Словник термінів та понять

 Абіогенез (грец. а – префікс, що означає заперечення, відсутність, bios – життя /genesis – походження) – теорія виникнення живих істот з неорганічної природи.

Абіотичні фактори – сукупність неорганічних факторів (неживої природи) фізичної або хімічної дії (клімат, світло, температура, тиск, повітря, вітер, радіоактивне випромінювання, вода, рельєф місцевості тощо), які прямо чи опосередковано впливають на живі організми.

Аборигени (лат. aborigine – від початку) – корінні мешканці країни чи території.

Абсорбція (лат. absorptio – поглинання) – поглинання речовини, енергії, світла або звуку всією масою (об'ємом) рідини чи твердого тіла.

Авітаміноз – захворювання людини і тварин, що виникають внаслідок недостатньої кількості у раціоні вітамінів.

Автотроф (грец. autos – сам і trophe – їжа) – організм, який живе за рахунок поглинання енергії Сонця чи хімічних реакцій, синтезуючи за допомогою процесу фото- чи хемосинтезу з води, вуглекислого газу і мінеральних солей органічну речовину.

Адаптація (лат. adaptatio – пристосування) – пристосування організму на індивідуальному і популяційному рівнях до умов зовнішнього середовища, вироблене в процесі еволюційного розвитку.  

Адреналін (грец. ad – при і renalis – нирковий) – гормон  мозкової речовини надниркових залоз, який відіграє важливу роль у життєдіяльності організмів тварин і людини.

Аерозолі – зважені в газоподібному середовищі частини твердих (дим) або рідких (туман) речовин.

Акліматизація (лат. ad – до, при і klima – нахил) – форма  адаптації, пристосування організму до нових або змінених умов існування. 

Аксіологія (грец. άξίά - цінність) – розділ філософії, наука про цінності, учення про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв’язки між собою, із соціальними та культурними чинниками і особистістю людини. Зокрема, наука про цінності освіти, у яких представлена система принципів і норм, які регулюють взаємодію в освітній сфері.

Акустика (грец. akustikos – слуховий) – розділ фізики, що досліджує пружні хвилі  від найнижчих до найвищих частот; вчення про звук.

Алергенність (грец. alios – інший і ergon – дія) – підвищена чутливість організму до впливу певних агентів навколишнього середовища.

Алергія – підвищена чутливість організму до дії різних подразників (алергенів), що обумовлює утворення в цьому антитіл.  

Алкоголізм (араб, al-kuhl – дрібний порошок, екстракт) – хронічне захворювання, спричинене систематичним вживанням спиртних напоїв.

Амінокислоти (лат. ammoniacum – аміак) – клас органічних сполук, що утримують карбоксилові і аміногрупи і мають властивості кислот і основ.

Анаболізм (грец. anabole – підняття) – сукупність реакцій обміну речовин в організмі.

Анемія (грец. а – префікс, що означає заперечення і haima – кров) – недокрів'я, стан, що характеризується зменшенням кількості еритроцитів і зниженням вмісту гемоглобіну в одиниці об'єму крові.

Антибіотики (грец. anti – префікс, що означає протилежність, протидію, і bios – життя) – синтезовані мікроорганізмами речовини, що припиняють ріст і розмноження бактерій, вірусів і клітин.

Антропогенне навантаження – ступінь прямого та непрямого  впливу господарської діяльності людини на природу в цілому або на її окремі складові (ландшафт, види організмів тощо).

Антропогенетичний (грец. anthrdpos – людина і genetikos – той,  що народжує) моніторинг – система спостережень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв'язку з дією на них факторів  довкілля, а також дослідження і оцінювання умов середовища, що впливають на здоров'я населення, зумовлюють поширення захворювань.

Антропоекосистема – однорідно заселений простір, котрому  властиві однорідні для певного часу форми взаємодії людей із довкіллям.

Антропологія – наука про походження і еволюцію людини, утворення людських рас.

Антропоцентризм – вчення, згідно з яким людина є центром Всесвіту та кінцевою метою світобудови. 

Апендикс (лат. appendix – придаток) – гормональна залоза, яка продукує фермент, що регулює перистальтику товстого кишечника.

Ареал (лат. area – площа, простір) – область поширення будь-якої систематичної групи організмів.

Аридність (лат. aridus – сухий) – сухість клімату, що зумовлює нестачу вологи для життя організмів.

Асиміляція (лат. assimilatio – уподібнення, схожість) – перетворення речовин, що надходять із зовнішнього середовища у власне тіло організму (протоплазму його клітин або відкладення запасів); злиття народів, за якого один народ сприймає мову, культуру, традиції і прийоми природокористування іншого народу.

Астеносфера (грец. asthenes – слабкий і sphaira – куля) – шар пониженої твердості, міцності і в'язкості у верхній мантії Землі, що підстеляє літосферу.

Атмосфера (грец. atmos – пара і sphaira – куля) – газоподібна оболонка Землі, утворена із суміші різних газів, водяної пари і твердих часточок.

Бактерії (грец. bacteria – паличка) – мікроскопічні, здебільшого одноклітинні організми, які викликають бродіння, гниття, є збудниками багатьох хвороб.

Безпека екологічна – складова частина національної та транснаціональної безпеки, що гарантує захищеність прав громадян  на безпечне для життя і здоров’я довкілля та забезпечує необхідні  умови для відтворення природних ресурсів шляхом моніторингу та регулювання техногенної діяльності.

Білий карлик – надзвичайно щільна зірка, ймовірно, рідиноподібна.

Білки – складні органічні речовини, що містять амінокислоти, до яких входять основні біофіли.

Біогенний (грец. bios – життя і genos – рід, походження) – той, що походить від живого організму і пов'язаний з ним.

Біогеоценоз (грец. bios – життя, ge – Земля і koinos – загальний) – складна природна система, що об'єднує на основі обміну речовин і енергії сукупність живих організмів з неживими компонентами.

