Тема 16. Товарознавча  експертиза  парфумерних  та косметичних товарів 

Асортимент парфумерних виробів. Нормативно-технічна документація

Парфумерні вироби – це духи, одеколони, туалетні води, які є спиртовими, спиртоводними розчинами багатокомпонентних сумішей запашних речовин, тобто парфумерних композицій. Духи – спиртові розчини сумішей запашних речовин з приємним стійким гармонійним запахом.

Будь-який парфумерний виріб необхідно розглядати як засіб емоційного впливу на людину. Тому духи повинні відповідати смакам і вимогам часу. Наступною важливою умовою є “презентація” духів, тобто їхні індивідуальність, оригінальність.

Індивідуальність виявляється через форму, мальовничість, прозорість флакона, оскільки саме він презентує нам предмет, дає перші враження про нього. Кожен вид парфумерного виробу має свою індивідуальність. Тут недопустимі повторення. Колір, упаковка, оригінальність повинні приваблювати увагу покупця.

Для виготовлення парфумерних виробів використовують такі види сировини: пахучі речовини, етиловий (винний) спирт, вода, барвники. Пахучі речовини – це органічні з’єднання чи натуральні суміші, що мають приємний запах. Їх ділять на натуральні та синтетичні. Натуральні пахучі речовини за походженням ділять на дві великі групи: рослинного і тваринного походження.

До рослинних пахучих речовин відносять ефірні та екстрактні олії, які добувають з різних частин ефіролійних рослин (квіток, квіткових бруньок, плодів, листя, шкірки плодів) паровою дистиляцією і пресуванням. Екстрактні олії отримують екстрагуванням із щойно зібраних квітів за допомогою летких розчинників. Ці олії використовують для парфумів вищого класу.

До речовин тваринного походження відносять мускус, зернисту речовину темно-коричневого кольору, що отримується із залози внутрішньої секреції оленя-кабарги; амбру – жирну воскоподібну речовину сіро-зеленого кольору з бальзамічним запахом, яку отримують із нутрощів кашалота.

Синтетичні пахучі речовини сьогодні досить поширені. Із найбільш широко використовуваних в парфумерії є:

- терпінеол – із запахом бузку;

- бензилацетат – із запахом жасміну; 

- цитраль – із запахом лимона, ванілін – із запахом ванілі (солодкувато-пряний).

Ознаки групування видів духів:

1. За консистенцією.

2. За характером запаху.

3. За призначенням.

4. За місцем виробництва.

За консистенцією духи бувають: рідкими, твердими та порошкоподібними. Рідкі духи – це спиртові або спиртоводні розчини запашних речовин, які містять не менше 5% композиції і 71% етилового спирту. Тверді духи – це воскоподібна маса, яка складається з церезину, спермацету або воску і насичена парфумерною композицією, може бути забарвлена в різні кольори, зазвичай мають форму, яка нагадує губну помаду. Порошкоподібні духи – це висушені і подрібнені до порошкоподібного стану рослини (сандалове дерево, пелюстки троянди) або суміші азбесту з маїсовим крохмалем, які ароматизовані парфумерною композицією.

За характером запаху:

- фантазійні – створені творчою фантазією парфумера, назва духів підтримується формою флакона, упакування (Шанель №5, Ніна, Poison);

-   квіткові – нагадують запах будь-якої квітки, трави або рослини (Діоризімо).

За вмістом парфумерної речовини духи ділять на 4 групи:

-  Екстра” – концентровані духи, мають 50% композиції і 50% спиртових настоїв;

-  група А – духи, що містять до 20% композиції і до 35% спиртових настоїв;

- група Б – духи, що містять 15% композиції і 10% спиртових настоїв, можуть містити до 10% води;

- група В – духи, що містять не менше 5% запашних речовин і до 30% води.

За стійкістю запаху духи поділяють на три групи:

1. Група „Екстра” зі стійкістю не менше 60 год.

2. Групи А і Б зі стійкістю не менше 40 год.

