Тема 9. Логістичний підхід до управління матеріальними потоками у сфері обігу

1. Поняття і сфера застосування розподільчої логістики

2. Логістичні канали та логістичні ланцюги

3. Логістичні посередники

4. Проектування дистрибутивних систем

1. Поняття і сфера застосування розподільчої логістики

Дистрибуція (дистрибуційна / розподільча логістика) – це комплекс взаємопов'язаних функцій, які реалізуються в процесі розподілення матеріального потоку між різними, як правило, гуртовими покупцями.

Це функціональна область логістики основним завданням якої є інтегроване управління логістичними функціями та операціями просування готової продукції та супутнім логістичним сервісом від виробників та/або оптових (оптово-роздрібних) торгових компаній до кінцевих (або проміжних) споживачів.

Основна ціль розподільчої логістики полягає у забезпеченні доставки необхідних товарів в потрібне місце, в потрібний час і з мінімальними витратами.

На відміну від традиційної системи збуту, в якій виробники та посередники діють на ринку відокремлено, виходячи зі своїх індивідуальних інтересів, логістична система розподільчої логістики створюється партнерами з метою надання товарів і послуг споживачам з мінімальними логістичними витратами.

Об’єктом вивчення розподільчої логістики є матеріальний потік на стадії руху від постачальника до споживача, який у сфері розподілу має форму готової продукції.

У сфері розподілу не створюються нові матеріальні цінності, а виконуються конкретні та комплексні форми діяльності, які виступають як послуги. Таким чином, сфера розподілу є виробником послуг.

Склад завдань розподільчої логістики на мікро- та макрорівні різний.

На макрорівні:

– вибір схеми розподілу матеріальних потоків;

– визначення оптимальної кількості розподільчих центрів (складів);

– визначення оптимального місця розташування розподільчого центру (складу).

На мікрорівні (рівень підприємства) це:

– оптимізація формування портфеля замовлень;

– укладання договорів із замовниками на постачання продукції;

– забезпечення ритмічності та дотримання планомірності реалізації продукції;

– вивчення і задоволення потреб у логістичному сервісі;

– раціоналізація параметрів, структури і просування динамічних матеріальних потоків;

– оптимізація параметрів і умов зберігання запасів товарного характеру;

– формування і вдосконалення системи інформаційного забезпечення.

2. Логістичні канали та логістичні ланцюги

Логістичний канал – впорядкована множина різноманітних посередників, які здійснюють доведення матеріального потоку від конкретного виробника до споживача.

Основним завданням логістичного ланцюга є організація товароруху, тобто фізичного переміщення товарів з місць відправлення до місць призначення в певному часовому інтервалі.

Логістичний ланцюг – це лінійно впорядкована множина учасників логістичного процесу, які здійснюють логістичні операції з доведення зовнішнього матеріального потоку до споживача.

Множина є частково впорядкованою до тих пір, поки не зроблений вибір конкретних учасників процесу просування матеріального потоку від постачальника до споживача. Відбувається вибір конкретного торгового посередника, складу, перевізника, страховика тощо. Після цього логістичний канал перетворюється в логістичний ланцюг.

Сукупність ланцюгів різних каналів утворюють загальну систему – логістичну мережу.

Використання каналів розподілу приносить виробнику певні вигоди, так як забезпечує продаж продукції найбільш ефективними способами, дозволяє доводити продукцію до цільових ринків, економить витрати на розподіл.

Формування каналу розподілу передбачає визначення його внутрішньої структури.

Рівень каналу розподілу – це ланка логістичної системи (будь-який посередник), що виконує розподільні функції.

Параметрами каналу розподілу є:

– довжина каналу розподілу (кількість проміжних рівнів між виробником і споживачем);

– ширинка каналу розподілу (кількість посередників на кожному рівні).

Функції каналу розподілу:

– збір інформації, необхідної для забезпечення руху товарів по каналу;

– встановлення контактів зі споживачами;

– транспортування і складування товарів;

– надання різноманітних послуг споживачам тощо;

– прийняття на себе ризиків, пов’язаних з функціонуванням каналу.

За рівнявою структурою канали розподілу можуть бути:

– канали нульового рівня;

– однорівневі канали;

– дво- і більше рівневі канали.

За характером взаємозв’язку ланок каналу розподілу виділяють:

– традиційні (горизонтальні) канали розподілу;

– вертикальні канали розподілу.

Горизонтальні канали розподілу складаються із незалежного виробника та одного або декількох посередників. Кожен член каналу є окремими підприємством, яке прагне забезпечити собі максимальний прибуток. Максимально можливий прибуток окремого члена каналу може завдавати шкоди отриманню максимального прибутку системою в цілому, оскільки жоден із членів каналу не має повного або достатнього контролю над діяльністю решти членів.

Вертикальні канали розподілу – це канали, які складаються з виробника та посередників, які діють як єдина система. Одним із членів каналу, як правило, або є власником інших, або надає їм певні привілеї. Таким членом може бути виробник, оптовий або роздрібний посередник. Вертикальні канали виникли як засіб контролю за поведінкою каналу. Вони економічні та виключають дублювання членами каналу виконуваних функцій.

3. Логістичні посередники

Логістичний посередник – це фізична або юридична особа, що виконує логістичні операції, наближаючи товар та право власності на нього до кінцевого споживача.

