ЛЕКЦІЯ 9. ЕЛЕКТРОМАГНІТНІ ПОЛЯ ТА ВИПРОМІНЮВАННЯ РАДІОЧАСТОТНОГО ДІАПАЗОНУ.

ВИПРОМІНЮВАННЯ ОПТИЧНОГО ДІАПАЗОНУ.

План

1.                 Джерела, особливості і класифікація електромагнітних випромінювань та електричних і магнітних полів.

2.                  Характеристики полів і випромінювань.

3.                  Нормування електромагнітних випромінювань, прилади та методи контролю.

4.                  Захист від електромагнітних випромінювань і полів.

5.                 Випромінювання оптичного діапазону.

 

1.  Джерела, особливості і класифікація електромагнітних випромінювань та електричних і магнітних полів.

 

Джерела випромінювання мають місце в різних галузях виробництва: промисловості, сільському господарстві, медицині, атомній енергетиці (ядерні реактори). Ризик випромінювання виникає також при роботі на рентгенівських установках, з радіоактивними ізотопами, при дефектоскопії металів, контролі якості зварних з’єднань, під час роботи на комп’ютерах тощо.

 Джерелом електростатичного поля й електромагнітних випромінювань у широкому діапазоні частот (понад – та інфранизькочастотному, радіочастотному, інфрачервоному, видимому, ультрафіолетовому, рентгенівському) є персональні електронно-обчислювальні машини (ПЕОМ і відеодисплейні термінали (ВДТ) на електронно-променевих трубках, які використовуються як у промисловості та наукових дослідженнях, так і в побуті.

 Небезпеку для користувачів представляє електромагнітне випромінювання монітора в діапазоні частот 20 Гц – 300 МГц і статичний електричний заряд на екрані. Джерелами електромагнітних полів промислової частоти є будь-які електроустановки і струмопроводи промислової частоти. Чим більша напруга, тим вище інтенсивність полів.

Діапазон природних і штучних полів дуже широкий: починаючи від постійних магнітних і електростатичних полів і кінчаючи рентгенівським і гамма випромінюванням частотою 3 - 1021 Гц і вище. Кожний з діапазонів електромагнітних випромінювань по-різному впливає на розвиток живого організму.

На відміну від світлового, інфрачервоного й ультрафіолетового випромінювань ще не знайдено відповідних рецепторів для ЕМВ інших діапазонів. Є деякі факти про безпосереднє сприйняття клітинами мозку ЕМВ радіочастотного діапазону, про вплив низькочастотних ЕМВ на функції головного мозку, які вимагають додаткового підтвердження.

Джерелами електромагнітних випромінювань радіочастот є могутні радіостанції, генератори надвисоких частот, установки індукційного і діелектричного нагрівання, радари, вимірювальні і контролюючі пристрої, дослідницькі установки, високочастотні прилади і пристрої в медицині й у побуті.

 

2.  Характеристики полів і випромінювань.

 

 Випромінювання поділяється на: іонізуюче, ультрафіолетове, електромагнітне, лазерне.

Іонізуючим є будь-який вид випромінювання, взаємодія якого із середовищем спричиняє виникнення електричних зарядів різних знаків.

 Проникаючи до організму людини та проходячи через біологічну тканину, воно призводить до загибелі клітин, порушує функції центральної нервової системи, що, у свою чергу, викликає порушення функції заліз внутрішньої секреції, зміни судинної проникності. Внаслідок цих змін порушується нормальний перебіг біохімічних процесів та обмін речовин, що призводить до променевої хвороби. Діючи на шкіру, іонізуюче випромінювання викликає опіки або сухість, випадіння волосся, під час дії на очі - катаракту.

Захист від іонізуючих випромінювань забезпечується такими засобами та методами:

 ― ізоляцією або захищенням джерел випромінювання за допомогою спеціальних камер, огорож, екранів;

― обмеженням часу перебування персоналу в радіаційно небезпечній зоні;

― відділенням робочого місця від джерел випромінювання;

― використанням дистанційного керування;

― застосуванням приладів сигналізації і контролю;

― використанням засобів індивідуального захисту.

