ТЕМА 9. ПОНЯТТЯ КОНТРАБАНДИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЇЇ ЗДІЙСНЕННЯ

Перед початком розгляду питання щодо правопорушень та злочинності в митній справі можна вказати на об’єктивний фактор існування цього феномену - там, де існують обмеження, встановлені державою до власника товару, коли він не в змозі вільно розпоряджатися своєю власністю, завжди буде існувати бажання обійти закон, порушити заборони. Тому там, де є митна служба - там існує і контрабанда. Інакше державі не потрібна була б митниця.

   Контрабанда як вид митних правопорушень була відома ще в давні часи. Зокрема про неї згадувалось у древньогрецьких і римських правових і літературних джерелах. Слово “контрабандос” уживалось для позначення товарів і предметів, що заборонялися для ввезення і підлягали конфіскації. Деякі факти контрабанди в значних розмірах потрапили на сторінки історії. Відомим є факт ввезення у 1696 р. у Францію контрабандним шляхом 800 тис. тюків шерсті, виробленої в Англії..]

   Стан боротьби з правопорушеннями в митній справі залежить від багатьох факторів, серед яких головними є:

- стан економіки держави;

- стан розвитку законодавства;

- стан законослухняності та правової свідомості громадян.

Важливе значення мають навіть такі фактори, як географічне розташування держави, стан транспортної мережі, характеристика сусідніх держав, митно-правовий режим у них тощо.

Не зайвим для кращого засвоєння матеріалу буде нагадати, що згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Зазначимо для порівняння, що ст. 7 Кримінального кодексу України (ККУ) констатує: “Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну та економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки”.

У тексті ст. 7 КК України вказані ті соціальні цінності та блага, на які злочин посягає. Кримінальній відповідальності підлягає особа, винна у вчиненні злочину. Тобто злочин — це винне діяння, за яке може бути призначено судом покарання.

Таким чином, поняття злочину включає 4 ознаки. Злочином за кримінальним правом визнається діяння (дія або бездіяльність), яке є суспільно небезпечним, протиправним, винним та карним. Діюче законодавство допускає можливість звільнення особи, яка здійснила злочин, від кримінальної відповідальності та покарання. Згідно з ч. 2 ст. 50 ККУ особу, яка вчинила злочин, може бути за вироком суду звільнено від покарання, коли буде визнано, що в силу наступної бездоганної поведінки і чесного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Відповідно до ст. 51 ККУ особу, яка вчинила діяння, що містять ознаки злочину, який не являє великої суспільної небезпеки, може бути звільнено від кримінальної відповідальності. Така особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності, матеріали справи про неї можуть бути передані на розгляд товариських судів; або така особа може бути передана на поруки громадських організацій чи трудових колективів. Малозначність діянь означає, що вчинена дія (бездіяльність) або зовсім не спричинила і не могла спричинити шкоди, або спричинила чи могла спричинити лише дуже незначну шкоду. Якщо в діянні встановлені ознаки, які вказані в ч. 2 ст. 7 ККУ, справа підлягає закриттю за відсутністю складу злочину.

Митний кодекс України та ст. 70 Кримінального кодексу України визначають контрабанду як переміщення товарів, валюти, цінностей та інших предметів поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах або групою осіб, які організувалися для заняття контрабандою, а також незаконне переміщення історичних і культурних цінностей, наркотичних засобів, отруйних речовин, зброї. Караються такі діяння відповідно до кримінального законодавства позбавленням волі на строк від 3 до 10 років з конфіскацією майна.

Об’єктом контрабанди є суспільні відносини в галузі митної справи, інтереси держави, яким причиняється шкода злочинними діями.

Із суб’єктивної сторони контрабанда передбачає наявність прямого умислу. Винний усвідомлює обставини і характер незаконного переміщення зазначених предметів через митний кордон і бажає їх вивезення (ввезення) з порушенням встановлених правил.

Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16 років.

Контрабанда вважається закінченим злочином з моменту фактичного переміщення предметів через митний кордон.

Незаконним визнається і таке переміщення товарів або інших цінностей через митний кордон, яке здійснювалося поза митним контролем, тобто поза місцем розташування митниці або поза часом здійснення митного оформлення, чи здійснення підготовчих дій до такого порушення, а також з приховуванням від митного контролю таких предметів.

Контрабанда кваліфікується за ознакою великих розмірів у випадку переміщення через митний кордон предметів контрабанди. Визначення цін предметів робить експерт.

