Лекція №14-15.Безпека ядерної енергетики

1.Ядерна енергетика України

2. Аварії з ядерними енергетичними установками

3.Джерела іонізаційного випромінювання

4. Проблеми розвитку енергетики

5.Основні концепції при використанні АЕС.

6. Радіоактивні відходи (РАВ)

       

1.Ядерна енергетика України

5 грудня 2000 р. на парламентських слуханнях у Верховній Раді України депутати прийняли «Звернення до парламентів та урядів країн світу, міжнародних урядових і неурядових організацій, світової спільноти щодо закриття Чорнобильської атомної станції». У документі підкреслюється, що катастрофа на ЧАЕС стала трагедією світового масштабу, наслідки якої матимуть довготривалий вплив, і висловлюється переконання в необхідності створення міцних підвалин широкого взаєморозуміння та міжнародної співпраці для розв'язання екологічних проблем спільними зусиллями. Справді, Чорнобильська катастрофа гостро поставила питання про безпечність «мирного атома» і доцільність розвитку атомної енергетики. Однак чи зробила світова спільнота відповідні висновки?

Якщо раніше природним радіоактивним фоном вважали 0,1 рад/рік, то в останніх доповідях ООН з питання дії атомної радіації його рівень оцінюють у 0,24 рад/рік.

Наслідки змін радіаційного фону носять загальнопланетарний характер і причетні до глобального потепління, деградації озонової оболонки, деформації геомагнітного поля Землі. Підвищення радіаційного фону може бути причетним до різкого збільшення частоти природних катаклізмів: вивержень вулканів, землетрусів, цунамі, буревіїв, смерчів, а також до появи нових, раніше невідомих хвороб: СНІД, пропасниця Ебола, губчаста енцефалопатія великої рогатої худоби та ін.

На зловісний характер глобальних змін у біосфері вказує низка руйнівних землетрусів, що сталися останнім часом (Туреччина, Сальвадор, Венесуела, Індія, північно-західне узбережжя США, Японія, Тайвань).

Зони техногенного впливу АЕС за штатних умов експлуатації простежуються у радіусі 30—50 км і більше. В цих зонах формуються специфічні природно-техногенні системи з вираженими негативними тенденціями, де, крім радіаційного і теплового забруднення, відбувається підтоплення проммайданчиків, активізація мікросейсмічного режиму, процесів вилуговування ґрунтів, зміна гідрохімічного і гідробіологічного режимів у ставках-охолоджувачах та прилеглих водоймах загального користування. Добудова блоків на Рівненській і Хмельницькій АЕС, окрім загострення вказаних процесів, стала причиною виникнення  проблеми охолодження агрегатів.

Слід також зазначити, що далеко не всі наслідки інтенсифікації ланцюгових реакцій для природи відомі сьогодні, їх ще необхідно вивчати і вивчати. Пригадаймо: адже від часу одержання перших радіоактивних матеріалів до усвідомлення їх радіобіологічної небезпеки спливло щонайменше 50 років.

Ядерна енергетика. Проблема уникнення негативного впливу радіації на людину (через упущення і прорахунки у процесі розщеплення атомного ядра та використання відповідної енергії), насамперед через продукти харчування рослинного і тваринного походження, була і залишається в центрі уваги людства із самого  початку  відкриття як рентгенівських променів, так і радіоактивного випромінювання природних, (а пізніше і штучних) радіоізотопів, які володіють винятково високою біологічною дією. Атомні електростанції - особливо екологічно небезпечні об’єкти з потенційно  важкими наслідками для життя й здоров’я  людей, тварин, рослин, всього довкілля.

Донедавна в Україні діяло 5 АЕС: Запорізька (п’ять працюючих блоків, реактори ВВЕР-1000, загальна потужність 5000 МВт), Південно-Українська (три блоки, ВВЕР-1000, 3000 МВт), Чорнобильська (два блоки, РБМК-1000, 2000МВт), Хмельницька (два блоки ВВЕР-1000,2000 МВт), Рівненська (два блоки ВВЕР-440, два блоки ВВЕР-1000, 2880 МВт). Як не парадоксально, але найбезпечнішою була Чорнобильська АЕС. Під тиском міжнародної спільноти уряд України зупинив експлуатацію ЧАЕС у 2000 році, причому обіцяних коштів (орієнтовно 2 млрд. доларів США) на добудову Рівненської та Хмельницької АЕС, так і не отримав. Це є однією з причин енергетичної кризи в Україні. Наша держава за власні кошти добудувала два блоки. В дуже несприятливих геологічних умовах розташована Рівненська АЕС і тому  вона є потенційно  небезпечним об’єктом..

Тепер перейдемо до одного з найбільш болючих питань видобування і використання ядерної енергії. За розрахунками експертів Грінпісу, завдяки атомним електростанціям у світі одержується всього 10 % енергії (Франція – 75%, Литва — 73 %, Бельгія — 57). Другу групу утворюють держави, в яких атомна енергія становить від 30 до 50 % усього обсягу виробленої енергії: Словаччина — 47 %, Швеція — 47%, Україна — 44 %, Південна Корея — 43 %, Вірменія— 36 %, Швейцарія — 36 %, Японія — 36 %, Фінляндія — 33 %. Несподівана картина відкривається під час аналізу рівнів виробництва атомної енергії у США й Росії, в яких пропаганда «мирного атома» проводилась найбільш наполегливо і активно. Отже, вони виробляють відповідно –  19,8 і 14,4 % (!). Чому ж тоді стільки галасу про незамінність атомної енергетики? Відповідь є дуже простою: даним державам потрібна така кількість АЕС, на якій можна виробити необхідні об’єми плутонію військового призначення.

У прихильників АЕС варто було б запитати, як обходиться практично без атомної енергії сучасний Китай (усього 0,8—1,15 %), котрий демонструє світові чудеса економічного розвитку чи Бразилія (1,12 %), яка також належить до промислово розвинених держав? Радує, що позиція Німеччини, Австрії, Італії, Швеції та інших країн направлена на закриття АЕС.

 І все ж соціально-екологічні проблеми, які породжує ядерна енергетика, носять неадекватно важкий глобальний характер. Свого часу за допомогою АЕС вчені - атомники і державні діячі збирались врятувати людство: забезпечити його енергетичні потреби та водночас розв’язати проблему парникового ефекту і забруднення довкілля. Та не так сталось, як гадалось. Від атомної енергетики і від атомної зброї давно необхідно рятувати світ. На сьогоднішній день майже в 30 різних країнах побудовано та експлуатується понад 400 енергоблоків АЕС. А тим часом понад 70 країн світу відмовилися від проектування та спорудження АЕС і швидкими темпами розбудовують і впроваджують альтернативну енергетику.

