Тема 12. Особливості розвитку мистецтва періоду
Відродження в європейських країнах (Нідерланди)
Італійський
Ренесанс практично не мав впливу на інші країни до 1450 р. З початком XVI ст.
стиль поширився по континенту, але пізньоготичні впливи зберігалися навіть до
настання епохи бароко. Мистецтво Нідерландів, Німеччини та Франції (головних
осередків Північного Відродження) у розвивалось як пряме наслідування готики,
як її внутрішня еволюція у бік „мирського”. Релігійні війни, боротьба з
католицькою церквою – Реформація, Селянська війна, революція в Нідерландах,
драматичний пік Столітньої війни у Франції та Англії, криваві сутички католиків
і гугенотів у Франції залишили свій відбиток у мистецтві. Художники Північних країн вважали, що духовна
краса важливіша, ніж тілесна. Мистецтво цього регіону було пов’язане з
благочестям та громадською доброчинністю. Воно прагнуло до наукового
дослідження Біблії та було більш ґрунтовним, ніж італійське.
Мистецтво
Відродження в Нідерландах
Розквіт
мистецтва, за духом близького до італійського Відродження, розпочався у
Нідерландах у ХV – ХVІ ст., після того, як у ХІV ст. окремі провінції були
об’єднані в єдину централізовану державу. Нідерландське мистецтво набуло
демократичнішого характеру, ніж італійське. У ньому відчутні риси фольклору,
фантастики, гротеску, гострої сатири, але головна його особливість – глибоке
відчуття національної своєрідності життя, народних форм культури, побуту,
характерів, типів, а також відображення соціальних контрастів у житті різних
верств суспільства.
Одним
з найвідоміших нідерландських художників був Ян ван Ейк (1390 – 1441
рр.). Головна заслуга ван Ейка полягає у тому, що він був справжнім
реформатором європейського живопису – художник вдосконалив масляну техніку
малювання, що дало змогу повніше передавати яскраву звучність барв і зробило
переворот у світовому мистецтві.
Найвідомішою
роботою ван Ейка є «Гентський вівтар»
(1426 – 1432 рр.), виконаний на замовлення багатого Гентського
бюргера Йодока Вейдта для родинної капели (Рис.1.). Це грандіозний двоярусний
поліптих з 26 картин, на яких зображено 258 людських фігур та подано десять
сцен. Вгорі зображений Христос на троні, перед ним стоять Марія та Іоанн,
завершують композицію оголені Адам і Єва. Внизу на п'яти дошках сцена
"Поклоніння агнцю". Особливість цього живопису – принципово інакша
передача людського тіла, яке зображується значно реалістичніше, ніж у
італійських художників.
Серед шедеврів Яна ван Ейка «Мадонна
канцлера Ролена», Мадонн, що годує, Мадонна з немовлям біля фонтану, Мадонна в
церкві, мадонна з дитиною. Художник деталізував візерунок вбрання самих мадонн
та їх оточення, складний рисунок підлоги, вітражів, дзеркало у дерев'яній рамі,
бронзову люстру, бахмату шерсть песика.
Художник багато часу приділяв портрету,
достовірно передавав індивідуальність людини, не забуваючи при цьому про її
характеристику як частини всесвіту ("Людина з гвоздикою",
"Людина в тюрбані", портрет дружини Маргарет, “Людина з обручкою”,
портрет Яна де Ліюв, портрет Ніколо Альбергаті, а також портрет купця,
представника банкірського дому Медічі, Джованні Арнольфіні з дружиною - так
званий «Портрет подружжя Арнольфині»). Його герої принципово споглядальні, а не
діяльні, тому що ван Ейк вважав споглядальність якістю, яка допомагає людині осягнути
красу нескінченної багатоманітності світу і знайти своє місце у ньому.
З появою портрета
світська, індивідуальна тема стала вперше головним мотивом живопису. Все
частіше замовниками крім дворянства і кліру виступала багата знать і купецтво. Людина
на картинах більше не ідеалізувався. Перед глядачем постають справжні люди з
усіма своїми людськими недоліками: зморшками, мішками під очима. Святих
зображали не тільки виключно в храмах, а й у будинках городян.
Одним з найперших представників новилох
художніх поглядів поряд з Яном ван Ейка вважається флемальскій майстер
- Робер
Кампен (1378 – 1444 рр.), живописець, що, ототожнюється з
Флемальским майстром - невідомим художником, який стоїть біля витоків традиції
раннього нідерландського живопису (так званих «фламандських примітивів»). Один
з перших портретистів в європейському живописі. Творчість Кампена тісно
пов’язана із традиціями Середньовіччя, і насамперед, мініатюри й скульптури XIV ст. Різко зламані складки
одягу, вигнуті силуети фігур нагадують готичні статуї. У той же час здобутки
Кампена відзначені сміливим новаторством: він переніс біблійні і євангельські
сюжети на вулиці сучасних йому нідерландських міст або в інтер’єри бюргерських
будинків. Глибину простору майстер передавав за допомогою різких перспективних скорочень,
об’єми фігур і предметів – за
допомогою світлотіньового моделювання. Його головна робота –
триптих «Благовіщення Мероде» (бл. 1425 р.), в якому Мадонна показана
нідерландською городянкою за читанням Євангелія в затишній, прибраній кімнаті.