3. Група В зі стійкістю не менше 30 год.

За призначенням духи поділяють на жіночі та чоловічі.

За місцем виробництва на ринку України представлені духи з Росії, Франції, Польщі, Прибалтики, Америки, України.

Одеколони – парфумерна рідина спиртоводних розчинів запашних речовин, додатково містять цитрусові олії, які підвищують гігієнічні і ароматизуючі властивості одеколонів. Їх запах менш стійкий, містять не менше 1-го % композиції і не менше 59% етилового спирту.

Групи одеколонів:

-        квіткові – застосовують як гігієнічні або ароматизувальні засоби, містять не менше 3% композиції і не менше 60% спирту. В цю групу входять і одеколони з фантазійним запахом;

-        гігієнічні – призначені для дезінфекції та освіження, запах не повинен бути дуже різким і стійким, до складу входять обов’язково ефірні олії цитрусових.

За вмістом композиції:

1. Група „Екстра” – 3 – 5% композиції, зі стійкістю не менше 24 год.

2. Група А – 3 – 5% композиції, зі стійкістю до 24 год.

3. Група Б – 3 – 4% композиції, стійкість не нормується.

4. Група В – 2 – 3% композиції, стійкість не нормується.

Туалетні води містять до 1,1% парфумерної композиції, спирт та воду, застосовують для догляду за волоссям, шкірою або для ароматизації приміщень.

На теперішній час  в Україні на основні групи парфумерно-косметичної продукції діють стандарти:

ДСТУ 2472:2006 Продукція парфумерно-косметична. Види скла, терміни та визначення.

ДСТУ 5010:2008 Продукція парфумерно-косметична. Пакування, маркування, транспортування і зберігання.

ГОСТ 29189-91 Кремы косметические. Общие технические условия.

ГОСТ 28767-90 Изделия декоративной косметики на жировой основе. Общие технические условия.

ГОСТ 17237-93 Изделия парфюмерные жидкие. Общие технические условия.

ГОСТ 28768-90 Изделия декоративной косметики порошкообразные и компактные. Общие технические условия.

ДСТУ 4315:2004 Засоби косметичні для очищення шкіри та волосся. Загальні технічні вимоги.

ГСТУ 18.28-98 Мила рідкі. Технічні умови.

ГСТУ 18.32-99 Мила туалетні рідкі. Технічні умови.

ГОСТ 29188.0-91 Правила приемки, отбор проб, методы органолептических испытаний.

ГОСТ 30145-94 Масла эфирные и продукты эфиромасличного производства. Правила приемки, отбор проб и методы органолептических испытаний.

ГОСТ 7983-82 Пасты зубные. Общие технические условия.

Обов’язковим документом, що визначає токсико-гігієнічні та мікробіологічні вимоги продукції парфумерно-косметичної промисловості є Державні санітарні правила та норми ДсанПін 2.2.9.027-99 «Санітарні правила і норми безпеки продукції парфумерно-косметичної промисловості».

Основні вимоги до якості парфумерних виробів. Дефекти парфумерних виробів

Із групи функціональних властивостей слід виділити: зручність користування, економічність витрат, забруднення навколишнього середовиша. Тому парфумерні вироби повинні бути найбільш зручними у користуванні. Горло флакона повинно бути невеликим, так як можна легко розлити вміст при нахилі, проте і не вузьким, щоб отримання парфумів не було незручним. Як показала практика, незручні у користуванні флакони круглої форми з гладкою поверхнею. Парфуми в аерозольній упаковці при розпиленні забруднюють навколишнє середовище.

Будь-який парфумерний виріб необхідно розглядати перш за все як засіб емоційної дії на людину. Тому всі парфумерні товари повинні відповідати смакам та вимогам часу.

Основні вимоги:

1. Духи повинні відповідати смаку, моді і часу.

