Лекція 10

ТЕМА 8. ФІНАНСИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ
КОРПОРАЦІЙ (ТНК)

План

1. Пряме зарубіжне інвестування. Організаційна структура ТНК.

2. Фінансування ТНК.

3. Оподаткування міжнародної діяльності ТНК.

4. Контроль та регулювання міжнародних грошових операцій ТНК.

5. Валютні ризики потенційних збитків ТНК. Стратегії мінімізації поточного ризику потенційних збитків ТНК.

Ключові поняття: непрямі податки, нетинг, об’єкт оподаткування, одиниця оподаткування, платник податку, податкова база, податкова квота, податкова ставка, трансфертна ціна, транснаціональна корпорація (ТНК).

 

1. ПРЯМЕ ЗАРУБІЖНЕ ІНВЕСТУВАННЯ. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ТНК.

Інвестиційна діяльність компанії за кордоном вважається прямим зарубіжним інвестуванням, якщо здійснюється контроль через володіння значною частиною акціонерного капіталу реципієнта інвестицій (реципіє́нт — фізична або юридична особа, яка отримує кошти або матеріальні цінності), частина капіталу виробництва (продажу) компанії переміщується до іншої країни (країни-реци­пієнта інвестицій). Пряме зарубіжне інвестування (ПЗІ) — комплексна діяльність, що охоплює такі напрями: переказ капіталу, контролююче інвестування, джерело коштів операцій за кордоном, баланс руху платежів. Збиранням та аналізом даних про світові потоки займається Центр ОНН з транснаціональних корпорацій.

Транснаціональна компанія (корпорація) або ж скорочено ТНК — компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах.

За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональні корпорації (ТНК) – це «підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів», при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу.

ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру — материнської компанії.

Країна базування— це країна, у якій знаходиться штаб-квартира материнської компанії ТНК. Наприклад, штаб-квартира корпорації Nestlé розміщується у швейцарському місті Вевей, отже її країною базування є Швейцарія. Країною базування корпорації Toyota є Японія, а корпорації Philips — Нідерланди.

Приймаючі країни— це іноземні країни, в яких ТНК розміщує власні дочірні підприємства або філіали на основі здійснення прямих іноземних інвестицій.

За існуючою методологією ЮНКТАД, до ТНК належать ті міжнародні фірми, показники діяльності яких задовольняють наступним 2 критеріям:

1) наявність материнської компанії і підрозділів за кордоном не менше ніж у 2 країнах світу;

2) контроль активів закордонних підрозділів – передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше. У деяких країнах цей поріг може бути вищим, наприклад, у Великобританії частка іноземного капіталу має становити 20% і більше.

Макроструктура ТНК визначає характер відносин між її структурними елементами: головною компанією та підпорядкованими їй підприємствами. Як правило, у центрі ТНК знаходиться материнська компанія, яка здійснює централізоване планування, управління та контроль за діяльністю інших підрозділів ТНК.

Згідно методології ЮНКТАД, закордонні підрозділи транснаціональних корпорацій можуть бути 3 видів:

1) Дочірнє підприємство – це акціонерне підприємство у приймаючій країні, більше половини акцій якого «перебуває у власності іншого підприємства, яке має право призначати або усувати більшість членів адміністративних, управлінських або наглядових органів». Таким чином, дочірнє підприємство повністю контролюється материнською компанією ТНК.

2) Асоційована компанія – це акціонерне підприємство у приймаючій країні, у якому «від 10 до 50% акцій належить іноземному інвестору». При цьому материнська компанія отримує лише частковий контроль за діяльністю асоційованої фірми у межах частки капіталу, що їй належить.