Логістичні посередники в каналах розподілу виконують наступні функції:

– фізичний розподіл;

– обмін (купівля-продаж);

– підтримування (стандартизація якості дистрибуції, фінансування, інформаційна підтримка, страхування ризиків тощо).

Посередниками в операціях фізичного розподілу можуть бути спеціалізовані транспортні, експедиторські, транспортно-експедиторські фірми та інші підприємства.

Посередниками, які виконують підтримувальні функції можуть бути банки, страхові компанії, інформаційно-диспетчерські центри, підприємства зв’язку і телекомунікацій, установи зі стандартизації, ліцензування та сертифікації тощо.

Торгових посередників поділяють за двома ознаками:

– від імені кого вони працюють;

– за чий рахунок виконують операції.

На основі цих ознак виділяють чотири типи посередників:

– працюють від власного імені – за власний рахунок (дилери);

– працюють від власного імені – за чужий рахунок (комісіонери);

– працюють від чужого імені – за власний рахунок (дистриб’ютори);

– працюють від чужого імені – за чужий рахунок (агенти, брокери).

Дилери – це гуртові (інколи роздрібні) посередники, які виконують операції розподілу товарів від власного імені й за власний рахунок. Відповідно після оплати дилер стає власником товару. Дилери поділяються на дві групи:

– ексклюзивні дилери;

– авторизовані дилери.

Ексклюзивні дилери є єдиними представниками виробника у певному регіоні. Вони мають виключні повноваженнями щодо реалізації продукції виробника. Авторизовані дилери співпрацюють виробником на умовах франшизи.

У логістичному ланцюжку дилери найближче розташовані до користувача.

Дистриб’ютори – гуртові чи роздрібні посередники, які проводять свої операції від імені виробника і за свій рахунок. Зачасту виробник надає дистриб’ютору повноваження торгувати своєю продукцією на певній території і протягом визначеного періоду.

У логістичному ланцюжку дистриб’ютор зазвичай розташований між виробником і дилерами.

Комісіонери – гуртові чи роздрібні посередники, які здійснюють операції від свого імені і за рахунок виробника.

Винагорода комісіонеру переважно виплачують у вигляді відсотків від суми виконаної операції або як різниця між ціною, визначеною виробником, і ціною реалізації товару.

Агенти – посередники, які діють як представники або помічники інших основних відносно них осіб (принципалів).

Агент укладає угоди від імені та за рахунок принципала.

За обсягом повноважень агентів поділяють на:

– універсальні агенти;

– генеральні агенти.

Універсальні агенти виконують будь-які дії від імені принципала, а генеральні укладають тільки ті угоди, які зазначені в довіреності.

За свої послуги агенти найчастіше отримують відсоток від суми укладеної угоди.

Брокери – посередники, які зводять контрагентів і приймають участь під час укладання угод. Брокери діють за дорученням і за рахунок клієнта та отримують від нього винагороду. Винагорода брокерам виплачується за продану продукцію. Їх доходи можуть формуватися як відсоток від суми, вирученої за продану продукцію, або як фіксована винагорода за кожну продану одиницю товару.

Для забезпечення свого виживання та підвищення ефективності функціонування на ринку посередники часто вдаються до логістичної інтеграції між собою та товаровиробниками. Вони можуть використовувати такі форми інтеграції:

– подвійна дистрибуція. В даному випадку виробники використовують одночасно два розподільних канали, в яких здійснюється рух товарів зі змінною інтенсивністю;

– охоплення визначеної групи готової продукції або товарної номенклатури (вертикальна інтеграція). В даному випадку посередники намагаються захопити весь розподільний канал, за рахунок виконання всіх функцій логістичного розподілу за рахунок менших витрат, підвищення якості сервісу тощо;

– пов’язані взаємовідносини. В даному випадку мають місце позадоговірні домовленості між логістичними партнерами щодо спільних дій проти конкурентів тощо.

4. Проектування дистрибутивних систем

Дистрибутивна система (логістична система розподілу) – це сукупність ланок ланцюга поставок різних товарів виробника/торгівельного посередника до кінцевих споживачів, що інтегровані єдиним процесом управління товарорухом, логістичною інфраструктурою та ресурсами, а також забезпечують високу ступінь задоволення покупця та економію логістичних витрат.

Необхідність в проектуванні нової або реорганізації існуючої дистрибутивної системи може бути викликана наступним:

– зміною уподобань споживачів;

– появою нових клієнтів;

– зміною товарної спеціалізації;

– появою нових ринків збуту;

– оптимізацією логістичних витрат тощо.

Метою проектування дистрибутивної системи є розробка такої системи, яка б забезпечувала найбільш економічно доцільний спосіб розподілу товару.

При проектування дистрибутивної системи особливий наголос робиться на:

– скороченні логістичних витрат;

– підвищенні ефективності функціонування дистрибутивної системи;

– задоволення вимог споживачів.

Етапи процесу формування системи розподілу:

1. Дослідження кон’юнктури ринку та визначення стратегічних цілей розвитку системи розподілу.

2. Прогнозування розміру матеріального потоку, що проходить через систему розподілу.

3. Прогнозування розміру запасів в системі розподілу в цілому та в окремих її ланках.

4. Вивчення транспортної мережі регіону обслуговування.

5. Складання схеми руху матеріальних потоків у межах системи розподілу.

6. Розробка варіантів побудови системи розподілу та їх оцінка за показником логістичних витрат.

7. Вибір оптимального варіанту системи розподілу.