У виробничих умовах має місце й ультрафіолетове випромінювання, джерелами якого є електродугове зварювання, плазматичне обладнання, газорозрядні лампи тощо. Дія його полягає в порушенні поділу та загибелі клітин. Великі дози випромінювання можуть призвести до уражень шкіри та органів зору.

Виділяють наступні засоби захисту від ультрафіолетового випромінювання:

― екранування джерел випромінювання;

― загородження робочих місць щитами, ширмами, спеціальними кабінами;

― застосування індивідуальних засобів захисту (спецодягу, спецвзуття, захисних окулярів, рукавиць).

Електромагнітне випромінювання — це процес утворення вільного електромагнітного поля, що випромінює заряджені частинки, які прискорено рухаються. Його головними джерелами є телевізійні передачі та радіолокаційні станції, пристрої сотового й інших видів радіозв’язку, високовольтні мережі електропередач, комп’ютерна техніка тощо.

Ступінь біологічного впливу електромагнітних полів на організм людини залежить від частоти коливань, напруженості та інтенсивності поля, тривалості його впливу. Підвищений рівень електромагнітних випромінювань шкодить здоров’ю людини. Від цього страждає передусім нервова і серцево-судинна системи, виникають головний біль і перевтома, знижується точність робочих рухів, порушується сон. Електромагнітне випромінювання викликає зміни тиску крові, гіпотонію або гіпертонію.

Захист від електромагнітного випромінювання здійснюється за такими напрямами:

― завдяки дистанційному контролю і керуванню в екранованому приміщенні. Захисні властивості екранів базуються на ефекті послаблення напруженості електричного поля в просторі поблизу заземленого металевого предмета. Екрани виготовляються у вигляді металевої сітки, розміщеної між екранним простором та джерелом електричного поля;

― організаційними заходами (проведенням дозиметричного контролю, медичних оглядів, додатковою відпусткою, скороченням робочого часу);

― застосуванням засобів індивідуального захисту (окулярів, шоломів, рукавиць, спеціального взуття, спецодягу).

Лазерне випромінювання має місце у техніці, медицині, де використовуються лазери. Найістотніше лазерне випромінювання впливає на очі (ушкоджує сітчатку очей).

Серед засобів захисту виділяють:

― застосування телевізійних систем спостереження за технологічним процесом, захисних екранів;

― системи блокування та сигналізації;

― загородження лазерно-небезпечної зони;

― індивідуальні засоби захисту (спеціальні протилазерні окуляри, щитки, маски, спецодяг, рукавиці).

 

3.  Нормування електромагнітних випромінювань, прилади та методи контролю.

 

Нормування електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону на робочих місцях здійснюється згідно ГОСТ 12.1.006-84, а для місць проживання згідно ДСН 239-96 “Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань”.

Згідно з ГОСТ 12.1.006-84 нормування електромагнітних випромінювань здійснюється в діапазоні частот 60кГц – 300 ГГц. Причому у діапазоні 60 Гц – 300 МГц нормованими параметрами є напруженість електричної Е, В/м, та магнітної Н, А/м, складових поля, а у діапазоні 300 МГц – 300 ГГц нормативним параметром є щільність потоку енергії ЩПЕ,Вт/м².

Нормативною величиною є також гранично допустиме енергетичне навантаження ЕН Е, (В/м)2 ×год та ЕНН,(А/м)2 ×год:

ЕНН = (Ен ) 2 ×Т; (1)

ЕНЕ = (Нн) 2 ×Т; (2)

 де Ен , Нн — нормативне значення напруженості, В/м та А/м;

Т — тривалість дії на протязі робочого дня, год.

Для електромагнітних полів промислової частоти (50 Гц) нормативи встановлюються згідно ГОСТ12.1.002-84 та ДСН 239-96.

