Тема 12. Особливості розвитку мистецтва періоду Відродження в європейських країнах (Нідерланди)

 

Італійський Ренесанс практично не мав впливу на інші країни до 1450 р. З початком XVI ст. стиль поширився по континенту, але пізньоготичні впливи зберігалися навіть до настання епохи бароко. Мистецтво Нідерландів, Німеччини та Франції (головних осередків Північного Відродження) у розвивалось як пряме наслідування готики, як її внутрішня еволюція у бік „мирського”. Релігійні війни, боротьба з католицькою церквою – Реформація, Селянська війна, революція в Нідерландах, драматичний пік Столітньої війни у Франції та Англії, криваві сутички католиків і гугенотів у Франції залишили свій відбиток у мистецтві. Художники Північних країн вважали, що духовна краса важливіша, ніж тілесна. Мистецтво цього регіону було пов’язане з благочестям та громадською доброчинністю. Воно прагнуло до наукового дослідження Біблії та було більш ґрунтовним, ніж італійське.

Мистецтво Відродження в Нідерландах

Розквіт мистецтва, за духом близького до італійського Відродження, розпочався у Нідерландах у ХV – ХVІ ст., після того, як у ХІV ст. окремі провінції були об’єднані в єдину централізовану державу. Нідерландське мистецтво набуло демократичнішого характеру, ніж італійське. У ньому відчутні риси фольклору, фантастики, гротеску, гострої сатири, але головна його особливість – глибоке відчуття національної своєрідності життя, народних форм культури, побуту, характерів, типів, а також відображення соціальних контрастів у житті різних верств суспільства.

Одним з найвідоміших нідерландських художників був Ян ван Ейк (1390 – 1441 рр.). Головна заслуга ван Ейка полягає у тому, що він був справжнім реформатором європейського живопису – художник вдосконалив масляну техніку малювання, що дало змогу повніше передавати яскраву звучність барв і зробило переворот у світовому мистецтві.

Найвідомішою роботою ван Ейка є «Гентський вівтар» (1426 – 1432 рр.), виконаний на замовлення багатого Гентського бюргера Йодока Вейдта для родинної капели (Рис.1.). Це грандіозний двоярусний поліптих з 26 картин, на яких зображено 258 людських фігур та подано десять сцен. Вгорі зображений Христос на троні, перед ним стоять Марія та Іоанн, завершують композицію оголені Адам і Єва. Внизу на п'яти дошках сцена "Поклоніння агнцю". Особливість цього живопису – принципово інакша передача людського тіла, яке зображується значно реалістичніше, ніж у італійських художників.

Серед шедеврів Яна ван Ейка «Мадонна канцлера Ролена», Мадонн, що годує, Мадонна з немовлям біля фонтану, Мадонна в церкві, мадонна з дитиною. Художник деталізував візерунок вбрання самих мадонн та їх оточення, складний рисунок підлоги, вітражів, дзеркало у дерев'яній рамі, бронзову люстру, бахмату шерсть песика.

Художник багато часу приділяв портрету, достовірно передавав індивідуальність людини, не забуваючи при цьому про її характеристику як частини всесвіту ("Людина з гвоздикою", "Людина в тюрбані", портрет дружини Маргарет, “Людина з обручкою”, портрет Яна де Ліюв, портрет Ніколо Альбергаті, а також портрет купця, представника банкірського дому Медічі, Джованні Арнольфіні з дружиною - так званий «Портрет подружжя Арнольфині»). Його герої принципово споглядальні, а не діяльні, тому що ван Ейк вважав споглядальність якістю, яка допомагає людині осягнути красу нескінченної багатоманітності світу і знайти своє місце у ньому.

З появою портрета світська, індивідуальна тема стала вперше головним мотивом живопису. Все частіше замовниками крім дворянства і кліру виступала багата знать і купецтво. Людина на картинах більше не ідеалізувався. Перед глядачем постають справжні люди з усіма своїми людськими недоліками: зморшками, мішками під очима. Святих зображали не тільки виключно в храмах, а й у будинках городян.

Одним з найперших представників новилох художніх поглядів поряд з Яном ван Ейка вважається флемальскій майстер - Робер Кампен (1378 – 1444 рр.), живописець, що, ототожнюється з Флемальским майстром - невідомим художником, який стоїть біля витоків традиції раннього нідерландського живопису (так званих «фламандських примітивів»). Один з перших портретистів в європейському живописі. Творчість Кампена тісно пов’язана із традиціями Середньовіччя, і насамперед, мініатюри й скульптури XIV ст. Різко зламані складки одягу, вигнуті силуети фігур нагадують готичні статуї. У той же час здобутки Кампена відзначені сміливим новаторством: він переніс біблійні і євангельські сюжети на вулиці сучасних йому нідерландських міст або в інтер’єри бюргерських будинків. Глибину простору майстер передавав за допомогою різких перспективних скорочень, об’єми фігур і предметів – за допомогою світлотіньового моделювання. Його головна робота – триптих «Благовіщення Мероде» (бл. 1425 р.), в якому Мадонна показана нідерландською городянкою за читанням Євангелія в затишній, прибраній кімнаті. У сусідньому приміщенні чоловік Марії, Йосип, щось майструє. За вікнами видно площу нідерландського міста, де прогулюються люди. Ліворуч – дворик, в якому схилили коліна донатори, благоговійно спостерігаючи крізь відкриті двері чудо Благовіщення. В образі Мадонни художник підкреслює скромність, добросердечність й чистоту. Виписані предмети відтворюють характерне середовище бюргерського будинку.

