Глосарій*
Атмосфера |
– газоподібна оболонка Землі,
утворена із суміші різних газів, водяної пари і твердих часточок. |
Антропогенні
впливи |
– сукупність чинників
людської діяльності, що спричинює локальні чи регіональні зміни в
навколишньому середовищі, його екосистемах, появу дисбалансів
у них та деструктивних процесів. |
Біопідприємство |
– підприємство, що
використовує біотехнології в процесі відтворення родючості ґрунтів, переробки
сировини, виробництва біологічно повноцінної продукції. |
Біосфера |
– область поширення життя на
Землі, склад, структура і енергетика якої визначаються минулою і сучасною
діяльністю живих організмів; охоплює верхню населену організмами частину
літосфери, гідросферу і тропосферу. |
Важкі
метали |
– хімічні елементи Hg, Pb, Cd,
As, Zn, Ca, Ti з великою атомною масою
та канцерогенними властивостями, антропогенне поширення яких у навколишньому
середовищі небезпечне залученням їх у біологічний колообіг. |
Всесвітня
хартія природи |
– документ, прийнятий
Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 р., спрямований на збереження основних
природних процесів на відносно незмінному рівні, щоб забезпечити всім формам
життя можливості для існування. |
Гармонія |
– струнка узгодженість частин
органічного цілого. Гармонізація — процес упорядкування частин, подолання
розладу між ними, приведення до співрозмірності. |
Депопуляція |
– зменшення чисельності
популяцій виду живих організмів під впливом природних або антропогенних чинників.
|
Екологія |
– наука, яка вивчає
взаємозв’язки і взаємовідносини в природі між усіма її живими (у т.ч. людини) і неживими компонентами для збереження
людства і життя на планеті. |
Екологізація |
– процес зведення до мінімуму
шкідливих впливів людини (виробництва) на навколишнє середовище на основі
проникнення ідей, знань, законів екології, екологічного мислення в інші сфери
науки, в життєдіяльність суспільства, держави. |
Екологізація
технологій |
– розроблення і впровадження
у виробництво, комунальне господарство, побут людей таких технологій, які за
максимально високої якості продукції змогли б забезпечувати збереження
екологічної рівноваги в природі, кругообігу речовин і енергії, не забруднюючи
навколишнє середовище. |
Екологічна
безпека |
– регульований стан
навколишнього середовища, за якого, згідно з чинним законодавством, нормами
та нормативами, забезпечується запобігання погіршенню екологічного стану та
виникненню небезпеки для здоров’я людей. |
Екологічна
конверсія |
– перебудова системи ведення
виробництва на екологічно ефективні технології з метою оздоровлення
навколишнього середовища й одержання безпечної для людини продукції. |
Екологічна
мережа |
– єдина територіальна
система, яка охоплює ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій
охороні, території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортно-оздоровчі,
рекреаційні, водозахисні території та об’єкти інших типів, що визначаються
законодавством України і є часткою структурних територіальних елементів,
природних регіонів, природних коридорів, буферних зон. |
Екологічна
модернізація виробництва |
– розробка і впровадження
комплексу управлінських, технологічних, інвестиційних та господарських
заходів, які поліпшують екологічні характеристики структурних елементів
виробничої системи. |
Екологічна
небезпека |
– ймовірність зруйнування
середовища проживання людини, пов’язаних з нею рослин і тварин внаслідок
неконтрольованого розвитку економіки, відставання технологій, природних і
антропогенних аварій та катастроф, в результаті чого порушується
пристосування живих систем до умов існування. |
Екологічна
стандартизація |
– система обов’язкових
функціональних та екологічних вимог до продукції, технології, управління,
спрямована на поліпшення їхніх екологічних характеристик та здійснення
загальносистемної ідентифікації для встановлення відповідності й
сертифікації. |
Екологічне
забруднення |
– привнесення в біологічний
коло обіг невластивих живій природі речовин та великої сукупності техногенних
чинників. |
Екологічне
маркуваня |
– добровільна процедура, що