2. Оригінальність та індивідуальність (виражається через форму флакона, барвистість оформлення);

3. Повинні мати відповідні функціональні властивості, а саме: зручність у користуванні, економічність витрат, безпечність, безпечність для навколишнього середовища.

Дефекти. Основні дефекти парфумерних виробів пов’язані з виникненням у них осаду. Порушення стійкості викликається причинами біологічного і небіологічного характеру. Біологічні помутніння з’являються в результаті розвитку різних видів мікроорганізмів. Крім біологічного помутніння, можуть утворюватись колоїдні осади, які пов’язані з порушенням стабільності колоїдної системи парфумерних виробів, наприклад з хімічними реакціями між складовими частинами товару.

Іншим дефектом є псування ароматичних речовин, що входять до складу парфумерних рідин.

Щоб захистити парфумерні рідини від псування, а також збільшити термін їх зберігання, в них вводять стабілізатори.

Методи контролю якості парфумерних виробів

Органолептичні методи дослідження:

-  Колір визначають шляхом порівняння з еталоном. Для цього досліджуваний і контрольний зразки наливають у стандартні пробірки з прозорого скла і встановлюють на листку білого паперу для порівняння.

-  Прозорість визначають згідно з ГОСТом 17237, переглядаючи флакони з досліджуваними зразками в прохідному світлі електричної лампи (40 Вт). Флакони розміщують на віддалі 20 см від лампи і 40 см від спостерігача, повільно перевертають пробкою вниз. Під час досліджень не повинно спостерігатись помутніння і механічних забруднень. Духи і одеколони також перевіряють охолодженням до температури 5º С. Для цього 20 г досліджуваного виробу наливають в широку пробірку і закривають її пробкою з термометром. Термометр занурюють у пробірку так, щоб він був на однаковій віддалі від дна і стінок пробірки. Потім пробірку поміщають в охолоджену суміш, після охолодження виймають, струшують і розглядають в прохідному світлі. Духи і одеколони повинні залишатися прозорими.

- Відповідність запаху визначається порівнянням із контрольним зразком. Під час випробовування використовують паперові смужки, змочені духами чи одеколоном.

- Барвники повинні бути водорозчинними і не залишати плям на тканині.

Фізико-хімічні методи дослідження:

-  Стійкість запаху визначають: шматок марлі розміром 5х10 см, попередньо випраний без мила в гарячій воді і висушений, опускають у порцелянову чашку, в яку налито 1,5 мл духів. Марлю виймають пінцетом і висушують без віджиму в приміщенні при температурі 15 – 20º С. Якщо після закінчення терміну, встановленого для кожної групи виробів, запах відчувається, то вважають, що виріб відповідає технічним умовам.

-            Умовна міцність визначається спиртометром за температури 20º С.

-            Вміст ароматичних речовин встановлюється тільки у випадках, коли виникли непорозуміння між постачальником і одержувачем. Випробування проводять методом відгінки суміші духів і циклогексану з наступним зважуванням.

-            Гарантійний термін зберігання визначає час псування за підвищеною температурою – 40 – 90º С. Спосіб визначення базується на зміні швидкості окислення парфумерної рідини і на встановленні часу псування.

                                   ,                             (3.8)

де, час псування;

швидкість окислення за підвищеною температурою;

за t=25º C.

Для прискорення процесу визначення гарантійного терміну зберігання парфумерної рідини визначають час псування рідин за підвищених температур. Швидкість окислення визначають на спеціальному устаткуванні.

Класифікація асортименту косметичних виробів

Сучасний асортимент косметичних товарів включає вироби вітчизняного і закордонного виробництва. За найважливішими показниками якості наші вироби в більшості випадків переважають закордонні, мають значно менші ціни, але за зовнішнім виглядом, упаковкою, маркуванням значно поступаються закордонним.

Засоби догляду за шкірою. Асортимент їх включає: креми, пудру, лосьйони.