3) Філіал – неакціонерне підприємство, що «повністю або частково перебуває у власності інвестора, при цьому може набувати таких форм:  постійне представництво іноземного інвестора у певній країні; неакціонерне спільне підприємство, сформоване іноземним інвестором і третіми сторонами; земельні ділянки та/або нерухоме майно, що прямо належить іноземному резиденту»

ТНК здійснюють свою діяльність, ґрунтуючись на наступних  принципах:

1. Здійснення прямих іноземних інвестицій з метою створення виробничих потужностей за кордоном.

2. Використання різних форм міжнародного поділу праці (предметна, подетальна, технологічна спеціалізація), що дозволяє розміщувати різні ланки виробничого процесу у різних країнах світу.

3. Розробка, передача та використання передової технології у рамках замкнутої корпоративної структури, що дозволяє максимально ефективно використовувати витрати на дослідження і розробки.

4. Внутрішньокорпоративна торгівля, яка здійснюється між окремими підрозділами ТНК із застосуванням трансфертних цін. Трансфертні ціни встановлюються ТНК на рівні, що істотно відрізняється від ринкових цін, тобто є значно більшим або меншим за ціни на ті самі товари на світовому ринку.

5. Глобальний підхід до управління — оптимізація діяльності корпорації у цілому, а не окремих її складових. Цей принцип означає необхідність субсидувати розвиток окремих підрозділів з метою досягнення максимального прибутку у довгостроковому періоді.

Групи ТНК:

Горизонтально інтегровані ТНК — управляють підрозділами, розташованими в різних країнах, що виробляють однакові або подібні товари.

Вертикально інтегровані ТНК — управляють підрозділами в певній країні, які виробляють товари, що поставляються в їх підрозділи в інших країнах.

Роздільні ТНК — управляють підрозділами, розташованими в різних країнах, які вертикально або горизонтально не об'єднані.

 

2. ФІНАНСУВАННЯ ТНК.

Фінансова або казначейська функція ТНК об’єднує в собі мобілізацію коштів для оперативних потреб та розширення діяльності, управління оборотним капіталом, фінансові аспекти рішень про інвестиції в інших країнах.

Форми фінансування ТНК:

За інструментами: позики; випуск нових акцій.

За джерелами фінансування: внутрішні; зовнішні.

За строками: короткострокові; довгострокові.

За валютами: місцева валюта; іноземна валюта.

 

 

Внутрішні джерела фінансування

Фінансові кошти ТНК — це оборотний капітал або поточні оборотні активи, за винятком поточних зобов’язань.

Джерела внутрішнього фінансування ТНК:

ü кредити;

ü дивіденди;

ü роялті (платежі за користування, котрі «ліцензіат» (отримувач ліцензії, патенту, англ. licensee) сплачує «ліцензіару» (продавцю ліцензії, патенту, англ. licensor) за поточне користування активами, найчастіше правами інтелектуальної власності. Роялті, як правило, виплачуються у відсотках від суми валового або чистого продажу, отриманої від використання активу або як фіксована ціна за одиницю проданого товару). Також роялті може позначати платежі за право розробки природних ресурсів);

ü управлінські гонорари;

ü купівля та продаж товарно-матеріальних запасів;

ü внутріфірмові рахунки дебіторів та розрахунки з постачальниками та кредиторами;

ü інвестиції з використанням акціонерного капіталу.

Мобілізація коштів системи ТНК

Система ТНК є складною організацією, що охоплює декілька видів організаційних одиниць. Кожні дві одиниці можуть мати між собою множину різних зв’язків.

Зв’язки охоплюють переказ дивідендів і процентів, надання та виплату позик, інвестиції в акціонерний капітал, ліцензійну плату й оплату послуг управління коштами, зміни фінансових умов дебіторів з розрахунків і встановлення транс­фертних цін.

Трансфертні ціни — це умовно-розрахункові ціни, за якими структурні підрозділи підприємства передають один одному товари або надають послуги.