З кола художників виділяється найзагадковіший майстер в історії західного мистецтва Ієронім Босх (бл. 1450 – 1516 рр.), мистецтво якого мало величезну силу. Його техніка називається алла прима – метод масляного живопису, при якому перші мазки створюють остаточну фактуру. Сучасні учені дійшли висновку, що в творчість Босха поміщений глибокий сенс. Одні рахують Босха кимось на зразок сюрреаліста XV ст., що виймав свої небачені образи з глибин підсвідомості. Інші вважають, що мистецтво Босха відбиває середньовічні "езотеричні дисципліни" – алхімію, астрологію, чорну магію. Треті намагаються зв'язати художника з різною релігійною єрессю, що існувала в ту епоху. На думку Френгера, Босх був членом Братерства Вільного Духу, що називаються також адамітом, єретичної секти, що виникла в XIII ст.

У творчості майстра демонологія межує зі здоровим гумором, почуття природи з аналітичним поглядом на людину і гротеском в її зображенні. За допомогою середньовічної символіки майстер передавав конкретне значення буденного життя: зображення риби асоціювалося з постом; тюльпан символізував обман; жаба – довірливість чи наївність; сова – гріх і невір’я; зимородок – пиху і марнолюбство; закрита книжка – дурість і неосвіченість; свині біля корита – проституцію; півень, що риється в смітті – хіть (наприклад, картина «Сім смертних гріхів» (1475 – 1480 рр.).

У "Саді земних насолод" (1485 р.), одній з найвидатніших картин, Босх змалював образ гріховного життя людей. Це величезний триптих, в якому художник поєднав безліч фігур. В центральній частині на фоні неймовірних рослин і механізмів, зображені великі маси людей і тварин, які втілюють багатогранність гріховності людського життя. А ліва і права сторони протиставлені одне одному – це картини Раю і Пекла. Світ Босха фантастичний (він створював істот з поєднання тваринних форм і предметів неорганічного світу) і при цьому реальний, хоч і пройнятий передчуттям якихось всесвітніх катастроф (Рис.2.).

У триптиху «Віз з сіном» (1500 – 1502 рр.) бокові сторони подібні до попередньої роботи – це «Гріхопадіння» і «Пекло», а на центральній картині люди намагаються відірвати щонайбільший жмуток від копиці сіна на великому возі, який демони тягнуть до пекла. Триптих «Спокуса святого Антонія» (1505 – 1506 рр.) – це зображення багатогранного зла, яке у різних формах насувається з усіх боків, а триптих «Страшний суд» (1500 – 1510 рр.) показує пекельні муки, у відображенні яких розкрилася неперевершена фантазія Босха. Дещо «традиційним» можна вважати лише триптих «Поклоніння волхвів» (1510 р.). Людські вади Босх висвітлив у ряді картин «Несення Хреста», «Операція видалення глупоти», «Увінчання терновим вінцем» (Рис. 2.).

Кілька картин Босх написав на тему Страстей Господніх. Найвідоміші з них «Сходження на Голгофу» (1490 – 1500 рр.) і «Несення хреста» (1515 – 1516 рр.).

Босх був чудовим графіком. Про це свідчать і самі його роботи, і те, що його рисунки часто копіювалися, наприклад, гравюра «Гнів». Багато з графічних образів Босха, плодів його геніальної уяви, здатні налякати глядачів своєю незвичністю, протиприродністю, поєднанням в одній істоті неймовірних рис. Але в них є і елементи веселих карнавальних масок. Тому важко відповісти, кого більше нагадують персонажі Босха: видіння нічних кошмарів чи образи народного фольклору, відомі за казками, легендами і приказками. Наприклад, «Монстри». Багато уваги Босх приділяв темі калік і злидарів, зображення яких у художника було реалістичним і іронічним водночас: «Каліки», «Злидарі».

Творчістю Босха завершується перший етап великого мистецтва Нідерландів, так як XV ст. – це "пора шукань, прозрінь, розчарувань і блискучих знахідок".