Незаконне переміщення товарів, транспортних засобів і предметів, вчинене при відсутності всіх, передбачених ст. 70 ККУ ознак, тягне адміністративну відповідальність.

Раніше підкреслювалось, що зовнішньою ознакою контрабанди є незаконне переміщення предметів через митний кордон. Але правовою сутністю цього діяння є порушення встановленого державою порядку переміщення таких предметів, причинення шкоди економічним інтересам держави, бо внаслідок таких діянь вона не отримує відповідні митні платежі, митні збори, не може контролювати і регулювати економічні процеси.

Разом з тим, треба зрозуміти, що формальні ознаки складу злочину ще не точно віддзеркалюють його сутність, ступінь соціальної загрози. Мабуть, виходячи із цього, законодавець робить відступ від своїх принципів і дублює склад злочину як у Кримінальному кодексі, так і у Митному.

Можна зрозуміти таке становище як тимчасове, викликане різними змінами в суспільних відносинах, які ще не знайшли законодавчого відображення. Ми маємо застарілі Кримінальний і Митний кодекси. А сам злочин у роки створення суверенної України набув іншої сутності, особливо зважаючи на розміри вартості предметів, що переміщуються. Хто міг думати в часи написання цих кодексів, що валюта з’явиться майже у кожного громадянина, і тому необхідно буде вводити кваліфікаційну ознаку — розмір, щоб відрізнити злочин від правопорушення.

Організованою групою осіб для заняття контрабандою визнається двоє чи більше осіб, які спеціально об’єдналися з метою спільного і неодноразового переміщення через митний кордон товарів і предметів. Ця ознака вважається наявною, якщо існує певна стійкість групи і її учасники діють як співвиконавці злочину. Навмисне приховування предметів від митного контролю, вчинене всіма членами групи, тягне за собою однакову відповідальність для кожного.

Заслуговує на увагу те, що для визначення предметом контрабанди зброї необхідно мати висновок експерта, і якщо не вистачає комплектуючих, то це не є зброя. (Існують такі маленькі хитрощі, як розукомплектування, розділення на частини і ввезення частинами в різний час.) Ввезення розукомплектованої зброї (яку без проблем можна зібрати за межами митної території України) кваліфікується вже по-іншому і не містить складу злочину.

Цю недосконалість закону активно використовують при перевезенні автозасобів, щоб уникнути сплати надто великих митних платежів та інших видів податків. За декілька метрів від кордону автомобіль розукомплектовують і перевозять окремо як комплектуючі частини (кузов, двигун, колеса, шасі), розмір митних платежів за які значно менший, ніж за цілий автомобіль. Потім на території України через декілька метрів від зони митного контролю в іншій автомайстерні автомобіль збирають. Залишається питання оформлення автомобіля в органах ДАІ, але спеціалісти і тут досягають поставленої мети.

Порушення кримінальної справи є першою стадією кримінального процесу, започаткуванням провадження та необхідною умовою для законного кримінального або правового переслідування . З моменту порушення кримінальної справи починаються кримінально-процесуальні правовідносини між громадянином і державою в особі слідчого (дізнавача).

На цій стадії прокурор, суд, органи розслідування (слідчий, дізнавач) вирішують питання про наявність достатніх даних для того, щоб розпочати розслідування у конкретній справі, як необхідно реагувати на факт, що став їм відомим і що містить ознаки злочину, чи необхідне на підставі цього факту втручання органів правосуддя.

Таким чином, порушення кримінальної справи — це стадія кримінального процесу, в якій повноважні посадові особи вирішують питання про наявність або відсутність у матеріалах про злочин, що надійшли до них, приводів і підстав для початку провадження у кримінальній справі.

Після порушення кримінальної справи прокурор, органи розслідування і суд отримують право та зобов’язання проводити процесуальні дії, що спрямовані на розслідування і розгляд конкретної справи, та вживати заходів, які зачіпають основні законні права і свободи громадян: проводити обшуки, виїмки, допити свідків, проводити огляди та інші слідчі дії. У цьому, якщо обмежуватися сказаним вище,— процесуально-правове, юридичне значення стадії порушення кримінальної справи.

Соціальне її значення полягає в тому, що правильне вирішення завдань цієї стадії кримінального процесу впливає на стан боротьби зі злочинністю, зміцнює правопорядок у державі. Уважний і всебічний розгляд і кваліфікована оцінка первинних матеріалів запобігають порушенню прав і свобод громадян, що сталося б при порушенні кримінальної справи безпідставно.

