1. Характеристика будівельної індустрії

1.1. Будівельний комплекс

Будівельний комплекс є однією з найважливіших ділянок господарського комплексу держави і відіграє значну роль в забезпеченні життєдіяльності суспільства, безпосередньо впливає на темпи та ефективність його соціального і економічного розвитку. Одночасно, темпи розвитку та ефективність діяльності самого будівельного комплексу, в свою чергу, залежать від рівня економічного стану держави у зв'язку з тим, що він органічно пов'язаний із усім її господарським комплексом. У загальному вигляді будівельний комплекс є системою будівельних організацій та підприємств і організацій його матеріально-технічної бази. Управління таким комплексом та його структура постійно удосконалюються." Так у 70-х...90-х роках ХХ століття до 90 % обсягів будівельно-монтажних робіт здійснювались будівельними організаціями, які входили до складу будівельних міністерств і відомств, а інша частина господарським способом, для чого в небудівельних міністерствах створювали будівельні організації.

З переходом до ринкових відносин були засновані державні будівельні корпорації замість ліквідованих міністерств. При чому, якщо міністерства головним чином виконували командно-адміністративні функції, то державні корпорації, на засадах розмежувань повноважень займалися питаннями інновації та перспективного розвитку будівельного комплексу.

Будівельні трести були ліквідовані з утворенням будівельних акціонерних товариств або фірм, які співпрацювали з будівельно-монтажними організаціями на підставі договорів і контрактів. Сучасним напрямком організації в будівельному комплексі є створення холдингових компаній, які водночас з будівельними організаціями, підприємствами промисловості і транспорту. Це значно підвищує життєздатність будівельного комплексу в ринкових умовах.

Дочірні підприємства компанії - це підприємства, контрольні пакети акцій яких входять до складу активів компанії, і є відкритими або закритими акціонерними товариствами (далі ВАТ або ЗАТ). Керівники дочірніх підприємств входять до складу ради директорів компанії. В компанію, крім дочірніх підприємств, можуть входити асоційовані члени через передачу до статутного фонду компанії внесків.

В той же час, якщо компанією створюється нове підприємство, то його керівництво призначається і звільняється правлінням компанії. Управління компанією здійснюють її вищі органи - загальні збори, спостережна рада, правління компанії.

1.2. Склад виробничої бази будівництва

До виробничо-технічної бази будівництва відносяться:

-          підприємства які випускають вироби і конструкції зі збірного залізобетону та бетону;

-          підприємства промисловості будівельних матеріалів, що випускають цеглу та блоки ;

-          з випуску цементу, інших в’яжучих та сухих сумішей;

-          з випуску лицювальних матеріалів на основі бетону, кераміки, природного і штучного каміння, тепло-ізоляційних матеріалів;

-          з випуску полімерних матеріалів, покриттів підлог, нових видів герметиків, пінопластів, труб, тощо;

-          з випуску керамічних підлогових плиток, санітарно-керамічних виробів;

-          з випуску виробів зі сталевого і алюмінієвого профілю;

-          підприємства з виробництва покрівельних матеріалів: черепиці, азбестоцементних плиток та шиферу, рулонних матеріалів як традиційних, так і на основі еластомерних композицій;

-          підприємств з прокату, експлуатації і ремонту будівельних машин, механізмів і транспорту;

-          стаціонарні і пересувні виробничі установки, енергетичні і складські господарства будівельних організацій, будівельні лабораторії, тощо.

1.3. Матеріально – технічна база будівництва

Будівництво, як галузь матеріального виробництва, є найпотужнішим споживачем виробів промисловості та інших галузей народного господарства.

Для обслуговування безпосередньо виробничого процесу створюється матеріально – технічна база будівельних організацій.

Матеріально – технічна база будівництва – це система підприємств і фірм, що містить у собі як самі будівельні організації так і підприємства з їх обслуговування. Така система складається з трьох ланок:

Будівельно – монтажна ланка включає будівельно – монтажні організації, що безпосередньо здійснюють будівництво різноманітних об’єктів.

Промислово – виробнича ланка (база будіндустрії) забезпечує будівельно – монтажну ланку «сировиною», - будівельними виробами та конструкціями, що споживаються будівництвом, Це, крім наведених вище підприємств , кар’єри з видобування щебеню, піску , гравію, промивочно – сортувальні заводи, розчино – бетонні. Та асфальто – бетонні вузли, цехи та майстерні з виготовлення опалубки та арматури і багато іншого.

Інфраструктурна ланка (допоміжна база) забезпечує взаємодію і нормальну роботу будівельно-монтажної та промислово-виробничої ланок.

До неї входять в основному підприємства, що не виготовлюють продукцію, а надають ті чи інші технічні послуги, Це підприємства з обслуговування та ремонту будівельних машин, склади, транспортні фірми, організації що забезпечують виробничо-технологічну комплектацію матеріалів і конструкцій, посередники у придбанні матеріалів, тимчасові поселення робітників, що створюють для них нормальні соціально-побутові умови, компанії, що займаються пошуком, підготовкою і перепідготовкою кадрів.