Основними характеристиками трансфертних цін є такі:

ü трансфертні ціни є регульованими внутрішніми цінами ТНК;

ü відхилення трансфертних цін від ринкових визначає обсяг перерозподілу фінансів усередині ТНК (трансфертні ціни встановлюються на основі витрат на виробництво або індикаторів ринкових цін, але з урахуванням певних потреб ТНК);

ü трансфертні ціни сприяють формуванню внутрішньої форми прибутку ТНК;

ü вони впливають на основні макроекономічні показники: рівень експорту, валового внутрішнього продукту, національного доходу, державного бюджету країн, що приймають.

Призначення встановлення трансфертних цін — це:

—переказування грошових коштів між структурними підрозділами ТНК;

—контроль та регулювання грошових операцій;

—управління розподілу прибутку і податкових зобов’язань;

—здійснення впливу на вартість імпортованих та експортованих товарів і на тарифні ставки.

Особливості встановлення трансфертних цін:

ü формування трансфертних цін залежить від мети (завдань) ТНК;

ü на трансфертні ціни не поширюються деякі з тих обмежень, що діють стосовно дивідендів та процентних платежів;

ü гострим є питання вибору валюти, в якій будуть виражені трансфертні ціни;

ü податкове законодавство багатьох країн обмежує свободу встановлення трансфертних цін;

ü за рівнем трансфертних цін ТНК у розвинутих країнах, на відміну від інших країн, установлюється контроль податкових органів, який спрямований на недопущення зниження податкових зобов’язань ТНК через використання трансферних цін.

Існує кілька підходів до встановлення трансфертних цін.

Трансфертні ціни можуть встановлюватися на базі:

ü  ринкових цін (або договірних) — у цьому разі за основу беруть поточні або середні ринкові ціни; в разі відсутності ринково обґрунтованих цін на нову продукцію — ціни на продукти-аналоги. Практикується введення певних знижок, що стимулює підрозділи фірми виконувати послуги внутрішніх, а не зовнішніх партнерів;

ü  фактичної ціни готової (кінцевої) продукції, що встановлюється, наприклад, на деталі та комплектуючі вузли, виходячи з фактичної ціни реалізації кінцевої продукції, за винятком витрат на виробництво та прибутків підприємств-постачальників;

ü  витрат на виробництво, де відображено повні, прямі (змінні), нормативні та граничні (маржинальні) витрати. Найчастіше в цінах відображено фактичні витрати, що калькулюються у відділеннях; іноді такі ціни коригуються з використанням «зовнішніх» критеріїв конкурентоспроможності продукції, що реалізується на певному ринку;

ü  договорів між окремими підрозділами;

ü  змішаних методів, де відбито переважно ринкові ціни, що визначає конкурентоспроможність окремих відділень порівняно із зовнішніми агентами.

Установлення трансфертних цін — це важливий механізм переказування грошових коштів між відділеннями багатонаціональної корпорації. Цей метод передбачає встановлення фіксованих цін під час операцій між компаніями. Сутність механізму трансфертних цін містить можливість їх відхилення від ринкових. Якщо відбувається відносне підвищення трансфертної ціни на експортовані філією ТНК комплектуючі та сировину до інших філій ТНК, то це означає її додаткове фінансування і збільшення прибутку. Якщо відбувається відносне зниження трансфертних цін на експортовані від корпоративної структури ТНК товари, то це призводить до фактичного трансферту фінансових ресурсів до материнської компанії. Уразі імпорту має місце обернена протилежність.

 

3. ОПОДАТКУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТНК

На практиці елементами оподаткування вважають: платника податків, об’єкт оподаткування, одиницю оподаткування, податкову базу, джерела сплати податку, податкову ставку та квоту.

Під об’єктом оподаткування розуміють товар, майно чи дохід, що обкладаються податком.

Податкова база — це вартість об’єкта оподаткування.

Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об’єкта оподаткування.

Податкова ставка — це величина податку на одиницю об’єкта оподаткування.

Податкова квота — це частка податку в доході його платника.