Біомаса – виражена в одиницях маси або енергії кількість живої речовини певних організмів на одиницю площі чи об'єму.

Біопатогенні (грец. bios – життя, pathos – біль, страждання і genos – рід, походження) зони – незначні площі, обмежені елементарними магнітними  меридіанами і напрямами, що тяжіють до магнітного схилення і магнітної напруги Землі.

Біоритми – циклічні коливання біологічних процесів і явищ.

Біосфера – область поширення життя на Землі, склад, структура і енергетика якої визначаються минулою і сучасною діяльністю живих організмів; охоплює верхню населену організмами частину літосфери, гідросферу і тропосферу.

Біота (англ. biote – життя) – сукупність живих організмів, що населяють визначений район у певний відрізок часу.

Біофіли – хімічні елементи, які є обов'язковими у складі кожного живого організму.

Біоценоз – сукупність усіх організмів, представлених у межах одного біотипу.

Важкі метали – кольорові метали зі щільністю більшою, ніж у заліза (7,874 кг/дм³).

Вибух екологічний – масове розмноження виду в регіоні, куди він був завезений випадково і де відсутні його природні вороги.

Викид аварійний – надходження забруднюючих речовин в навколишнє середовище в результаті порушення технологічного процесу або аварії.

Витривалість – це здатність системи зберігати свої  функціональні особливості або можливість їх відновлення при  відхиленні умов зовнішнього середовища від оптимальних для неї параметрів.

Вібрація (лат. vibratio – коливання, тремтіння) – малі механічні коливання, які виникають у пружних тілах.

Відходи – невикористані залишки продуктів виробництва, побуту, транспорту у місцях їхнього утворення, що мають реальну або потенційну цінність як продукт для інших галузей або регенерації (відновлення).

Вірус (лат. virus – отрута) – дуже дрібна безклітинна частинка, утворена нуклеїновою кислотою (ДНК або РНК) і білковою оболонкою.

Вітаміни (лат. vita – життя і ammoniacum – аміак) – біологічно активні органічні сполуки, життєво необхідні для організму тварини і людини (беруть участь в обміні речовин).

Водний кодекс – систематизований законодавчий акт, який регулює відносини, що стосуються охорони і використання водних ресурсів.

Водообмін – поступова заміна води, її відновлення в процесі кругообігу.

Гемоглобін (грец. hemi – кров і лат. globus – куля) – червоний залізовмісний пігмент крові людини, хребетних тварин і деяких безхребетних, що забезпечує перенесення кисню з органів дихання до тканин і двоокису вуглецю з тканин у легені.

Ген (грец. genos – рід, походження) – молекулярний носій  спадкових властивостей організму.

Генеалогія (грец. genealogia – родовід) – сукупність відомостей про батьків і віддалених предків конкретної особини або групи особин.

Генерація (лат. generatio – покоління) – група особин, однаково родинно віддалених від спільних предків.

Генетика (грец. genetikos – той, що народжує) – наука про спадковість і мінливість організмів, вивчає принципи зберігання, передавання і реалізації генетичної інформації.

Генетичний код – система захисту спадкової інформації в молекулі дезиксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) живих істот.

Генофонд – сукупність генів однієї популяції (сукупності певного виду особин) організмів.

Геоїди (грец. ge – Земля і eidos – вид) – з'єднання з океанами  глибоких каналів на материках.

Геосинкліналі (грец. ge – Земля і synkliniai) – довгі (на десятки, сотні кілометрів) відносно вузькі і глибокі прогини земної кори на дні морського басейну, а на ділянках розходження висхідних потоків  – підняття.

Геохімія – наука про хімічний склад Землі, поширення в ній  хімічних елементів, їх стабільних ізотопів, закономірності розподілу елементів в різних геосферах, закони їх міграції і природних процес.

Геронтологія (грец. geron – старий і logos – слово, вчення) – наука, яка вивчає старіння живих організмів, в т. ч. людини.

Гігієна (грец. hygieinos – здоровий) – галузь медицини, предметом вивчення якої є вплив різноманітних чинників довкілля на здоров'я і працездатність людини.

Гідробіонти (грец. hydor – вода) – рослини і живі організми, що існують у водному середовищі.

Гідросфера – переривчаста водяна оболонка Землі, що тісно взаємодіє з її живою оболонкою .

Гіпоксія (грец. hypo – внизу, знизу і лат. oxy(genium) – кисень) – знижений вміст кисню в тканинах організму внаслідок його нестачі в повітрі, деяких захворювань, отруєнь.

Гіпоцентр – джерело землетрусу.

Глобальний (франц. global – всезагальний) – той, що відноситься до території усієї Земної кулі, всесвітній; всесторонній, універсальний.

Гомеостаз (грец. homio – подібний і stasis – нерухомий) –  спроможність організму, популяції або системи організмів підтримувати стійку динамічну рівновагу в змінних умовах середовища.

Гормони (грец. Hormao – рухаю, збуджую) – біологічно активні речовини, що виділяються ендокринними залозами в кров і лімфу та є важливими біологічними регуляторами обміну речовин і функцій організму людини і тварин.

Гранично допустима концентрація (ГДК) – вміст шкідливих речовин у природних середовищах в обсягах, що практично не становлять небезпеки для здоров’я людини і живих організмів у цілому.

Деградація (лат. degradation – погіршення) середовища – погіршення природного середовища проживання людини, занепад  соціальних і природних умов.

 Дезактивація (франц. de's – від, і activus – діяльний, дійовий) – видалення радіоактивного забруднення з поверхні предметів.

Демографія (грец. demos – народ i grapho – пишу) – суспільна наука, що вивчає населення і закономірності його розвитку.

Депопуляція – зменшення чисельності населення або тварин.

