Глосарій

Виробнича санiтарiя – система органiзацiйних, гiгiєнiчних i санiтарно-технiчних заходiв та засобiв запобiгання впливу шкiдливих виробничих чинникiв на працівників.

Небезпечний виробничий фактор – це такий, вплив якого на працюючого за певних умов призводить до травм чи іншого раптового погіршення здоров'я.

Шкідливий виробничий фактор – це фактор, дія якого на людину, що працює, за певних умов призводить до захворювання чи зниження працездатності. Залежно від рівня й часу впливу такий фактор може стати небезпечним.

Виробниче середовище – сукупнiсть фiзичних, хiмiчних, бiологiчних, соцiальних та iнших чинникiв, що дiють на людину пiд час виконання нею трудових обов’язкiв.

Виробниче приміщення – замкнений простiр у будiвлях i спорудах, призначений для трудової дiяльностi людей.

Втома – це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, які з’являються внаслідок напруженої чи тривалої праці і призводять до погіршення кількісних і якісних показників, нещасних випадків.

Вентиляція – сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам.

Гiгiєна праці – галузь практичної i наукової дiяльностi, що вивчає стан здоров’я працiвникiв у його обумовленості умовами працi i на цiй основi обґрунтовує заходи i засоби щодо збереження i зміцнення здоров’я працiвникiв, профілактики несприятливого впливу умов праці.

Гiгiєнiчна характеристика умов праці – визначення i оцiнка стану умов працi (робочого мiсця, виробничого середовища, трудового процесу) щодо вiдповiдностi їх державним санiтарним нормам, правилам, гiгiєнiчним нормативам.

Гiгiєнiчнi вимоги – комплекс вимог до об’єкта дослiдження, якi унеможливлюють прояви його шкiдливого впливу на здоров’я людини та навколишнє середовище.

Гранично допустима концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони (ГДК р.з) – концентрація речовини, яка за умов регламентованої тривалості її щоденної дії при 8-годинній роботі (але не більш ніж 40 годин протягом тижня) не повинна викликати в експонованих осіб захворювань або відхилень у стані здоров’я, які можуть бути діагностовано сучасними методами досліджень протягом трудового стажу або у віддалені періоди їх життя або життя наступних поколінь.

Засiб iндивiдуального захисту (працiвника) – засiб захисту, що надягається на тiло працiвника або його частину, або використовується працiвником пiд час праці.

Засiб колективного захисту (працiвникiв) – засiб захисту, конструктивно i (або) функцiонально пов’язаний з виробничим обладнанням, виробничим процесом, виробничим примiщенням (будiвлею) або виробничим майданчиком.

Категорія робіт – розмежування робіт за тяжкістю праці, напруженістю, ступенем професійної небезпеки.

Мікроклімат виробничих приміщень – умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивністю теплового (інфрачервоного) опромінення.

Монотонність – це одноманітність виконуваних операцій.

Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що

відображає переважне навантаження на центральну нервову систему.

Небезпечний (виробничий) чинник – виробничий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гострого отруєння або іншого раптового різкого погіршення здоров’я або до смерті.

Небезпечна зона – простiр, у якому можлива дiя на працiвника небезпечного i (або) шкiдливого виробничого чинника.

Охорона здоров’я – стан фiзичного та психiчного благополуччя людини, в тому числi вiдсутнiсть хвороб i фiзичних вад.

Працездатність – стан людини, при якому сукупність фізичних, розумових і емоційних можливостей дозволяє працюючому виконувати роботу визначеного змісту, обсягу і якості.

Професiйне захворювання – патологiчний стан людини, обумовлений надмiрним напруженням органiзму, або дiєю шкiдливого виробничого чинника пiд час трудової діяльності.

Постiйне робоче мiсце – робоче мiсце, на якому працiвник перебуває половину або бiльшу частину свого робочого часу (понад двi години безперервно). Якщо за цих обставин робота виконується на рiзних дiльницях робочої зони, постiйним робочим мiсцем вважається вся зона.

Роботоздатність – стан людини, визначений можливістю фізіологічних і психічних функцій організму, що характеризує його здатність виконувати конкретну кількість роботи заданої якості за необхідний інтервал часу.

Робочий день (зміна) – встановлена законодавством тривалість (у годинах) роботи протягом доби.