Залежно від форми оподаткування, податки бувають прямі та непрямі. Прямі — ті, що нараховуються безпосередньо на дохід (на майно) платників податку, а непрямі — ті, що нараховуються на вартість товару (а саме: ввізне та вивізне мито, акцизи тощо).

Існують три підходи до оподаткування доходів ТНК:

Перша — «звільнення від податків за територіальною ознакою».

Друга — національний, резидентський, світовий.

Третя  —  «всесвітня система пільг».

Перший підхід — територіальний, або «звільнення від податків за територіальною ознакою». Оподатковуються прибутки, отримані національними та іноземними компаніями на території певної країни, тобто повністю виключає з податкової бази зарубіжний дохід компанії. Країни, що дотримуються цього принципу, дозволяють не вираховувати з прибутку, що оподатковується витрати, здійснені за кордоном. До таких країн належать Венесуела, Бразилія, Австралія, Південна Африка, Канада та деякі інші.

Другий підхід — національний, резидентський, світовий. Оподатковуються всі прибутки корпорації, отримані в країні реєстрації, і прибутки, отримані від діяльності філій корпорації в усіх інших країнах світу. Це призводить до подвійного оподаткування, тобто податок береться в іноземній країні, де розташована філія, і в країні реєстрації ТНК. Для уникнення подвійного оподаткування між країнами укладаються двосторонні угоди, де передбачається декларування: прибутку, сплаченого ТНК у цій країні; прибутків, отриманих філіями зарубіжних корпорацій в іншій країні, які враховуються при визначенні оподаткованого прибутку ТНК.

У названих угодах про уникнення подвійного оподаткування одночасно передбачаються знижені ставки оподаткування при трансферті: прибутку; дивідендів; роялті; інших видів доходу від філій до материнської корпорації.

Третій підхід — «всесвітня система пільг». Він передбачає, що всі доходи системи ТНК, тобто доходи як зарубіжних структурних підрозділів, так і материнської компанії, повинні оподатковуватися всіма видами податків. Але одночасно передбачається, що на прибутки дочірньої компанії ТНК у країні, де вона діє, мають поширюватися податкові пільги. Також передбачається оподаткування доходу від капіталовкладень (дивіденди, проценти, рента та роялті) зарубіжних корпорацій, що контролюються. Цей підхід сприяє накопиченню прибутку у податковому сховищі чи в країнах з низьким рівнем оподаткування. Таке накопичення виступає як безпроцентний кредит, що надається країною, якій належить цей дохід, у формі відстрочених податків. Цього підходу дотримуються Японія, США та ін.

Дуже часто другий і третій підходи не виділяють окремо, а об’єднують під єдиною назвою «всесвітня система пільг».

Оподаткування міжнародної діяльності ТНК відіграє, без сумніву, важливу роль під час прийняття будь-яких її інвестиційних рішень, вибору організаційної форми функціонування чи способу фінансування її філіалів. Завжди існує ризик подвійного оподаткування. Тому основне завдання ТНК — мінімізувати можливість подвійного оподаткування.

З метою оптимізації оподаткування ТНК використовують певні методи, які класифікують на дві групи: 1) організаційні та 2) економічні.

До економічних методів оптимізації оподаткування належать:

ü концентрація доходів корпоративних фінансових компаній, розташованих у країнах із пільговим оподаткуванням фінансових операцій, пільговим режимом уникнення подвійного оподаткування або в офшорних зонах;

ü використання корпоративних (трансфертних) цін у розрахунках між зарубіжними структурними підрозділами ТНК;

ü інвестування через власну інвестиційну компанію у структурі ТНК;

ü кредитування з використанням власних фінансових структур або кредитування філій під гарантії ТНК;

ü трансферт активів ТНК через ліцензійні угоди;

ü транспортне обслуговування операцій ТНК через власні транспортні та судноплавні компанії, зареєстровані в офшорних зонах.