Креми (англ. – вершки) – це мазеподібні або рідкі ароматизовані вироби з приємним запахом. Застосовують їх для догляду за шкірою обличчя, рук, шиї, голови, ніг та ін. За компонентним вмістом та призначенням креми розрізняють: жирові, желатиноподібні та емульсійні. Жирові (виготовлені з вазеліну, ланоліну, спермацету, бджолиного воску) за призначенням бувають захисними і спеціальними. Захисні застосовують для пом’якшення шкіри від атмосферних впливів (обвітрювання, обморожування, сонячних опіків і т. п.). Спеціальні жирові креми являють собою віддушену кремоподібну масу різних кольорів. Виробляють їх на тій же основі з добавками окису цинку, салолу, амідохлорної ртуті. Є також креми від загару або для загару; для масажу; для спортсменів (вміст компонентів стручкового перцю зігріває тіло) та інші.

Емульсійні креми – це водомісткі креми, до складу котрих входять жири та продукти їхньої переробки, віск, біологічноактивні речовини. Вода, що є в кремі, надає йому ніжної консистенції, сприяє швидкому усмоктуванню, а при її випаровуванні крем приємно охолоджує шкіру й впливає на неї заспокійливо. Не залишає жирного сліду. Застосовують їх як уповільнювачі старіння шкіри та живильні. Вони бувають двох типів: “олія – вода” і “вода – олія”.

“Олія – вода” – це креми дисперсної системи, тобто такі, в котрих жирна фаза диспергована у воді. Вони являють собою рідку емульсію з великим вмістом води й невеликою кількістю жирів та жироподібних речовин. Вони бувають кремоподібними і рідкими. Рідкі рекомендуються як живильно-очищувальні.

“Вода – олія” – це ті креми, в котрих вода диспергована в жирній фазі. Застосовують їх для пом’якшення шкіри. Вони ж запобігають появі зморшкуватості, відновлюють еластичність і пружність шкіри, покращують процеси її обміну. Густі креми призначені для догляду за нормальною і жирною шкірами обличчя. Вони вбирають надлишкову жирність, утворюють матовий відтінок, бархатистість, добре освіжають шкіру. Вони найпоширеніші.

Лосьйони косметичні – це спиртоводні, прозорі або ж трохи опалесціюючі розчини органічних кислот, бури, біологічно активних або желюючих речовин з приємним запахом. Рекомендуються для очищення та освіження шкіри обличчя і рук, знищення запаху поту та для догляду за волоссям. Бувають кислими, лужними і нейтральними.

Пудра – це тонко змелена суміш органічних і мінеральних речовин. Захищає шкіру від атмосферних впливів, поглинає виділення поту і жиру. Компонентний вміст різноманітний: рисовий і маїсовий крохмалі (зменшують блиск, утворюють матовість); окис цинку, двоокис титану, вуглекислий берилій, каолін маскують дефекти і закривають пори; гармонійний з тілом обличчя колір надають барвники: охра, умбра, кармін та ін.

Класифікують асортимент пудр за такими ознаками: за видом маси, за призначенням, за кольором, за мірою помолу.

За видом маси:

- порошкоподібні. Компактна – це порошкоподібна пудра, спресована за допомогою декстрину; має вид пігулок, пластинок. Рідка – це водногліцеринова суспензія порошкоподібної пудри;

- кремоподібна пудра об’єднує властивості пудри і денного емульсійного крему; відбілює, зм’якшує й захищає шкіру від негативних атмосферних впливів.

За призначенням:

- для жирної і сухої.

За кольором:

- біла, рожева, рашель (жовтоподібна), тілесна, загару.

За мірою помолу її асортимент ділять на 3 групи: А, Б, В.

Засоби догляду за порожниною рота. Це зубні порошки, пасти, еліксири.

Зубний порошок – це суміш хімічно осадженої крейди, вуглекислого магнію і віддушок. Зубні пасти – це кремоподібний товар, вироблений з хімічночистої осадженої крейди, крохмального клейстеру, виготовленого з водно-гліцеринового розчину, віддушки і корисних добавок: хлорофіло-каротину, борогліцерину, параформальдегіду, фтористих сполук.

