Тема 9.

Транспортний комплекс.

 

9.1. Загальні відомості про ТК.

Основними  завданнями  транспортного  комплексу,  який  називають “кровоносною  системою  економіки”,  є  своєчасне  й  повне  задоволення потреб  господарства  та населення у перевезеннях  і  забезпечення стійких зв’язків між окремими галузями та районами країни. 

Всі  види  транспорту (автомобільний,  залізничний,  авіаційний, морський та річковий) доповнюють один одного і разом з транспортними шляхами  утворюють  транспортну  систему  України.  Значна  частина транспортних засобів є безпосередньою складовою процесу виробництва.

Вибираючи раціональний вид транспорту враховують його техніко-економічні характеристики: 

•  обсяг  перевезень,  вантажообіг (добуток  обсягу  перевезень  та

відстані); 

•  швидкість  і  собівартість  перевезень,  трудомісткість,  залежність

від погодно-кліматичних умов та сезонних змін;

•  пропускна  спроможність  трас, маневреність (здатність  доставки

вантажів “від воріт до воріт”).

В  Україні  розвиваються  практично  всі  види  транспорту:  залізничний,  автомобільний,  морський,  річковий,  трубопровідний  та електронний. 

 

9.2 Автомобільний транспорт

 Автомобільний транспорт займає дуже важливе місце в єдиній транспортній системі країни. Ним здійснюється  більше половини усіх вантажних та пасажирських перевезень, що обумовлено високою мобільністю, маневреністю автомобілів, можливістю доставки вантажив від початкової до кінцевої точки без перевантаження з високою швидкістю. Особливо важливу роль відіграє автомобільний транспорт під час міських перевезень вантажив і пасажирів.

Одним з негативних факторів, пов’язаних з масовим використанням автомобілів у сучасному світі, є зростаючий вплив їх на навколишнє середовище та здоров'я людини. Це зумовлено, насамперед, викидом значної кількості шкідливих речовин та шумом, що супроводжує роботу автомобіля.

Джерелами викидів шкідливих речовин є відпрацьовані гази автомобільних двигунів, випаровування з системи живлення, підтікання пального і мастил у процесі роботи та обслуговування автомобілів, а також продукти зносу фрикційних накладок зчеплення, накладок гальмівних колодок, шин. Потрапляючи в атмосферу, водойми, ґрунт шкідливі речовини, що викидаються автомобільним транспортом, негативно впливають на біосферу.

Найбільшу небезпеку становить забруднення атмосфери відпрацьованими газами автомобільних двигунів. За видом двигуна найбільш поширеними є автомобілі з двигуном внутрішнього згорання: карбюраторні та інжекторні, що працюють на бензині, або з дизельним двигуном, що працює на дизельному паливі. Також існують автомобілі з двигуном внутрішнього згорання, які працюють на газу, але їх кількість доволі незначна. В автомобільних двигунах щороку у світі спалюється близько 2 млрд. тон нафтового палива. При цьому ККД цих двигунів в середньому складає 25%, тобто 25% палива витрачається на корисну роботу по руху автомобіля, а 75% уходить на забруднення довкілля.

У відпрацьованих газах двигуна міститься понад 170 шкідливих компонентів, яких 160 – вуглеводні, похідні нафти, утворюються за рахунок неповного згорання палива у двигуні. Крім вуглеводнів, найбільш поширеними забруднювачами у відпрацьованих газах є оксиди вуглецю, оксиди азоту, сполуки свинцю, оксиди сірки, сажа. Склад газів залежить від виду палива, кількості присадок і мастил, режиму роботи двигуна,умов руху автомобіля та його технічного стану. Токсичність відпрацьованих газів у бензинових двигунах обумовлена головним чином вмістом оксиду вуглецю и оксиду азоту, а в дизельних двигунах – оксидом азоту та сажею. В автомобільних двигунах реакція горіння перетворює енергію палива в теплоту, яка в свою чергу перетворюється в механічну роботу. Внаслідок реакції горіння утворюються токсичні компоненти. Вони викидаються в атмосферу в складі відпрацьованих газів. Якщо двигун зношений, частина газів потрапляє з циліндрів двигуна в картер двигуна і стикаючись з парами мастил утворює картерні гази.