 Нормативною є напруженість електричної складової поля. Гранично допустимий рівень на робочому місці становить 5 кВ/м. Припустимий час дії електромагнітного поля становить: при напруженості 5кВ/м – 8 год; при напруженості більше 5 і 20 кВ/м включно визначається за формулою Т = (50/ Е) – 2 год (де Е – фактична напруженість; при напруженості більше 20 до 25 кВ/м – 10 хв.

У населеній місцевості ГДР – 5 кВ/м, всередині житлових будинків – 0,5 кВ/м. Санітарними нормативами також встановлюються захисні зони поблизу ліній електропередачі в залежності від їх напруги: 20 м для лінії з напругою 300 кВ, 30 м з напругою 500 кВ і 55 м для лінії з напругою 1150 кВ.

Вимірювання параметрів електромагнітних випромінювань (далі ЕМВ) слід виконувати не рідше одного разу на рік, а також при введенні в дію нових установок, внесенні змін у конструкцію, розміщення чи режим роботи установок, при організації нових робочих місць та внесенні змін у засоби захисту від дії ЕМВ.

Для вимірювання інтенсивності ЕМВ застосовуються прилади — вимірювачі напруженні та вимірювачі малої напруженості електромагнітних полів.

 

4.  Захист від електромагнітних випромінювань і полів.

 

Основні заходи захисту від ЕМВ — це захист часом, захист відстанню, екранування джерел випромінювання, зменшення випромінювання в самому джерелі випромінювання, виділення зон випромінювання, екранування робочих місць, застосування ЗІЗ.

Захист часом передбачає обмеження часом перебування людини в робочій зоні і застосовується, коли немає можливості знизити інтенсивність випромінювання до допустимих значень.

Захист відстанню застосовується у тому випадку, якщо неможливо ослабити ЕМВ іншими мірами, в тому числі і захистом часом. У цьому випадку звертаються до збільшення відстані між випромінювачем і персоналом.

 Відстань, відповідна гранично допустимій інтенсивності випромінювання, визначається розрахунком (розрахунки інтенсивності випромінювання) і перевіряється вимірюванням. Зменшення потужності випромінювання у самому джерелі випромінювання досягається за рахунок застосування спеціальних пристроїв: поглиначів потужності, еквівалентів антен, атенюаторів, спрямованих відгалуджувачів, подільників потужності, хвилепровідних послаблювачів, бронзових прокладок між фланцями, дросельних фланців і т.д.

Поглиначі потужності та еквіваленти антен випускаються промисловістю на поглинання ЕМВ потужністю 5, 10, 30, 50, 100, 250 Вт у діапазоні довжин хвиль 3.1...3.5 та 6...1000 см. Атенюатори дозволяють послабити ЕМВ в межах від 0 до 120 дБ потужністю 0.1, 1.5, 10, 50, 100 Вт у діапазоні довжин хвиль 0.4...0.6; 0.8...300 см. Спрямовані відгалуджувачі дають послаблення потужності випромінювання на 20...60 дБ. Фланцеві з’єднання являються джерелом побічних випромінювань. Застосування бронзових прокладок між фланцями підвищує послаблення випромінювання із 40 до 60 дБ, а застосування дросельних фланців — до 70...80 дБ.

Виділення зон випромінювання.

Для кожної установки, що випромінює ЕМП вище гранично допустимих значень, повинні виділятися зони, у котрих інтенсивність випромінювання перевищує норми. Межі зон визначають експериментально для кожного конкретного випадку розміщення установки чи апаратури при роботі їх на максимальну потужність випромінювання. Зони розташованих поруч установок не повинні перекриватися або установки повинні працювати на випромінювання у різний час.

Екранування джерел випромінювання застосовують для зниження інтенсивності ЕМП на робочому місці або огородження небезпечних зон випромінювання. Екрани виготовляють з металевих листів або сіток у вигляді замкнених камер, шаф та кожухів. Товщину екрана d, виготовленого із суцільного матеріалу, визначають за формулою: d =N/15,4 fµρ (1) де N — задане послаблення інтенсивності ЕМВ, визначене як частка від ділення фактичної інтенсивності ЕМП до гранично допустимої;

 f — частота ЕМП, Гц;

m — магнітна проникність матеріалу екрану, Гн/м;

r — питома провідність матеріалу екрану, См/м.

