ТЕМА 13. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Цілі вивчення теми: сформувати у студентів компетентності щодо стратегії розвитку податкової політики.

Завдання вивчення теми: студенти повинні вміти здійснювати моніторинг змін напрямів розвитку податкової політики; володіти системою знань з проведення комплексного статистичного дослідження та податкової політики України; вміти застосовувати практичні навички з проведення дослідження податкової політики

13.1. Суть податкової політики і податкового механізму.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов’язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання. Держава самостійно проводить податкову політику, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку.

Податкова політика визначає суть, структуру та роль системи оподаткування. Важливою умовою проведення ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів.

Податкова політика – це політика держави у сфері оподаткування, яка передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей (поповнення доходів бюджету, збільшення обсягів виробництва, зайнятості, зниження рівня інфляції тощо).

Податкова політика визначається рівнем державного втручання в економічний розвиток. Відповідно до цього вона за своїм характером може бути активною, нейтральною, пасивною.

Таким чином, податкова політика – це система спрямованих дій та певних економічних, правових і організаційно-контрольних урядових заходів для досягнення визначених завдань, що стоять перед суспільством, за допомогою податкової системи країни. Зміст та цілі податкової політики можуть змінюватись залежно від об’єктивних та суб’єктивних факторів та обумовлені соціально-політичним ладом суспільства.

Здійснюється податкова політика через існуючий механізм оподаткування – сукупність правових та організаційних форм, способів, методів, інструментів, що регулюють податкові відносини між економічними суб’єктами.

Податковий механізм використовується державою як інструментарій податкової політики для економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру та динаміку, на стан науково-технічного прогресу. Отже, податкова політика держави визначає цільову спрямованість податкового механізму.

Вона має бути сформована таким чином, щоб, з одного боку, забезпечити виконання базової функції податків – фіскальної, а з іншого – сприяти реалізації регулюючої функції податків з метою посилення впливу податкового механізму на процеси відтворення.

13.2. Цілі податкової політики.

Мета податкової політики в значній мірі обумовлена також соціально-економічною будовою суспільства, стратегічними завданнями розвитку економіки держави, участі держави в міжнародному поділі праці.

При формулюванні цілей податкової політики слід виходити з об’єктивних функцій податків, тобто вираження їх сутнісних властивостей, суспільного призначення податку як інструменту перерозподілу національного доходу.

Виходячи з переліку основних податкових функцій визначимо цілі податкової політики.

1. Фінансова ціль. Забезпечення потреб усіх рівнів влади у фінан­сових ресурсах, достатніх для проведення економічної і соціальної політики, а також для виконання відповідними органами влади покладених на них функцій. Дана мета є практичним втіленням фіскальної функцій податків і реалізується через відстоювання державною владою позицій з таких питань, як частка податків у валовому національному продукті і загальній сумі доходів бюджетної системи, заходи податкового контролю, відповідальність за податкові правопорушення.

2. Економічна ціль. Досягнення гнучкого економічного розвитку країни, регіонів, муніципальних утворень, окремих суб’єктів господарювання. Регулювання економіки – прояв розподільчо-регулюючої функції податків через використання податкових режимів для накопичень та інвестицій, співвідношення прямих і непрямих податків, визначення крайніх меж податкових вилучень для окремих галузей і сфер діяльності.

3. Соціальна ціль. Згладжування нерівності в рівнях доходів населення, що виникає в процесі ринкових відносин. Дана мета податкової політики безпосередньо пов’язана з соціальною функцією податків і виявляється через прогресивне оподаткування, встановлення межі податкових вилучень для окремих прошарків і класів населення, співвідношення прямих і непрямих податків.

Якщо функції податків є виразом внутрішньої їх суті та не залежать від соціально-економічної ситуації в країні і її національних особливостей, то цілі податкової політики конкретні в пев­ний період часу і формуються з урахуванням досягнутого рівня економічних відносин і соціально-економічної політики.

Цілі податкової політики визначають її аспекти, або напрями: фінансовий, економічний, соціальний. Окремим аспектом слід розглядати організаційний, пов’язаний з організацією і діяльністю податкових служб.

