Глосарій

 

Альтруїзм (від лат. alter – інший) – система ціннісних орієнтацій особистості, у якій центральним мотивом і критерієм оцінки виступають інтереси іншої людини чи соціальної спільноти. Безкорисливе піклування про благо інших і готовність жертвувати для інших своїми особистими інтересами; протилежне – егоїзм. Термін А. вперше ввів О. Конт (1798-1857), який побудував на ньому систему етики, використовуючи такі форми А., як милосердя, благодіяння, повага та ін.

Благополуччя – забезпеченість населення необхідними матеріальними і духовними благами; виражається системою показників, які характеризують рівень життя.

Братчина – давній обрядовий звичай слов’ян, як правило,  спільні свята в складчину. У південних слов’ян братчина виражалась в опікуванні хворих і бідних, похованні померлих.

Благодійність – альтруїстична діяльність, спрямована на надання фінансової та іншої допомоги тим, хто її потребує, на поліпшення умов функціонування суспільства та його частин. Може здійснюватися приватними особами, громадськими та релігійними організаціями і державою.

Богадільні – у XIX ст. соціальні установи приказів суспільної опіки, розраховані на людей із всіх суспільних станів, які не мали родичів для матеріальної підтримки і забезпечення (убогі, каліки, люди похилого віку, вдови, невиліковно хворі, душевнохворі).

Бродяга – бездомна людина, що не має постійного місця проживання, сталого заняття, роботи.

Бродяжництво – соціальне явище, яке характеризується мандруванням (поневірянням) осіб без певного місця проживання протягом тривалого часу на території країни або в межах населеного пункту

Будинки працелюбства (робітні будинки) – благодійні заклади, які здійснювали трудове перевиховання окремих категорій шляхом надання їм роботи і притулку.

Будинки сирітські – у XIX ст. державні заклади приказів суспільної опіки, призначені для виховання і опіки сиріт віком до 12 р.

Виправна система – спеціально організована система установ, на які покладається виконання призначеного за вироком суду покарання у вигляді позбавлення волі (виправно-трудові колонії, в’язниці, виховні колонії).

Виправно-трудова колонія – установа, де відбувають покарання неповнолітніх злочинців, позбавлені волі. Зміст діяльності В. т. к. – забезпечення виконання покарань, перевиховання, профтехнавчання засуджених віком від 14 до 18 років.

Вихованці (годованці) – общинна, мирська форма підтримки сиріт, яка передбачала їх почергове перебування і харчування в різних сім’ях, їм могли призначити «громадських» родичів, які брали їх на своє утримання. Проте, якщо сирота мав господарство, община протидіяла усиновленню.

Волонтерство – добровільне прийняття обов’язків по наданню безоплатної соціальної допомоги, послуг, патронажу над інвалідами, хворими та людьми похилого віку, а також особами і соціальними групами, що виявилися в складній життєвій ситуації.

Гарантія соціальна – сукупність матеріальних і юридичних засобів, які забезпечують реалізацію конституційних соціально-економічних і соціально-політичних прав членів даного суспільства (право на працю, освіту, медичну допомогу і т. д.).

Госпіталь – будинок піклування для хворих, скалічених, людей похилого віку. У певні історичні періоди госпіталі виступали також у якості пенітенціарійних закладів для окремих категорій знедолених людей – скалічених бродяг, ув’язнених, жебраків та ін.

Група соціального ризику – група, яка об’єднує людей, що піддані небезпечним негативним впливам і є певною загрозою стабільності суспільства. Традиційні групи ризику – люди з алкогольною і наркотичною залежністю, безпритульні, повії, ув’язнені, чий спосіб життя можна охарактеризувати як прояв хвороби суспільства.

Групова соціальна робота – форма або метод роботи, який використовується з метою надання клієнту допомоги через передачу групового досвіду для розвитку його фізичного і духовного потенціалу, формування соціальної поведінки. Невелика група осіб з близькими інтересами і загальними проблемами регулярно збирається і включаєься в діяльність для досягнення загальних цілей. В якості таких цілей може бути обмін інформацією, розвиток практичних або соціальних вмінь, зміна ціннісних орієнтацій, перебудова соціальної поведінки в позитивному напрямку.

Громадські роботи – такі види робіт, які не потребують спеціальної професійної підготовки і організовуються для окремих категорій населення з метою вирішення проблем безробіття. У XIX ст. – державна форма підтримки населення, що потребує допомоги; надання заробітку селянам під час масового голоду і неврожаїв.

