ГЛОСАРІЙ
 
БУДІВЛІ - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних (або сполучених несуча-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин і т.п. 
ДО БУДІВЕЛЬ ВІДНОСЯТЬСЯ: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні, промислові будинки, вокзали, будови для публічних виступів, медичних закладів та закладів освіти та культури тощо. 
ІНЖЕНЕРНІ СПОРУДИ - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів тощо. 
ДО ІНЖЕНЕРНИХ СПОРУД ВІДНОСЯТЬСЯ: транспортні споруди (залізниці, автомобільні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди тощо.
БУДІВЕЛЬНА СПРАВА - це зведення житлових та цивільних будинків і споруд, промислових, сільськогосподарських, гідротехнічних та інженерних споруд і об'єктів - аеродромів, автодоріг, мостів, тунелів, шлюзів, домен, шахт, річкових і морських портів тощо. 
БУДІВЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС - це сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. 
ДО СКЛАДУ БУДІВЕЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ ВХОДЯТЬ такі галузі матеріального виробництва: будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей
ЯКІСТЬ БУДІВЕЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ – це сукупність властивостей продукції, що задовольняє певним вимогам відповідно до її призначення.
УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ – це систематичний контроль і вплив на умови, що мають забезпечувати якість. Управління якістю охоплює: облік можливих джерел дефектів, визначення способів запобігання їм і чинників, що впливають на якість.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ - законодавча основа якості: стандарти законодавче закріплюють комплекс кількісних характеристик, що забезпечують потрібний нині й у майбутньому рівень якості.

МЕТРОЛОГІЯ - наукова основа контролю якості. Прикладні дисципліни цієї науки дають змогу нормувати кількісні характеристики якості продукції і процесів, визначати ступінь точності й надійності вимірювальної інформації, необхідної для поелементного контролю якості продукції на всіх етапах її проектування, виготовлення та експлуатації.

ВИМІРЮВАЛЬНА ТЕХНІКА - одна із складових матеріально-технічної бази забезпечення якості продукції. Вона становить сукупність методів і засобів вимірювання, які дають повну й достовірну інформацію про властивості речовин, матеріалів і виробів, про характеристики технологічних процесів. Вимірювальна техніка базується на єдності мір і одноманітності вимірювання, однозначно визначає рівень якості й технічні можливості її підвищення.

МІРА - це засіб вимірювання, що призначений для відтворення фізичної величини заданого розміру, наприклад, плоскопаралельна кінцева міра довжини, гиря - міра маси тощо. 
НАБІР МІР - це спеціально дібраний комплект мір, який застосовується в різних комбінаціях з метою відтворення ряду однойменних величин різного розміру. 
УНІВЕРСАЛЬНІ ВИМІРЮВАЛЬНІ ЗАСОБИ - це вимірювальні пристрої, які оснащені шкалами і використовуються для визначення різних значень вимірюваної величини. 

ПЕРЕВІРКА - це сукупність дій, які проводяться з метою оцінки похибок мір і вимірювальних приладів.

ЗВІРЯННЯ МІР АБО ВИМІРЮВАЛЬНИХ ПРИЛАДІВ - це різновид перевірки, що здійснює пряме порівняння двох мір або двох вимірювальних приладів.

МЕТОД ВИМІРЮВАННЯ - це широке поняття, що вміщує сукупність принципів і засобів вимірювань, характеристики вимірювальних приладів і установчих мір, температурний режим вимірювання, умови відліку та інші чинники, які супроводжують вимірювання будь-якої деталі, елемента, виробу.

МЕТОД БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ОЦІНКИ - це метод вимірювання, при якому значення величини визначають безпосередньо на відліковому пристрої вимірювального приладу прямої дії.

МЕТОД ПОРІВНЯННЯ З МІРОЮ полягає в тому, що вимірювану величину порівнюють безпосередньо з мірою даної величини, наприклад, вимірювання маси на важільних терезах зрівноважуванням гирями.

МЕТОД ПРОТИСТАВЛЕННЯ - вимірювана величина і величина, що відтворюється мірою, одночасно впливають на прилад порівняння, за допомогою якого встановлюється співвідношення між цими величинами (наприклад, вимірювання маси на рівноплечих терезах, коли вимірювану масу і зрівноважуючи її гирю розміщують на двох чашах терезів).