При згоранні 1 кг бензину автомобільним двигуном викидається в повітря приблизно 200 г оксидів вуглецю, 25 г оксидів азоту, 40 г вуглеводнів, 1-2 г оксидів сірки, 1-2 г сполук свинцю, інші шкідливі речовини. В дизельних двигунах при згоранні 1 кг палива виділяється 30-40 г оксидів вуглецю, 10-20 г вуглеводнів, 30 г оксидів азоту, 5 г оксидів сірки, 5 г сажі, інші компоненти. Забруднення атмосфери відпрацьованими газами двигуна на сьогодні становить найбільш важливу проблему боротьби з негативними наслідками використання автотранспорту. На сьогодні майже половина шкідливих сполук в атмосфері планети – це викиди автомобільного транспорту. Більшість цих компонентів є токсичні. Діоксид вуглецю, хоча і не токсичний, але є основним компонентом парникових газів планети. Оксиди азоту і сірки в атмосфері є причиною випадіння кислотних опадів. Токсичні сполуки відпрацьованих газів що потрапляють в атмосферу, з часом осідають на ґрунт, на рослини, накопичуються в них. Рослинність придорожньої зони виконує роль фільтрів. Вона накопичує в собі сполуки свинцю, сірки, хлору, бензапірен,  інші токсичні сполуки. Тому споживати ягоди, плоди, гриби, лікарські рослини з зони, що прилягає до автошляхів категорично не рекомендується.

 Крім відпрацьованих газів двигуна, в атмосферу потрапляють випаровування палива з паливних баків, карбюраторів, транспортних цистерн і баків на автозаправочних станціях.

Ґрунти та поверхневі води зазнають значних забруднень автомобільними мастилами, в першу чергу від автомобілів, що мають незадовільний технічний стан.

Іншим шкідливим фактором від автотранспорту є шум, якій несприятливо впливає на навколишнє середовище. Особливо це стосується вантажних автомобілів. Постійні шуми великої інтенсивності негативно впливають на нервову систему людини, призводять до послаблення слуху, знижують працездатність, а при тривалому впливі є причиною порушення нормального функціювання  внутрішніх органів.

До негативних факторів автотранспорту слід віднести і автомобільні шляхи. На їх будівництво витрачено сотні тисяч гектарів землі, знищені ліси, водотоки. Сотні тисяч тварин щороку гине під колесами автомобілів. Автошляхи перегороджують традиційні шляхи міграції тварин, відокремлюють місця їх сезонного проживання  від місць живлення чи парування. Це призводить до значного зменшення популяцій окремих видів тварин, порушує екологічну рівновагу в природі.

Провідні компанії в галузі автомобілебудування разом з вченими постійно шукають шляхи зменшення негативного впливу від автотранспорту на довкілля. В Україні також ведеться робота в цьому напрямку. Основними шляхами зниження цього негативного впливу в нашій державі на сьогодні визначені наступні:

1.     Збільшення використання двигунів нового типу, в яких зменшений рівень викидів шкідливих речовин. Це електричні двигуни, газотурбінні, адіабатичні дизелі та ряд інших.

2.     Використання альтернативних видів палива з низьким вмістом токсичних компонентів, наприклад – природний газ, водень, спирти, біопаливо і т.п.

3.     Вдосконалення конструкцій самих автомобілів, окремих їх частин з метою покращення аеродинамічних характеристик і зменшення витрати зайвого пального.

4.     Застосування пристроїв очищення та нейтралізації відпрацьованих газів двигуна. В першу чергу це стосується каталітичних нейтралізаторів, які успішно використовують більшість країн Західної Європи.

5.     Розробка ефективної законодавчої бази стосовно автотранспорту, в першу чергу щодо обмеження викидів шкідливих речовин, компонентів змащувальних мастил і нафтопродуктів. Впровадження нової податкової політики, яка стимулює зниження викидів шкідливих речовин. Впровадження прогресивних методів контролю за технічним станом автомобілів.

