Тема 1.

Риторика як наука і мистецтво (2год.)

План

1.       Поняття риторики як соціального явища і окремої галузі науки.

2.       Предмет і завдання курсу, його специфіка.

3.       Функції риторики.

4.       Структура риторики.

5.       Взаємозв’язок риторики з іншими науками.

 

1.                     Поняття риторики як соціального явища і окремої галузі науки

Риторика  (грец. rhetorike «ораторське мистецтво») - наукова дисципліна, що вивчає закономірності виникнення, передавання і сприйняття гарної мови і якісного тексту. 

У час свого виникнення (в давнину) риторику розуміли як  мистецтво усного публічного виступу. Її глибше  осмислення  є надбанням більш пізнього часу.

Сьогодні, щоб відрізнити техніку усного публічного виступу від риторики в широкому значенні для визначення першої використовують термін ораторія. 

Раніше традиційна риторика (bene dicendi scientia «наука про гарну мови», за визначенням Квінтіліана) була протиставлена ​​граматиці (recte dicendi scientia - «науці про правильну мову»), поетиці і герменевтиці. Предметом традиційної риторики, на відміну від поетики, були тільки прозаїчна мова і прозаїчні тексти.

 У давній Русі це мистецтво називали по-різному: благоязичіе, доброречіе, красноглаголаніе, хітрословіе, Златоуста і, нарешті, красномовство. В давнину риторику трактували і як предмет із морально-етичною складовою. Вона вважалася не тільки наукою, що навчає гарної ораторської мови, але й мистецтвом  переконання. 

Риторика зорієнтована  на потреби мовної практики. Важливе значення, як і наукова риторика, в системі риторичних дисциплін, має навчальна (дидактична) риторика, тобто навчання техніки мовлення та якісного тексту. 

Упродовж історії розвитку дисципліни змінювалося уявлення про те, яку мову потрібно вважати правильною і якісною. Склалися дві тенденції у трактуванні цього питання.  У контексті першої  (від Аристотеля) риторику пов'язували  з логікою і вважали гарною ту  промову, що є переконливою, ефективною, з красивою мовою. При цьому її ефективність теж зводилася до переконливості, до здатності мови завоювати визнання (згоду, симпатію, співчуття) слухачів, впливати на них. Аристотель визначав риторику як «здатність знаходити можливі способи переконання щодо кожного даного предмета». Друга тенденція (Ісократа) також виникла в Стародавній Греції. Представники цього напряму були схильні вважати гарною багато прикрашену, пишну, побудовану за канонами естетики, мову. Переконливість стала не єдиним і не головним критерієм оцінки промови. Тенденцію в риториці, що бере початок від Аристотеля, можна назвати «логічною», а від Ісократа - «літературною».

 В епоху еллінізму «літературний» напрям витіснив «логічний» на периферію дидактичної та наукової риторики. Це сталося, зокрема, у зв'язку зі зниженням ролі політичного красномовства і посиленням значення церемоніального, урочистого.

У Середньовіччі таке співвідношення продовжувало зберігатися. Риторику вивчали лише в школах та університетах, вона перетворювалася на літературну. Ораторське мистецтво в цей час пов'язують із гомілетикою - вченням про християнське церковне проповідництво. Його представники то зверталися до риторики, щоб мобілізувати її інструментарій для складання церковних проповідей, то знову відгороджувалися від неї як від «язичницької» науки. На певному етапі прихильники «літературної» риторики взагалі перестали дбати про те, чи мовлення годиться для ефективного переконання будь-кого. 

Розвиток цієї науки завершився її кризою  в середині 18 ст. Співвідношення сил змінилося на користь «логічного» напряму в другій половині 20 ст., коли на зміну старому красномовству прийшла неориторика, або нова риторика. Її творці були переважно логіками. Вони формували нову дисципліну як теорію практичного дискурсу. Найбільш вагому частину останньої склала теорія аргументації. Предметом вивчення дисципліни знову була ефективність впливу і переконливість мови і тексту. У зв'язку з цим неориторику іноді іменують неоарістотелівським напрямком, особливо якщо мова йде про неориторики Х. Перельмана і Л.Ольбрехт-Титекі. 