Цілі, на досягнення яких направлена податкова політика, впливають на вибір методів її здійснення, тобто способів практичної реалізації.

 

13.3. Принципи формування податкової політики держави.

Принципи формування податкової політики виступають основними критеріями оцінки якості податкового механізму.

1. Принципи бюджетного забезпечення:

- принцип достатності – обумовлює забезпечення достатніх доходів усіх бюджетів (державного та місцевого) для фінансування їх видатків;

- принцип множини податків – зумовлює сукупність диференційованих податків та об’єктів їх обкладання, реалізує ефект взаємодоповнюваності податків;

- принцип єдиного податку – обумовлює об’єднання в один податок платежів з одного об’єкта оподаткування та створення єдиного ідеального податку.

2. Принципи етико-правового спрямування.

- принцип податкоспроможності – означає, що тягар оподаткування має бути поставлений у залежність безпосередньо від конкретного доходу та рівня добробуту;

- принцип рівнонапруженості – передбачає, що зобов’язання перед бюджетом щодо сплати податків встановлюється для всіх платників відповідно  до їх можливостей і результатів діяльності шляхом єдиних або диференційованих ставок.

3. Принципи загальноекономічного спрямування.

- принцип системності та внутрішньої цілісності оподаткування – відображається у взаємопов’язаності, узгодженості змін основних податкових показників при зміни ключових параметрів (ВВП та його структури), спрацьовує на єдність економічного простору країни;

- принцип стабільності в оподаткуванні – означає, що податкова система має залишатись сталою протягом кількох років, що забезпечить інтереси не тільки платників податків, але й держави; зміна механізму має відбуватись еволюційним шляхом;

- принцип гнучкості (еластичності) оподаткування – означає, що податковий механізм може оперативно змінюватись у бік зменшення або зменшення податкового тягаря згідно з об’єктивними потребами і можливостями держави;

- принцип ефективності оподаткування – означає наявність інструментів у податковому механізмі, що стимулюють економічне зростання, господарську діяльність підприємств і підприємців.

Загалом, основними принципами податкової політики є:

- принцип фіскальної ефективності – передбачає наступні елементи: достатність доходів, мінімізацію видатків на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність податкової системи, рівномірний розподіл податків між адміністративно-територіальними одиницями;

- принцип економічної ефективності – полягає в необхідності стягувати потрібні кошти найбільш раціональним шляхом, тобто з мінімумом негативних наслідків для розвитку економіки;

- принцип гнучкості – означає необхідність своєчасного реагування на зміни у соціально-економічному житті суспільства;

- принцип соціальної справедливості – полягає в тому, що платниками податків мають виступати всі члени суспільства, які отримують доходи.

13.4. Типи і форми податкової політики.

Дискреційний тип податкової політики - коли уряд свідомо вносить зміни в податкову систему і витрати бюджету з метою впливу на реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), зайнятість, інфляцію. Таким чином, при проведенні дискреційної політики зміни в податковій системі залежать від рішень уряду.

Дискреційна політика може бути стимулюючою і стримуючою.

Вважається, що стимулюючу політику доцільно проводити при економічному спаді.

Вона передбачає зменшення податкових вилучень з доходів громадян із метою збільшення сукупного попиту.

Стримуюча бюджетно-податкова політика доцільна тоді, коли економіка знаходиться в стані надмірного підйому і попит перевищує пропозицію. У такому випадку виникає інфляція попиту і з’являється необхідність обмеження споживчих витрат населення. Це можна зробити або зменшуючи витрати бюджету, або збільшуючи податкові вилучення шляхом підвищення ставок оподаткування чи раціоналізації податкових пільг.

Недискреційний тип бюджетно-податкової політики або політики «вмонтованих стабілізаторів» - базується на теоретичному припущенні, що податкова система сама по собі має здатність автоматично впливати на економічний цикл, тому що навіть без її зміни податкові вилучення збільшуються при зростанні ВВП і зменшуються при його спаді, тобто має місце стабілізуючий ефект. Найбільш високий цей ефект при прогресивній податковій системі, що передбачає збільшення податкових вилучень поряд зі збільшенням доходів. Поняття «податки – вмонтовані стабілізатори» ввів Дж. М. Кейнс.