 

2. Аварії з ядерними енергетичними установками

 

У світі вже відбулося понад 150 аварій на атомних установках, які супроводжувалися забрудненням довкілля радіонуклідами, а скільки таких, що могли призвести до значного їх викиду? Ці аварії супроводжувалися розплавленням першого контуру реакторів і призводили до радіаційного забруднення навколишнього природного середовища. Окрім цього, щороку на АЕС світу виникають сотні позаштатних ситуацій, частина яких за відповідного збігу обставин могла б призвести до важких наслідків. Характерно, що згадані аварії відбувалися як у слаборозвинених країнах, так і в тих, де давно сформувалася висока інженерно-технічна культура.

    За підрахунками Ж.Медвєдєва (1992), ліквідація наслідків Чорнобильської аварії обійшлася у вартість 54 атомних реакторів такого типу, як аварійний – ось Вам і економічні переваги атомної енергетики. За деякими підрахунками в Україні щорічні витрати лише на ліквідацію наслідків катастрофи перевищують 2% обсягу валового виробництва продукції.

У світі за останні десятиріччя відбулось досить багато аварій з ядерними енергетичними установками. Найбільші з них: 1957 - Південний Урал (СРСР),  Уїндскейл (Англія); 1959 – Санта Сюзана (США); 1961 – Айдахо-Фолс (США); 1966 – Дейтройт (США); 1979 - Три Майл Айленд (США); 1982 – реактор „Джина” (США); 1986 – ЧАЕС (Україна) та інші.

Ще один  небезпечний аспект використання ядерних установок – аварії на атомних підводних човнах. Крім багаточисленних людських жертв (за неповними напівофіційними даними) у різних куточках Світового океану  незахороненими є десятки залишків атомних підводних човнів.

За роки "холодної війни" Радянський Союз побудував атомних підводних човнів більше, ніж всі інші країни, разом взяті. На сьогоднішній день Росія має 215 ядерних реакторів на атомних підводних човнах; крім того, ще є 8 надводних військових кораблів з ядерними реакторами і 15 атомних криголамів. США мають 99 реакторів на підводних човнах й 20 - на надводних кораблях .

Великою проблемою є процес утилізації атомних підводних човнів, які відпрацювали свій термін. У Росії всього чотири таких "ритуальних" заводи. Тривалість процесу утилізації одного підводного човна складає два місяці; за останнє десятиріччя було відправлено в утиль всього 38 човнів. Не так уже й багато, якщо врахувати, що біля 150 човнів чекають своєї черги.

Внаслідок аварій авіаційної і морської техніки можуть виникнути непередбачені джерела екологічних катастроф. Так, у 1963 р. затонув американський підводний човен "Трешер" з ядерним реактором на борту. В 1966 р. у небі Іспанії зіткнулися два американські військові літаки - бомбардувальник Б-52 і літак-заправник К-135. Бомбардувальник був оснащений чотирма водневими бомбами. Три з них впали на землю біля іспанського сільця Паломарес; хоча вони не вибухнули, дві з них було пошкоджено. Внаслідок випромінювання плутонію відбулося забруднення великих площ родючого грунту та ураження посівів сільськогосподарських культур; мешканці цього району зазнали опромінення.

У 1968 р. на відстані 11 км від бази ВПС США у містечку Тула (Гренландія) трапилася катастрофа американського стратегічного бомбардувальника Б-52 з чотирма водневими бомбами на борту. Три з них під час удару літака об лід затоки Північна зірка розкололися й спалахнули, не вибухнувши. Вони розтопили лід і затонули.

Цього ж року в північній частині Тихого океану внаслідок випадкового зіткнення з атомним підводним човном, що належав ВМС США, затонув радянський ракетний підводний човен К-129. Командир та 98 членів екіпажу загинули.

У 1986 р. на радянському підводному човні з балістичними ракетами на борту виникла пожежа, яку вдалося загасити. Проте човен пішов на дно, де перебуває і нині за 1000 км від Бермудських островів.

У 1989 р. у Норвезькому морі затонув радянський атомний підводний човен "Комсомолец" з ядерним реактором та двома торпедами з ядерними боєголовками на борту. Ще й сьогодні човен лежить на глибині 1680 м. Роботи, пов'язані з підйомом човна на поверхню, дуже ризиковані через можливість розвалу корпуса.

Ось деяка неповна статистика щодо потоплених у результаті аварій лише американських та радянських підводних човнів (ПЧ):

1963 рік, Західна Атлантика, ПЧ “Трешер” (США) – загинуло 129 людей.

            1968 рік, на південь від Азорських островів, ПЧ “Скорпіон” (США) - загинуло 99 людей.

            1968 рік, район Гавайських островів, ПЧ  К-129 (СРСР) - загинуло 98 людей.

            1968 рік, Баренцеве море, ПЧ  К-127  (СРСР) - загинуло 6 людей.

1970 рік, Біскайська затока, ПЧ  К-8 (СРСР) - загинуло 52 людини.

1983 рік, бухта Крашеннікова, ПЧ  К-429 (СРСР) - загинуло 17 людей.

1985 рік, Приморська бухта Чажма,   ПЧ  К-432 (СРСР) – загинуло 10 людей.

            1986 рік,  район Бермудських островів, ПЧ  К-219 (СРСР) - загинуло 4 людини.

            1989 рік,  Норвежське море,  ПЧ  К-278 “Комсомолець” (СРСР) - загинуло 42 людини.

            2000 рік,  Баренцеве море, ПЧ  К-431 “Курськ” (Росія) - загинуло 119 людей.

      За даними міністерства оборони США, в квітні 1970 року у водах Атлантики біля берегів Іспанії зник радянський ПЧ з 88 членами екіпажу на борту. Все це створює загрозу для існування живих організмів у водах Світового океану.

Для адекватної оцінки масштабів ядерних аварій та інцидентів на ядерних установках, спеціалісти МАГАТЕ ввели єдину шкалу ідентифікації ядерних випадків (шкалу INES), яка наведена в табл._. Вона побудована за принципом приблизного десятиразового  перевищення наслідків події кожного наступного рівня над наслідками, зумовленими подіями попереднього рівня, і містить 7 градацій. Градація рівня проводиться за трьома критеріями: стосовно втрат у системі безпеки, наслідків на місці події (on-site) і за її межами  (off-site). Події, які відносяться до  1-го рівня , кваліфікуються як „аномалії”, до 2-3-го рівнів – як „інциденти”, а до 4-7-го – як „аварії”. Крім цього, введено нульовий рівень , що не вносить абсолютно ніяких змін у стан ядерного об’єкта і довкілля (Грабовський В., 2000).