Депресія (лат. depressio – придушую, пригнічую) – хворобливий стан туги, пригніченості, безвихідного розпачу під час деяких психічних, фізичних захворювань, неврозів.

Дистрофія (грец. dis – порушення, розлад і trophe – харчування) – зумовлений порушенням обміну речовин патологічний процес, що характеризується появою в тканинах продуктів метаболізму.

Дихання – сукупність процесів, що забезпечують надходження в організм кисню, використання його для метаболічного руйнування органічних речовин, одержання необхідної для життєдіяльності організмів хімічної енергії, а також усунення вуглецю тощо.

Дірка озонова (грец. ozon – пахучий) – великий простір в озоновому шарі планети зі значним (до 50%) зниженням вмісту озону.

Добові ритми – зумовлені зміною дня і ночі періодичні зміни  інтенсивності і характеру біологічних процесів і явищ.

Гранично допустима доза (ГДС) – максимальна кількість шкідливого агента, проникнення якого в організм не має пагубного впливу.

Дощ кислотний – дощ (сніг), підкислений (рН нижче 5,6) розчиненими в атмосферній волозі промисловими викидами.

Еволюція (лат. evolutio – розгортання, розвиток) – незворотний процес історичного розвитку живих організмів, природи, суспільства.

Екзогенні (грец. ехо – ззовні) геодинамічні процеси – процеси, зумовлені енергією сонячної радіації, силою земного тяжіння та життєдіяльністю організмів.

Екологізація – процес неухильного і послідовного впровадження систем технологічних, управлінських та інших рішень, що дають змогу підвищувати ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням або поліпшенням природного середовища  (або взагалі життя на землі) на локальному, регіональному та глобальному рівнях. Екологізація науки, виробництва, культури і всіх видів людської діяльності – найважливіша вимога сучасності, один з головних чинників гармонійного розвитку людства.

Екологічна криза – це такий стан взаємовідносин між людиною і  природою, що характеризується невідповідністю соціально-економічного розвитку суспільства еколого-ресурсним можливостям  біосфери (держави, регіону) та створює реальну загрозу руйнування традиційної системи життєзабезпечення.

Екологічна ніша – сукупність усіх факторів середовища в ареалі, за яких можливе існування певного виду.

Екологічна патологія людини – загальні патологічні зміни в клітинах, органах і тканинах під дією різних стимулів довкілля.

Екологічний паспорт – документ, що містить основні відомості про екологічний стан і безпеку об'єкта.

Екологія (грец. oikos – будинок, житло і logos – слово, вчення) людини – міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні закономірності взаємодії людини, популяції людей з довкіллям, вплив факторів зовнішнього середовища на функціонування людського організму, цілеспрямоване управління збереженням і поліпшенням здоров'я населення.

Екосистема – сукупність організмів і умов їх існування, що утворюють систему взаємозалежних явищ і процесів.

Експертиза екологічна – визначення відповідності нормам (стандартам) стану навколишнього середовища, а також потенційної господарської діяльності людини, яка впливає на нього і його компоненти.

Електромагнітні хвилі – електромагнітне поле, що поширюється у просторі зі швидкістю, залежною від властивостей середовища.

Елювій (лат. eluere – вимивати) – продукти вивітрювання корінних гірських порід, що утворюють кору вивітрювання.

Емісія (лат. emissio – випуск) – викид, надходження в навколишнє середовище з підприємств, автотранспорту, житла, вивержень вулканів газоподібних, рідких, твердих речовин або енергії (тепла, шуму, радіації тощо), що його забруднюють.

Ендогенні (грец. endon – усередині) геодинамічні процеси – зумовлені енергією надр Землі геологічні процеси, що безпосередньо впливають на людство.

Епіцентр – проекція землетрусу на поверхню Землі.      

Ерозія (лат. erosio – роз'їдання) – руйнування ґрунту, гірських  порід водними потоками і вітром з порушенням їх цілісності.

Етнос (грец. ethnos – народ) – стійка спільність людей, що  сформувалася історично (плем'я, народність, нація) на певній території у процесі розвитку господарських зв'язків під впливом особливостей природного середовища, контактів з іншими народами.

  Євгеніка (грец. eugenes – породистий) – наука про спадкове здоров'я людини і шляхи його поліпшення, тісно пов'язана з медичною генетикою.

Жива оболонка Землі – сукупність живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), що живуть на Землі.

Живучість екосистеми – спроможність екосистеми витримувати різкі коливання абіотичного середовища, масові розмноження або тривалі зникнення окремих видів, антропогенні навантаження.

Забруднення – внесення в навколишнє середовище або виникнення в ньому нових, не характерних для нього речовин, явищ, об'єктів будь-якої природи, які шкідливо впливають на живі організми.

Закон – це необхідний, істотний, постійно повторюваний взаємозв’язок явищ реального світу, що визначає етапи і форми процесу розвитку явищ природи, суспільства і духовної культури.

Здоров'я – процес збереження і розвиток психічних, фізіологічних і біологічних здатностей людини, її оптимальної працездатності, соціальної зайнятості за максимальної тривалості життя.

Землетрус – підземні поштовхи і коливання земної поверхні, що виникають в результаті раптових зміщень і розривів в земній корі або у верхній частині мантії і передаються на значні віддалі пружними коливаннями.

Земна кора – верхня тверда оболонка Землі, нижньою межею якої є розділ Мохоровичича.

Зірка – самосвітне небесне тіло, яке є скупченням розжарених  газів.

Зона рекреаційна – частина простору природного середовища, призначеного для відпочинку і туризму.

Імператив – беззастережна категорична вимога, наказ, веління.

Імунітет (лат. immunitas – звільнення, позбавлення) – здатність  живих істот протистояти дії шкідливих агентів, зберігаючи свою діяльність і біологічну індивідуальність, захисна реакція організму.