У сусідньому приміщенні чоловік Марії, Йосип, щось майструє. За вікнами видно
площу нідерландського міста, де прогулюються люди. Ліворуч – дворик, в якому
схилили коліна донатори, благоговійно спостерігаючи крізь відкриті двері чудо
Благовіщення. В образі Мадонни художник підкреслює скромність, добросердечність
й чистоту. Виписані предмети відтворюють характерне середовище бюргерського
будинку.
З кола художників
виділяється найзагадковіший майстер в історії західного мистецтва Ієронім Босх (бл.
1450 – 1516 рр.), мистецтво якого мало величезну силу. Його техніка називається
алла прима – метод масляного живопису, при якому перші мазки створюють
остаточну фактуру. Сучасні учені дійшли висновку, що в творчість Босха
поміщений глибокий сенс. Одні рахують Босха кимось на зразок сюрреаліста XV ст., що виймав свої небачені
образи з глибин підсвідомості. Інші вважають, що мистецтво Босха відбиває середньовічні
"езотеричні дисципліни" – алхімію, астрологію, чорну магію. Треті
намагаються зв'язати художника з різною релігійною єрессю, що існувала в ту
епоху. На думку Френгера, Босх був членом Братерства Вільного Духу, що
називаються також адамітом, єретичної секти, що виникла в XIII ст.
У
творчості майстра демонологія межує зі здоровим гумором, почуття природи з
аналітичним поглядом на людину і гротеском в її зображенні. За допомогою
середньовічної символіки майстер передавав конкретне значення буденного життя:
зображення риби асоціювалося з постом; тюльпан символізував обман; жаба –
довірливість чи наївність; сова – гріх і невір’я; зимородок – пиху і
марнолюбство; закрита книжка – дурість і неосвіченість; свині біля корита –
проституцію; півень, що риється в смітті – хіть (наприклад, картина «Сім
смертних гріхів» (1475 – 1480 рр.).
У
"Саді земних насолод" (1485 р.), одній з найвидатніших картин, Босх
змалював образ гріховного життя людей. Це величезний триптих, в якому художник
поєднав безліч фігур. В центральній частині на фоні неймовірних рослин і
механізмів, зображені великі маси людей і тварин, які втілюють багатогранність
гріховності людського життя. А ліва і права сторони протиставлені одне одному –
це картини Раю і Пекла. Світ Босха фантастичний (він створював істот з
поєднання тваринних форм і предметів неорганічного світу) і при цьому реальний,
хоч і пройнятий передчуттям якихось всесвітніх катастроф (Рис.2.).
У
триптиху «Віз з сіном» (1500 –
1502 рр.) бокові сторони подібні до попередньої роботи – це «Гріхопадіння» і
«Пекло», а на центральній картині люди намагаються відірвати щонайбільший
жмуток від копиці сіна на великому возі, який демони тягнуть до пекла. Триптих «Спокуса святого Антонія» (1505 –
1506 рр.) – це зображення багатогранного зла, яке у різних формах насувається з
усіх боків, а триптих «Страшний суд» (1500
– 1510 рр.) показує пекельні муки, у відображенні яких розкрилася неперевершена
фантазія Босха. Дещо «традиційним» можна вважати лише триптих «Поклоніння волхвів» (1510 р.).
Людські вади Босх висвітлив у ряді картин «Несення Хреста», «Операція видалення
глупоти», «Увінчання терновим вінцем» (Рис. 2.).
Кілька
картин Босх написав на тему Страстей Господніх. Найвідоміші з них «Сходження на Голгофу» (1490 – 1500
рр.) і «Несення хреста» (1515 –
1516 рр.).
Босх був чудовим
графіком. Про це свідчать і самі його роботи, і те, що його рисунки часто
копіювалися, наприклад, гравюра «Гнів».
Багато з графічних образів Босха, плодів його геніальної уяви,
здатні налякати глядачів своєю незвичністю, протиприродністю, поєднанням в
одній істоті неймовірних рис. Але в них є і елементи веселих карнавальних
масок. Тому важко відповісти, кого більше нагадують персонажі Босха: видіння
нічних кошмарів чи образи народного фольклору, відомі за казками, легендами і
приказками. Наприклад, «Монстри». Багато уваги Босх приділяв темі калік
і злидарів, зображення яких у художника було реалістичним і іронічним водночас:
«Каліки», «Злидарі».
Творчістю Босха завершується перший етап
великого мистецтва Нідерландів, так як XV ст. – це "пора шукань, прозрінь,
розчарувань і блискучих знахідок".