Вершиною нідерландського Ренесансу стала творчість Пітера Брейгеля Старшого, прозваного «Мужицьким» (1525 – 1569 рр.) – живописця та графіка, майстер пейзажу та жанрових сцен. Своє прізвисько «Мужицький» дістав за живописну серію «Пори року» та за пристрасть до зображення нешляхетних, неаристократичних персонажів «мужиків». У ранніх творах він перебував під впливом Босха ("Бенкет худих", "Бенкет тонких" передавали злу іронію, недвозначний присуд ситуації в країні). У 1551 році прийнятий в антверпенську Гільдію живописців.

У 1553 році здійснює подорож до Франції, Італії, Швейцарії. Враження від подорожі відбилися в створенні пейзажів. Брейгель перетворив пейзаж з фону на розповідь про важливі сторони життя. Найбільш відомий з них у "Зимовий пейзаж" з циклу "Пори року" (інша назва — "Мисливці на снігу"). Він ліричний, від нього віє сумом. Темно-коричневі силуети дерев, мисливців і собак, білий сніг і зникаючі в далині пагорби, крихітні постаті людей на льоду і літаючий птах, який здається зловісним у цій напруженій тиші.

Брейгель був одним з основоположників фламандського і голландського реалістичного мистецтва. В своїй творчості гостро критикував вади сучасного йому суспільства, обстоюючи народно-демократичний ідеал справедливості. Джерелом його натхнення стають фольклор та народні звичаї. З них запозичив Брейгель і алегоричну, гротескну, а часто і фантастичну форму, в якій виявлялася мудрість народу. Разом з тим Брейгель бачив і трагічні сторони життя. Його полотна заповнені людьми — рядженими, гультяями, жебраками, торговцями. Пізніші твори суворіші, цілісніші, але повнокровні й життєрадісні. В картинах «Селянське весілля» та «Селянський танок», пройнятих народним гумором, художник утверджує естетичну цінність образу простої людини, підкреслюючи незламну життєву силу народу (Рис. 11.).

На початку 60-х pp. він малював картини, які перевершили силою виразності всі фантасмагорії Босха. В «Перепису в Віфлеємі» та «Віфлеємському винищенні немовлят», прикриваючись релігійною темою, Брейгель показує знущання загарбників-іспанців над його народом. Трагізм сучасного йому життя, пов'язаний з першою кризою у розвитку нідерландської революції, Брейгель Старший виражав алегоричною мовою «Каліки», «Сліпі». П'ять сліпих людей, що тримаються за одну довгу палицю, летять в яр слідом за вожаком, який оступився. Один з них дивиться прямо – у нього порожні очниці. Ці страхітливі, приречені на страждання люди здаються ще жахливішими на тлі спокійного, безжурного краєвиду з церквою, порожніми пагорбами й зеленими деревами. Природа неупереджена і вічна, а шлях сліпих — це життєвий шлях усіх людей (Рис. 4.).

Архітектура Відродження в Нідерландах охоплює ХV і ХVІ ст. Інформація про італійську архітектуру потрапляла у Нідерланди переважно у вигляді картин і гравюр, тому їх архітектура значно відрізнялася від архітектури ренесансу в Італії. Це країна з міською культурою. Звідси тематика архітектури: тут будувалися переважно цивільні споруди – будинки цехів, ратуші, інші громадські і житлові будівлі; в той час як будівництво замків було дуже обмеженим.

Між окремими районами країни існували відмінності у будівельних матеріалах і архітектурно-будівельних методах. У північній частині країни (Голландія) переважала цегляна техніка, що відбивалося на архітектурно-декоративних формах, а в південно-західній (Фландрія) будівлі облицьовувалися каменем.

Одним з найпоширеніших типів забудови в містах були цехові будинки.

Цехові будинки на Гран-плас в Антверпені (ХV ст.) характерні вузьким фронтом забудови із висотою до 5-6 поверхів, і завершенням високим щипцем – фронтоном, який був зрізом крутого двоскатного даху. Фронтони теж ділилися на яруси у відповідності до кількості горищних приміщень. У перших поверхах вводився мотив півциркульної аркади.

Ще одним поширеним типом споруди були ратуші. Ратуша в Брюсселі (1401 – 1456 рр., арх. Якоб Ван Тінен і Ян Ван Рейсбрук) – це триповерхова будівля, що завершується високим крутим дахом з чотирма пінаклями по кутах. На центральній осі фасаду розміщена надзвичайно висока башта, що сягає 114 м. Нижній поверх вирішено у вигляді аркової галереї. У ратуші в Антверпені (1560 – 1564 рр., арх. Корнеліс Флоріс) головний триповерховий горизонтально-видовжений об’єм доповнено центральним ризалітом, що відтворює звичну для Нідерландів вертикальну композицію з високим фронтоном.

М’ясний ринок в Гаарлемі (поч. ХVІІ ст., арх. Лівен де Кей) зведений за традиційною схемою – призматичний об’єм, завершений високим дахом з розвинутими горищними приміщеннями.