Треба зауважити, що для всіх правоохоронних органів закон встановив вимоги швидко, не гаючи часу, реагувати на будь-який факт скоєння правопорушення, який став їм відомий, незалежно від підвідомчості майбутньої кримінальної справи.

Стадія порушення кримінальної справи — це особлива, самостійна стадія кримінального процесу як за характером питань, що вирішуються, так і за значенням, яке має їх своєчасне та кваліфіковане вирішення.

На цій стадії:

- приймаються заяви, повідомлення про скоєний злочин або про готування до скоєння злочину;

- виконується попередня перевірка цієї інформації;

- виноситься мотивована постанова про порушення кримінальної справи або відмову в порушенні кримінальної справи.

   Жодна кримінальна справа не може обминути цей етап або виникнути без нього.

Кримінальна справа порушується відповідно до законодавства та на підставі факту скоєного злочину або злочину, що готується до скоєння. У момент порушення кримінальної справи у більшості випадків ще не відомо, хто конкретно і яке конкретне протиправне діяння скоїв. Навіть якщо при порушенні кримінальної справи є свідчення на особу, що скоїла злочин, та ознаки складу злочину, все одно ці дані необхідно уважно перевіряти шляхом виконання відповідних процесуальних дій у межах попереднього розслідування (потім вони вивчаються і перевіряються також при судовому провадженні).

Для того аби притягти особу, що скоїла злочин, до кримінальної відповідальності, необхідно зібрати докази, які б підтверджували обвинувачення. Такі докази збирають у процесі попереднього дізнання та попереднього слідства. Таким чином, дізнання та попереднє слідство є процесуальними формами попереднього розслідування.

Така копітка робота на цій процесуальній стадії є необхідною умовою, вимогою та гарантією дотримання законності, захисту прав і свобод людини.

Вирішити питання або прийняти рішення про порушення кримінальної справи мають право тільки уповноважені на те державні органи і посадові особи. В переліку таких органів, поряд з прокуратурою, судом, слідчим, є і митні органи, що наділені правом дізнання.

Для забезпечення невідкладного реагування на факт або на інформацію про скоєний злочин чи готування до злочину закон (ст. 97 КПК України) покладає відповідальність на орган дізнання (суддю, прокурора, слідчого) приймати заяви та повідомлення про будь-який скоєний злочин або підготовку до нього і виносити по них відповідні рішення в термін не більш 3-х діб незалежно від відомчої належності та компетенції. Варіантами таких рішень можуть бути:

- порушення кримінальної справи;

- відмова в порушенні кримінальної справи;

- передача заяви (повідомлення) відповідно до відомчої належності.

Одночасно і невідкладно з прийняттям одного із зазначених рішень названі правоохоронні органи та посадові особи зобов’язані вжити заходів щодо запобігання злочину.

Закон визначає, що прокурор, суд, слідчий та органи дізнання можуть порушити кримінальну справу тільки за наявності для цього законного приводу та достатньої підстави. Ст. 94 КПК України називає приводи або джерела, із яких вказані особи дізнаються про скоєний злочин або про підготовку до скоєння злочину. Ними є:

- заяви громадян, організацій, установ, посадових осіб;

- повідомлення представників влади, громадськості та окремих громадян, які затримали підозрюваного на місці скоєння злочину або з речовими доказами;

- явка з повинною;

- повідомлення в засобах масової інформації;

- безпосереднє виявлення органами дізнання, слідчим, судом, прокурором ознак злочину.

Важливим моментом для порушення кримінальної справи є попередження особи, що зробила заяву, про кримінальну відповідальність за свідомо неправдивий донос. За заявою складається протокол, в якому зазначається місце, час подання заяви, повне найменування органу, посадової особи, яка прийняла заяву, прізвище, ім’я, по батькові заявника, підписка про те, що особа була попереджена про відповідальність за неправдивий донос. Потім викладається зміст заяви із зазначенням усіх відомих обставин справи та доказів. Протокол підписують заявник та особа, що його склала. Всі письмові заяви завжди повинні бути підписані особами, що їх зробили, інакше заяви вважаються анонімними. Закон установлює, що анонімні заяви теж можуть перевірятися, але питання про порушення кримінальної справи вирішується не за ними, а за результатами перевірки, на що потрібен час.