Інверсія (лат. inversio – перегортання, перестановка) – зміни полярності магнітного поля Землі.

Індекс людського розвитку (ІЛР) – усереднений інтегрований показник, який характеризує набуття людиною якісних ознак (тривалості життя, рівня освіти і реального ВВП на душу населення).

Інтенсивність сонячної радіації – кількість тепла, яку отримує земна поверхня за 1 хв. на 1 см.

Інстинкт (лат. instinctus – спонукання) – вроджені складні безумовні реакції живого організму, що проявляються у певній ситуації (періоди життя).

Інтоксикація, токсикоз (грец. toxikon – отрута) – хворобливий  стан організму, спричинений дією екзогенних токсинів або шкідливих речовин ендогенного походження.

 Інфразвук – невідчутні людським вухом пружні хвилі низької частоти (<16 Гц).

 Іонізуюче випромінювання – потоки часточок і квантів електромагнітного випромінювання, проходження яких через речовину зумовлює іонізацію і збудження її атомів або молекул.

Іоносфера – верхні шари атмосфери, починаючи з 50–80 км, що характеризуються значним вмістом атомів іонів і вільних електронів.

Йога (санскр. yoga – зосередженість думок, споглядання, глибоке міркування) – духовна практика, система фізичних, психічних вправ, спрямованих на досягнення найвищого блага самопізнання, самозаглиблення, цілковите звільнення від впливів зовнішнього світу.

Йодна небезпека – небезпека, яка полягає у підвищеному вмісті короткоживучих радіоізотопів йоду в навколишньому середовищі в  перші тижні після радіоактивного викиду.

Кадастр природних ресурсів – систематичний звіт фактів, які  кількісно і якісно характеризують визначений вид природних ресурсів, включаючи їх економічну оцінку і соціально економічну  значущість, а також характер їх зміни під впливом дії людини з рекомендаціями щодо раціоналізації використання ресурсів і необхідних заходів щодо їх охорони.

Канцероген (лат. cancer – рак і грец. genos – рід, походження) – хімічна речовина, вплив якої на організм людини за певних умов спричиняє розвиток злоякісних новоутворень.

Канцерогенність – властивість факторів навколишнього середовища зумовлювати виникнення захворювання на рак.

Катаболізм (грец. Katabole – скидання, руйнування) – сукупність реакцій обміну речовин в живому організмі, які розкладають складні органічні речовини.

Катастрофа – велика аварія в процесі господарської діяльності, яка спричинила шкоду  для людини і довкілля (людські жертви або погіршення здоров’я населення, або якості природного середовища та інше) в значних розмірах; як правило, до катастроф відносять великі аварії, внаслідок яких або загинула значна кількість людей (не менше 10 чоловік), або матеріальна шкода перевищила значну суму, або має місце поєднання цих обставин.

Квазар (англ. quasars – надзорі) – надзвичайно інтенсивні джерела радіовипромінювання у Всесвіті.

Клімат – характерний для певної місцевості режим погоди, який  залежить від її географічного положення.

Конституція (лат. constitutio – будова) людини – сукупність морфологічних і функціональних особливостей організму, що склалися на основі його спадкових і набутих властивостей.

Консумент – організм, що отримує енергію для життя за рахунок споживання органічної речовини, синтезованої іншими організмами. 

Концепція – певний спосіб розуміння і трактовки будь-яких явищ, основна точка зору, керівна ідея для їх висвітлення, конструктивний принцип різних видів діяльності. К. це інтегрована система поглядів на явище, його інтерпретація, основна ідея і теорія.

Космічний пил – часточки конденсованої речовини у міжзірковому і міжпланетному просторі.

Космічні промені – потік стабільних часточок високих енергій, що потрапляють на Землю із світового простору (первинне  випромінювання), а також створене цими часточками у взаємодії з атомними ядрами атмосфери вторинне випромінювання, до складу якого входять усі відомі елементарні частинки.

Космос (грец. Kosmos – Всесвіт) – простір поза межами земної атмосфери зі всіма присутніми в ньому об'єктами.

Кровообіг – рух крові або гемолімфи по кровоносній системі.

Ксенобіотики (грец. xenos – чужий) – чужорідні речовини, які проникають в організм людини і спричинюють патологічну дію.

Ландшафт (нім. Landschaft – місцевість) – конкретна територія, однорідна за походженням, історією розвитку і неподільна за зональними і азональними ознакам, що характеризується спільним географічним фундаментом, однотипністю рельєфу і клімату, одноманітністю гідротермічних умов, ґрунтів і біоценозів та певною структурою; основна одиниця фізико-географічного районування.

Лейкоз (грец. leukos – білий) – загальна назва пухлинних системних захворювань кровотворної тканини, що вражають кістковий мозок, і зумовлюють порушення кровотворення, розростання незрілих патологічних клітинних елементів.

Лейкоцити (грец. leukos – білий і kytos – клітина) – білі кров'яні клітини крові тварин і людини, які виконують захисну функцію організму (нейтралізують інородні тіла).

Летальні (лат. letalis – смертельний) гени – гени, які спричинюють значне зниження життєдіяльності організму, що призводить до його смерті.

Летальність – статистичний показник, який характеризує співвідношення (у відсотках) кількості померлих від певної хвороби до кількості хворих на цю хворобу – обчислюється за певний період.

Лімфа (лат. lympha – волога) – прозора ясно-жовта рідина, що циркулює в лімфатичній системі тварин і людини, відіграє важливу  роль в обміні речовин і виконує захисні функції.

Ліпіди (грец. Hpos – жир) – жироподібні речовини, що входять до складу всіх живих клітин, відіграють важливу роль в їх організації та обміні речовин.

Літосфера – верхня тверда оболонка Землі, обмежена зверху  атмо-, гідросферою, а знизу – астеносферою.

