Хімічний елемент – певний вид атомів з однаковим позитивним зарядом ядра.

Прості речовини – речовини, утворені з атомів одного елемента.

Складні речовини – речовини, утворені з атомів різних елементів.

Алотропія – явище існування хімічного елемента у вигляді кількох речовин, що відрізняються властивостями. Речовини, що утворюються, називаються алотропними видозмінами або модифікаціями.

Молекула – найдрібніша частинка речовини, що зберігає її хімічні властивості і здатна до самостійного існування.

Атом – найдрібніша частинка хімічного елемента, що зберігає його хімічні властивості.

Атомна одиниця маси (а.о.м.) – 1/12 частина маси атома ізотопу Карбону : .

Відносна атомна маса – число, що показує, у скільки разів маса атома даного елемента більша за 1/12 маси атома Карбону .

Моль – кількість речовини,  що  містить стільки структурних одиниць (молекул, атомів, іонів) скільки атомів міститься в 12  г ізотопу Карбону  .

Стала Авогадро – кількість атомів, молекул чи іонів у одному молі речовини .

Молярна масса – маса одного моля частинок, виражена в грамах  (М, г/моль).

Молярний об'єм – об'єм 1 моля речовини у газоподібному стані за нормальних умов (, л/моль).

Еквівалент речовини – кількість речовини, яка в хімічних реакціях сполучається з 1 молем атомів Гідрогену, або заміщає таку його кількість.

Молярна маса еквівалента (еквівалентна  маса) – маса одного моля еквівалентів речовини (, г/моль екв).

Еквівалентний об’єм – об’єм, який займає за нормальних умов 1 моль еквівалентів газоподібної речовини        (, л/моль екв).

Основність – число атомів Гідрогену кислоти, що беруть участь у реакції.

Кислотність – число груп ОН^– основи, що беруть участь у реакції.

Закон збереження маси – маса речовин, що вступають у хімічну реакцію дорівнює масі речовин, що утворились внаслідок реакції (Ломоносов 1748р., Лавуазьє 1789р.).

Закон еквівалентів – хімічні елементи і речовини реагують між собою в еквівалентних кількостях, а маси (об’єми) реагуючих речовин пропорційні їх еквівалентним масам (об’ємам) (Ріхтер, 1803 р.).

Закон сталості складу – всяка речовина має сталий склад незалежно від способу її одержання і місця знаходження в природі (Пруст, 1808р.).

Дальтоніди – сполуки, які мають сталий склад і цілочислове атомне співвідношення компонентів (,).

Бертоліди – сполуки, склад яких може змінюватись у певному інтервалі, а стехіометричне співвідношення компонентів не відповідає цілим числам.

Закон парціальних тисків – тиск суміші газів, що хімічно не взаємодіють один з одним, дорівнює сумі парціальних тисків газів, що складають суміш (Дальтон).

Парціальний тиск газу – тиск, який створював би цей газ, якби він один займав при такій самій температурі весь об’єм, що його займає суміш газів.

Закон Авогадро – в однакових об'ємах різних газів за однакових умов (Р, Т) міститься однакова кількість молекул (1811р.).

Універсальна газова стала  – має значення:

R = 62,4 (мм.рт.ст.·л/моль·К); R = 0,082 (атм.·л/моль·К);

R = 8,314 (кПа·л/моль·К);  R = 8,314 (Дж/моль·К).

Двоїста природа електрона – виявляється в тому, що він одночасно має властивості і частинки (певну масу спокою) і хвилі; його рух можна описати певною амплітудою, довжиною хвилі, частотою коливань.

Електронна хмара – розподіл імовірностей перебування електрона в навколоядерному просторі.

Атом – електронейтральна система, що складається з позитивно зарядженого ядра та негативно зарядженої електронної оболонки.

Ядро – центральна позитивно заряджена частина атома, в якій зосереджена його маса. Основні складові ядра – протони і нейтрони.

Порядковий номер елемента – число, що визначає величину позитивного заряду ядра, число протонів у ядрі та число електронів у нейтральному атомі.

Ізотопи – різновиди атомів одного елемента, які мають однакові заряди ядер, але різні масові числа.

Ізобари – різновиди атомів, які мають однакові масові числа, але різні заряди ядер:  .

Електронна оболонка атома – сукупність електронів, що рухаються в атомі навколо ядра.

