Тема 6.

 Хімічна промисловість.

 

6.1 Загальні відомості про хімічний комплекс.

  Хімічну  промисловість  відносять  до  критичних  виробничих галузей  України,  оскільки  для  виробництва  головних  видів  хімічної продукції  використовують в більшості імпортну  сировину.  Хімічну  і  нафтопереробну промисловість відносять до галузей, що виробляють матеріали, питома  вага  яких  у  промисловому  виробництві  становить  близько 7%.

Частка  експорту  у  загальному  експорті  держави  становить  близько 13% (основними продуктами експорту є аміак, азотні добрива та шини).

До складу хімічного  комплексу входять три галузі: 

•  гірничо-хімічна,  яка  видобуває  мінеральну  сировину  для  подальшої переробки;

•  виробництво  неорганічних  продуктів:  аміак,  шини,  кислоти, сода,  сажа,  мінеральні  добрива,  що  становить  близько 55% загального обсягу хімічного комплексу;  

•  виробництво  органічних  продуктів:  складні  високомолекулярні сполуки,  які  синтезуються  переважно  з  нафти  та  природного  газу: пластмаси  та  синтетичні  смоли,  синтетичний  каучук,  хімічні волокна, фотоплівка та інші – близько 10%. 

Галузі хімічної промисловості мають дуже широку сировинну базу. Окрім мінеральних ресурсів, вони використовують відходи  інших виробництв, воду, атмосферне повітря, деревину тощо.

 

6.2 Вплив хімічної промисловості на довкілля.

За  даними  міжнародної  організації “Європейський  союз  хімічних речовин” тільки у 1987 році зареєстровано виробництво 11 тис. хімічних речовин,  з  яких 25%  належать  до  сильно  діючих  отруйних  речовин (СДОР)  і  становлять  серйозну  загрозу життю  людини. Масові  отруєння, що  трапляються  на  виробництві,  мають  певні  особливості,  які  залежать від  характеру  виробництва.  Передусім,  це  важкі  ураження  значної кількості людей, які перебувають у безпосередній близькості до осередку ураження,  у  закритому  приміщенні  та  навколо  нього.  Через  відсутність вентиляції забруднених приміщень створюються так звані невентильовані зони,  в  яких  концентрація  токсичних  речовин  найбільша  і  люди одержують дуже сильні отруєння. Винесення  токсичних  речовин  у  навколишнє  середовище  призводить до масових уражень населення та біологічного (тваринного) світу.

До важливих промислових отрут відносять:

•  свинець, тетраетилсвинець, ртуть, марганець, берилій;

•  гази – хлор, хлорид водню, сірчаний газ, сірководень, оксиди нітрогену, аміак, оксид вуглецю;

•  органічні  розчини  −  бензин,  метиловий  спирт,  сірковуглець, бензол,  чотирихлористий  вуглець,  дихлоретан,  амідо-  та  нітросполуки бензолу та інших циклічних сполук;

•  анілін,  нітробензол,  тринітротолуол,  двоядерні  амідосполуки  та поліциклічні вуглеці.

Отруєння  може  здійснюватись  пестицидами (фосфорорганічні  і хлороорганічні  сполуки,  ртутьорганічні  сполуки,  карбонати, нітрофенольні сполуки, препарати, які містять мідь) і нітритами.

Разом  зі  стічними  водами  підприємств  хімічної  промисловості відходять  нафтопродукти,  завислі  сульфати,  загальний  фосфор,  ціаніди, тіоціанати,  сполуки  кадмію,  кобальту,  мангану,  купруму,  нікелю, меркурію,  плюмбуму,  хрому,  цинку,  сірководень,  сірковуглець,  спирти, бензол,  формальдегід,  фурфурол,  фенол,  поверхнево-активні  речовини, пестициди.

У  хімічній  та  нафтохімічній  промисловості  щорічно  утворюється значна  кількість  твердих  відходів,  які  потребують  утилізації.  Тільки  до 30% з них використовують як вторинні ресурси. До 40% невикористаних твердих відходів знищують (спалюють або вивозять на звалища), а решту складають у спеціально відведених місцях. 

Одним з важливих видів продукції хімічної промисловості України є виробництво добрив. Виробництво  добрив  для  сільського  господарства  має  велике народногосподарське  значення  і  безперервно  збільшується.  Найбільше поширені азотні та фосфорні добрива: 

•  азотні  −  у  вигляді  аміачних (аміачна  вода,  сульфат  амонію  та інші),  нітрити (кальцієва,  натрієва  селітра),  амідних (наприклад, сечовина); 

•  фосфорні − у формі суперфосфату. 

Мінеральні  добрива  можуть  бути  простими  та  складними,  тобто містити один або декілька компонентів.