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ (ЕЛЕМЕНТНИЙ) МЕТОД - це метод порівняння з мірою, в якому на вимірювальний прилад впливає різниця значень вимірюваної і відомої, що відтворюється мірою величин (наприклад, перевірку мір довжини проводять порівнянням з еталонною мірою на компараторі).

НУЛЬОВИЙ МЕТОД - РЕЗУЛЬТУЮЧИЙ ЕФЕКТ ВПЛИВУ ВЕЛИЧИН НА ПРИЛАД ПОРІВНЯННЯ ДОВОДЯТЬ ДО НУЛЯ. ЗВАЖУВАННЯ ВАНТАЖУ НА ТЕРЕЗАХ - ХАРАКТЕРНИЙ ПРИКЛАД НУЛЬОВОГО МЕТОДУ ВИМІРЮВАННЯ.

МЕТОД ЗАМІЩЕННЯ - вимірювану величину заміняють відомою величиною, що відтворюється мірою, наприклад, зважування, при якому на одну і ту саму чашу терезів кладуть по черзі вимірювану масу і гирі.

МЕТОД ЗБІЖНОСТІ - це метод вирівнювання з мірою, при якому різницю між вимірюваною величиною і величиною, що відтворюється мірою, визначають за збіжністю відліків на шкалах або періодичністю сигналів.