Людський розвиток – безперервний процес збільшення  можливостей якісного і кількісного вибору, якому притаманні: можливість тривалий час вести здоровий спосіб життя; здобути  освіту; доступ до ресурсів, необхідних для забезпечення нормального життєвого рівня.

Магнітна напруженість – сила, з якою магнітна стрілка у пункті меридіального перерізу утримується в певному положенні.

Магнітні бурі – раптове різке зростання геомагнітних параметрів, що триває від кількох годин до 2–3 діб.

Макрокомпоненти – хімічні елементи, які займають значну питому вагу у біохімічній  оболонці людського організму.

Мантія Землі – глибинна сфера Землі, розташована нижче земної кори.

Медитація (лат. meditatio – роздум) – розумова дія, метою якої є спрямування психіки людини до самозаглиблення, зосередженості, самопозбавлення від емоційних проявів, відчуженості від зовнішніх об'єктів.

Медична екологія – комплексний напрям медико-біологічної науки, що вивчає питання екології, пов'язані з морфологічними і генетичними формами адаптації людини до природно-антропологічного середовища.

Метаболізм (грец. metabole – зміна) – процес обміну речовин у живому організмі, клітині.

Метаболіти – речовини, що утворюються в клітинах, тканинах, органах тварин і людини у процесі обміну і беруть участь у процесах асиміляції і дисиміляції.

Миючі засоби – препарати, розчини яких служать для видалення забруднювачів із різноманітних поверхонь.

Мікрокомпоненти – хімічні елементи, вміст яких вимірюється сотими долями відсотка. 

Мінеральні ресурси – цей термін включає всі потрібні для людини (що зустрічаються в природі) неживі речовини  неорганічного або органічного походження. До мінеральних ресурсів  відносяться всі тверді корисні копалини: паливо (нафта, природний газ), вода, гази атмосфери. Запаси твердих корисних копалин за  ступенем розвіданості і готовності для промислової експлуатації поділяються на категорії А, В, С₁ С₂:

•                   Категорія А – це вивчені, розвідані і підготовлені до видобутку запаси.

•                   Категорія В – це геологічно обґрунтовані, відносно розвідані та оконтурені запаси.

•                   Категорія С₁ – запаси, встановлені орієнтовним випробуванням родовища.

•                   Категорія С₂ – запаси, раніше оцінені.

Моніторинг (англ. monitoring) – система спостережень, оцінювання і прогнозування змін стану біосфери або її компонентів внаслідок дії антропогенних впливів.

Моніторинг довкілля – спостереження за станом довкілля, яке оточує людину, і попередження про критичні ситуації, шкідливі або небезпечні для її здоров'я.

Мораль – особлива форма суспільства і вид суспільних відносин (моральні відносини); один із головних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою норм (норми моралі); моральні норми містять ідейне обґрунтування у вигляді ідеалів добра і зла, справедливості, корисності тощо.

Мутагени (лат. muto – змінюю і грец. genos – рід, походження)  – фізичні, хімічні та інші фактори, які збільшують частоту мутацій.

Мутація (лат. mutatio – зміна) –- раптова і різка зміна ознак організму, зумовлена зміною кількості і структури хромосом, структури окремого гена, яка передається спадково.

Навантаження антропогенне – сукупність прямого і непрямого впливу людей і їх господарств на природу або на її окремі екологічні компоненти.

Навколишнє середовище (довкілля) – сукупність матеріальних сил і явищ середовища, його речовина і простір, діяльність людини, що контактує з неживими і живими істотами; сукупність абіотичних, біотичних і соціальних середовищ, які впливають на людину.

Наркоманія (грец. narkotikos – приголомшуючий і mania – безумство, шаленство) – хворобливий потяг до вживання наркотиків, що спричинює важкі порушення фізичних і психічних функцій  організму.

Народонаселення – сукупність людей, що мешкають на значній території з урахуванням расово-етнічного і статево-вікового складу.

Неоліт – новий кам'яний вік, заключний період кам'яної доби в історії людини.

Нервова система – морфологічна і функціональна сукупність спеціалізованих утворень в організмах тварин і людини, що об'єднує  діяльність органів і систем організму і служить для сприйняття подразників.

Нітрати (грец. nitron – селітра, сода) – солі азотної кислоти, що широко використовуються в промисловості і сільському господарстві.

Ноосфера (грец. noos – розум і sphaira – куля) – за В. Вернадским – новий етап еволюції біосфери, на якому розумна людська діяльність є головним чинником еволюції біосфери.

Норма забруднення – гранична концентрація речовини, яка надходить або міститься в середовищі і яка допускається нормативними актами.

Нуклеїнові (лат. nucleus – ядро) кислоти – хімічні речовини, високоспецифічні полімери, що відіграють головну роль у біосинтезі білка, передачі генетичної інформації.

Нуклід – атом, що відрізняється складом ядра і співвідношенням між кількістю протонів і нейтронів.

Обмін речовин – закономірний порядок перетворення речовин у живих системах, що є основою життя.

Озон (грец. ozdn – пахучий) – модифікація кисню (О₃), яка має  високу біологічну і хімічну активність, синій колір і різкий запах.

Озоновий екран – шар атмосфери, який відрізняється підвищеною  концентрацією озону і поглинає ультрафіолетове випромінювання, згубний для організмів.

Організм (лат. organismus) – біологічно цілісна система взаємозалежних і взаємопов'язаних елементів, що функціонує як єдине ціле.

Отруєння – захворювання, спричинюване дією отрути на організм.

Охорона навколишнього середовища – комплекс наукових, організаційно-технічних і правових заходів з раціонального використання, відтворення і зберігання природних ресурсів.

Паспорт токсикологічний – документ, що містить основні відомості з токсикометрії (вміст отрут) речовини, способів її виробництва і застосування, властивостей, методів визначення і рекомендації щодо засобів захисту.