У фінансовій науці виділяють такі три форми податкової політики:

1. Політика максимальних податків. При проведенні такої політики держава застосовує достатньо високі податкові ставки, скорочує податкові пільги і запроваджує нові податки з метою максимального збільшення суми податкових надходжень. За умови, коли відсутні економічні, соціальні і політичні передумови для проведення політики максимальних податків (економічна криза, надзвичайний політичний стан, війна), зразу ж проявляються негативні наслідки:

-       скорочення фінансових ресурсів у податкоплатників робить неможливим забезпечення економічного росту і суттєво скорочує обсяги розширеного відтворення в суспільстві;

-       небажання платити високі податки спотворює податкову етику платника податку і породжує таке суспільно-соціальне зло, як ухилення від сплати податків;

-       масово розвивається тіньова економіка, основою якої є просте викачування фінансових ресурсів із національного багатства суспільства і переведення їх на закордоні рахунки іноземних банків.

2. Політика економічного розвитку. Держава в максимально можливих розмірах податкового навантаження враховує не тільки фіскальні інтереси, а більше уваги приділяє економічним інтересам податкоплатників. Послаблюючи податкове навантаження на бізнес, держава стимулює нарощення фінансових ресурсів у податкоплатників і створює умови для розширення суспільного відтворення. Основна мета при проведенні такої політики – збільшення економічного росту шляхом покращення інвестиційної активності за рахунок найбільш вигідного податкового клімату. Але при проведенні такої політики випливають і наступні недоліки:

- скорочення податкових надходжень неминуче призводить до недофінансування певних соціальних програм, освіти, охорони здоров’я, науки;

-       суттєво скорочується сфера суспільних благ, тобто тих благ, які опосередковано оплачуються за рахунок бюджетних видатків;

-       обмежується вплив держави на процеси споживання, на зайнятість і скорочується соціальний захист малозабезпечених верств населення.

А тому, така політика за своєю економічною значущістю й суспільно-соціальними негараздами виправдовує себе лише за умови, коли вона використовується як засіб державного регулювання в період стагнації економіки.

3. Політика виважених податків. Суть такої політики полягає у встановленні такого рівня оподаткування, який би максимально забезпечив фіскальні інтереси держави і одночасно не підтримав би економічних інтересів податкоплатників. Політика збалансування інтересів при проведенні податкових маніпуляцій вимагає високої фіскальної техніки і виваженої податкової етики податкоплатників із одночасним системним контролем зі сторони держави за всім процесом оподаткування.

 

Наявність різних форм здійснення податкової політики засвід­чує багатогранність внутрішнього змісту соціально-економічного поняття податкової політики. Хоча по суті податкова політика, будучи складовою економічної і фінансової політики, багато в чому накладається саме на них і залежить від дивергенції економічної і фінансової політики.

13.5. Поняття податкового тягаря, методи його вимірювання.

Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження на платника податків.

Податкове навантаження – це частина доходу фізичних і юридичних осіб, що перерозподіляться через державний бюджет.

Теорія оптимального оподаткування, розроблена в зарубіжній економічній літературі, обґрунтовує процес вибору тієї чи іншої податкової політики, що передбачає відкритий або прихований розрахунок компромісного варіанта між ефективністю та справедливістю, тому перш ніж вивчати способи та методи оптимізації податків, необхідно розглянути окремо дві проблеми:

1) оподаткування та ефективність господарювання;

2) оподаткування та економічна нерівність.

Насамперед необхідно розглянути, яким чином оподаткування призводить до втрати ефективності господарювання, якими показниками може бути визначена ця втрата. Податок знижує добробут споживача двома шляхами:

1) прямо – через передачу частини фінансових коштів від споживача органам державного управління,

2) опосередковано – через підвищення споживчих цін (з урахуванням продуктового податку) на товари, що обкладаються податками.

Перший шлях створює безпосередньо ефект доходу, а другий породжує опосередковано як ефект доходу, так і ефект заміщення після того, як зміниться ціна.

