Глосарій

Абстрагування (лат. abstraction – віддалення, відсторонення) – метод наукового дослідження, який полягає у мисленому виокремленні суттєвих, істотних ознак, аспектів відношень предмета, процесу, явища.

Автореферат – короткий виклад наукової праці самим автором, напр., автореферат дисертації.

Авторський аркуш – одиниця виміру обсягу певного твору (літературного, наукового). На практиці прийняті такі обсяги одного авт. арк.: для прози – 40 тис. друкованих знаків (з інтервалами між словами включно), для графічного матеріалу – 3 тис. кв. см. відбитків (ілюстрацій, карт тощо).

Актуальність (від лат. actualis – дійовий, справжній, нинішній) – відповідність твору чи дослідження сучасним практичним потребам.

Аналіз – метод пізнання, який дає змогу поділити предмети дослідження на складові частини (природні елементи об’єкта або його властивості та відношення). Синтез, навпаки, дозволяє з’єднати окремі частини чи риси предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємопов’язані, вони являють собою єдність протилежностей.

Аналіз (від грец.  analysis – розкладання, розчленування) – мислене або практичне (фізичне) розчленування цілого на окремі частини, складові елементи. Аналіз може бути аксіологічний (з позиції тієї чи іншої ціннісної системи), генетичний (аналіз генетики системи, механізмів наслідування), дескриптивний чи описовий (починається від структури в напрямку функцій і мети), якісний (аналіз системи з погляду якісних особливостей, характеристик), кількісний (з погляду формального підходу, кількісних характеристик), конструктивний (починається з мети обраної системи і проходить через функції до структури), причинно-наслідковий (з’ясування причин, що сприяли виникненню конкретної ситуації, а також наслідків їх розгортання), прогностичний (вироблення прогнозів і шляхів їх реалізації щодо ймовірного, потенційного і бажаного майбутнього), ретроспективний (аналіз систем минулого та їх впливу на історію), системний (сукупність методів, прийомів та алгоритмів застосування системного підходу в аналітичній діяльності), структурний (аналіз структури системи як сукупності зв’язків між окремими частинами цієї системи, з’ясування значення окремих елементів для існування структурованого цілого), функціональний (з погляду виконуваних функцій) та ін.

Аналогія – це метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Аналогія, як і неповна індукція, сама по собі ще не може гарантувати достовірні висновки. Вона не дає достовірного знання: якщо роздуми за аналогії є істинними, то це ще не означає, що його результати будуть істинними. Для підвищення вірогідності висновків за аналогією необхідно прагнути, до того, щоб: були охоплені внутрішні, а не зовнішні якості об’єктів, які співпадають; ці об’єкти були подібні в вважливих і суттєвих ознаках, а не в випадкових і другорядних; врахування не тільки подібностей, а й відмінностей – щоб останнє не перенести на інший об’єкт.

Аналогія (від грец. analogia – відповідність, подібність, схожість) – метод пізнання, заснований на перенесенні однієї або кількох характеристик із відомого явища на невідоме.

Анкетний метод – це письмове (а іноді й усне) опитування багатьох людей (країнознавців, жителів населеного пункту) за певною анкетою чи за спеціально складеними запитаннями для збирання масового матеріалу, щоб встановити певні закономірності чи явища.

Анкетування – один із способів письмового опитування значної кількості респондентів у відповідності з анкетою чи опитувальним листом.

Анотація (від лат. anotare – зауваження, примітка) – коротка узагальнююча характеристика книжки або її частини, статті, рукопису тощо. Подає стислу інформацію про зміст праці, відомості про автора та читацьке призначення. Анотація може також містити витяги з рецензій або посилання на них, викладати коротку історію даного твору. Анотації подаються у видавничих проспектах, бібліографічних картках, на звороті титульної сторінки книжки або збірника. У газетах і журналах анотація є формою рецензування та популяризації твору.

Апарат книги – додаткові тексти, що включаються в ансамбль книги поряд із основними для сприяння читачеві в користуванні книгою (довідково-допоміжний апарат) і розумінні змісту (науково-довідковий апарат). Довідково-допоміжний апарат складають зміст, анотація, предметний, іменний та інші покажчики, списки ілюстрацій, таблиці, колонтитули. Науково-довідковий апарат включає вступну статтю, передмову автора, редактора, видавця, післямову, коментарі, примітки, бібліографічні посилання, при книжкові списки літератури.

Апробація (від лат. approbation – схвалення, визнання) – схвалення, затвердження; обговорення наукових положень і висновків на наукових конференціях, симпозіумах, засіданнях тощо.

Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentation – наведення аргументів) – обґрунтування будь-якого положення, судження. В науці головним аргументом виступає думка, істинність якої доведена суспільною практикою, самоочевидними аксіомами.

Асистент (від лат. assistens – той, що стоїть поруч) –  1) помічник спеціаліста, особа, що допомагає професору при читанні лекцій, виконанні лабораторних і практичних занять у вищих навчальних закладах; помічник екзаменатора; помічник лікаря; 2) перше вчене звання і посада викладача у вищому навчальному закладі; 3) особа, яка входить до складу почесної варти прапора (при прапороносці).

Аспект (від лат. aspectus – погляд, вигляд, зір) – одна зі сторін  явища, перспектива, в якій воно виступає; точка зору,  відповідно до якої розглядається об’єкт дослідження.

Аспірант  (від лат. aspirans – той, хто до чогось прагне) – той, хто навчається в аспірантурі.

Аспірантура – у деяких країнах основна форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів для вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів.

Атрибут (від лат. attribuo – надаю, постачаю, наділяю) – невід’ємна, суттєва властивість, істотна ознака предмета або явища, закономірна форма виявлення.

База даних – сукупність взаємопов’язаних даних, організованих відповідно до загальних єдиних правил описування, зберігання та маніпулювання.

Бібліографічний опис – множина записаних за певними правилами бібліографічних жданих, що ідентифікують документ.

Бібліографічні дані, бібліографічні відомості – конкретні відомості про документ (його автора, назву, місце та рік видання, кількість сторінок, зміст та ін.), що використовуються при складанні бібліографічного опису документа та в інших формах бібліографічної характеристики.

