Втрати сільськогосподарської продукції при її виробництві
План
1. Втрати продукції рослинництва на стадії вирощування.
2. Особливості виробництва продукції тваринництва.
1. Втрати продукції рослинництва на стадії вирощування.
Один із важливих резервів збільшення продукції рослинництва – зменшення кількісних і якісних втрат зерна в період збирання, транспортування і зберігання.
Тому велике значення має кількісна зміна цих втрат на різних стадіях виробничого циклу з метою відпрацювання заходів щодо їх усунення або доведення до мінімального рівня, обумовленого сучасним станом техніки і технологій виробництва.
До прямих втрат відносять всі кількісні втрати зернової маси, до непрямих (опосередкованих) – втрата її якості.
Кількісні втрати – це втрати від недомолоту і просипання через щілини в зернозбиральному комбайні, від самоосипання зерна при недотриманні термінів збирання сільськогосподарської культури, а також втрати, пов’язані із погодніми умовами (наприклад, вилягання посівів). Як правило, обсяг кількісних втрат становить більше 75% від загальних.
Якісні втрати – це механічне пошкодження зерна: подрібнення, плющення; через погодні умови: засухи, заморозки та інше.
Ліквідувати значні кількісні втрати можливо за рахунок витримування термінів збирання, які мають становити 10-12 днів.
Але сільськогосподарські культури мають свої особливості дозрівання, які необхідно враховувати при визначенні періоду збирання.
Пшениця озима. Дозріває порівняно рівномірно, у фазі воскової стиглості зерно не осипається, але при перестоюванні на корені або перележуванні у валках – обсипається. Початок збирання – перша фаза воскової стиглості. В іншому випадку застосовувати пряме комбайнування.
Жито озиме. Дозрівання одночасне, але при перестоюванні осипається. Оптимальний термін збирання – фаза воскової стиглості. При роздільному комбайнуванні можна лише підсушувати стеблостій на високій стерні.
Ячмінь озимий. Дозрівання одночасне, у випадках повної стиглості колоски нахиляються вниз і стають ламкими. Можна збирати роздільним комбайнуванням при густому та високому стеблестої з середини воскової стиглості і при прямому комбайнуванні – в стадії повної стиглості у короткі терміни, з використанням низького зрізу.
Пшениця яра м’яка. При дозріванні може осипатись. Тому її збирання рекомендується починати у восковій стиглості роздільним комбайнуванням: завершувати не пізніше початку повної стиглості прямим.
Пшениця яра тверда. Більш стійка до осипання, але перезріле колосся може ламатись. Оптимальний термін збирання роздільним методом – середина воскової стиглості. Добрі результати отримують прямим комбайнуванням.
Овес. Дозріває нерівномірно як по площі посіву, так і розміщенню на стеблі згори донизу. При ранніх термінах втрати йдуть через недозрівання, а при перестої – із колоска випадають найбільші зерна. Тому оптимальний термін збирання – фаза воскової стиглості середньої частини колоса.
Просо. Дозріває нерівномірно. Пропонується роздільний спосіб збирання, з укладанням у валки при 90% дозріванні зерен. Вилежування у валках має бути не тривалим. В іншому випадку можливе ураження ядра бактеріальною і грибковою інфекцією.
Гречка. Має здатність осипатись. Збирають гречку роздільним способом при дозріванні 75-80% зерен (коричневого кольору).
Дані досліджень показують, що втрати зерна від осипання на п’ятий день після настання повної стиглості складає 4%, восьмий – 8, десятий – 12, а на дванадцятий – 28% біологічного врожаю зерна.
Роздільний спосіб зернових дозволяє при інших рівних умовах розпочати збирання на 5-6 днів і знизити втрати зерна від осипання і недомолоту. При цьому зерно отримано з меншою (на 5-6%) вологістю.
