Тема 1.  Система міжнародних фінансів

Питання для самостійного вивчення

1.    Характеристика держави як суб’єкта міжнародних фінансів.

2.    Центральні банки як суб’єкти міжнародних фінансів.

3.    Статус міждержавних (міжнародних, регіональних) організацій.

Теоретичні відомості

Фінансове середовище являє собою сукупність різних сфер фінансових відносин, кожна з яких характеризується особливостями у формуванні й використанні грошових фондів, різною роллю у суспільному відтворенні.

Розвиток світового фінансового середовища тісно пов'язаний зі змінами у світовому економічному середовищі. Зміни, що відбуваються в останньому, помітно впливають як на формування, так і на функціонування світового фінансового середовища.

Міжнародний рух капіталу – це переміщення капіталу між країнами у пошуку більш вигідної сфери застосування.

Експорт капіталу – це одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з метою здобуття зиску.

Експорт капіталу можна звести до трьох видів:

1. Експорт підприємницького капіталу – це довгострокові закордонні інвестиції.

2. Експорт позичкового капіталу – відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту.

3. Міжнародна економічна допомога – це надання капіталу в грошовій чи товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб'єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення тобто безвідходності.

Суб'єкти міжнародних фінансових відношень – фізичні, юридичні особи та держави, які за законом мають і здійснюють безпосередньо або через представників свої права та обов’язки, пов'язані з міжнародними фінансами.

Суб’єктів системі міжнародних фінансів з позиції конкретної держави поділяють на резидентів і нерезидентів.

З економічного погляду розрізняють: домашні господарства, господарюючі підприємства, різноманітні фінансові інститути, держава, міжнародні організації

До суб'єктів міжнародних фінансів відносяться:

1. Держава. Суверенна держава є основним суб'єктом міжнародного права, що діє в сфері міжнародних фінансів, наділеним здатністю здійснювати міжнародні права та обов'язки. У сфері міжнародних фінансів держава в особі державних органів (Уряд, Міністерство закордонних справ, Міністерство фінансів та ін.) та офіційних посадових осіб (президент, прем'єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, в діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту – імпорту товарів та послуг; брати участь у клірингових, платіжних і валютних угодах; укладати міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов'язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими та іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безоплатну фінансову допомогу.

2. Центральний банк. Це юридична особа, що знаходиться в державній власності і відповідно до державних цілей здійснює повноваження з володіння, користування та розпорядження майном Банку.

Основні функції центральних банків у системі міжнародних фінансів:

– разом з Урядом розробляють та проводять єдину державну грошово-кредитну політику, направлену на захист та забезпечення стабільності національної валюти.

– реєструють емісію цінних паперів кредитними організаціями відповідно до національного законодавства та міжнародного права.

– здійснюють валютне регулювання, визначають порядок здійснення розрахунків з іноземними державами.

– організовують та здійснюють валютний контроль.

– беруть участь у складанні платіжного балансу.

– представляють інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками іноземних держав, міжнародними організаціями.

– видають дозвіл на створення банків за участю іноземного капіталу та філіалів зарубіжних банків.

3. Міждержавні (міжнародні, регіональні) організації. Основна функція міжнародних організацій в системі міжнародних фінансів – це забезпечення руху фінансових потоків, спрямованих в зони максимального прибутку на капітал. Міжнародні організації забезпечують фінансову підтримку країнам, що розвиваються, як потенційні напрямки вкладення капіталу.

Міжнародні фінансові інститути поділяються на дві групи: всесвітні та регіональні.

До всесвітніх відносяться Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків.

Регіональні створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку: Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – займається фінансуванням державних програм боротьби з високою інфляцією й загальною валютно-фінансовою нестабільністю. У своїй діяльності МВФ керується принципом обумовленості, згідно з яким країни-члени можуть отримати кредити від нього лише за умови, що вони зобов'язуються здійснювати певну економічну політику. Теоретично МВФ повинен допомагати країнам-членам подолати економічні проблеми найменш болючим шляхом, адже надання позичок має за мету саме пом'якшити труднощі перехідного періоду. На практиці ж умови, висунуті МВФ, можуть бути настільки жорсткими, що тільки поглиблять труднощі реформ. Коли вдається знайти компроміс, то під час важкої макроекономічної кризи МВФ перетворюється у джерело підтримки.