Бібліографія (грец. biblion – книга і grapho – пишу) – галузь науково-практичної діяльності, яка полягає в підготовці і поширенні науково-систематизованої інформації про книги та інші видання з метою впливу на їх використання. Продукцією бібліографічної діяльності є бібліографічні посібники. Відповідно до функцій бібліографія поділяється на підрозділи: державна (національна), призначенням якої є облік і реєстрація всіх творів друку в країні, створення на цій основі універсальних джерел бібліографічної інформації; науково-допоміжна, рекомендаційна, галузева, краєзнавча бібліографія; видавничо-книготоргова; поточна і ретроспективна; бібліографія бібліографії.

Брошура (від франц. brochure, від brocher – зшивати) – друкований твір обсягом не менше 5 і не більше 48 сторінок.

Вербальний (від лат. verbalis – слово) – усний, словесний. Вербальна інформація – та, що повідомляється усно.

Верифікація  (від. лат. verus – істинний і facio – роблю) – перевірка істинності, емпіричне підтвердження чи спростування теоретичних положень науки шляхом зіставлення їх із досліджуваними об’єктами, даними спостережень та експериментів.

Версія (від франц. version, з лат. – вертіти, крутити, перевертати) – 1) один із кількох, відмінних один від одного, викладів або пояснень, трактувань факту, події, явища тощо; 2)  різновид гіпотези.

Видання – твір друку, що має самостійне поліграфічне оформлення, встановлені вихідні дані і призначений для поширення вміщеної в ньому інформації. У випадку відсутності даних про автора чи вихідної інформації видання кваліфікується як анонімне або безвихідне. За редакцією тексту видання може бути 2-е, 3-є і т.д., а також доповнене, виправлене. Особливим чином оформлюються видання кишенькові, мініатюрні, бібліофільські. Видання академічне – найповніше наукове видання, що містить критично встановлений текст і його варіанти оснащені ґрунтовним коментарем і довідковим апаратом.

Визначення –  логічний закон, що дозволяє відрізняти, знаходити, конструювати певний об’єкт або формулювати нове значення певного знакового вираження або уточнювати значення уже існуюче, зафіксоване в мові.

Висловлювання – думка, виражена розповідним реченням, яка може бути істинною або помилковою.

Відкриття – здобуття принципово нового знаття винятково важливого для науки і практики.

Вчене звання – звання, що  присвоюється науковцям залежно від виконуваної ними науково-дослідної або науково-педагогічної роботи (у вищих навчальних закладах – асистент, доцент, професор; у науково-дослідних установах – молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник; академічні звання – член-кореспондент, академік).

Генеза (генезис) (від грец. genesis – походження) –  походження, становлення і розвиток явища, обєкта, що привів до певного стану, виду.

Географічний метод – це базовий країнознавчий метод, який використовується практично в усіх регіональних дослідженнях. Цей метод є специфічним і формується, “триєдиний” підхід у дослідженні, що зумовлює дотримання територіальності, комплексності, конкретності. Застосування цього методу не можливе без одночасного використання картографічного методу, який є, по суті, особливою формою ідеально-просторового моделювання.

Герменевтика (від грец. hermeneutike – мистецтво тлумачення) – напрям наукової діяльності, пов’язаний з тлумаченням текстів, здебільшого давніх; у філософії та соціальних науках – вчення про „розуміння” як методологічну основу гуманітарних наук, на відміну від „пояснення” у природничих науках. У постмодернізмі розглядається як мистецтво текстуального дискурсу.

Гіпотеза (від грец. hypothesis – основа, припущення) – наукове припущення щодо  пояснення явища дійсності, яке потрібно довести на практиці та обґрунтувати теоретично.

Графік (від грец. graphicos – письмовий, зображений) – 1) зображення за допомогою ліній кількісної залежності якогось процесу, явища тощо; 2) у виробництві, транспорті тощо – детальний розклад; 3) у математиці – графічні функції, тобто крива на площині, що зображує залежність функції від аргументу.

Дані – відомості про факти, події, поняття, ідеї чи команди, подані у формалізованому вигляді, зручному для зберігання, обробки, пересилання та інтерпретації користувачами інформаційної системию

Дедукція (від лат. deduction – відводжу, виводжу) – метод пізнання, заснований на висновках від загального до часткового (особливого).

Депонування (документа) (від лат. deponere – класти) – форма опублікування документа, що полягає в його зберіганні в спеціально визначеному центрі, з обов’язковим інформуванням про депонований документ в опублікованому бібліографічному посібнику, з метою надання документа або його копії споживачам інформації для використання.

Деталізувати (від франц. detail – подробиця) – докладно, з усіма деталями, подробицями розробляти, зясовувати, розповідати що-небудь.

Дефініція  (від лат. definition - визначаю) – стисле, наукове визначення певного поняття, що містить у собі найістотніші ознаки визначуваного поняття; тлумачення слова.

Дилема (від грец. dilemma – подвійний засновок) – 1) логічне судження з двома висунутими протилежними положеннями, що суперечать одне одному і виключають можливість третього; 2) необхідність вибору між двома (звичайно небажаними або важко здійсненими) можливостями.

Дисертант (від лат. dissertans – той, хто роздумує, досліджує) – особа, яка публічно захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук.

Дисертація (від лат. dissertation – розвідка, роздуми, дослідження) – форма наукового дослідження, що публічно захищається на засіданнях вченої спеціалізованої ради за певною спеціальністю, подана на здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук. Це кваліфікаційна праця, де представлена сукупність результатів і наукових положень, висунутих здобувачем для прилюдного захисту, що свідчать про особистий внесок у науку.

Дискусія (від лат. discussio – розгляд, дослідження) – широке публічне обговорення певного суперечливого наукового, політичного чи іншого питання за зібранні, в розмові,

Діаграма (від грец. diagramma – малюнок, креслення) – графічне зображення, що наочно, у вигляді певних геометричних фігур показує співвідношення між різними величинами, які порівнюються.

Діалектика  (від грец. dialektike – мистецтво вести бесіду) – вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання; заснований на цьому вченні універсальний метод мислення і діяльності.

