8.2. Нормування і захист від електромагнітних випромінювань
Нормування електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону на
робочих місцях здійснюється згідно ГОСТ 12.1.006-84, а для місць проживання
згідно ДСН 239-96“Державні санітарні норми і правила захисту населення від
впливу електромагнітних випромінювань”.
Згідно з ГОСТ 12.1.006-84 нормування електромагнітних випромінювань
здійснюється в діапазоні частот 60кГц – 300 ГГц.
Згідно з ГОСТ 12.1.006-84 на робочих місцях у діапазоні частот 60 кГц –
300МГц нормуються напруженості електричної Е та магнітної Н
складових електромагнітного поля, а в діапазонах частот 300 МГц-300ГГц
(діапазони 9-11) поверхнева щільність потоку енергії .
Для електромагнітних полів промислової частоти (50 Гц) нормативи
встановлюються згідно ГОСТ12.1.002-84 та ДСН 239-96. Нормативною є напруженість
електричної складової поля. Гранично допустимий рівень на робочому місці становить 5 кВ/м. Припустимий час дії
електромагнітного поля становить: при напруженості 5кВ/м – 8 год; при
напруженості більше 5 і 20 кВ/м включно визначається за формулою Т = (50/ Е) – 2 год
(де Е – фактична напруженість; при напруженості більше 20 до 25 кВ/м – 10 хв. У
населеній місцевості ГДР – 5 кВ/м, всередині житлових будинків – 0,5 кВ/м.
Санітарними нормативами також встановлюються захисні зони поблизу ліній
електропередачі в залежності від їх
напруги: 20 м для лінії з напругою 300
кВ, 30 м з напругою 500 кВ і 55 м для лінії з напругою1150 кВ.
Вимірювання параметрів ЕМВ слід виконувати не рідше одного разу на рік, а
також при введенні в дію нових установок, внесенні змін у конструкцію,
розміщення чи режим роботи установок, при організації нових робочих місць та
внесенні змін у засоби захисту від дії ЕМВ. Для вимірювання інтенсивності ЕМВ
застосовуються прилади — вимірювачі напруженні та вимірювачі малої напруженості
електромагнітних полів.
Захист від
електромагнітних випромінювань
Основні заходи захисту від ЕМВ – це
захист часом, захист відстанню, екранування джерел випромінювання, зменшення
випромінювання в самому джерелі випромінювання, виділення зон випромінювання,
екранування робочих місць, застосування ЗІЗ.
Захист часом передбачає обмеження часом перебування людини в робочій
зоні і застосовується, коли немає можливості знизити інтенсивність
випромінювання до допустимих значень.
Захист відстанню
застосовується у тому випадку, якщо
неможливо ослабити ЕМВ іншими мірами, в тому числі і захистом часом. У цьому
випадку звертаються до збільшення відстані між випромінювачем і персоналом.
Зменшення потужності
випромінювання у самому джерелі випромінювання досягається за
рахунок застосування спеціальних пристроїв: поглиначів потужності, еквівалентів
антен, атенюаторів, спрямованих відгалуджувачів, подільників потужності,
хвилепровідних послаблювачів, бронзових прокладок між фланцями, дросельних
фланців і т.д.
Поглиначі потужності та еквіваленти антен випускаються промисловістю на
поглинання ЕМВ потужністю 5, 10, 30, 50, 100, 250 Вт у діапазоні довжин хвиль
3.1-3.5 та 6-1000 см.
Спрямовані відгалуджувачі дають послаблення потужності випромінювання на 20–60 дБ.
Фланцеві з’єднання являються джерелом побічних випромінювань. Застосування
бронзових прокладок між фланцями
підвищує послаблення випромінювання із 40 до 60 дБ, а застосування дросельних
фланців – до 70-80 дБ.
Виділення зон випромінювання. Для
кожної установки, що випромінює ЕМП вище гранично допустимих значень, повинні
виділятися зони, у котрих інтенсивність випромінювання перевищує норми. Межі
зон визначають експериментально для кожного конкретного випадку розміщення
установки чи апаратури при роботі їх на максимальну потужність випромінювання.
Зони розташованих поруч установок не повинні перекриватися або установки
повинні працювати на випромінювання у різний час. У відповідності з ГОСТ
12.4.026-76 зони випромінювання обмежуються або установлюється попереджуючі
знаки з написом: «Не заходити, небезпечно!». Цю зону можна додатково позначити
по границях широкими червоними лініями на
підлозі приміщення чи території, а також застосовувати попереджуючу
сигналізацію відповідно до ГОСТ 12.1.006-84.
Екранування джерел випромінювання
застосовують для зниження інтенсивності ЕМП на робочому місці або огородження
небезпечних зон випромінювання. Екрани виготовляють з металевих листів або
сіток у вигляді замкнених камер, шаф та кожухів.
Контрольно-вимірювальні прилади для вимірювання напруги та струму
промислової частоти екрануються з внутрішнього боку та забезпечуються
прохідними конденсаторами, а прилади, ввімкнені
у високочастотні ланцюги, екрануються сітками з зовнішнього боку.
Контактуючи поверхні частин екрана повинні мати антикорозійне покриття та
щільно прилягати по всьому периметру один до одного.
Для виключення відбиття ЕМВ від внутрішньої поверхні приміщень і камер їх
покривають поглинаючими електромагнітну енергію матеріалами (гумові килимки
В2Ф2, В2Ф3, ВКФ-1; магнітні діелектричні пластини ХВ-0,8; ХВ-2.0; ХВ-3.2;
ХВ-4.4; ХВ-6.2; ХВ-8.5; ХВ-10.6; поглинаючі покриття на основі поролону
«Болото», ВРПМ; поглинаючі пластини СВЧ-0.68), коефіцієнт відбиття яких по
потужності не перевищує 2%.
У якості екрануючого матеріалу для вікон приміщень, кабін та камер, панелей приладів, оглядових вікон
застосовується оптично прозоре скло з екрануючим покриттям. Це скло
покривається напівпровідниковим двооксидом олова.
Екранування робочого місця застосовується,
коли неможливо здійснити екранування апаратури, та досягається за допомогою
спорудження кабін або ширм з покриттям із поглинаючих матеріалів. У якості
екрануючого матеріалу для вікон і приладних панелей застосовується скло,
покрите напівпровідниковим двооксидом олова.
ЗІЗ слід користуватися у тих випадках, коли застосування інших способів
запобігання впливу ЕМВ неможливе. В якості ЗІЗ застосовують халат, комбінезон,
відлогу, захисні окуляри. У якості матеріалу для халата, комбінезона, відлоги
застосовується спеціальна радіотехнічна тканина, у якій тоненькі металічні нитки утворюють
сітку. Для захисту органів зору застосовують: сітчасті окуляри, які мають
конструкцію напівмасок з мідної або латунної сітки, окуляри ОРЗ-5 із
спеціальним склом зі струмопровідним шаром двооксиду олова.