6.     Вдосконалення організацією і управлінням транспортними потоками, обмеження рухів транспорту через населені пункти, особливо для транзитного транспорту.

7.     Створення смуг зелених насаджень між автошляхами і житловими будинками для зниження рівня шуму і фільтрації забрудненого атмосферного повітря.

8.     Створення сучасних якісних міцних і шумопоглинаючих дорожніх покрить. Регулярний моніторинг стану автошляхів і своєчасний якісний ремонт пошкоджених дільниць.

 

             9.3 Залізничний транспорт.

Перевезення вантажів залізницею має  відносно  невелику  вартість перевезень  та  високу  швидкість доставки вантажів. Однак, будівництво залізничних  шляхів  вимагає  великих капіталовкладень,  що  залежить  від топографічних,  кліматичних  та економічних  умов.  На  залізничних шляхах  існує  два  типи  тяги – автономна (тепловози)  та неавтономна (електровози).неавтономна (електровози).

Локомотиви  автономної  тяги  поділяються  за  принципом  дії  їх теплових  машин.  На  паровозах  використовувалась  водяна  пара,  яку виробляють  паровим  котлом.  На  тепловозах  використовують  дизельні двигуни  внутрішнього  згоряння  та  газотурбіни.  Газотурбовози  поки ще менш  економічні,  ніж  дизельні  двигуни,  і  тому  не  мають  широкого використання.

Локомотиви  електричної  тяги  класифікують  за  видом  струму  в контактній  мережі.  На  сучасних  залізницях  використовують  системи постійного  струму  напругою 3  кВ  і  змінного  струму  напругою 25  кВ  і частотою 50 Гц. 

Магістральні та промислові тепловози широко використовують для перевезень  на  підприємствах  чорної  металургії,  вугільної,  хімічної, енергетичної  промисловості  тощо.  Наприклад,  в  металургійній промисловості  залізничний  транспорт  виконує 90%  усіх  перевезень. Тепловози на підприємствах переміщують потяги на невеликі відстані. В Україні  залізницею  на  відстань 5-10  км  переміщується  до 40  млн.  т вантажів  за  рік.  Тепловози  також  використовують  для  перевезення рідкого металу від доменного цеху до міксерів, перевезення шлаку тощо.

Електрична  тяга  має  низку  переваг  над  іншими  видами  тяги – електровози мають більш високі техніко-економічні показники, не несуть на  собі  джерела  енергії,  мають  меншу  масу  на  одиницю  потужності, можуть  розвивати швидкість  понад 200  км/год  та  вести  значно  більший вантаж, ніж такий самий за масою тепловоз. Загальний  к.к.д.  електровоза  становить 30%,  тоді  як  тепловоза  не перевищує  –  20% (у  паровоза – 3-5%).  Недоліками  електричної  тяги  є необхідність  спорудження  відносно  дорогих  систем  електропостачання, не  автономність  електрорухомого  складу  та  залежність  від електропостачання.

Для  обслуговування  потягів  потрібні  вода,  пісок,  мастило.  Для початку руху колеса мости моторних вагонів змащують мастилом, а рейку присипають  дуже  дрібним  піском  для  кращого  зчеплення,  яке відбувається під дією сили тяжіння. Для охолодження двигунів необхідна вода.

9.3.1. Вплив залізничного транспорту на довкілля.

Забруднення повітря.  Рівень  забруднення  повітря  визначається концентрацією речовин, що виділяються в атмосферу під час руху потягу, зокрема,  під  час  роботи  тягових  двигунів.  Кількість  викидів забруднювальних речовин у повітря залежить від режиму роботи двигуна. Потяги хоча і впливають дуже негативно, але, порівняно з автомобільним транспортом,  їх  вплив  значно менший,  тому що на  одиницю  енергії, що виділяється  під  час  спалювання  одиниці  палива,  виконується  значно більша робота.

Забруднення повітря відбувається викидами СО, CmHn, NОx, С, SO2 (продукти неповного згорання), пилом та золою. 