Діалектичний метод базується на тому, що всі явища у суспільстві мають свій початок і кінець (виникають, розвиваються і зникають), всі вони перебувають в безперервному русі і є взаємообумовленими. Прикладом застосування діалектичного методу є аналіз взаємозв’язку природного середовища, розташування, взаєморозташування, соціально-економічного розвитку, політичних інститутів різних держав.

Доктор наук – науковий ступінь; присуджується особам, які успішно захистили докторську дисертацію.

Докторант (від лат. doctorans) – фахівець, прикріплений до наукової установи для підготовки докторської дисертації.

Докторантура – система підготовки наукових працівників вищої кваліфікації – докторів наук.

Доцент (від лат. docens – той, хто навчає) – вчене звання і посада викладачів вищих навчальних закладів, присвоюється здебільшого кандидатам наук (існують деякі винятки, зазначені у положенні про), які мають друковані наукові праці (чи винаходи) і певний стаж викладацької роботи.

Другий: реалізація можливостей абстрагування. Сутність його полягає в тому, що один об’єкт замінюється іншим, простішим, який виступає як “модель” першого. Абстрагування може застосовуватися до реальних і абстрактних об’єктів (таких, що пройшли абстрагування раніше). Багатоступінчасте абстрагування призводить до абстракцій зростаючого ступеня загальності. Абстрагування дає змогу замінити у пізнанні складне простим, але таким, яке відбиває основне в цьому складному.

Економічний метод – це метод комплексного вивчення економічних явищ і процесів у межах обраної території, виявлення взаємозв’язку і взаємозалежності між економічними показниками, що характеризують стан розвитку туристичної галузі в країні; вивчення господарських явищ і процесів у динаміці тощо.

Експеримент (від лат. experimentun – проба, досвід) – метод знання об’єктивної дійсності завдяки науково організованому досліду, ініціювання процесів, явищ.

Енциклопедія (грец. ecyclopedia – коло знань) – науково-довідкове видання, яке об’єднує в алфавітному або систематичному порядку найістотнішу інформацію з усіх (універсальна енциклопедія) або окремих (галузева) галузей знань. До перших варто віднести „Большой энциклопедический словарь”, „Краткий энциклопедический словарь” або ж „УСЕ”; до інших – „Енциклопедію українознавства” (1955–1984) за редакцією В. Кубійовича (перевидана в Україні), „Українську літературну енциклопедію” тощо.

Есе (від франц. еssai –  спроба) – жанр художньо-публіцистичної, науково-популяризаторської творчості, характерний вільним, не обов’язково вичерпним, але виразно індивідуальним трактуванням теми.

Еталон (від франц. etalon – кілок, паличка для вимірювання) – 1) зразкова міра або зразковий вимірювальний прилад; 2) перен. – мірило, зразок для порівняння з чимось.  

Завдання наукове (задача наукова)  – дослідницьке завдання, що вирішується шляхом встановлення невідомих раніше закономірностей, особливостей чи явищ.

Закон – необхідне, суттєве, стале співвідношення, що повторюється між окремими явищами.

Збірка – видова назва видань авторських творів, пройнятих спільною чи близькою тематикою або зібраних за хронологічним принципом (напр.: Тичина П. Сонячні кларнети. – К., 1918).

Збірник – видання, яке охоплює ряд творів одного (авторський) або кількох (колективний збірник) авторів. Виділяють альманах, антологію, хрестоматію.

-  зворотним, або елементарно-теоретичним (базується на деяких теоретичних міркуваннях стосовно причинно-наслідкового зв’язку різних явищ або дії будь-якої закономірності. При цьому виділяються та з’єднуються явища, які здаються суттєвими, а другорядні ігноруються);

Ідентичність (від лат. identicus – однаковий, тотожний) – тотожність, рівнозначність предметів або понять.

Ідея (від грец. idea – начало, основа, первообраз) – форма відображення зовнішнього світу, що охоплює цілі й перспективи його пізнання і практичного перетворення.

Ієрархія (від грец. hieros –   священний і влада) – розташування частин або елементів цілого в послідовності від вищого до нижчого.

Ілюзія (від лат. illisio – жарт, висміяння, іронія, обман) – 1) хибне уявлення про щось; викривлене сприйняття дійсності; 2) перен. – нездійсненна мрія, надія.

Індекс (від лат. index – покажчик, список, перелік, каталог) – 1) список, покажчик, перелік чогось; 2) цифровий показник послідовних змін якогось економічного явища; 3) система умовних позначень (буквенних, цифрових), напр.., бібліотечно-бібліографічний, поштовий тощо.

Індукція –  метод дослідження, пов’язаний із рухом думки від окремого до загального, від даних досвіду і фактів  до їх узагальнення у висновках.

Індукція та дедукція. Дедуктивною визначають таку розумову конструкцію, в якій висновок щодо якогось елементу множини робиться на; основі знання загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція – взаємопротилежні методи пізнання.

Інновація (з англ. – інвестиція в новацію) – нововведення.

Інтелект (від лат. intellectus – пізнання, розуміння) – спосіб мислення, раціонального пізнання (на відміну від емоційних здібностей, як от: воля, інтуїція, уява тощо).

Інтерпретація (від лат. interpretation – тлумачення, пояснення) – 1) у буквальному розумінні (зазначено вище); 2) сукупність значень (смислів), що надаються тим або іншим елементам (висловлюванням, символам, формулам і т.д.), певній теорії – найчастіше це значення використовується в математиці, логіці, теорії пізнанні, методології науки.

Інтуїція – процес пізнання істини в інтелектуальному, емоційному чи містичному значенні.

Істина – знання, що відповідає своєму предмету, збігається з ним; правдиве відображення об’єктивної дійсності у свідомості людини; відтворення його таким, яким воно існує поза і незалежно від свідомості людини. Історичний метод – дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей.

Кандидат наук – перший науковий ступінь в Україні та деяких інших країнах, що присуджується особам із вищою освітою, які склали кандидатські іспити і захистили кандидатську дисертацію.

Кандидатський мінімум – іспити, що складають аспіранти і здобувачі наукового ступеня кандидата наук, які готуються до захисту кандидатської дисертації.