При виборі конструкції екрана необхідно враховувати його герметичність (наявність отворів та їх сумірність з l/2). Якщо отвори дорівнюють чи кратні цілому числу l/2, то така щілина стає щілинною антеною, і при цьому різко зростає інтенсивність опромінювання персоналу. У цьому випадку послаблення ЕМП досягається насадкою на отвори, вентиляційні канали, оглядові вікна, застосуванням позамежних хвилепроводів із сітками на обох кінцях, стільникової або циліндричної конструкції.

Контрольно-вимірювальні прилади для вимірювання напруги та струму промислової частоти екрануються з внутрішнього боку та забезпечуються прохідними конденсаторами, а прилади, ввімкнені у високочастотні ланцюги, екрануються сітками з зовнішнього боку. Контактуючи поверхні частин екрана повинні мати антикорозійне покриття та щільно прилягати по всьому периметру один до одного. Для виключення відбиття ЕМВ від внутрішньої поверхні приміщень і камер їх покривають поглинаючими електромагнітну енергію матеріалами (гумові килимки В2Ф2, В2Ф3, ВКФ-1; магнітні діелектричні пластини ХВ-0,8; ХВ-2.0; ХВ-3.2; ХВ4.4; ХВ-6.2; ХВ-8.5; ХВ-10.6; поглинаючі покриття на основі поролону «Болото», ВРПМ; поглинаючі пластини СВЧ-0.68), коефіцієнт відбиття яких по потужності не перевищує 2%.

 У якості екрануючого матеріалу для вікон приміщень, кабін та камер, панелей приладів, оглядових вікон застосовується оптично прозоре скло з екрануючим покриттям. Це скло покривається напівпровідниковим двооксидом олова. Екранування робочого місця застосовується, коли неможливо здійснити екранування апаратури, та досягається за допомогою спорудження кабін або ширм з покриттям із поглинаючих матеріалів. У якості екрануючого матеріалу для вікон і приладних панелей застосовується скло, покрите напівпровідниковим двооксидом олова.

ЗІЗ слід користуватися у тих випадках, коли застосування інших способів запобігання впливу ЕМВ неможливе. В якості ЗІЗ застосовують халат, комбінезон, відлогу, захисні окуляри. У якості матеріалу для халата, комбінезона, відлоги застосовується спеціальна радіотехнічна тканина, у якій тоненькі металічні нитки утворюють сітку. Для захисту органів зору застосовують: сітчасті окуляри, які мають конструкцію напівмасок з мідної або латунної сітки, окуляри ОРЗ-5 із спеціальним склом зі струмопровідним шаром двооксиду олова.

 

5.   Випромінювання оптичного діапазону.

 

1.    Інфрачервоне випромінювання.

Інфрачервоне випромінювання (ІЧВ) частина електромагніт­ного спектра з довжиною хвилі 760 нм — 560 мкм, енергія якого при по­глинанні викликає у речовині тепловий ефект. Джерела випромінювання поділяються на природні і штучні. До природних джерел ІЧВ належить природна інфрачервона радіація сонця. Штучними джерелами цього ви­промінювання є будь-які поверхні, температура яких вища за температу­ру поверхні, яка підлягає опромінюванню.

Ефект дії інфрачервоного випромінювання залежить від довжини хвилі, яка зумовлює глибину проникнення. У зв’язку з цим ІЧВ поділя­ється на три групи(згідно класифікації Міжнародної комісії з освітлен­ня): А, В і С. Група А — короткохвильове, а групи В і С — довгохвильо­ве. Найбільш активним є короткохвильове ІЧВ (760-1400 нм), оскільки володіє найбільшою енергією фотонів, здатних глибоко проникати в тканини організму й інтенсивно поглинатись водою, що знаходиться в тканинах.

Спектр ІЧВ (довгохвильові, короткохвильові) в основному залежить від температури джерела випромінювання: при температурі до 100°С ви­промінюються довгохвильові промені, а при температурі більше 100оС — короткохвильові.