За даними Держкомстату України, в 1996 році на 14-ти діючих реакторах зареєстровано 73 події нульового рівня, 13 подій 1-го рівня, і одна – третього рівня. Подібна статистика спостерігається і в останні 5 років. У світі за час функціонування АЕС зареєстровано всього декілька випадків, які можна віднести до категорій „аварії”.

 

Таблиця

Шкала класифікації ядерних випадків ( INES)

 

Рівень	Кваліфікація	Критерії кваліфікації	Приклад
0	Нижче масштабу	Ніякого значення для небезпеки
1	Аномалія	Вихід з дозволених процедур, процесів
2	Інцидент	Інцидент з потенційними наслідками (on-site). Незначний викид радіонуклідів за  межі
3	Серйозний інцидент	Дуже малий викид, набагато менший ніж передбачено допусками. Локальні захисні заходи взагалі  не потрібні	Vandellos, Іспанія, 1989. Можливі наслідки для здоров’я персоналу
4	Нещасний випадок з ризиком on-site	Малі викиди радіоактивності (в межах, передбачених допусками). Локальні захисні заходи взагалі не потрібні, окрім забезпечення населення чистими продуктами харчування	St.-Laurent, Франція, 1980. Значні пошкодження на станції, смертельні випадки персоналу
5	Нещасний випадок з ризиком off -site	Обмежений викид радіоактивності. Часткова реалізація контрзаходів локального масштабу	Windscale, Великобританія, 1957; Tree Mike Island, США, 1979
6	Серйозні нещадні випадки	Значний викид радіонуклідів. Повна реалізація контрзаходів локального масштабу
7	Важкий нещасний випадок	Великий викид радіонуклідів. Значний вплив на здоров’я та довкілля	Чорнобиль, Україна, 1986

      Завдяки посиленим заходам щодо безпеки, в світі намітилась тенденція щодо зниження НС на ядерних установках АЕС.

Таблиця

Часова динаміка порушень у роботі АЕС України та Росії

Держава	Роки
	1992	1993	1994	1995	1996	2001
Україна	140	167	135	87	74	72
Росія	166	130	119	92	85	73

 Розглядаючи енергетику як галузь практичної діяльності людства необхідно особливу увагу приділяти екологічним аспектам енергетичних проблем.

            3. Джерела іонізаційного випромінювання.

 

Джерелами радіоактивного опромінення людини та радіоактивного забруднення навколишнього середовища, крім фонової радіації, можуть бути:

·         природні радіоізотопи високої концентрації;

·         ядерні реактори, в активній зоні яких зосереджено великі запаси радіоактивних речовин;

·         радіохімічна промисловість (переробка і відновлення ядерного відпрацьованого палива), яка періодично скидає стічні низькорадіоактивні води;

·         радіоактивні осади (як природного, так і антропогенного походження);

·         викиди і відходи ядерних реакторів;

·         виробництво та випробування ядерної зброї;

·         урановидобувні та переробні підприємства ядерного палива (наприклад, добування, переробка, збагачення і приготування ядерного палива, уранових руд, торію - 232);

·         місця переробки і захоронення РАВ (аварії, руйнації);

·          використання радіонуклідів у народному господарстві (закриті радіоактивні джерела в промисловості, медицині, геології, с/г, космонавтиці).

Тому радіоактивне забруднення біосфери відбувається за рахунок радіоактивних аерозолів, які потрапляють в атмосферу під час випробувань ядерної зброї, аварій на АЕС та радіоактивних виробництвах, а також радіонуклідів, що виділяються з радіоактивних відходів, захоронених на суші й на морі, відпрацьованих атомних реакторів і устаткування. Радіоактивні опади залежно від розміру часток і висоти їх виносу в атмосферу мають різні терміни осідання та радіус поширення. За розміром часток вони поділяються на локальні або ближні (понад 100 мкм), тропосферні (кілька мікрометрів і менше) та стратосферні, або глобальні (десяті та соті частки мікрометра). Радіоактивні частки викидаються на висоту до 10-30 км. Під час аварій атомних реакторів та розгерметизації захоронень радіоактивних відходів радіаційний бруд розповзається на десятки й сотні кілометрів, внаслідок вибухів ядерних бомб – по всій планеті.

Розглянемо принципи одержання енергії за допомогою атома. Існує три способи одержання енергії атома – це ланцюговий розпад ядер, відтворення ядерного палива за допомогою реакції розмноження і термоядерний синтез.

У разі ланцюгового розпаду ядер використовують ізотоп ²³⁵U, який становить 0,7% загальної маси урану планети, тому для виробництва ядерної енергії використовують також ізотопи ²³⁸U.

Ядра атомів ²³⁸U під дією на них швидких нейтронів перетворюються в ізотоп ²³⁹U, котрий розкладається до ізотопу ²³⁹Pu, ядра якого діляться на повільних нейтронах. У результаті таких перетворень вивільняється велика кількість енергії

₉₂²³⁸U + ₀¹n        ₉₂²³⁹U        ₉₃ ²³⁹N         ₉₄  ²³⁹Pu

Під час розкладу атомів урану-235, 238, на яких працюють атомні станції, утворюються атоми практично всіх  елементів Періодичної системи, але з різним періодом напіврозкладу і різними характеристиками. Одна з них – здатність поглинати нейтрони. Якщо атоми сильно поглинають нейтрони, то ядерна реакція йде на спад, якщо слабо - ядерна реакція продовжується.

Основою термоядерного синтезу є реакція, для якої необхідний ізотоп водню –дейтерій ²₁D. Однак здійснення цієї реакції пов’язане з великими труднощами. По-перше, для початку процесу необхідна велика температура, близько 10^{8 0}С; по-друге, поки ще немає методів стабілізації та контролю цього процесу.

Ядерний реактор - це технічна установка, у якій здійснюється ланцюгова реакція поділу,  важких ядер зі звільненням ядерної енергії. Ядерний реактор складається з активної зони і відбивача, розміщених у захисному корпусі. Активна зона містить ядерне паливо у вигляді паливної композиції в захисному покритті і сповільнювач. Паливні елементи звичайно мають вигляд тонких стрижнів. Вони зібрані в пучки й укладені в чохли. Такі збірні композиції називаються зборками або касетами.

Уздовж паливних елементів рухається теплоносій, що сприймає тепло ядерних перетворень. Нагрітий в активній зоні теплоносій рухається по контуру циркуляції за рахунок роботи насосів або під дією сили Архімеда і, проходячи через теплообмінник або парогенератор, віддає тепло теплоносієві зовнішнього контуру. Перенесення тепла і руху його носіїв можна подати у вигляді простої схеми (рис._):

Рис _. Схема переносу тепла і руху його носіїв

1.Реактор

2.Теплообмінник, парогенератор

3.Паротурбінна установка

4.Генератор

5.Конденсатор

6.Насос

 

 

 

Класифікація ядерних реакторів. Ядерні реактори поділяються на кілька груп:

·  залежно від середньої енергії спектра нейтронів - на швидкі, проміжні і теплові;

·  за конструктивними особливостями активної зони - на корпусні і канальні;

·  за типом теплоносія - водяні, важководневі, натрієві;

·  за типом уповільнювача - на водяні, графітові, важководневі й ін.