До організаційних методів оптимізації оподаткування відносять:

—  експорт товарів і послуг спеціальними засобами, наприклад без фактичного перетину кордону, на основі «толінгу», що означає тимчасове вивезення сировини і комплектуючих на митну територію та їх перероблення на готову продукцію з наступним експортом;

—  операції за кордоном на основі агентських угод, партнерства або спільної інвестиційної діяльності з місцевими компаніями без створення юридичної особи;

—  створення зарубіжного представництва, а не філії, що дає змогу декларувати прибутки в країні їх походження, де діє представництво, а не в країні базування материнської компанії;

—  створення спеціальних дочірніх компаній у країнах зі сприятливим або пільговим оподаткуванням чи в офшорних зонах;

—  передання частини зарубіжних філій та дочірніх підприємств під контроль спеціальної холдингової компанії, зареєстрованої у країні зі сприятливим оподаткуванням операцій з капіталом і репатріації дивідендів.

Таким чином, організаційні методи оптимізації оподаткування ТНК переважно пов’язані з вибором тієї чи іншої форми організації діяльності ТНК за кордоном. Кожний організаційний структурний підрозділ компанії (представництво, філія, дочірня компанія) має певні особливості діяльності (незалежно від того, є він самостійною одиницею, чи перебуває на балансі головної контори), і від цього залежить її оподаткування в країні, що приймає, і в країні базування. ТНК діють у різних податкових системах.

 

4. КОНТРОЛЬ ТА РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ГРОШОВИХ ОПЕРАЦІЙ ТНК.

Визначення пріоритетів розподілу послідовності проведення тих чи інших операцій для ТНК пояснюється певними факторами:

 По-перше, діючи на території різних країн, ТНК стикаються з різними структурами норми прибутку, який вони можуть отримати від операцій з основним та оборотним капіталом. Ось чому ТНК мають чітко розмежовувати складання довгострокових кошторисів капіталовкладень і їхньої окупності та короткострокові рішення з контролю й регулювання грошових операцій;

По-друге, ТНК, що діють на території країн з високим рівнем інфляції, часто мають можливість отримати вищий прибуток за активами внаслідок ефективного контролю й регулювання грошових операцій. Тому вони мають надавати більшого значення цій сфері діяльності. Протягом довгого періоду на світових фінансових ринках переважали змінні криві прибутковості за процентними ставками. За цих умов прибуток фірми значною мірою залежить від ефективних методів контролю й регулювання грошових операцій. Ось чому ці функції не повинні залежати від інших фінансових рішень.

Цілі та завдання контролю й регулювання грошових операцій ТНК:

З погляду системного підходу:

—   ТНК — організаційна сукупність, у середині якої можуть діяти різні складові, що функціонують по-різному.

—   Завдання — отримання прибутку на всіх рівнях системи (материнська компанія вимагає від своїх філіалів принести в жертву особисті прагнення заради загального прибутку).

З погляду потреб зарубіжних філіалів:

—   Філіали ТНК мають різні уявлення щодо контролю та регулювання грошових операцій корпорацій.

—   Завдання — дії та можливості отримання асигнувань та розроб­лення плану з досягнення більш вузьких та конкретизованих цілей.

Для визначення потоків руху грошової готівки ТНК спочатку складають бюджет та прогноз для оцінки потреб фірми в грошовій готівці. Хороша система звіту дає змогу визначити глобальні потреби в грошовій готівці. Існує низка перешкод, що виникають на шляху внутріфірмового обміну інформацією: мовні бар’єри, протидія на місцях (часто через особливості культури) технічні труднощі, державне регулювання інформаційних потоків.

Після адекватного визначення місцевих потреб у коштах керів­ник потоками грошової готівки повинен вирішити, чи можна дозво­лити місцевому керівникові інвестувати залишок готівки в розширення підприємства, чи він повинен спрямувати його до центру. Способи переміщення коштів: об’ява дивідендів, роялті й гонорари в оплату управлінських послуг, виплати на погашення основної суми кредитів та процентів за ними, встановлення трансфертних цін.