Зубний еліксир – це спирто-водний розчин ментолу, пофарбований у рожевий або в червоний колір, ароматизований м’ятним, анісовим або іншими ефірними оліями. Бувають прості або вітамінізовані. Застосовуються як освіжаючі або дезінфікуючі порожнину рота засоби.

Засоби гоління та після гоління. Виробляють переважно з мила для полегшення процесу гоління. Це креми, мильні порошки і мильні палички.

Крем для гоління – це мильний препарат кремоподібної консистенції з перламутровим блиском білого кольору або з іншими світлими відтінками, з приємним запахом. Сировина: стеарин, кокосова олія, калійні і натронні мила, гліцерин, борна кислота, вода, віддушка та ін.

Мильні палички – це тверде поліроване мило із вмістом речовин, котрі його легко розчиняють і утворюють піну.

Засоби догляду за волоссям. В асортимент цих виробів входять:

Товари лікувально-профілактичного призначення:

а) засоби для зміцнення волосся – креми, пасти, емульсії;

б) засоби від лупи та для ліквідації сверблячки або чухання;

Товари декоративного призначення:

а) фарби для волосся;

б) засоби для надання волоссю м’якості і блиску;

в) засоби для зберігання зачіски.

Крем “Особливий” містить сірку, вітамін F; зміцнює корені волосся, знищує лупу. Крем “Прима” містить настої касторового масла і червоного перцю, підсилює кровообіг, покращує дію сальних залоз, сприяє зміцненню і росту волосся. Паста “Сульсена” містить твердий розчин сірки в селені. Хінна емульсія містить екстракт хінної кори, касторове масло; рекомендується для сухої шкіри; пом’якшує волосся, робить його шовковистим, знищує лупу, зміцнює корені.

Фарби для волосся за походженням бувають органічними, неорганічними та змішаними.

Органічні рослинного походження – це хна, басма, ромашка та препарат пара-фенілдіамін. Неорганічні фарби – це деякі металічні солі, а також перекис водню і пергідроль. А суміші органічних та неорганічних речовин утворюють змішані фарби.

За механізмами і швидкістю дії засоби для фарбування волосся ділять на швидкодіючі (власне фарби) й поступово діючі (відновлювальні). Органічні фарби – це хна, ромашка. Неорганічні – це гама восьми тонів: №1 (чорний); №2 (темно-каштановий); №3 (світло-каштановий); №4 (шатен темний); №5 (шатен); №6 (шатен світлий); №7 (русий); №8 (попелястий). Або блонд – розчин перекису водню, освітлює волосся. Оксігідроль фарбує в темні кольори: темно-рижий, чорний, шатен. Для зберігання зачіски – лак для волосся, бриолін, брилліантин.

Декоративна косметика. Асортимент її включає: губну помаду, олівці і фарби для брів, туш для повік, рум’яна, лак для нігтів, рідина для зняття лаку, грим.

Рідина для зняття лаку – це ацетон, етиловий спирт, касторова олія.

Косметика для чоловіків. В асортимент цих виробів входять переважно засоби для гоління та догляду за шкірою після гоління (креми і лосьйони).

Крем після гоління містить корисну домішку – олію зародків пшениці. Рекомендується для заспокоєння сухої шкіри. Лосьйон “Ратмир” – настій ромашки, деревію, ментолу. Застосовується після гоління. Ліквідовує подразнення шкіри, зупиняє кровотечі, дезінфікує тіло “Електра” – засіб для гоління електробритвою, містить дубильні речовини, які надають волоссю жорсткості.

Рис.3.6. Класифікація парфумерн-косметичних товарів

 

Основні вимоги, які ставляться до якості косметичних засобів

Нормативними документами встановлено певні вимоги для косметичних виробів. Креми повинні мати визначену консистенцію, однорідність, не містити окремих крупинок і побічних домішок, мати приємний запах, не прогіркати при тривалому зберіганні, легко поглинатися шкірою і не заважати її нормальному потовиділенню. Креми відбілювальні з амінохлоридною ртуттю повинні містити її 3 – 5%.