Для енергетичних цілей, для виробництва електроенергії застосовуються:

·  водоводяні реактори з некиплячою або киплячою водою під тиском,

·  уран-графітові реактори з киплячою водою або охолоджувані вуглекислим газом,

·  важководневі канальні реактори й ін.

У Радянському Союзі використовували, в основному, два типи реакторів: ВВЕР – воднево-водяні під тиском та РБМК – канального типу уран-графітові киплячі.

У майбутньому будуть широко застосовуватися реактори на швидких нейтронах, що охолоджуються рідкими металами (натрій і ін.), у яких принципово по-новому реалізується режим відтворення палива. Параметром, що характеризує відтворення палива, називається плутонієвий коефіцієнт. Він показує, скільки актів атомів Pu-239 створюється при реакціях захоплення нейтронів у U-238 на один атом U-235, який захватив  нейтрон і поділився або радіаційно перетворився в U-235.

Реактори з водою під тиском. Реактори з водою під тиском займають провідне місце у світовому парку енергетичних реакторів. Крім того, вони широко використовуються на флоті як джерела енергії як для надводних суден, так і для підводних човнів. Такі реактори відносно компактні, прості і надійні в експлуатації. Вода, що служить у таких реакторах теплоносієм і сповільнювачем нейтронів, відносно дешева, неагресивна і володіє необхідними нейтронно-фізичними властивостями.

Реактори з водою під тиском називаються інакше водоводяними або легководними. Вони виготовляються у вигляді циліндричної судини високого тиску із зйомною кришкою. У цій судині (корпусі реактора) розміщується активна зона, складена з паливних зборок (паливних касет) і рухливих елементів системи керування і захисти. Вода входить через патрубки в корпус, подається в простір під активною зоною, рухається вертикально нагору уздовж паливних елементів і приділяється через вихідні патрубки в контур циркуляції. Тепло ядерних реакцій передається в парогенераторах воді другого контуру, більш низького тиску. Рух води по контурі забезпечується роботою циркуляційних насосів, або, як у реакторах для станцій теплопостачання, - за рахунок рушійного напору природної циркуляції.

 

Розробка і впровадження системи критеріїв щодо розміщення, будівництва, експлуатації та зняття з експлуатації підприємств ядерної енергетики забезпечує відповідний рівень їхньої екологічної безпеки і є пріоритетним напрямом роботи. Екологічна безпека ядерної енергетики ґрунтується на сучасних принципах охорони навколишнього середовища. До її основних принципів належать такі:

·         науково обґрунтований вибір екологічно безпечних ядерних технологій;

·         надійний радіаційний захист здоров’я населення та довкілля за нормальної роботи АЕС;

·         урахування впливу на навколишнє середовище чинників радіаційної і нерадіаційної природи за нормальної роботи АЕС і при аваріях;

·         здійснення аналізу спільного впливу на здоров’я населення та довкілля підприємств інших галузей, які розташовані в даному регіоні;

·         врахування синергічних ефектів.

Серед пріоритетних напрямків радіаційної безпеки можна виділити такі:

·         радіаційний моніторинг;

·         зменшення радіаційного навантаження на населення від природних джерел іонізуючого випромінювання;

·         реабілітація  населення, що потерпіло від радіаційного випромінювання;

·         рекультивація забруднених територій.

Таким чином, атомна енергетика, крім переваг має  значні недоліки: по-перше, проблема поховання радіоактивних відходів; по-друге, велика небезпека в разі аварій на атомних станціях, яка пов’язана з викидами і швидким поширенням радіоактивних речовин на значні відстані.

 

4. Проблеми розвитку енергетики

 

Як відомо, в основі виробництва теплової й електричної енергії лежить процес спалювання корисних копалин енергоресурсів – вугілля, нафти, газу, а в атомній енергетиці - поділ ядер атомів урану і плутонію при поглинанні нейтронів.

Масштаб видобутку і витрати викопних енергоресурсів, металів, споживання води, повітря для виробництва необхідного людству кількості енергії величезний, а запаси ресурсів, на жаль, обмежені. Особливо гостро стоїть проблема швидкого вичерпання запасів органічних природних енергоресурсів.

Світові запаси енергоресурсів оцінюються величиною 355 Q, де Q - одиниця теплової енергії, яка рівна Q=2,52●10¹⁷ ккал = 36●10⁹ тонн умовного палива (т.у.п), тобто палива з калорійністю 7000 ккал/кг, так що запаси енергоресурсів складають 12,8●10¹² т.у.п.

З цієї кількості приблизно 1/3 тобто ~ 4,3●10¹² т.у.п. можуть бути добуті з використанням сучасної техніки за помірної вартості добування палива. З іншого боку, сучасна потреба в енергоносіях складає 1,1●10¹⁰ т.у.п./рік, і зростає зі швидкістю 3-4% у рік, тобто подвоюються кожні 20 років.

Легко оцінити, що органічні корисні копалини, навіть якщо врахувати ймовірне уповільнення темпів росту енергоспоживання, будуть значною мірою витрачені в нинішньому столітті.

Відзначимо, до речі, що після спалювання викопних вугілля і нафти, що містять близько 2,5 %, сульфуру щорічно утвориться до 400 млн. т сірчистого газу й окислів азоту, тобто близько 70 кг шкідливих речовин на кожного жителя землі в рік.

Для задоволення щорічної потреби в паливі АЕС потужністю 1 гВт необхідно 140 т природного урану, а для ТЕЦ аналогічної потужності  - порядку 2 млн. т. вугілля.

Використання енергії атомного ядра, розвиток атомної енергетики знімає гостроту цієї проблеми.

Дійсно, відкриття поділу важких ядер при захопленні нейтронів, що зробило минуле століття атомним, додало до запасів енергетичного викопного палива істотний скарб ядерного пального. Запаси урану в земній корі оцінюються величезною цифрою - 10¹⁴ тонн. Однак, основна маса цього багатства знаходиться в розсіяному стані - у гранітах, базальтах. У водах світового океану кількість урану досягає 4●10⁹ тонн. Однак багатих родовищ урану, де видобуток був би недорогий, відомо порівняно небагато. Тому масу ресурсів урану, яку можна добути при сучасній технології і при помірних цінах, оцінюють у 10⁸ тонн. Щорічні потреби в урані складають, за сучасними оцінками, 10⁴ тонн природного урану. Так що ці запаси дозволяють, як сказав академік А.П.Александров, "забрати Дамоклів меч паливної недостатності практично на необмежений час".

