Тема 8. Система обліку і калькулювання за нормативними витратами.

Запитання.

1.   Сутність системи обліку і калькулювання за нормативними витратами.

2.   Порівняння нормативної і фактичної собівартості та аналіз відхилень від норм.

Основні поняття: норматив, нормативні витрати, нормативна собівартість, нормативна калькуляція, фактична собівартість, відхилення від норми, зміна норми.

1.     Сутність системи обліку і калькулювання за нормативними витратами.

До системи обліку і калькулювання за нормативними витратами відноситься нормативний метод обліку витрат (стандарт-кост).

Суть методу полягає в тому, що:

-       витрати класифікують на фактичні і нормативні;

-       формується нормативна собівартість із нормативних виробничих витрат;

-       залишки готової продукції та незавершеного виробництва на кінець періоду обліковують за нормативними виробничими витратами;

-       облік витрат ведуть за їх видами, місцями виникнення.

Нормативні витрати - це очікувані або бюджетні витрати матеріалів, праці та виробничі непрямі витрати для виробництва одиниці продукції.

Нормативна калькуляція - це сума нормативних витрат на одиницю продукції за статтями калькуляції.

Типи нормативів:

1) ідеальні - це нормативи, які відображають досконалу операційну ефективність виробництва, вони практично є недосяжними;

2) реальні - це нормативи, які можуть бути досягнуті за ефективних умов виробництва, їх реально можна досягнути. Вони дозволяють звичайну зупинку виробництва, обладнання та відпустку кадрів.

Залежно від впливу нормативу на нормативні витрати розрізняють:

1)  кількісний норматив - відображає кількість вхідного ресурсу визначеного на одиницю випуску (натуральний вимірник);

2)  ціновий норматив (якісний) - відображає ціну, яку необхідно заплатити за одиницю вхідного ресурсу для виробництва продукції (вартісний або умовно-натуральний вимірник).

Розмір нормативів витрат встановлюється галузевими методичними рекомендаціями з обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

На рівні підприємства розмір нормативів встановлюється на основі:

-       результатів роботи попередніх років;

-       даних інженерних досліджень згідно технології виробництва продукції (робіт, послуг);

-  даних спеціалістів (бухгалтер, економіст, керівник структурного підрозділу тощо) на основі попередньо встановлених нормативів, а також відповідних коригувань до них.

Цей метод крім обліку витрат передбачає контроль за витратами.

За методом обліку нормативних витрат до собівартості включаються нормативні (змінні, постійні, прямі і непрямі) виробничі витрати (рах.23+91).

Нормативна собівартість розраховується на основі нормативних прямих матеріальних витрат, нормативних прямих трудових витрат, нормативних прямих інших витрат та нормативних загальновиробничих витрат.

Нормативні витрати є:

-  змінні - залежать від нормативного обсягу виробництва продукції;

-  постійні - не залежать від нормативного обсягу виробництва продукції (стала,постійна величина).

Статті витрат при формуванні нормативної калькуляції одиниці продукції:

1) матеріальні витрати (за видами матеріалів) - добуток нормативної кількості матеріалів та нормативної ціни матеріалів;

2) витрати на оплату праці - добуток нормативних годин прямої праці та нормативної ставки оплати прямої праці;

3) змінні виробничі непрямі витрати (рах. 91) - добуток нормативних години прямої праці та нормативної ставки змінних непрямих витрат;

4) постійні виробничі непрямі витрати (рах. 91) – добуток нормативних годин прямої праці та нормативної ставки постійних непрямих витрат.

При нормативному методі обліку витрат фактична собівартість продукції може визначатися як:

Фактична собівартість = Нормативна собівартість ± відхилення від норми ± зміна норми.

Залежно від віднесення витрат на продукцію виділяють три підходи до системи обліку за нормативними витратами:

                 1.     Система фактичного калькулювання – до собівартості включаються фактичні прямі і непрямі виробничі витрати.

                 2.     Система нормального калькулювання – до собівартості включаються фактичні прямі та бюджетні або нормативні непрямі виробничі витрати.