Якщо особа з’явилася з повинною, то необхідним є встановлення її особистості, після чого складається протокол про явку з повинною. Протокол підписують особа, що з’явилася з повинною, та посадова особа, яка має право на порушення кримінальної справи.

Підставами для порушення кримінальної справи є наявність у фактах, про які надійшли повідомлення, ознак складу злочину та наявність даних, які вказують на те, що ці факти мали місце в дійсності.

  До моменту порушення кримінальної справи ніхто не має права виконувати передбачених Кримінально-прецесуальним кодексом ніяких слідчих дій, зокрема: допиту, обшуку, виїмки, експертизи.

До порушення кримінальної справи при затриманні підозрюваного повинен бути проведений особистий обшук. Крім того, у невідкладних випадках до моменту порушення кримінальної справи дозволяється провести огляд місця, де було скоєно правопорушення. Після цього, якщо буде достатньо підстав, справа повинна бути порушена негайно.

У митних органах безпосереднє виявлення ознак такого злочину як контрабанда має свої особливості. Органи зізнання незалежно від будь-яких заяв і повідомлень (тобто приводів, зазначених у п. 1 ст. 95 КПК) мають можливість під час митного огляду безпосередньо виявити ознаки контрабанди або підготовки до неї, замаху на контрабанду. Такі додаткові можливості виникають під час:

- здійснення митного контролю посадовими особами митних органів у межах їх службових функцій;

- застосування для митного контролю технічних засобів, залучення спеціалістів та експертів інших відомств, пошукових собак тощо;

- особистого догляду громадян, стосовно яких є аргументовані підстави вважати, що вони переміщують через митний кордон, або перебуваючи в зоні митного контролю чи в транзитній зоні міжнародного аеропорту, переховують на собі предмети контрабанди;

- перевірки обставин надання фізичним та юридичним особам митних пільг;

- митного оформлення товарів і предметів, що перебувають тимчасово на зберіганні у приміщеннях і на території підприємств та організацій.

Ознаки контрабанди можуть бути виявлені безпосередньо під час здійснення провадження у справі про порушення митних правил. Зокрема, під час опитування осіб про ці порушення; при адміністративному затриманні особи, що порушила митні правила; при виконанні митних обстежень, експертизи; при вилученні предметів і документів, що є безпосередніми об’єктами порушення митних правил; при здійсненні перевірки зовнішньоторговельної діяльності юридичної особи тощо.

Необхідно підкреслити вимоги закону відносно того, що перевірка матеріалів, які сигналізують про скоєні злочини або про готування до них, повинна бути націлена тільки на виявлення обставин, які підтверджують наявність злочинного діяння. Вона не повинна перетворюватися на збирання матеріалів, що підтверджують скоєння злочину конкретною особою. Це — завдання попереднього розслідування.

Таким чином, для порушення кримінальної справи необхідна наявність приводу і достатньої підстави, тобто обґрунтованих даних, які вказують на те, що факт, який містить ознаки злочинного діяння, мав місце.

Треба мати на увазі, що закон перелічує (ст. 5 КПК) обставини, що виключають можливість порушення кримінальної справи. Зокрема до них належать:

- відстутність самого факту скоєння злочинного діяння;

- відсутність у діянні складу злочину;

- не досягнення особою, що скоїла діяння, віку 16 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кримінального кодексу не є злочином дія чи бездіяльність, які хоча формально і містять ознаки якого-небудь діяння, передбаченого Особливою частиною КК, але через свою малу значимість позбавлені характеру суспільної небезпеки.

У випадках, коли правопорушнику не виповнилося 16 років, органи дізнання та слідства відповідно до згоди прокурора можуть, не порушуючи кримінальної справи, передати матеріали до комісії у справах неповнолітніх. Раніше матеріали передавали в товариські суди та громадські суди, щоб після провадження особу брали на поруки.

Для успішного та швидкого розкриття і припинення злочину, забезпечення передачі справи до суду необхідно швидко і кваліфіковано провести розслідування всіх обставин справи та встановити винних осіб.

Попереднє, або досудове, розслідування як перша стадія кримінального процесу призначене розв’язувати ці завдання. Перша стадія кримінального процесу має дві форми:

1) дізнання — коли процесуальні дії проводяться по “гарячих слідах” або по невідкладних справах;

2) попереднє слідство — основна форма проведення попереднього розслідування, процесуальні дії в межах цієї форми здійснюються в абсолютній більшості кримінальних справ.

