Глосарій^*

Атмосфера	– газоподібна оболонка Землі, утворена із суміші різних газів, водяної пари і твердих часточок.
Антропогенні впливи	– сукупність чинників людської діяльності, що спричинює локальні чи регіональні зміни в навколишньому середовищі, його екосистемах, появу дисбалансів у них та деструктивних процесів.
Біопідприємство	– підприємство, що використовує біотехнології в процесі відтворення родючості ґрунтів, переробки сировини, виробництва біологічно повноцінної продукції.
Біосфера	– область поширення життя на Землі, склад, структура і енергетика якої визначаються минулою і сучасною діяльністю живих організмів; охоплює верхню населену організмами частину літосфери, гідросферу і тропосферу.
Важкі метали	– хімічні елементи Hg, Pb, Cd, As, Zn, Ca, Ti з великою атомною масою та канцерогенними властивостями, антропогенне поширення яких у навколишньому середовищі небезпечне залученням їх у біологічний колообіг.
Всесвітня хартія природи	–       документ, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 р., спрямований на збереження основних природних процесів на відносно незмінному рівні, щоб забезпечити всім формам життя можливості для існування.
Гармонія	– струнка узгодженість частин органічного цілого. Гармонізація — процес упорядкування частин, подолання розладу між ними, приведення до співрозмірності.
Депопуляція	– зменшення чисельності популяцій виду живих організмів під впливом природних або антропогенних чинників.
Екологія	– наука, яка вивчає взаємозв’язки і взаємовідносини в природі між усіма її живими (у т.ч. людини) і неживими компонентами для збереження людства і життя на планеті.
Екологізація	– процес зведення до мінімуму шкідливих впливів людини (виробництва) на навколишнє середовище на основі проникнення ідей, знань, законів екології, екологічного мислення в інші сфери науки, в життєдіяльність суспільства, держави.
Екологізація технологій	– розроблення і впровадження у виробництво, комунальне господарство, побут людей таких технологій, які за максимально високої якості продукції змогли б забезпечувати збереження екологічної рівноваги в природі, кругообігу речовин і енергії, не забруднюючи навколишнє середовище.
Екологічна безпека	– регульований стан навколишнього середовища, за якого, згідно з чинним законодавством, нормами та нормативами, забезпечується запобігання погіршенню екологічного стану та виникненню небезпеки для здоров’я людей.
Екологічна конверсія	– перебудова системи ведення виробництва на екологічно ефективні технології з метою оздоровлення навколишнього середовища й одержання безпечної для людини продукції.
Екологічна мережа	– єдина територіальна система, яка охоплює ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортно-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні території та об’єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є часткою структурних територіальних елементів, природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.
Екологічна модернізація виробництва	– розробка і впровадження комплексу управлінських, технологічних, інвестиційних та господарських заходів, які поліпшують екологічні характеристики структурних елементів виробничої системи.
Екологічна небезпека	– ймовірність зруйнування середовища проживання людини, пов’язаних з нею рослин і тварин внаслідок неконтрольованого розвитку економіки, відставання технологій, природних і антропогенних аварій та катастроф, в результаті чого порушується пристосування живих систем до умов існування.
Екологічна стандартизація	– система обов’язкових функціональних та екологічних вимог до продукції, технології, управління, спрямована на поліпшення їхніх екологічних характеристик та здійснення загальносистемної ідентифікації для встановлення відповідності й сертифікації.
Екологічне забруднення	– привнесення в біологічний коло обіг невластивих живій природі речовин та великої сукупності техногенних чинників.
Екологічне маркуваня	– добровільна процедура, що проводиться на багатокритеріальній основі уповноваженою установою і яка надає право на присвоєння продукції позначки, що свідчить про перевагу цієї продукції щодо екологічної чистоти серед певної групи однорідної продукції.
Екологічне страхуваня	– добровільне, обов’язкове державне та інші види страхування громадян та їхнього майна, доходів підприємств на випадок шкоди, завданої внаслідок забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Екологічне управління	– системна складова загальної системи управління, що має за мету здійснення екологічної політики й досягнення екологічних цілей і яка містить організаційну структуру, діяльність із планування, функціональні обов’язки, відповідальність, методології і методи, процедури та ресурси, а також професійно підготовлені кадри.
