Глосарій
Абсолютизм – необмежена монархія, форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові (царю, імператору,
королю).
Агора (гр. agora – площа) – у стародавніх греків назва народних
зборів, а також місця, де вони відбувалися. Зазвичай агора - центральна торгова
площа міста.
Акрополь (гр. akropolis,
akros – верхній, polis –
місто) – укріплена частина давньогрецького
міста, розташована на узвишші, так зване горішнє місто. Акрополь – спочатку фортеця, з VIII ст. до н.е. – релігійний,
культурно-громадський центр. Найбільш
відомий Акрополь в Афінах.
Альманах – неперіодична літературна збірка творів різних авторів.
Амазонки – міфічне плем’я жінок-войовниць, які населяли північні береги
Малої Азії та Меотіди (Азовського моря).
Ампір
– (від франц. empire. букв. – імперія) – стиль в архітектурі
та декоративному мистецтві, який вперше виник у Франції наприкінці XVIII – на початку XIX ст. при Наполеоні І, служив втіленню
ідей державної могутності, заснований на наслідуванні античних зразків: стиль
пізнього класицизму в західноєвропейській архітектурі й мистецтві (початок XIX ст.).
Апокрифи (від гр. «таємничий», «прихований») – релігійні твори з біблійними сюжетами, які не визнавалися церквою канонічними і були заборонені.
Апокрифічні легенди – перекази про християнські світові уявлення.
Аскетизм – обмеження або пригнічення почуттєвих
бажань, добровільне перенесення фізичної болі, самотності.
Атон – в давньоєгипетській
міфології – Бог Сонця. Зображається у вигляді сонячного диска.
Бакалавр – перший вчений ступінь в університетах ряду країн.
Бароко (від італ. „barocco” –
вигадливий, химерний) – один із провідних художніх стилів кінця XVI – середини XVIII ст. Виник в Італії, поступово поширився в інших країнах Європи та Латинській Америці. Мистецтву бароко властиві грандіозність, пишність, динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуттів, пристрасть до ефективних видовищ, поєднання ілюзорного та
реального, сильні контрасти
масштабів і ритмів, світла та тіні.
Берестяні
грамоти – давні тексти,
розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування
спеціальною паличкою-писалом.
Билини – народні епічні пісні періоду
Київської Русі.
Вавилон – столиця стародавньої Вавилонії; руїни Вавилона лежать
на лівому березі Євфрату, приблизно
Велес – бог худоби, чередників та музик у слов’янській міфології.
«Висячі сади Семіраміди» – оперті на стовпи платформи терас, на яких у насипному ґрунті росли екзотичні дерева та кущі.
Відродження (фр. Renaissance, італ. Renascimento)
– епоха в історії культури країн Західної та Центральної Європи, почалася в
Італії в XIV ст.
Гільгамеш – міфічний цар міста
Урука, герой давньовавилонського
епосу. Був на дві третини богом, а на одну третину - людиною; вчинив багато героїчних подвигів, прагнучи досягти безсмертя.
Голіаф – за біблійною
легендою, велетень-силач; загинув
у двобої з юним пастухом
Давидом, який згодом став іудейським царем.
Готика – стиль, який став заключним етапом європейського середньовічного мистецтва; в більшості країн готичний стиль розвивається в ХIII–ХІV ст., а в деяких
– пізніше. В архітектурі характеризується стрімкими, високими будівлями, шпилястими завершеннями, стрільчастими склепіннями та
арками, витонченістю кам’яного
різьблення, вітражами.
Гуманізм – людяність, принцип світогляду, в основі якого лежить переконання про безмежність можливостей людини, її здатність до досконалості.
Графіті – стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на ремісничих виробах, стінах споруд.
Громади – осередки української інтелігенції, що проводили
національно-культурну і громадсько-політичну працю у другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. в
Україні.
Дажбог – Сонячний бог, якому поклонявся весь слов’янський світ: податель добра, багатства.
Дхарма – одне з центральних понять індуїзму, яке означає пануючий над світом вічний моральний закон.