Орбіталь – простір навколо ядра, де знаходження електрона найбільш ймовірне. 

Квантові числа – набір числових значень, що служать для характеристики стану електронів у атомі.

Енергетичний рівень атома – сукупність орбіталей з однаковим значенням головного квантового числа .

Принцип невизначеності Гейзенберга – не можна з однаковою достовірністю визначити одночасно і швидкість і положення електрона у просторі.

Принцип Паулі – в атомі не може бути навіть двох електронів з однаковими значеннями всіх чотирьох квантових чисел.

Принцип найменшого запасу  енергії  – електрони в атомах розміщуються на енергетичних рівнях і підрівнях у порядку зростання їх енергії, починаючи від найменшої.

Правило Гунда – у межах даного підрівня електрони розміщуються так, щоб модуль суми їх спінових чисел був максимальним.

Електронна формула атома – умовне зображення розподілу електронів по орбіталях на енергетичних рівнях і підрівнях.

Періодичний закон – властивості елементів та їх сполук перебувають у періодичній залежності від величини заряду ядер атомів.

Періодична система – графічне відображення періодичного закону.

Період – горизонтальний ряд (чи два ряди), де елементи розміщені в порядку зростання порядкового номера.

Група – вертикальний стовпчик, у якому розміщені подібні за властивостями елементи. Будова зовнішнього енергетичного рівня їх атомів повторюється.

елементи – елементи, в атомах яких останнім заповнюється підрівень.

елементи – елементи, в атомах яких останнім заповнюється підрівень.

елементи – елементи, в атомах яких останнім заповнюється  підрівень.

елементи – елементи, в атомах яких останнім заповнюється підрівень.

Енергія іонізації – енергія, яку необхідно затратити для відриву електрона від атома  (І, кДж/моль, еВ/атом).

Енергія спорідненості до електрона  – енергія, яка виділяється при приєднанні електрона до атома (, кДж/моль).       

Електронегативність атома – середнє арифметичне значень його енергії іонізації та енергії спорідненості до електрона.

Іонний зв'язок – зв'язок між різнойменно зарядженими іонами за рахунок сил електростатичного притягання.

Ковалентний зв'язок – зв'язок, який забезпечується спільною парою електронів, що належить обом взаємодіючим атомам.

Валентність атома – число зв’язків, які може проявляти атом, утворюючи хімічні сполуки. Валентність елемента визначається числом неспарених електронів у основному і збудженому станах.

Ступінь  окиснення – число, яке показує, скільки електронів може приєднати (від’ємний ст. ок.) або втратити (додатній ст. ок.) атом даного елемента, якщо уявити повне зміщення електронів при взаємодії атомів.

Оксиди – клас складних речовин, молекули яких складаються з двох елементів, одним з яких є Оксиген у ступені окиснення -2.

Основи – клас неорганічних сполук, молекули яких складаються з катіонів металу (або ) і з гідроксогруп .

Кислоти – клас неорганічних сполук до складу молекул яких входить  Гідроген, здатний заміщуватись на метал.

Амфотерні гідроксиди – гідроксиди, які залежно від умов реакції можуть проявляти і основні, і кислотні властивості.

Солі – клас неорганічних сполук, утворених заміщенням атомів Гідрогену в кислоті на метал чи гідроксильних груп в основі на кислотний залишок.

Ентальпія – термодинамічна функція, що визначає енерговміст системи (, кДж).

Тепловий ефект хімічної реакції – величина теплової енергії, що виділяється чи поглинається під час реакції; виражається зміною ентальпії (ΔH_х.р., кДж). 

Екзотермічні реакції – реакції, що відбуваються з виділенням тепла.

Ендотермічні реакції – реакції, що відбуваються з поглинанням тепла.

Термохімія – розділ термодинаміки, що вивчає енергетичні ефекти хімічних реакцій.

Ентальпія  утворення сполуки – тепловий ефект реакції утворення 1 моля хімічної сполуки з елементів (ΔH⁰_утв., кДж/моль).

Ентальпія розкладу сполуки – тепловий ефект реакції розкладу сполуки на елементи (ΔН⁰_{розкладу}).

Перший закон термохімії – тепловий ефект прямої хімічної реакції рівний за абсолютним значенням і протилежний за знаком тепловому ефекту зворотної реакції .