Вершиною нідерландського Ренесансу стала
творчість Пітера Брейгеля Старшого, прозваного «Мужицьким» (1525 – 1569 рр.) – живописця та графіка, майстер
пейзажу та жанрових сцен. Своє прізвисько «Мужицький» дістав за живописну серію
«Пори року» та за пристрасть до зображення нешляхетних, неаристократичних
персонажів «мужиків». У ранніх творах він перебував під впливом Босха
("Бенкет худих", "Бенкет тонких" передавали злу іронію,
недвозначний присуд ситуації в країні). У 1551 році прийнятий в антверпенську
Гільдію живописців.
У 1553 році здійснює подорож до Франції,
Італії, Швейцарії. Враження від подорожі відбилися в створенні пейзажів.
Брейгель перетворив пейзаж з фону на розповідь про важливі сторони життя.
Найбільш відомий з них у "Зимовий пейзаж" з циклу "Пори
року" (інша назва — "Мисливці на снігу"). Він ліричний, від нього
віє сумом. Темно-коричневі силуети дерев, мисливців і собак, білий сніг і
зникаючі в далині пагорби, крихітні постаті людей на льоду і літаючий птах,
який здається зловісним у цій напруженій тиші.
Брейгель був одним з основоположників
фламандського і голландського реалістичного мистецтва. В своїй творчості гостро
критикував вади сучасного йому суспільства, обстоюючи народно-демократичний
ідеал справедливості. Джерелом його натхнення стають фольклор та народні
звичаї. З них запозичив Брейгель і алегоричну, гротескну, а часто і фантастичну
форму, в якій виявлялася мудрість народу. Разом з тим Брейгель бачив і трагічні
сторони життя. Його полотна заповнені людьми — рядженими, гультяями, жебраками,
торговцями. Пізніші твори суворіші, цілісніші, але повнокровні й життєрадісні.
В картинах «Селянське весілля» та «Селянський танок», пройнятих народним
гумором, художник утверджує естетичну цінність образу простої людини,
підкреслюючи незламну життєву силу народу (Рис. 11.).
На початку 60-х pp. він малював картини,
які перевершили силою виразності всі фантасмагорії Босха. В «Перепису в
Віфлеємі» та «Віфлеємському винищенні немовлят», прикриваючись релігійною
темою, Брейгель показує знущання загарбників-іспанців над його народом. Трагізм
сучасного йому життя, пов'язаний з першою кризою у розвитку нідерландської
революції, Брейгель Старший виражав алегоричною мовою «Каліки», «Сліпі». П'ять
сліпих людей, що тримаються за одну довгу палицю, летять в яр слідом за
вожаком, який оступився. Один з них дивиться прямо – у нього порожні очниці. Ці
страхітливі, приречені на страждання люди здаються ще жахливішими на тлі
спокійного, безжурного краєвиду з церквою, порожніми пагорбами й зеленими
деревами. Природа неупереджена і вічна, а шлях сліпих — це життєвий шлях усіх
людей (Рис. 4.).
Архітектура
Відродження в Нідерландах охоплює ХV і ХVІ ст. Інформація про італійську
архітектуру потрапляла у Нідерланди переважно у вигляді картин і гравюр, тому
їх архітектура значно відрізнялася від архітектури ренесансу в Італії. Це
країна з міською культурою. Звідси тематика архітектури: тут будувалися
переважно цивільні споруди – будинки цехів, ратуші, інші громадські і житлові
будівлі; в той час як будівництво замків було дуже обмеженим.
Між
окремими районами країни існували відмінності у будівельних матеріалах і
архітектурно-будівельних методах. У північній частині країни (Голландія)
переважала цегляна техніка, що відбивалося на архітектурно-декоративних формах,
а в південно-західній (Фландрія) будівлі облицьовувалися каменем.
Одним
з найпоширеніших типів забудови в містах були цехові будинки.
Цехові будинки на Гран-плас в Антверпені (ХV
ст.) характерні вузьким фронтом забудови із висотою до 5-6 поверхів, і
завершенням високим щипцем – фронтоном, який був зрізом крутого двоскатного
даху. Фронтони теж ділилися на яруси у відповідності до кількості горищних
приміщень. У перших поверхах вводився мотив півциркульної аркади.
Ще
одним поширеним типом споруди були ратуші. Ратуша в Брюсселі (1401 – 1456 рр., арх. Якоб Ван Тінен і
Ян Ван Рейсбрук) – це триповерхова будівля, що завершується високим крутим
дахом з чотирма пінаклями по кутах. На центральній осі фасаду розміщена
надзвичайно висока башта, що сягає 114 м. Нижній поверх вирішено у вигляді
аркової галереї. У ратуші в Антверпені
(1560 – 1564 рр., арх. Корнеліс Флоріс) головний триповерховий
горизонтально-видовжений об’єм доповнено центральним ризалітом, що відтворює
звичну для Нідерландів вертикальну композицію з високим фронтоном.
М’ясний ринок в Гаарлемі (поч.
ХVІІ ст., арх. Лівен де Кей) зведений за традиційною схемою – призматичний
об’єм, завершений високим дахом з розвинутими горищними приміщеннями.