                 3.     Система нормативного калькулювання – до собівартості включаються нормативні прямі та непрямі виробничі витрати.

2.     Порівняння нормативної і фактичної собівартості та аналіз відхилень від норм.

Після визначення нормативної собівартості та завершення процесу виробництва продукції визначають фактичну собівартість одиниці продукції за фактичними прямими і непрямими виробничими витратами, яку порівнюють із нормативною собівартістю з метою виявлення відхилень та управління ними.

Аналіз відхилень передбачає порівняння нормативних витрат з фактичними витратами, виявлення відповідних відхилень, їх причин та винуватців.

Загальні відхилення між фактичними і нормативними витратами розраховується як різниця між ними.

Загальне відхилення = Фактичні витрати (собівартість) – Нормативні витрати (собівартість)

Відхилення змінних (прямих) виробничих витрат:

1.   відхилення за ціною або ставкою – розраховується як різниця між фактичною і нормативною ціною помноженою на фактичну кількість (ціновий норматив, якісна ознака);

2.   відхилення за використанням або ефективністю – це різниця між фактичною і нормативною кількістю помноженою на нормативну ціну.

Матеріальні витрати:

Ціна= (Факт.ціна – Норм.ціна)*Факт.к-сть

Кількість= (Факт.к-сть – Норм.к-сть)*Норм.ціна

Трудові витрати:

Ставка =(Факт.ставка – Норм. ставка)* Факт.год.

Години =(Факт.год. – Норм.год)*Норм.стака.

ПЕРЕВІРКА: сума відхилень за ціною (ставкою) і використанням (ефективністю) має = загальному відхиленню

При аналізі відхилень непрямих виробничих витрат необхідно:

1.     Поділити виробничі непрямі витрати на змінні і постійні.

2.     Визначити окремі ставки непрямих виробничих для постійних та змінних накладних витрат.

3. Розрахувати виробничі непрямі витрати з використанням нормативної ставки змінних накладних витрат і нормативної ставки постійних накладних витрат.

4. Розрахувати відхилення виробничих непрямих витрат.

Аналіз відхилень проводиться у випадках якщо відхилення виходять за межі прийнятого діапазону.

Прийнятий діапазон - це діапазон між нижньою контрольною межею витрат та верхньою (min. i max. значень відхилень).

Верхня межа – сума нормативу і допустимого відхилення.

Нижня межа – це різниця нормативу і допустимого відхилення.

Залежно від впливу відхилення на фінансовий результат їх поділяють на:

- сприятливі (позитивні) - фактичні витрати менші за нормативні, що збільшує прибуток;

- не сприятливі (негативні) - фактичні витрати більші за нормативні, що зменшує прибуток.

В практиці обліку відхилення відображаюnь на рахунках обліку, а саме:

- без спеціального використання рахунків відхилень, а з включенням їх до рахунку виробництва;

- із використанням спеціальних рахунків для відхилень (в межах синтетичних рахунків до рахунку 23).

В практиці відхилення включаються до собівартості виготовленої продукції (в Україні), але можливе їх віднесення на фінансовий результат, що значно спрощує облікові записи і сам процес розрахунку фактичної собівартості (метод стандарт-кост).

Методи виявлення відхилень:

-      метод сигнального документування - оформляється сигнальна документація в якій вказуються причини та винуватці відхилень, складається акт на заміну матеріалів або листок на доплату заробітної плати);

-      метод партіонного розкрою - використовується, якщо з одного матеріалу виготовляється декілька видів продукції. Облік відхилень оформляється в розкрійних листках або картках, в яких наводяться фактично використані обсяги сировини і матеріалів та обсяги виробництва. Відхилення визначається по кожній партії матеріалів, на підставі розкрійних листів, що дозволяє встановити причини та винуватців відхилень безпосередньо в процесі виробництва на робочих місцях;

-      інвентарний метод - в кінці звітного періоду проводиться інвентаризація залишків ТМЦ, фактичні витрати матеріалів визначають за даними залишків на початок, надходження матеріалів за період та результатів інвентаризації (залишків на кінець).