Другий закон термохімії – тепловий ефект хімічної реакції залежить лише від природи і фізичного стану реагуючих речовин і продуктів реакції і не залежить від шляху її проведення (закон Гесса). Тепловий ефект хімічної реакції рівний різниці між сумою ентальпій утворення продуктів реакції і сумою ентальпій утворення реагуючих речовин з урахуванням їх коефіцієнтів у рівнянні реакції:                                                       

.

Ентропія – термодинамічна функція, що  є кількісною мірою невпорядкованості системи, хаотичності руху частинок, з яких вона складається (, Дж/К∙моль).

Вільна енергія Гіббса (ізобаро-ізотермічний потенціал) – міра хімічної спорідненості (, кДж/моль): самовільно можуть проходити лише реакції, які супроводяться зменшенням вільної енергії Гіббса: .

Хімічна кінетика – область хімії, що вивчає швидкість і механізм протікання реакцій.

Гомогенні реакції – реакції, що відбуваються у однорідному середовищі (газ чи розчин) без будь-яких меж поділу між реагуючими речовинами.

Гетерогенні реакції – реакції, що відбуваються у неоднорідному середовищі між речовинами, що перебувають у різних агрегатних станах (газ і рідина; тверда речовина і рідина).

Швидкість хімічної реакції – зміна концентрацій реагуючих речовин або продуктів реакції за одиницю часу.

Закон діючих мас – при сталій температурі швидкість хімічної реакції пропорційна добутку концентрацій реагуючих речовин в степенях, що є їх коефіцієнтами в рівнянні хімічної реакції.

Енергія активації – енергія, яку повинні мати молекули, щоб їх зіткнення могло привести до хімічної взаємодії (Е_a, кДж/моль).

Правило Вант-Гоффа – при підвищенні температурі на кожні 10 градусів швидкість більшості гомогенних  реакцій збільшується в 2-4 рази.

Каталіз – явище зміни швидкості  хімічної реакції під дією невеликих домішок специфічних речовин-каталізаторів, кількість яких у процесі реакції не змінюється.

Каталізатори – речовини, що збільшують швидкість реакції, кількісно і якісно при цьому не змінюючись.

Інгібітори – речовини, що уповільнюють швидкість хімічних процесів.

Оборотні реакції – реакції, які можуть відбуватися і в прямому, і в зворотному напрямках.

Хімічна рівновага – стан оборотної реакції, при якому швидкість прямої реакції дорівнює швидкості зворотної.

Константа хімічної рівноваги – відношення добутку рівноважних концентрацій продуктів реакції до добутку рівноважних концентрацій реагуючих речовин у степенях, що є їх стехіометричними коефіцієнтами у рівнянні реакції ().

Принцип Ле Шательє – якщо на систему, що перебуває у стані рівноваги подіяти ззовні, змінивши тиск, температуру чи концентрацію, то прискориться та реакція (пряма чи зворотна), що протидіє цій зміні.

Розчин – гомогенна (однорідна) система, яка складається з двох або більше компонентів: розчинника, розчинених речовин і продуктів їх взаємодії.

Кристалогідрат – речовина, до складу якої входить хімічно зв’язана кристалізаційна вода.

Закон Генрі-Дальтона – маса газу, що розчиняється при сталій температурі в даному об’ємі рідини прямо пропорційна його парціальному тиску.

Насичений розчин – розчин, який перебуває у рівновазі з речовиною, яка розчиняється.

Розчинність – міра розчинності речовини при даній температурі, яка виражається концентрацією насиченого розчину.

Густина – маса  одиниці об’єму розчину (, г/см³ або кг/м³).

Жорсткість води – сумарна концентрація іонів кальцію і магнію в мілімолях еквівалентів на літр (ммоль екв/л або моль екв/кг).

Електроліти – речовини, розчини або розплави яких проводять електричний струм.

Електролітична дисоціація – процес розпаду молекул електроліту на іони під дією полярних молекул розчинника або під час розплавлення.

Ступінь дисоціації електроліту () – частка молекул розчиненої речовини, що розпались на іони у розчині.

Індикатори – речовини, які змінюють своє забарвлення залежно від концентрації іонів Гідрогену або гідроксилу.

Гідроліз солей – взаємодія іонів солі з водою, внаслідок якої утворюється слабкий або малорозчинний електроліт.