Екологічний аудит	– управлінський інструмент-методологія, що ґрунтується на системному підході й за допомогою якого оцінюється, встановлюється відповідність критеріям аудиту і підвищується еко-логічна ефективність управління підприємством, корпорацією для збереження навколишнього природного середовища й забезпечення власної екологічної безпеки та конкурентоспроможності.
Екологічний вплив	– зміни, що відбуваються в навколишньому середовищі і негативно позначаються на здоров’ї людини внаслідок прояву дії екологічного чинника біотичного, абіотичного чи антропогенного характеру (хімічні, фізичні та біологічні забруднення середовища, виснаження природних ресурсів тощо).
Екологічний менеджмент	– ринково зорієнтована складова загальної системи управління підприємством, корпорацією, що має за мету досягнення екологічної вигоди або прибутку із застосуванням ринкових механізмів.
Екологічний моніторинг	– система спостережень, збирання, обробки, передавання, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, прогнозування його змін та розробка науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття еколого-управлінських рішень.
Екологічний податок	– еколого-економічний важіль, інструмент, який приписує кожному забруднювачу довкілля відповідною шкідливою речовиною абсолютно граничну межу викидів, скидів забруднювальних речовин та компенсацію втрат на їх знешкодження.
Екологічний сертифікат	– документ, що засвідчує відповідність системи екологічного управління, об’єкта вимогам стандартів і додаткової нормативної документації.
Екологічні нормативи	– рівні максимально допустимого втручання людини в екосистеми, що забезпечують збереження їхньої структури і динамічних властивостей.
Екологічні ресурси	– велика сукупність природних ресурсів регіону, які забезпечують функціонування їх екосистем і здатні забезпечувати еколого-біологічні, економічні та соціальні потреби людини.
Екологічно ефективні технології	– система біологічних, маловідходних і безвідходних технологій, які не супроводжуються викидами шкідливих речовин у довкілля і не порушують екологічний баланс у ньому.
Екологічно чистий продукт	– продукт, який не містить шкідливих речовин канцерогенної дії не випромінює шкідливі промені, не порушує функції живого організму, найвищої споживчої якості і конкурентоспроможності, що відповідає стандартам якості й екологічним вимогам, належним чином сертифікований із наданням прийнятої відповідної екологічної позначки маркування.
Еколого-економічні збитки	– збитки, завдані внаслідок забруднення навколишнього середовища та виснаження природних ресурсів.
Збалансований розвиток	– найбільш адекватний синонім поняття «Sustainable develoрment», який перекладають як «сталий», «стійкий», «усталений», «стабільний» розвиток тощо. Це розвиток суспільства, держави, що ґрунтується на системі балансів їх соціально-економічних потреб і можливостей природи задовольняти ці потреби без завдання їй шкоди і зі збереженням екологічної рівноваги.
Інтегроване сільське господарство	– ґрунтується на поєднанні біологічної природи сільського господарства з новітніми досягненнями агрохімії, технології і техніки використання. Однак нечіткість понять, відсутність суворих орієнтирів не гарантує екологічної безпечності продукції.
Канцерогени	– хімічні сполуки, речовини або фізичні агенти, здатні індукувати появу злоякісних новоутворень в організмах тварин, рослин і людини.
Міжнародне співробітництво з охорони навколишнього середовища	– визначається дво- і багатосторонніми договорами країн, діяльністю різних міжнародних організацій. Особливе місце в здійсненні інтернаціональних заходів з проблем навколишнього середовища належить таким органам і організаціям ООН, як ЮНЕСКО , МОП (Міжнародна організація праці), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я), МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії), ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація ООН), ВФОП (Всесвітній фонд охорони природи).
Міжнародний стандарт	– документ, що прийнятий міжнародним уповноваженим органом із питань стандартизації і доступний для широкого кола користувачів.
Моніторинг	– комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших заходів, що забезпечують систематичний контроль за станом і тенденціями розвитку природних і техногенних процесів.