Патологія (грец. pathos – біль, страждання і logos – слово,  вчення) – наука, предметом вивчення якої є закономірності виникнення, перебігу і результати захворювання, окремих патологічних процесів в організмі людини; патологічні утворення і процеси.

Перенаселеність – стан екосистеми, за якого чисельність біологічного виду перевищує місткість середовища, що лімітуюче впливає на популяцію, супроводжується загибеллю певної кількості особин (саморегуляція кількості популяції), посиленням біоценотичного добору, наслідком чого стає стабілізація кількості популяції.

Пестициди (лат. pestis – зараза, чума і caedo – убиваю) – хімічні препарати для захисту рослин від бур'янів (гербіциди), шкідників (інсектициди та інші), захворювань (фунгіциди).

Пігментація (лат. pigmentum – фарба) – накопичення в тканинах живих організмів  (переважно зовнішніх) забарвлюючих речовин (пігментів), яке виконує захисну функцію.

Підшлункова залоза – залоза деяких безхребетних, усіх хребетних і людини, яка міститься біля шлунку (у птахів і ссавців – біля 12-палої кишки) і виділяє підшлунковий сік.

Планктон (грец. plankton – блукаюче) – сукупність організмів, які вільно плавають у товщі води і не здатні самостійно пересуватися на велику відстань.

Популяція (лат. populus – народ, народонаселення) – сукупність особин одного виду, які живуть разом більш-менш тривалий час, займають певну територію (популяційний ареал), вільно  схрещуються між собою і відносно ізольовані від інших популяцій виду.

Потові залози – прості залози шкіри більшості ссавців, які відіграють важливу роль у водно-сольовому обміні і терморегуляції організму.

Правила екологічні – сукупність природних закономірностей, що визначають характер функціонування популяцій, біоценозів, екосистем, а також реакції організмів на стійкі зміни довкілля.

Природокористування – сфера суспільно-виробничої діяльності людини, спрямована на задоволення різноманітних потреб; теорія і практика раціонального використання людиною природних  ресурсів.

Продуценти (лат. producens (producentis) – той, що виробляє) – організми, здатні утворювати органічну речовину з неорганічної.

Променева хвороба – захворювання, зумовлене впливом на організм іонізуючого випромінювання в дозах, що перевищують гранично допустимі.

Пухлини злоякісні – клітини, що ростуть інвазивно (лат. іп vasio – напад), тобто проникають в кровоносні судини, сусідні тканини і метастазують.

Пухлиноутворюючі віруси – онкогенні віруси, що спричиняють формування доброякісних і злоякісних пухлин.

Радіаційне ушкодження – цілковите або часткове ушкодження органів і тканин живого організму, екологічної системи дією радіоактивних речовин.

Радіоекологія (лат. radius – промінь, грец. oikos – оселя і logos – слово, вчення) -– розділ екології, що вивчає реакцію живих організмів і біологічних  систем на вплив іонізуючого випромінювання.

Радіопротектори (лат. radius – промінь) – радіозахисні речовини, введення яких в організм перед або під час дії іонізуючого випромінювання підвищує його радіостійкість.

Рак (грец. karkinos – рак, краб) – злоякісна пухлина, що розвивається з епітеліальної тканини.

Раса (франц. race – рід, порода) – група організмів, що відокремилися в екологічному або географічному відношенні всередині виду або підвиду і мають подібні особливості (морфологічну фізіологічні, екологічні).

Регенерація (лат. regenerate – відновлення) – відновлення, виродження під час розвитку, у процесі виробництва.

Редуцепти – організми, які живляться мертвою органічною Речовиною і перетворюють її до простих неорганічних сполук, що використовуються продуцентами.

Резистентність (лат. resistens -– протидіючий) – стійкість організму (популяції, біоценозу) до впливу різноманітних факторів (хвороб, паразитів, пестицидів та ін.).

Рекреація (лат. recreatio – букв, відновлення) – відновлення здоров'я і працездатності завдяки відпочинку на лоні природи.  

Рекультивація (лат. ге – префікс, що означає повторну дію і  сultivo – обробляю) земель – комплекс заходів, спрямованих на відновлення продуктивності порушених земель, а також на поліпшення умов довкілля.

Рекультивація ландшафтів – комплекс робіт, спрямованих на відновлення господарської, медико-біологічної та естетичної цінності порушених ландшафтів.

Релаксація (лат. relaxatio – зменшення, ослаблення) – розслаблення або різке зниження тонусу (рівня активності) скелетної мускулатури.

Рельєф (лат. relevo – піднімаю) – сукупність нерівностей земної поверхні різного походження, сформована з височин і западин.

Рельєф антропогенний – сукупність форм земної поверхні, змінених або створених діяльністю людини, а також впливом ерозії.

Рельєф техногенний – рельєф, створений в результаті виробничої діяльності людини, а також під впливом сучасних технічних засобів.

Рентген (від прізвища німецького фізика В.-К. Рентгена) – позасистемна одиниця експозиційної дози рентгенівського і гамма випромінювань, що характеризується іонізуючою дією їх на повітря.

Репеленти (лат. repello – відштовхуюся, відганяю) – хімічні речовини, які застосовують для відлякування комах і кліщів.

Репродукція (лат. ге – префікс, що означає повторну дію і  produce – виробляю) – відтворення, розмноження.

Розвиток – це незворотна, спрямована і закономірна зміна матеріальних (речовина, організм, екосистема, підприємство) та ідеальних (мова, мораль, культура, релігія) об’єктів. Процеси  розвитку характеризуються обов’язковою наявністю цих трьох зазначених властивостей. Розвиток – це загальний принцип пояснення історії природи, суспільства та пізнання. Виділяють дві форми розвитку, між яким існує діалектичний зв’язок еволюційну, пов’язану з поступовими кількісними змінами об’єкта (еволюція)  і революційну, пов’язану з якісними змінами в структурі об’єкта. Нарешті, розвиток передбачає зміни системи внаслідок її внутрішньої діяльності. Тобто, процеси розвитку систем передбачають активну роль внутрішніх механізмів самоорганізації систем, тобто саморозвитку. Таким чином, розвиток – це незворотна, спрямована і закономірна зміна системи на основі  реалізації властивих їй механізмів самоорганізації.