Засоби для догляду за зубами і порожниною рота повинні мати лікувальні вла

Випробування засобів персонального догляду передбачають проведення таких досліджень: вуглекислого кальцію і вуглекислого магнію; важких металів; гліцерину (ГОСТ 14618.8); масової частки води (визначають за ГОСТом 14618.6); динамічної межі плинності коефіцієнта пластичності; пінного числа і стійкості піни.

 

Таблиця 3.13

Нормативні показники якості зубних паст

Найменування показника	Характеристика зубної пасти
Зовнішній вигляд	Однорідна пастоподібна маса без крупинок
Колір	Властивий кольору пасти цього найменування
Запах	Властивий запаху пасти цього найменування
Смак	Властивий смаку пасти цього найменування
Масова частка вуглекислого кальцію і вуглекислого магнію, %	25 – 43
Масова частка гліцерину, %	10 – 33
Масова частка води, %	19 – 45
Водневий показник рН, %	7,0 – 10,3
Масова частка суми важких металів, %, не більше	0,1
Динамічна границя плинності, Па	150 – 400

 

Метод визначення суми важких металів. У підготовку до дослідження входить приготування розчину А. Для цього 0,7862 м сірчанокислої міді, зваженої з похибкою не більше 0,0002 м, розчиняють у  дистильованій воді в мірній колбі місткістю 1000 см³, доливають 5 см³ сірчаної кислоти, доливають до мітки і перемішують.

Готування розчину Б. Відбирають піпеткою 10 см³ розчину А в мірну колбу, місткістю 100 см³, доливаючи дистильованою водою до мітки і перемішують. 1 см³ розчину Б містить 0,01 мг міді.

Побудова градуювального графіка. У ділильні лійки місткістю 250 см³ наливають по 5 см³ 4-% розчину лимоннокислого тризаміщеного натрію, аміаком доводять розчин до рН 7 – 7,5 і відбирають градуйованою піпеткою відповідно 0,5; 1; 2; 3 см³ і т. д. стандартного розчину Б, що відповідає 0,01; 0,02; 0,04; 0,06 мг міді.  У кожну ділильну лійку додають по 5 см³ 1-% розчину діетилдитіокарбамату натрію і проводять подвійну екстракцію карбамату міді хлороформом (по 15 см³) струшуючи щораз по 2 хв. Після поділу шарів пофарбований у жовтий колір розчин хлороформу з екстрагованим комплексом міді зливають у сухі мірні колби місткістю 50 см³. В мірні колби збирають подвійний екстракт і доводять обсяг до мітки хлороформом. Потім відразу вимірюють оптичну щільність розчинів на фотоелектроколориметрі, застосовуючи світлофільтр із максимумом пропущення 400 нм, у сухих кюветах із кришками, з товщиною поглинаючого світлошару розчину 20 мм. Паралельно проводять холостий дослід.

Для побудови градуювального графіка беруть середнє арифметичне результатів трьох вимірів оптичної щільності кожного стандартного розчину. За отриманими середніми значеннями оптичної щільності розчинів з відомим вмістом міді (у мг) будують градуювальний графік.