“Попереднім” його називають на відміну від судового слідства, яке проводиться переважно за матеріалами попереднього слідства у другій стадії кримінального процесу — стадії судового розгляду.

Усі докази і матеріали, що були зібрані в процесі та в результаті дізнання (а також попереднього слідства), насамперед повинні дати відповідь на питання - мала місце подія чи ні. Якщо відомості про злочин, які стали приводом та підставою для порушення кримінальної справи, не знайдуть підтвердження на цій стадії кримінального процесу, то подальше провадження припиняється і справа до суду не передається.

Таким чином, на стадії попереднього слідства вирішується багато питань, у тому числі й відмова від застосування заходів кримінального покарання, зупинення справи внаслідок встановлення невинності особи, що притягувалася як обвинувачений у справі.

Підвідомчість ведення кримінальних справ визначається за ознаками або властивостями кримінальної справи, відповідно до яких розслідування повинно провадитися тим чи іншим правоохоронним органом або посадовою особою.

У будь-якому випадку посадова особа, що бере участь у проведенні дізнання, повинна уважно та всебічно дослідити, проаналізувати всі обставини справи. Її поведінка як представника влади не повинна викликати негативного реагування, а тим більше стати приводом для законної, обґрунтованої заяви особи, що підозрюється в скоєнні злочину. Дізнавач повинен ефективно, тобто повно і своєчасно внести ясність у справу, сприяти виявленню причин і умов злочинності.

Важливою умовою дотримання законності є неприпустимість нехтування правами громадянина у зв’язку з провадженням дізнання. Обмеження прав допускається, якщо воно обґрунтовано вимогами забезпечення ефективності проведення розслідування та викликано обставинами кримінальної справи.

Порушення кримінально-процесуальних норм або неправильне застосування кримінального закону під час проведення дізнання чи розслідування може привести і чесного добросовісного співробітника до неправильних висновків, внаслідок цього у багатьох випадках стає неможливим встановити ті обставини, що мають відношення до справи, притягти до відповідальності осіб, що дійсно винні, причетні до скоєння злочину.

Кожний випадок беззаконня при провадженні стає підставою засудження невинних осіб або створює умови для ухиляння від кримінальної відповідальності злочинців.

Важливою є загальна вимога щодо об’єктивності, повноти, всебічності та швидкості проведення дізнання. Будь-яке обґрунтоване звернення, клопотання обвинуваченого або інших учасників кримінального процесу повинно бути розглянуте та перевірене уважно, по гарячих слідах. І якщо воно може мати значення для справи, для виявлення обставин, причин та умов злочину або обставин, які підлягають доказу по кримінальній справі, дізнавач зобов’язаний допитати вказаних у клопотанні свідків, призначити проведення експертизи, отримати необхідні документи та виконати інші невідкладні слідчі дії.

Результати перевірки клопотання дізнавач зобов’язаний повідомити заявнику або винести умотивовану постанову із зазначенням мотиву відмови в перевірці клопотання (ст. 131 КПК).

Об’єктивність попереднього розслідування полягає в тому, що дізнавач повинен з’ясувати, дослідити обставини, що свідчать про винність особи і що її виправдовують. Одним словом, треба встановити та вивчити всі обставини, пов’язані з особою та злочином (ст. 20, 21, 68 КПК). Вимоги об’єктивності спрямовані на забезпечення неупередженості слідчого, дізнавача та неприпустимості при збиранні доказів віддавати перевагу звинувачувальним чи виправдовуючим.

Всебічність дізнання полягає в тому, що на стадії попереднього слідства повинні бути перевіреними всі обґрунтовані припущення, версії щодо характеру, мотивів, обставин скоєння злочину та осіб, що його скоїли і були до нього причетні.

Дізнання може бути визнане таким, що проведено об’єктивно, всебічно і повно лише у випадку, коли:

- досліджені всі обставини справи;

- з’ясовані всі виявлені протиріччя;

- установлена повністю подія скоєння злочину;

- установлені ступінь і характер участі кожного із причетних до злочину і перш за все обвинуваченої особи;

- установлені мотиви злочину, його наслідки, причини, обставини, які сприяли його скоєнню.

Треба зазначити, що юристи-теоретики називають дізнання найпростішою формою розслідування кримінальної справи, але необхідно зважати на завдання і мету цієї стадії кримінального процесу, відповідальність за вирішення завдання розкриття злочину.

