3. ДОДАТКОВІ МАТЕРІАЛИ ДО ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНИХ РОБІТ

 

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНИХ   ЗАПОВІДНИКІВ  ТА РЯДУ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ ПАРКІВ УКРАЇНИ

 

ДЕРЖАВНІ ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ (подано за [7, 9, 11, 12])

   1. Асканія-Нова  ( 1889, Херсонська обл. ). Найстаріший заповідник України, один з небагатьох, що має статус біосферного. Охороняються унікальні, еталонні ділянки типчаково-ковилового степу. Відомим є акліматизований зоопарк, де у вільному та напіввільному стані утримуються тварини різних природних зон і континентів. У заповіднику нараховується до 500 видів рослин, у тому числі охороняються такі рідкісні і зникаючі види як ковила Лесінга, ковила волосиста, типчак (костриця) тощо. На базі заповідника функціонує НДІ тваринництва степових районів, роботи  наукових відділів якого у галузі виведення нових, високопродуктивних порід свійської худоби, у галузі акліматизації, гібридизації диких тварин дістали світове визнання.

2.Чорноморський заповідник (1927, Херсонська обл.). Сухопутно-аквальний заповідник, має статус біосферного. Охороняються ділянки піщаного степу і солонцево-солончакових степів, галофітні угруповання рослинності. Флора нараховує до 600 видів вищих судинних рослин. Цей природно-територіальний комплекс включає місця гніздівлі і шляхи сезонних міграцій водоплавних і перелітних птахів. Острівці лісів, що зустрічаються на території, - це залишки колись могутніх дубових пралісів, що зростали у нижній течії Дніпра та інших рік  і носили назву “лісів Гілеї”.

      Рідкісні і зникаючі види, які охороняються - зірочник блідий, золотобородник цикадовий, сон-трава чорніюча, холодок тонколистий.

   3. Карпатський (1968, Закарпатська обл.). Заповідник створений для збереженя унікальних систем гірського лісового, субальпійського і  альпійського поясів Українських Карпат. Цей біосферний заповідник досить повно репрезентує природу південно-західного макросхилу Українських Карпат[1]. Територія заповідника має складну конфігурацію і складається з декількох ділянок.

Чорногірська ділянка знаходиться на південно-західному схилі Чорногірського хребта (Полонинсько-Чорногорська фізико-географічна область). Переважаюча рослинність - буково-ялицево-ялинові та чисті ялинові (на більших висотах) ліси. На невеликій площі поширена рослинність субальпійського і альпійського поясів.

Мармароська ділянка розміщена в північній частині Мармароських гір (Рахівсько-Чивчинська фізико-географічна область), особливістю яких є те, що вони складені твердими кристалічними породами - гнейсами, слюдяними і кварцовими сланцями, мармуроподібними вапняками. Найбільші площі займають мішані ліси із співдомінуванням ялини, бука та ялиці. Є субальпійські луки, характерними є чагарничкові угруповання з чорниці, брусниці та рододендрона східнокарпатського.

Свидовецька  ділянка знаходиться нахребті Свидовець (Полонинсько-Чорногорська область). Значні площі займають букові, ялицеві та ялинові ліси, на кам'янистих місцях трапляються буково-яворові ліси. Вище лісового поясу поширене криволісся з душекії зеленої і ялівцю сибірського.

Кузіпська ділянка знаходиться на південних відрогах Свидовецького хребта (Рахівсько-Чивчинська область). У південній частині ділянки знаходиться смуга мармуроподібних вапняків, які утворюють численні скелі. Переважають букові ліси, трапляються скельнодубові та ялинові ліси.

Угольсько-Широколужанська ділянка, найзахідніша у заповіднику, розміщена на південних схилах хребта Красна (Полонинсько-чорногорська область). В деяких місцях поширені вапняки, що утворюють значні скелі. Відомо близько 30 карстових печер. Майже вся площа зайнята буковими лісами, трапляються також скельнодубові ліси. На вапняках зустрічаються тисово-букові угруповання з участю ялівцю козацького. Багатою є фауна кажанів, серед яких є 8 видів з Червоної книги України.

Долина Нарцисів - ділянка заплави р. Хустець (Вулканічно-Карпатська область). Переважає лучна рослинність. Особливістю ділянки є висока участь в лучних ценозах нарцису вузьколистого. З метою охорони лучної рослинності і, насамперед, нарцису, на ділянці проводяться регуляційні заходи. Фауна ділянки має рівнинний характер.

Чорна гора є ботанічним заказником загальнодержавного значення. Територія є невеликою горою, яка оточена рівниною. Хоча природні риси ділянки відповідають Вулканічним Карпатам, вона віднесена до Закарпатської низовинної області. Геологічну основу утворюють породи вулканічного походження - андезити, ліпарити, туфи, які інколи утворюють скелі. Переважають скельнодубові та букові ліси. Трапляються рідкісні для України види дерев - ясен білоцвітий, дуби багатоплідний і Далешампе, липа срібляста. Фрагментарно зустрічається степова рослинність.