Вплив ІЧВ на людину може бути загальним і локальним. Його дія зводиться до нагрівання шкіри, очей, до порушення діяльності ЦНС, серцево-судинної системи, органів травлення. Коли інтенсивність теплового опромінення перевищує допустиму величину, виникають те­плові опіки різного ступеня, перегрівання всього організму, тепловий та сонячний удари. Інтенсивність інфрачервоного випромінювання вимі­рюється актинометрами, а спектральна інтенсивність випромінювання — інфрачервоними спектрографами типу ИКС-10, ИКС-12, ИКС-14 та ра­діометром — РАТ-2П.

Нормальними умовами, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам, вважають такі, за яких інтенсивність опромінення працівників інфрачервоними променями не перевищує: 35 Вт/м2 при опромінюван­ні 50% і більше поверхні тіла, 70 Вт/м2 при опроміненні від 25 до 50% поверхні тіла і до 140 Вт/м2 при випромінюванні від нагрітих поверхонь з використанням 3ІЗ. Концентрований пучок енергії не повинен переви­щувати 1 Дж/см2/хв.

Допустима тривалість безперервного опромінення ІЧ променями на­ведена у табл. 1.

Таблиця 1. Допустима тривалість безперервного опромінення ІЧ променями та регламентованих перерв протягом години.

Інтенсивність ІЧ- опромінення,

Вт/м2

Тривалість періодів безперервного опро­мінення, хв.

Тривалість перерв, хв.

Сумарне опромінен­ня протягом зміни,

%

350

20,0

8

до 50

700

15,0

10

до 45

1050

12,0

12

до 40

1400

9,0

13

до 30

1750

7,0

14

до 25

2100

5,0

15

до 15

2450

3,5

17

до 15

До основних заходів та засобів зниження небезпечної та шкідливої дії ІЧ-випромінювання належать:

-              удосконалення технологічних процесів та устаткування;

-              раціональне розташування устаткування, що є джерелом інфра­червоного випромінювання;

-              автоматизація та дистанційне керування технологічними процесами;

-              застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів, ко­зирків, кабін, тощо;

-              раціональний режим праці та відпочинку;

-              використання засобів індивідуального захисту.

2.                 Ультрафіолетове випромінювання.

 

Ультрафіолетове випромінювання (УФВ) частина електро­магнітного спектра з довжиною хвилі 200-380 нм. За біологічною дією УФВ поділяють на три види: УФВ з довжиною хвилі 380-315 нм, харак­теризується відносно слабкою біологічною дією; УФВ з довжиною хви­лі 315-280 нм, володіє вираженою біологічною дією; УФВ з довжиною хвилі 280-200 нм, активно діє на тканинні білки і ліпіди, володіє вираже­ною бактерицидною дією.

Особливістю УФВ є висока сорбійність — його поглинає більшість тіл. Це випромінювання становить близько 5% щільності потоку соняч­ного випромінювання, є життєво необхідним фактором, який сприятливо впливає на організм, знижує чутливість організму до деяких негативних впливів. Оптимальні дози УФВ активізують дію серця, обмін речовин, підвищують активність ферментів, сприяють синтезу вітаміну Б шкірою, чинять антирахітичну і бактерицидну дію. УФВ з надкороткою довжи­ною хвилі має дуже велику енергію і є згубним для всього живого, але в нормальних екологічних умовах ці хвилі поглинаються озоновим шаром атмосфери і до поверхні землі не доходять.

Штучними джерелами ультрафіолетового випромінювання є: елек­трозварювання, апаратура електрозв’язку, станції радіомовлення.

Випромінювання штучних джерел може бути причиною гострих і хронічних професійних захворювань. Найбільш уразливими тут стають очі, шкіра. Гострі ураження очей, так звані електроофтальмії, становлять собою гострий кон’юнктивіт з відповідними симптомами. Дія УФВ на шкіру викликає дерматити, екзему, злоякісні пухлини. Внаслідок впливу ультрафіолетового випромінювання виникають загальнотоксичні симп­томи — головний біль, запаморочення, підвищена втома, нервове збу­дження. Для вимірювання інтенсивності УФ-випромінювання викорис­товують радіометр УФР-21.