Проведення досліду. 3 – 4 г зубної пасти, зваженої з похибкою не більше 0,0002 г, поміщають у порцеляновий тигель, прожарюють у муфельній печі протягом 3 год. за температури 400 – 450° С. Після охолодження вміст тигля кількісно переносять у хімічну склянку місткістю 300 см³ і розчиняють у розведеній (1:1) соляній кислоті, доливаючи її порційно, поки не припиниться виділення вуглекислого газу. Розчин нагрівають до кипіння, обережно, невеликими порціями доливають аміак до рН 7 – 7,5 та фільтрують у ділильну лійку місткістю 250 см³, відфільтровуючи осад гідроокису  заліза  й  алюмінію  на  фільтрі  "біла стрічка". Потім  до  розчину 5 см³ 34-% розчину лимоннокислого тризаміщеного натрію, 5 см³ 31-% розчину діетилдитіокарбамату натрію і через 15 хв. проводять дворазову екстракцію карбаматів важких металів хлороформом (по 15 см³), струшуючи щораз по 2 хв. До з'єднаного екстракту в другій ділильній лійці додають 50 см³ промивного розчину (0,01-% розчин гідроокису натрію) і струшують 2 хв. Промитий екстракт переводять у третю ділильну лійку, добавляють 10 см³  5-% розчину сульфату міді і струшують 3 хв. Хлороформний шар переливають у мірну колбу місткістю 50 см³. Водяну фазу промивають ще 5 см³ хлороформу, який приєднують до екстракту в мірній колбі. Останній розбавляють хлороформом до мітки і вимірюють оптичну щільність розчину. Одночасно проводять ті ж операції з контрольним зразком. За величиною оптичної щільності аналізованого розчину на градуювальному графіку знаходять концентрацію важких металів у досліджуваних розчинах.

Масову частку суми важких металів (Х₁) у відсотках, в перерахунку на мідь, обчислюють за формулою:

                                     X₁ = (С – С₁) * 100/m*1000,                             (3.9)

де C – концентрація розчину міді у робочому досліді, знайдена за калібрувальним графіком залежно від оптичної густини, мг/ дм³;

С₁ – концентрація розчину міді, в контрольному досліді, мг/ дм³ ;

m – маса наважки зубної пасти.

Аналогічно проводять дослідження для визначення масової долі важких металів у інших засобах персонального догляду, наприклад засобах для гоління.

Масову частку води визначають за ГОСТом 14-018.6. Масову долю гліцерину визначають за ГОСТом 14618.8.

Стійкість піни та пінне число визначають так (рис. 3.7): 5 – 6 г косметичного засобу, зваженого з похибкою не більше 0,01 г, поміщають у склянку місткістю 100 см³, змішують з 50 см³ дистильованої води за температури 20°. Отриману суспензію переносять у градуйовану ділильну лійку приладу. Склянку обполіскують кілька разів дистильованою водою, яку зливають у ту ж ділильну лійку. Загальний обсяг води, узятий для готування суспензії і промивання склянки, повинен становити 250 см³.

 

Рис. 3.7. Прилад для визначення пінного числа і стійкості піни: 1 – напрямні планки, 2 – електродвигун, 3 – редуктор, 4 – маховик, 5 – шатун, 6 – затискне кільце, 7 – гніздо для ділильної лійки, 8 – ділильна лійка

Ділильну лійку закривають гумовою пробкою і включають електродвигун. Одночасно запускають секундомір і струшують лійку протягом 30 с, після чого виключають електродвигун; відкривають пробку лійки і заміряють початкову висоту стовпа піни, що утворився (пінне число), а потім – висоту стовпа піни через 1 хв після закінчення струшування.

За результат дослідження приймають середнє арифметичне результатів не менше 2 визначень, розбіжності між якими не повинні перевищувати ± 5 см³. Стійкість піни (У) обчислюють за формулою:

                                                   У=V₁/V₀,                                           (3.10)

де V₁' – об’єм стовпа піни, не зруйнованої через 1 хв, см³;

V₀ – первісний обсяг стовпа піни, см³.

Контрольні запитання

1.   Як класифікують парфумерні вироби за вмістом парфумерної композиції?

2.   Які основні вимоги до парфумерних виробів, до косметичних?

3.   Назвіть можливі дефекти та причини їх виникнення для парфумерних та косметичних виробів.

4.   Яким методом досліджують ступінь піноутворення для косметичних виробів?

5.   Назвіть та охарактеризуйте основні методи дослідження парфумерних виробів.

6.   Назвіть та охарактеризуйте основні методи дослідження косметичних виробів.