Юлівська гора також є ботанічним заказником загальнодержавного значення і за своїми природними рисами подібна до Чорної гори. Переважають дубово-букові ліси і дуби з дубів скельного Далешампе і багатоплідного. Особливо цінними є унікальні для України ліси з дуба бургундського та липи сріблястої.

Фауна Чорної і Юлівської гір має рівнинний характер і включає ряд південноєвропейських видів на північній межі ареалу.

          Досить багато у заповіднику окремих пам’яток природи, заповідних урочищ і т.д. У зв’язку з великою екологічною, природоохоронною і науковою цінністю, заповідник недавно отримав статус біосферного. Найбільш відомі рідкісні і ендемічні види: медунка Філярського, осот Кернера, деревій Щура, фіалка східнокарпатська, ломикамінь живучий, кадило карпатське, вероніка зубчаста.

          Багатою є флора заповідника, численними є запаси лікарських рослин.

    Наукова робота в заповіднику ведеться у значних обсягах, зокрема, крім еколого-біологічних, ценотичних і ін. досліджень, вивчаються методи боротьби з селями, повенями, вітровалами, зсувами.

4. Луганський заповідник (1968, Луганська обл.). Заповідник включає три філії: Стрільцівський степ, Провальський степ, Станично-Луганський відділ. Охороняються ділянки різнотравних і типчаково-ковилових степів. Рідкісні і зникаючі види - горицвіт звичайний, цмин пісковий, конвалія звичайна. На території заповідника знаходяться колонії бабака звичайного, тхора-перев’язки, хохулі звичайної.

      Окремі філії заповідника відрізняються своєрідністю природно-територіальних комплексів і видовим різноманіттям.

   5. Дунайський (1981, Одеська обл.). Заповідник знаходиться у дельті Дунаю. Охороняються ділянки прибережних рослинних угрупувань, плавнів, водно-болотні угіддя, що мають міжнародне природоохоронне значення. У заповіднику нараховується більше 500 видів вищих судинних рослин, особливо велику цінність має болотна і водяна рослинність. Зокрема, тут знаходяться найбільші не лише в Україні, але і у Європі площі латаття білого, глечиків жовтих, аїру болотного.

    Це також місце зимівлі і перевальна база для численних  птахів. Багато з них гніздяться і зимують у гирлі Дунаю, особливо - співочі.

   6. Український степовий (1961, Донецька, Сумська обл.). Філії заповідника: Хомутівський степ, Кам’яні Могили, Михайлівська цілина, Крейдова флора. У заповіднику здійснюється координація наукової  роботи  з вивчення степових рослинних і тваринних угруповань. Флора заповідника нараховує більше 1000 видів рослин, в тому числі рідкісних і зникаючих: горицвіт волзький, тюльпан степовий, фіалка степова, ефедра. До ендеміків належать деревій голий, волошка несправжньобілолускова, вудсія альпійська.

   7. Дніпровсько-Орільський (1990, Дніпропетровська обл.). Цей заповідник створений порівняно недавно на базі двох державних заказників - Торомських і Обухівських плавнів. Рослинний покрив характерний для північно-степової зони і плавнів Дніпра. Особливо рідкісні види рослин: водяний горіх плаваючий, сальвінія плаваюча, папороть плаваюча, декілька видів зозулинців.

    Надзвичайно багатим є тваринний світ заповідника. Це - природний резерват цінної мисливської, а також рідкісної і зникаючої фауни. 14 видів занесено до Червоної книги, серед них - тхір степовий, полоз чотирисмуговий, гадюка східностепова, орел-могильник, сокіл-балобан, сапсан, орлан-білохвіст. Охороняються цінні види риб: стерлядь, линь, з комах - два зникаючі види бражників.

   8.Канівський (1923, Черкаська обл.). У заповіднику охороняються класичні ділянки лісостепу. Тут проходить східна межа поширення граба. Ліси заповідника - грабово-дубові, вони чергуються з ділянками степової і лучної рослинності.

      Рідкісні види: підсніжник звичайний, проліска дволиста, ряст, анемона. Реліктові види: ведмежа цибуля, багаторядник, скополія карніолійська, страусове перо, горянка півмісяцева.

       На базі заповідника діє стаціонар Київського  державного університету ім.Тараса Шевченка.

        Великим є також культурно-історичне значення Канівського заповідника, оскільки на його території розміщені могила і  меморіальний музей Тараса Шевченка (Чернеча гора).

    9. Розточчя (1984, Львівська обл.). Охороняється масив Розточчя, по якому проходить головний  європейський вододіл  між басейнами Чорного і Балтійського морів. Особливо цінними є масиви сосново-букових лісів. Тут проходить південно-східна межа поширення сосни і північно-східна межа поширення  бука.

          Високопродуктивні сосново-букові ліси, до складу яких входять сосна звичайна, бук європейський, явір, дуби скельний і звичайний, що. зустрічаються лише тут і в Криму. Рідкісні види: лілія лісова, анемона лісова, лунарія оживаюча, беладонна звичайна і ін. Багатою є орнітофауна заповідника.

