Глосарій
Автономна система побудови
плану рахунків – модель організації обліку, яка
передбачає виокремлення двох автономних систем рахунків відповідно до цілей
фінансового та управлінського обліку. Зв’язок між цими системами здійснюється
за допомогою парних контрольних рахунків одного й того самого найменування.
Альтернативні (можливі)
витрати – це втрачена вигода, коли вибір
одного варіанта рішення зумовлює відмову від іншого варіанта альтернативного
рішення, який також забезпечував одержання певної вигоди.
Аналіз «витрати–обсяг–прибуток» – це аналіз поведінки
витрат, в основі якого лежить взаємозв’язок витрат, виручки (доходу), обсягу
виробництва і прибутку, це інструмент управлінського планування і контролю.
База розподілу витрат – показник, пропорційно до якого
непрямі витрати розподіляються за носіями витрат.
Виробничі накладні витрати – це витрати виробничих підрозділів, які не мають
безпосереднього зв’язку з виробничим процесом, а пов’язані лише з його
обслуговуванням і створенням для нього необхідних умов.
Витрати – спожиті ресурси чи витрачені кошти для одержання бажаного
результату.
Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом продукції або придбанням
товарів для реалізації.
Витрати періоду – це витрати, що не включаються у собівартість запасів і
розглядають як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.
Вичерпані (спожиті) витрати – це витрати звітного періоду, що призводять до зменшення
активів або збільшення зобов’язань у процесі поточної діяльності для отримання
доходу у звітному періоді.
Відхилення – це різниця між бюджетними й фактичними показниками.
Директ-костинг (система
змінних витрат) – це система обчислення
собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.
Диференційний аналіз – метод оцінки наслідків впровадження тієї чи
іншої альтернативи на підставі порівняння диференційних доходів та витрат.
Диференціальні витрати –
додаткові витрати, що пов’язані з додатковим виготовленням або реалізацією
продукції.
Диференціальні доходи – додаткові
доходи, отримані внаслідок зростання обсягу продажу.
Дійсні (реальні) витрати – це витрати, які зумовлюють зменшення активів або збільшення
зобов’язань і вимагають сплати грошей або витрачання інших активів.
Допоміжне виробництво – частина виробничого процесу,
що забезпечує його енергією, технологічним устаткуванням робочих місць, а також
здійснює ремонт і відновлення основних засобів.
Життєвий цикл виробу – період часу від
початку розроблення виробу до моменту зникнення на нього споживчого попиту.
Загальна система обліку – модель організації обліку доходів та витрат, за якої
здійснюється періодичний облік запасів, поелементний
облік витрат, а облік доходів ведеться за напрямами їх отримання.
Замовлення – заявка клієнта на певну кількість спеціально виготовлених для
нього виробів.
Зведений облік – система узагальнення витрат виробництва за статтями витрат у
розрізі цехів, переділів, видів продукції (робіт,
послуг) і в цілому по підприємству з метою підготовки інформації для обчислення
собівартості окремих видів продукції і всієї викупленої продукції підприємства,
а також з метою розподілу понесених підприємством витрат між готовою продукцією
і незавершеним виробництвом. Існує в двох варіантах – напівфабрикатному
і безнапівфабрикатному.
Змінні витрати – це витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності (або іншого фактора витрат).
Змішані витрати – це витрати, які
містять в собі як постійні, так і змінні елементи.
Інтегрована система обліку – модель організації обліку доходів та витрат, яка передбачає
взаємодію рахунків фінансового та управлінського обліку в єдиній системі
рахунків та забезпечує калькулювання собівартості окремих видів продукції та
контроль витрат на їх виробництво.
Інтегрована система побудови
плану рахунків – модель організації обліку, за
якої рахунки фінансового та управлінського обліку кореспондують у межах єдиної
системи.
Калькулювання – науково обґрунтоване визначення собівартості продукції
підприємства, її окремих видів та одиниць за статтями витрат.
Калькулювання
життєвого циклу виробу – вимірювання й накопичення всіх фактичних витрат, пов'язаних із певним виробом
упродовж його життєвого циклу.
Калькулювання
змінних витрат – метод калькулювання, що
передбачає включення до собівартості продукції лише змінних виробничих витрат.