Для провадження дізнання законодавством установлено два строки його завершення:

- менший — у тих випадках, коли дізнання передує попередньому слідству;

- більший — коли дізнання є основною формою попереднього розслідування за деякими категоріями справ (митників це не стосується).

Орган дізнання — це установа (митна служба, митниця) або посадова особа цієї установи, що уповноважена на провадження дізнання. Безпосередньо провадження дізнання покладається на співробітників підрозділів боротьби з контрабандою та порушенням митних правил. Очолює цю роботу перший керівник відповідної структури: Голова Державної митної служби, начальник митниці та заступники цих посадових осіб. Саме ці особи уповноважені приймати рішення про порушення кримінальної справи та провадження дізнання.

Безпосередньо керівництво дізнанням у митній системі України по конкретних справах на контрабанду здійснює Управління організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил (УОБКБ та ПМП), а у митницях — начальник митниці та його заступники, керівники відділів ОБКБ та ПМП. Посадові особи УОБКБ та ПМП, які особисто призначені наказом Голови Держмитслужби дізнавачами, здійснюють дізнання по складних справах на контрабанду. З урахуванням відповідальності роботи керівники підрозділів дізнання у митницях призначаються Головою Держмитслужби за поданням та згодою керівника УОБКБ та ПМП.

Керівник органу дізнання (начальник митниці, його заступник) при наявності підстав та приводів, керуючись вимогами КПК (ст. 94), виносить постанову про порушення кримінальної справи та доручає конкретному дізнавачу провадження дізнання за цією справою.

Про виявлений злочин і початок провадження дізнання митниця як орган дізнання повинна негайно повідомити прокурора (йому надсилають копію постанови про порушення кримінальної справи), УОБКБ та ПМП (наказ Держмитслужби від 22 грудня 1997 р. №653) та слідчого підрозділу обласного Управління СБУ (ст. 104 КПК).

Дізнання триває не більше 10 діб з моменту порушення справи. Продовження цього строку законом не передбачено.

Дізнання закінчується винесенням постанови про направлення справи для проведення попереднього слідства. Ця постанова затверджується прокурором, після чого відповідно до ст. 6 КПК справа закривається постановою, копію якої протягом доби орган дізнання надсилає в УОБКБ Держмитслужби та прокуророві (ст. 109 КПК) для наступної передачі справи слідчому УСБ області.

Необхідно підкреслити, що для забезпечення об’єктивності, неупередженості розслідування, дотримання законності законодавство передбачає таку міру персональної відповідальності, як відвід або самовідвід дізнавача.

   Ст. 64 КПК вказує, що особа, уповноважена проводити дізнання, за заявою підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, громадського позивача та їх представників може заявити самовідвід або повинна бути відведена від ведення дізнання.

   За наявності підстав для відводу, особа повинна обов’язково відмовитися від участі в проведенні дізнання. Підстави для відводу:

- дізнавач є потерпілим, громадським позивачем, свідком, брав участь у справі як експерт, перекладач;

- дізнавач є родичем підозрюваного або його законного представника;

- наявність інших обставин, які можуть викликати недовіру відносно об’єктивності дізнавача.

   У цих випадках ставиться питання про передачу справи для завершення дізнання іншому співробітнику. Питання про відвід дізнавача вирішується прокурором.

   По справах на контрабанду, тобто по тих, по яких обов’язково потрібно провадження попереднього слідства, митний орган, дізнавач обмежуються тільки виконанням невідкладних слідчих і розшукових заходів. Метою невідкладних слідчих дій є встановлення і закріплення факту, документація слідів злочину. До них належать:

- огляд місця події;

- обшук або виїмка з метою викриття злочинця або речових доказів;

- встановлення дійсності особи потерпілого, підозрюваного;

- затримання та допит підозрюваних;

- допит потерпілої особи та свідків.

   По кримінальних справах на контрабанду насамперед досліджують ознаки складу цього злочину, тобто факти, обставини, що зазначені у диспозиціях ст. 70, 70'КК.

   У результаті дізнання необхідно встановити:

- факт скоєння злочину (час, місце, спосіб скоєння);

- особу (осіб), що характеризують особу в скоєнні злочину;

- мотиви злочину;

- інші обставини, через які підозрюють підозрюваного;

- причини, умови, що сприяють скоєнню злочинів.