В той же час прихильники АЕС придумали і вільно пропагують досить заяложений міф про те, що без атомної енергетики обійтись аж ніяк неможливо. А оскільки цей міф повторюють дуже часто, то багато людей починає у нього вірити. Чомусь ці люди забувають, що перший атомний реактор в Україні запущено лише в 1977 році, і що наша дуже енергоємна промисловість до цього обходилася без АЕС. У ті часи в Україні виплавляли половину сталі і третину чавуну від союзного обсягу, виробляли понад 80% цукру та багато іншої не менш енергозатратної продукції. Хтось може сказати, що в єдину енергетичну мережу СРСР тоді вже вливався струм російських АЕС. Це так, але ж його питома вага становила всього декілька відсотків (Багнюк В., 2001).

Відома заклопотаність учених із приводу "парникового ефекту", що виникає через викиди вуглекислого газу при спалюванні органічного палива, і відповідного глобального потеплення клімату на нашій планеті. Д.І.Мендєлєєв говорив, що „використовувати нафту для електростанцій – це те ж саме, що спалювати в пічці грошові асигнації”. Та й проблеми загазованості повітряного басейну, "кислих" дощів, отруєння річок від роботи ТЕЦ (ТЕС) наблизилися в багатьох районах до критичної межі

Зрозуміло, що дуже чистим видом енергії є всім відома гідроенергія. Її питома вага у світі – орієнтовно до 20%. Але, в той же час, будівництво плотин великою мірою змінює екологію регіону, мікроклімат, призводить до затоплення величезних територій (часто родючих грунтів), зникнення певних видів риб, зміни рослинного і тваринного світу.

Атомна енергетика не споживає кисню і має незначну кількість викидів у випадку нормальної експлуатації. Якщо атомна енергетика замінить звичайну енергетику, то можливості виникнення "парника" з важкими екологічними наслідками глобального потепління будуть усунуті. Хоча і тут існує проблема теплового нагрівання  вод, які охолоджують реактори.

АЕС вигідно відрізняються, перш за все, високою енергоємністю палива, яке орієнтовно в 10 млн. разів більше за органічне. Надзвичайно важливою обставиною є той факт, що атомна енергетика довела свою економічну ефективність практично у всіх районах земної кулі. Крім того, навіть при великому масштабі енерговиробництва на АЕС, атомна енергетика не створить особливих транспортних проблем, оскільки вимагає незначних транспортних витрат, що звільняє суспільство від тягаря постійних перевезень величезних кількостей органічного палива.

Згідно сучасних уявлень енергетичні ресурси людства поділяються на первинні і вторинні. До первинних ресурсів належать ті форми енергії, що надходять у біосферу природним шляхом і можуть бути відразу ж використані людиною. Це сонячне й космічне випромінювання, гравітаційна дія Сонця і Місяця, обертання і гравітаційне поле Землі, внутрішнє тепло нашої планети. Щорічний їх потенціал: сонячного випромінювання — 5,4 · 10²⁴ Дж, внутрішнього тепла Землі — 10²¹ Дж, гравітаційної енергії — 10²⁰ Дж.

До вторинних ресурсів відносять форми енергії, перетворені з первинних ресурсів у форми тривалого зберігання (кам'яне вугілля, нафта, природний газ, уран та ін.). Вторинні ресурси є невідновлюваними.

За підрахунками фахівців, власних покладів вугілля Україні вистачить на 150 років. Існують чималі запаси нафти і газу в шельфах Азовського і Чорного морів, є великі резерви газового конденсату (щоправда, він залягає на чималій глибині, але у світі давно діють технології його видобутку ще з більших глибин). Кількість вугільного метану в Донбасі оцінюється експертами у 13 трлн. м³, однак поки навколо його видобутку ведуться дискусії, він вибухає у шахтах, спричинюючи великі економічні збитки і людські втрати. І це при тому, що є вітчизняний досвід використання вугільного метану (м. Червоноград Львівської області). Практично не утилізується «колошниковий» газ металургійних заводів, який лише забруднює атмосферу. Перелік можна продовжувати. Відомі також ефективні способи боротьби з викидами парникових газів. Серед них такі, як хімічне зв'язування СО₂, закачування його у глибинні геологічні горизонти, колишні виробки.

Україна як аграрно-промислова держава має достатню кількість рослинної маси, відходів сільського і комунального господарства, харчової промисловості для виробництва біологічного палива — біогазу, дизельного пального, етилового спирту. Цей шлях особливо цікавий з екологічного погляду, адже він не породжує емісії вуглекислоти, тому що остання утилізується рослинами у процесі фотосинтезу.

Використання біодизелю було започатковано в Бразилії в 70-ті роки минулого століття, коли почали використовувати цукор для виробництва етилового спирту. В Сполучених Штатах для отримання біологічних палив використовують кукурудзу й пшеницю.

Питання ці вкрай актуальні і для України. Про використання енергії біомаси для отримання біогазу із залишків рослин, гною тощо, етилового спирту із рослинних цукрів, а також біодизелю із рослинних чи тваринних жирів мова ідеться уже давно. Процес освоєння нових джерел енергії об’єктивно зумовлено скороченням запасів корисних копалин, змінами структури агропромислового виробництва, постійним зростанням диспаритету цін на енергетичну, промислову, сільськогосподарську продукцію. Усі види біопалива істотно поліпшують параметри емісій викидних газів двигунів, сприяють безпечній утилізації відходів тваринницьких комплексів, зменшенню загального техногенного навантаження на довкілля.

Аналізуючи динаміку внутрішнього аграрного ринку, можна зробити висновок: щорічно в Україні слід відводити для польових культур на енергетичні потреби від 2 до 3 мільйонів гектарів орних земель. Для сільської місцевості виробництво і ефективне використання біопалива — це поклик часу, актуальне завдання, яке треба вирішувати якнайшвидше.. Є й опоненти, яких неважко вирахувати, — то зазвичай нафтові бізнесмени. Воно й зрозуміло: у новій технології вони вбачають свого головного конкурента.

Не обділена Україна й сонячною, вітровою, гідро- та геоенергією. Отже, все залежить від мудрості й політичної волі вищих гілок влади. Потрібні інвестиції та поступове освоєння альтернативних джерел енергії.