Соняшник. Збирають, коли на полі 12-15% рослин залишають з жовтими і жовто-бурими корзинами. Вологість насіння при цьому становить 12-14%. За таких же умов збирають соняшник, оброблений дисикантами. Дисикація дозволяє прискорити збирання на 10-12 днів і отримати сухе насіння. Збирання закінчується за 7-8 робочих днів. При несприятливих погодніх умовах в період збирання, а також при зараженні посівів грибковими хворобами – збирання поглинають при вологості 18-20%. Тому їх під час збирання очищують і сушать до 12% протягом доби.
Серед технічних культур важливе місце у сільськогосподарському виробництві займає льон-довгунець.
Культура зони Полісся вимагає особливих умов дозрівання. Найбільше поширений роздільний спосіб збирання: брання з вкладенням у валки та наступним очісуванням головок від стебла. Технологія збирання передбачає неодноразове перевертання стрічки, тому втрати можливі як для волокна, так і насіння. Останніми дослідженнями встановлено доцільність спеціалізації вирощування льону-довгунця: на волокно, на насіння. Тому заходи щодо збереження врожаю мають свої особливості, а втрати в більшій мірі залежать від термінів збирання погодніх умов.
Районовані сорти мають велику потенційну продуктивність (14-16 ц/га волокна і 6-8 ц/га насіння) і формують за рекомендованої агротехніки не лише 10 ц/га волокно і 5 ц/га насіння.
Цукрові буряки. Один із головних резервів підвищення валового об’єму цукрових буряків – зниження втрат при механізованому збиранні і підвищенні технологічних якостей сировини. Для цього необхідна правильна технологічна наладка робочих органів і експлуатація збиральних агрегатів.
Рівень втрат і пошкодження коренеплодів залежить від технічних, технологічних, організаційно-господарських факторів, стану розвитку рослин і погодніх умов.
Величина втрат при збиранні (за виключенням втрат від прив’ялення) змінюється від 4 до 15% і при врожайності 300 ц/га складає12-45 ц/га, в тому числі відбиті частини коренеплодів відходили у ворох 0,5-3%, або 1,5 -9 ц/га; відходи цукроносної маси в гичку при її обрізанні – 2,9%, або 6-27 ц/га і частини коренеплодів, які залишаються в ґрунті і на поверхні, 1,5-3%, або 4,5-9 ц/га.
Картопля. Основні причини втрат врожаю полягають у несвоєчасному та неякісному збиранні і вивезенні його з поля на приймальні пункти, незадовільному зберіганні.
Величина втрат в значній мірі залежить від способу збирання, обладнання транспортних засобів, стану доріг, способів і термінів зберігання.
Збирання картоплі слід планувати так, щоб закінчити її в терміни, поки середньодобова температура повітря не опуститься нижче 5-7 0С. Зниження її призводить до значних механічних пошкоджень.
Овочеві культури. Збільшення виробництва овочевої продукції може бути досягнута за рахунок якісного своєчасного її збирання та закладання на зберігання. Запізнення строків збирання лише на декілька днів призводить до 25% втрат овочевої продукції. При цьому овочеві культури втрачають значно свої якісні властивості. Крім цього, овочеві культури вимагають значних затрат ручної праці.
Фрукти і ягоди. Для ліквідації втрат фруктів і ягід, також і для інших сільськогосподарських культур, важливе значення має дотримання оптимальних термінів збирання врожаю. Затримка із збиранням врожаю на 3-4 тижні призводить до того, що 25% плодів осипається, пошкодження вітром досягає 12%, якість продукції знижується на 10%.
Кормові культури. Отримання якісних грубих і соковитих кормів можливе за наявності максимальної механізації процесів збирання, транспортування та забезпечення умов зберігання протягом періоду їх використання.
Основні шляхи ліквідації втрат кормів полягають у скороченні термінів збирання рослин. Для цього застосовують ряд прогресивних операцій, таких як плющення, активне вентилювання, ворушіння покосів та інше.
2. Особливості виробництва продукції тваринництва.