Багатосторонній «нетинг» — це варіант стратегії управління грошовою готівкою. Він дає ТНК змогу знизити інтенсивність потоків грошової готівки, швидше й ефективніше її переміщувати. Нетинг на міжнародному рівні означає взаємну компенсацію зобов’язань та активів між зацікавленими сторонами.

Механізми підвищення ефективності управління готівковими коштами

Складності здійснення контролю та регулювання готівкових коштів виникають через різницю в ставках прибутків за процентами, які потребують різних витрат грошових коштів, через постійні зміни валютних курсів і валютних процентних ставок, знач­ні відмінності національних податкових систем. Різні валютні системи передбачають різні форми урядового контролю за специфічними категоріями операцій або замороження фондів.

Методи поліпшення контролю та регулювання грошових операцій

На загальносистемному та регіональному рівнях:

1. Централізовані депозитарії та взаємна компенсація вимог і зобов’язань на регіональному рівні.

2. Міжнародні фінансові філіали та центри повторного обліку.

Міжнародні фінансові компанії є альтернативою центрів повторного обліку, але, на відміну від цих центрів, не потребують значного адміністративного контролю. У разі використання цього методу фінансові компанії купують самі або є посередниками під час купівлі рахунків у діючих відділень ТНК. Так ці компанії отримують можливість брати на себе валютні ризики, пов’язані з виставленням переказних векселів.

3. Встановлення трансфертних цін.

4. Стратегії виплат.

5. Внутрішні кредити системи.

Індивідуальний рівень — індивідуальні стратегії філіалів:

1. Прогнозування кошторисів майбутніх готівкових надходжень та платежів.

2. Збирання готівкових коштів та механізм внутрішніх кредитів.

3. Прискорення або затягування розрахунків за зовнішньоторговими операціями.

ТНК спрямовує кошти дочірнім підприємствам компанії, які їх потребують із загального фонду системи, якщо це не загрожує зайвим валютним ризиком. Регіональний ризик можна знизити завдяки отриманню позик у місцевих банках, навіть якщо це передбачає надмірні витрати. Фірма може намагатися мінімізувати розмір своїх світових податкових платежів, які обмежують перекази прибутку від однієї одиниці системи до іншої за умови існування низьких податкових ставок.

Перекази можуть набувати форми: дивідендів; виплати позик; процентів і нагород; коштів, отриманих у результаті стратегії встановлення трансфертних цін.

Цикл руху грошових коштів об’єднує отримання грошових коштів від продажу продукції та оплату грошовими коштами факторів виробництва. Він включає такі послідовні етапи:

1 етап - складання бюджету та прогнозу для оцінювання потреб фірми в грошових коштах, тобто у зворотних коштах, що перебувають у сфері обігу, чи, інакше, поточних активів (готівка, цінні папери, які на першу вимогу можуть бути реалізовані на ринку і які мають строк повернення на рахунок фірми протягом одного року).

2 етап - після визначення потреб у коштах філії вирішується чи можна дозволити керівникові філії інвестувати залишок грошових коштів у розширення підприємства, чи він має його спрямувати у головну компанію. Якщо керівник потоками грошових коштів вирішує, що залишок грошових коштів філії має бути спрямований у центр, визначаються засоби їх переміщення, які можуть бути такими:

об’ява дивідендів;

роялті (royalty) — 1) компенсація за використання патенту, авторського права, власності (певний відсоток від обсягу продажу); 2) плата за право розроблення природних ресурсів (різновид податку);

гонорари в оплату управлінських послуг;

виплати на погашення основної суми кредитів і процентів за ними;

установлення трансфертних цін.

3 етап - після того як грошові кошти повернені до центральної каси ТНК, керівник грошовими потоками вирішує, як їх використовувати.