Цивілізований світ тим часом рухається вперед, він — на порозі глобальних змін в енергогенеруючих і енерговикористовуючих секторах. У світі вже майже два десятки підприємств продукують електроенергію за рахунок використання водню з біомаси рослин. В австрійському місті Гюссінг, наприклад, таке підприємство має потужність 8 МВт.  У спеціальних реакторах відбувається процес за температури 850°С і підвищеного тиску з використанням каталізаторів. На виході вуглекислий газ відділяють від водню, який переганяють трубопроводами у будь-який регіон країни або ж прямо на місці використовують як джерело одержання електроенергії, як пальне, як сировину для хімічної промисловості тощо. Так звані водневі перетворювачі, що їх розробили інженери, енергію водню можуть перетворити на електричну (50%) і теплову (50%). Остання теж може бути перетворена на електричну — тоді в сумі ефективність перетворення хімічної енергії водню на електричну становить 93 відсотки! В разі спалювання традиційного нафтового палива, навіть біогазу, етанолу чи біодизелю такої ефективності не досягти. Витрати на 100 кілометрів пробігу автомобіля на водневому пальному менші, ніж на бензині.

А що чекає на атомні, вугільні електростанції? У змаганні з водневою енергетикою вони відійдуть на задній план. Передбачається неминуча ліквідація монстрів, які працюють на вугіллі, забруднюючи землю важкими металами, викидаючи в атмосферу ангідриди сірчаної, сірчистої, азотної кислот. Їхній коефіцієнт корисної дії, до того ж, украй низький — становить лише кілька відсотків. Авторитетні вчені Європи та світу переконані: саме завдяки водневій, а не ядерній енергетиці людство здійснить прорив у забезпеченні енергією. Головна її особливість — природне поновлення.

На користь нового свідчать і екологічні прогнози: на відміну від процесу спалювання в теплових електростанціях, у водневій енергетиці не утворюються нерозчинні шлаки.

У добу високорозвинених науки і техніки слід дати виважену відповідь на запитання: «Скільки нам потрібно електричної енергії?» Проте на таке, здавалося б, просте запитання вичерпної відповіді ще немає. І світові загалом, і Україні зокрема потрібно визначитися концептуально. Адже подальший розвиток світової економіки і суспільно-політичних відносин потребуватиме оптимізації використання природних ресурсів. Слід зважати і на численні екологічні табу, якими людство раніше просто нехтувало.

Здається, нарощуючи виробництво електроенергії, людство забуває про зворотну сторону медалі — негативні наслідки цього процесу для здоров'я людей і стабільності біосфери в цілому. Сьогодні на 1 га міської території витрачається у 1000 разів більше енергії, ніж на аналогічній площі у сільській місцевості. В одному з номерів журналу «National Geographic» вміщено фотографію Землі, зроблену із супутника ввечері. Видовище вражаюче. Щільно заселені райони Землі — це суцільне сяйво, серед якого найяскравіші ділянки — великі міста. Гігантський мегаполіс, який утворився у США і простягнувся вздовж Атлантичного узбережжя від Бостона до Вашингтона, зосередивши у собі майже 20 % населення країни, споживає від 1,7  · 10⁵ до 2,1 · 10¹⁵ кДж/год. енергії. Чи не цим можна пояснити природні катаклізми, які дедалі частіше вражають цей регіон? Фото території України виглядає набагато скромніше, на темному фоні якого виділяється декілька світлих плям (Київ, Донецьк-Донбас).

Висновок напрошується сам по собі. Мають бути визначені нормативи концентрації енергії на одиниці площі, щоб енергетичне навантаження не переходило певні межі, за якими може статися збурення навколишнього природного середовища. Як зауважує з цього приводу Н. Реймерс (1994), поріг енергетичного насичення на планеті має залежати не від можливості отримання енергії, а від допустимих лімітів її використання. З цієї тези випливає, що не існує абсолютно безпечних і екологічних джерел енергії: є дуже небезпечні і менш небезпечні. Отже, слід переглянути енергетичну стратегію як у глобальному, так і в регіональному масштабах. Енергетичні потужності необхідно розподіляти на території рівномірно, з урахуванням особливостей ландшафтів, народногосподарських та інших чинників, віддаючи перевагу малим енергогенераторам.

Україна споживає нині біля 90 млрд. кВт електроенергії на рік. Багато це чи мало? Енергетики кажуть, що мало, тому що АЕС працюють на 70 % проектної потужності. Причина цьому – банальна: не вистачає високовольтних ліній електропередач. При переході на режим проектної потужності Україна може різко збільшити експорт електроенергії.

Тим часом експертиза показує, що коефіцієнт ефективності використання енергії у вітчизняних технологіях без особливих зусиль можна підвищити на 75—90 %. У доповіді Надзвичайного та Повноважного Посла США в Україні Карлоса Паскуаля на парламентських слуханнях була наведена вражаюча цифра: «Україна споживає у 20 разів більше енергії на одиницю продукції, ніж країни Західної Європи».

З огляду на величезні втрати електричної енергії у мережі та у процесі виробництва валового продукту в Україні необхідно задіяти всі механізми енергозбереження. До речі, навіть у США, незважаючи на високу ефективність використання енергії в країні, планується заощадити за рахунок економії протягом 2000—2010 рр. на 207 млрд. доларів енергії. З цією метою міністерство енергетики США інвестує комплекс досліджень з енергозбереження. Серед них особливий інтерес викликає розробка силового кабелю з надпровідникових матеріалів. Чи не гідний приклад для наслідування в Україні?

У розв'язанні енергетичної проблеми мають сказати своє слово вітчизняні наука і техніка, запропонувавши нові технології замість надто марнотратних, що діють нині у нас у промисловості, в сільському і комунальному господарствах, на транспорті. Дуже важливо, щоб при створенні цих технологій враховувались екологічні імперативи. Проте сьогоднішні реалії не вселяють оптимізму. Приємним винятком у цьому плані є розробка Смілянського заводу «Орізон», де винайшли електролампочку, в п'ять разів економнішу за звичайну. Таким же прикладом освоєння резервів, прихованих у теплоенергетиці, може бути модернізація Зміївської ТЕС, яка здійснюється трьома відомими німецькими фірмами. В результаті модернізації потужність станції підвищиться з 55 до 325 МВт при скороченні споживання вугілля на 16 %, а викиди попелу зменшаться на 18000 тонн, діоксиду сірки — на 2000 тонн, діоксиду вуглецю — на 150 тонн на рік. Подібних прикладів та аргументів щодо напрямків розвитку ядерної та інших видів енергетики можна наводити дуже багато.

         В науковому світі та й серед громадськості десятки років ведеться гостра полеміка на тему: “Бути чи не бути атомній енергії?”.