Вплив УФВ на людину оцінюється якісною еритемною дією, тобто почервонінням шкіри (після 48 годин). Для біологічних цілей потужність УФВ оцінюється еритемним потоком. Одиницею випромінювання пото­ку є ер. Один ер — це видимий потік, який відповідає потоку випроміню­вання з довжиною хвилі 297 нм і потужністю 1 Вт. Еритемна освітленість виражається в ер/м2, а доза — в ер/год/м2. На промислових підприєм­ствах інтенсивність ультрафіолетового опромінювання не повинна пере вищувати максимальну добову дозу — 60 мер/м2 для УФВ з довжиною хвилі понад 280 нм. Допустимі значення інтенсивності ультрафіолетових випромінювань наведені у табл. 2

 

Таблиця 2. Допустимі значення інтенсивності ультрафіолетових випромінювань

 

Області ультрафіолетових випромінювань

Допустима інтенсивність,

(діапазони довжин хвиль)

Вт/м2

УФА (400-320 нм)

10,0

УФВ (320-280 нм)

0,01

УФС* (280-220 нм)

0,001

 

При використанні спецодягу та засобів захисту очей, обличчя і рук, що не пропускають випромінювання, допустима інтенсивність випромінюван­ня в діапазоні хвиль 320-280 нм не повинна перебільшувати 1 Вт/м2.

Захист від надмірної дії УФВ досягається раціональним розташу­ванням робочих місць, екрануванням джерел випромінювання й робочих місць. Матеріалом для екранування слугують світлофільтри, непрозорі металеві, пластикові листи. Добре захищає від дії УФП флінт глас (скло, що містить окис свинцю).

Для індивідуального захисту використовують спецодяг, рукавички, окуляри зі світлофільтром. Мазі, що містять салол, саліцилові препарати, їх аналоги затримують УФВ.

3. Лазерне випромінювання.

 

Лазерне випромінювання (ЛВ) — особливий вид електромагнітно­го випромінювання з довжиною хвилі 0,1-1000 мкм. Відрізняється ЛВ від інших видів випромінювання монохроматичністю, потужністю і високим ступенем направленості. Висока потужність лазерного випромінювання у поєднанні з високою направленістю дозволяє одержати за допомогою фокусування світлові потоки величезної потужності (1011-1014Вт/см2). Водночас, лазерне випромінювання може негативно впливати на живі ор­ганізми. Ступінь впливу ЛВ на організм людини залежить від довжини хвилі, інтенсивності (потужності та щільності) випромінювання, трива­лості імпульсу, частоти імпульсів, часу дії, біологічних особливостей тка­нин і органів.

Ця дія обумовлена тепловим, механічним й електрохімічним ефек­том. Найбільш чутливими до ЛВ є очі та шкіра, пошкодження яких мають характер опіків. Опромінення шкіри лазерною енергією може також при звести до утворення пухлин. При передозуванні лазерних променів наста­ють функціональні зміни ЦНС, серцево-судинної, ендокринної системи, зростає втомленість, з’являється головний біль, роздратованість, порушу­ється сон.

Лазерні установки мають високу напругу (10 кВт), їх також нази­вають квантовими генераторами. Залежно від робочої речовини лазери бувають газові, напівпровідникові, рідинні, твердотілі. Основними еле­ментами лазерів, крім робочої речовини, є джерело накачки й оптичний резонатор.

За характером генерації випромінювання лазери діляться на імпуль­сні (тривалість випромінювання 0,25с) і безперервної дії. Генератори непереривного випромінювання характеризується потужністю (Вт). Імпульсні лазери характеризуються енергією (Дж). Енергетична експо­зиція — це відношення енергії випромінювання, що падає на відповідну ділянку поверхні, до площі цієї ділянки.