проводиться на багатокритеріальній основі уповноваженою установою і яка надає
право на присвоєння продукції позначки, що свідчить про перевагу цієї
продукції щодо екологічної чистоти серед певної групи однорідної продукції. |
Екологічне
страхуваня |
– добровільне, обов’язкове
державне та інші види страхування громадян та їхнього майна, доходів
підприємств на випадок шкоди, завданої внаслідок забруднення навколишнього
середовища та погіршення якості природних ресурсів. |
Екологічне
управління |
– системна складова загальної
системи управління, що має за мету здійснення екологічної політики й
досягнення екологічних цілей і яка містить організаційну структуру,
діяльність із планування, функціональні обов’язки, відповідальність,
методології і методи, процедури та ресурси, а також професійно підготовлені
кадри. |
Екологічний
аудит |
– управлінський
інструмент-методологія, що ґрунтується на системному підході й за допомогою
якого оцінюється, встановлюється відповідність критеріям аудиту і
підвищується еко-логічна ефективність управління підприємством, корпорацією
для збереження навколишнього природного середовища й забезпечення власної
екологічної безпеки та конкурентоспроможності. |
Екологічний
вплив |
– зміни, що відбуваються в
навколишньому середовищі і негативно позначаються на здоров’ї людини
внаслідок прояву дії екологічного чинника біотичного, абіотичного чи
антропогенного характеру (хімічні, фізичні та біологічні забруднення
середовища, виснаження природних ресурсів тощо). |
Екологічний
менеджмент |
– ринково зорієнтована
складова загальної системи управління підприємством, корпорацією, що має за
мету досягнення екологічної вигоди або прибутку із застосуванням ринкових
механізмів. |
Екологічний
моніторинг |
– система
спостережень, збирання, обробки, передавання, збереження та аналізу
інформації про стан навколишнього середовища, прогнозування його змін та
розробка науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття
еколого-управлінських рішень. |
Екологічний
податок |
– еколого-економічний важіль,
інструмент, який приписує кожному забруднювачу довкілля відповідною шкідливою
речовиною абсолютно граничну межу викидів, скидів забруднювальних речовин та
компенсацію втрат на їх знешкодження. |
Екологічний
сертифікат |
– документ, що засвідчує
відповідність системи екологічного управління, об’єкта вимогам стандартів і
додаткової нормативної документації. |
Екологічні
нормативи |
– рівні максимально
допустимого втручання людини в екосистеми, що забезпечують збереження їхньої
структури і динамічних властивостей. |
Екологічні
ресурси |
– велика сукупність природних
ресурсів регіону, які забезпечують функціонування їх екосистем і здатні
забезпечувати еколого-біологічні, економічні та соціальні потреби людини. |
Екологічно
ефективні технології |
– система біологічних, маловідходних
і безвідходних технологій, які не супроводжуються викидами шкідливих речовин
у довкілля і не порушують екологічний баланс у ньому. |
Екологічно
чистий продукт |
– продукт, який не містить
шкідливих речовин канцерогенної дії не випромінює шкідливі промені, не
порушує функції живого організму, найвищої споживчої якості і
конкурентоспроможності, що відповідає стандартам якості й екологічним
вимогам, належним чином сертифікований із наданням прийнятої відповідної
екологічної позначки маркування. |
Еколого-економічні
збитки |
– збитки, завдані внаслідок
забруднення навколишнього середовища та виснаження природних ресурсів. |
Збалансований
розвиток |
– найбільш адекватний синонім
поняття «Sustainable develoрment»,
який перекладають як «сталий», «стійкий», «усталений», «стабільний» розвиток
тощо. Це розвиток суспільства, держави, що ґрунтується на системі балансів їх
соціально-економічних потреб і можливостей природи задовольняти ці потреби
без завдання їй шкоди і зі збереженням екологічної рівноваги. |
Інтегроване
сільське господарство |
– ґрунтується на поєднанні
біологічної природи сільського господарства з новітніми досягненнями
агрохімії, технології і техніки використання. Однак нечіткість понять,
відсутність суворих орієнтирів не гарантує екологічної безпечності продукції.