Одним із методів управління грошовою готівкою є кліринг, який дозволяє ТНК знизити інтенсивність потоків грошової готівки, швидше та ефективніше її переміщувати. Деякі автори для позначення даної стратегії управління готівкою використовують термін «неттинг». Ми вважаємо, що правильніше буде використовувати поняття «кліринг», оскільки: «неттинг» — це взаємна компенсація зобов’язань і активів між філіями банку чи декількома банками для виявлення чистої позиції під ризиком, а кліринг (англ. clearing ) — розрахунки шляхом взаємного заліку вимог, тобто засіб безготівкових розрахунків, що базується на заліку взаємних вимог і зобов’язань юридичних і фізичних осіб за товари (послуги) та цінні папери.

Залік може бути організований, якщо кілька підприємств пов’язані між собою як зустрічним, так і послідовним переданням продукції чи наданням послуг.

Концентрація платежів при клірингу дозволяє ТНК: значно скоротити суму взаємної заборгованості; перервати ланцюг неплатежів; досягти економії платіжних коштів на суму залікового обороту; розширити сферу безготівкових розрахунків; прискорити розрахунки; зберегти існуючу грошову (касову) готівку.

 

5. ВАЛЮТНІ РИЗИКИ ПОТЕНЦІЙНИХ ЗБИТКІВ ТНК. СТРАТЕГІЇ МІНІМІЗАЦІЇ ПОТОЧНОГО РИЗИКУ ПОТЕНЦІЙНИХ ЗБИТКІВ ТНК.

Ціль фінансової стратегії ТНК: управління глобальними потоками грошової готівки; захист від ризиків, пов’язаних з інвестиціями в інших країнах.

 

Найважливіші ризики:

ü комерційні ризики;

ü політичні ризики;

ü валютні ризики: інфляційний; коливання валютних курсів (ризик, пов’язаний з валютними перерахуваннями; операційний валютний ризик; поточний валютний ризик).

Інфляційний ризик

Високий рівень інфляції часто створює багато складностей, які віддзеркалюються на способах діяльності ТНК:   прискорення девальвації чи знецінення місцевої валюти, або максидевальвація.; установлення більш жорсткого контролю над капіталом та введення імпортних обмежень; зниження доступності кредитів та підвищення процентів за позиками; накопичення рахунків дебіторів і продовження періодів інкасації; введення цінового контролю з намірами взяти під контроль інфляцію; економічний і політичний хаос та хвилювання народних мас; ускладнення оцінки ефективності роботи філіалів за кордоном.

Ризики коливань валютних курсів

Конверсійний ризик — ризик, пов’язаний з валютними перерахунками (зі зміною обмінного курсу змінюється виражена в доларах вартість активу чи зобов’язання, що знаходиться під дією такого ризику).

Операційний ризик полягає в тому, що статті рахунків дебіторів та розрахунки з постачальниками й кредиторами змінюються в абсолютній величині зі зміною валютного курсу.

Поточний валютний ризик виражається в тому, що зміни обмінного курсу вплинуть на майбутні потоки грошової готівки, джерела комплектуючих, розміщення інвестицій, конкурентну здатність ТНК на різних ринках.

Для управління валютними ризиками потенційних збитків існує певна стратегія їх мінімізації, яка полягає у:

визначенні ризику та його вимірюванні;

формуванні стратегії звітності;

виборі стратегії управління ризиком;

виборі стратегії страхування ризику.

Варіантами стратегії страхування валютних ризиків потенційних збитків можуть бути:

ü операційна стратегія страхування, до механізму якої відносять: банківські кредити; короткострокові боргові зобов’язання застережень;

ü стратегія прискорення і затримки платежів;

