4.3. Гідропривод
Гідравлічний привод – це сукупність
устаткування, що служить для перетворення енергії потоку рідини гідродвигуна в
механічну енергію і передачі її виконавчому механізму машини. Гідропривод часто
є складовою частиною електропривода, але при розгляді окремих властивостей
гідравлічних машин електричну частину не розглядають.
Порівняно
з іншими видами приводів гідропривод має ряд переваг:
–
безступеневе регулювання;
–
самозмащення деталей тертя;
–
простота устаткування автоматичного
запобігання механізмів машин від перевантаження;
–
можливість встановлення в будь-якому
зручному місці;
–
простота передаточного устаткування;
–
можливість розвивати значні зусилля;
–
простота та зручність управління;
–
можливість застосовувати стандартні
вузли та елементи.
До
недоліків відносять:
–
втрати на тертя в трубопроводі;
–
зміна швидкості руху робочих органів
при змінах температури і в’язкості рідини;
–
попадання повітря в рідину, що погіршує
характеристику роботи гідросистеми.
Гідравлічні
двигуни бувають поступального та обертового руху. Найбільш розповсюдженим
гідроприводом є об’ємний гідравлічний двигун (силовий гідроциліндр),
призначений для забезпечення зворотно-поступального руху виконавчих механізмів.
Енергію
рідини, що рухається, при цьому створює гідронасос, ведучий вал якого
кінематично пов’язаний з валом електродвигуна.
Силові гідроциліндри залежно від напрямку діючого робочого тиску
рідини можуть бути одно- та двохсторонього руху, а також диференціального руху.
![]()

Рис. 4.6
Для
забезпечення стабільної роботи до рідини в гідросистемі приводу ставлять
такі вимоги:
1.
Рідина не повинна виділяти пар при
робочих температурах.
2.
Рідина не повинна містити у собі
повітря, поглинати його або виділяти.
3.
Рідина не повинна утворювати піну.
4.
Не повинна викликати корозію механізмів
і руйнувати ущільнення.
5.
Рідина повинна мати хімічну стійкість і
добре змащувати деталі.
6.
Відповідність рідини умовам пожежної
безпеки.
У
гідросистемах зазвичай застосовують індустріальні мастила. Тиск в системі в
середньому становить до 5 МПа (до 21 МПа).
1.
Середня швидкість маслопотоку в трубі

де
– витрата мастила;
– площа перерізу
труби;
– діаметр труби.
2.
Потужність гідравлічного насосу (кВт):

де
– повний тиск, який
розвиває насос (різниця між тисками нагнітаючому та всмоктуючому патрубках);
– ККД насоса.
3.
Попередньо діаметр гідроциліндра:

де
– коефіцієнт запасу
(1,1...1,5);
– сила корисного
опору;
р – питомий тиск в системі.
4.
Об’єм рідини, необхідний для надання поршню заданої швидкості руху
в циліндрі:

де
– площа поршня;
– об’ємний ККД
циліндра (0,92...0,98).
5.
Тягове зусилля штока
![]()
де
– сила корисного
опору;
– вертикальна складова
сили ваги деталей, що переміщаються;
– зусилля пружини
стиску;
– протитиск і корисна
площа поршня з боку протитиску;
– сума сил тертя в
ущільненнях;
– сила тертя між
ущільнюючими кільцями та дзеркалом циліндра,
де
– діаметр поверхні
тертя;
– висота кільця;
– питомий тиск між
поверхнею кільця і дзеркалом циліндра;
– коефіцієнт тертя між
кільцями і циліндром (для кільця з чавуну
);
– число кілець, що
задіяні в роботі.
– сила тертя в
шкіряних манжетах.
, де
– спряжений діаметр
металевої поверхні тертя;
– ширина цієї
поверхні;
– коефіцієнт тертя
шкіряних манжетів (
– для м’якої,
– для твердої шкіри).
– сила інерції.
, де
– маса рухомих частин;
– час розгону
(0,2...0,5 с);
– максимальна
швидкість руху.
За
вибраним тиском і тяговим зусиллям штока поршня
визначаємо
і
(площу і діаметр
робочого циліндра):

звідки 
6.
Діаметр штока

де
– допустиме напруження,
МПа.