Самостійна робота № 9

       Тема: Вода як фактор здоров’я людини

Вода є одним із найголовніших елементів навколишнього середовища, необхідним для життя людини, тварин і рослин [3 – 6, 9, 14, 18]. Вода бере участь в утворенні структурних елементів організму людини. Загальний вміст води в організмі людини складає близько 65% маси тіла.

Вода має велике значення як розчинник. Фізико-хімічні процеси в організмі відбуваються у водних розчинах, а тканини людини являють собою водно-колоїдні системи. Вода бере участь у процесах окислення, гідролізу та інших реакціях проміжного обміну, процесах травлення. Вона входить до складу секретів і екскретів організму, бере участь у транспортуванні елементів живлення й продуктів обміну в організмі. Випаровуючись із поверхні шкіри та органів дихання, вода бере участь у процесах терморегуляції. У помірних широтах добове споживання води для задоволення фізіологічних потреб організму дорослої людини складає 2 л на добу. Під час важкої фізичної праці, в умовах жаркого клімату і в гарячих цехах втрата води організмом за рахунок посиленого потовиділення може зрости до 5-12 л на добу. У цьому разі зростають втрати натрію хлориду, заліза та інших мікроелементів, вітамінів із потом.

Організм людини погано переносить зневоднення. Втрата 1-1,5 л води викликає необхідність відновлення водного балансу; сигналом цього є відчуття спраги, яке залежить від збудження “питного” центру, тобто тих відділів ЦНС, які беруть участь у регуляції поповнення водних ресурсів організму.

Якщо втрати води не поновлюються, внаслідок порушення фізіологічних процесів погіршується самопочуття, знижується працездатність, а в умовах високої температури повітря порушуються водно-сольовий обмін, терморегуляція і може настати перегрів організму. Втрата води в кількості 15-20% маси тіла при температурі понад 30ºС є смертельною, а  втрата в кількості 25% є смертельною і в умовах низької температури.

Добові потреби організму людини у воді покриваються за рахунок уведення рідин – питної води, чаю та інших напоїв, рідких страв, води, яка міститься в харчових продуктах, а також води, що утворюється в тканинах унаслідок окислення харчових речовин ( 0,3 – 0,4 л).

Отже, поліпшення культурних та гігієнічних умов життя міцно пов’язане зі збільшенням використання води на одну особу, яке в сучасних упорядкованих містах становить 150-500 л на добу і більше. Вода може виконати свою гігієнічну роль лише тоді, коли вона має необхідні якості. З гігієнічної точки зору під якістю води розуміють сукупність властивостей, що визначають її придатність для задоволення фізіологічних, гігієнічних і господарсько-побутових потреб людей.

Якість води визначається фізичною структурою, органолептичними властивостями, хімічним складом та характером мікрофлори.

Хімічний склад води

Природні води розрізняються між собою за хімічним складом і ступенем мінералізації. Загальний вміст природних солей у більшості природних вод – у межах від декількох десятків до 1000 мг/л (прісні води), однак є багато районів, у яких вода для використання характеризується високим вмістом розчинних солей – до 3000-5000 мг/л. Склад солей природних вод представлений переважно катіонами Ca, Mg, Na, K, Fe й аніонами HCO₃, Cl, SO₄, NO₃.

Людина отримує з їжею до 20 г мінеральних речовин на добу, серед яких перераховані сполуки містяться в значно більшій кількості, ніж надходять із питною водою. У разі використання прісних вод організм людини отримує з ними лише 2-5% мінеральних солей від кількості, яка міститься в харчовому раціоні, тому фізіологічне значення сольового складу води невелике.

У разі вживання високомінералізованих вод в організм надходить до 10-30% (а за окремими компонентами сольового складу – ще більше) мінеральних солей із їх кількості в усьому харчовому раціоні.