Громадські фонди – структури, які об’єднують групи людей, матеріальні, фінансові, культурні та інші цінності, створені в результаті добровільних відрахувань, внесків, пожертвувань державних, громадських організацій і підприємств, комерційних і фінансових структур, приватних осіб з метою гуманітарної, благодійної діяльності в різних сферах суспільного життя.

Гуманізм (від лат. humanus – людяний) 1. Ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності. 2. Ідеологія і практика, заснована на принципах рівності, справедливості, яка розглядає людину як найвищу цінність. 3. Рух епохи Відродження, скерований проти релігії і церкви за утвердження моральних прав людини на земне щастя, чуттєві радощі та вільний вияв своїх прагнень і бажань.

Девіантність (від лат. deviatio – відхилення) – характеристика поведінки, яка не співпадає з соціальними нормами і цінностями, прийнятими у суспільстві.

Деінституалізація – процес, альтернативний тривалому утриманню людей (душевнохворих, правопорушників, дітей, стариків) у великих стаціонарних закладах різного типу. Головний принцип подібного підходу – надати людині право знаходитися не в таких обмежених умовах існування, як стаціонари, вести нормальний спосіб життя і жити настільки незалежно, наскільки вона здатна.

Дискримінація (від лат. discriminatio – розрізнення) – обмеження або позбавлення прав певної категорії громадян за якими-небудь ознаками.

Дитячі будинки – виховні заклади для дітей-сиріт, дітей, які залишилися без опіки батьків. Організовуються у 20-х роках XX ст. у зв’язку з ліквідацією дитячої безпритульності. Реорганізовані в 50-60-х pp. в школи-інтернати.

Дитячий будинок сімейного типу – форма виховання дітей сиріт і дітей, які залишилися без опіки батьків. Д. б. с. т. – окрема сім’я, у якій виховується не менше п’яти дітей-сиріт або дітей, які залишилися без опіки батьків. Мешкає в багатокімнатній окремій квартирі в звичайному чи спеціалізованому будинку.

Емеритальні каси (від лат. emeritus – заслужений) – в XIX ст. земські пенсійні фонди для державних службовців. Засновувались за клопотанням губернських земських зборів. Фонд Е. к. утворювали відрахування із утримання службовців, нагород і допомог, із щорічних асигнувань. Пенсії видавались при досягненні певного віку як самому службовцю, так і родичам у випадку його смерті.

Етика – 1) те ж, що мораль, моральність (наприклад, лікарська, професійна Е., Е. соціального працівника); 2) теорія моралі, наукове обгрунтування тієї або іншої моральної системи, того або іншого розуміння добра і зла, справедливості, обов'язку, совісті, щастя, сенсу життя.

Імміграція (від лат. immiqro – поселяюся) – в’їзд в країну індивідів або груп, які покинули свою батьківщину з намірами влаштуватися на постійне місцепроживання.

Індивідуалізм – світоглядна позиція, принцип поведінки, які стверджують індивіда в якості абсолютної цінності; характеризується переважанням індивідуальних інтересів над колективними.

Індивідуальна соціальна робота – форма організації цілеспрямованого впливу на свідомість, діяльність і поведінку індивіда. Дозволяє враховувати особливості їх розвитку, фізичного і духовного стану, рівень підготовки, інтересів і потреб, життєвий досвід.

Інституціалізація – 1) утворення стабільних зразків соціальної взаємодії, заснованої на формалізованих правилах, законах, звичаях і ритуалах. І. робить можливим прогнозування соціальної поведінки в певних соціальних ролях (таких, як роль батька, службовця, священика і т. п.); 2) правове і організаційне закріплення усталених у суспільстві форм поведінки, відносин і т. п.; 3) утворення інституту.

Клієнт – 1) постійний покупець або замовник; 2) особа, яка користується послугами адвоката, нотаріуса і т. д. У соціальній роботі під клієнтом розуміють як окрему людину, так і групу (сім’ю), які потребують допомоги, підтримки, соціального захисту.

Маргіналії (від лат. marqo – край, межа) – окремі особи, групи, соціальні верстви, які опинилися на межі (або за межами) характерних для даного суспільства соціальних груп, систем, культур чи певних соціокультурних норм і традицій. Ними традиційно вважалися бездомні, душевнохворі, дармоїди, повії, а з кінця XX ст. – хіппі, етнічні, релігійні меншини та ін.