Нормативними величинами ЛВ є потужність до площі поверхні (Вт/см2) або концентрованого пучка енергії до одиниці площі (Дж/см2).

Таблиця 1. ГДР лазерного випромінювання залежно від довжини

хвилі.

Довжина хвилі, Мкм

Нуф, 2 Дж/см2

Від 0,290 до 0,300

1х10

 Від 0,300 до 0,370

1х10

                         Від 0,370 до 0,400

              1х10

 

Енергетична експозиція нормується окремо для ока та шкіри. Гранично допустимий рівень лазерного випромінювання встановлюєть­ся в залежності від тривалості дії імпульсу, довжини хвилі та частоти ім­пульсів, площі опромінення на сітківці тощо(СанНиП № 58-04-91). В таблиці 1 наведені ГДР енергетичної експозиції Нуф при опроміненні імпульсним та неперервним лазерним променем в межах ультрафіолето­вої області спектра рогівки ока або шкіри.

Для вимірювання лазерного випромінювання використовують при­лад ИЛД-2.

За ступенем небезпеки лазери поділяються на 4 класи:

1-  й клас — абсолютно безпечні лазери;

2-  й клас — небезпечні лазери у разі опромінення очей і шкіри ці­леспрямованим потоком, але безпечні при дифузному віддзеркаленні їх променів як для очей, так і для шкіри;

3-  й клас — небезпечні лазери у разі цілеспрямованого потоку проме­нів для очей і шкіри, а у разі дифузного віддзеркалення — лише для очей;

4-   й клас — небезпечні лазери для очей і шкіри на відстані 10 см від віддзеркалюючої поверхні, як при цілеспрямованому потоку, так і при ди­фузному віддзеркаленні.

Методи захисту від лазерного опромінення поділяються на органі­заційні, інженерно-технічні та планувальні, а також включають викорис­тання засобів індивідуального захисту.

Мета організаційних методів захисту — не дати можливості людям по­трапляти до зони, де працює лазерна установка. Небезпечна зона має бути чітко обмеженою й огородженою непрозорими екранами, а оператори по­винні дотримуватись санітарних норм і правил при роботі з лазерами.

До обслуговування лазерів допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли інструктаж і навчання методам безпечної роботи. Вони підлягають при прийнятті на роботу і періодично (1 раз в рік) медичному огляду.

Інженерно-технічні методи захисту передбачають зменшення по­тужності лазерного променя та його екранізацію капітальною, невіддзер- калюючою, вогнестійкою стіною.

Оптичні квантові генератори повинні відповідати експлуатаційній документації. В паспорті мусять бути вказані: довжина хвилі (мкм); по­тужність енергії (Вт, Дж); тривалість імпульсу (с); частота імпульсу (Гц); початковий діаметр(см); росходимість пучка (ряд); клас лазера. Окрім паспорта на лазер повинна бути інструкція з експлуатації, техніки безпе­ки, виробничої санітарії (для лазерів II — IV класів).

Планові методи захисту ґрунтуються на створенні умов, за яких світ­ловий лазерний промінь втрачав би свою шкідливу дію на око (яскраве освітлення приміщення, світлі тони фарбування стін та стелі).

Лазер IV класу небезпеки повинен розміщуватись в окремому при­міщенні, стіни і стеля повинні мати покриття з високим коефіцієнтом по­глинання, а в приміщенні не повинно бути предметів віддзеркалювання.

До засобів індивідуального захисту належать захисні окуляри із світ­лофільтрами, маски, щитки, рукавички, спецодяг.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.                 У чому полягає небезпека для організму людини електромагнітних випромінювань?

2.                 Які існують заходи та засоби захисту від електромагнітних випромінювань?

3.                  У чому полягає шкідлива дія інфрачервоного випромінювання на організм людини?

4.                 Охарактеризуйте вплив ультрафіолетового випромінювання на організм людини.

5.                 Які існують зходи захисту від ІЧВ та УФВ?

6.                 Який вплив на організм людини здійснює лазерне випромінювання?

7.                 Специфіка захисту від лазерного випромінювання.