Картографічний метод є одним із найбільш поширених методів дослідження в туристичному країнознавстві. Він відомий з давніх часів, але його слід відносити до сучасних, якщо розглядати як особливу форму просторового моделювання. Адже карта, картосхема – це логічна образно-знакова модель території, яка цілеспрямовано відображає об’єкти, явища, зв’язки і взаємозалежності, що належать до цієї території. Карта виконує двояку роль: вона виступає і результатом досягнутого рівня знань про територію, об’єкти та явища, які до неї належать, і інструментом пізнання, котрий дає змогу шляхом умовиводів піднятись на більш високий ступінь знань.

Каталог (грец. katalogos – список) – систематичний перелік книг, картин, музейних експонатів та інших предметів, складений для полегшення їх розшуку. В бібліотечній практиці складається з метою інформування про фонди даної бібліотеки і сприяння їх використанню. Розрізняють каталоги: алфавітний, генеральний (центральний), службовий, спеціальний, предметний, систематичний, читацький. Зведені каталоги охоплюють фонди кількох бібліотек з метою кооперування зусиль у комплектуванні фондів та оперативного обслуговування читачів.

Кафедра – структурний підрозділ у навчальних закладах ІІІ–ІV рівня акредитації, який об’єднує викладачів однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін і здійснює навчальну, методичну і науково-дослідну роботу, а також підвищення кваліфікації кадрів відповідного профілю.

Кваліфікація – ступінь професійної підготовки працівника, наявність у нього знань, умінь і навичок необхідних для виконання певного виду роботи. Кваліфікація ученого – поєднання ерудиції і творчих навичок у проведенні теоретичної та експериментальної роботи.

Класифікація – багатоступеневий, розгалужений поділ логічного об’єму поняття, впорядкування об’єктів за сутнісними ознаками.

Кліше (від франц. cliche, бук. відбиток) – 1) ілюстраційна друкована форма; 2) шаблонна фраза, мовний штамп.

Колоквіум (від лат. colloquium – співбесіда) – 1) наукові збори, під час яких проводиться обговорення доповідей на визначену тематику; 2) метод перевірки знань студентів, який відбувається у формі бесіди викладача зі студентами.

Компіляція (лат. compilatio – крадіжка, грабіж) – неоригінальний, несамостійний твір (літературний чи науковий), запозичення чужих праць. Такий характер мають передусім науково-популярні твори, деякі види коментарів, словників тощо.

Комплекс (від лат. complexus – зв’язок) – сукупність зв’язків предметів, дій, явищ або особливостей, що складають одне ціле.

Комунікація (від лат. communicatio – зв’язок, повідомлення) – 1) спілкування, що ґрунтується на взаєморозумінні; повідомлення, інформація від однієї людини до іншої або кількох інших; 2)  масова комунікація – процес поширення інформації за допомогою технічних засобів.

Конгрес (нім. kongress від лат. congressus – зустріч, збори) – 1) з’їзд, нарада, що має здебільшого міжнародне значення; 2) у деяких країнах найвищий законодавчий орган (парламент); 3) назва окремих політичних партій у деяких країнах.

Конкретизація (від франц. conretisation) – 1) уточнення, вираження в конкретнішій формі; 2) наведення конкретного прикладу; 3) конкретне поняття – обмеження обсягу поняття.

Конкретизувати (від франц. concretiser і лат. concretus – згущений) – робити більш наочним, уточнювати.

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, промови, лекції тощо.

Конструктивний (від франц. constructif) – 1) той, що стосується певної конструкції; необхідний для створення певної будови; 2) засадничий, творчий.

Консультація (від лат. consultatio – звертання за порадою, прошу поради) – 1) порада, пояснення, настанова спеціаліста; 2) форма навчання, коли викладач проводить бесіду з учнями чи студентами, щоб розширити і поглибити їхні знання; 3) нарада фахівців з якого-небудь питання; 4) установа, що організує надання порад спеціалістами із певних питань (напр., консультація юридична, психологічна і т.д.).

Контекст (від лат. contextus – тісний зв’язок, з’єднання) – 1) уривок тексту, що має закінчену думку, необхідний для визначення сенсу певного слова або фрази, які входять до його складу; 2) перен. у контексті – з урахуванням чого-небудь.

Конференція (від лат. cоnferentia, confero – збираю в одне місце) – збори, нарада представників наукових, державних, освітніх та інших організацій, партій, держав тощо.

Конформізм (від лат. conformis – подібний, відповідний) – 1)пристосуванство, пасивне сприйняття норм і правил, панівних думок тощо, некритичне ставлення до загальників, тенденцій, авторитетів; 2) учення англіканської церкви.

Концепція (від лат. conception – розуміння, система) – певний спосіб розуміння, трактування певного предмета, явища, процесу, основний погляд на предмет, керівна ідея для систематичного висвітлення.

Координація  (від лат. – з, разом і розташування в порядку) – узгодження, зв’язок, приведення у певну відповідність окремих елементів.

Копірайт (від англ. copyright – букв. право відтворення) – 1) знак охорони, застереження авторського права; 2) право автора якогось твору на авторське ім’я, право на його використання; авторське право.

Корекція (від лат correction – виправлення, поліпшення)  – виправлення, поліпшення чогось, напр., тексту.

Креативність – творчість як вид діяльності; спрямованість на творення позитивного в умовах вільного вибору і творчої свободи.

Критерій (від грец. kriterion – ознака) – ознака істинності, на підставі якої дається оцінка, пізнання, керування, оптимізація і т.д.

Критик (від грец. Kritikos) – 1) письменник, фахом якого є критика творів літератури і мистецтва; 2) особа, яка аналізує та оцінює дію, поведінку тощо інших людей.

Критика (від грец. kritike – здатність розрізняти) – 1) обговорення, аналіз із метою оцінити і виявити вади певного предмета чи явища; 2) негативна думка про щось; 3) аналіз та оцінка творів літератури та мистецтва.

Курсив (від нім. kursiv – скоропис) – похилий друкарський шрифт, подібний до рукописних літер; використовується для виділення частини тексту.