ТЕРМІН - це слово з точно визначеним значенням, без знання якого неможливо слухати лекції з різних спеціальностей у вищій школі, читати і розуміти технічну літературу. 
СТАНДАРТ - нормативно-технічний документ, який розроблено за згодою більшості зацікавлених сторін і прийнятий компетентним органом; він встановлює комплекс правил, загальних принципів, характеристик, що стосуються певних об'єктів стандартизації. 
СТАНДАРТИЗАЦІЯ - діяльність, яка спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі за допомогою встановлення положень для загального та багаторазового застосування щодо існуючих потенційних завдань. Стандартизація базується на досягненнях науки, техніки і передового досвіду й визначає основу не тільки сучасного, а й майбутнього розвитку, вона нерозривно пов'язана з прогресом у суспільному виробництві. 
МЕТА СТАНДАРТИЗАЦІЇ - оптимальне впорядкування об'єктів стандартизації. Стандартизація може вирішувати одне або кілька конкретних завдань щодо забезпечення відповідності продукції, процесів або послуг своєму призначенню. Такими завданнями можуть бути насамперед управління різноманітністю систем уніфікації, застосування, сполучення, взаємозамінність, охорона здоров'я, забезпечення безпеки, охорона оточуючого середовища, захист продукції, досягнення взаєморозуміння, підвищення економічних показників, торгівля. 
ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ СТАНДАРТИЗАЦІЇ - створювати системи нормативно-технічної документації (НТД), що визначають прогресивні вимоги до продукції, яка виготовляється для потреб народного господарства, населення, оборони держави та експорту, до її розробки, вироблення і застосування, а також контроль за достовірністю використання цієї документації. 
МІЖНАРОДНИЙ СТАНДАРТ - стандарт, прийнятий міжнародною організацією (ІСО); в державах СНД він діє як міждержавний. 
РЕГІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ - стандарт, прийнятий регіональною організацією (яка займається стандартизацією), і доступний широкому колу споживачів. 
МІЖНАРОДНА СТАНДАРТИЗАЦІЯ - робота зі стандартизації, в якій беруть участь кілька (дві і більше) суверенних держав. 
НАЦІОНАЛЬНА СТАНДАРТИЗАЦІЯ - це робота зі стандартизації в межах однієї суверенної держави. 
УНІФІКАЦІЯ - різновид методів стандартизації, що полягає в раціональному скороченні кількості типів, видів та розмірів об'єктів однакового функціонального призначення. 
ТИПІЗАЦІЯ - діяльність, яка полягає в знаходженні оптимальних за вибраним критерієм ефективності параметричних (у тому числі типорозмірних) рядів попередньо селекційованої сукупності однорідних об'єктів стандартизації за головними параметрами. 
АГРЕГАТУВАННЯ - один із методів стандартизації, який полягає у виготовленні машини, механізму та інших виробів їх компоновкою з обмеженою кількістю стандартних агрегатів або уніфікованих вузлів і деталей, що мають геометричну та функціональну взаємозамінність. 
СИМПЛІФІКАЦІЯ - діяльність, яка полягає в знаходженні оптимальних головних параметрів, а також значень інших показників якості та економічності попередньо селекційованої сукупності однорідних об'єктів стандартизації, спрямована на досягнення оптимального ступеня впровадження і максимально можливої ефективності за вибраним критерієм у певній галузі. 
СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ - зосередження на певних підприємствах виготовлення обмеженої кількості видів виробів. 
МЕТРОЛОГІЧНІ ОБ'ЄКТИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ - типові метрологічні правила і норми здійснення трудової діяльності з виконання робіт, потрібних для досягнення єдності та необхідної точності вимірювання. 
НОРМАТИВНИЙ ДОКУМЕНТ (НД) - документ, який містить правила, загальні принципи, характеристики, що стосуються певних видів діяльності або їх результатів. 
БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ - нормативний документ з нормування, який розроблено за згодою більшості зацікавлених сторін і прийнятий компетентним органом; цей документ встановлює для загального та багаторазового застосування загальні принципи, правила, норми і характеристики, що стосуються певних об'єктів нормування в галузі будівництва. 
ТЕХНІЧНІ УМОВИ (ТУ) - нормативно-технічний документ, що встановлює вимоги щодо конкретної продукції (модулів, марок, типів, артикулів та ін.). 
ТЕХНІЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ на продукцію - сукупність документів, необхідна і достатня для безпосереднього використання на кожній стадії життєвого циклу продукції. 
КОНСТРУКТОРСЬКА ДОКУМЕНТАЦІЯ - сукупність конструкторських документів, які, залежно від їх призначення, містять дані, потрібні для розробки, виготовлення, контролю, приймання, постачання, експлуатації та ремонту виробу. 
ТЕХНОЛОГІЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ - сукупність технологічних документів, які визначають технологічний процес. 
ТЕХНОЛОГІЧНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ - властивість продукції, що характеризує її якість та пристосування до виробництва у потрібному обсязі. Показниками технологічності продукції можуть бути, наприклад, енергоємність, матеріалоємність, тривалість виробничого циклу, собівартість, трудомісткість. 
НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ - сукупність конкретних технічних вимог (правил), законодавчих положень про захист життя і здоров'я людини, охорону навколишнього середовища, забезпечення прав споживача, а також встановлення порядку нагляду за виконанням цих вимог. 
ЄГИПЕТСЬКИЙ ОРДЕР (в переводі із латини слово «ордер» означає порядок, устрій) базується на стояково-балочній конструкції, найважливішими елементами якої є колони з капітелями і перекриттями з карнизами
СТАРОДАВНЬОГРЕЦЬКІ ОРДЕРИ (доричний, іонічний, корінфський) виникли в результаті прагнення до раціональної і художньо досконалої композиції стояково-балочної конструкції.
КЛАСИЧНИЙ СТИЛЬ стародавнього Риму (ІІІ ст. до н.е. – V ст. н.е.) сформувавсь в результаті подальшого розвитку стародавньогрецьких ордерів. 
ВІЗАНТІЙСЬКИЙ СТИЛЬ (V– ХVІ н.е.) – архітектурний стиль країн східнохристиянського ареалу. 
РОМАНСЬКИЙ СТИЛЬ (Х-ХІІ ст., від лат. romanus — римський) своїм корінням входить у пізньоримську архітектуру. 
ГОТИКА (ХІІ-ХVІ ст., від італ. gotico — готський, з принизливим значенням «варварський») — стиль, якому характерний підкреслений вертикалізм форм, шпилясті завершення, круглі вікна (рози або розети). 
РЕНЕСАНС (ХV-ХVІІ ст., франц. renaissance від лат. renascov – відродження) – архітектурний стиль періоду Відродження – розквіту європейської культури після епохи середньовіччя до нового часу. 
БАРОКО (ХVІ-ХVІІІ ст., від італ. barocco — вигадливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві і архітектурі, що є продовженням Ренесансу. 
РОКОКО («пізнє бароко», кінцевий етап стилю бароко – 1720-1780 рр.) – проявився в опорядженні та декорі інтер’єрів з використанням дзеркал, живописних панно, різьблених та ліпних орнаментів, картушів. 
КЛАСИЦИЗМ (кінець ХVІІ - перша половина ХІХ ст., від лат. classicus — зразковий, досконалий) – напрям і стиль, які пов’язані із відтворенням і переосмисленням ідеалів, принципів і форм античності (Стародавньої Греції та Риму). 
АМПІР («пізній класицизм», перша третина ХІХ ст., від фр. empire — імперія) – підкреслює урочистість та парадність архітектурних форм, яка часто переходить в помпезність. 
РОМАНТИЗМ (кін. ХVІІІ - перша половина ХІХ ст.) характеризується зверненням до минулого, зацікавленням середньовіччям, історизмом. Залишив в архітектурі слабий слід. 
МОДЕРН («нове мистецтво», кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. 
ЕКСПРЕСІОНІЗМ (перше 30-ліття ХХ ст.) в архітектурі виявися у пошуку незвичайного, емоційно яскравого художнього образу, що відповідає новій епосі, її індустріальному духу. 
КОНСТРУКТИВІЗМ І ФУНКЦІОНАЛІЗМ (перша половина ХХ ст.) відображають архітектурні форми через функціональні вимоги та технічні можливості (конструкції) із врахуванням побутових, виробничих та інших процесів, що проходять у них.
ПОСТМОДЕРН (друга половина ХХ ст.) – напрям у зарубіжній архітектурі, пов'язаний із запереченням принципів функціоналізму і конструктивізму («сучасного духу»). 
ХАЙ-ТЕК (кін. ХХ ст., від англ. High-Tech – високі технології) – особлива лінія подолання канонів «сучасного руху». 
БЕТОН – один з основних будівельних матеріалів. Його широко застосовують для виготовлення збірних бетонних і залізобетонних конструкцій і деталей, а також для зведення монолітних споруд різного призначення. 
ЗАЛІЗОБЕТОН являє собою будівельний матеріал, у якому вдало поєднується спільна робота бетону й сталі. 
РОЗЧИНИ (будівельні) по своєму об’єму також займають значну питому вагу серед інших будівельних матеріалів у сучасному будівельно-монтажному виробництві. 
ЦОКОЛЬ – нижня частина стіни, розташована безпосередньо над фундаментом і виступаюча за зовнішню її площину.
КАРНИЗ – горизонтальний виступ стіни за її поверхню. Карниз, розташований по верху зовнішньої поверхні стіни, називають головним. Величину виступу карниза за поверхню стіни називають виносом карнизу або карнизним звисом. Карнизи, розташовувані над прорізами вікон або дверей, а також окремі карнизи невеликого виносу, що влаштовуються на гладі стіни, називають сандриками.
ПАРАПЕТ – невисока стінка, що обгороджує дах. У масовому будівництві з метою економії парапети заміняють легкими металевими огородженнями.