Підприємства будіндустрії можуть обслуговувати окреме будівництво, або значні території, що охоплюють велику кількість будов. Деякі підприємства (частіше всього виробники сантехнічного обладнання, оздоблювальних матеріалів, фарб, тощо можуть обслуговувати будівництва незалежно від місця їхнього знаходження, у тому числі і за межами країни.

Об’єкти як промислово-виробничої, так і інфраструктурної ланки можуть бути як постійними так і тимчасовими. Останні зводяться коли не передбачається їх нормальна експлуатація після закінчення будівництва. По можливості тимчасові об’єкти повинні бути інвентарними, збірно-розбірними, іншими словами передбачається їх багаторазове використання.

На вибір і розміщення підприємств промислово-виробничої ланки впливає багато факторів. Головною задачею є досягнення найбільшої зручності використання таких підприємств при мінімальних витратах на їх зведення і наступну експлуатацію.

Підприємства, що обслуговують будови незалежно від їх віддаленості, повинні проектуватися на основі вивчення стану і тенденції розвитку всієї будівельної галузі з точки зору попиту на їхню продукцію.

Підприємство же, що обслуговує конкретний район з багатьма буд майданчиками повинні випускати продукцію і мати потужності, що відповідають потребам цього району. Їх розташування повинно вибиратися виходячи з усього комплексу умов, що склалися. Кар’єри, піску, гравію, щебеню, глини для цегельних заводів, розташовуються в місцях залягання цих матеріалів, а підприємства з випуску напівфабрикатів (утому числі розчину, бетону), виробів і конструкцій – поблизу місць основного споживання.

У будь якому випадку об’єкти промислово – виробничої і інфраструктурної ланки бажано розташовувати поблизу існуючих або тих, що проектуються транспортних магістралей, ліній електропередач, населених пунктів.

Об’єкти інфраструктурної ланки проектуються виходячи з потреб будівельного виробництва. Вихідними даними для проектування є результати розрахунків загальних потреб у машинах, механізмах, запасах матеріалів; для польових станів та робітничих селищ – кількість робітників.

Складське господарство складається з:

• території;

• будов і споруд для зберігання матеріальних ресурсів;

• пристроїв і обладнання для їх переробки на складах;

• вимірювального і протипожежного обладнання.

Складське господарство призначене для:

• накопичення запасів матеріалів, конструкцій, сировини, палива і забезпечення безперервного постачання і комплектування ними об'єктів будівництва, раціональної організації вантажно-розвантажувальних робіт;

• раціонального використання складських приміщень і експлуатації складського обладнання;

• здійснення підготовки матеріально-технічних ресурсів для використання;

• забезпечення зберігання матеріальних цінностей.

Склади класифікують за:

• призначенням;

• умовами зберігання вантажів;

• типами будов і споруд;

• спеціалізацією;

• засобами складської переробки.

За призначенням склади підрозділяють на:

• центральні;

• дільничні;

• приоб'єктні.

Центральні - обслуговують одну або декілька будівельних організацій, звідки матеріали надходять на дільничні і приоб'єктні склади, а також в цехи з переробки і комплектації.

Дільничні - призначені для зберігання обмеженої кількості продукції визначеної будівельної організації.

Приоб'єктні - створюють на будівельних майданчиках, і вони складаються з відкритих складських майданчиків у зоні дії вантажно-підіймальних механізмів.

За умовами зберігання склади розрізняють:

• закриті;

• напівзакриті;

• відкриті;

• змішані.

За типом будівель і споруд розрізняють склади постійні і тимчасові.

До постійних складів відносять: центральні склади і склади на промислових підприємствах, до тимчасових дільничні і приоб'єктні склади.

1.4. Організація поставок матеріальних ресурсів на будівництво

Система постачання матеріальних ресурсів в будівельній галузі формується на ринкових умовах. Сутність ринкової системи постачання полягає у тому, що постачальник і споживач є торговими партнерами взаємодіючими в умовах вільних цін без втручання держави.

Задача будівельних організацій полягає у пошуку постачальників найбільш дешевих і у той же час найбільш якісних матеріалів та виробів.

Постачання матеріальних ресурсів в будівельні організації здійснюються через господарські зв’язки.

Господарські зв’язки являють собою сукупність економічних, організаційних і правових взаємовідносин, які виникають між постачальниками і споживачами матеріальних ресурсів.

Господарські зв’язки між підприємствами можуть бути прямі і непрямі, змішані, тривалі і не тривалі.

Прямі – це зв’язки при яких відносини з постачання продукції встановлюються між підприємством виробником і підприємством споживачем безпосередньо.

Непрямі – це зв’язки, коли між підприємством виробником і підприємством споживачем є хоча б один посередник.

Змішані – це такі зв’язки, коли постачання здійснюється як напряму так і через посередників (дилери, агенти, брокери).