Курсова робота – робота студента, виконана як підсумок навчання на певному курсі. Сприяє розвитку ініціативи і самостійності,  передбачає систематизацію, закріплення та розширення теоретичних знань студента, оволодіння навичками самостійної, теоретичної, експериментальної роботи, роботи з комп’ютерною технікою, користування літературними джерелами тощо.

Логіка (від грец. logike – слово, поняття, розум, роздумування) – 1) наука про закони та форми мислення; 2) хід міркувань, побудова висновків; 3) внутрішня закономірність, зумовленість, (напр., логіка розвитку подій).

Логіко-семантичний метод сприяє визначенню понять за допомогою аналізу їхніх ознак, відношень між мовними висловами та дійсністю. Наприклад, цей метод допомагає визначенню понятійно-категоріального апарату, що застосовується у науковому дослідженні.

Магістерська дипломна робота – самостійне дослідження, виконане студентом на завершальному етапі навчання в університеті. Є кваліфікаційним документом, на підставі якого Державна екзаменаційна комісія визначає рівень теоретичної підготовки випускника, його готовність до самостійної роботи за фахом, приймає рішення про присвоєння кваліфікації.

Магістр (від лат. magister – начальник, учитель; magnus – великий) – 1) освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, який здобувається на підставі кваліфікації бакалавра або спеціаліста шляхом поглиблення спеціальних умінь і знань, здатності використовувати нові знання для вирішення проблемних професійних завдань у певних галузях; 2) титул деяких службовців у Стародавньому Римі.

Магістрант (від лат. magistrandus – навчаю) – особа, що склала екзамен на зхвання магістра, але ще не захистила дисертації.

Математичні методи – це група наукових методів, які дають змогу вивчати досліджуваний об’єкт з використанням математичного апарату. Серед поширених у країнознавчих студіях математичних методів першочергово слід назвати статистичний аналіз, факторний аналіз, кластерний аналіз, регресійний аналіз тощо. Суть цих методів зводиться до математичної формалізації закономірностей розвитку того чи іншого явища (процесу) на обраній території у координатах простору-часу, що дає змогу вивести закономірності перебігу того чи іншого процесу.

Метод (від грец. methodos – спосіб пізнання) – спосіб досягнення мети, сукупність прийомів та операцій теоретичного, практичного освоєння дійсності, спосіб певним чином організованої людської діяльності. Методи можуть бути: аналогій, гіпотетичний, закономірності, ідеалізації, індукції і дедукції,  виключень, класифікації, контрольних запитань, моделювання, „мозкової атаки”, нормативний, відбору, парадоксу, проб, ранжування, синтезу, систематизації, спрощення, фокусування, формалізації, екстраполяції, емпатії тощо.

Метод (від грецького – methodos) – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання. Фактично різниця між методом і теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт й умова майбутніх досліджень. Методи наукового пізнання поділяються на загально-наукові і конкретно-наукові (спеціальні, емпіричні). До загально-наукових методів відноситься: абстрагування, діалектичний, історичний, логіко-семантичний, аналіз, синтез індукція, дедукція, аналогія, моделювання, спостереження тощо. Серед конкретно-наукових методів, які, зокрема, використовують в країнознавчих дослідженнях, можна виокремити наступні: Статистичний Картографічний Географічний Економічний Соціологічний Математичні методи Анкетний метод.

Метод класифікації – це сукупність правил створення системи класифікаційних угруповань та зв’язки між ними. Розрізняють два основних методи класифікації: ієрархічний та фасетний. Ієрархічний метод класифікації – це послідовний поділ множини об’єктів на підлеглі класифікаційні групи. Він характеризується тим, що початкова множина об’єктів послідовно поділяється на групи (класи) першого рівня поділу, потім – другого і так далі. Сукупність груп при цьому утворює ієрархічну деревоподібну структуру. Ієрархічний метод класифікації характеризується глибиною (кількістю рівнів класифікації), ємністю (глибина та кількість створених на кожному рівні груп) та гнучкістю (добра пристосованість для ручної обробки та велика інформативність кодів). Основним недоліком цього методу є жорсткість структури, яка зумовлена фіксованістю ознак та їх послідовністю. Зміна хоча б однієї ознаки призводить до перерозподілу класифікаційних груп. Тому в класифікаторах, які побудовані за ієрархічним методом, повинні бути передбачені резервні ємності. Також цей метод не дає змоги зібрати об’єкти за будь-яким довільним поєднанням ознак.

Методика дослідження – це сукупність спеціально підібраних методів з метою практичного чи теоретичного пізнання дійсності. Варто зауважити, що дослідження теми завжди є більш повним і вичерпним, якщо проводиться із застосуванням кількох різних методів в їх системі та взаємодії.

Методологія (від грец. methodos – спосіб пізнання і logos – вчення) – вчення про способи організації і побудови теоретичної і практичної діяльності людини.

Моделювання – метод, який ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об’єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього. Моделі – це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва, а розбіжність – несуттєва. Вони поділяються на два види: матеріальні та ідеальні. Матеріальні моделі втілюються у дереві, металі, склі тощо. Ідеальні моделі фіксуються в таких наочних елементах, як креслення, рисунок, схема, комп’ютерна програма та ін. Метод моделювання має таку структуру: постановка завдання; створення або вибір моделі; дослідження моделі; перенесення знань з моделі на оригінал.

Моделювання (від франц. modeler – ліпити, формувати) – метод пізнання явищ і процесів, що ґрунтується на заміні, теоретичній або експериментальній, об’єкта досліджень (оригіналу) подібним до нього (моделлю).

Моделювання – це метод опосередкованого практичного або теоретичного оперування об’єктом, при якому використовується допоміжний проміжний або природний “квазіоб’єкт” (модель), який знаходиться у деякій об’єктивній відповідності з об’єктом пізнання, здатний замінити його у певних відносинах і дає при його використанні зрештою інформацію про власне модельований об’єкт.