Деїзм – форма віри, яка виникла в епоху Просвітництва і визнавала, що хоч
Бог і існує у світі як його першопричина, однак після створення
світу рух світотворення здійснюється без його участі.
Детинець – укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі. З XIV ст. почала називатися
Кремль.
Епос – великий за розміром
поетичний твір розповідного характеру.
Єхидна – міфічна потвора, напівжінка,
напівзмія.
Жрець – особа, що займалася відправленням
релігійних обрядів у язичників.
Зернь – виріб з узорів із найменших зернят металу.
Золоті ворота – головна урочиста брама давнього Києва, видатна пам’ятка архітектури часів Київської Русі.
Ієрогліф – фігурний знак ідеографічного
письма.
Ідеологізація культури – прагнення поставити культуру на службу певним соціальним групам, класам та іншим спільностям.
Ізборники-хрестоматії, книги, в яких списувалися матеріали,
виїмки, витримки з інших, іноді й більших, творів.
Ідол – в язичницьких релігіях – об’єкт культу, предмет, який начебто містить у собі божество або є ним.
Іригація – штучне зрошення землі за допомогою спеціальних пристроїв.
Кентавр – за давньогрецькою
міфологією гірський і лісний дух, напівлюдина, напівкінь
- людинокінь.
Києво-Печерський патерик (від гр. «патер» – батько) – збірка творів про історію Києво-Печерського монастиря та його перших подвижників, яка була складена в першій третині XIII ст. (1215-1230).
Клинопис (клинописне
письмо) – тип письма. Знаки в клинописі мали клиноподібну форму, вичавлювали їх на сирій глині прямокутною
паличкою.
Кносс – стародавнє місто егейського світу на Криті; один з важливих центрів крито-микенської культури, середньо- і пізньоминойського періоду, одна з декількох так званих «двірцевих» держав, які склались на початку II тис.
до н.е. на острові.
Коренізація – політика, спрямована на забезпечення в державних і партійних установах достатньої кількості представників корінного населення та вживання їхньої рідної мови; сприяння
організації шкіл і вузів, культурних закладів, які б вели діяльність мовами корінних національностей; видання їхніми мовами періодики та книг. В Україні політика коренізації дістала назву «українізація».
Культура (від лат. cultura – оброблення, виховання, розвиток, освіта) – сукупність досягнень людського суспільства у виробничій, суспільній та розумовій діяльності, зокрема в галузі освіти, науки, мистецтва, відображає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини. У широкому розумінні –
все, що створено людським суспільством та існує завдяки фізичній та розумовій праці людей, на відміну від природи.
Культурництво – культурно-освітній рух ХІХ – початку ХХ ст., діячі якого вважали просвітницьку роботунайдієвішим засобом піднесення освітнього рівня
населення та зміцнення національної самосвідомості, а також система заходів,
спрямована на активізацію формування й консолідації нації.
Корифей – провідний вчений, актор, письменник- людина, яка здобула славу завдяки великій творчій праці.
Куртуазна література – література західноєвропейського середньовіччя,
присвячена оспівуванню рицарської честі, кохання.
Лавра (від гр. - вулиця) – назва великих православних чоловічих монастирів, підпорядкованих безпосередньо верховній церковній владі.
Лада – богиня шлюбу, мати любові
та добра у слов’янській міфології.
Ліквідація неписьменності – культурно-освітня кампанія, здійснювана більшовицькою
партією у 20–30-ті роки.
Лікей (грецьк. Лікейон) – філософська
школа в Афінах, заснована Аристотелем близько 335 р. до н.е.
Літописання, літопис – хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.
Магістр – у багатьох країнах – вчений ступінь.
Мадонна – у католицизмі назва Богородиці, а також її
зображень в образотворчому мистецтві.
Манускрипт – давній рукопис (на папірусі, пергаменті, папері).
Масляна – свято наступаючої весни.
Матеріальна культура – сукупність засобів виробництва та інших матеріальних цінностей суспільства на кожній історичній стадії. До матеріальної культури відносяться засоби виробництва, житло, предмети домашнього побуту, одяг, засоби
транспорту і зв’язку – все те, що
є результатом виробничої, матеріальної
діяльності людини.