Світовий банк – це інший великий міжнародний кредитор, що був заснований у 1944 р. (одночасно з МВФ). На відміну від останнього, діяльність якого зосереджена на короткотермінових макроекономічних кризах, Світовий банк займається проблемами довготермінового економічного розвитку. Пріоритетними для нього є структурні перетворення, такі, як лібералізація торгівлі, приватизація, реформи системи освіти й охорони здоров'я, інвестиції в інфраструктуру, тобто, реформи, які є запорукою довготермінового економічного зростання.

Світовий банк надає довготермінові позички, звичайно на комерційних засадах, хоча бідним країнам надаються пільгові, значно занижені ставки за кредити.

Банк спеціалізується на 2 типах кредитів:

– цільові кредити, що призначені для фінансування конкретних інвестиційних проектів, наприклад, будівництва дороги, мосту або електростанції;

– програмні кредити, що покликані допомогти урядові провести структурні реформи в ключових галузях економіки, наприклад, здійснити ліберелізацію торгівлі. У цьому випадку кредит – не забезпечення певного інвестиційного проекту, а засіб загального фінансування державного бюджету відповідно до кардинальних змін в економічній політиці.

Третя впливова кредитна організація – це Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР), створений у 1991 р. спеціально для надання допомоги країнам Східної Європи та колишнього Радянського Союзу на стадії ринкових перетворень. ЄБРР є прикладом «банку регіонального розвитку», і мало в чому різниться від інших подібних організацій: Міжамериканського банку розвитку, Азіатського банку розвитку та Африканського банку розвитку, що існують вже багато років. Загальне спрямування діяльності усіх цих регіональних банків схоже на спрямування діяльності Світового банку: сприяти довготерміновому економічному зростанню певного регіону за рахунок фінансування всіляких інвестиційних проектів. Особливе призначення ЄБРР полягає у наданні кредитів насамперед молодому приватному сектору країн колишнього соціалістичного табору (проте не можна не згадати, що ЄБРР також надає позички і урядам цих країн під здійснення інфраструктурних інвестицій).

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

1. Які зміни відбулися в міжнародному фінансовому середовищі в умовах сучасної міжнародної фінансової кризи?

2. Як на Україну вплинула міжнародна фінансова криза 2008 року?

3. В яких формах здійснюється експорт капіталу?

4. Що таке фінансова глобалізація?

5. Дайте визначення фінансовій інновації. Наведіть приклади фінансових інновацій.

Тестові завдання

1.Міжнародні фінанси – це:

А) переміщення капіталу між країнами у пошуку більш вигідної сфери застосування;

Б) сукупність економічних відносин, пов'язаних з міжнародним рухом фінансових ресурсів, тобто зі створенням і використанням коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами;

В) форма організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами;

Г) договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн.

2. Одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з метою отримання максимального прибутку, це:

А) імпорт капіталу;

Б) експорт капіталу;

В) фінансовий інжиніринг;

Г) міжнародна економічна допомога.

3. Фінансова інновація – це:

А) створення нових фінансових інструментів та технологій;

Б) розвиток та творче застосування фінансових технологій для розв'язання фінансових проблем та використання фінансових можливостей;

В) безплатна передача суб'єктами одних країн суб'єктам інших країн товарів і послуг виробничого та побутового призначення;

Г) міжнародні розрахунки та баланси міжнародних розрахунків.

4. Глобалізація – це:

А) угруповання країн на основі валютно-економічного домінування держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріплення до їхньої валюти валют країн-учасниць блоку;

Б) вищий етап інтернаціоналізації всіх факторів виробництва, коли система міжнародних економічних відносин охоплює всі національні економіки, зміцнюючи економічну цілісність світу;

В) зростання масштабів технологічного переозброєння фінансових ринків на основі інтернет-технологій, які стирають національні кордони;

Г) зміни в ідеології діяльності міжнародних фінансових організацій.

Тематика рефератів

1. Міжнародна фінансова політика та її напрями.

2. Регіональні валютно-кредитні і фінансові організації ЄС.

3. Регіональні валютно-фінансові угрупування.

4. Роль Європейського центрального банку у міжнародному валютному регулюванні.

5. Роль Міжнародного валютного фонду у міжнародному валютному регулюванні.