Модель – це подумки представлена або матеріально реалізована система, яка відображаючи або відтворюючи об’єкт дослідження, здатна заміщувати його так, що її вивчення дає нам нову інформацію про цей об’єкт. Існує два основні способи опису моделей – статичний і динамічний. Статичний опис розглядає структуру моделі, тобто такі її аспекти, у яких можна не брати до уваги час. Динамічний опис розглядає потік подій, тобто зміну модельованих процесів у часі, який не можна брати до уваги з точки зору завдань, вирішуваних організацією. Таким чином, є природнім використовувати різні моделі для опису різних аспектів діяльності організації. Очевидно, що розглядати у одній моделі всі аспекти не тільки не потрібно, але і неможливо.

Моніторинг (від англ. monitoring – спостереження) – спостереження,  оцінка і прогноз системи або її навколишнього  середовища.

Монографія (від грец.: один і пишу) – наукове видання, присвячене дослідженню однієї теми чи проблеми, виконане одним (одноосібна монографія) чи кількома авторами (колективна монографія). Як правило, подається оригінальна концепція розуміння об’єкта, узагальнюється значний теоретичний і прикладний матеріал. Обсяг – не менше 100 сторінок.

Монтаж (від франц. montage, бук. – підйом, підіймання) – 1) добір і з’єднання частин (елементів) в одне ціле; 2) у кіно, на телебаченні – добір і з’єднання окремих сцен та епізодів фільму, передачі в необхідній послідовності.

Наука – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об’єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження

Наукова новизна – наукові результати, що оцінюються за такими критеріями, як: вперше отримано, удосконалено, здобуло подальший розвиток.

Наукова проблема – конкретне питання, що виникає, коли наявних знань не достатньо для вирішення конкретного завдання, і спосіб, за допомогою якого можна здобути відомі знання, невідомий.

Наукова робота – дослідження з метою одержання наукового результату.

Науковий напрям – сфера наукових досліджень наукового колективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній галузі наук.

Науковий працівник – вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічно. Діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації.

Науковий результат – нове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Науковий факт (від. лат. factum – зроблене) – складова наукового знання, що відображає об’єктивні властивості речей і процесів, на основі яких визначаються закономірності явищ, вибудовують теорії, формулюють закони.

Науково-організаційна діяльність – діяльність, що спрямована на методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності.

Науково-педагогічна діяльність – педагогічна діяльність у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти ІІІ–ІV рівня акредитації, пов’язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю.

Науково-педагогічний працівник – вчений, який за основним місцем роботи займається професійно педагогічною та науковою або науково-технічною діяльністю у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти ІІІ–ІV рівня акредитації.

Науково-прикладний результат – нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена у суспільну практику. Науково-прикладний результат може бути у формі звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

Науково-технічна діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов’язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання.

Неопублікований документ – не поданий для широкого (публічного) використання документ.

Об’єкт ( від лат. objectus – предмет) – 1) зовнішній світ, що існує поза нами, незалежно від нашої свідомості і є предметом пізнання, практичної дії суб’єкта; 2) предмет, явище, на які спрямована якась діяльність (напр., об’єкт дослідження) тощо.

Об’єктивність – 1) принцип пізнання, що ґрунтується на визнанні дійсності в її реальних закономірностях і загальних формах; відповідність об’єктивній дійсності, неупередженість; 3) причетність до об’єктивного пізнання.

Огляд (науковий) – науковий документ, що містить систематизовані дані з певної тематики, отриманий в результаті аналізу першоджерел і призначений для ознайомлення із сучасним станом певних наукових проблем і перспективами їх розвитку. Огляд аналітичний містить критичну оцінку інформації, поданої у досліджуваних матеріалах; огляд реферативний існує у вигляді реферату з використанням низки первинних документів; огляд тематичний складений на підставі аналізу первинних матеріалів, об’єднаних однією темою.

Описовий метод – це один з найдавніших методів, який використовують під час вивчення розміщення видів економічної діяльності та розселення. У наш час широко застосовується описова статистика у вигляді наборів числових даних, що характеризують ту чи іншу ситуацію.

Опонент (від нім. opponent i лат. opponens – той, що протиставляє, заперечує) – фахівець, який спростовує чи заперечує твердження доповідача, супротивника у диспуті; офіційний опонент оцінює працю дисертанта під час захисту кандидатської (2 опоненти) чи докторської (3 опоненти) дисертацій.

Оригінал (науковий) (від франц. original i лат.  originalis – походження) – 1) рукописний або друкований документ, підписаний автором або керівником відповідної установи, організації; 2) перен. той, хто не схожий на інших, своєрідний.

Очевидно, що просторовий метод безпосередньо пов’язаний із принципом комплексності. Комплексність у даному випадку означає всебічне вивчення конкретної території.

Патент (від лат. patens – відкритий, явний) – 1) свідоцтво, яке видають винахідникові для засвідчення його авторства та виключних прав на винахід; 2) документ, що надає якесь право або привілей. 

Переваги: логічність побудови, чіткість визначення ознак, великий обсяг інформації, зручність використання. Недоліки: жорстка структура, брак резервного обсягу.

Перший: виділення найважливішого – встановлення факту незалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, на яку можна не зважати, від певних факторів (якщо об’єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна лишити його осторонь як несуттєвий).

Плагіат (лат. plagio - викрадаю) – зумисне привласнення авторства на чужий твір (літератури, живопису, науки тощо) в цілому або його частини. Особа, що постраждала від плагіату, має право на цивільно-правовий захист авторства, зокрема на відшкодування збитків, публікації в пресі про допущене порушення.

План (від лат. planum – площина) – система взаємопов’язаних завдань, що визначають строки, порядок і послідовність виконання програм, окремих робіт, операцій; порядок, послідовність викладу матеріалу.

Повідомлення – форма, в якій передається інформація в процесі комунікації; впорядкована послідовність  відомостей (даних), призначена для передачі в комунікативно-інформаційному процесі (зокрема й науковому).

Поняття – форма мислення, що забезпечує пізнання сутності явищ, процесів, узагальнення їх ознак.

Порівняння – метод пізнання дійсності, покликаний встановити спільні й відмінні параметри між процесами, явищами, об’єктами.

Постулат (від лат. postulatum – вимога) – твердження, яке при побудові наукової теорії сприймають без доказів як вихідне.