   Виявлені по кримінальних справах факти та обставини тільки тоді стають доказами і використовуються в процесі, коли вони зібрані та підкріплені вказаними в законі засобами та джерелами. Зокрема, в ч. 1 ст. 65 КПК зазначається, що до них належать будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання встановлює наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються:

- показаннями свідків, потерпілих, підозрюваних;

- висновками експерта;

- речовими доказами, що мають на собі сліди злочину чи є предметами скоєння злочину;

- протоколами дізнавача, слідчого (ч. 2 ст. 65 КПК).

   Таким чином, доказами по кримінальній справі можуть бути тільки правильно у встановленому законом порядку документально оформлені дані, які мають відношення до конкретної справи, конкретного факту скоєння злочину.

   Враховуючи неймовірну здатність доказів зникати та можливість їх підміни, законодавець кваліфікував першочергові дії щодо їх виявлення та закріплення як невідкладні слідчі дії, а дізнання фахівці називають розслідуванням по гарячих слідах.

   Ст. 104 КПК визначає вимоги до порядку здійснення невідкладних слідчих дій, процесуальні дії збирання і закріплення доказів.

   Затримання підозрюваного — дуже гостра процесуальна дія, яка безпосередньо зачіпає, порушує основне право людини — на свободу. Тому вона може застосуватися тільки на підставі достатніх даних. Але треба мати на увазі й обов’язки митних органів як органів дізнання щодо вжиття всіх необхідних заходів для припинення злочину та затримання злочинця. Ст. 106 КПК вимагає, щоб дізнавач при виявленні даних, які вказують на конкретну особу як на ту, що скоїла злочин, ужив заходів до розшуку та затримання підозрюваної особи.

   Відповідно до ст. 43´ КПК підозрюваним називають особу, що затримана за підозрою у скоєнні злочину, особу, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови щодо притягнення її як обвинуваченого по справі.

   Затримання як захід процесуального примусу і як процесуальна міра дізнання та слідства здійснюється тільки дізнавачем і тільки після того, як справу порушено.

   Отже, затримання — це короткочасний арешт особи, підозрюваної у скоєнні злочину, за вчинення якого кримінальний закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі. Його застосовують з метою запобігання злочинним діям особи або припинення їх, а також позбавлення особи, підозрюваної у скоєнні злочину, можливості ухилитися від притягнення до кримінальної відповідальності.

Затримання як процесуальний захід треба відрізняти від дій митників по затриманню особи в момент викриття контрабанди. Не всі митники є дізнавачами. Митний інспектор виконує свої службові функції, а не кримінально-процесуальні дії. Органи дізнання митної системи мають право процесуально затримувати особу, що підозрюється у скоєнні контрабанди, при наявності однієї із перелічених підстав:

- особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його виявлення;

- очевидці вказують, що саме ця особа здійснила контрабанду;

- на підозрюваному або його одязі, при ньому, в житлі, за місцем роботи виявлені сліди контрабанди;

- особа намагалася втекти з місця події;

- особа не має постійного місця проживання (ст. 106 КПК).

За фактом затримання складається протокол на місці затримання або після доставлення затриманого в приміщення митного органу. В протоколі (який складається на стандартному бланку) вказується:

- посада, персональне звання та прізвище дізнавача, який здійснив затримання;

- прізвище, ім’я та по батькові затриманого, рік і місце його народження, інші дані на особу;

- день, час, рік і місце затримання, обставини, поведінка затриманого;

- пояснення затриманого, його заява чи вимоги з приводу роз’яснення йому прав, у тому числі й на адвокатський захист;

- час складання протоколу;

- особи, які були присутні при затриманні.

Про затримання підозрюваного в контрабанді складається протокол із зазначенням підстав і мотивів, за 24 години необхідно повідомити про це прокурора. Протягом 48 годин після отримання повідомлення про затримання прокурор повинен дати санкцію на взяття під варту або вказівку звільнити затриманого. Протокол затримання складається у двох примірниках, які підписують: дізнавач, затриманий, свідки факту затримання та здійснення особистого обшуку. Дізнавач доповідає про факт затримання і передає документи начальнику митниці, який підписує протокол. Перший примірник протоколу затримання разом з речами, що вилучені у затриманого, і предметами контрабанди залишається в матеріалах справи, а другий надсилається адміністрації ізолятора тимчасового тримання як документальна підстава для тримання підозрюваного під вартою. Копії протоколу затримання можуть також надсилатися прокуророві та слідчому СБУ.

   Іноземні громадяни, що підозрюються у скоєнні контрабанди, якщо на них не поширюються привілеї дипломатичного імунітету, недоторканості, затримуються у такому самому порядку. Особливістю цієї процесуальної дії є необхідність участі в ній перекладача.