Під втратою ефективності при оподаткуванні розуміють надмірне зниження рівня добробуту споживачів понад того рівня, який можна було б пояснити чистою втратою доходу в результаті сплати цього податку. Тому втрата ефективності має назву надмірного тягаря від оподаткування, або податкового навантаження.

Отже, податковий тягар (навантаження) – це втрата ефективності при оподаткуванні, тобто надмірне зниження рівня добробуту споживачів понад того рівня, який можна було б пояснити чистою втратою доходу в результаті сплати цього податку.

На практиці при визначенні податкового тягаря частіше за все мають на увазі порівняння ставок різних податків (на прибуток підприємств, ПДВ, акцизів, мита і прибуткового податку з населення) з аналогічними податковими ставками інших країн. Але ці окремі ставки не дають змогу визначити сукупний податковий тягар в економіці. Для вимірювання загального рівня податкового навантаження на економіку в цілому може бути використаний комплексний узагальнюючий показник частки сумарної величини всіх податкових платежів у ВВП (при його первинному і вторинному розподілах), який розраховується на основі системи національних рахунків СНР.

Раціональний вибір з можливих варіантів податкових засобів (обов’язково з урахуванням завдань податкової політики) не може бути здійснено без наявності якнайповнішої інформації про те, яким економічним суб’єктам урешті-решт доведеться нести податковий тягар. Тому аналіз розподілу податкового навантаження є важливим і невід’ємним компонентом процесу розробки рекомендацій щодо податкової політики.

Аналіз розподілу податкового тягаря – це оцінка поширення навантаження податку або системи податків між суб’єктами економічної діяльності. Метою цього аналізу є визначення тих економічних суб’єктів, які врешті нестимуть податковий тягар того податку чи податків, які спочатку, можливо, передбачались для обкладання певного виду діяльності або певних суб’єктів господарювання. В основі цього аналізу лежить припущення, що податкове навантаження характеризується певним впливом, насамперед на добробут людей (а не установ чи організацій), які є споживачами, а також на виробників і постачальників засобів виробництва.

Аналіз розподілу податкового тягаря в економіці являє собою процес, що включає два етапи:

- здійснюється розрахунок показників як до, так і після внесення змін унаслідок реалізації податкової політики;

- на основі показників, що засвідчують зміни в податковій політиці (зміни в цінах і доходах), розраховуються зміни в рівні добробуту індивідів у результаті змін у податковій політиці.

Оскільки практично неможливо розрахувати, яким чином введення певного податку позначиться на кожному індивіді в країні, тому користуються спрощеними підходами, згідно з якими здійснюється класифікація різних категорій економічних суб’єктів та застосовуються наслідки введення податку щодо них.

Використовуючи той чи інший підхід до класифікації суб’єктів оподаткування, можна побудувати емпіричну модель, розглянути можливості її застосування та недоліки. Серед існуючих моделей, що використовуються при аналізі розподілу податкового тягаря, найвідомішими є:

1)  суб’єктивно-оціночна модель розподілу податкового тягаря;

2)  загальнорівноважна великомасштабна модель розподілу по­даткового тягаря, що дає змогу змоделювати реальні взаємозв’язки між ринками, оцінити не тільки розподіл прямого податкового навантаження, але й розподіл чистої втрати ефективності за певних умов оподаткування.

Питання для самоконтролю:

1.Що таке податкова політика і хто її в Україні визначає?

2.Яким чином формується податкова політика будь-якої держави та яку мету вона переслідує?

3. Назвіть цілі податкової політики?

4. Назвіть типи податкової політики?

5. Назвіть форми податкової політики?

6. Назвіть і охарактеризуйте принципи податкової політики?

7. Суть податкового механізму?

8. Суть податкового навантаження?

9. Показники вимірювання податкового навантаження на макрорівні?

10. Показники вимірювання податкового навантаження на мікрорівні?

Резюме: Суть податкової політики та податкового механізму. Цілі податкової політики. Типи і форми податкової політики. Принципи формування податкової політики держави. Поняття податкового тягаря, показники і методи його вимірювання. Особливості перерозподілу податкового навантаження.