    10. Медобори (1990, Тернопільська обл.). Філія заповідника - Кременецькі гори. Охороняються ділянки Товтр з мальовничими ущелинами, скелями, вапняковими пагорбами. Товтри - унікальна пам’ятка геологічного минулого, залишки древнього бар‘єрного рифу Сарматського моря, що вкривало  колись нашу територію. Охороняється близько 150 рідкісних , ендемічних і реліктових видів рослин у складі дубово-грабових лісів, зокрема: зіновать, кадило сарматське, зозулині черевички, горицвіт весняний, цибуля ведмежа, лілія лісова.

    Унікальними є також карстові печери Тернопільщини - дивовижні перлини Поділля.

  11. Поліський (1968, Житомирська обл.). Утворений для охорони своєрідної природи південнополіського регіону (низовинних сфагнових і осокових боліт, лісової рослинності з боровими і суборовими лісами). Велике значення його як резервату цінної фауни, у тому числі промислових мисливських видів. Охороняються зокрема такі види як чорний лелека, сірий журавель. Серед унікальних реліктових рослин - рододендрон жовтий, плющ, дуб скельний, рідкісні види папороті, журавлина дрібноплідна, росичка тощо.

  12. Карадазький (1979, Автономна Республіка Крим). Охороняється частина гірського масиву  Карадаг  і водна акваторія. Гора Карадаг - це вулканічний масив юрського періоду, цінна пам’ятка геологічного минулого. Крім того, тут збереглися цінні ділянки дубово-грабових та дубово-ясеневих лісів, чагарники середземноморського типу. Ендеми: дуб пухнастий, граб східний, ясен  гостроплідний, держидерево звичайне, фіалка біла. Кущі (рідколісся) з фісташки туполистої, ялівцю високого, жасмину кущового. Цінними є також цілий ряд трав’янистих рослин - представників кримських степів: шоломниця різнобарвна, декілька зозулинців, асфоделіна кримська ,10 видів ковили.

  13. Мис Март’ян. (1973, Крим). Охороняється цінний прибережний комплекс, еталон взаємодії моря і суходолу. Рослинність - ялівцево-дубові ліси із зарослями  шибляку і суничника  дрібноплідного.

         Ендемічні кримські види: ялівець високий, герань кримська, пирій вузлуватий, вівсюнець кримський та 24 види рідкісних кримських орхідей.

   Особливо цінним є аквальний (морський) комплекс заповідника, у видовому складі якого зустрічаються навіть колонії устриць, що не збереглися ніде більше на узбережжі Криму (устриці дуже чутливі до чистоти та інших екологічних характеристик морської води).

  14. Ялтинський гірсько-лісовий (1973, Крим). Охороняються цінні курортні ліси, що мають водоохоронне, грунтозахисне значення у цьому районі, небезпечному для зсувів, ерозійних процесів. Велике бальнеологічне значення цих лісів. Реліктові та ендемічні види: дуб пухнастий, дуб скельний, жасмин кущовий, тис ягідний, рускус понтійський.

    На території заповідника багато окремих пам’яток природи, цінних дерев, ландшафтних композицій.

   15. Кримський заповідник (1923, 1991 - відновлено статус, Крим). Філія заповідника - Лебедячі острови (Каркінітська затока Чорного моря). Охороняється частина Головного пасма Кримських гір, що характеризується великою різноманітністю природних умов. Ліси гірської частини заповідника мають велике водоохоронне значення. Охороняються ділянки дубових, букових лісів з домішкою релікта – тиса ягідного, берези повислої, ялівця високого. У верхніх ярусах з’являється сосна кримська. Високогірні луки Кримських гір називаються “яйлами”. Представники фауни, що охороняються: козуля європейська, куниця кам’яна, лисиця, орлан-білохвіст, сип білоголовий, гриф чорний. Акліматизовано білку-телеутку, муфлона європейського.

  У заповіднику створено музей і дендропарк.

   Досить цінним природним резерватом є Лебедячі острови – місце оселення водоплавних і водоболотних птахів ( до 200 видів ), серед яких – сріблястий мартин, сіра чапля, велика біла чапля, чорноголовий реготун, лебеді-шипуни.

   16. Казантипський (1998, Крим). Охороняється ландшафтний комплекс, що включає скелястий півострів і мис на Керченському півострові, які омиваються Арбатською і Казантипською затоками Азовського моря. Вапнякове пасмо півострова зайняте петрофітними степами, у балках і ярах – зарослі чагарників середземноморського типу. Рідкісні і зникаючі види: асфоделіна кримська, ковила Брауна, вентената сумнівна. На території заповідника знаходиться солоне Актаське озеро (що частково пересихає влітку).

   17. Опукський (1998, Крим). Розташований на півдні Керченського півострова. Місцевість заповідника – це вапнякове плато, розчленоване глибокими тріщинами (до 20 м). Рослинні угрупування – ділянки типчаково-ковилового і галофітного степів. Гора Опук  - це місце гніздівлі численних цінних і рідкісних птахів ( рожевий шпак, баклан, сокіл-сапсан ).