Робоча зона – визначений простiр, в якому розташовано робочi мiсця постiйного або непостiйного (тимчасового) перебування працівників.

Робоче мiсце – мiсце постiйного або тимчасового перебування працiвника пiд час виконування ним трудових обов’язкiв.

Тяжкiсть праці – характеристика трудової дiяльностi людини, яка визначає ступiнь залученостi до роботи м’язiв та вiдображає фiзiологiчнi

витрати внаслiдок фiзичного навантаження.

Умови праці – сукупність факторів трудового процесу і виробничого середовища, у якому здійснюється діяльність людини.

Шкідлива речовина – речовина, яка при контакті з організмом людини в разі порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення в стані здоров’я, що виявляються сучасними методами як в процесі роботи, так і у подальший період життя теперішнього і наступних поколінь.

Шкідливий виробничий фактор – фактор середовища і трудового процесу, вплив якого на працюючого за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може викликати професійне захворювання, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних і інфекційних захворювань, призвести до порушення здоров’я нащадків.

Вібрація – механічні коливання твердого тіла.

Вібрація загальна – вібрація, яка передається людині через опорні поверхні тіла.

Вібрація локальна – вібрація, яка передається через руки працюючих при контакті з ручним механізованим інструментом, органами керування машинами і обладнанням, деталями, які обробляються та ін.

Інфразвук – це коливання в пружному середовище, що мають однакову з шумом фізичну природу, але поширюються з частотою меншою за 20 Гц.

Непостійна вібрація – вібрація, рівень віброшвидкості якої змінюється більш ніж у два рази ( 6 дБ) за робочу зміну.

Період вібрації – найменший інтервал часу, через який під час періодичної вібрації повторюється кожне значення величини, яка характеризує вібрацію.

Частота вібрації – величина, обернена до періоду вібрації.

Шум механічного походження – шум, що виникає унаслідок вібрації поверхонь машин і устаткування, а також одиночних або періодичних ударів у з’єднаннях деталей, складальних одиниць або конструкцій в цілому.

Шум аеродинамічного походження – шум, що виникає унаслідок стаціонарних або нестаціонарних процесів в газах (виділення стислого повітря або газу з отворів; пульсація тиску при русі потоків повітря або газу в трубах або при русі в повітрі тіл з великими швидкостями, горіння рідкого і розпорошеного палива у форсунках і ін.).

Шум електромагнітного походження – шум, що виникає унаслідок коливань елементів електромеханічних пристроїв під впливом змінних магнітних сил (вагання статора і ротора електричних машин, сердечника трансформатора і ін.).

Шум гідродинамічного походження – шум, що виникає унаслідок стаціонарних і нестаціонарних процесів в рідинах (гідравлічні удари, турбулентність потоку, кавітація і ін.).

Випромінювання:

альфа (альфа-випромінювання) – корпускулярне іонізуюче випромінювання, яке складається з альфа-частинок (ядер гелію), що випромінюються при радіоактивному розпаді чи при ядерних реакціях, перетвореннях;

бета (бета-випромінювання) – корпускулярне електронне або позитронне іонізуюче випромінювання з неперервним енергетичним спектром, що виникає при перетвореннях ядер чи нестабільних частинок (наприклад, нейтронів). Характеризується граничною енергією спектра Е(бета) чи середньою енергією спектра;

гамма (гамма-випромінювання) – короткохвильове електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі < 0,1 нм, що виникає при розпаді радіоактивних ядер, переході ядер із збудженого стану в основний, взаємодії швидких заряджених частинок з речовиною (див. гальмівне випромінювання), анігіляції електронно-позитронних пар тощо;

гальмівне – електромагнітне випромінювання, що виникає при розсіюванні (гальмуванні) швидкої зарядженої частинки в кулонівському полі атомних ядер та електронів. Є істотним для легких частинок – електронів та позитронів. Спектр гальмівного випромінювання неперервний, максимальна енергія дорівнює початковій енергії зарядженої частинки. Приклади: гальмівне рентгенівське випромінювання в рентгенівській трубці, гальмівне гамма-випромінювання швидких електронів прискорювача при їх потраплянні в мішень тощо;

іонізуюче (електромагнітне, корпускулярне) – випромінювання, що при взаємодії з речовиною безпосередньо або непрямо викликає іонізацію та збудження її атомів і молекул;

рентгенівське – електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі 10(-5)-10(-2) нм. Випромінюється під час гальмування швидких електронів у речовині (безперервний спектр) та під час переходу електронів із зовнішніх електронних оболонок атома на внутрішні (лінійний спектр). Джерела – рентгенівська трубка, деякі радіоактивні ізотопи, прискорювачі та накопичувачі електронів (синхротронне випромінювання).

