1. Написання розмірів і позначення шорсткості поверхонь.

2. Типові елементи деталей.

3. Основні види з’єднань деталей.

4. Виконання складального креслення.

5. Оформлення текстової документації.

1. Нанесення розмірів і позначення шорсткості поверхонь

Розміри на кресленнях наносять з врахуванням конструктивних особливостей, роботи деталі у виробі, технології її виготовлення та контролю. Такі вимоги визначають бази, від яких обміряють деталі під час їх виготовлення та контролю, а також під час складання виробу. Бази поділяють на конструкторські, технологічні та вимірювальні (ГОСТ 2.1495 – 76). Усі розміри на робочих кресленнях деталей, крім розмірів положення спряжених поверхонь (конструкторські бази), рекомендується наносити від технологічних або вимірювальних баз. Конструкторськими базами називають сукупність геометричеих елементів (поверхонь, ліній та точок) відносно яких орієнтують деталь у механізмі. Вимірювальна база – це сукупність геометричних елементів, відносно яких відлічують розміри при обмірюванні деталі. Технологічна база – це поверхня відносно якої орієнтують деталь під час її виготовлення. Розміри на кресленнях наносяться за допомогою розмірних та виносних ліній і відповідного напису. Виносні лінії повинні бути продовжені за вістря стрілки на 1…5 мм. Відстань між розмірною лінією та паралельною їй лінією видимого контура, а також між паралельними розмірними лініями повинна бути в межах 6…10 мм. Не допускається використовувати лінії контуру, осьові або виносні, в якості розмірних ліній. Розмірні лінії бажано наносити поза контуром зображення. Не дозволяється повторювати розміри одного й того ж елемента на різних зображеннях, виняток – довідкові розміри, які вказують для більшої зручності користування кресленням. Розміри кількох однакових елементів виробу, як правило, наносять один раз із зазначенням кількості цих елементів (рис.8.1). При нанесенні розмірів, що визначають відстань між рівномірно розміщеними еле-ментами (наприклад отворами), рекомендується замість розмірного ланцюжка проставляти розмір між сусідніми елементами та розмір між крайніми елементами у вигляді добутку кількості проміжків між елементами на розмір проміжку (рис.8.1).

Шорсткість поверхонь деталей визначається мікронерівностями, які з’являються в результаті обробки цих поверхонь. Найбільш поширеними показниками шорсткості є висотні параметри Rа, Rz та Rmax. Рекомендується використовувати параметр Ra – середнє арифметичне відхилення профілю в межах базової довжини, мкм:

де уі – відхилення профілю, мкм.

На рис.8.2 показано середнє арифметичне відхилення профілю в межах базової довжини. Шорсткість на кресленнях проставляється за допомогою наступних позначень:

• - для позначення шорсткості поверхонь, що утворюється видаленням шару матеріалу;
• -для позначення шорсткості поверхонь, вид обробки яких конструктором не встановлений;
• - для позначення шорсткості поверхонь, що утворюється без видалення шару матеріалу (литтям, штампуванням тощо), або поверхні, які не обробляються за даним кресленням.

2. Типові елементи деталей

Типові елементи, які використовують при конструюванні деталей, забезпечують їх функціональне призначення та технологічність виготовлення. Отвори – найбільш поширені елементи деталей. Вони можуть бути циліндричної, конічної та іншої форми. Крім того розрізняють отвори наскрізні й глухі, гладкі та різьбові, однакового перерізу по всій довжині й ступінчасті. При зображенні глухого циліндричного отвору зазвичай зображають і конічний елемент, що залишається від забірної частини свердла (рис.8.3). Різьба – це елемент деталі, утворений гвинтовим переміщенням плоского контуру (профілю) по циліндричній або конічній поверхні.

Позначення всіх різьб, крім трубної й конічної, розміщують на розмірній лінії, яка відповідає номінальному (зовнішньому) діаметру (рис.8.4,а). Позначення трубної й конічної різьб розміщують на поличці лінії – виноски, яка закінчується стрілкою; стрілка повинна вказувати на суцільну товсту (основну) лінію зображення різьби (рис.8.4,б).

3. Основні види з’єднань деталей

З’єднання поділяються на рознімні та не рознімні. Рознімними називають з’єднання, які можна розібрати без руйнування окремих деталей. Роз’ємними є, наприклад, різьбові, шпонкові, шліцьові з’єднання. Нерознімними називають з’єднання під час розбирання яких окремі елементи руйнуються. До них належать клепані, зварні, паяні та клеєні з’єднання. Різбові з’єднання є найбільш поширеними серед рознімних. Вони поділяються на рухомі та нерухомі. Рухомі різьбові з’єднання – з’єднання, в яких у робочому стані одна різьбова деталь (гайка) переміщується відносно другої (гвинта) або ж навпаки. Прикладом рухомого різьбового з’єднання є різьбова пара – гвинт ходовий – гайка у гвинтових пресах, металорізальних верстатах тощо. У нерухомому різьбовому з’єднанні після складання виробу такого переміщення не повинно бути. Прикладом нерухомих різьбових з’єднань є болтові з’єднання, з’єднання шпилькою, гвинтом, тощо. Болтове з’єднання складається з болта, гайки, шайби та деталей, які скріплюються (рис.8.5).

Для з’єднання труб застосовують з’єднувальні фасонні елементи – фітинги. Фітинги мають різну форму муфт, кутників, трійників, хрестовин тощо. Приклад фітингового з’єднання представлено на рис.8.6.

Шпонкове з’єднання – це нерухоме з’єднання шківа, зубчастого колеса, маховика (втулки) з валом чи іншою деталлю за допомогою шпонки (рис.8.7). Шпонка призначена для передачі крутильного моменту та осьового зусилля від вала до колеса або навпаки.