Методологія соціальної роботи – 1) філософська, теоретична основа. сукупність принципів та установок; 2) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються відповідно до її специфіки.

Милосердя – 1) діяльне (активне) співчуття і конкретно виражена доброта по відношенню до нужденних, знедолених; 2) у всіх світових релігіях – одна із дарованих Богом чеснот, яка сприяє подоланню гріховності і відкриває шлях до особистого спасіння.

Опіка – поняття, яке з’явилось у XVII ст. і мало таке змістове наповнення: доброзичливе ставлення; заступництво, покровительство; догляд, турбота, піклування. В активній професійній лексиці XIX ст. вживалось у вигляді словосполучення «суспільна опіка»: 1) піклування про кого-, що-небудь, догляд за кимось, опікування; 2) організований і контрольований державою нагляд за недієздатними громадянами (малолітніми, душевнохворими і т. ін.), піклування про їхні особисті і майнові права та інтереси.

Община – 1) форма соціальної організації, яка виникла на основі родинних зв’язків і характеризується спільним володінням засобами виробництва, повним або частковим самоуправлінням. Розрізняють общину родову, сімейну, сусідську; 2) сукупність людей, що об’єднані спільними інтересами, володіють спільними правами і обов’язками і підчиняються одним і тим же законам; 3) самоврядна організація, що має публічно-правові функції (міські комуни, земляцтва).

Органи опіки і піклування – місцеві органи самоуправління, які здійснюють функції по опіці і піклуванню: через органи управління освітою стосовно неповнолітніх осіб; через органи охорони здоров’я стосовно осіб, визнаних судом недієздатними або обмежено дієздатними; через органи соціального забезпечення стосовно дієздатних осіб, яким необхідна опіка за станом здоров’я.

Патронаж соціальний –соціальне обслуговування певної категорії громадян поза стаціонаром, нестаціонарні форми соціального обслуговування людей похилого віку та інвалідів.

Пауперизація (від лат. pauper (pauperis) – бідний, незаможний) – масове зубожіння населення.

Пенітенціарійна система (від лат. poenitentia – каяття) – юрид.: система покарань переважно кримінального характеру.

Пенсія (від лат. pensio – платіж) – регулярні грошові виплати як форма матеріального забезпечення непрацездатних.

Пільга – повне або часткове звільнення від дотримання встановлених законом загальних правил, виконання яких-небудь обов’язків. Соціальні пільги – повне або часткове звільнення окремих категорій громадян від виконання встановлених законом норм або полегшення умов їх виконання.

Превенція (від лат. praevenio – попереджую) – дії з метою профілактики, пом’якшення, полегшення, коригування тих умов, що сприяють фізичним або емоційним порушенням, виникненню соціоекономічних проблем.

Приймацтво – давній звичай у східних і південних слов’ян (проіснував до XIX ст.), що виявлявся у прийомі в сімейне коло осіб, які не мали можливості самостійно вирішувати питання свого життєзабезпечення. До них відносились діти, які в силу різних причин залишились без піклування батьків, старі люди, які не мали родичів, працездатні безземельні особи.

Професіоналізація – означає інституціалізацію освіти, підготовку у вищих навчальних закладах дипломованих фахівців. Передбачає здійснення підготовки на підставі стандартів, які визначають, що повинен знати спеціаліст, що він повинен уміти, якими цінностями володіти і на яких посадах може працювати.

Прикази суспільної опіки – територіально-адміністративний орган управління установами державної допомоги. П. с. о. утворені 1775 р. Катериною II. До їх складу входили: народні школи, сирітські будинки, лікарні, аптеки, богадільні, будинки для невиліковно хворих і душевнохворих, робітні будинки.

Приход – земська і церковна одиниця громадського управління; церковна община, що належить до однієї церкви.

Приходська благодійність – система територіальної підтримки на основі конфесійного і громадянського упорядкування. Основні форми підтримки: милостиня, безпроцентне кредитування, матеріальна допомога, просвітницька діяльність.

Професійні убогі (жебраки, старці) – особи, які за станом здоров’я здатні трудитися, але у вигляді промислу займаються випрошуванням милостині.

Реабілітація (від лат. rehabilitatio – відновлення) – відновлювальне лікування, яке включає сиртему заходів (державних, соціально-економічних, медичних, психологічних, педагогічних і т. д.) з метою швидкого і найбільш повного відновлення стану здоров’я людей.