Пояснення – з’ясування особливостей ситуації, розкриття мотивів, причин певних процесів, явищ, подій.

Правило – умова, якої необхідно дотримуватися, виконуючи певну дію.

Прикладні наукові дослідження – наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей.

Принцип (від лат. principum – начало, основа) – вихідний пункт теорії; те, що становить основу певної сукупності знань. Існують принципи: загального зв’язку, ієрархії, нормативності, оптимальності, розвитку, системності, управління, формалізації, цілісності та ін.

Проблема (від грец. problema – задача) – знання про незнання, питання чи комплекс питань, що виникають у процесі пізнання і вимагають відповіді; у широкому значенні – складне теоретичне або практичне питання, яке потребує вивчення і вирішення; у науці – суперечлива ситуація, що виступає у вигляді різнорідних позицій у поясненні певних явищ, об’єктів, процесів і вимагає адекватної теорії для її вирішення.

Прогноз (від грец. – передбачення) – ймовірне науково обґрунтоване судження про перспективи, можливі ситуації, становище того чи іншого явища у майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни їх здійснення.

Програма (від грец. programma – оголошення, розпорядження, указ) – план діяльності; виклад основних положень і цілей діяльності політичних партій тощо; короткий виклад змісту навчальної дисципліни; упорядкована послідовність дій для ЕОМ, що реалізує алгоритм вирішення певних задач.

Просторовий метод застосовується за принципом регіоналізму, який означає, що в межах певного регіону виникає специфічна територіальна єдність взаємодії природи, людини (населення) та її діяльності. Регіоналізм, таким чином, спрямовує дослідників на вивчення територіальної взаємодії. При цьому до уваги беруться нашарування і синтез декількох культур на даній території.

-  прямим, або емпіричним (використовується для виділення окремих частин об’єкта, виявлення його властивостей, найпростіших вимірювань тощо);

Реальність (від лат. realis – дійсний) – те, що існує насправді; об’єктивна реальність; все існуюче, тобто матеріальний світ і всі його ідеальні продукти. Критерієм реальності об’єктів, процесів, подій, фактів, явищ, властивостей і т.д. виступає суспільна практика.

Резюме (від франц. resume) –  короткий виклад основного змісту доповіді, дискусії тощо.

Реферат (від лат. refero – повідомляю) – стислий письмовий або усний публічний виклад змісту однієї або кількох наукових праць, що стосуються певної проблеми чи літературного твору. Різновид – автореферат, тобто короткий виклад положень наукового дослідження, власної праці, зокрема наукової чи літературної; стислий переказ її концепції з характеристикою методів і методики дослідження, зроблений письмово самим автором. Як правило, подається разом із дисертацією і публікується окремою брошурою.

Реферативний журнал – періодичне видання довідково-бібліографічного характеру, що містить інформацію про новітні досягнення з відповідних галузей знань, стисло передає основний зміст окремих видань, статей, електронних джерел тощо.

Риторика (від грец. rhetorike – ораторське мистецтво) – наука красномовства.

Самостійна робота – навчальна діяльність студентів, спрямована на вивчення й оволодіння матеріалом навчального предмета без безпосередньої участі викладача.

Семінар (від лат. seminare – розсадник) – форма групових занять із певної дисципліни або теми при активній участі слухачів, студентів, учнів.

Символ (від грец. – знак, пізнавальна прикмета) –  ідея, образ або об’єкт , що має власний зміст і одночасно подає  в узагальненій, нерозвиненій  формі дещо інший зміст.

Симпозіум (від лат. symposium, грец. symposion) – 1) нарада з певного питання; 2) у стародавніх греків і римлян – бенкет з музикою, розвагами, бесідою.

Синтез (від грец. synthesis – складання) – об’єднання раніше виокремлених частин у ціле, в якому протиріччя і протилежність послаблюються або знімаються.

Система (від грец. Systema – утворення) – сукупність елементів, що перебувають у певних зв’язках один із одним і з середовищем, утворюючи при цьому певну цілісність, єдність.

Систематизувати – приводити в певну систему, розташовувати у визначеному порядку, встановлювати певні закономірності.

Системний підхід – принцип пізнавальної і практичної діяльності, що ґрунтується на системному відображенні дійсності.

Ситуаційний підхід – аналіз результатів функціонування системи у різних ситуаціях, вивчення динаміки зміни цих результатів.

Слово ключове – слово або словосполучення, що найбільш повно відображає зміст і суть наукової праці або її частини.

Соціологічний метод – це метод комплексного вивчення суспільних явищ і процесів у межах обраної території, споживчо-туристичних уподобань і рекреаційних потреб населення, його вікової і соціальної структури тощо.
З кінця XX ст. у національних країнознавчих дослідженнях дедалі більше зростає роль і значення комп’ютерних технологій, що, в свою чергу дозволяє створити, бази даних, необхідні для пошукових робіт у сфері аналізу окремих складових рекреаційно-туристичного потенціалу території.

Спостереження – метод пізнання дійсності, який ґрунтується на безпосередньому сприйнятті процесів, явищ, об’єктів за допомогою органів чуття, без втручання їх у буття дослідника.

Стандарт (від англ. standard – норма, зразок, мірило) –  в широкому значенні: зразок, еталон, модель; нормативно-технічний документ із  стандартизації, що встановлює комплекс норм, правил, вимог до об’єкта стандартизації, затверджується компетентним органом.

Статистика (від лат. status – держава) – вид суспільної діяльності, спрямований на отримання, обробку й аналіз інформації, що характеризує політичні закономірності суспільства в усьому різноманітті, у нерозривному зв’язку з якісним змістом; галузь суспільних наук, де подаються загальні питання виміру й аналізу масових кількісних відношень і взаємозв’язків.

Статистичний метод дослідження полягає у вивченні кількісних показників у характеристиці ряду країнознавчих об’єктів і явищ. Застосовуються такі статистичні методи: метод статистичної оцінки, метод статистичної перевірки гіпотез, метод статистичних випробувань тощо.