Мистецтво – 1) художня творчість в цілому –
література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно
ужиткове мистецтво, музика, танець, театр, кіно та інші види діяльності людини,
що об’єднуються як художньо-образні форми відображення дійсності; спосіб
виявлення творчого потенціалу особистості та задоволення її естетичних потреб;
2) у вузькому значенні – образотворче мистецтво; 3) високий ступінь виявлення
майстерності в будь-якій сфері діяльності.
Модернізм (фр. modemismе від moderne – новітній, сучасний) – узагальнююча назва ряду художніх
течій XX ст. Модернізму
властиві розрив із традиційним досвідом художньої творчості, постійний пошук
нових художніх форм як самоцінного явища.
Мокош – богиня родючості, мистецтва і води,
заступниця вагітних та породіль у слов’янській
міфології.
Націоналізм – політичний
принцип, згідно з яким політична і національна спільнота мають збігатися. Інакше кажучи, нація
повинна мати власну державу
– ось головний зміст націоналізму як політичного
принципу.
Нація – це велике, модерне, динамічне, цивілізоване співтовариство громадян, часто поліетнічне, але об’єднане навколо якогось одного етносу, з національною мовою.
Нефертіті – давньоєгипетська цариця, дружина
фараона Аменхотепа (Ехнатона).
Нірвана – центральне поняття джайнізму і буддизму, яке означає
вищий стан, мету людських прагнень.
Оранта –
один із іконографічних образів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю
зображали на повний зріст з піднятими руками і повернутими від себе долонями.
Палестра – приміщення
у грецьких гімнасіях для фізкультурних вправ і змагань.
Парфенон – храм богині
Афіни в афінському Акрополі, збудований архітекторами Іктіном і Каллікратом у 447–438 рр. до н.е.
Пенати – боги, хранителі домашнього вогнища.
Передвідродження (Проторенесанс) (від гр. рrotos
– перший і Ренесанс) –
період історії італійської культури (XIII –початку XIV ст.), що передував Відродженню, процес визрівання його культури
в пізньому Середньовіччі, пробудження інтересу до античної спадщини, традицій
античного світу, людської особистості, певних аспектів реального світу.
Періпетр – чотиригранна споруда, яка оточена колонами.
Піраміда – гробниця єгипетських фараонів у
вигляді величезної кам’яної архітектурної споруди з чотирикутною основою та
трикутними боковими гранями із спільною вершиною.
Поліс – античне місто-держава, до якого входили власне місто і прилегла до нього територія.
Портик – крита
галерея з колонами (колонада), що
прилягає до будинку (біля входу чи збоку).
Плінфа (від гр. «плінфос» – цеглина) – широка і
тонка випалена цегла
великого формату, яку застосовували в будівництві у Візантії та у Х–ХШ
ст. в Київській Русі.
Пропілеї (від гр. ртруїаюп
– парадний вхід) – у давньогрецькій архітектурі –
парадний вхід, монументальні ворота, проїзд, оформлені симетрично розміщеними
портиками з пілонами та колонадами.
Скілла (Сцілла) і Харібда
– дві потвори.
«Просвіти» – самодіяльні національно-культурні,
економічні та освітні українські товариства, які існували як у Східній, так і в
Західній Україні у 1868- 1939 рр.
Реалізм (від realis –
предметний, дійсний) – об’єктивне, правдиве, найповніше відображення,
відтворення дійсності в літературі та мистецтві різними засобами з урахуванням
специфіки різних видів художньої творчості.
Різи – стародавнє словенське письмо, яке, за свідченнями
письмових джерел, існувало ще в дохристиянську
епоху.
Розстріляне відродження – процес винищення радянськими
каральними органами української
творчої інтелігенції в 30-ті роки.
Рококо (франц. «rococo») – стиль, що набув розвитку в європейських пластичних мистецтвах першої половини XVIII ст. Рококо виник у
Франції. Для цього стилю
характерна декоративність, химерність
та фантастичність орнаментальних
мотивів, вигадливість форм.