Вода, що містить понад 1000 мг/л мінеральних солей, може мати неприємний смак ( солоний, гірко-солоний, в’яжучий), погіршувати секрецію та підвищувати моторну функцію шлунка й кишечника, негативно впливати на засвоєння харчових речовин і спричиняти диспепсичні явища. Вода, що містить багато солей кальцію та магнію, майже непридатна для господарсько-побутових потреб. Особливо сильна дія високомінералізованих вод виявляється на особах, які не звикли до такої води. Особи ж, які постійно мешкають у місцевостях, де відсутня прісна вода, до певної міри адаптуються до води, котра містить до1500-3000 мг солей в 1 л.

У корінного населення не спостерігають помітних фізіологічних або біохімічних відхилень від норм і не реєструють підвищення захворюваності.

Із раніше перерахованих сполук, які входять до складу природних вод, виражені токсичні властивості мають нітрати. Нітрати, як відомо, не належать до числа метгемоглобінутворювачів, але у дітей грудного віку, надходячи до травного каналу з водою, вони внаслідок діяльності кишкової мікрофлори відновлюються в нітрати, які всмоктуючись, блокують гемоглобін крові через утворення метгемоглобіну. Небезпека для життя настає тоді,  коли вміст метгемоглобіну в крові перевищує 50%. Чим менший вік дітей грудного віку, тим важчий перебіг хвороби. Це пояснюються тим, що у маленьких дітей повністю або частково відсутня метгемоглобінова редуктаза в еритроцитах. Причиною високого вмісту еритроцитів у криничній воді є збільшення використання азотних добрив.

Останнім часом значно зріс інтерес до вивчення вмісту мікроелементів у воді: фтору, йоду, селену, кобальту, марганцю тощо. Це певною мірою пояснюється значним перевищенням кількості мікроелементів у добовому раціоні води порівняно з надходженням їх із харчовими продуктами.

Збільшення вмісту деяких мікроелементів у воді понад установлені норми може призвести до геохімічних ендемій [4]. До найпоширеніших на земній кулі геохімічних ендемій водного походження належить флюороз, який спричиняється високим вмістом у воді фтору. Ендемічний флюороз реєструється в багатьох країнах світу. В населених пунктах, де питна вода містить невелику кількість фтору, спостерігається підвищена у 2-4 рази захворюваність на карієс зубів.

У районах, ендемічних щодо зоба, який спричиняється недостатнім надходженням до організму йоду з їжею, використання підземних вод із великим вмістом йоду може сприяти зменшенню або припиненню ендемії. У місцевостях залягання руди спостерігалися випадки захворювань ендемічного характеру серед населення або тварин, які були спричинені високим вмістом свинцю, арсену, ртуті або інших мікроелементів у підземних водах цих районів.

Скидання неочищених промислових стічних вод може призвести до появи небезпечних концентрацій арсену, ртуті, свинцю, хрому та інших шкідливих домішок у воді відкритих водоймищ.

У зв’язку з широким використанням агрохімікатів для боротьби із шкід-никами сільськогосподарських культур і лісонасаджень можливе надходження стійких у навколишньому середовищі пестицидів у воду відкритих водоймищ. Небезпека забруднення води токсикантами полягає в тому, що  вони нагромаджуються у водних організмах, у тканинах яких концентрація цих речовин може на 1-3 порядки перевищувати концентрацію у воді.

Останнім часом велика увага приділяється вивченню радіоактивності природних вод і її гігієнічному значенню. Є підстави думати, що використання природних вод із підвищеною радіоактивністю для внутрішнього вжитку може призвести до несприятливих генетичних наслідків (збільшення випадків уроджених аномалій), збільшення захворюваності на  злоякісні новоутворення, хвороби крові та ін.

Питання для самоперевірки:

1.    Доведіть важливість якості води як одного з основних факторів життєдіяльності людей.

2.    Які основні показники якості води необхідно враховувати при оцінюванні стану водних питних ресурсів?