   18. Рівненський (1999, Рівненська обл.).  До складу входять 4 ділянки, які раніше мали статус заказників загальнодержавного значення : Сомине, Стара Погоня, Білозерський, Перебродівський. Це  найбільші за площею і найкраще збережені болотні масиви України, взяті під охорону, найбільш заболочені ділянки Українського Полісся, болота тут займають близько 20 % площі. Зустрічаються болота усіх типів: верхові, низинні, перехідні.

  19. Єланецький степ (1996, Миколаївська обл.) . Створений для охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор’ї ділянки цілинного степу. Це перший і поки-що єдиний степовий заповідник на Правобережній Україні. Унікальним є той факт, що в цьому заповіднику ведуться спостереження за відновленням у природних умовах степових ділянок, порушених людиною.

  20. Горгани ( 1996, Івано-Франківська обл. ). Заповідник охоплює фізико-географічний район Довбушанських Горган – найнедоступніші і високогірні його частини. Це – ще один структурний елемент у системі охорони та збереження природної унікальності Українських Карпат.

   21. Черемський  заповідник (2001, Волинська обл.).  Єдиний на Волині державний заповідник, площа якого 2975,7 га, знаходиться на межиріччі Веселухи і Стоходу на сході Волинської області (фізико-географічна область Волинського Полісся)[2]. Переважаютьу заповіднику соснові ліси (з домінуванням зелених мохів, лишайників, чорниці), значну площу займають березові та вільхові ліси, є ділянки дубових та ялинових лісів. Болота займають 37% території, це переважно осоково-сфагнові мезотрофні болота. З рідкісних видів рослин слід особливо відмітити рідкісні види орхідей - хамарбію болотну, жировик Лезеля, коральковець тричінадрізаний. Близьке до поверхні залягання карбонатних порід обумовлює зростання тут таких видів як вовчі ягоди пахучі, осока Девелла, зозулині черевички справжні.

   22. Древлянський заповідник (2009, Житомирська обл.). Приро́дний запові́дник «Древля́нський» - це природоохоронна територія в межах Народицького району Житомирської області. Розташований на південь і схід від смт Народичі, вздовж річки Уж та її правих приток — Лозниця,Ослів і Звіздаль. Площа заповідника 30872,84 га. Створений 31 грудня 2009 року.Територія заповідника охоплює значні площі лісів, сильно забруднених радіонуклідами, тобто зони безумовного відселення, розділені невеликими масивами колишніх сільсько-господарських угідь. Антропогенний вплив на лісові та інші природні екосистеми, а також колишні агроекосистеми понад 20 років після Чорнобильської катастрофи був мінімальний. Заповідник охоплює землі державної та комунальної власності. Створений з метою збереження унікальних лісових і водно-болотних природних комплексів Українського Полісся, охорони реліктових та ендемічних рослин і тварин та відтворення і збагачення природних лісів регіону. 

    23. Чорнобильський біосферний заповідник (2016 р., Київська обл.) – найновіший природний та біосферний заповідник в державі. Території, де впродовж 31 року людина поступилася тваринному та рослинному світу, тобто, значну частину Чорнобильської зони відчуження, відтепер використовуватимуть як радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Територія зони відчуження становить понад 260 тисяч гектарів і понад 70% цієї території займає ліс, тобто, це живий організм, за яким потрібно доглядати і слідкувати. Природа після аварії на ЧАЕС самовідновилася, на територію повернулися червонокнижні види тварин, відновилася популяція вовків тощо. Нині на цій території налічується 1200 видів вищих рослин, 200 видів мохів та 120 видів лишайників, 19 видів рослин, що належать до Червоної книги України. Також виявили, що на території зони може проживати 409 видів хребетних тварин. 299 видів (73%) тварин вже виявили, а відсутність інформації про решту 27% пов’язана із браком спеціалізованих досліджень. На цій території довели існування 17 видів тварин, які входять до Червоної книги України. Це річкова видра, борсук, рись серед ссавців, річкова мінога серед риб та чорний лелека, гоголь, скопа, рудий шуліка, орлан-білохвіст, великий та малий підорлик, змієїд, сірий журавель, лежень, кулик-сорока, пугач та сірий сорокопуд.

 

 

                    НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ (подано за [7])

Шацький національний природний парк площею 48977 га розташований неподалік від кордону з Білоруссю та Польщею[3]. За фізико-географічним районуванням парк належить до області Волинського Полісся. На території парку є 24 озера, найбільше з яких озеро Світязь (площа 24,2 км2, максимальна глибина 58,4 м). Це найглибше озеро на території України. Озера парку мають карстове та льодовикове походження. На території Шацького НПП зустрічаються кінцеві морени, виражені в рельєфі у вигляді горбів і пасом, а також водольодовикові, алювіальні, карстові й еолові форми рельєфу. Ліси займають 50% території, переважно це соснові ліси (в основному зеленомохові та чорницеві), багато також вільхових та березових лісів. Велику площу займають води та луки. Значну цінність мають болота парку, серед яких переважають евтрофні осокові. Наявні у парку також мезотрофні та оліготрофні болота. Найрідкіснішими видами флори є меч-трава болотна, молодильник озерний, лікоподієлла заплавна. Для фауни характерне значне багатство гідрофільних видів птахів. У парку трапляється ропуха очеретяна, занесена до Червоної книги України, яка на території України поширена лише у західній частині країни.

