення потреб міста. Для містозабезпечуючої сфери
характерна розгалужена структура міських (внутрішніх) та регіональних
(зовнішніх) зв'язків.
Між містозабезпечуючою і
містоутворюючою сферами існує нерозривний зв'язок. Підприємства
містозабезпечуючої сфери надають підприємствам містоутворюючої сфери необхідні
для їх виробничої діяльності матеріально-технічні ресурси та послуги (вода,
електроенергія, тепло, газ, послуги з санітарного очищення території та ін.). У
свою чергу підприємства містозабезпечуючої сфери споживають продукцію
підприємств і організацій містоутворюючої сфери (обладнання, сировину тощо).
Завданням транспортної
мережі міст є забезпечення зручних швидких та безпечних зв'язків з усіма
функціональними зонами населеного пункту, з іншими поселеннями системи розселення,
об'єктами приміської зони, зовнішнього транспорту та автомобільними дорогами
загальної мережі. При цьому архітектурні та інженерні рішення транспортної
мережі враховують особливості ландшафту та вимоги щодо охорони навколишнього
середовища населених пунктів.
Важливим питанням для
містобудування є визначення поняття взаємопов'язаних населених пунктів. їх
зв'язки ґрунтуються на виробничих і супутніх їм відносинах в галузі праці,
культури і побуту. Метою формування групових систем населених пунктів різної
величини, і народногосподарського профілю є об'єднання їх розвиненими
територіально-виробничими зв'язками, загальною транспортною і інженерною
інфраструктурою, єдиною системою громадських центрів соціально-культурного
обслуговування, спільних зон відпочинку населення. У межах цих систем в
перспективі досягатиметься відносно повне і рівноцінне задоволення вимог
населення у виборі місць трудової діяльності, отримання освіти,
культурно-побутового обслуговування і дозвілля за місцем постійного мешкання.
Величина території
групової системи населених пунктів, а також кількість поселень, що входять до
неї можуть бути різними на різних етапах їх розвитку і в зв'язку із зростанням
швидкості міжселенного пасажирського транспорту. В групових системах населених
пунктів виділяються міста - центри систем, а також підцентри. Витрати часу на
пересування в центр системи з району прилеглих населених пунктів не повинна
перевищувати 1,5-2 години, на пересування до місць короткочасного (щотижневого)
відпочинку - 2 години.
У процесі формування
перспективної системи населених пунктів передбачаються планувальні заходи,
найважливішим з яких є комплексне зонування території району, що тяжіє до
крупного міста. Виділяють:
центральну зону, яку утворює крупне місто, включаючи ядро системи населених
пунктів, що формується на його базі, в межах якої встановлюється певний режим
використання території. В цій зоні не допускається будівництво нових і
розширення існуючих промислових підприємств, стимулюється розвиток зелених
масивів, місць короткочасного відпочинку і підприємств приміського сільського
господарства, нешкідливих у санітарно-гігієнічному відношенні.
внутрішню зону (обмеженого містобудівного режиму) ширина приймається в
межах одногодинної транспортної досяжності від центру крупного міста.
зовнішню периферійну зону району, в якій допускається розвиток міст, що мають з
центральним містом виробничі, господарські, культурно-побутові, наукові та інші
зв'язки, розташовуються об'єкти щотижневого і тривалого відпочинку, а також
приміського сільського господарства. Зовнішні меж периферійної зони
(зони активного містобудівного розвитку) визначаються двохгодинною досяжністю
до центру крупного міста і мають тенденцію до розширення по мірі удосконалення
транспортно-дорожньої мережі.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1.
Класифікація
населених пунктів за чисельністю
2.
Класифікація
населених пунктів за профілем діяльності
3.
Які
заклади відносять до містообслуговуючої сфери?
4.
Які
заклади відносять до містоутворюючої сфери?
5.
Які
заклади відносять до містозабезпечуючої сфери?