ОБРІЗИ – горизонтальні уступи стін при переході від більшої товщини до меншого, що влаштовуються звичайно на рівні перекриттів.
ПРОРІЗИ – отвори в стінах для вікон і дверей.
ПЕРЕМИЧКИ – конструкції, що перекривають прорізи зверху.
ПРОСТІНКИ – ділянки стіни, розташовані між прорізами.
НІША – поглиблення в стіні для приладів опалення або інших цілей.
ПІЛЯСТРИ – вертикальні вузькі виступи стін, що влаштовуються для надання стійкості стінам великої висоти й довжини.
КОНТРФОРСИ – вертикальні виступи стін з похилою зовнішньою гранню, які служать для підсилення стін проти перекидання . 
ФРОНТОН – ділянка стіни трикутної форми, що обгороджує горищний простір. Якщо фронтон не має внизу карниза, його називають щипець.
ЖИТЛОВИЙ БУДИНОК – будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного в ній проживання. 
ДОПОМІЖНІ ПРИМІЩЕННЯ ЖИТЛОВОГО БУДИНКУ – приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. 
ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. 
БАЛАНСОУТРИМУВАЧ будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд – власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. 
ВИКОНАВЕЦЬ ПОСЛУГ – суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. 
ВИРОБНИК – суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. 
ВЛАСНИК приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд – фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване в установленому законом порядку. 
ВНУТРІШНЬОБУДИНКОВІ СИСТЕМИ – мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які розміщені в межах будинку, споруди, системи протипожежного захисту. 
ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ – юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі об'єднання їх майнових пайових внесків для участі в будівництві або реконструкції житлового будинку і наступної його експлуатації. 
ПРИБУДИНКОВА ТЕРИТОРІЯ – територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку. 
ЗАСІБ ВИМІРЮВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ – технічний засіб, який застосовується під час вимірювань і має нормовані метрологічні характеристики. 
КІЛЬКІСНИЙ ПОКАЗНИК ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ – одиниця виміру для обчислення обсягу отриманої споживачем послуги, визначена відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством. 
КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ – результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, установленому законодавством. 
НОРМИ СПОЖИВАННЯ – кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. 
СПОЖИВАЧ – фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. 
ТОЧКА РОЗПОДІЛУ – місце передачі послуги від однієї особи до іншої, облаштоване засобами обліку та регулювання. 
УПРАВИТЕЛЬ – особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору. 
УТРИМАННЯ БУДИНКІВ І ПРИБУДИНКОВИХ ТЕРИТОРІЙ – господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту житлових та нежитлових приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством. 
РЕМОНТ БУДИНКУ – комплекс будівельних робіт, спрямованих на відновлення, з можливим поліпшенням експлуатаційних показників елементів будинку. 
ЕКСПЛУАТАЦІЙНІ ПАРАМЕТРИ ЕЛЕМЕНТІВ БУДИНКУ – це сукупність технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості. 
РЕКОНСТРУКЦІЯ ЖИЛОГО БУДИНКУ – комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог. 
КАПІТАЛЬНИЙ РЕМОНТ БУДИНКУ – комплекс ремонтно-будівельних робіт, пов'язаних з відновленням або поліпшенням експлуатаційних показників будинку, із заміною або відновленням несучих або огороджувальних конструкцій, інженерного обладнання та обладнання протипожежного захисту без зміни будівельних габаритів об'єкта та його техніко-економічних показників. 
ПЕРЕПЛАНУВАННЯ – до елементів перепланування житлових приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. 
ПЕРЕОБЛАДНАННЯ – улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів. 
ОБ'ЄДНАННЯ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ – юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна. 
СПОРУДА – все, що штучно споруджено людиною для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства.
БУДІВЛЯ – наземна споруда, що має внутрішній простір, призначений і пристосований для певного виду людської діяльності (проживання, відпочинку, праці, і т.п.).
ІНЖЕНЕРНІ СПОРУДИ – всі споруди, що не відносяться до будівель і призначені для виконання технічних завдань (мости, тунелі, шляхопроводи, метро, димові труби, резервуари, і т.п.).
ПРОМИСЛОВІ (ВИРОБНИЧІ) БУДІВЛІ – будівлі призначені для здійснення виробничо-технологічних процесів, пов’язаних з виготовленням певного виду продукції.