Калькуляційна
одиниця – вимірник об’єкта калькуляції,
який застосовується під час визначення його собівартості.
Калькуляція – розрахунок собівартості продукції.
Калькуляція нормативна – розрахунок нормативної собівартості на основі чинних норм
затрат.
Класифікація витрат – групування витрат за певною ознакою для використання в
оперативному управлінні і формуванні собівартості продукції.
Коефіцієнт маржинального доходу – це відношення маржинального доходу від реалізації одиниці
продукції до її ціни.
Комбінація продажу – співвідношення
окремих видів продукції у загальному обсязі продажу.
Конверсійні витрати – це витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий
продукт.
Контрольовані витрати – це такі витрати, рівень яких керівник може контролювати або
змінювати своїми діями (рішеннями).
Кошторис – це фінансовий план, що містить інформацію про очікувані
витрати (для центру витрат) на очікуваний прибуток (для центру прибутку).
Критична точка – це та, у якій
сумарний обсяг виручки рівний сумарним витратам; це точка, починаючи з якої
компанія починає заробляти прибуток. Критичну точку також називають точкою
беззбитковості або порогом рентабельності.
Маржинальний дохід – це різниця між доходом від
реалізації продукції і сумою змінних затрат. Він є проміжним фінансовим
результатом, який повинен забезпечити покриття постійних витрат і отримання
прибутку.
Маржинальний прибуток – це
перевищення виручки від реалізації над усіма змінними витратами, пов’язаними з
даним обсягом продажу.
Маржинальні витрати – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції понад
досягнутий рівень, тобто це сума змінних витрат з розрахунку на одиницю
продукції.
Метод вищої-нижчої точки – це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що
змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого
рівнів діяльності.
Метод
калькулювання – науково обґрунтована сутність
прийомів, які застосовуються під час калькулювання собівартості продукції (як
усієї товарної продукції, так і окремих її видів).
Метод нормативних витрат – метод оцінки матеріальних цінностей, який базується на
застосуванні норм затрат на одиницю продукції (робіт, послуг), встановлених
підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання матеріальних
цінностей, праці, виробничих потужностей та чинних
цін.
Накладні витрати – це витрати на продукцію, які не можуть бути віднесені до
певного об’єкта обліку витрат економічно доцільним методом.
Напівзмінні витрати – це витрати, що змінюються,
але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності
(або іншого фактора витрат).
Напівпостійні витрати – це витрати, що змінюються
ступінчасто при зміні обсягу діяльності.
Невиробничі накладні витрати – це витрати на
утримання центрального апарату управління підприємством (адміністративні
витрати), комерційні та деякі інші витрати.
Невичерпані (неспожиті)
витрати – це збільшення зобов’язань або
зменшення активів у процесі поточної господарської діяльності для отримання
доходу у майбутньому.
Неконтрольовані витрати – це витрати, які керівник не може контролювати та на які не
може впливати своїми рішеннями.
Непрямі витрати – це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до
певного об’єкта обліку витрат прямим методом.
Нерегульовані витрати – витрати, на величину яких не
може впливати певний центр відповідальності (підрозділ).
Нерелевантні витрати – це витрати, які не можуть бути змінені в результаті
прийнятого управлінського рішення, тобто минулі витрати.
Норма – максимально допустимі витрати
конкретного виду ресурсів на
виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).
Нормативні затрати – заздалегідь визначені затрати для досягнення цілей в умовах
ефективного виробництва, розраховані на основі норм та нормативів витрачання
всіх видів ресурсів.
Об’єкт калькуляції – це вид продукції, робіт, послуг, виробництво, програма,
завдання, собівартість яких визначають.
Об’єкт управлінського обліку – виробничі ресурси, що забезпечують корисну працю людей у процесі
господарської діяльності підприємства, а також господарські процеси та їх
результати, що складають у сукупності виробничу діяльність підприємства.
Облік за центрами
відповідальності – це система бухгалтерського
обліку, яка забезпечує відображення, накопичення, аналіз і представлення
інформації про витрати та результати і дає змогу оцінювати діяльність окремих
центрів відповідальності та їх керівників.
Обов’язкові постійні витрати – постійні витрати, що визначаються потужністю підприємства.