Неориторика грунтується на принципах «літературного» напряму. Деякі дослідники цієї науки досі зважають на естетичні якості мови (прихильники риторики як науки про художньо-виразну мову (В. Н. Топоров та ін.)

Сьогодні можна говорити про мирне співіснування та взаємне збагачення «логічного» і «літературного» напрямків,  але переважає все ж перший.

2. Предмет і завдання курсу, його специфіка

Предметом вивчення сучасної загальної риторики є  закономірності мовленнєвої поведінки.

Риторика вивчає будь-які тексти, основою яких є аргументація. Її особливість  у тому, що вивчення творів слова для неї не самодостатня мета, але засіб. 
Більшість наук про слово, як-от: порівняльна і теоретична граматика, лексикологія, стилістика, історія мови, теорія літератури та інші, обмежують свій предмет фактами мови - вони досліджують продукти мовленнєвої діяльності. Предмет риторики - твір слова, яке треба створити. 

Риторика  схожа на  філологічну інженерію. Вона узагальнює досвід мистецтва аргументації і відображає  норми мови. Це комплексна інтегративна наука, пов’язана з філософією, педагогікою, логікою, психологією, лінгвістикою, етикою, сценічною майстерністю, виразним читанням, тощо. Однак, це не просто сума різних змістових компонентів, а галузь, що інтегрує в собі необхідні знання з педагогіки, логіки, психології, філософії, лінгвістики, сценічної майстерності, етики.

 

3.Функції риторики.

Функції риторики: практична - володіння мистецтвом слова. Освітня функція -  опанування мистецтва слова неможливе без вільного володіння літературною мовою, без систематичної освіти - знання богослов'я, історії, філософії, права, художньої літератури. Вивчення риторики передбачає досконале знання  літературної мови - інструмента аргументації. Тому, студіюючи красномовство, слід постійно звертатися до підручників із мови, стилістики, до тлумачних та енциклопедичних словників.

Завдання риторики полягає і в тому, щоб навчитися структурувати письмову й усну публічну мову, необхідно розуміти механізми аргументації, знати теорію; читати та розуміти класичні твори; засвоїти навички самостійної творчої роботи зі словом;  говорити та писати публічно. 

 

4. Структура риторики.

Риторика поділяється на загальну та окрему. Загальна  вивчає принципи побудови промови, які не залежать від того, у якій сфері оратор виступає.

Предметом вивчення окремих різновидів риторики є використання цих загальних принципів у певній сфері спілкування. Наприклад, визначено, що обвинувачувальне мовлення прокурора не схоже на мітингове, а проповідь створюється не так, як академічна лекція.

Риторика поділяється на гомілетику й ораторику. Гомілетика передбачає можливість багаторазового впливу оратора на аудиторію (церковне та академічне красномовство). Останнім часом сюди відносять і пропаганду в засобах масової інформації.  Предметом вивчення ораторики є переважно одноразовий вплив ритора на слухачів, тому кожний виступ тут повинен бути  завершеним.

Ораторика традиційно поділялась на такі різновиди: а) судову; б) побутову; в) соціально-політичне красномовство. У соціально-політичному красномовстві тепер  ще виділяють  адміністративну, дипломатичну, парламентську  і ін.

Останнім часом посилилась тенденція відродити античне і класичне розуміння як риторики у цілому, так і окремих її категорій. Зокрема, пропонується трактувати її  як науку про створення й будову будь-якого мовлення (зокрема художньої й наукової літератури, фольклору, сценічної мови), як це було прийнято в античності. Однак, очевидно, що філологія (як і інші науки) пройшла з того часу довгий шлях З виділенням поетики, стилістики, лінгвістики тексту в окремі дисципліни риторика втратила універсальний характер  і не може претендувати на все мовлення, а обмежується вивченням виступу, створеного з певною метою і адресованого конкретній аудиторії.