Залежно від ставлення до ризиків і прав власності на товар оптових посередників прийнято класифікувати: 1 група - дилери, які беруть ризик на себе, так як набувають право власності на товар, тому їх винагорода - це різниця між продажною і купівельною ціною; 2 група - агенти і брокери, які не беруть ризик на себе і не набувають права власності на товар, а отже, їхня винагорода - це комісійні.

До дилерів відносяться:

Дистриб’ютори і джобери – це фірми які здійснюють збут на основі гуртових (оптових) закупок у крупних промислових підприємств-виробників готової продукції.

Дистриб’ютори це крупні фірми, що мають власні склади і заключають довго строкові договори на поставки. Вони зазвичай добре знають ринок, мають сервісне обслуговування, володіють кваліфікованими фахівцями.

Джобери - це оптові продавці, що займаються постачанням промислових товарів у великі продовольчі магазини, або ж це біржовики, які укладають угоди за свій рахунок. Як правило, купують дрібні партії товарів для швидкого перепродажу

Організатори - це оптові посередники, які під час транспортувань товару приймають ризики на себе і набувають на нього право власності на цей період.

Група агентів і брокерів включає:

Агенти зі збуту товарів - це оптові посередники, які використовують широкі ділові зв'язки з покупцями.

Агенти з закупівлі товарів - це оптові посередники, які оформляють угоди з покупцями на придбання (закупівлю) товару на основі хорошого знання ринку.

Брокери - це посередники між продавцем і покупцем при укладенні угоди. Вони діють від імені та за рахунок клієнта, не приймаючи ризик на себе. Брокер, як правило, добре знає кон'юктуру ринку, ціни, володіє мистецтвом ведення переговорів. За свою роботу він отримує комісійні.

Комісіонери - посередники, що роблять угоди за дорученням клієнта і за його рахунок, але від свого імені.

Консигнатори - це «проштовхувачі» маловідомих ринку товарів. Їх робота полягає в тому, що відповідно до договору вони зобов'язані зберігати товари на складі для реалізації протягом певного терміну. Комісійну оплату консигнатори отримують при реалізації товару, непроданий ж він може повернути продавцеві.

Комівояжер - це роз'їзний представник торгової фірми, що пропонує покупцям товари за наявними у нього зразками.

Кожне підприємство самостійно вирішує, які посередники і яка їх кількість будуть працювати на кожному етапі (каналі) товарообігу.

Прямі господарські зв’язки для будівельних організацій є більш економічно вигіднішими і ефективними у порівнянні з непрямими так, як відсутні посередники, зменшуються обігові витрати, документообіг, поставки більш регулярні та стабільні. Ці зв’язкі, як правило, встановлюються при великих обсягах будівельних робіт, що тривають довгий час.

Але коли будівництво має невеликі обсяги робіт з тривалістю виконання до 1 року, а матеріали використовуються в обмеженій кількості, то щоби не створювати зайві матеріальні запаси, краще працювати через посередників.

Як прямі так і непрямі зв’язки можуть носити довгостроковий і короткостроковий характер.

Прямі і непрямі зв’язки розрізняються також за формою організації поставок – транзитна і складська форми забезпечення.

Транзитна форма забезпечення – це коли ресурси переміщуються від постачальника до споживача безпосередньо, без завозу їх на проміжні склади і бази посередницьких організацій. Крім того підприємство отримує сировину просто від постачальника, що прискорює термін поставки і скорочує транспортно-заготівельні витрати.

При складський формі матеріальні ресурси завозяться на склади і бази посередницьких організацій звідки відпускаються споживачу.

Для вибору тієї чи іншої форми забезпечення матеріально-технічними ресурсами виконуються техніко-економічні розрахунки.

Постачання матеріально-технічних ресурсів здійснюється згідно зі специфікацією ресурсів, в яких наводиться розшифровка номенклатури матеріалів по видах марках, профілях, сортах , типах, розмірах тощо. Від того наскільки правильно складені специфікації ресурсів залежать ритмічність і повнота матеріально-технічного забезпечення будівництва. Якщо в специфікації допущена помилка, то поставки не будуть відповідати дійсним потребам, тому виконання виробничої програми буде під загрозою зриву.

Згідно специфікацій укладають договори на постачання, в яких наводиться назва продукції, кількість, асортимент, комплектність, якість, сорт продукції з посиланнями на ДСТУ та ТУ , вимоги до упаковки та тари, терміни поставки, загальний термін дії договору, ціни на продукцію загальна вартість, умови оплати, відповідальність сторін за виконання умов договору.

Після укладання договору служби матеріально-технічного забезпечення будівельних організацій повинні забезпечити своєчасне і комплексне придбання матеріалів, їх кількісне і якісне приймання, правильне зберігання на складах. Оперативна робота з завезення матеріалів здійснюється на основі місячних планів, в яких вказані календарні терміни і обсяги поставок усіма видами матеріальних ресурсів.