4.1.1. Розрахунок освітленості на
горизонтальній площині
Нехай у межах горизонтальної
поверхні треба при обраному типі й розташуванні світильників забезпечити
найменшу освітленість E при
коефіцієнті запасу k.
Вимірявши за планом відстані d від точки до проекції кожного з
найближчих світильників, за графіками знаходимо значення е або
й, підсумовуючи
їх, визначаємо
або
. ![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Освітленість, створювану віддаленими світильниками, що не враховуються в
зазначених сумах, а також світлом, відбитим від стін і стель приміщення, будемо
враховувати коефіцієнтом додаткової освітленості
. Тоді відповідно до виразу (4.9)
, (4.11)
відповідно до чого вибирається потужність лампи.
Для практичного користування
цією формулою повинні бути уточнені питання:
·
в яких точках повинна
визначатися
або
?
·
які світильники
необхідно вважати «найближчими»?
·
як визначати
коефіцієнт
?
Розрахунок повинен
проводитися для найменш освітленої (найгіршої) точки в межах поверхні, на якій
повинна бути забезпечена нормована освітленість, тобто для точки з найменшим
значенням
або
.
При загальному рівномірному
освітленні великих приміщень основними контрольними точками є центр кутового
поля та середина його довгої сторони. Ці точки й деякі інші випадки показані на
рис. 4.14.
У розрахунку як «найближчі»
треба вважати світильники до такого значення d, при якому освітленість від кожного світильника стає меншою 5%
освітленості від одного з найближчих світильників.
Значення коефіцієнта
береться в межах
залежно від
того, наскільки ретельно зроблене визначення
або
і який
коефіцієнт відбиття мають поверхні приміщення.
При фактичних значеннях
коефіцієнтів
,
,
коефіцієнт
використання дорівнює
, а при невідбиваючих поверхнях приміщення («чорне
приміщення»)
. Тоді відбиття світла поверхнями приміщення збільшує
освітленість у відношенні
, що й можна вважати наближеним значенням коефіцієнта
додаткової освітленості.

Рисунок 4.14 – Контрольні точки