Деснянсько-Старогутський національний природний парк площею 16215,1 га знаходиться на півночі Сумської області[4]. За фізико-географічним районуванням України ця територія належить до області Новгород-Сіверського Полісся. Територія парку поділяється на дві частини, що з'єднані між собою вузькою смугою. Придеснянська частина парку представляє собою заплавну та першу надзаплавну (борову) тераси Десни. В заплаві переважає лучна рослинність, багато боліт і водойм. Борова тераса добре розвинена, зайнята сосновими лісами, але більша її частина не увійшла до парку. Інша частина парку, яка носить назву Старогутської, розташована у межах лісового масиву на давніх терасах Десни, який є південною частиною великого лісового масиву, що знаходиться в основному в Брянській області Росії. Тут переважають соснові ліси, меншу площу займають березові, вільхові та дубові ліси. Як і в Поліському природному заповіднику, тут трапляються бореальні види тварин, рідкісні для України - заєць білий, сич волохатий, глухар, інколи з території Росії заходить бурий ведмідь. Цінним об'єктом придеснянської частини парку є поселення великого тушканчика. В перспективі Деснянсько-Старогутський НПП має стати українською частиною українсько-російського міждержавного резервату "Брянські та Старогутські ліси".

Національний природний парк "Яворівський" площею 7078,6 га також знаходиться у Львівській області в Розтоцько-Опільській фізико-географічній області[5]. На півдні національний парк межує з природним заповідником "Розточчя". Рослинність парку майже повністю лісова. В лісах переважають сосна, бук, дуб звичайний. Серед рідкісних видів рослин особливо цінним є зростання ендемічного виду товстянки двоколірної. Рослинний і тваринний світ, в цілому, дуже подібні на рослинний і тваринний світ природного заповідника "Розточчя", але дещо бідніші внаслідок меншої представленості лучної і болотної рослинності.

Національний природний парк "Подільські Товтри" має площу 261 316 га[6]. Це найбільший національний природний парк України.  Він знаходиться в південно-західній частині Хмельницької області, це високоосвоєна територія. Неприродні території (в основному орні ; землі та населені пункти) займають близько 80% території. Найкраще збереженими є території Товтрової гряди та глибоко врізаних долин Дністра і його приток. На території парку багато цінних геологічних пам'яток, зокрема "Китайське відшарування", яке є еталонним розрізом силурійських відкладів. Природна рослинність представлена переважно дубово-грабовими, грабово-ясеновими і кленово-ясеновими лісами. Значну площу в північній частині парку займають букові ліси, які тут знаходяться на східній межі ареалу. Великим є різноманіття степової рослинності. НПП "Подільські Товтри" - найбагатша за загальною кількістю видів судинних рослин природно-заповідна територія України (1543 види). Великою є і кількість видів рослин з Червоної книги України (49). Найбільш созологічно цінними з них є бруслина карликова, сон великий, шиверекія подільська, цибуля коса, цибуля переодягнена. На території парку багато цінних історико-культурних об'єктів: Бакотський печерний монастир, Кам'янець-Подільська фортеця (ХІ-ХІІ ст.), Домініканський (XIV ст.), Францисканський (XIV ст.) монастирі та ін.

Національний природний парк "Святі Гори" площею 40439 га розташований в середній течії р. Сіверський Донець й знаходиться у двох фізико-географічних областях - Донецької височини та Старобільських відрогів Середньоруської височини[7]. Територія національного парку відзначається високим ландшафтним різноманіттям. До складу парку входять заплава Сіверського Донця, перша надзаплавна тераса (на лівому березі) та плакорні ділянки на правому березі, Найбільшу площу займають культури сосни звичайної, якими зайнята більша частина надзаплавної тераси. На плакорних правобережних ділянках поширені широколистяні ліси з переважанням дуба звичайного, є заплавні дубові та заболочені чорновільхові ліси. Особливо цінними є ліси сосни крейдяної. Степова рослинність займає незначну площу. Дуже своєрідною є рослинність крейдових відслонень, де зростає багато ендемічних видів рослин. Луки та трав'яні болота трапляються здебільшого у заплавах. Є в парку і цінні пам'ятки культури, зокрема крейдяна печерна церква ХІ-ХИ ст. і архітектурний комплекс Святогірського Успенського монастиря XVII-XIX ст.

Азово-Сиваський національний природний парк площею 52154 га (в т.ч. 8469 га суші) включає широку островоподібну косу Бірючий острів, острови на Сиваші та акваторію Азовського моря, в тому числі затоки Сиваш[8]. На Бірючому острові переважають піщані степи, а у зниженнях - луки, галофітна та водна рослиннісь. На островах Сиваша збереглися справжні степові ценози, в тому числі ковилові, та різноманітна галофітна рослинність. У флорі багато ендемічних видів - житняки кімерійський і пухнастоквітковий, мак азовський, чебреці дніпровський і узбережний, покісниця сиваська та ін. Фауна характеризується великою кількістю рідкісних видів, наявністю великих сезонних скупчень птахів. Центральний Сиваш, велика частина якого входить до НПП, є водно-болотним угіддям міжнародного значення (Рамсарська конвенція). На Бірючому острові висока чисельність акліматизованих до створення парку копитних - благородних оленів, ланей, муфлонів, куланів.