Об’єктні системи екологічного управління	– системи управління природними об’єктами: водними басейнами річок, морів, каналів, екологічними мережами, природно-заповідним фондом, ландшафтами. Вони ставлять за мету здійснити комплекс заходів щодо екологічного.
Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК)	– міждержавна організація 13 країн-експортерів нафти. Створена в 1960 р. Входять: Венесуела, Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, Індонезія, Лівія, Алжир, Нігерія, ОАЕ, Еквадор, Габон. Завдання – контроль за цінами на нафту, нафтовими ресурсами і їх експлуатацією вітчизняними підприємствами в інтересах економічного розвитку цих країн. Контролює близько половини світового обсягу торгівлі нафтою, встановлює офіційну ціну на сиру нафту, що може визначати світовий рівень цін. Штаб-квартира – у Відні (Австрія).
Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС)	– процес ідентифікації, прогнозування і кількісної оцінки ймовірного впливу на природне середовище в результаті реалізації того чи іншого проекту, інвестиційної пропозиції.
Природно-ресурсний потенціал території	– сукупні запаси природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання та продуктивна здатність екосистем, яка виражається у їх сукупній споживній вартості. У компонентній структурі ПРП виділяють такі групи ресурсів: • мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничохімічна сировина, будматеріали), • водні (поверхневий стік, підземні води), • земельні, лісові, фауністичні (мисливські, рибні, рослинні медоносні, грибні і ягідні ресурси), • природно-рекреаційні території.
Ресурси рекреаційні	– природні і антропогенні об’єкти, які при сучасному рівні розвитку продуктивних сил використовуються для задоволення рекреаційних потреб населення. До цих ресурсів відносять компоненти природного середовища: клімат, ландшафт, поверхневі і підземні води, в т.ч. мінеральні, рослинність тощо, які використовуються для лікувально-оздоровчих, пізнавальних і спортивних потреб.
Сертифікація екологічно чистої продукції	– процедура участі третьої незалежної сторони, яка письмово засвідчує, що належним чином випробувана продукція відповідає вимогам екологічного стандарту за показниками санітарної, гігієнічної безпеки відповідно до настанов ISO-9000 щодо якості.
Система громадського екологічного управління	– складова національної системи екологічного управління, яка здійснюється громадськими об’єднаннями й організаціями та функціонує відповідно до чинного законодавства України й міжнародних регламентів, маючи за мету здійснення громадської екологічної політики і гармонізацію суспільно-природних відносин.
Система державного екологічного управління	– складова національної системи екологічного управління і загальної системи державного управління, що функціонує згідно з чинним законодавством України та має за мету здійснення державної екологічної політики і гармонізацію суспільно-природних відносин на державному рівні.
Система корпоративного екологічного управління	– складова національної системи екологічного управління і загальної системи корпоративного управління, яка, згідно з чинним законодавством України і міжнародними стандартами та регламентами, функціонує і ставить за мету здійснення корпоративної екологічної політики та гармонізацію суспільно-природних відносин на корпоративному рівні.
Система місцевого екологічного управління	– складова національної системи екологічного управління і загальної системи місцевого самоврядування й управління, яка, згідно з чинним законодавством України, функціонує і ставить за мету здійснення місцевої екологічної політики та гармонізацію суспільно-природних відносин на місцевому рівні.
Техногенне навантаження	– велика сукупність димового, пилового, шумового, вібраційного, хімічного, електромагнітного та радіоактивного забруднення, що припадає на одиницю площі і викликає дисбаланс в екосистемах.
Функціональні системи екологічного управління	– системи екологічного управління, об’єктом яких є функціональна структура національної системи екологічного управління: охорона навколишнього середовища, екологічна безпека, відновлення і раціональне використання природних ресурсів тощо.

^*Газуда Л.М., Ерфан В.Й., Лизанець О.В. Навчально-методичний комплекс з курсу «Організація управління в екологічній діяльності» для студентів хімічного факультету за напрямом підготовки 0708 – Екологія, спеціальністю 6.070801 – Екологія, охорона навколишнього середовища та напрямом підготовки 6.030508 – Фінанси і кредит / Укл.: Л.М. Газуда, В.Й. Ерфан, О.В. Лизанець. Ужгород, 2015. 62 с.