3.    Які захворювання можуть виникати під негативною дією водного фактора ?

4.    За яким показниками необхідно оцінювати хімічний стан поверхневих та підземних вод ?

&  Література:  [3 – 6, 9, 14, 18]

1. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. Спеціальне видання до 5-ої Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища “Довкілля для Європи”. – Київ, 2003. – 128 с.

2. Програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення  екологічної політики з урахуванням регіональних пріоритетів Полтавської області на період до 2010 року. – Полтава, 2001. – 220 с.

3. Барановський В.А. Екологічний атлас України. – К: Географіка, 2000. – 40 с.

4. Даценко І.І. Гігієна та екологія людини: Навчальний посібник для вузів.− Львів: Афіша, 2000 – 248 с.

5. Литвинова Г.О. Гігієна з основами екології: Підручник для вузів.− К.: Здоров'я,  1999. – 368 с.

6. Кутепов Е.М., Вашкова В.В., Чарыева Ж.Г. Особенности воздействия факторов окружающей среды на состояние здоровья отдельных групп населения// Гигиена и санитария. – 1999. – №6. – С.13 – 17.

7. Методичні вказівки до вибору та обґрунтування критеріїв і показників сталого розвитку різних ландшафтних регіонів України / А.Г. Шапар, В.Б. Хазан, М.В.Мажаров, О.К. Лівшиць, М.В. Кушинов, Я.Я. Сердюк, М.А. Ємець. – Дніпропетровськ: ІППЕ НАН України, 1999. – 88 с.

8. Транхтенберг И.М. Приоритетные аспекты проблем медицинской экологии в Украине // Здоровье Украины. – 1999. – 1 августа №8. – С.3.

9. Кондратюк В.А. Загальна гігієна з основами екології: Підручник / В.А. Кондратюк, В.М. Сергета, Б.Р. Бойчук та ін. / За ред. В.А. Кондратюка. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – 592 с.

10.  Бердник О.В., Серих Л.В. Екологічні аспекти оцінки стану здоров'я населення// Довкілля та здоров'я. – 2001– №2. – С. 32-33.

11.  Сердюк А.М., Бариляк І.Р., Горбань Є.М. Стан і перспективи розвитку пріоритетного наукового напрямку „Охорона навколишнього середовища” //Лікарська справа / Врачебное дело. – 1998 – №4 – С. 3-6.

12.  Ревич Б.А. Загрязнение окружающей среды и здоровье населения. Введение в экологическую эпидемиологию: Учебное пособие. – М.: Издательство МНЭПУ, 2001. – 264 с.

13.  Сидоренко Г.И., Захарченко М.П., Кошелев Н.Ф. Экогигиена – наука о планетарном здоровье // Вестник Российской акад. медиц. наук. – 1995.– №3.– С.3.

14.  Сердюк А.М. Навколишнє середовище і здоров'я населення України //Довкілля та здоров'я. – 1998 –  №4 – С.2-6.

15.  Зербіло Д.Д. Екологічна патологія та екологічна нозологія: новий напрям у медицині // Пульсар. – 2001. – №6. – С. 10-13.

16.  Попов О.И., Коробчанский В.А. Эколого-гигиенические аспекты оценки и прогнозирования состояния здоровья населения в связи с проблемой загрязнения воздушной среды // Довкілля та здоров'я. – 1999. – №3. – С.33-35.

17.  Київ 2003 через Оргус. Досвід цифрового виміру довкілля України в часі та просторі. Довілля для Європи. − Видавництво „КВІЦ”.

18.  Загальна гігієна: пропедевтика гігієни: Підручник / Є.Г.Гончарук та ін. – К.: Вища школа, 1995. – 552 с.

19.  Алексеева Т.И., Козлов А.И., Курбатова О.Л. и др. Экология человека: Учебное пособие. – М.: Изд-во МНЭПУ, 2001. – 440 с.