Секуляризація (від лат. saecularis – мирський, світський) – 1) вилучення чого-небудь (власності, права) із церковного, духовного відання і передача світському, громадянському; 2) процес, в результаті якого всі великі сектори суспільства, культури, різні соціальні групи і окремі індивіди звільняються від релігійного санкціонування і впливу.

Сирітство – поняття, яке вказує на становище дітей-сиріт.

Сирота –дитина, яка знаходиться тимчасово або постійно поза сімейним оточенням, а також дитина, яка в силу своїх інтересів не може знаходитися в такому оточенні, має право на захист і допомогу з боку держави.

Соціальні гарантії – сукупність матеріальних і юридичних засобів, які забезпечують реалізацію конституційних соціально-економічних і соціально-політичних прав членів даного суспільства (право на працю, освіту, медичну допомогу і т. ін.).

Соціабельність (від лат. socialis – суспільний) – товариськість, здатність або схильність до налагодження зв’язків з іншими людьми.

Соціальні проблеми – відносини між людьми, між людьми та їх оточенням, які призводять до соціальних дій, що порушують деякі цінності, норми і стають причиною емоційних та економічних страждань (злочинність, бідність, наркоманія, насилля, сирітство і т. п.).

Соціальна захищеність – цілісна система законодавчо закріплених економічних, юридичних і соціальних прав і свобод, соціальних гарантій громадян, які протидіють дестабілізуючим факторам життя, в першу чергу таким, як безробіття, інфляція, бідність та ін.

Соціальний захист – система заходів, здійснюваних державою та іншими інституціями суспільства щодо забезпечення гарантованих мінімально достатніх умов життя, підтримання життєзабезпеченості й діяльнісного існування людини.

Соціальна підтримка – система заходів по наданню допомоги окремим категоріям громадян, які тимчасово опинилися у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, яка вчиться та ін.), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових засобів, кредитів, навчання, правозахисту і введення певних пільг.

Соціальна допомога – система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, які надаються соціальною службою окремим особам або групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу і повноцінної життєдіяльності, адаптації в суспільстві.

Coціальне забезпечення – державна система допомоги, підтримки і обслуговування людей похилого віку і непрацездатних громадян, сімей з дітьми, а також осіб, які потребують допомоги. Реалізовує конституційне право громадян на матеріальне забезпечення в старості, у випадку захворювання, повної або часткової втрати працездатності, втраті годувальника. Система С. з. включає: пенсії, допомоги працюючим (при тимчасовій непрацездатності, при вагітності і родах), одиноким матерям, багатодітним і малозабезпеченим сім’ям та ін. Здійснюється за рахунок державного бюджету і страхових внесків, які акумулюються в пенсійному фонді, фондах соціальної підтримки населення.

Соціальні служби – сукупність державних і недержавних органів управління, структур і спеціалізованих закладів, які здійснюють соціальну роботу по обслуговуваню населення, надають соціальну допомогу і послуги з метою подолання або пом’якшення складної ситуації. Система С. с. включає державну, недержавну і муніципальну (місцеву) служби.

Суспільна опіка – організована система допомоги населенню в XIX ст. з боку державних інститутів або суспільства. Вона представлена Міністерством внутрішніх справ, земськими і міськими установами, приватними благодійними товариствами і т. п. Розглядається як історична модель захисту і підтримки (історична парадигма).

Суспільні фонди споживання – кошти, які виділяються державою на розвиток безплатної освіти, охорони здоров’я, виплату стипендій, пенсій, допомог, оплату щорічних відпусток, утримання шкільних закладів і т. п.

Теорія соціальної роботи – 1) логічне узагальнення досвіду суспільної практики, яке ґрунтується на глибокому проникненню в суть досліджуваного явища та розкриває його закономірності; 2) комплекс поглядів та ідей, які дають можливість витлумачувати та пояснювати факти.

Толока – різновидність архаїчної господарської моделі допомоги. У різних місцевостях мали різну спрямованість: форму спільної діяльності або форму допомоги бідним селянам.

Убогі (старці, жебраки) – люди певного суспільного стану, які не мають власності, навичок трудової діяльності і займаються збором милостині.

Українська Асоціація соціальних педагогів і спеціалістів соціальної роботи – громадська організація, створена 07.08.1992 р. з метою консолідації зусиль у становленні й розвитку соціальної педагогіки і соціальної роботи в Україні.

Філантропія (від грец. phileo – люблю і anthropos – людина) – людинолюбство, благодійність, допомога й покровительство нужденним.