Прихильники ядерної енергетики висувають деякі такі аргументи:

1)             Без АЕС неможливий розвиток прогресу;

2)             АЕС використовує мало пального порівняно з ТЕС (наприклад, добові витрати мазуту на ТЕС потужністю 2 млн. кВт – 8,3 тис. т; вугілля – 10 тис. т, урану – 3 кг);

3)             Запаси органічного палива на планеті катастрофічно зменшуються;

4)             Корисні копалині, які спалюються як паливо, набагато доцільніше було б використовувати в інших сферах;

5)             Атомна електроенергія – найдешевша;

6)             АЕС менше забруднюють навколишнє середовище;

7)             При аваріях на АЕС забруднення довкілля радіонуклідами відбувається через такий проміжок часу, за який легко можна евакуювати населення з небезпечної зони. В той же час при прориві плотини ГЕС, ударна гідрохвиля за дуже короткий час знищить все живе на шляху декількох сотень км.

Противники, особливо після аварії на ЧАЕС, доводять:

1)             Краще розвивати альтернативні невичерпні джерела енергії (Сонця, Місяця, вітру, припливів, біопалива);

2)             Атомна енергія дешева, бо не враховували поховання і переробку РАВ;

3)             Тривалість роботи АЕС є обмеженою – вартість демонтажу через 25-30 років перевищує вартість побудови АЕС;

4)             При роботі АЕС відбувається теплове забруднення води;

5)             У результаті аварії вплив на біосферу жахливий, а забруднена територія на сотні і тисячі років може бути втрачена для людства..

Тобто, однозначної відповіді на поставлене питання  просто не існує. Аналіз аргументів науковців та і громадськості показує, що за багатьма позиціями і прихильники, і противники ядерної енергетики  багато в чому праві.

Але, оскільки на території планети, і України в тому числі, діють багато ядерних реакторів, то більше уваги слід приділяти безпеці під час їх експлуатації, а також пошукам альтернативних екологічно чистих джерел енергії. Але поки що ці джерела (вітрова, сонячна, припливів, геотермальна) енергії є дуже і дуже дорогими.

 

5.Основні концепції при використанні АЕС.

Атомні електростанції є, вони працюють і, мабуть, в майбутньому будуть і надалі працювати. Тому, накопичений досвід та знання про радіоактивність, її вплив на біосферу дозволив сформулювати ряд концепцій, які є основою заходів з охорони середовища, яке оточує АЕС, з метою забезпечення екологічного нормування дії станції.

Концепція повної радіаційної захищеності біогеоценозів регіону при проектній аварії на АЕС. Санітарно-гігієнічне законодавство (нормативи) обмежують радіаційні надходження з АЕС в довкілля при проектних аваріях (хоча викиди в декілька разів більші ніж при нормальній роботі).

Концепція перевищення радіаційного забруднення при запроектній аварії (на ЧАЕС відбувся викид значної кількості відпрацьованого палива). Після ЧАЕС на всіх АЕС були проведені заходи, які знижують ймовірність як ймовірність запроектних аварій, так і надходження радіоактивних речовин за межі станцій.

Не дивлячись на радіаційний захист територій АЕС за її нормальної роботи, все ж відбуваються негативні екологічні зміни, які зумовлені дією інших забруднювачів – хімічних, теплових і т.д., звідси – концепція домінування неспецифічних забруднювачів за нормальної роботи станції.

Концепція критичних екосистем, ландшафтів і популяцій рослин і тварин. Це означає, що в будь-якому природному середовищі навколо АЕС можна виділити критичні біогеоценози, тобто такі, які найбільш чутливі до впливу забруднювачів і можуть більше накопичувати в своєму складі радіонукліди. Використовують для вибору в регіоні АЕС території для екологічного моніторингу.

Концепція критичних сезонів і погодних умов. Відомо, що на різних стадіях свого розвитку організми рослин і тварин володіють різною чутливістю до впливу забруднювачів. Наприклад, найменші наслідки – в осінньо-зимовий період (для рослин). Для людини “критичний період” – достигання врожаю, бо саме його буде споживати людина як продукти харчування. Критичний сезон забруднення лугів і пасовищ – час випасання худоби.

Концепція необхідності розгляду екологічних наслідків будівництва й експлуатації АЕС у взаємозв’язку з наслідками для людини. Необхідно враховувати всі можливі наслідки для людей.

 

6. Радіоактивні відходи (РАВ)

Екологічна безпека підприємств ядерної енергетики оцінюється на всіх етапах: під час проектування, будівництва, експлуатації та зняття з експлуатації. Наслідки впливу таких підприємств визначають на весь цикл та за всіма видами небезпечних викидів: радіаційними, хімічними, тепловими.

Для оцінки впливу на довкілля різних видів забруднювачів розробляється система екологічних нормативів, які мають також враховувати конкретні природно-географічні особливості регіону. Ці нормативи мають ґрунтуватися на критеріях дотримання екологічного балансу радіонуклідів у біосфері. Крім того, екологічні нормативи повинні бути жорсткішими за чинні радіологічні норми. Для впровадження системи екологічних нормативів треба вирішити такі актуальні завдання: розробити програму створення єдиних екологічних нормативів допустимих дій різних токсичних факторів; організувати екологічний моніторинг (локальний, регіональний, національний, міждержавний).

В 21 столітті прогресуючого радіаційного забруднення зазнають повітряний та водний басейни, ґрунти планети, що негативно позначається на всій її біоті. Відходи атомної промисловості та АЕС уже давно переповнили всі можливі й неможливі сховища. Проблема безпечного захоронення радіоактивних відходів (РАВ) надзвичайно гостро постала у Великобританії, Франції, США і багатьох інших країнах. Загальний обсяг відпрацьованого ядерного палива на АЕС світу перевищив 250 тис. тонн, а кількість РАВ атомної промисловості щорічно зростає на 10 тис. тонн. Більшість рідких РАВ господарники, не надто мудруючи, зливають у ріки, і ці відходи зрештою потрапляють у Світовий океан — колиску життя на Землі. Щодо такого «внеску» у забруднення планети першість поділяють США і Росія, які, за даними 1996 року, скинули відповідно 127,1 і 112,5 млрд. Кі РАВ. Звісно, сьогодні ці цифри істотно більші. Адже для видобутку 1 г урану потрібно розмолоти тонну граніту чи іншої твердої породи, обробити її міцними кислотами і лугами. В ядерному паливі міститься майже 99 % баластних речовин, причому серед них є радіонукліди, з якими організм людини раніше ніколи не стикався.