Карпатський національний природний парк площею 50303,0 га знаходиться в Івано-Франківській області[9]. Він розташований на північно-східному макросхилі Українських Карпат. Територія парку охоплює верхню частину басейну р. Прут. До складу парку входять частини Чорногорського хребта, Ясинсько-Верховинської міжгірної улоговини та Скибових (Зовнішніх) Горган. На території парку представлені пояси букових лісів, ялинових лісів, субальпійський, а також фрагментарно на найвищих вершинах - альпійський. Виражена смуга криволісся з переважанням сосни гірської, душекії зеленої, ялівцю сибірського. Найбільшу площу займають ялинові ліси. Значну площу мають післялісові луки. Флора парку включає багато східнокарпатських і карпатських ендеміків, а також низку арктоальпійських видів. Карпатський НПП є найбагатшою природно-заповідною територією Українських Карпат за кількістю "червонокнижних" видів (78), що пояснюється хорошою представленістю поясів субальпійської та альпійської рослинності, де сконцентрована велика кількість видів з Червоної книги України.

Національний природний парк "Синевир" площею 40696 га знаходиться на південно-західному макросхилі Карпат (у Закарпатській області) на висотах 550-1719 м над рівнем моря[10]. До парку входять території, що належать до двох фізико-географічних областей - Вододільно-Верховинської (Внутрішні Горгани та Воловецько-Міжгірна Верховина) і Полонинсько-Чорногорської. Переважають ялинові ліси, значну площу займають ліси з домінуванням бука. Назва парку походить від відомого гірського озера Синевир, яке здавна привертає увагу туристів. Характерними для парку є гірські болота, де зростають такі рідкісні види як лікоподієлла заплавна, журавлина дрібноплода, шейхцерія болотна.

Національний природний парк "Сколівські Бескиди" площею 35684,0 га розташований у західній частині північно-східного макросхилу Українських Карпат (Львівська область) у басейнах річки Стрий та її притоки Опір[11] на висотах 500-1200 м над рівнем моря (область Зовнішніх Карпат). Найбільшу площу займають букові, в тому числі ялицево-букові ліси. Є невеликі ділянки лісів з домінуванням граба, дуба звичайного та липи серцелистої. Природні ялинові ліси переважно приурочені до виходів пісковиків.

Ужанський національний природний парк площею 39159 га знаходиться на південно-західному макросхилі Карпат (Закарпатська область) на висотах 400-1250 м над рівнем моря на кордні з Польщею і Словаччиною[12]. Його територія належить до фізико-географічних областей Вододільно-Верховинської та Полонинсько-Чорногорської. Рослинність парку представлена переважно буковими та ялицево-буковими лісами. Поширені тут ялинові, ялицеві, грабові та дубові ліси. Характерними для парку є яворово-букові ліси. Вище лісового поясу знаходиться смуга криволісся з переважанням душекії зеленої. НПП Ужанський є складовою трилатерального (українсько-польсько-словацького) біосферного резервату "Східні Карпати".

Національний природний парк "Гуцульщина" площею 32271,0 га знаходиться в східній частині Українських Карпат (Івано-Франківська область)[13]. Більша частина парку належить до області Зовнішніх Карпат, менша частина парку - до Передкарпаття. Гірські пасма тут мають широкі гребені та відносно похилі схили. Між ними пролягають широкі міжгірні улоговини. Переважають букові ліси, в Передкарпатській частині поширені ліси з домінуванням дуба звичайного, є ділянки ялинових лісів.

Національний природний парк "Вижницький" площею 7928,4 га також знаходиться в східній частині Українських Карпат, в межах Чернівецької області[14]. Він репрезентує низькогірну частину Зовнішніх Карпат з переважаючими висотами 500-1000 м н.р.м. Невелика частина парку належить о фізико-географічної області Передкарпаття.

Переважають у парку букові та ялицеві ліси; менш поширені ялинові ліси. Є у парку ліси з домінуванням дуба скельного.

Заповідники і національні природні парки задовільно репрезентують природу Українських Карпат. Краще охоплені ними Зовнішньокарпатська, Вододільно-Верховинська, Полонинсько-Чорногорська та Рахівсько-Чивчинська фізико-географічні області. Слабо представлені більш освоєні області - Передкарпатська, Вулканічно-Карпатська та Закарпатська низовинна.

 

Сучасний стан та перспективи розвитку природньо-заповідного фонду Волині (подано за [40, 66, 67])

З метою збереження біорізноманіття, охорони генофонду раритетних видів, забезпе­чення можливостей рекреації та раціонального використання природних ресурсів у ме­жах Волинської області більш як три десятиліття тому було започатковано формування мережі природоохоронних об'єктів. За даними Державного управління екології та при­родних ресурсів у Волинській області станом на 01. 01. 2006 р. на Волині існує 392 об'єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) загальною площею 170806,62 га. За період з 1977 по 2006 рік кількість об'єктів ПЗФ збільшилась на 235 одиниць, а загальна площа ПЗФ - на 163316,62 га.