Стиль (від лат. stilus, грец. stylos – паличка для письма) – 1) індивідуальна манера, своєрідні ідейно-художні особливості митця; 2) функціональний різновид літературної мови (напр., науковий, художній, публіцистичний тощо); 3) особливості мовлення, побудова мовлення згідно з нормами синтаксису тощо.

Структура (від лат. structura – побудова, розміщення) – упорядкованість відношень, що зв’язують елементи системи і сприяють її рівновазі; спосіб організації системи, тип зв’язків.

-  структурно-генетичним (вимагає виокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об’єкта).

Судження – розумова дія, що реалізує ставлення мовця до змісту висловлюваного.

Суть методу абстрагування полягає в мисленнєвому виділенні суттєвих, найістотніших рис, відношень, сторін предмета. За його допомогою формується ідеальний образ реальності. Наукова абстракція підпорядкована певним вимогам: треба знати, від чого ми абстрагуємось, визначити до якої межі можна конкретно абстрагуватися, треба мати на увазі, що інтервал абстрагування, в якому створюється ідеальний об’єкт для теорії, залежить лише від об’єктивних умов. Процес абстрагування має два ступені:

Схема (від грец. schema – вид, форма) – 1) умовне креслення, що розкриває принцип побудови або функціонування чого-небудь; 2) зображення або опис у загальних рисах; попередній план; 3) абстрактне, спрощене зображення чого-небудь, загальна готова формула.

Талант (від грец. talantos – вага, терези) – 1) у Стародавній Греції – вагова й грошово-вагова одиниця; 2) природна обдарованість людини, здібність до творчої діяльності.

Творчість – діяльність, що сприяє появі нової якості; виявляється у будь-якій сфері (науковій, художній, політичній, комунікаційній, науково-технічній і т.д.), де створюється, відкривається, віднаходиться щось нове.

Теза (від грец. thesis – положення, твердження) – коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, повідомлення, монографії, дисертації.

Тезаурус (від грец. thesauros – cкарб) – 1) тип словника, що подає лексичний склад мови в повному обсязі; 2) в інформатиці – повний систематизований набір даних у будь-якій сфері знання, що дозволяє людині або обчислювальній машині орієнтуватися в ній.

Тема (від грец. thema – основа, положення) – предмет судження, зображення, дослідження, обговорення (напр., тема дисертації, лекції і т.д.), наукове завдання, що належить до конкретної галузі наукового дослідження.

Тенденція  (від лат. tendere – спрямовую) – напрямок розвитку будь-якого явища або процесу, певні зміни неоднозначного характеру.

Теорія (від грец. theoria – розгляд, міркування, вчення) – система достовірних знань про дійсність, що описує, пояснює, передбачає явища конкретної предметної галузі.

Термін (від лат. terminus – межа, кордон) – слово або словосполучення, що має точно позначити поняття і його зв’язки з іншими поняттями в межах певної сфери.

Толерантність (від лат. tolerans – терплячий) – терпимість,  поблажливість.

Узагальнення – це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об’єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального. Отримання узагальненого знання означає більш глибоке відображення дійсності, проникнення в її сутність.

Упорядкування – авторська праця, що полягає в доборі, систематизації, обробці матеріалів для включення в збірник. Якщо збірник включає твори, що охороняються авторським правом, упорядник здобуває право на нього за умови дотримання прав авторів цих творів.

Факт (від лат. factum – здійснене, виконане) – поняття, що означає наявність певної реальності, на противагу вигаданому, уявному; у методології науки – одиниця емпіричного знання, що співвідноситься з гіпотезою і теорією). У звичайному вживанні – синонім поняття істина, подія, результат. В науці – знання, достовірність якого доведена; особливого виду пропозиції, що фіксують емпіричні знання (найчастіше в логіці й методології науки).

Фактор (від лат. factor – той, що робить) – чинник, рушійна сила, причина певного явища, процесу.

Фасетний метод класифікації – паралельний поділ множини об’єктів на незалежні класифікаційні групи. Він компенсує недоліки ієрархічного методу класифікації. При цьому методі класифікації початкова множина об’єктів може незалежно поділятися на класифікаційні групи з використанням однієї з образних ознак. Кожна ознака фасетної класифікації відповідає фасеті, яка є списком значень цієї класифікації (колір: червоний, зелений; професія: інженер, бухгалтер). Фасета – набір значень однієї ознаки класифікації. Фасети взаємно незалежні. Кожний об’єкт може одночасно входити в різні класифікаційні групи. Система класифікації може бути подана переліком незалежних фасетів (списків), які містять значення ознак класифікації. Кількість фасетних формул, для яких можуть бути утворені ієрархічні класифікації, визначається можливим поєднанням ознак. Переваги: гнучкість структури (пристосування до змін у задачах), дає можливість вводити нові фасети чи видаляти старі. Недоліки: недостатньо повне використання обсягу.

Фіксація, фіксування (від франц. fixation – закріплювання, установлення) – запис, реєстрація, установлення чого-небудь. 

Формула (від лат. formula – образ, вид) – 1) точне загальне визначення певного правила, закону тощо; узагалі будь-яке визначення, виражене стисло; 2) матем., фіз. – сукупність величин, виражених числами та літерами і пов’язаних між собою за допомогою спеціальних знаків (напр., алгебраїчна формула).

Фрагмент (від франц. fragment – уламок, шматок) – уривок певного тексту чи твору (в науці, мистецтві, літературі тощо).

Фундаментальні наукові дослідження – науково-теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язку.

Цитата (від нім. zitat, від лат.  cito – наводжу, проголошую) – буквально відтворені фрагменти чужої промови, вислову чи статті для підтвердження власного погляду, полеміки з цитованим автором.

Член-кореспондент – академічне звання в Україні та деяких інших країнах, що надається ученому, обраному до складу Академії наук, який не користується всіма правами дійсного члена АН.

Шифр (від франц. chiffre – цифра) – у бібліотечній справі – умовне позначення місця книги на бібліотечних полицях, документальних матеріалів – у книгосховищі.

Шкала (від нім. skala і лат. scalae – драбина) – 1) у вимірювальних приладах – лінійка (або циферблат) із поділками; 2) низка величин у висхідному чи низхідному порядку; 3) перен. – про певні зіставлювальні явища, поняття, властивості.