4. Виконання складального креслення

Складальне креслення – це документ, який містить зображення складальної одиниці й інші деталі, необхідні для її складання (виготовлення) і контролю. Необхідна кількість зображеннь складальної одиниці повинна бути мінімальною, але достатньою для повного уявлення про будову виробу. На складних кресленнях виробів або їх складових частин у разі потреби використовують додаткові види, розрізи. Штрихування в розрізах і перерізах однієї й тієї ж деталі на всіх зображеннях повинно мати нахил 45˚ в один і той же бік і однакову відстань між лініями штрихування. Виріб на кресленні повинен розміщуватися в положенні, яке відповідає робочому. Складові частини механізмів, що рухаються, на складальному кресленні слід показувати в закритому положенні, наприклад, заслінки, а пробкові у відкритому.

На складальних кресленнях дозволяється не показувати:

• 1) фаски, округлення, проточки, заглиблення, виступи, рифлення та інші дрібні елементи;
• 2) зазори між стержнем і отвором;
• 3) кришки, кожухи, перегородки й інші, якщо потрібно показати закриті ними складові частини вибору.

На складальних кресленнях для спрощення дозволяється:

• 1) на розрізах показувати не перерізаними складальні одиниці, на які оформлені самостійні складальні креслення;
• 2) типові, закуплені та інші вироби, які широко використовуються (наприклад електродвигуни), показувати зовнішніми контурами спрощено;
• 3) давати повне зображення лише однієї з кількох однакових складових частин (коліс, опор та інші), а решту зображати спрощено зовнішніми контурами;
• 4) використовувати спрощені й умовні зображення кріпильних стандартних виробів (болтів, гвинтів, гайок, шпильок та інші), їх елементи за умовними співвідношеннями розмірів.

На складальному кресленні всі складальні частини виробу нумерують відповідно до номерів позицій, вказаних у специфікації складальної одиниці. Приклад частини складального креслення представлено на рис.8.8.

5. Оформлення текстової документації

Текстові документи поділяються на документи, що складаються в основному з суцільного тексту (технічні описи, розрахунки, пояснювальні записки тощо), та документи, інформація в яких представлена у вигляді таблиць (специфікації, відомості, таблиці та інші). Усі тексові документи виконуються на форматах, встановлених стандартом ЄСКД. Пояснювальна записка виконується на аркуші А4 за формами 5 та 5а. Ці форми передбачають рамку на відстані 5 мм від краю аркуша зверху, знизу і справа та на відстані 20 мм – зліва. У нижній частині формату виконується основний надпис розмірами 185х40 для першого аркуша та 185х15 – для наступних аркушів (рис. 8.9). Відстань від рамки до межі тексту зліва – не менше 5 мм, справа – не менше 3 мм, зверху і знизу – не менше 10 мм. Текст документа розділяють на розділи й підрозділи. Специфікація – це основний конструкт-торський документ для складальних одиниць, комплексів і комплектів (рис.8.10).

У загальному вигляді специфікація складається з розділів, які розміщуються в такій послідовності: „Документація”, „Комплекси”, „Складальні одиниці”, „Деталі”, „Стандартні вироби”, „Інші вироби”, „Матеріали”, „Комплекти”.

6. Схеми

Схема - це конструкторський документ, в якому у вигляді умов¬них зображень і (або) позначень предмтавлені складові частини виробу, а також зв'язки між ними. Згідно з ГОСТ 2.701-84, схеми залежно від видів елементів і зв'язків, які входять у склад виробу, поділяються на види, перелік яких подано в табл.8.1.

Кожен конструкторський документ має свій шифр. А отже схеми теж мають свій шифр, який складається з літери, що визначає вид схеми, і цифри, для позначення типу схеми (табл. 8.2). Наприклад, схема електрична принципова – Э3, схема гідравлічна структурна – Г1. Цей шифр обов’язково вказується в основному написі креслення. Схеми можуть бути виконані як площинне зображення, так і як аксонометрична проекція. Розглянемо деякі зі видів схем.

Принципові схеми використову¬ють для вивчення принципу роботи виробів, а також при їх налагодженні, контролі та ремонті. Вони є основою для розробки інших конструкторських документів, наприклад, схем з'єднань (монтажних) і креслень. На принципових електричних, гідравлічних і пневматичних схемах всі складові (елементи або пристрої) виробу зображають у вигляді графічних позначень, а також вказують відповідні зв'язки між ними (електропроводи, трубопроводи).

Структурна схема – це конструк¬торський документ в якому вказуюють основні функціональні частини виробу, їх призначення та взаємозв'язок. Усі функціональні частини на схемі зображують умовними графічними позначеннями (прямокутниками, колами, тощо) із зазначенням типу елемента (пристрою) та його конструкторського документа. Якщо функціональних частин багато, то замість найменувань, типів та позначень допускається проставляти порядкові номери праворуч від зображення або над ним, як правило, зверху вниз у напрямку - зліва направо. Порядкові номери мають бути розшифровані у таблиці, яка розміщується на схемі. На схемі також розміщують написи, діаграми, таблиці з параметрами у характерних точках (сила струмів, напруга, форми та амплітуда імпульсів), математичні залежності тощо. На рис. 8.11 показано структурну схему інтегрованої плати оцифровки відеозображення.

Схема електрична принципова – це конструкторський документ, який виконується без збереження масштабу, і на якому показуються у вигляді умовних графічних позначень усі електричні елементи та пристрої виробу, а також електричні зв'язки між ними. Причому дійсне просторове розташування складових частин виробу, як правило, не враховується.

Елементи електричних схем зображуються на схемі у вигляді умовних графічних позначень (табл. 8.3), встановлених відповідними стандартами. Дозволяється також зображати їх оберненими на кут 90°, 180° та 270 .