Забруднення  ґрунтів.  Забруднення  ґрунтів  визначається  кількістю сухих та рідких викидів під час руху потягу на один км шляху. На один км шляху  за  рік  скидається  приблизно 200  м3  неочищених  стічних  вод,  12 тонн сухого сміття, 3,5 тонни сажі. Сьогодні відбувається забруднення ґрунту металевою стружкою та пилом того вантажу, який перевозиться.

Забруднення водойм. Забруднення водойм відбувається скидами  зі стічними водами нафтопродуктів, смол, фенолів та іонів важких металів.

Вплив  на  флору  та  фауну.  Залізничний  транспорт  негативно впливає на   флору та фауну – відбувається зміна шляхів міграції тварин, знищення лісових та сільськогосподарських угідь.

Шумове та вібраційне забруднення. Рівень шуму біля залізничного полотна  під  час  проходження  потяга  сягає 100-120  дБ,  що  негативно впливає  на  життєдіяльність  багатьох  живих  організмів,  зокрема  й  на організм людини.

Вплив  на  людину.  Забруднення  довкілля  викликає  хронічні  та професійні захворювання, появу професійних захворювань.

Для зниження негативного впливу на довкілля залізничного транспорту вчені розробили ряд рішень.  Сьогодні  в  усіх  країнах  конструктори нових  локомотивів  більш  уважно  ставляться  до  екологічних  вимог,  а робітники транспорту борються за зниження токсичності відпрацьованих газів та економії пального.

Головна  увага  приділяється  вдосконаленню  процесу  горіння пального  в  циліндрах  ДВЗ  з  метою  мінімізації  викидів  шкідливих речовин.  Але  проблема  в  тому,  що  за  оптимальної  температури,  коли досягається максимальне його згоряння та найбільша економія пального, відбувається  найбільша  емісія  оксидів  азоту,  і  токсичність  викидів підвищується  більше  як  в 10  разів,  а  димність  в 4  рази. У  зв’язку  з цим насамперед розробляються засоби для зменшення кількості оксиду азоту у відпрацьованих газах. Сучасні  потужні  тепловози  обладнані 4-тактними  двигунами,  що дозволяє  зменшити  викиди  оксиду  азоту  у  відпрацьованих  газах.  Існує система рециркуляції азоту, тобто повторний запуск відпрацьованих газів у  камеру  горіння.  За  рахунок  цього  викиди  оксиду  азоту  зменшуються майже втричі, але й потужність падає на 35%, економічність – на 25%, а викиди сажі збільшуються втричі. 

Для  зменшення  димності  використовують  антидимні  присадки – додавання 0,5% присадки зменшує кількість сажі на 50-90 відсотків. Для зменшення  забруднення  пилом  від  транспортованих  вантажів, використовують спеціальні плівки для його укриття.

Для захисту навколишнього середовища від забруднення частинками вантажів (вугілля, бідматеріали, руда, щебінь та інше) рекомендується закривати верхню частину вагонів брезентом або плівкою.

Для зменшення рівня шуму та вібрації сучасні колії виготовляють по новим технологіям,  без шва між рейками, а самі рейки кріпити до шпал пружними кріпленнями.

 

9.4 Водний транспорт.

Водний  транспорт  поділяють  на морський  та річковий. Для функціонування  водного  транспорту  потрібні плавзасоби, порти та водні шляхи.

Порт  –  ділянка  берегу  моря, озера,  водосховища  або  річки  та прилегла  водна  площа,  штучно  або природно  захищені  від  хвиль, обладнані  для  стоянки  і обслуговування  суден,  виконання вантажних та інших операцій.

Розрізняють  порти  морські,  що  обслуговують  морське судноплавство,  та  річкові  –  на  внутрішніх  водних  шляхах.  Основні елементи порту: акваторія (водна частина) і територія (берегова частина).

До складу акваторії як правило входять водні підходи до портів, рейди та внутрішні басейни. 