Дифузія – процес спонтанного вирівнювання концентрації речовин внаслідок теплового руху частинок.

Осмос – процес односторонньої дифузії розчинника крізь напівпроникну перегородку.

І закон Рауля – відносне зниження тиску насиченої пари розчинника над розчином прямо пропорційне мольній частці розчиненої речовини.

ІІ закон Рауля – підвищення температури кипіння () і зниження температури кристалізації () розчину порівняно з чистим розчинником прямо пропорційне моляльній концентрації розчиненої речовини.

Ізотонічний коефіцієнт () – відношення експериментальних значень величин , , ,  до теоретично обчислених.

Окисно-відновні реакції (ОВР) – реакції, які супроводжуються зміною ступеня окиснення елементів.

Ступінь окиснення елемента (ст.ок.) – умовний заряд елемента, який обчислюється, виходячи з припущення, що електронейтральна молекула складається тільки з іонів.

Процес окиснення – втрата електронів атомом, іоном чи молекулою.

Процесс відновлення – приєднання електронів атомом, іоном чи молекулою.

Відновники – атоми, молекули або іони, що віддають електрони (збільшують ст.ок.).

Окисники – атоми, молекули або іони, що приєднують електрони (зменшують ст.ок.).

Стандартний електродний потенціал () – потенціал даного електродного процесу, коли концентрації всіх речовин рівні по 1 моль/л, а температура .

Водневий електрод – платинова пластинка, покрита губчатою платиною і занурена в розчин кислоти, через який пропускається газоподібний водень під тиском 101,325 кПа        (1 атм).

Електро-хімічний ряд напруг металів – ряд металів,  побудований за величинами стандартних електродних потенціалів у порядку їх зростання.

Гальванічний елемент – пристрій, у якому хімічна енергія окисно-відновної реакції перетворюється в електричну.

Акумулятори – пристрої, в яких під дією зовнішнього джерела постійного електричного струму  накопичується (акумулюється) хімічна енергія, яка при роботі акумулятора перетворюється в електричну.

Електроліз – окисно-відновний процес, який відбувається за рахунок перетворення електричної енергії в хімічну під час проходження крізь розчин або розплав електроліту постійного електричного струму.

Катод – електрод, на якому відбувається процес відновлення.

Анод – електрод, на якому відбувається процес окиснення.

Стала Фарадея – кількість електрики,  яку треба затратити при електролізі для перетворення 1 моль еквівалентів будь-якої речовини.

Електрохімічний еквівалент – маса речовини, що перетворюється при проходженні через електроліт 1 Кл (1 А∙с) електрики.

Гальванотехніка – сукупність різних видів електрохімічної обробки металів з метою зміни розмірів і форми виробів або стану їх поверхні.

Гальваностегія – процес осадження на поверхні металічних виробів іншого металу у вигляді гальванічних покриттів.

Гальванопластика – виготовлення точних металічних копій з рельєфних предметів методом електроосадження металу.

Кислоти-неокисники – кислоти, в яких окисником є іон  (,(розб.),).

Кислоти-окисники – кислоти, які окиснюють аніоном ( - концентрована, - будь-якої  концентрації).

Руди – мінерали і гірські породи, що використовуються для промислового одержання металів.

Пірометалургія – метод одержання металів відновленням їх сполук при високих температурах.

Металотермія – відновлення металів з їхніх сполук більш активними металами при високій температурі.

Гідрометалургія – одержання металів шляхом електролізу  водних розчинів їх сполук або витісненням металів з розчинів їх солей більш активними металами.

Електрометалургія – спосіб одержання металів електролізом розплавів солей, оксидів чи гідроксидів.

Корозія – процес самовільного руйнування (окиснення) металів під впливом навколишнього середовища.

Хімічна корозія – окиснення металу в середовищі агресивного газу (газова) або розчину неелектроліту (рідинна), як правило, при високих температурах.

Електрохімічна корозія – окиснення металу у струмопровідному середовищі в результаті утворення і роботи корозійного короткозамкнутого  гальванічного елемента.

Протекторний захист – захист металів від електрохімічної корозії, який полягає у під’єднанні до виробу, котрого захищають, листа чи стержня з більш активного металу – протектора, що поляризується анодно і окиснюється.