Основні витрати – це прямі витрати на продукцію, без яких саме виробництво
продукції стає неможливим.
Передбачення витрат – прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов)
діяльності.
Переділ – частина технологічного процесу (сукупність технологічних
операцій), яка завершується отриманням готового напівфабрикату, що може бути
відправлений на наступний переділ або реалізований на сторону.
Переплетена система обліку – модель організації обліку доходів та витрат, яка передбачає
відокремлене ведення рахунків фінансового та управлінського обліку, а
взаємозв’язок між ними здійснюється за допомогою спеціальних контрольних
рахунків.
Поведінка витрат – це характер
реагування витрат на зміни у діяльності підприємства.
Постійні витрати – це витрати, які
залишаються незмінними в разі зміни обсягу діяльності (або іншого фактора витрат).
Предмет управлінського
обліку – сукупність об’єктів у процесі всього циклу
управління виробництвом.
Простий «директ-костинг», заснований на використанні в обліку
даних тільки при змінних (операційних) витратах.
Прямі витрати – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до
певного об’єкта обліку витрат економічно доцільним методом.
Регульовані витрати – витрати, на величину
яких впливає певний центр відповідальності (підрозділ).
Релевантна інформація – інформація про доходи та витрати, яка може вплинути на
рішення, що приймається.
Релевантний діапазон – це обсяг діяльності, в межах
якого сума постійних витрат не змінюється.
Релевантний підхід – дає змогу в процесі прийняття управлінського рішення
зосередити увагу лише на релевантній інформації, що при значному обсязі
інформації дозволяє полегшити та прискорити процес прийняття найкращого
рішення.
Релевантні (очікувані)
витрати – це витрати, що можуть бути
змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати.
Релевантні витрати і доходи – це очікувані майбутні витрати та доходи, які відрізняються
відповідно до альтернативних варіантів.
Розвинутий «директ-костинг» – при якому в
собівартість поряд із змінними витратами включаються і прямі постійні витрати з
виробництва та реалізації продукції.
Сегмент – це будь-який
прибутковий підрозділ всередині організації.
Середні витрати – це середня арифметична собівартість одиниці продукції,
розрахована відношенням загальної суми витрат до кількості одиниць виготовленої
продукції.
Середньозважений маржинальний дохід – сума величин маржинального доходу різних виробів, зважених за
допомогою комбінації продажу їх.
Система обліку і
калькулювання – система обліку, що
забезпечує калькулювання і контроль собівартості об’єктів витрат.
Система «якраз вчасно» – комплексна система управління запасами та виробництвом, що
полягає у виробництві або закупівлі потрібних товарів, матеріалів чи
компонентів відповідної якості та кількості точно у необхідний момент.
Собівартість
продукції (робіт, послуг) – це виражені у грошовій формі
поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.
Стратегічний управлінський облік – це система управлінського обліку, спрямована на прийняття
стратегічних управлінських рішень.
Технологічні змінні витрати – змінні витрати, що виникають внаслідок безпосереднього зв'язку
між споживанням ресурсів і випуском продукції.
Точка беззбитковості – це обсяг
реалізації (діяльності), при якому доходи підприємства дорівнюють його
витратам, а прибуток відповідно дорівнює нулю.
Управлінський облік – процес виявлення, вимірювання, нагромадження, аналізу,
підготовки та передачі інформації, яка використовується управлінською ланкою
для планування і контролю виробничих ситуацій та оцінки можливих тенденцій
розвитку всередині організації.
Фактор витрат – це діяльність, яка впливає на витрати.
Функція витрат – це математичний опис взаємозв’язку між витратами та їх
факторами.
Центр відповідальності – структурний підрозділ, за результатами діяльності якого
встановлюється персональна відповідальність менеджера.
Цільова собівартість – обчислена довгострокова собівартість продукції (послуг), яка дає
компанії змогу досягти бажаного прибутку в разі реалізації цієї продукції
(послуг).
Цільова ціна – очікувана ціна продукції (послуги), яку готові сплатити за нього
потенційні покупці.
Цільове калькулювання – це стратегія, за якою спершу визначають прийнятну ціну нового виробу
та його граничну собівартість, а вже потім проектують сам виріб, реалізація
якого забезпечить досягнення певної мети.