|
Канцерогени |
– хімічні сполуки, речовини
або фізичні агенти, здатні індукувати появу злоякісних новоутворень в
організмах тварин, рослин і людини. |
Міжнародне
співробітництво з охорони навколишнього середовища |
– визначається дво- і багатосторонніми договорами країн, діяльністю
різних міжнародних організацій. Особливе місце в здійсненні інтернаціональних
заходів з проблем навколишнього середовища належить таким органам і
організаціям ООН, як ЮНЕСКО , МОП (Міжнародна організація праці), ВООЗ
(Всесвітня організація охорони здоров’я), МАГАТЕ (Міжнародне агентство з
атомної енергії), ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація ООН),
ВФОП (Всесвітній фонд охорони природи). |
Міжнародний
стандарт |
– документ, що прийнятий
міжнародним уповноваженим органом із питань стандартизації і доступний для
широкого кола користувачів. |
Моніторинг |
– комплекс наукових,
технічних, технологічних, організаційних та інших заходів, що забезпечують
систематичний контроль за станом і тенденціями розвитку природних і
техногенних процесів. |
Об’єктні
системи екологічного управління |
– системи управління
природними об’єктами: водними басейнами річок, морів, каналів, екологічними
мережами, природно-заповідним фондом, ландшафтами. Вони ставлять за мету
здійснити комплекс заходів щодо екологічного. |
Організація
країн – експортерів нафти (ОПЕК) |
– міждержавна організація 13
країн-експортерів нафти. Створена в 1960 р. Входять: Венесуела, Ірак, Іран,
Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, Індонезія, Лівія, Алжир, Нігерія, ОАЕ,
Еквадор, Габон. Завдання – контроль за цінами на нафту,
нафтовими ресурсами і їх експлуатацією вітчизняними підприємствами в
інтересах економічного розвитку цих країн. Контролює близько половини
світового обсягу торгівлі нафтою, встановлює офіційну ціну на сиру нафту, що
може визначати світовий рівень цін. Штаб-квартира – у Відні (Австрія). |
Оцінка
впливу на навколишнє середовище (ОВНС) |
– процес ідентифікації,
прогнозування і кількісної оцінки ймовірного впливу на природне середовище в
результаті реалізації того чи іншого проекту, інвестиційної пропозиції. |
Природно-ресурсний
потенціал території |
– сукупні запаси природних
ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання та продуктивна здатність
екосистем, яка виражається у їх сукупній споживній вартості. У компонентній
структурі ПРП виділяють такі групи ресурсів: • мінеральні (паливно-енергетичні
й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної
промисловості, гірничохімічна сировина,
будматеріали), • водні (поверхневий
стік, підземні води), • земельні, лісові,
фауністичні (мисливські, рибні, рослинні медоносні, грибні і ягідні
ресурси), • природно-рекреаційні
території. |
Ресурси
рекреаційні |
– природні і антропогенні
об’єкти, які при сучасному рівні розвитку продуктивних сил використовуються
для задоволення рекреаційних потреб населення. До цих ресурсів відносять
компоненти природного середовища: клімат, ландшафт, поверхневі і підземні
води, в т.ч. мінеральні, рослинність тощо,
які використовуються для лікувально-оздоровчих, пізнавальних і спортивних
потреб. |
Сертифікація
екологічно чистої продукції |
– процедура участі третьої
незалежної сторони, яка письмово засвідчує, що належним чином випробувана
продукція відповідає вимогам екологічного стандарту за показниками
санітарної, гігієнічної безпеки відповідно до настанов ISO-9000 щодо якості. |
Система
громадського екологічного управління |
– складова
національної системи екологічного управління, яка здійснюється громадськими
об’єднаннями й організаціями та функціонує відповідно до чинного
законодавства України й міжнародних регламентів, маючи за мету здійснення
громадської екологічної політики і гармонізацію суспільно-природних відносин.
|
Система
державного екологічного управління |
– складова національної
системи екологічного управління і загальної системи державного управління, що
функціонує згідно з чинним законодавством України та має за мету здійснення
державної екологічної політики і гармонізацію суспільно-природних відносин на
державному рівні. |
Система
корпоративного екологічного управління |
– складова національної
системи екологічного управління і загальної системи корпоративного
управління, яка, згідно з чинним законодавством України і міжнародними
стандартами та регламентами, функціонує і ставить за мету здійснення
корпоративної екологічної політики та гармонізацію суспільно-природних
відносин на корпоративному рівні. |
Система
місцевого екологічного управління |
– складова національної
системи екологічного управління і загальної системи місцевого самоврядування
й управління, яка, згідно з чинним законодавством України, функціонує і
ставить за мету здійснення місцевої екологічної політики та гармонізацію
суспільно-природних відносин на місцевому рівні. |
Техногенне
навантаження |
– велика сукупність димового,
пилового, шумового, вібраційного, хімічного, електромагнітного та
радіоактивного забруднення, що припадає на одиницю площі і викликає дисбаланс
в екосистемах. |
Функціональні
системи екологічного управління |
– системи екологічного
управління, об’єктом яких є функціональна структура національної системи
екологічного управління: охорона навколишнього середовища, екологічна
безпека, відновлення і раціональне використання природних ресурсів тощо. |
*Газуда Л.М., Ерфан В.Й., Лизанець О.В. Навчально-методичний комплекс з курсу
«Організація управління в екологічній діяльності» для студентів хімічного
факультету за напрямом підготовки 0708 – Екологія, спеціальністю 6.070801 –
Екологія, охорона навколишнього середовища та напрямом підготовки 6.030508 –
Фінанси і кредит / Укл.: Л.М. Газуда,
В.Й. Ерфан, О.В. Лизанець.
Ужгород, 2015. 62 с.