Катодний захист (електрозахист) – захист металів від електрохімічної корозії, який полягає у під’єднанні конструкції, котру захищають, до катода зовнішнього джерела постійного струму, а шматок металу під’єднують до анода; при корозії руйнується анод.

Ізомери – речовини, які мають однаковий якісний і кількісний склад, але різну будову і властивості.

Ациклічні (аліфатичні) вуглеводні – сполуки з відкритим ланцюгом атомів Карбону.

Алкани – насичені вуглеводневі сполуки з одинарними зв’язками  в ланцюгу.

Алкени – ненасичені вуглеводні – сполуки з кратними (подвійними або потрійними) зв’язками між атомами Карбону.

Карбоциклічні вуглеводні – сполуки з замкнутим ланцюгом атомів Карбону.

Гетероциклічні вуглеводні – мають у циклі, крім атомів Карбону, гетероатоми – атоми інших елементів (,,).

Гомологічний  ряд – послідовний ряд однотипних органічних сполук, коли кожна наступна  відрізняється від попередньої на групу атомів , яку називають гомологічною різницею.

Вуглеводневі радикали – залишки, утворені послідовним відніманням від молекул вуглеводню атомів Гідрогену.

Спирти – похідні вуглеводнів, у молекулах яких один або декілька атомів Карбону заміщені на гідроксогрупу .

Альдегіди і кетони – похідні вуглеводнів, у молекулах яких атом Гідрогену заміщений на одну або кілька карбонільних груп  .

Карбонові кислоти – похідні вуглеводнів, у молекулах яких один або кілька атомів Гідрогену заміщені на карбоксильні групи .

Етери (прості ефіри) – похідні спиртів, у молекулі яких атом Гідрогену гідроксогрупи  заміщений на карбоновий радикал .

Естери (складні ефіри) – продукти заміщення атомів Гідрогену карбоксильної групи карбонових кислот на карбоновий радикал .

Нафта – природний мінерал рідина, що є сумішшю вуглеводнів різного складу, будови,  молекулярної маси і агрегатного стану.

Первинна переробка нафти (ректифікація) – полягає у фракційній перегонці нафти за температурами кипіння фракцій. Склад і будова вуглеводнів нафти при цьому не змінюється.

Вторинна переробка нафти – сукупність процесів переробки нафти і нафтопродуктів, що супроводяться змінами у складі та структурі вуглеводнів.

Полімер (високомолекулярна сполука, ВМС) – речовина з дуже великою молекулярною массою:

M_{r(полімеру)}=5000–1000000.

Елементарна ланка – повторювані  групи атомів однакової будови, що утворюють молекулу полімера.

Ступень полімеризації (n) – число елементарних ланок у макромолекулі полімера.

Штучно модифіковані полімери – полімери, одержані обробкою природних ВМС  (наприклад, ефіри целюлози).

Синтетичні полімери – полімери, одержані синтезом із низькомолекулярних сполук (поліетилен, полістирол, полібутадієн).

Термопласти – пластмаси, властивості яких оборотно змінюються при багатократному нагріванні і охолодженні.

Реактопласти – пластмаси, властивості яких при нагріванні змінюються необоротно.

Полімеризація – реакція утворення полімерів шляхом послідовного сполучення молекул низькомолекулярних речовин (мономерів) за рахунок їх кратних зв’язків.

Поліконденсація – реакція утворення полімерів із сполук, які мають дві або більше функціональних групи, що супроводиться утворенням низькомолекулярних продуктів (, ,  і ін.).

Старіння полімера – процес погіршення властивостей полімерів в результаті деструкції макромолекул.

Діелектрики – матеріали з дуже низькою питомою електропровідністю (Ом^-1∙см^-1), яка збільшується з підвищенням температури.

Органічні напівпровідники – полімери з системою спряжених подвійних зв’язків (поліацетилен, полівінілени, полінітрили).

Пластмаси – матеріали, що містять полімер, який при формуванні виробу перебуває у в’язкотекучому стані, а в умовах експлуатації – у склоподібному.

Гума – продукт спеціальної обробки (вулканізації) суміші каучуку та сірки з різними додатками.

Синтетичні волокна – волокна, які одержують шляхом продавлювання розчинів чи розплавів полімерів через тонкі отвори (філь’єри) з подальшим твердненням.