ЕНЕРГЕТИЧНІ БУДІВЛІ – теплоенергоцентралі, котельні, електростанції, трансформаторні підстанції.
БУДІВЛІ ТРАНСПОРТУ І СКЛАДСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА – гаражі, майстерні з обслуговування транспорту, склади міського господарства, торгівлі, підприємств і установ.
БУДІВЛІ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ – пожежні депо, пости охоронних та контролюючих органів.
ДОПОМІЖНІ БУДІВЛІ – адміністративні, конторські, побутові, медпункти, пункти громадського харчування.
ЖИТЛОВА БУДІВЛЯ – будівля, призначена для проживання людей.
КВАРТИРА – частина житлового будинку, яка призначена для проживання однієї чи кількох сімей, має обладнані житлові та підсобні приміщення, окремий вихід на сходову клітку, коридор, галерею, вулицю.
ЖИТЛОВЕ ПРИМІЩЕННЯ – приміщення, в якому згідно діючих норм допускається обладнання постійних спальних місць.
ПІДСОБНІ ПРИМІЩЕННЯ КВАРТИРИ – приміщення квартири, призначені для господарсько-побутових потреб проживаючих.
ДОПОМІЖНІ ПРИМІЩЕННЯ ЖИТЛОВОГО БУДИНКУ (раніше місця загального користування) – приміщення житлового будинку, призначені для забезпечення експлуатації будинку чи побутового обслуговування населення за місцем проживання (сходові клітки, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні галереї, коридори, колясочні, кімнати дозвілля, кладові, сміттєкамери та інші аналогічні приміщення).
ЕЛЕМЕНТИ ЖИТЛОВОЇ БУДІВЛІ – складові конструкції і технічні пристрої будівлі призначені для виконання заданих функцій.
ЧАСТИНА БУДІВЛІ – певний обсяг будівлі (квартира, секція, підвал, горище, т.п.), призначений для виконання заданих функцій (процесів).
НЕСПРАВНОСТІ ЕЛЕМЕНТІВ БУДІВЛІ – стан елементів будівлі, при якому не виконується хоча б одна із заданих експлуатаційних вимог.
ПОШКОДЖЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ БУДІВЛІ – несправність елементів будівлі, або його складових, викликана зовнішніми діями.
ДЕФЕКТ ЕЛЕМЕНТУ БУДІВЛІ – несправність (дефект) елемента будівлі, викликана порушенням правил, норм, або технічних умов при його виготовленні, монтажі чи ремонті.
АВАРІЙНИЙ СТАН БУДИНКУ (елементу) – стан будинку (елементу), при якому його подальша експлуатація повинна бути негайно припинена за ради безпеки людей.
ВЕТХИЙ СТАН БУДІВЛІ (елементу) – встановлена оцінка технічного стану будівлі (елементу), яка відповідає його фізичному зносу (більше 60% для дерев’яних будівель та елементів, та 70 відсотків – для кам’яних).
ЕКСПЛУАТАЦІЯ ЖИТЛОВОЇ БУДІВЛІ – використання жилого будинку за призначенням, технічне та санітарне обслуговування його.
САНІТАРНЕ УТРИМАННЯ ЖИТЛОВОЇ БУДІВЛІ – комплекс робіт, спрямований на збереження встановлених санітарно-гігієнічних вимог до утримання приміщень житлового будинку і його при будинкової території.
НОРМАТИВНІ ТЕРМІНИ СЛУЖБИ БУДІВЛІ – середній термін служби будівлі, прийнятий для розрахунку норм амортизаційних відрахувань.
ФАКТИЧНИЙ ТЕРМІН ЕКСПЛУАТАЦІЇ БУДІВЛІ (елементу) – календарна тривалість експлуатації будівлі (елементу)
ЗНОС БУДІВЛІ (елементу) – процес погіршення експлуатаційних показників будинку в часі (з урахуванням зміни вимог)
ФІЗИЧНИЙ ЗНОС БУДІВЛІ (елементу) – величина, що характеризує ступінь погіршення технічних і пов’язаних з ними інших експлуатаційних показників будинку.
МОРАЛЬНИЙ ЗНОС БУДІВЛІ – величина, що характеризує ступінь невідповідності об’ємно-планувальних, санітарно-гігієнічних, економічних та естетичних показників будівлі сучасним експлуатаційним вимогам.
УТРИМАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ – комплекс робіт, спрямований на створення необхідних умов проживання людей і забезпечення збереження житлових будівель.
ЕКСПЛУАТАЦІЙНІ ПОКАЗНИКИ ЖИТЛОВОЇ БУДІВЛІ – сукупність технічних, об’ємно-планувальних , санітарно-гігієнічних, економічних і естетичних характеристик житлової будівлі, які обумовлюють її експлуатаційні якості.
ЕКСПЛУАТАЦІЙНІ ВИМОГИ ДО ЖИТЛОВОЇ БУДІВЛІ – встановлені нормативними документами умови (вимоги) до житлової будівлі та її елементів, які обумовлюють їх ефективну експлуатацію.
ТЕХНІЧНЕ ОБСЛУГОВАВАННЯ ЖИТЛОВОЇ БУДІВЛІ – комплекс робіт, спрямованих на забезпечення справності елементів будівлі, або заданих параметрів та режимів його технічного обладнання.
РЕМОНТ ЖИТЛОВОГО БУДИНКУ – комплекс будівельних робіт та організаційно-технічних заходів по усуненню морального та фізичного зносу, не пов’язаних зі зміною основних техніко-економічних показників.
РЕКОНСТРУКЦІЯ ЖИТЛОВОЇ БУДІВЛІ – комплекс будівельних робіт та організаційно-технічних засобів, пов’язаних зі зміною основних техніко-економічних показників (кількості та площі квартир, будівельного обсягу та загальної площі будівлі), здійснюваних з метою поліпшення умов проживання, якості обслуговування.