Гігієнічна оцінка – вивчення небезпечності для здоров’я людини певного чинника навколишнього середовища з метою обґрунтування системи профілактичних та оздоровчих заходів.

Гігієнічний норматив – кількісний показник, який характеризує оптимальний чи допустимий рівень фізичних, хімічних, біологічних факторів навколишньою і виробничого середовища.

Гранично допустимий рівень – напруженість електромагнітного поля на робочому місці, яка при щоденній роботі не викликає у працівників захворювань або відхилень у стані здоров’я, що виявляють сучасні методи дослідження в процесі професійної діяльності або у віддалені строки.

Джерело іонізуючого випромінювання (джерело випромінювання) – об’єкт, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або в певних умовах здатний створювати іонізуюче випромінювання. На стадії проектування будь-якої практичної діяльності джерело іонізуючого випромінювання розглядається як джерело, яке опромінює як поточно, так і потенційно.

Екрани відбивні – екрани, захисна дія яких ґрунтується на відбитті електромагнітної енергії матеріалом екрана.

Екрани поглинання – екрани, захисна дія яких ґрунтується на поглинанні електромагнітної енергії спеціальними матеріалами.

Контроль дозиметричний (радіаційно-дозиметричний) – система вимірювань та розрахунків, які спрямовані на оцінку доз опромінення окремих осіб або груп людей, а також радіаційного стану виробничого та навколишнього середовищ.

Ліміт дози – основний радіаційно-гігієнічний норматив, метою якого є обмеження опромінення осіб категорії А, Б і В від усіх індустріальних джерел іонізуючого випромінювання в ситуаціях практичної діяльності. У НРБУ-97 встановлений ліміт ефективної дози та ліміти еквівалентних доз зовнішнього опромінення.

Лазери – це потужні випромінювачі електромагнітної енергії оптичного діапазону, які ще називаються квантовими генераторами. Лазерне випромінювання – це електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі від 0,2 до 1000 мкм.

Лазерна безпека – це сукупність технічних, санітарно-гігієнічних та організаційних заходів, які гарантують безпечні умови праці персоналу при використанні лазерів.

Опромінення – вплив на людину іонізуючого випромінювання від джерел, що знаходяться поза організмом людини (зовнішнє опромінення), або від джерел, що знаходяться всередині організму людини (внутрішнє опромінення). Розрізняють:

внутрішнє – опромінення організму людини (його окремих органів і тканин) джерелами іонізуючих випромінювань, які знаходяться в самому тілі; зовнішнє – опромінення організму людини джерелами іонізуючих випромінювань, що знаходяться поза тілом;

медичне – це опромінення пацієнтів унаслідок медичних обстежень чи лікування, а також добровольців;

професійне (пролонговане) – особлива форма виробничого опромінення персоналу у випадку його контакту з індустріальними та природними техногенно-підсиленими джерелами іонізуючих випромінювань у рамках передбачених проектом радіаційно-ядерних технологій.

Протирадіаційний (радіологічний) захист – сукупність нормативно-правових, проектно-конструкторських, медичних, технічних та організаційних заходів, що забезпечують радіаційну безпеку.

Радіаційна безпека – стан радіаційно-ядерних об’єктів та навколишнього середовища, що забезпечує не перевищення лімітів доз, виключення будь-якого невиправданого опромінення та зменшення доз опромінення персоналу і населення нижче встановлених лімітів доз настільки, наскільки це може бути досягнуте і економічно обґрунтоване.

Радіонуклід – радіоактивні атоми з даним масовим числом і атомним номером. Радіонукліди одного й того ж хімічного елемента, які відрізняються тільки масовим числом, атомний номер той же, називаються його радіоактивними ізотопами.

Ультразвук – це коливання пружного середовища з частотою понад 20000 Гц.

Час впливу (опромінювання) – час перебування людини в зоні опромінювання; у разі переривчатого впливу від антен, які обертаються і сканують, без урахування діаграм спрямованості випромінювання.