Сальмонельоз – гостра інфекційна хвороба, викликана бактеріями (сальмонелами), які потрапляють в організм із харчовими продуктами тваринного походження (м'ясо).

Саморегуляція – властивість біологічних систем автоматично встановлювати і підтримувати фізіологічні та інші біологічні показники на певному, відносно постійному рівні.

Середовище абіотичне – сили і явища природи, походження  яких пов'язані із життєдіяльністю організмів.

Силікати (лат. silex – кремінь) – солі кремнієвої і алюмокремнієвої кислот.

Симбіоз (грец. symbiosis – співжиття) – форма тривалого співжиття організмів різних видів, яка приносить цим організмам певну користь.

Синергетика (від грец. synergeia – «спільна дія») – це міждисциплінарна наука, яка вивчає процеси самоорганізації в системах різноманітної  природи. В результаті таких процесів в системі можуть з’явитися нові властивості, не характерні для жодної з частин системи. Термін С. використовується як в природничих науках, так і в гуманітарній сфері. Синергетика пояснює процес самоорганізації в складних системах.

Система – це сукупність окремих частин, об’єднаних у ціле, що породжує якусь нову якість, якої не мали частини (підсистеми), з  яких складається система. Інакше кажучи, система має властивості, які відсутні у її частин. Система має подвійну природу: матеріальну та інформаційну. Інформаційна програма взаємодії матеріальних частин в просторі й часі поєднує їх у систему і забезпечує її якісний  приріст. При цьому, стан системи визначається сукупністю значень величин, характерних для даної системи, які називаються параметрами стану.

Смерть – загибель індивіда як відокремленої живої системи, зумовлена припиненням життєдіяльності організму.

Смерч – атмосферний вихор великої енергії, що має вигляд лійки, рухається проти годинникової стрілки, діаметром у кілька десятків-сотень кілометрів, переміщується зі швидкістю 20 м/с.

Смог (англ. Smog – дим) – поєднання пилових частинок і крапель туману.

Сон – фізіологічний стан мозку й організму, який характеризується майже цілковитою відсутністю реакції на зовнішні подразники.

Сонячна активність – регулярне виникнення на Сонці особливих утворень (сонячних плям тощо), що супроводжується посиленням його корпускулярного випромінювання.

Сонячні плями – тимчасові утворення у фотосфері Сонця (діаметром до 200 тис. км, з температурою значно нижчою, ніж навколо), що мають потужне електромагнітне поле.

Соціоекологія – інтегральна, міждисциплінарна наука, що вивчає закономірності взаємодії суспільства і природи та розробляє наукові принципи цієї взаємодії.

Спадковість – здатність живої матерії передавати потомству ознаки батьків.

Спазм (грец. spasma) – тонічні скорочення (судоми) м'язів, що виникають мимоволі.

Сталий (стійкий) розвиток – це такий розвиток суспільства, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх  поколінь задовольняти свої власні потреби (через вичерпання природних ресурсів і деградації навколишнього середовища).

Старіння – закономірне виникнення в органах і системах організму вікових змін, що знижують його пристосувальні можливості і призводять до старості.

Стать – сукупність ознак, які забезпечують статеве розмноження і відмінність жіночих і чоловічих особин. 

Стихійне лихо – руйнівне природне і (або) природно антропогенне явище або процес, в результаті якого може виникнути або виникла загроза життю або здоров’ю людей, скоїтися руйнування і знищення матеріальних цінностей та елементів навколишнього природного середовища.

Стратегії екологізації – можливі перспективні цільові настанови екологічного вдосконалення економіки. СЕ пов’язані з формуванням системи мотивацій до екологічного вдосконалення виробництва, продукції та взаємозв’язків між виробниками і споживачами.

Стрес (англ. stress – букв, напруга) – стан напруження організму; сукупність фізіологічних реакцій, що виникають в організмі людини як реакція на вплив несприятливих факторів.

Тектонічні плити – обширні жорсткі блоки, що утворюють літосферу Землі і перебувають у постійному русі.

Тектонічні рухи – підняття, опускання, стискування материків або тектонічних плит.

Теплове випромінювання – електромагнітне випромінювання тіл з температурою, яка перевищує абсолютний нуль; інфрачервоне випромінювання.

Тератогени (грец. teras (teratos) – потвора, виродок і genos –  рід, походження) – речовини, дія яких на організм спричинює аномалії в його розвитку, виникнення каліцтв.

Тератогенність – вроджене захворювання, яке проявляється каліцтвом, зміною будови органів.

Територія рекреаційна – ділянка суші або водної поверхні, призначена для відпочинку людей, відновлення їхнього здоров'я і працездатності.

Техносфера – сукупність створених цілеспрямованою діяльністю людини штучних і змінених нею природних об'єктів.

Токсикологія (грец. toxikon – отрута і logos – слово, вчення) – галузь медицини, ветеринарії , що вивчає властивості отрут, механізм їхньої дії на людину, тварин, розробляє методи діагностики, терапії і профілактики токсикозів.

Токсин – токсичні продукти (полілептиди і білки), що виділяються отруйними рослинами, бактеріями, деякими отруйними тваринами для захисту від ворогів та їх умертвіння, часто отруйні для людини і домашніх тварин.

Толерантність (лат. tolerantia – терплячість, спроможність) – спроможність організму переносити вплив певної лікарської речовини або отрути без проявів токсичного або терапевтичного ефекту. 