Тваринництво є важливою галуззю сільського господарства, що дає більше половини його валової продукції. Значення цієї галузі визначається не тільки високою часткою її у виробництві валової продукції, але і великим впливом на економіку сільського господарства, на рівень забезпечення важливими продуктами харчування. Найбільш поширеними напрямками спеціалізації тваринницьких господарств були і як раніше, залишаються: у скотарстві - молочне, м'ясне, молочно-м'ясне; у свинарстві - м'ясне, беконне, напівсальне; у птахівництві - яєчне, м'ясне, бройлерні, змішане.
М'ясо, молоко, яйця представляють основні продукти харчування населення, які характеризуються високими поживними властивостями. Без них неможливо забезпечити високий рівень харчування. Тваринництво дає цінні види сировини для промисловості: шерсть, шкіру, смушки і т.п. Розвиток тваринницьких галузей дозволяє продуктивно використовувати в сільському господарстві трудові та матеріальні ресурси протягом року. У галузях тваринництва споживаються відходи рослинництва, створюються цінні органічні добрива - гній і гнойова рідина.
Скотарство (розведення великої рогатої худоби) займає одне з основних місць у тваринництві країни. Велика рогата худоба в порівнянні з іншими видами тварин має найвищу молочну продуктивність. Від цього виду худоби надходить основна маса м'ясної продукції. У м'ясному балансі країни яловичина і телятина займають більше 40%. Молоко молочні продукти є продовольчими товарами першої необхідності. Основними виробниками молока є сільськогосподарські підприємства. Для багатьох господарств виробництво молока рентабельно і є основним джерелом щоденної виручки. Однак прибутковим воно стає тільки при достатньо високій продуктивності дійного стада і високій якості молока. Від корови при правильному вирощуванні та утриманні отримують по 5-6 тисяч кілограм молока і більше на рік за жирності 4% і вище. Від скотарства отримують також цінне шкіряна сировина. Споживає ж велика рогата худоба найбільш дешеві рослинні корми.
Свинарство є однією з найбільш продуктивних і скоростиглих галузей тваринництва. Основна продукція свинарства - м'ясо і сало. За скоростиглістю, плодючістю тварин, виходу м'яса і сала свинарство займає перше місце серед галузей тваринництва.
Вівчарство є важливою галуззю тваринництва, яка дає багатогалузеву і цінну продукцію: м'ясо, молоко, а також вовну, хутрову і шубні овчини, смушки і шкіру.
Птахівництво забезпечує населення високопоживним дієтичними продуктами харчування, а легку промисловість - цінною сировиною.
Зміна чисельності худоби і птиці залежить в першу чергу від забезпеченості тваринництва якісними кормами та показником відтворення стада.
Негативний вплив на розвиток тваринництва мають: недосконалість ціноутворення, диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, відсутність державної підтримки та інші фактори. Низька продуктивність худоби є однією з головних причин не тільки поганої якості тваринницької сировини, але й високої трудомісткості і збитковості виробництва продукції галузі.
У виробництві продукції тваринництва виникає ймовірність появи внутрішніх і зовнішніх ризиків. На рівень внутрішніх ризиків впливають:
• виробничий потенціал
• технологічна оснащеність
• рівень спеціалізації
• рівень продуктивності праці і т.д.
На рівень зовнішніх ризиків впливають фактори:
• демографічні
• соціальні
• економічні
• політичні і т.д.
Під системою тваринництва прийнято розуміти зумовлені виробничою спеціалізацією господарства, склад і розміри тваринницьких галузей, а також сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених, науково обґрунтованих зоотехнічних, ветеринарних, технічних і організаційно-економічних заходів щодо їх ведення. Системи тваринництва розрізняють за рівнем інтенсивності, способом кормовиробництва і типам годівлі тварин, формою організації утримання худоби, організацією відтворення стада, ведення племінної роботи і т.д. Вдосконалення цих систем полягає в організації виробництва продукції тваринництва на промисловій основі, на великих вузькоспеціалізованих підприємствах. У галузі м'ясного скотарства лідируючі позиції займають великі спеціалізовані відгодівельні підприємства промислового типу. У свинарстві ж у більшості випадків вирощуванням і відгодівлею тварин займаються одні й ті ж господарства і поділ праці в цій галузі більш обмежена. У птахівництві прогресує виділення виробництва м'яса, що був раніше побічним продуктом у птахівництві яєчного напрямку, в самостійну галузь м'ясного птахівництва.