Водні  підходи  можуть  бути  природними (у  вигляді  ділянки  моря або  річки)  або  штучними (з  улаштуванням  природних  каналів,  що зв’язують порти з природними глибинами). 

Рейди – це ділянки акваторії, захищені від сильних хвиль, де судна можуть стояти на якорях в очікуванні дозволу на підхід до причалів або на  відхід  з  порту.  За  відсутності  в  портах  глибоководних  причалів  на рейдах  також  виконують  вантажні  операції,  для  чого  використовують допоміжні  судна – ліхтери та баржі. 

Внутрішні  басейни (іноді  звуться  гаванями  або  портовими басейнами),  що  прилягають  безпосередньо  до  портової  території, призначені для стоянки суден біля причалів, у них відбуваються основні та  деякі  допоміжні  вантажні  операції.  Судноплавна  траса  до  портів обладнується знаками навігаційної обстановки.

Гідротехнічні  споруди  порту:  моли (захисні  споруди),  хвилеломи;причальні споруди – пірси, портові та набережні; судноремонтні споруди –  елінги,  доки.  До  портових  і  гідротехнічних  споруд  відносять  також морські  маяки  та  знаки  судноплавної  обстановки,  розташовані  у  межах акваторії порту.

За  видом  перевезень  і  родом  виконуваної  роботи  судна  поділяють на транспортні, технічні та допоміжні. 

Транспортні  судна  поділяють:  на  вантажно-пасажирські, пасажирські,  вантажні,  суховантажні  і  наливні (танкери),  буксирні, штовхачі-буксирні і спеціалізовані.

За наявністю і видом двигунів всі судна поділяються на самохідні та несамохідні.  Залежно  від  типу  енергетичного  пристрою  на  самохідному судні  розрізняють:  теплоходи (дизельні)  та  пароплави (з  паровими двигунами). 

Пароплав –  самохідне   судно, що  приводиться  у  рух  паровою машиною  або  паровою  турбіною,  а  сучасні  пароплави  обладнані  головним чином паровими турбінами.

Теплохід  –    самохідне   судно,  що  приводиться  у  рух  двигуном внутрішнього згоряння –  це найбільш поширений тип самохідного судна.

Дизель-електрохід  –  судно  з  дизельним  головним  двигуном  і електричною  передачею  потужності  на  гвинти  за  допомогою електродвигунів.

Електрохід  –  самохідне  судно,  у  якого  електричний  привід  рушіїв отримує  енергію  від  власної  електростанції,  акумуляторних  батарей  або зовнішньої  електричної  мережі.  За  типом  первинних  двигунів (турбіна, дизель)  розрізняють  турбоелектроходи  і  дизель-електроходи.  Використання  як  головних  енергетичних  пристроїв  високооборотних  двигунів внутрішнього  згоряння,  що  працюють  у  постійному  режимі,  знижує експлуатаційні витрати.

Отже,  головна  перевага  застосування  на  суднах  дизелів  полягає  у споживанні  більш  дешевого  палива  за  меншого  питомого  використання його,  що  веде  до  економії  та  дозволяє  запасатися  паливом  на  більш тривалі  рейси.  Важливим  фактором  є  також  безпека  дизельного  палива внаслідок меншої леткості.

У структурі перевезення вантажів морськими суднами переважають руди  металів,  кам’яне  вугілля,  нафта  і  нафтопродукти , будівельні матеріали.   

Забруднення  довкілля  відбувається  за  двома  основними напрямками:

•  по-перше,  морські  і  річкові  судна  забруднюють  біосферу відходами, одержаними у результаті експлуатаційної діяльності;

•  по-друге,  викидами  у  випадку  аварій  суден  з  токсичними вантажами, здебільшого нафтою і нафтопродуктами.

Забруднення  атмосфери.  Енергетичні  установки  суден забруднюють  відпрацьованими  газами  передусім  атмосферу,  звідки токсичні  речовини  частково  або  майже  повністю  потрапляють  у  води морів,  річок,  океанів.  Сьогодні   переважна  більшість  суден  обладнана дизельними  двигунами.  Невелику  частку  становлять  судна  з паротурбінними установками, кількість яких за останні роки скорочується (у зв’язку з меншою економічністю порівняно з дизелями).