Трансграничне забруднення – розповсюдження забруднюючих речовин з повітряними і водними потоками на великі відстані за межі кордонів країн, на території яких знаходяться джерела забруднення.

Трофічний рівень – сукупність організмів, об'єднаних типом живлення.

Ультразвук – коливання і хвилі, частота яких перевищує частоту звука, що сприймає вухо (15–20 кГц).

Умови життя – сукупність необхідних для організму умов існування, елементів середовища, з яким він перебуває в нерозривній єдності і без яких не може існувати.  

Умови природні – сукупність живих організмів, явищ, тіл при роди, що існують незалежно від діяльності людини і впливають на інші живі організми, тіла, явища.

Урбанізація (лат. urbanus – міський) – соціально-демографічний процес, що полягає у збільшенні кількості міського населення.

Утилізація (лат. utilis – корисний) відходів – вторинне використання відходів у технологічних або інших корисних цілях.

Фактор мутагенний – фактор (наприклад, підвищена радіоактивність середовища), що прямо або побічно викликає генетичні мутації.

Фактор соціальний – фактор, який є результатом відносин у людей або соціальної структури.

Фармакогенетика (грец. pharma – ліки і genetikos – той, народжує) – розділ медичної генетики, що вивчає генетичні основи реакцій організму на лікарські засоби.

Ферменти (лат. fermentum – закваска) – специфічний білок, що каталізує перетворення речовин в організмі.

Фітонциди (грец. pfyton – рослина і лат. caedo – убиваю) – хімічно активні речовини (продукти виділення рослин), здебільшого газоподібні, що пригнічують або згубно впливають на мікроорганізми.

Фонове забруднення атмосфери – забруднення атмосфери на  великій відстані від джерела.

Фотосинтез (грец. phds (photos) – світло і synthesis – з'єднання) – утворення з простих сполук (двоокису вуглецю і води) складних органічних речовин рослинами, водоростями, фото-синтезуючими  бактеріями з використанням енергії світла, що поглинається хлорофілом.

Фунгіциди (лат. fungus – гриб і caedo – убиваю) – хімічні речовини, що використовуються для боротьби із збудниками хвороб сільськогосподарських рослин.

Футурологія (лат. futurum – майбутнє і грец. logos – слово, вчення) – наука про перспективне майбутнє (прогнозування розвитку людства).

Хвороба – процес, що характеризується порушенням структур і функцій організму, зниженням його пристосованості до зовнішнього  середовища за одночасної мобілізації захисних сил.

Хромосоми (грец. chroma – колір і soma – тіло) – органоїди клітинного ядра, сукупність яких визначає основні спадкові властивості клітин і організмів.

Циклон (грец. kyklon – той, що обертається) – область в атмосфері зі зниженим тиском, в якій поширюється великомасштабний  повітряний вихор з циркуляцією повітря проти годинникової стрілки в Північній півкулі і за годинниковою стрілкою в Південній.

Цивілізація – людська спільнота, яка протягом певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд). Наприклад, Єгипетській цивілізації властиві спорудження пірамід, муміфікація померлих, своєрідне ієрогліфічне письмо тощо. Інколи в одну цивілізацію об’єднують людей однакової віри (Християнська цивілізація).

Цитоплазма (грец. kytos – клітина і plasma – створення) – позаядерна частина протоплазми клітин живих організмів, до якої належать органоїди.

Цунамі (япон. tsunami – букв, прибережна хвиля) – морські гравітаційні хвилі великої довжини, що виникають при підводних землетрусах у результаті зсуву великих ділянок дня.

Чиста вода – вода, придатна для усіх видів використання.

Чорні діри – небесні тіла, які є ядрами необмежено малих розмірів і щільності. 

Чорноземи – тип ґрунтів, що характеризується високим вмістом гумусу (до 10-12 % та більше), великою потужністю перегнійно-акумулятивного горизонту та міцною зернисто-грудковатою структурою.

Шкала якості навколишнього середовища (індекс якості середовища) – умовний показник, заснований на реакції людського організму на зовнішні впливи.

Шлюбність – демографічний показник кількості шлюбів, зареєстрованих на 1000 од. населення протягом року.

Шок екологічний – раптове усвідомлення суспільством екологічних ускладнень: екологічні кризи (зворотні несприятливі явища), екологічні катастрофи (важкозворотні, на тривалий час несприятливі умови), екологічний колапс (практично незворотні явища, що виключають існування людини).

Шуми – сигнали, що реєструються органами слуху рослин і  тварин, а за частотою і силою зливаються в одноманітне незлагоджене звучання.

ЮНЕСКО – організація ООН з питань освіти, науки і культури,  яка існує з 1946 р. Штаб-квартира ЮНЕСКО знаходиться в Парижі. Головний напрямок діяльності – участь у рішеннях великих загальнолюдських проблем: мир, розвиток, охорона навколишнього середовища.

Ядерна зброя – атомна зброя, сукупність ядерних боєприпасів, засобів їх доставки до цілі та засобів управління, відноситься до зброї масового враження та володіє великою руйнівною силою.

Якість води – ступінь відповідності показників якості води потребам людей і/або технологічним вимогам.

Якість життя – сукупність умов, що забезпечують (або не забезпечують) здоров'я людини, тобто відповідність середовища життя людини її потребам; відповідність середовища життя соціально-психологічним установкам особистості; комплексна характеристика економічних, політичних, соціальних і ідеологічних факторів, що визначають становище людини в суспільстві.

Якість повітря – ступінь відповідності фізико-хімічних і біологічних характеристик повітря потребам людини і технологічним вимогам.

Якість природного ресурсу – ступінь відповідності характеристик природного ресурсу потребам людини і технологічним вимогам.

Якість середовища – ступінь відповідності природних умов потребам людей або інших живих організмів.