Сучасний ПЗФ Волинської області налічує 8 категорій територій та об'єктів загально-державного й місцевого значення. З них 25 об'єкта мають статус загально-державного значення, а саме: природний заповідник (1), національний природний парк(2), заказники (15), ботанічний сад (1), пам'ятки природи (3), парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва (3). Їх загальна площа – 59843,10 га, або ж 35% від усієї площі ПЗФ.

Кількість територій та об'єктів місцевого значення 368 одиниць загальною площею 110963,52 га, або 64,9% від площі ПЗФ. Найбільша кількість об'єктів ПЗФ місце­вого значення - це заказники (204), з них ландшафтних - 27, лісових - 43, ботанічних - 26, загально зоологічних - 32, орнітологічних - 15, іхтіологічних - 1, гідрологічних - 59, загальногеологічних - 1. Пам'яток природи є 126, заповідних урочищ 29, а парків-пам'яток садово-паркового мистецтва - 8.

В області відсутні лише окремі категорії заповідних територій, зокрема, зоологічні та дендрологічні парки, ентомологічні й палеонтологічні заказники. Відсоток заповідності по області становить 8.48%. тоді як загалом по Україні - 4,5%.

За співвідношенням площі об'єктів ПЗФ до території області категорії об'єктів розподіля­ються наступним чином: природні заповідники займають 0,14%, ботанічні сади - 0,0004%, національні природні парки - 2,4%, регіональні ландшафтні парки – 1,1%, заказники - 4,6%, пам'ятки природи - 0,04%, заповідні урочища - 0,16%, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва – 0,005% території Волині.

За відношенням до площі адміністративних районів ПЗФ також нерівномірний. Най­нижчий відсоток заповідності (0,76%,) у Рожишенському районі. Відносно низькі показники (3,2 – 6,04%,) характерні для Луцького, Володимир-Волинського, Маневицького, Горохівського, Іваничівського, Ковельського, Локачинського, Любомльського та Старовижівсь-кого районів. Середні показники заповідності (7.01 - 10.03%) мають Камінь-Каширський, Ківерцівський, Ратнівський і Турійський райони. Найбільший відсоток заповідних тери­торій - у Любешівському (19.2%) та Шацькому (66.0%) районах. Таким чином, більша частина ПЗФ області розміщена в поліській її частині, що зумовлено фізико-географічни­ми особливостями даного регіону та відносно доброю збереженістю природних рис.

Крім об'єктів ПЗФ, до природних територій, що підлягають особливій охороні, належать водно-болотні угіддя міжнародною значення, зокрема "рамсарські угіддя", які розта­шовані у Шацькому, Любешівському, Ратнівському, Камінь-Каширському, Ковельському та Маневицькому районах. Ці болота виділені з метою збереження їх як місць оселення водо­плавних птахів.

Подальший розвиток заповідної справи в Україні передбачає створення єдиної націо­нальної екологічної мережі в рамках держави, а об'єкти ПЗФ Волині мають стати елементами та серцевинними природними ядрами даної екомережі.

У перспективі розвитку заповідної справи на Волині планується на базі Шацького націо­нального природного парку та ландшафтного регіонального парку "Прип'ять-Стохід" фор­мування Волинського біосферного природного центру, який буде еталонним осередком збереження флористичного та фауністичного різноманіття Українського Полісся.

 

Таблиця 1. Природно-заповідний фонд Волинської області та його характеристика по адміністративних районах.

 

№

з/п

Район чи інша адміністративна одиниця

Відсо-ток заповід-ності тери-торії

К-сть об’єк-тів

ПЗФ

Пло-

ща

об’єктів

ПЗФ

Кількість об’єктів по категоріях

1

Локачинський

4,2

16

3001,8

Заказники-8

Пам’ятки природи-7

Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва-1

2

Любешівський

18,8

22

27165

Заказники-13

Пам’ятки природи-7

Регіональний ландшафтн.парк-1

Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва-1

3

Шацький

44,5

11

33789

Заказники-7

Пам’ятки природи-3

Національний природний парк-1

4

Любомльський

3,4

19

4957,4

Заказники-9

Пам’ятки прир.-10

5

Горохівський

3,1

10

3479,0

Заказники-4

Пам’ятки природи-3

Заповід.урочища-1

Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва-2

 

6

Луцький

2,2

9

85,0

Заказники-5

Пам’ятки природи-1

Заповідн.урочище-1

Парк пам’ятка садово-паркового мистецтва-1

7

м.Луцьк

   -

9

2780,4

Заказники-2

Пам’ятки природи-6

Ботанічний сад-1

8

Ковельський

3,33

26

6254,4

Заказники-14

Пам’ятки природи-12

9

Іваничівський

4,41

3

2865,8

Заказники-3

10

Ківерцівський

3,1

73

4368,1

Заказники-14

Пам’ятки природи-38

Заповідне урочище-20

Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва-1

11

Камінь-Каширський

6,32

37

10587

Заказники-28

Пам’ятки природи-9

12

Турійський

10,0

15

120021

Заказники-11

Пам’ятки природи-1

Заповідн.урочище-1

Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва-2

13

Ратнівський

7,5

27

10798

Заказники-18

Пам’ятки природи-8

Заповідн.урочище-1

14

Старовижівський

6,0

22

6737,2

Заказники-12

Пам’ятки природи-8

Заповідн.урочище-1

Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва-1

15

Маневицький

3,1

49

6728,6

Заказники-39

Пам’ятки природи-9

Заповідн.урочище-1

16

Володимир-Волинський

1,61

15

1671,8

Заказники-9

Пам’ятки природи-5

Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва-1

17

Рожищенський

0,8

10

704,4

Заказники-6

Пам’ятки природи-4

 