Забруднення  гідросфери.  Нафта  та  нафтопродукти  є  основними забруднювачами водного басейну під час роботи водного транспорту.  Із  збільшенням  перевезень  нафтовантажів  все  більша  кількість нафти  стала потрапляти  у  світові  океани. Кінець XX  ст.  був позначений кількома  великими  екологічними  катастрофами,  пов’язаними  з перевезенням  нафти,  котрі  трапилися,  незважаючи  на  заходи,  що вживаються для безпечного мореплавства.

За  даними  океанологів,  у  моря  і  океани  нафта  та  інші  вуглеводні надходять: зі суден, що знаходяться у морі – 28%, зі стоком річок – 28%, з берегів  –  16%, з суден, що знаходяться у портах  –  14%, з атмосфери  –10%, іншими шляхами – 4%.

За  оцінюваннями фахівців,  у моря  і океани  виливається до 10 млн тонн нафтопродуктів на рік,  а кожна  тонна розлитої нафти може  вкрити плівкою водну поверхню площею 12 км2.

В  умовах  звичайної  експлуатації  танкерів  основними  джерелами забруднення  є:  судові  двигуни,  і  насамперед  головна  енергетична установка;  також  вода,  використана  для  миття  вантажних  танків;  баластна вода, що зливається за борт із вантажних танків.

Шкоду водному середовищу завдають важкі метали та  їх оксиди, в першу чергу заліза, а також  шум і вібрації теплових двигунів. Радіоактивні  речовини  в  океан  надходять  у  разі  аварії  суден  з атомними  двигунами  та  аваріях,  які  пов’язані  з  використанням, транспортуванням та одержанням радіонуклідів. 

9.4.1. Заходи щодо захисту водного басейну.

До  основних  заходів  попередження  забруднення  водного  басейну транспортними суднами треба віднести:

•  заборону  скидання  забруднювальних  відходів  зі  суден  у водойми;

•  прийняття міжнародних угод про припинення скидання зі суден всіх  видів  відходів  і  змиву  нафтовантажів  у  відкритих  морях  та океанах у межах встановлених зон;

•  обладнання  суден  додатковими  засобами  та  установками  для утилізації  або  знешкодження  деяких  видів  відходів,  а  також  для тимчасового  накопичення  частини  відходів  з  наступним  здаванням їх на берег для знешкодження або переробки;

•  розробку  нових  конструкцій  суден,  що  більшою  мірою гарантували  б  збереження  нафтовантажів  і  нафтопалива  навіть  у аварійних ситуаціях.

У  річкових  і  морських  пароплавствах  створено  спеціалізовані служби  для  захисту  довкілля  від  забруднення,  що  вносяться  водним транспортом.  Разом  з  іншими  технічними  підрозділами  ці  служби розробляють пропозиції та проекти планів і контролюють їх виконання, в рамках  своїх  повноважень  здійснюють  також  системний  контроль  за виконанням  загальнодержавних  законів  та  відомчих  наказів. У  сучасних умовах  першорядного  значення  набувають  міжнародні  угоди  про заборону  скидання  забруднених  вод  і  сміття  у  відкритих  морях  та океанах.

 

9.5 Трубопровідний транспорт.

Головний елемент трубопровідного транспорту – трубопроводи, які у більшості розміщені в закритих траншеях та за належного будівництва не  порушують  ні  структури  ґрунту,  ні  ландшафту.  Його  енергетичні пристрої  –  компресорні  та  насосні  станції  за  наявності  газотурбінних, дизельних та електричних приводів розміщуються, як правило, за межами міст  та  населених  пунктів,  і  завдяки  цьому  не  загрожують  значним забрудненням повітря.

До складу магістральних трубопроводів входять: 

•  лінійні споруди, що являють собою власне трубопровід; 

•  системи протикорозійного захисту; 

•  лінії зв’язку та інше; 

•  перекачувальні та теплові станції; 

•  кінцеві  пункти  нафтопроводів  і  нафтопродуктопроводів  та газорозподільні станції, на яких приймають продукт, що надходить трубопроводом і розподіляють його між споживачами. 