У  виробництві  селітри  можливе  забруднення  повітря  оксидами азоту,  пилом  селітри;  крім  того,  існують  джерела  тепло-  та вологовиділення,  небезпека  хімічних  і  термічних  опіків  людей.  Відомо також, що селітра, особливо калієва, вибухо- та пожежонебезпечна.

Головними  речовинами  для  одержання  суперфосфатних  добрив  є фосфорити та апатити. 

Фосфорити  являють  собою  пухку  землисту  масу,  яка  містить фосфати і суміші з вапном, піском та іншими речовинами. 

Апатит — твердий мінерал, який має вміст 16-34% фосфату. У цих рудах фосфор знаходиться у важкорозчинному стані. 

Суперфосфат — легкорозчинна фосфоритна сіль з домішкою гіпсу.

Головним  шкідливим  фактором  у  виробництві  на  перших  етапах виробництва  суперфосфатних  добрив  є  пиловиділення.  Концентрація пилу  в повітрі біля дробарок,  сит,  транспортерів може досягати десятків та  сотень міліграмів  в 1 м3,  тобто  бути  дуже  високою. На  інших  етапах технологічного  процесу  повітря  буває  забруднене  сполуками  фтору  та фтористим  воднем  і  фтористим  силіцієм,  які  є  побічними  продуктами  і утворюються  внаслідок присутності у рудах фтору  в  значних  кількостях (до 3,8%).  Виділення  цих  газоподібних  сполук  утворюються  в  період завантаження  і  розвантаження  реактора,  камер  розпаду,  під  час транспортування  готової  продукції,  а  також   розвантаження  у  вигляді пилу. 

Боротьба  з  негативними  факторами  включає  низку  технічних  та оздоровчих заходів.

Оздоровчі  заходи  у  виробництві  добрив  включають  запобігання забрудненню повітря токсичними газами і пилом, боротьбу із залишковим тепловиділенням,  захист  працівників  від  травм  і  отруєнь,  а  також потрапляння токсинів у навколишнє середовище.

Також широко представлено в Україні виробництво пластмас і полімерів.   Широке  розповсюдження мають  пластмаси  на  основі  синтетичних смол.  Вони  можуть  бути  вироблені  шляхом  полімеризації (полімерні стироли,  вініловий  спирт  та  інше)  або  поліконденсації (амінопласти, поліефірні смоли та інше).

Під  час  виробництва  полімерних  смол   можливе виділення  токсичних  парів  і  газів (фенолу,  формальдегіду,  хлористого ваніліну  та  ін.),  яке  супроводжується  залишковим  тепловиділенням  та підвищенням температури повітря на робочих місцях. Сфери  застосування  пластмас  залежать  від  їхніх  конкретних властивостей. Пластмаси − добрі  ізолятори  і стійкі до впливу хімічних реагентів.  Стійкість  до  хімічного  впливу –  одна  з  найкорисніших властивостей пластмас. Та  з  цією  властивістю  пластмас  пов‘язані   певні  труднощі  під  час утилізації виробів з цих матеріалів. Річ у тім, що на відміну від целюлози, натуральних  волокон  та  інших  природних  полімерів,  пластмаси  не піддаються  розкладанню.  Бактерії,  що  перетворюють  натуральні речовини  в  компост,  не  здатні  розкласти  пластмаси.  Саме  тому пластмаси  часто  просто  нагромаджуються  на  смітниках,  у  кращому випадку  їх можна  повторно  використати. 

 

6.3 Оздоровчі заходи на підприємствах хімічного комплексу.

Оздоровчі  заходи  визначаються  особливостями  технологічного процесу  та  обладнання,  характером  вказаних  видів промислової шкідливості.

На  підприємствах  хімічної  промисловості  зайнято  дуже  багато працівників.  На  них,  в  першу  чергу,  впливають  шкідливі  викиди (пил, токсиканти, тепло, волога, підвищений тиск, електричні та магнітні поля), від  яких  людина має  бути  захищена  індивідуальними  засобами  захисту: респіраторами,  протигазами,  ватно-марлевими  пов'язками, індивідуальними захисними костюмами, лічильниками рівня забруднення повітря.

На  підприємствах,  щоб  захистити  здоров'я  і  життя  людини,  використовують  штучну  вентиляцію  з  фільтрами  і  подвійну  систему водозабезпечення:  одна  для  питного  водопостачання,  а  друга –  для виробничого.  Для  особистої  гігієни  використовують  душові  і  санітарні пропускники.  Також  працівники  постійно  знаходяться  під  наглядом профлікарів. Але  всі ці  заходи не можуть на 100%  захистити людину  та природне середовище від ураження продуктами хімічної промисловості.