 

Таблиця 2. Мережа територій та об’єктів ПЗФ у Волинській області за категоріями

Категорія ПЗФ

Загальнодержав-ного значення

Місцевого значення

Всього

К-сть

об’єктів

Площа,

га

К-сть

об’єктів

Площа

га

К-сть

об’єктів

Площа

га

Державні заповідники

     1

1340,0

    -

     -

      1

1340,0

Національні природні парки

     2

52515

    -

     -

       2

52515

Регіональні ландшафтні парки

     -

    -

    1

22628

       1

22628

Заказники

     16

8634,8

  184

70306

     200

78941

Лісові

     -

    -

    38

4931

      38

4931

Ботанічні

     7

2287,6

     27

881,4

       34

3169

Загальнозоологічні

     1

320,5

     29

29011

       30

29332

Орнітологічні     

     -

    -

     14

3274,9

       14

3274,9

Іхтіологічні

     -

    -

      1

   46,0

       1

46,0

Гідрологічні

     -

    -

     54

21990

       54

21990

Загальногеологічні

     -

    -

      1

90,1

       1

90,1

Ландшафтні

     8

6026,7

     20

10081

       28

16108

Пам’ятки природи

     3

120,0

    128

693,3

      131

813,3

Ботанічні

     -

     -

    104

544,0

      104

544,0

Комплексні

     1

30,0

      -

    -

        1

30,0

Зоологічні

      -

     -

      9

40,0

        9

40,0

Гідрологічні

     2

90,0

     15

109,3

        17

199,3

Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва

     3

28,6

      8

67,1

        11

95,7

Ботанічні сади

     1

10,0

      -

    -

        1

10,0

Заповідні урочища

     -

    -

     26

2991,5

        26

2991,5

 

 

Таблиця  3. Динаміка об’єктів ПЗФ Волинської області

Рік

Площа області (га)

Площа ПЗФ області (га)

% до території області

Загальна кількість об’єктів

1977

2014474

7490,0

0,37

157

1980

2014474

23386,9

1,16

167

1982

2014474

23433,3

1,16

174

1983

2014474

51809,8

2,57

182

1985

2014474

58143,5

2,89

196

1986

2014474

58222,7

2,89

206

1991

2014474

64319,0

3,20

268

1992

2014474

89429,0

4,44

306

1993

2014474

105354,1

5,23

376

1994

2014474

112441,45

5,58

380

1995

2014474

133264,8

6,61

386

1996

2014474

134843,4

6,69

382

1997

2014474

137935,9

6,85

376

1998

2014474

137994,9

6,85

371

2002

2014474

138104,0

6,95

386

2006

2014474

170806,62

8,93

389

2012

2014474

182431,5

10,23

390

2018

2014474

193454,7

11,87

394

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


[1] Карпатський заповідник створено 1968 року, з 1992 року він входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО, як об'єкт категорії "біосферноіо заповідник" існує з 1993 року, підпорядкований Мінекоресурсів України.

[2] Черемський природний заповідник створений у 2001 році, підпорядкований Дсржкомлістоспу України.

[3] Шацький НПП створений у 1983 році, підпорядкований Держкомлісгоспу України.

[4] Деснянсько-Старогутський НПП створений у 1999 році, підпорядкований Мінекоресурсів України

[5] Яворівський НПП створений у 1998 році, підпорядкований Мінскорссурсів України.

[6] НПП "Подільські Товтри" створено згідно з Указом Президента України 1996 року, підпорядкований Мінекоресурсам України.

[7] НПП "Святі гори" створений у 1997 році, підпорядкований Мінекоресурсам України.

[8] Азово-Сиваський НПП створений у 1993 році, з 1927 року ця територія входила до заповідника "Надморські коси", з 1957 до 1993 року мав статус заповідно-мисливського господарства.

[9] Карпатський НПП створений у 1980 році, підпорядкований Мінекоресурсів України.

[10] НПП „Синевір” був створений у 1989 році, підпорядкований Мінекоресурсів України.

[11] НПП "Сколівські  Бескиди" створений у  1999 році,  підпорядкований Держкомлісгоспу України.

[12] Ужанський НПП створений у 1999 році, підпорядкований Мінскорссурсів України.

[13] НПП "Гуцульщина" створений у 2002 році, підпорядкований Мінекоресурсів України.

[14] НПП "Вижницький" створений у 1995 p., підпорядкований Мінекоресурсів України.