У деяких випадках до складу магістрального трубопроводу входять і  подвійні  трубопроводи,   якими  нафта  від  промислів  подається  до головних  споруд  трубопроводу. Магістральні  трубопроводи,  як правило, заглиблюють у ґрунт на глибину 0,8 м, якщо інша глибина закладання не диктується геологічними умовами чи потребою підтримання температури нафти на певному рівні.

Перекачувальні  станції  розташовуються  на  нафтопроводах  з інтервалом 50-150  км  і  обладнані  відцентровими  насосами.  Подача застосовуваних  магістральних  насосів  становить  до 12500  м3/год.  На початку нафтопроводу розташована головна насосна станція (ГНС).

Головна  насосна  станція  відрізняється  від  проміжних  наявністю резервуарного  парку  об’ємом,  рівним  дво-,  тридобової  пропускній здатності нафтопроводу. Якщо довжина нафтопроводу понад 800 км, його  розбивають  на  експлуатаційні  ділянки  довжиною 400-800  км,  у  межах яких можлива незалежна робота насосного обладнання. Проміжні насосні станції  повинні  мати  резервуарний  парк  об’ємом  до 1,5  –  добовій пропускній здатності трубопроводу.

Теплові станції встановлюють на трубопроводах, що транспортують високозастигаючі  і  високов’язкі  нафти,  іноді  їх  роблять  з  насосними станціями. Для підігріву продукту, що перекачують, застосовують парові або вогневі печі. Для зниження теплових втрат такі трубопроводи мають теплоізоляційне покриття. 

Трубопровідний  транспорт  має  багато  переваг  –  економічний, потужний, легко автоматизується, надійний в експлуатації, має незначний негативний вплив на довкілля, не залежить від погодних умов. 

Недоліком трубопровідного транспорту можна вважати його вузьку спеціалізацію –  трубами  можна  транспортувати  тільки  певний  вид продукції.  Серед  трубопроводів  найбільш  поширені  нафтопроводи, газопроводи,  продуктопроводи (пропан-бутан,  бензин,  дизельне  паливо, мазут та ін.), аміакопроводи, водопроводи, шламопроводи та інші.

Великою  небезпекою  для  навколишнього  середовища  є трубопроводи,  лінії  яких  останніми  роками  є  зонами  особливого екологічного ризику.

Незважаючи  на  високу  міцність,  ці  трубопроводи (діаметр  труби переважно  понад 1-1,5  м,  товщина  стінки  –  1,5-2,0  см,  тиск  усередині  − кілька  атмосфер)  з  часом  просідають (особливо  у  зонах  мерзлих  або різнопородних тріщинуватих ґрунтів, під власною вагою й через різницю температур),  тріскаються  на  стиках,  кородують  унаслідок  підвищеної кислотності  повітря  чи  несприятливих  кліматичних  умов.  У  місцях пошкодження  труб  на  прилеглі  території  виливається  велика  кількість забруднювальних  речовин,  а  оскільки  це  часто  трапляється  далеко  від населених  пунктів,  у  лісі,  в  горах,  то  через  неможливість  оперативно ліквідувати  аварію  шкода,  завдана  довкіллю,  буває  величезною.  Викид  2 тонн нафти у разі пошкодження нафтопроводу руйнує близько 1000 м2 земної  поверхні. Крім  того,  в  разі  забруднення  поверхневих  і  підземних вод радіус екологічного впливу збільшується в кілька разів. 

Найбільш небезпечним для навколишнього середовища є витікання нафти  і  газу  на  ділянках  трубопроводів,  розміщених  під  судноплавними трасами річок і морів та іншими великими водоймищами. 

Газові  викиди  часто  супроводжуються  вибухами  та  пожежами, нафта нищить водні екосистеми й пернатих. В останні роки багато аварій було  пов’язано  із  навмисними  пошкодженнями  нафтопроводів  викраданням нафтопродуктів.