Основні наслідки деградації галузі полягають у наступному:
• відбулося великомасштабне скорочення поголів'я худоби та птиці, аж до ліквідації його у багатьох господарствах і зникнення унікальних порід;
• продуктивність тварин знизилася до мінімальних меж;
• повна збитковість виробничої діяльності тваринницьких приміщень та інших об'єктів виробничої інфраструктури;
• згортання заходів щодо впровадження факторів інтенсифікації виробництва і досягнень науково-технічного прогресу в галузі тваринництва;
• спад виробництва тваринницької продукції перевищив всі допустимі межі з точки зору забезпечення продовольчої безпеки країни.
У сучасних умовах найглибшої системної кризи національної економіки більшість господарств розвивалися до початку 90-х років. Вони будувались на індустріальній основі тваринницьких комплексів, високопродуктивних підприємств і цехів, великих міжгосподарських і районних об'єднань з виробництва та переробки тваринницької продукції. На сьогодні це все приватизовано і практично знищене.
Серед найважливіших змін, що відбулися в останнє десятиліття в технології та організації праці у тваринницьких господарствах, слід відзначити зниження рівня механізації трудових процесів і погіршення умов праці, які призвели до істотного зниження його продуктивності.
Ведення крупно-товарного виробництва в умовах важкого фінансового становища, нестачі матеріальних ресурсів і технічного забезпечення на фермах відображається, в першу чергу продуктивності тварин, які більшою мірою схильні до різних захворювань.
З усіх галузей тваринництва найбільші втрати характерні для вівчарства. Його кількісний та якісний потенціал істотно підірвано, має місце масова ліквідація вівчарських ферм у громадських господарствах, а матеріально-технічна база ферм відкинута на кілька десятиліть назад.
Ефективність виробництва - це складна економічна категорія, у якій відбиваються дії економічних законів і виявляється найважливіша сторона діяльності підприємства - його результативність. Ефективність у виробництві це завжди величина відносна, а не абсолютна. Слід розрізняти поняття ефект і ефективність.
Ефект - це наслідок або результат тих чи інших заходів. Він не дає уявлення про вигідність заходи. Тому ефект необхідно зіставити з витратами.
Оцінка економічної ефективності виробництва продукції тваринництва проводиться за комплексом натуральних і вартісних показників
Триваючий спад сільськогосподарського виробництва і зниження його ефективності вимагають від працівників аграрної сфери докладання великих зусиль для виходу з такого становища, стабілізації виробництва, підвищення його ефективності. Принциповою відмінністю сучасного періоду в порівнянні з дореформеного, є те, що економічний стан підприємств, незалежно від форми власності, залежить від результатів їх виробничо-фінансової діяльності. При цьому роль трудових колективів у процесі управління виробництвом на селі, в підвищенні його ефективності значно зростає. Завдання підтримки виробництва на певному рівні ефективності і роботи про постійне зростання виступає сьогодні на перший план, як одна з найважливіших рис аграрної політики.
Втрати такої продукції пов’язані в основному в процесі її переробки та зберігання. Вони пов’язані із станом фізичних та фізіологічних властивостей. Тільки знання природи продукту, процесів, які в ньому відбуваються, розроблених для нього способів зберігання, дають змогу зменшити втрати продукту до мінімуму.
Необхідно також враховувати, що за рахунок кормів, які неякісно зберігались та втратили свої властивості через нестачу сховищ, можна збільшити виробництво більше на 10-15% м’яса і молока за всіх інших рівних умов. Доведено, що годівля корів неякісними кормами призводить до втрат до 25% молочної продуктивності худоби, збільшує більше ніж на 30% витрат кормів на одиницю продукції. Проведені міроприємства з підвищення якості сіна, сінажу, силосу рівнозначна збільшенню цих кормів на 18-24% без збільшення посівних площ.