Україна також має чималий клопіт із захороненням РАВ. Комплекс робіт, пов'язаних із збиранням, транспортуванням і захороненням низько - та середньоактивних РАВ і джерел іонізуючого випромінювання (крім енергетичних станцій), виконує об'єднання «Радон», у складі якого функціонує 6 державних міжобласних спеціалізованих комбінатів. Чимало сховищ уже заповнено вщерть і законсервовано, а місткості більшості інших заповнено на 50—90 %. Деякі сховища перебувають в аварійному стані і фільтрують радіонукліди у підземні води. Велику небезпеку становлять радіаційно забруднені ґрунти, споруди, механізми, деревина тощо, які містяться у 300 тимчасових пунктах зберігання в зоні відчуження ЧАЕС. У пунктах поховання «Підлісний», «ІІІ черга ЧАЕС», «Буряківка» зберігається понад 600 тис.м³ РАВ. Більшість із цих пунктів не відповідає нормам і правилам радіаційної безпеки. З метою поліпшення становища ведеться будівництво комплексу «Вектор», перша черга якого введена у дію у 2002 р. Однак через відсутність належного фінансування спорудження комплексу затягується на невизначений час (Нацiональна доповiдь, 2000).

Як бачимо, величезна маса РАВ залишається не захороненою, а отже, небезпечною. До цієї сумної картини слід додати не менш сумні відомості, пов'язані з вітчизняною урановидобувною і переробною промисловістю, яка діє на території Дніпропетровської, Кіровоградської та Миколаївської областей. Основними джерелами радіаційного забруднення довкілля тут є відвали шахтних порід, шахтні води, рідкі та газоподібні РАВ. Лише хвостовища, які займають 542 га території, містять 65,5 млн. тонн РАВ сумарною активністю близько 120 млн. Кі. А це ж області, що постачають значну кількість продовольства для українського народу. Тим часом тільки за вивезення відпрацьованого палива до Росії ми змушені щорічно сплачувати від 100 до 150 млн. доларів США. Частково зменшила таку залежність від Росії побудова на Запоріжській АЕС надійного сховища для відпрацьованого ядерного палива.

Відомо, що навіть ті АЕС, які працюють за регламентом, викидають гази, котрі «збагачують» повітря радіоактивним вуглецем, тритієм, киснем, азотом, криптоном, ксеноном і радоном. Звісно, це не додає нам здоров'я (не випадково рак легенів виходить нині на перше місце у світі серед злоякісних новоутворень), до того ж якісно і кількісно змінює біосферу. І хоча кожен з кількасот радіонуклідів, які утворюються у ланцюгових реакціях, біологічно небезпечний, варто окремо спинитися на тритії.

Замінюючи водень у воді, він проникає у питну воду, в організми рослин, тварин і, зрештою, людини. До того ж ми його вдихаємо у вигляді водяної пари разом з повітрям. Під час фотосинтезу тритій заміщує ту чи іншу кількість водню у різних органічних речовинах, що синтезуються. Отже, він (до речі, так само, як і радіоактивний вуглець, азот, фосфор) може опинитися у носії спадкової інформації — ДНК. З розвитком урановидобувної промисловості та атомної енергетики питома маса тритію у природі різко зросла і продовжує зростати.

 

Не менш небезпечні для здоров'я людини та біосфери є ізотопи плутонію, які утворюються у паливі ядерних реакторів. Період напіврозпаду плутонію-238 становить 87,75 року, а плутонію-239 — 2,4 · 10⁴ років. У плутонії акумульована величезна енергія (1 г еквівалентний 1 тонні нафти). За даними МАГАТЕ, з ядерних реакторів світу щороку вивантажують 10500 т відпрацьованого ядерного палива, що містить близько 75 т плутонію. До цього слід додати плутоній, який отримують з демонтованих атомних боєголовок. Згідно чинних договорів Старт-1 і Старт-2 російською та американською сторонами буде вивільнено ще 100 тонн плутонію (Багнюк   В., 2001).

Головна екологічна проблема, яка пов’язана із використанням атомної енергії, - це поховання радіоактивних відходів. За даними Г.Жорнете та Г.Стікса (1990), до кінця тисячоліття обсяги низькорадіоактивних відходів на АЕС світу складатимуть більше 350 тис. м³, а високорадіоактивних – біля 4 тис.м³. Полігони з відходами АЕС фактично втрачені для  людства на термін у сотні тис. років. Не вирішує цього питання також і захоронення радіоактивних речовин в океанах.

Заслуговують на увагу найбезпечніші в екологічному та гігієнічному відношенні два методи захоронення:

1)       Поховання в ізольованому вигляді. Для цього радіоактивні відходи переводять у склоподібний стан, перемішуючи з керамікою або цементом, потім розміщують у контейнерах, котрі витримують великий тиск, і розміщують у спеціально відведених місцях.

2)       Поховання відходів у розведеному вигляді. У цьому випадку в море скидають слабоактивні відходи або розведені високоактивні відходи.

Створення умов функціонування системи безпечної поведінки з радіоактивними відходами (РАВ) потребує:

·                     проведення радіаційного моніторингу;

·        удосконалення нормативно – правової бази;

·        системи інформаційного забезпечення галузі в питаннях державного регулювання та управління;

·        науково – технічного обґрунтування поведінки з РАВ;

·        розробки наукових засад для вибору варіантів остаточного захоронення РАВ.

Заходами щодо поводження з РАВ має бути передбачено:

· планування (наукове обґрунтування поводження з РАВ, прийняття законодавчих актів та нормативів, розробка національних програм, ліцензування, організація системи нагляду і контролю, інвентаризація та державний реєстр);

· безпечна поведінка на всіх стадіях до захоронення (збирання, сортування і переробка РАВ, кондиціювання і контейнеризація, проміжне зберігання, транспортування), оцінка впливу і запобігання шкідливим впливам об’єктів з РАВ на навколишнє середовище;

· приповерхневе і глибоке захоронення (вибір ділянок та одержання вихідних даних, дотримання технологічних вимог до відходів, які надходять для захоронення, проектування, спорудження та закриття сховищ, прогноз міграції радіонуклідів, оцінка впливу на навколишнє середовище, створення систем моніторингу);

· зняття з експлуатації ядерних об’єктів та відновлення навколишнього середовища (силові та дослідницькі реактори, будівлі, підприємства ядерного, паливного циклу тощо, оцінка впливу на навколишнє середовище, його відновлення ).

З точки зору радіаційної безпеки районами посиленого контролю мають стати регіони розташування атомних електростанцій та інших радіаційно небезпечних об’єктів.

У постчорнобильських умовах конче потрібним є визначення сумарної дози радіаційного навантаження на населення. З роками зменшується частка радіаційного навантаження, пов’язаного з Чорнобилем, і збільшується відносна частка впливу природних радіаційних факторів, насамперед радону.

Нині радіоекологічний стан на території України є складним через техногенну діяльність людини. Він характеризується значним підвищенням рівня колективної дози опромінення населення з довгостроковими радіогенетичними наслідками. Тому при використанні ядерної енергії головним пріоритетом програми реабілітації радіаційно забруднених земель має бути обмеження доз опромінення населення та повернення забруднених територій до життя.