Останнім часом вирізняють ще самостійну область науки і практики – педагогічну риторику, що є складовою педагогічної культури і синтезує науку, мистецтво й живу практику про переконувальне й ефективне мовлення у різних видах професійного спілкування вчителя. Об’єктом дослідження педагогічної риторики є мовленнєва культура педагогічного спілкування. Предметом її -  система закономірностей, принципів, правил, умов ефективного навчання з орієнтацією на творчий саморозвиток особистості з метою оволодіння мовленнєвої культури педагогічного спілкування.

5.Взаємозв’язок риторики з іншими науками.

Риторика – комплексна інтегративна наука, пов’язана з філософією, педагогікою, логікою, психологією, лінгвістикою, етикою, сценічною майстерністю, виразним читанням, тощо. Однак, це не просто сума різних змістових компонентів, а галузь, що інтегрує в собі необхідні знання з педагогіки, логіки, психології, філософії, лінгвістики, сценічної майстерності, етики.

Риторика й філософія. Риторика – складова частина філософії. Філософія – наука про   загальні закони розвитку природи, суспільства, людини, а риторика – про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності, знання яких дозволяє людині розвинути системність мислення, мовлення й поведінки людини, що стало основою бачення нею навколишнього світу.

Риторика й логіка. Це відносно самостійні й незалежні науки. Предметом логіки є мислення загалом (види, форми, закони), а риторики – мисленнєво-мовленнєва діяльність і ті закони, які забезпечують її ефективність. Предметом вивчення  логіки є теорія доведення, а риторика  вивчає процес аргументації і, перш за все, таку функцію цього процесу, як переконання.

Риторика та психологія. Психологія вивчає чуттєво-емоційну сферу життєдіяльності людини, підсвідомого й закони, що нею управляють. Риторика –  лише чуттєво-емоційний аспект, що активно впливає на зв’язок мислення та мовлення.

Риторика й етика. У цих наук спільний предмет дослідженя - мораль, моральні закони життя людей. Для риторики, однак, головним є закон “не нашкодь іншому”, що стосується предмета дослідження, а для етики таким є поведінка суб’єкта (її види), у якій відображаються ті чи інші моральні установки.

Риторика й лінгвістика. У вчених-лінгвістів сьогодні ставлення до риторики неоднозначне. Одні з них вважають її складовою стилістики, інші – культури мовлення, ще інші – лінгвістики тексту. Риторика не є складовою якоїсь із названих вище наук. У лінгвістичних наук і риторики є щось спільне і разом з тим кожна з них – самостійна і відносно незалежна галузь наукового дослідження. Спільний об’єкт вивчення – мовленнєва діяльність і предмет  – текст. Однак, своєрідність риторики в  тому, що вона досліджує не лише мисленнєво-мовленнєву діяльність людини, а й закони управління нею. Крім того,  вивчає текст не на одному, а на різних етапах його існування: «народження» тексту, текст як процес, текст як продукт. Для риторики важливий вид тексту, пов’язаний із публічним мовленням, правильним, зрозумілим, точним, стислим, доцільним, виразним. ЇЇ завдання  – у відборі й систематизації таких характеристик мовлення, які дозволяють під час публічного виступу повноцінно здійснювати функцію переконування (ефективного впливу).

Риторика та сценічна майстерність. Публічне мовлення після етапу підготовки виходить на наступний  – виконання, що можна розглядати як своєрідний спектакль. В ораторському мистецтві використовуються певні компоненти сценічної майстерності, які забезпечують якість проведення публічного мовлення. Ця наука передбачає роботу мовця над вимовою (чіткість дикції), мовленнєвим диханням; управлінням мімікою, жестами, позою, ходою; технікою входження в образ. Вона є цілком самостійною, зі своїм предметом дослідження і  системою законів, а також чіткою функціональною спрямованістю.

Риторика й поетика. Ці науки призначені збагатити художнє мислення стилістичною забарвленістю та концептуальною насиченістю, а художню критику – інструментом аналізу стилю, художньої реальності та художньої концепції. Риторика та поетика – це засоби організації спілкування, донесення до реципієнта художнього смислу.