   Крім того, протягом 24 годин митниця про цей факт інформує письмово: Держмитслужбу, консульське управління МЗС України та прокурора, сім’ю підозрюваного, якщо встановлено місце його проживання.

   Відлік строку затримання ведеться з моменту фактичного затримання підозрюваного, тобто від часу складання дізнавачем протоколу затримання. Треба відрізняти адміністративне затримання — 3 години (ст. 125 МК) та кримінально-процесуальне — 72 години (ст. 106 КПК).

   Звільнення затриманого здійснюється на підставі постанови дізнавача або прокурора. Затриманого в адміністративному порядку звільняє посадова особа митного органу, яка приймає рішення щодо затримання.

Особа, що проводить дізнання, повинна допитати підозрюваного після його затримання або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою невідкладно, а якщо це неможливо, то протягом 24 годин. В інших випадках, тобто коли підозрювану особу не затримують, дізнавач викликає її на допит по телефону, телеграмою, повісткою (ст. 134 КПК). Якщо підозрюваний не прибуде, то його можна доставити силою (ст. 135, 136 КПК).

На початку допиту підозрюваному обов’язково повідомляють, у якому злочині він підозрюється, про що зазначається у протоколі допиту.

Дізнавач зобов’язаний перед допитом роз’яснити підозрюваному його право давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання, а також про інші обставини справи, право клопотання та оскарження дій і рішень дізнавача.

По справах на контрабанду орган дізнання (митниця) не має права притягувати підозрюваного як обвинуваченого, а тільки уповноважений скласти постанову про надсилання справи слідчому управління СБУ. Він також не має права зупиняти (призупиняти) справу. Це функція і повноваження слідчого управління СБУ.

Після виконання невідкладних слідчих дій орган дізнання, не очікуючи вказівок прокурора та не пізніше 10 днів з моменту порушення справи, повинен передати матеріали слідчому управління СБУ (ст. 104, 109 КПК).

Провадження дізнання по справах на контрабанду триває не довше 15 діб і в будь-якому разі не більше одного місяця. Після закінчення дізнання складається умотивована постанова із зазначенням отриманих результатів (ст. 130 КПК). Постанову про закінчення дізнання та надсилання справи слідчому управління СБУ обов’язково затверджує прокурор. Треба знати, що для органів дізнання (на відміну від слідчого) вказівки прокурора з усіх питань провадження обов’язкові до виконання (ст. 127 КПК).

Після закінчення дізнання дізнавач складає обвинувачувальний висновок, який затверджує начальник митниці як керівник органу дізнання. Матеріали справи разом з висновком надсилають прокуророві.

Безпосереднє керівництво дізнанням здійснює начальник митниці як начальник органу дізнання. Він контролює та перевіряє хід дізнання, робить вказівки, обов’язкові до виконання. Начальник несе відповідальність за дотримання законності при проведенні дізнання.

У разі якщо постанова дізнавача затверджена прокурором, то начальник митного органу не має права її відміняти. Він також не має права втручатися в роботу слідчого УСБУ або дізнавача, який виконує вказівки слідчого щодо виконання тих чи інших слідчих дій (ст. 94, 97 КПК; наказ Держмитслужби від 20 грудня 1997 р. №653).

Кримінально-процесуальний кодекс вимагає, щоб при виконанні слідчих дій, а саме огляді, обшуці, виїмці, особистому огляді були присутні поняті у складі не менше двох осіб. Понятими можуть бути сторонні, незацікавлені у вирішенні справи особи. В процесі виконання слідчих дій вони мають право робити зауваження, які заносяться до протоколу. Поняті підписами засвідчують правильність записів у протоколі. В подальшому вони можуть бути допитані в суді з обставин виконання слідчої дії.

Розголошення даних, отриманих у процесі провадження дізнання, без дозволу прокурора і слідчого не допускається, тому що неперевірені твердження окремих осіб, що беруть участь у дізнанні, можуть скомпрометувати та охаяти безпідставно підозрюваного і тим порушити його права громадянина.

Після виконання будь-якої слідчої дії слідчий (дізнавач) зобов’язаний скласти протокол, який повинен об’єктивно і неупереджено віддзеркалювати порядок виконання слідчої дії. Протокол допиту підписують спочатку особа, яку допитують, а потім дізнавач (слідчий). Протоколи слідчих дій є доказами по кримінальній справі.