Відрізняється примхливо- вишуканим оздобленням інтер’єрів приміщень, манірністю образів. Напрям рококо відрізняється від стилю бароко в основному дрібнішими та складнішими
формами, вигнутими й переплетеними
лініями.
Романтизм (франц. romantisme) –
художній метод, що склався наприкінці XVIII – на початку XIX ст. й поширився як напрям (течія) в літературі й мистецтві
Європи та США. Романтики виступали проти 30 раціоналістичних догм класицизму, ставили на перший план духовне
життя людини. Вони зображали незвичайні явища та обставини, особливих героїв із сильним характером і пристрастями.
«Руська бесіда» – українські культурно-просвітницькі товариства на західних землях, які мали на меті поширення
серед українських селян просвіти рідною мовою, досягнень культури й науки. Вперше виникли у Львові (1861–1862 рр.).
згодом у Чернівцях (1869
р.)
«Руська правда» – перше писемне зведення законів Київської Русі ХІ–ХП ст.
Санскрит (буквально
– очищений, оброблений) – одна з головних
давньоіндійських мов. Відрізнялась суворо нормалізованою та уніфікованою граматикою.
Сварог – Прабог, владика світу: бог світла і небесного вогню. Скань (від давньорус. «cкать» – сукати,
звивати) – художні вироби з тонкого золотого, срібного
або мідного дроту.
Семіти – група народів, батьківщиною яких, напевно, був теперішній Арабський півострів.
Скоморохи – мандруючі актори, співці, музиканти, іноді виступали і як акробати й дресирувальники.
Станкове мистецтво – термін, яким визначають
твори образотворчого мистецтва,
що мають самостійний характер; у живопису
– картина, в скульптурі – статуя, погруддя.
У добу Київської Русі – це ікони.
Стилос (по-давньоруськи – писало) – спеціальний
інструмент, за допомогою якого на берестяних грамотах видавлювали тексти.
Сфінкс – у Давньому Єгипті кам’яна фігура лежачого лева з головою людини, що уособлювала владу фараона.
Ужиткове мистецтво – металеві та ювелірні вироби.
Феєрія – п’єса з фантастичним казковим сюжетом,
яка заснована на ефектах магії, чуда, яскравої видовищності,
включає видуманих персонажів, що володіють надприродною силою (фея,
демон, сили природи, міфологічна істота та ін.); чарівне, казкове видовище.
Феміда – богиня справедливості
й правосуддя. Греки зображали
її величною жінкою із зав’язаними
очима (як символ безсторонності),
з терезами в руках.
Фенікс – у міфології стародавніх народів (єгиптян, фінікійців)
– чарівний, казковий птах, який, проживши кілька сот років,
спалював себе, а потім знову воскресав, поставав з попелу молодим і оновленим;
символ вічного оновлення, відродження, невмирущості, безсмертя.
Фреска (від італ. «фреско»
– свіжий, сирий) – художнє зображення, що зроблене водяними
фарбами на вогкій штукатурці.
Храмова
архітектура – споруди,
пов’язані з релігією, з богослужінням, з церквою; та, що належить церкві.
Художня культура – це культура творення мистецтва, культура його поширення, пропаганди, культура його сприймання, розуміння, насолоди мистецтвом, нарешті, культура естетичного виховання.
Цивілізація – будь-яка форма існування живих істот,
наділених розумом; історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі;рівень суспільного розвитку і матеріальної
культури, досягнутий даним суспільством.
Циклопи – міфічні велетні з одним оком.
Циркуляр – офіційне письмове розпорядження, що його
надсилають підвідомчим установам або підлеглим службовим особам.
Чернь – темно-сірі або чорні зображення на срібних і золотих
виробах, один з видів ужиткового мистецтва.
Шовінізм – агресивна
форма націоналізму, в основі якої лежить проповідь національної винятковості,
протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації.
Язичництво
– система первісних
дохристиянських релігійних вірувань, поглядів і обрядів. У східних слов'ян набуло форми обожнення
сил природи, тварин та рослин, а також людиноподібних істот: русалок, берегинь, рожениць.