Стратегія прискорення та затримки платежів («leads&lags»), передбачає вільний вибір дати платежу, найбільш прийнятої у відносинах між двома фірмами, що тісно пов’язані між собою. Існування загальної мети допомагає цим фірмам знайти найбільш корисний варіант взаєморозрахунків. Використовується для захисту грошової готівки між головною компанією та її філіями. Постійний грошовий потік між фірмами зобов’язує їх використовувати цю стратегію, бо вона дає можливість прорахувати обсяги фінансових потоків між фірмами на певну дату і таким чином впливати на платоспроможність кожної фірми, але потребує спільної мети й узгоджених дій. ТНК також використовує стратегію «leads&lags» як засіб уникнення від податків. Стратегія прискорення означає інкасацію іноземної валюти на рахунки дебіторів до строків, коли очікується послаблення іноземної валюти, і розрахунки з постачальниками та кредиторами до строків, коли очікується посилення іноземної валюти. Стратегія затримки означає, що фірма затримує отримання платежів на рахунки дебіторів, коли очікується посилення іноземної валюти, і затримує розрахунки із постачальниками та кредиторами, коли очікується послаблення іноземної валюти.

ü контрактні методи страхування, а саме: розподіл ризику; вибір валюти ціни і включення у контракт валютних обмовок; використання інструментів міжнародного ринку деривативів (хеджування ризику):

стратегія розподілу ризику — це угода між компаніями, де покупець і продавець узгоджують взяття на себе певної частини втрат, пов’язаних із коливаннями валютних курсів, незалежно від того, які втрати компанія матиме насправді.

вибір валюти ціни і включення в контракт валютних застережень. Під час  укладання контракту експортер вибирає валюту ціни, яка захищає його від можливих валютних ризиків, або до тексту контракту включається додаткова умова, що передбачає захист контрагентів від зміни валютного курсу. Ця додаткова умова має назву «валютне застереження». Валютне застереження — це умова міжнародної торговельної, кредитної чи іншої угоди, яка обумовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти, відносно якої включається у контракт застереження, з метою страхування сторін за контрактом від ризику зміни валютного курсу. Застереження бувають кількох видів, і складовими елементами їх дії є: установлення курсу валюти застереження до валюти ціни у момент підписання контракту; установлення діапазону зміни курсу (у процентах), за якого перерахунок загальної вартості контракту не відбувається;

установлення формули перерахунку загальної вартості контракту у разі зміни величини валютного курсу понад припустимі межі;установлення максимальної зміни загальної вартості контракту (у процентах від початкової вартості) можливої у разі перерахунку загальної вартості контракту у випадку коливання валютного курсу.

Використання таких інструментів міжнародного ринку деривативів, як форвардні, ф’ючерсні, свопові, опціонні валютні контракти для хеджування валютного ризику потенційних збитків ТНК дає змогу хеджувати валютну вартість контракту, і ціна цих інструментів — це планові збитки, що оцінюються менеджером фірми як витрати, пов’язані з усуненням ризику за контрактом.

 

Запитання для самоперевірки

1. Яка діяльність компанії за кордоном називається «прямим зарубіжним інвестуванням»?

2. Що таке мотивація прямого інвестування? Назвіть її види.

3. Як ТНК використовують у своїй діяльності недосконалість ринку?

4. Розкрийте поняття — декомпозиція ризику ТНК.

5. Назвіть міри регулювання регіонального ризику ТНК.

6. Назвіть форми фінансування ТНК.

7. Які ви знаєте джерела внутрішнього фінансування ТНК?

8. Схарактеризуйте фінансові зв’язки системи ТНК.

9. Перерахуйте елементи оподаткування. Розкрийте їхній зміст.

10. Що таке подвійне оподаткування?

11. Схарактеризуйте систему контролю та регулювання грошових операцій ТНК.

12. Що об’єднує в собі цикл руху грошової готівки ТНК?

13. Що таке трансфертна ціна? Перерахуйте основні детермінанти політики встановлення трансфертних цін.

14. Що таке «нетинг»?

15. Назвіть методи підвищення ефективності контролю та регулювання грошових операцій ТНК.

16. Розкрийте поняття валютних ризиків ТНК. Їхні види.

17. Які ви знаєте стратегії хеджування валютних ризиків ТНК?